пʼятницю, 12 серпня 2022 р.

Юрій Клеопов: До 120-річчя з дня народження

Зовсім нещодавно виповнилося 120 років з дня народження видатного українського флориста, геоботаніка і ботаніко-географа Юрія Дмитровича Клеопова (1902-1943).

Фото вченого з книги "Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР" (1990)

Юрій Клеопов народився 9 серпня 1902 р. у м. Городище на Черкащині у сім'ї священника Дмитра Степури (отримав прізвище "Клеопов" (гр. клео - славний) після отримання сану). Навчався спочатку у Смілянській гімназії, а у 1920-1924 рр. - у Вищому інституті народної освіти ім. М. Драгоманова у м. Київ. Вже з дитинства цікавився природознавством, а в період студентства мав можливість суттєво поглибити свої знання з природничих наук, слухаючи курси лекцій та проводячи практичні заняття під керівництвом видатних учених-педагогів О.В. Фоміна (морфологія і систематика рослин, ботанічна географія), О.А. Янати (загальна ботаніка), М.Г. Холодного (анатомія і фізіологія рослин), І.І. Шмальгаузена (загальна зоологія та ембріологія), П.А. Тутковського тощо. З 1921 р. Ю.Д. Клеопов став працювати у лабораторії академіка ВУАН Олександра Фоміна, а з 1923 р. був зарахований позаштатним науковим співробітником Ботанічного кабінету і гербарію ВУАН, де під керівництвом О.В. Фоміна розпочав дослідження флори та рослинності різних регіонів України. У квітні 1925 р. Ю.Д. Клеопов був зарахований до аспірантури науково-дослідної кафедри ботаніки у Київському ботанічному саду Київського університету, а з липня 1929 р. став штатним науковим співробітником Інституту ботаніки УАН. У 1930 р. вченому був присвоєний науковий ступінь кандидата біологічних наук за сукупністю праць без захисту дисертації, а у 1934 р. - вчене звання професора. У 1931-1939 рр. Ю.Д. Клеопов очолював відділ геоботаніки Інституту ботаніки АН УРСР, ставши його першим завідувачем, а з 1935 р. він також очолив кафедру ботанічної географії у Харківському державному університеті, якою успішно керував до 1941 р. У Харкові вчений мав змогу більше часу приділяти викладацькій роботі, читав лекції з ботанічної географії (останні викликали дуже велику зацікавленість навіть серед студентів інших факультетів), регулярно вів польові практики та активну індивідуальну науково-дослідну роботу зі студентами. До учнів Ю.Д. Клеопова належать добре відомі багатьом вітчизняним ботанікам вчені - доктори біологічних наук Дарина Доброчаєва і Георгій Зозулін, а також М. Киндяк, Д. Калашніков, О. Культенко, М. Журавльов.

Дуже складний період у житті вченого розпочався у серпні 1941 р. з початком фашистської окупації України. Спочатку Ю.Д. Клеопов разом з іншими викладачами і студентами ХДУ займався будівництвом та укріпленням оборонних споруд біля с. Залінійне на межі Харківщини і Дніпропетровщини, а згодом за сімейних обставин не зміг евакуюватися з Харкова у той час, коли окупація міста вже стала неминучою. У січні 1942 р. Ю.Д. Клеопов повернувся до Києва. Одним з небагатьох інститутів АН УРСР, що продовжили роботу в окупації, був саме Інститут ботаніки, який тоді мав назву Інститут сільськогосподарської ботаніки при Форшунцентрасе у Києві, очолюваний відомим німецьким ботаніком Генріхом Вальтером. З огляду на те, що Г. Вальтер добре знав та високо оцінював наукові праці Ю.Д. Клеопова, йому було запропоновано стати заступником Г. Вальтера, так званим "українським директором" Інституту. У цей складний час в установі працювали ті вітчизняні ботаніки, які з різних причин також не змогли евакуюватися - Є.І. Бордзіловський, Н.О. Десятова-Шостенко, І.Г. Зоз, Г.М. Зозулін, О.Г. Радде-Фоміна, Є.Т. Полонська та ін., ними проводилися ботанічні екскурсії, збір гербарних зразків та лікарських рослин, складання карт ареалів видів флори України тощо. В одній з таких екскурсій з вивчення  лікарських рослин на Черкащині Юрій Клеопов відвідав рідну для себе Смілянщину, де й закінчився його земний шлях. Помер вчений 13 липня 1943 р. після раптової хвороби. Похований на старому польському кладовищі у м. Сміла.

Основні наукові досягнення Юрія Клеопова пов'язані з вивченням рослинного покриву лісів та степів Східної Європи (від Поділля до Уралу), що базуються на значному фактичному матеріалі, отриманому автором під час польових експедицій. Так, ним детально досліджувалися колишні Маріупільська і Сталінська округи на Донбасі, Черкащина, Київщина, Харківщина, здійснено декілька поїздок на Кам'янеччину, Полтавщину, Дніпропетровщину, до Тамбовської губернії та Приуралля. Результатом цього була низка важливих наукових праць ученого, що містять інформацію про найцікавіші флористичні знахідки з цих експедицій та описи нових для науки видів і таксонів нижчих рангів. Ю.Д. Клеопову належить оригінальна класифікація географічних елементів флори України, яка часто використовується і у наш час для аналізу флори. Безсумнівним і надзвичайно вагомим є внесок вченого у вивчення походження неморальних і степових видів флори України та шляхів їхньої міграції у зв'язку з нинішніми ареалами. Як таксономіст Юрій Клеопов відомий своїми грунтовними і оригінальними статтями про систематику і географію родів Dianthus L. i Silene L. s.l. родини Caryophyllaceae, хоча низка нових таксонів ним описано й з інших груп судинних рослин. Ю.Д. Клеопов підготував рукопис докторської дисертації «Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР», яка не була захищена з огляду на початок Великої Вітчизняної війни, але завдяки наполегливості його учениці Дарині Доброчаєвій, була опублікована у 1990 році як окрема монографія. Чимало фахівців вважають цю книгу однією із зразкових робіт у галузі ботанічній географії, вона вже давно має класичний характер і наполегливо рекомендується до ознайомлення усім людям, які вважають себе ботаніками.

 Юрій Дмитрович Клеопов, на мою особисту думку, без жодних сумнівів має вважатися одним з найвидатніших українських ботаніків, однак його наукова спадщина ще потребує детальнішого вивчення, осмислення та аналізу. Не можна не згадати при цьому, що його ім'я з огляду на співпрацю з німцями у період фашистської окупації України тривалий час замовчувалося та ігнорувалося, а численні гербарні збори автора цитувалися у 12-томній "Флорі УРСР" без прізвища, а лише зі знаком "!".

