Усіх читачів мого блогу щиро вітаю з минулими новорічними святами і бажаю нашої найскорішої перемоги, міцного здоров'я, витримки, особистого щастя і добробуту в 2024 році. У такі дні зазвичай прийнято підводити риску, оцінюючи рік, що минув, та окреслюючи певні цілі і завдання на наступний рік. Для мене 2023 рік був у багатьох аспектах складним, але де в чому й цікавим, а в плані наукової роботи - досить продуктивним (значно гіршим за 2020 і 2021, але кращим за 2022). Завдяки мужності Збройних сил України упродовж минулого року я мав змогу з науковою метою регулярно екскурсувати у м. Київ (найчастіше - у Пирогові, Голосіївському лісі, Конче-Заспі, на Жуковому острові і Святошинських ставках, але не тільки у цих місцях), у Київській та Полтавській областях, двічі відвідував також м. Черкаси і Харківщину (Богодухівський та Красноградський райони) та по одній поїздці зробив до Івано-Франківщини і Закарпаття. Усі види живих організмів, які вдавалося спостерігати в цих поїздках, я намагався фіксувати та оприлюднювати на ресурсі iNaturalist, за увесь минулий календарний рік я завантажив на цей ресурс 6804 спостереження (у тому числі 3384 спостережень рослин і 497 спостережень грибів та лишайників). Деякі з цих знахідок, на мій погляд, заслуговують детальнішої уваги в форматі окремої короткої розповіді і можуть бути цікавими як для усіх любителів природи, так і для моїх колег - науковців-ботаніків.
Аналогічні рейтинги я публікував у 2021 і 2022 роках, тому якщо не бачили, то можна спочатку дочитати цей перелік, а потім знайти у кінці цього повідомлення інформацію про попередні і ознайомитися з ними. З огляду на те, що минулі аналогічні повідомлення були оцінені читачами позитивно за відгуками у Facebook я вирішив розширити перелік найцікавіших ботанічних знахідок 2023 року, довівши їх до позначки в двадцять, а не десять позицій. Як і раніше - зайняті місця у цьому рейтингу є досить приблизними і кожна з цих знахідок для мене особисто є дуже важливою.
Двадцяте місце: Пармеліна дубова (Parmelina quercina) і плосколистка волосинчаста (Homalia trichomanoides) у Тютюнниках неподалік Полтави
7 грудня 2023 р. під час дослідження розгалуженої балкової системи на правому березі р. Ворскла та прилеглих до неї ділянок нагірних і заплавних дібров між селами Гора і Тютюнники південніше м. Полтава (Щербанівська сільська громада Полтавського району) на гілках повалених дерев дуба звичайного (Quercus robur) разом з іншими видами лишайників в кількох окремих місцях була зафіксована пармеліна дубова (Parmelia quercina). Цей вид я особисто уперше знайшов в Полтавській області, хоча він не є для цього регіону чимось новим, в монографії "Безсудинні рослини Лівобережного Лісостепу України" (Байрак та ін., 1998) вказано, що він трапляється спорадично у широколистяних лісах, найчастіше у долині р. Ворскла. З конкретних відомостей про трапляння Parmelina tiliaceae в Полтавській області я знайшов поки лише інформацію про знахідки О.М