Основні публікації про Ю.Д. Клеопова: 

Список наукових праць Юрія Клеопова:

  1. Клеопов Ю.Д. Про цікаву знахідку папоротів на Маріупільщині. Вісник Київського ботанічного саду. 1925. Вип. 3. С. 27–29.
  2. Клеопов Ю.Д. Дещо з фауни Lepidoptera Черкащини. Збірник праць Зоологічного музею. 1926. С. 79–81.
  3. Клеопов Ю. Матеріали для флори Надазов’я (Маріупольської окр.). Український ботанічний журнал. 1926. Т. 3. С. 28–34.
  4. Клеопов Ю., Дубовик М. Ботанічна екскурсія до кол. Переяславського повіту Полтавщини. Український ботанічний журнал. 1926. Т. 3. С. 44–45.
  5. Клеопов Ю.Д. Нові дані для флори Ліпецького повіту Тамбовської губернії. Вісник Київського ботанічного саду. 1926. Вип. 4. С. 11–15.
  6. Клеопов Ю. Нові й маловідомі рослини Маріупольської округи. Вісник Київського ботанічного саду. 1926. Вип. 4. С. 16–21.
  7. Клеопов Ю. Уваги до де-яких рослин Української флори. Вісник Київського ботанічного саду. 1927. Вип. 5–6. С. 84–88.
  8. Клеопов Ю. Хомутовський степ (Маріупольської окр.). У зб.: Охорона пам’яток природи на Україні. Збірник І. Харків, 1927. С. 40–48. [На жаль, у скані відсутня остання сторінка цієї праці]
  9. Клеопов Ю. Новіші відомості про флору Поділля. Український ботанічний журнал. 1928. Т. 4. С. 24–32.
  10. Клеопов Ю.Д. Про видову самостійність Daphne Juliae K.-Pol. Вісник Київського ботанічного саду. 1928. Вип. 7–8. С. 74–77.
  11. Клеопов Ю. Рештки степової рослинності в Черкаській окр. У зб.: Охорона пам’яток природи на Україні. Збірник ІІ. Харків, 1928. С. 37–49.
  12. Клеопов Ю. Степи Надазовської кристалічної смуги. У зб.: Охорона пам’яток природи на Україні. Збірник ІІ. Харків, 1928. С. 61–67.
  13. Клеопов Ю.Д. Доповнення до флори Черкащини. Вісник Київського ботанічного саду. 1929. Вип. 9. С. 3–17.
  14. Клеопов Ю.Д. Критичні уваги до де-яких рослин української флори ІІ. Вісник Київського ботанічного саду. 1929. Вип. 9. С. 64–76.
  15. Клеопов Ю. До питання про клясифікацію степів південного сходу України. Вісник Київського ботанічного саду. 1929. Вип. 10. С. 41–52.
  16. Клеопов Ю.Д. Доповнення до фльори Сталінської округи. Вісник Київського ботанічного саду. 1929. Вип. 10. С. 68–86.
  17. Клеопов Ю.Д. Рослинність Сталінської окр. (короткий попередній нарис). У зб.: Матеріали дослідження ґрунтів України. Київ, 1929. Вип. 4. С. 52–62.
  18. Клеопов Ю.Д. До історії рослинного вкриття України. Четвертинний період. 1930. Вип. 1–2. С. 123–151.
  19. Клеопов Ю.Д. Про Маріупільську фльору в зв’язку з реліктовим питанням на Україні. Вісник Київського ботанічного саду. 1930. Вип. 11. С. 21–40.
  20. Клеопов Ю.Д. Огляд представників роду Dianthus України й сумежних місцевостей. Вісник Київського ботанічного саду. 1931. Вип. 12–13. С. 155–161. 1932. Вип. 14. С. 99–140.
  21. Kleopow Ju.D. Über das Alter der Relikte der Ukraine im Konnex mit den Sukzessionen ihrer Vegetation im Laufe der Quartärzeit. Четвертинний період. 1932. Вип. 4. С. 17–25.
  22. Клеопов Ю.Д. До питань, зв’язаних із знахідкою Orobus variegatus Ten. в лісах Правобережної України. Четвертинний період. 1932. Вип. 3. С. 207–214.
  23. Клеопов Ю.Д., Лавренко Є.М. Сучасний стан клясифікації Українських степів. Журнал біо-ботанічного циклу ВУАН. 1933. № 5–6. С. 7–21.
  24. Клеопов Ю.Д. Залишки степової рослинності на Київській височині. Журнал біо-ботанічного циклу ВУАН. 1933. № 5–6. С. 135–156.
  25. Клеопов Ю.Д. Рослинне вкриття південно-західної частини Донецького кряжа (кол. Сталінської округи). Вісник Київського ботанічного саду. 1933. Вип. 15. С. 9–162.
  26. Клеопов Ю.Д., Гринь Ф.О. Про умови росту та історію Euonymus nana MB. в Понтійській області. Вісник Київського ботанічного саду. 1933. Вип. 16. С. 109–115.
  27. Клеопов Ю.Д. Геоботанічний ескіз лівобережжя Середньої Наддніпрянщини. Журнал Інституту ботаніки ВУАН. 1934. № 2(10). С. 29–73.
  28. Клеопов Ю.Д. Рослинність Карлівського степового заповідника ВУАН. Вісник Київського ботанічного саду. 1934. Вип. 17. С. 41–86.
  29. Клеопов Ю.Д. Родина Orchidaceae. У кн.: Флора УСРР. Визначник квіткових та вищих спорових рослин УСРР. Частина І. Вищі спорові, голонасінні та вкритонасінні односім’ядольні. Київ: Держколгоспвидав, 1935. С. 327–344.
  30. Клеопов Ю.Д. Про геоморфогенетичні мотиви розвитку рослинного вкриття УРСР. Журнал Інституту ботаніки УАН. 1935. № 5(13). С. 13–74.
  31. Клеопов Ю.Д. Список рослин гербарію флори УСРР, що його видає Інститут ботаніки УАН. Центурія І (1934). Київ, 1935. С. 1–23.
  32. Клеопов Ю.Д. Геоботанический очерк районов свеклосеяния УССР. В кн.: Почвы в районах свеклосеяния. Москва–Ленинград, 1936. С. 75–95.
  33. Клеопов Ю.Д. Геоботанічний профіль від Дністра до Урала. Вісті Української Академії наук. 1936. № 1–2. С. 41–50.
  34. Клеопов Ю.Д. До систематики і географії Caryophyllaceae УРСР. Журнал Інституту ботаніки АН УРСР. 1936. № 9(17). С. 91–126.
  35. Клеопов Ю.Д. [Діагнози нових видів Silene polaris Kleop. sp. n. і Gypsophila ucrainica Kleop. sp. n.]. У кн.: Флора СССР. Т. 6. Ленинград, 1936. С. 890, 891.
  36. Клеопов Ю.Д. [Выступление в прениях к докладу Б. Городкова «Степные растения в Арктике» на совещании по истории флоры и растительности СССР, Ленинград, 25–29 января 1938 г.]. Советская ботаника. 1938. № 2. С. 86–87.
  37. Клеопов Ю.Д. Ботаніко-географічні етюди. І. Про нові знахідки Evonymus nana MB. i Coronilla elegans Panc. в УРСР. Журнал Інституту ботаніки АН УРСР. 1938. № 17(25). С. 136–165.
  38. Клеопов Ю.Д. Проект класифікації географічних елементів для аналізу флори УРСР. Журнал Інституту ботаніки АН УРСР. 1938. № 17(25). С. 209–219.
  39. Клеопов Ю.Д., Лавренко Є.М. Легенда до карти рослинності УРСР. У кн.: Геоботанічний збірник Інституту ботаніки АН УРСР. Київ, 1938. Вип. 2. С. 3–14.
  40. Клеопов Ю.Д. Реликты во флоре широколиственных лесов Европейской части СССР. В кн.: Проблемы реликтов во флоре СССР (тезисы совещания). 1938. Вып. 2. С. 16–25.
  41. Клеопов Ю.Д. Новини флори Присивашшя. Журнал Інституту ботаніки АН УРСР. 1939. № 21–22(29–30). С. 243–252.
  42. Клеопов Ю.Д. Основные черты развития флоры широколиственных лесов Европейской части СССР. В кн.: Материалы к истории флоры и растительности СССР. Москва–Ленинград, 1941. Вып. 1. С. 183–256.
  43. Клеопов Ю.Д. Перигляциальные степи Европейской части СССР. Труди Науково-дослідного Інституту ботаніки ХДУ. 1941. Т. 4. С. 167–181.
  44. Клеопов Ю.Д. Анализ флоры широколиственных лесов европейской части СССР. Киев: Наукова думка, 1990. 352 с.
  45. Клеопов Ю.Д. Геоботанічна карта УРСР в масштабі 1:1000000 (тезиси доповіді). У кн.: Ю.Д. Клеопов (1902–1943). До 100-річчя від дня народження / Укладачі: В.В. Протопопова, М.В. Шевера. Київ: Фітосоціоцентр, 2002. С. 62–63.
  46. Клеопов Ю.Д. Karte Botanisch-Geographischer Rayons der Ukraine. У кн.: Ю.Д. Клеопов (1902–1943). До 100-річчя від дня народження / Укладачі: В.В. Протопопова, М.В. Шевера. Київ: Фітосоціоцентр, 2002. С. 64–71.
  47. Клеопов Ю.Д. Про єдиний буковий ліс України. У кн.: Ю.Д. Клеопов (1902–1943). До 100-річчя від дня народження / Укладачі: В.В. Протопопова, М.В. Шевера. Київ: Фітосоціоцентр, 2002. С. 72–77.
  48. Клеопов Ю.Д. География и экология полевых сорняков Украины. У кн.: Ю.Д. Клеопов (1902–1943). До 100-річчя від дня народження / Укладачі: В.В. Протопопова, М.В. Шевера. Київ: Фітосоціоцентр, 2002. С. 78–90.
  49. Клеопов Ю.Д. Тезисы доклада «Лес и степь в их взаимоотношениях в пределах Европейской равнины СССР». У кн.: Ю.Д. Клеопов (1902–1943). До 100-річчя від дня народження / Укладачі: В.В. Протопопова, М.В. Шевера. Київ: Фітосоціоцентр, 2002. С. 91–92.


Список нових для науки видів, описаних Юрієм Клеоповим з території України:

  1. Centaurea pseudoleucolepis Kleopow, 1926, Вісник Київського ботанічного саду, 4: 20. – Centaurea margaritacea subsp. pseudoleucolepis (Kleopow) Dostál, 1976, Botanical Journal of the Linnaean Society, 71(3): 204. Описано з заповідника «Кам’яні Могили» у Донецькій області (протологу не бачив). Голотип: «Ukrainia meridionalis: distr. Mariupol, in rupibus graniticis in loco “Kamjani Mohyly” dicto. Planta stepo-endemica! 05 VII 1925. G. Kleopow» (KW000006266!).
  2. Centaurea taliewii Kleopow, 1927, Вісник Київського ботанічного саду, 5–6: 87. – Rhaponticoides taliewii (Kleopow) M.V.Agab. & Greuter, 2003, Willdenowia 33(1): 61, nom. inval.; id. 2008, Med-Checklist, 2: 690. Описано з півдня степової зони Східної Європи («In steppis siccis castagneis et in declivis denudatis Ucrainae australioris atque Rossiae austro-orientalis (Prov. Taurica, Catherinoslav, Terra Cosaccorum Tanaiticorum et Astrachan … Маріупільська округа, глинясті схили до моря коло с. Ляпине 21.V.1926. пуп!! Маріупіль Вержбицький! (Герб. Київ. Бот. Саду). Мелітопільська округа, Асканія Нова, на цілинному степу. VI.1924 fl. fr. Окснер! Астраханська губ. Єргеня, південна Еліста. 1.VI (19.V.) 1890. fl. Пачоський!»). Лектотип (Шиян та ін., 2010): «Маріупільська округа, с. Ляпине, глинясті схили до моря, 21 V 1926, Ю. Клеопов» (KW000006278!).
  3. Cynanchum rossicum Kleopow, 1929, Вісник Київського ботанічного саду, 9: 66 (in clavi), 67, nom. inval.; id. in Hill, 1933, Index Kewensis, Suppl. 8: 67. – Vincetoxicum rossicum (Kleopow) Barbarych, 1950, Визначник рослин УРСР: 346. – Antitoxicum rossicum (Kleopow) Pobed. 1952, Флора СССР, 18: 690. – Alexitoxicon rossicum (Kleopow) Pobed. 1962, Taxon, 11(5): 174. – Vincetoxicum officinale var. rossicum (Kleopow) Grodzinska, 1971, Flora Polska, 12: 49. Описано зі сходу України та півдня Росії («in decliviis inter frutices in Ucraina orientalis atque in Rossia australi ... Specim. exam.: Prov. Charcov: 1. Ивановка-Каразина ex Herb. Delavignei! – V. medium. 2. Circa Charcovia! – V. medium. Prov. Tanaitica. 3. Ореховка на Медведице. 18.VI.1884. Д. Литвинов! – V. medium. Prov. Saratov: 4. Sarepta A. Becker! – V. medium. 5. Sarepta! – V. medium. 6. Цариц. у., с. Ольховатка. Персидський! – V. medium det. Шмальгаузен. № 1–2 Герб. Харк. Бот. Саду. № 3 Герб. Д. І. Літвінова. № 4–6 Герб. Київ. Ботан. Ін-ту»). Неотип (Федорончук и др., 2006): «Екатеринослав. Ар. Н. Войнов» (KW). Примітка: Номенклатурі цього виду присвячена одна з робіт за участю автора (Mosyakin et al., 2017).
  4. Cynanchum meoticum Kleopow, 1929, Вісник Київського ботанічного саду, 9: 70. – Antitoxicum meoticum (Kleopow) Pobed. 1952, Флора СССР, 18: 687. – Vincetoxicum meoticum (Kleopow) Barbarych, 1950, Визначник рослин УРСР: 395. Описано з півдня України («in lapidosis argillosisque decliviis et steppis meridiei extremae Ucrainae … Specim. exam.: Prov. Katerinoslav. 1. Околиці Маріуполя, схили зіллясті до р. Кальчика. 30.VI.1925. fr. Клеопов!! 2. Окол. Маріуполя, вапн. відсл. над р. Кальчиком. 20.V.1925. fl. Клеопов!! 3. Маріуп. округа, с. Чердакли, каменяст. степ над р. Полковою. 16.V.1926. fl. пуп. Клеопов!! 4. Маріуп. округа, Кам’яні Могили, жорства гранітова. 29.V.1926. fl. Клеопов!! Prov. Tanaitica. 5. Окол. Маріуполя, глинясті схили по Найденівськ. балці. 21.V.1926. fl. Клеопов!! 6. Маріупільська окр., с. Хомутове, вапн. відсл. в б. 24.V.1926 fl. Клеопов!! 7. Маріуп. окр., целена Принцфельд в окр. с. Карани. 5.VI.1923. fl. (fr.). Е. Лавренко и Н. Прошкина! – C. minus? 8. Таганр. окр., окр. с. Красново. Целина Клепфера, склоны балочки с б. м. обнаж. лесом. 4.VI.1923. Е. Лавренко и Н. Прошкина! – C. Schmalhauseni. 9. Таганр. у., окр. ст. Кутейниково, целина по склону б. Копани. 10.VI.1923. fr. (fl.). Е. Лавренко – C. minus? 10. Сталінська окр., ст. Амвросіївка, на взліссі байрачн. ліска по Білому ярі, мергель, 4.IX.1928. defr. Клеопов!! 11. Rostow! – V. medium. 12. Аксай. Скалы. 25.IV.1888. fl. Д. І. Літвінов! – V. medium. № 1–6, 10, 11 Герб. Київ. Ботан. Ін-ту. № 7–9. Герб. Харк. Бот. Саду. № 12 Герб. Д. І. Літвінова»). Лектотип (Крицька та ін., 2000): «Надозів’я. Маріупіль. Степовий схил до р. Кальчика (зіллястий участок). 30.VI.1925, Ю. Клеопов» (KW000003685!).
  5. Dianthus eugeniae Kleopow, 1931, Вісник Київського ботанічного саду, 12–13: 157, 161; id. 1932, op. cit. 14: 103. Описано зі східної частини України ("in pratulis silvaticis atque in steppis pratensis Ucrainae orientalis"). Лектотип (Федорончук, 1999): «Харьковская губ., Ахтырский у., урочище «Маков лес» близ Тростянца, 27.VI.1914, С. Милютин» (KW).
  6. Dianthus rogowiczii Kleopow, 1931, Вісник Київського ботанічного саду, 12–13: 156, 160; id. 1932, op. cit. 14: 104. Описано з західної частини України ("in silvis atque inter frutices Ucrainae occidentalis"). Лектотип (Федорончук, 1999): «Н. Град Волын. у. окр. г. Полонное. 1860, цв. Тышецкий» (KW). Примітка: Очевидно, цей вид слід вважати гетеротипним синонімом D. polonicus Zapał. 
  7. Dianthus pineticola Kleopow, 1931, Вісник Київського ботанічного саду, 12–13: 156, 161; id. 1932, op. cit. 14: 119. Описано з Полісся і північної частини Лісостепу ("in pinetis et pineto-quercetis nec non in pratis Ucrainae borealis et media"). Лектотип (Федорончук, 1999): «Ucrainia distr. Wasilkow, 1815, Andrz.» (KW). 
  8. Gypsophila ucrainica Kleopow, 1936, Флора СССР, 6: 748, 891. Описано з Лівобережного Полісся («Ucraina. In viciniis urbis Kiev in pineto prope pag. Darvitza. 9 VIII 1909. Leg. E. Bordzilowski; in Herb. Acad. Sci. URSS conservatur»). Голотип зберігається в LE. Примітка: Переважна більшість фахівців вважає цю назву синонімом G. fastigiata L.
  9. Silene krymensis Kleopow, 1936, Журнал Інституту ботаніки АН УСРР, 9(17): 115. – Otites krymensis (Kleopow) Klokov, 1974, Новости систематики высших и низших растений, 1974: 58. Описано з Гірського Криму («Крим.: Кара-кум, Карасубазарськ. р!»). Неотип (Крицька та ін., 1999): «Крымская обл., Белогорский район, с. Вышенное, Белая Скала, меловые склоны, 29.VIII.1964, О. Дубовик» (KW). 
  10. Silene donetzica Kleopow, 1936, Журнал Інституту ботаніки АН УСРР, 9(17): 116. – Otites donetzicus (Kleopow) Klokov, 1948, Ботанічний журнал АН УРСР, 5(1): 25. Описано з Донбасу і Передкавказзя («УСРР: Д.Л.-С.: Слав’янськ! Артемівськ! с. Часов Яр! Амвросіївка!! Ясеновата!! Красна могила! с. Олександрівка на р. Кальміусі! ст. Байрак, Горлівськ. р! Макіївка! Л. З.-Л. С.: Гори Артема! Крива Лука к. Ізюм. п! Комсомольське л-цтво! с. Ігнатівка! ст. Каранськ. р!! Передкав.: Ставрополь! П’ятигорськ!»). Лектотип (Крицька та ін., 1999): «RSS Ucr., ditio Donetzica, prope st. v. f. Jassinovataja, ad fl. Kalmiuss, 13.VII.1931, G. Kleopow» (KW000056764!). 
  11. Silene eugeniae Kleopow, 1936, Журнал Інституту ботаніки АН УСРР, 9(17): 119. – Otites eugeniae (Kleopow) Klokov, 1974, Новости систематики высших и низших растений, 1974: 61. Описано з Правобережного Лісостепу («УСРР: П. Л.-С.: Житомир! М. Турбів! ст. Устинівка! Біла Церква с. Лютори – с. Чайки! Богусл. р., с. Хотіва! Богусл. р.»). Лектотип (Крицька та ін., 1999): «Білоцерківська округа, Богуславський р-н, с.с. Лютори × Чайки. На вирубці соснового лісу. 3.VII.1929, Є. Полонська, sub nom. S. pseudotites Besser» (KW).
  12. Scilla scythica Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 245. Описано з півдня степової зони («П. С. Захарівка, Новотроїцького р-ну, Запорізької області (Білик!)»). Тип: невідомий. Примітка: Самостійність виду є дискусійною, скоріше за все, його слід вважати синонімом S. autumnalis L.
  13. Cerastium syvaschicum Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 246. Описано з Присивашшя України («П. С. О-в Бирючий (Прянішніков!, Левіна!, Чича!, Зоз!), “Степок” між остр. Бирючим і с. Кирилівкою (Кот!), Солодкий під, Н.-Троїцьк. р-ну (Левіна!), о-в Джарилгач (Зоз!), коса Тендер (Давидич!), Ягорлицький півострів (Давидич!), Куюк-Тук (Зоз!, Л. Сукачов!»). Лектотип (Крицька та ін., 1999): «О-в Джарылгач. Солончаки в сев. ч. острова, плоская гривка, 16.V.1936, И. Зоз» (KW000017410!).
  14. Holosteum syvaschicum Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 246. – Holosteum umbellatum subsp. syvaschicum (Kleopow) Tzvelev, 2004, Флора Восточной Европы, 11: 173. Описано з Присивашшя («П. С. о-в Чурюк (Левіна!), о-в Китай (Попович!), о-в Куюк-Тук (Прянішніков!), Новотроїцький рн, ділянка № 64 меліофонду (Левіна!)»). Лектотип (Крицька та ін., 1999; помилково зазначений як голотип): «Melitopil. Ins. Tschurjuk. Новотроицкий р-н, о-в Чурюк, уроч. Узгун, 23.V.1928, Ф. Левина» (KW000056747!). 
  15. Arenaria zozii Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 247. Описано з приморських пісків на крайньому півдні України («ЛЗ–ЛС. Білосарайська коса на Азовському морі (Постригань). Бердянська коса на Азовському морі (Черн!). П. С. о-в Джарилгач (Зоз!), о-в Бирючий (Чича!)»). Лектотип (Крицька та ін., 1999): «Українська РСР, Херсонська обл., о. Джарилгач в Чорному морі» (KW). Примітка: Самостійність виду є спірною, зазвичай нині його уключають до синонімів A. serpyllifolia L. s.l. або A. viscida Lois. 
  16. Scleranthus syvaschicus Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 248. Описано з подів півдня степової зони («Л.З.С. Асканія Нова (Клок n. v.). П. С. Куюк-Тук (Сукачов!), півостр. Чонгар (Кривошия!)»). Неотип (Крицька та ін., 1999): «Херсонська обл., Новотроїцький р-н, колгосп ім. Сталіна. Положистий схил Сиваша. 18.V.1951, Г. Білик» (KW000021349!). Примітка: Цей таксон потребує подальших досліджень. Більшістю новітніх авторів він розглядається як синонім S. verticillatus Tausch (=S. annuus subsp. verticillatus (Tausch) Arcang.). 
  17. Silene syvaschica Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 248. Описано з півдня степової зони («Var. pubescens Kleop. var. nova … П.З.С. окол. Миколаєва! Л.З.С. остр. Джарилгач (Дзевановський!), остр. Довгий в Ягорлицькій затоці (Шост. і Левіна!), коса Тендер (Давидич! Шост. і Левіна!), П.С. Новотроїцьк. рн, півостр. Тюбек (Кот!) … Var. glabra Kleop. var. nova … П.З.С. Між Одесою і Херсоном (Біберштейн!), окол. Миколаєва! Л.З.С. Буркутські плавні (Свистунова!), окол. с. Чалбас, Буркутські плавні (Лавр!), окол. Голої Пристані, хут. Солдати (Козлов!), Коса Тендер (Давидич!), П.С. Ташкишкентський під Новотроїцького рну (Левіна!)»). Лектотип (Крицька та ін., 1999): «Distr. Cherson. Коса Тендер. Білі кучугури. У трингуляційного знаку, 500 м на північ від берега Чорного моря. Ракушняковий хребтик. 17.VII.1929, П. Давидич, № 458» (KW000021375!). Примітка: На нашу думку, цю назву треба вважати синонімом S. multiflora (Waldst. & Kit.) Pers. 
  18. Silene steppicola Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 250. Описано з Лісостепу і Степу («Subsp. glabra Kleop. subsp. nova … П. Л.-С. Новогеоргієвськ (Пач!), Л. Л.-С. Омельник Кременч. р-ну (Клеоп!!), Говтва Козельщанськ. р-ну (Клеоп!!), Лубни (Рог!), Абазівка Решетилівськ. р-ну (Лейба!), Полтава (Рог! Шмальг! Іллічевський!), бл. Мерефи (Стахорський!), Харків (Чеботарьов!), Зміїв (Мілютін!), Донецька біолог. станція Змієв. р-ну (Лавр! Клеоп!!), Коробові хутори Змієв. р-ну (Шир!), Маслівка кол. Зміїв. п. (Шир!), піски і Замостя к. Змієв. п. (Карзов!), окол. ст. Мохнач Чугуївськ. р-ну (Лавр!), Кочеток Чугуївськ. р-ну (Савенков!). Л. З.-Л. С. м. Білики Кобеляцького р-ну, Кобеляки, Карлівка (все Цінгер!), Павлоград (Криштофович!), Близнеці кол. Павлогр. п. (Лукашов!), Багатир на р. Вовчій (Клеоп!!), по Дінцю: Балаклія (Карзов!), Артемовські (кол. “Святі”) гори (Мілютін! Залєський! Кот!), Богородичне (Шир!), Петровська-Співаківка (Залєський!), Нов. Айдар к. Староб. пов. (Шир!) ... Subsp. pubescens Kleop. subsp. nova … Л. Л.-С. Окол. Мерефи (Стахорський!), Мостова, кол. Зміїв. пов. (Карзов!), Печеніги×Лебяже (Лавр!), Хотомля Стар. Салтівського р-ну (Черн!). Д. Л.-С. Серебрянка по Дінцю (Кот!). Л. З.-Л. С. Ізюм (Залєський!), Рубцево (Залєський!), Куп’янськ (Піскунов!), Дуванка к. Куп’янськ. п. (Клок!), Верхня Дуванка (Кот!), Андріївка к. Куп’янськ. п. (Черн!), Старобільськ (Черн!), Курячівка к. Староб. п. (Контрольський!), Нов. Айдар к. Староб. пов. (Шир!), Стрілецька цілина (Еттінген!), Петропавлівка Нижнє-Теплівськ. р-ну (Шир!)»). Лектотип (Крицька та ін., 1999): «Полтавская губ., Кобелякский у., поляны в лесу бл. железнодорожной колонии, 15.V.1897, Н. Цингер» (KW). Примітка: На нашу думку, цю назву треба вважати синонімом S. multiflora (Waldst. & Kit.) Pers. 
  19. Lepidium syvaschicum Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 251. Описано з Присивашшя України («П. С. Захарівка Новотроїцьк. р-ну (Свистунова!), оз. Овер’янівське Новотроїцьк. р-ну (Кот.!), півостр. Тюбек (Левіна!), о-в Чурюк (Левіна!), о-в Чурюк-Тюб (Прянішніков!), о-в Бирючий (Чича!), окол. Генічеська, Арбатська стрілка (Кот.!)»). 
  20. Lepidium borysthenicum Kleopow, 1939, Журнал Інституту ботаніки АН УРСР, 21–22(29–30): 251. Описано з Лівобережного Лісостепу («Л. Л.-С. Лубни і Березоточі Лубенського р-ну (Августинович!), Кременчук (Краснов), Солониця Козельщанського р-ну (Клеоп.!!), Мартинівка і Холява-Гребля Кобеляцького р-ну (Цінгер!), Турбаї Хорольськ. р-ну (Зоз!), Скалонівка (Іллічевський!), с. Лиман Зміївського р-ну (Лавр.!), оз. Горіле Зміївськ. р-ну (Савенков!)»). Примітка: Самостійність двох зазначених видів Lepidium L. та їхні взаємозв'язки з L. crassifolium Waldst. & Kit. i L. carthilagineum (C.A. Mey.) Thell. потребують спеціального дослідження.



Опубліковано о Немає коментарів:

середу, 3 серпня 2022 р.

Флора Лівобережного Лісостепу України: ХХVII. Melanthiaceae

Шановні друзі, продовжуємо дослідження флористичного різноманіття Лівобережного Лісостепу України і після чергової перерви найближчим часом зробимо у декількох повідомленнях огляд найгарніших представників нашої флори – однодольних рослин з порядків Liliales, Asparagales i Orchidales. 

Погляди на систематику рослин з цих таксономічних груп (буду умовно називати їх "ліліоїдними однодольними") в Україні суттєво змінювалися з часом. В еволюційному аспекті вони є значно розвиненішими за ті родини, які були розглянуті раніше (частухові, жабурникові, рдесникові та ін.), зазвичай вони є наземними, а не водними чи болотяними рослинами, мають яскраві квітки досить великих розмірів, пристосовані до запилення комахами (а деякі тропічні їхні представники - навіть хребетними тваринами). Їхня видова різноманітність є вражаючою, так, родина Orchidaceae, наприклад, уключає у світовому масштабі близько 30 000 видів (в Україні - близько 70 видів), але обсяг та кількість видів окремих родин важко точно підрахувати ще й з огляду на те, що останнім часом їх систематика регулярно переглядається та уточнюється. Так, у третьому томі "Флори УРСР", що вийшов у 1950 році, визнані родини лілійні (Liliaceae, у її складі виділено аж сім окремих підродин), амарилісові (Amaryllidaceae), півникові (Iridaceae), а також зозулинцеві (Orchidaceae), виокремлену в окремий порядок дрібнонасінних (Microspermae). У визначнику рослин України 1965 року до них також додано родину діоскорейних (Dioscoreaceae), єдиний в Україні вид якої (Tamus communis L. або Dioscorea communis (L.) Caddick & Wilkin) росте у горах Криму, і каннових (Cannaceae) з культивованим видом канною індійською (Canna indica L.). В "Определителе высших растений Украины" (1987) було додану родини агавові (Agavaceae, з родом Jucca L.) і понтедерієві (Pontederiaceae, з одним видом Monochoria korsakowii Regel & Maack або Pontederia korsakowii (Regel & Maack) M. Pell. & C.N. Horn. - чужорідним бур'яном рисових чеків на півдні України), а з родини Liliaceae виділено родини цибулеві (Alliaceae, Allium L. i Nectaroscordum Lindl., останній зараз зазвичай вважають синонімом першого) і холодкові (з родами Asparagus L. та Ruscus L.). Ще більше дрібніших родин було виділено з Liliaceae у чеклісті С.Л. Мосякіна і М.М. Федорончука "Vascular plants of Ukraine: A nomenclatural checklist" (1999): у цій праці було визнано самостійність Asphodelaceae (роди Anthericum L., Asphodeline Rchb., Eremurus M. Bieb.), Convallariaceae (Convallaria L., Maianthemum F.H. Wigg. i Polygonatum Mill.), Hemerocallidaceae (Hemerocallis L.), Hostaceae (Hosta Tratt.), Hyacinthaceae (Bellevalia Lapeyr., Hyacinthella Schur, Hyacinthus L., Leopoldia Parl., Muscari Mill., Ornithogalum L., Scilla L.), Melanthiaceae (Bulbocodium L., Colchicum L., Tofieldia Huds., Veratrum L.), Trilliaceae (Paris L.), а рід Ruscus був перенесений з Asparagaceae до окремої родини Ruscaceae. Як бачимо, навіть у вітчизняних авторів у різний час не було єдиної точки зору на обсяг та кількість багатьох представників родини Liliaceae sensu latissimo, а отже, є необхідність детальніше розглянути філогенетичні взаємозв'язки між ними на основі новітніх досягнень молекулярної біології.

Станом на липень 2022 року вже опубліковано досить багато наукових праць, присвячених філогенії ліліоїдних однодольних, а тому картина еволюції ліліоїдних однодольних у загальних рисах вже встановлена, дискусії йдуть переважно щодо обсягу окремих родин та їх кількості. Одна з узагальнених кладограм, які відображають молекулярно-філогенетичні співвідношення між окремими родинами на основі аналізу пластидної ДНК представлена, наприклад, у праці М.Н. Тамури зі співавторами (Tamura et al., 2004).

Рис. 1. Кладограма, яка ілюструє філогенетичні взаємозв'язки між однодольними, заснована на комбінованому аналізі matK i rbcL послідовностей ДНК (цит. за: Tamura et al., 2004; обсяг родин і порядків відповідає системі APG II (2003); родини, представники яких представлені у флорі України, підкреслені зеленим кольором)


На основі аналізу цієї кладограми можна стверджувати, що найпримітивнішим серед колишніх Liliaceae sensu latissimo є рід Tofieldia, він виявився вкоріненим усередину клади, що містить родини Araceae, Potamogetonaceae, Alismataceae i Hydrocharitaceae, а тому його взагалі доцільніше виключати з порядку Liliales. Відразу зауважу, що родина Tofieldiaceae детальніше, на жаль, розглядатися не буде, оскільки єдиний в Україні вид цієї родини Tofieldia calyculata (L.) Wahlenb. на території Лівобережного Лісостепу України достовірно невідомий: є лише єдина знахідка про його трапляння у колишньому Зміївському повіті Харківської губернії І.Я. Ковалевського у середині ХІХ ст., яка у "Флорі УРСР" Є.І. Бордзиловським вважається помилковою. З огляду на наявність у роботі цього автора "Каталог дикорастущих растений, находящихся в Змиевском уезде" (1862) значної кількості інших щонайменше спірних або ж і відверто сумнівних вказівок (Carex tripartita All., Malaxis monophyllos (L.) Sw., Gymnadenia odoratissima (L.) Rich. та ін.), немає жодних підстав не погоджуватися з думкою Євгена Івановича.

Далі згідно з вказаним рисунком окремими еволюційними лініями виділяються два роди з родини Petrosaviaceae, порядки Pandanales + Dioscoreales, порядок Liliales (уключає родини Liliaceae, Colchicaceae i Melanthiaceae, представлені у природній флорі України), а вище - дві великі клади, одна з яких відповідає порядку Asparagales у розумінні авторів системи APG II (уключаючи Orchidaceae, Amaryllidaceae, Hyacinthaceae, їхні філогенетичні взаємозв'язки, що є надзвичайно складними, ми розглянемо трохи згодом), а друга уключає найспеціалізованіших представників з порядків Arecales, Commelinales, Zingiberales i Poales. Таким чином, на цій кладограмі чітко виділяється окрема клада, що відповідає порядку Liliales APG II і включає родини Colchicaceae, Luzuriagaceae, Alstroemeriaceae, Liliaceae s.str. i Melanthiaceae (incl. Trilliaceae).

У 2006 р. була опублікована робота американсько-канадських авторів (Givnish et al., 2006) з детальнішою кладограмою філогенетичних взаємозв'язків в однодольних, побудованою за результатами аналізу високоінформативного пластидного гена ndhF, яка у загальних рисах відповідає кладограмі японських авторів, розглянутій вище (фрагмент представлено на рис. 2). До аналізу було залучено значно більше представників інших родів, тому є очевидним, що до складу порядку Liliales тепер мають також входити родини Smilacaceae, Philasiaceae, Rhipogonaceae i Campynemataceae, остання з них виявляється базальною до Melanthiaceae. Безсумнівним також є те, що до складу справжніх Liliaceae у вузькому розумінні мають входити, крім добре знайомих нам родів Gagea Salisb. (incl. Lloydia Salisb. ex Rchb.), Tulipa L., Erythronium L. i Lilium L., також рід Streptopus Michx., що раніше постійно зближувався з родами Convallaria L. i Polygonatum Mill., з якими він має візуальну схожість та близькі екологічні умови трапляння.

Рис. 2. Фрагмент кладограми, що ілюструє молекулярно-філогенетичні взаємозв'язки між деякими однодольними на підставі аналізу послідовностей пластидного гена ndhF (цит. за: Givnish et al., 2006)

Таким чином, за результатами молекулярно-філогенетичних досліджень лише упродовж останніх 10-15 років вдалося чітко окреслити обсяг порядку Liliales. В останньому варіанті системи APG (APG IV, 2016) до складу цього порядку входить 10 родин, три з яких представлені у природній флорі України і безпосередньо у флорі Лівобережного Лісостепу України: Melanthiaceae, Colchicaceae i Liliaceae s.str., ці ж родини віднесені до порядку Liliales у прагматичній класифікації С.Л. Мосякіна (Мосякін, 2013).

Це повідомлення буде детальніше стосуватися систематики базальної групи ліліоїдних однодольних, об’єднаних у родину мелантієві (Melanthiaceae). У складі цієї родини чимало авторів виділяють дві підродини: справжні мелантієві (Melanthoideae) та трілійові (Trillioideae). Хотілося б відразу звернути увагу, що вживати для роду Trillium L. українську назву «тріліум» (і відповідно називати цю підродину тріліумові) не зовсім доречно, оскільки вона є калькою з латини, пропоную цей рід називати «трілій». Загалом представники родини Melanthiaceae є багаторічними травами, підземні органи яких зазвичай представлені кореневищами (часто повзучими), рідше – бульбами. Морфологічно та візуально ці дві підродини відрізняються дуже суттєво. Для мелантієвих характерними рисами є три–багатоквіткові волотєподібні, китицеподібні, колосоподібні чи зонтикоподібні суцвіття, квітки без нектарників, відігнуті назовні тичинки, плід у них завжди сухий, коробочкоподібний, а хромосоми мають відносно невеликі розміри, їх основні числа x = 8, 10, 11, 12, 15, 16, 17, 21, 22. Натомість трілійові мають нерозгалужені стебла з листками у кількості 3–22, завжди зібраними у несправжнє кільце, квітки поодинокі, оцвітина зазвичай тричленна, але іноді відсутня або у складі 4–8 листочків, тичинки спрямовані всередину або убік, плід ягодоподібний або коробочкоподібний, хромосоми великі, їх основне число х = 5. Спільними рисами для обох підродин є наявність парієтальних клітин і кристалів оксалату кальцію, вільні стовпчики квіток і гелобіальний зародок. 

У світовому масштабі таксономічне різноманіття родини охоплює 14 родів і 180 видів за даними Plants of the World Online. Підродина трілійові уключає 74 види, які об’єднуються у три роди: Paris L. (Євразія, 24 види, уключаючи дуже близьких східноазійських представників, які раніше виділялися в окремі роди Kinugasa Tatewaki & Suto і Daiswa Rafin.), Pseudotrillium S.B. Farmer (монотипний, з єдиним видом P. rivale (S. Watson) S.B. Farmer, поширеним в окремих західних штатах США) і Trillium L. (49 видів, що трапляються у Північній Америці та у східній частині Євразії).

Підродина мелантієві відповідно налічує 106 видів, уключених до 11 родів. За результатами філогенетичних досліджень вона виявилася не зовсім однорідною, тому останнім часом чимало авторів виділяють у складі Melanthiaceae не підродини, а окремі триби - Melanthieae, Heloniadeae, Chamaelirideae (=Chionographideae) і Xerophylleae, причому остання є близькою до триби Paridae, куди належать усі представники трилійових (рис. 3). До складу триби Melanthieae входять роди Amianthium A. Gray, Zygadenus Michx. (обидва є монотипними та ендемічними для східної частини Сполучених Штатів Америки), Melanthium L. (чотири види, Сполучені Штати Америки), Veratrum L. (близько 25 видів, помірні регіони Північної півкулі), Stenanthium (A. Gray) Kunth (шість видів у Північній Америці), Schoenocaulon A. Gray (близько 25 видів, зафіксованих від південних штатів США до Венесуели та Перу), Anticlea Kunth (близько 10 видів у Північній Америці та Азії) та Toxicoscordion Rydb. (8 видів у США), до складу триби Heloniadeae - один рід Helonias L. (12 видів, східна частина США і Південно-Східна Азія), до складу триби Chamaeliridae - один рід Chamaelirium Willd. (близько 10 видів у східній частині Північної Америки і Південно-Східній Азії), до складу триби Xerophylleae - один рід Xerophyllum Michx. (два види, Сполучені Штати Америки; рис. 4).

Рис. 3. Деякі представники родини Melanthiaceae і характерні для них морфологічні ознаки: A -  Stenanthium densum (Desr.) Zomlefer & Judd, B - Veratrum album L., C - Schoenocaulon dubium (Michx.) Small, D - Helonias bullata L., E - Chamaelirium luteum (L.) A. Gray, F - Trillium erectum L., G - Xerophyllum tenax (Pursh) Nutt.; назви триб: Melan - Melanthieae, Helon - Heloniadeae, Chion - Chamaelirideae (=Chionographideae), Parid - Parideae, Xerop - Xerophylleae (цит. за: Zomlefer et al., 2006)

Рис. 4. Ареали триб (розфарбовані різними кольорами) та окремих родів Melanthiaceae (роди, які позначені зірочкою, одночасно трапляються у Євразії та Північній Америці; цит. за: Kim et al., 2019)
 

Обсяг окремих родів Melanthiaceae останнім часом був ретельно переглянутий, тому, скоріше за все, жодних сюрпризів у систематиці цієї родини найближчим часом очікувати не варто, можливо, якісь нові види незабаром будуть знайдені у Південно-Східній Азії, але навряд чи їх відкриття суттєво вплине на біогеографію даної групи. Цілком обгрунтованими є дані корейських дослідників про те, що центром біорізноманіття родини є Північна Америка, звідки через Берингіїв перешийок її представники проникли у Східну Азію і далі на захід (Kim et al., 2019). Тому цілком зрозумілим є те, що до європейської частини Євразії доходять тільки окремі представники родини, які належать до родів Anticlea, Paris i Veratrum - еволюційно наймолодших у відповідних трибах. Рід Anticlea з єдиним у Європі видом A. sibirica (L.) Kunth на захід доходить тільки до басейну р. Уфа (крайнього сходу Європейської частини РФ), тоді як два інші роди є досить поширеними в Європі і трапляються навіть у її атлантичних регіонах. В Україні зафіксовано чотири види родини Melanthiaceae, що належать до двох родів, три з них трапляються у Лівобережному Лісостепу.

Таблиця для визначення родів:

1. Листки зібрані у кільце по 4 (дуже рідко – по 5 чи 6); листочки оцвітини зелені; плід чорний, ягодоподібний ... 1. Paris L. (Вороняче око)
– Листки чергові, численні; листочки оцвітини зеленкувато-жовтуваті, білі або темно-пурпурові; плід – суха коробочка ... 2. Veratrum L. (Чемериця)

I. Paris L. - Вороняче око
1753, Species Plantarum, 1: 367; id. 1754, Genera Plantarum, ed. 5: 172.
Тип: P. quadrifolia L.

До складу роду входить близько 25 видів, поширених майже на усій території Євразії. В Європі зафіксовано два види (інший - Paris incompleta M. Bieb. - у природі росте на Кавказі і в Анатолії, в Україні культивується і частково відновлюється самостійно на території Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України у м. Київ).

Вороняче око неповне (Paris incompleta M. Bieb.) у Національному ботанічному саду ім. М.М. Гришка НАН України у м. Київ (фото Олександра Левона, оригінал доступний за посиланням)

 1. Paris quadrifolia L. - Вороняче око звичайне
1753, Species Plantarum, 1: 367.
Описано з Європи (‘in Europae nemoribus’).
Лектотип: Burser Herbarium. IX: 9 (UPS) – Mathew in Jarvis & al., 1993, Regnum Vegetabile, 127: 73.

Протолог Paris quadrifolia L. (цит. за: Linnaeus, 1753)

У листяних лісах, переважно на більш-менш зволожених ділянках. Вид спорадично поширений на усій території ЛЛС, зафіксований в усіх адміністративних областях. Знаходиться під регіональною охороною на території Харківської області. Значної фітоценотичної ролі не відіграє, трапляється як супутній вид в угрупованнях союзу Alnion incanae Pawlowski et al. 1928 порядку Alno-Fraxinetalia excelsioris Passarge 1968 класу Carpino betuli-Fagetea sylvaticae Jakucs ex Passarge 1968.

Вороняче око звичайне у грабово-дубовому лісі біля с. Дівички Бориспільського району Київської обл. (фото автора)

Нетипова рослина воронячого ока звичайного з п'ятьма листками у кільці замість чотирьох у ліщиннику біля с. Дівички Бориспільського району Київської обл. (фото автора)

Вороняче око звичайне у дубовому лісі біля с. Вільне Броварського району Київської обл. (фото автора)

II. Veratrum L. - Чемериця
1753, Species Plantarum, 2: 1044; id. 1754, Genera Plantarum, ed. 5: 468, nom. cons.
Лектотип: V. album L. – Green in Hitchcock & Green, 1929, International Botanical Congress, Cambridge (England), 1930, Nomenclature, Proposals by British Botanists: 193.

До складу роду входить приблизно 25 видів, поширених в Євразії та Північній Америці, в Європі та Україні - три види. З огляду на специфіку біології видів (рослини живуть у природі до 50 років, але квітують і плодоносять зазвичай лише у віці 15-30 років) їх визначення у природі є досить непростим, хоча вони легко відрізняються за кольором квіток (білим або зеленкувато-білим без жовтуватого відтінку у V. album, зеленкувато-жовтуватим у V. lobelianum і темно-пурпуровим у V. nigrum). Це спричиняє чималі труднощі у дослідженні особливостей їхнього поширення (судячи з усього, в Україні V. album росте тільки у Карпатах), крім того, лектотипом видової назви V. album був помилково прийнятий зразок, що за всіми морфологічними ознаками належить до V. lobelianum, тому назва V. album L. задля збереження її традиційного використання потребує консервації з новим типом (див. нижче). Крім того, не можна не згадати, що чимало авторів раніше вважали V. lobelianum синонімом V. album або окремим підвидом останнього (V. album subsp. virescens (Gaud.) Javorka & Soo, саме ця назва, наприклад, була прийнята автором цих рядків у його кандидатській дисертації у 2013 р.) і лише останнім часом самостійність V. lobelianum була детальніше обгрунтована (Hu et al., 2020) і вже навряд чи буде у майбутньому піддаватися сумніву.

Таблиця для визначення видів:

1. Оцвітина зеленкувато-жовтувата. Листки рівномірно розташовані на стеблі. Рослина переважно вологих місцезростань (вільхові ліси, болота, вологі луки) ... 1. V. lobelianum Bernh. (Ч. Лобелійова)
– Оцвітина пурпурова. Листки переважно зосереджені у нижній частині стебла. Рослина сухих місцезростань (листяні ліси, узлісся, схили балок) ... 2. V. nigrum L. (Ч. чорна)

1. Veratrum lobelianum Bernh. - Чемериця Лобелійова
1808, Neues Journal für die Botanik, 2(3): 356.
Описано з Європи і Сибіру (‘in montosis herbidis atque sterilibus in solo calcareo Helvetiae, Carinthiae, Carnioliae, Sibiriae’).
Тип: поки що невідомий. 
Примітка: Формально наша рослина мала б називатися Veratrum album L., оскільки типом цієї назви є зразок Гербера у гербарії Ліннея (LINN) з номером 1210.1 (Mathew in Jarvis & al., 1993, Regnum Vegetabile, 127: 98), який має зеленуваті квітки і цілком відповідає ознакам V. lobelianum. Однак у автора цих рядків немає жодних сумнівів, що переважно західноєвропейський гірський вид (в Україні поширений у Карпатах) V. album з білувато-зеленуватими квітками і центрально- східноєвропейський з широким поширенням в Азії V. lobelianum із зеленувато-жовтуватими квітками - це два близькі, але все ж окремі види, тому назва V. album у майбутньому має бути законсервована з новим типом. 
 
Протолог Veratrum lobelianum Bernh. (цит. за: Bernhardi, 1808)

На вологих луках, болотах, у вільхових лісах. Зрідка трапляється майже на усій території ЛЛС, але переважно у північній її частині. Регіонально рідкісна рослина в адміністративних межах Київської, Полтавської, Харківської і Черкаської областей, потребує охорони.

Чемериця Лобелійова разом з воронячим оком звичайним у вільховому лісі у гідрологічному заказнику "Веселе" біля с. Веселе Ніжинського району Чернігівської обл. (фото автора)

Чемериця Лобелійова у гідрологічному заказнику "Свидовецький" біля с. Свидовець Ніжинського району Чернігівської обл. (фото Тетяни Ситник, оригінал доступний за посиланням)

2. Veratrum nigrum L. - Чемериця чорна
1753, Species Plantarum, 2: 1044.
Описано з Європи (‘in Hungariae, Sibiriae apricis siccis’).
Лектотип не позначено. Оригінальні елементи: Gerber in Linnean Herbarium: 1210.2 (LINN, цілком може бути прийнятий за лектотип); Burser Herbarium. X: 38 (UPS); Morison, 1699, Plantarum Historiae Universalis Oxoniensis, 3: 485, t. 4, f. 2.
Протолог Veratrum nigrum L. (цит. за: Linnaeus, 1753)

 
Малюнок з роботи Р. Морісона, який є оригінальним елементом видової назви Veratrum nigrum L. (цит. за: Morison, 1699)

Чемериця чорна на узліссі байрачного липово-дубового лісу біля с. Бугаївка Полтавського району Полтавської обл. (фото автора)

Листяні ліси, узлісся, схили балок та річкових долин. Рідко. Малочисельний вид, зафіксований у Полтавській, Сумській, Харківській і Чернігівській областях. Знаходиться під регіональною охороною на території Полтавської, Сумської, Харківської і Черкаської областей.

Картосхеми поширення видів родини Melanthiaceae на території Лівобережного Лісостепу України за дослідженими гербарними зразками:

1 - Paris quadrifolia

 
1 - Veratrum lobelianum

1 - Veratrum nigrum

Спостереження видів родини Melanthiaceae з території Лівобережного Лісостепу України на ресурсі iNaturalist:


Попередні випуски рубрики:

Флора Лівобережного Лісостепу України: I. Lycopodiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: II. Equisetaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: III. Ophioglossaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IV. Salviniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: V. Dennstaedtiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VI. Cystopteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VII. Aspleniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VIII.Onocleaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IX. Athyriaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: X. Thelypteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XI. Dryopteridaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XII. Polypodiaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XIII. Ephedraceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XIV. Pinaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XV. Cupressaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XVІ. Nymphaeaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XVII. Aristolochiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XVIII. Acoraceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: ХІХ. Lemnaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: ХХ. Araceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: ХХІ. Alismataceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XXII. Butomaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XXIII. Hydrocharitaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XXIV. Scheuchzeriaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XXV. Juncaginaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XXVI. Potamogetonaceae


Опубліковано о 2 коментарі:
Підписатися на: Дописи (Atom)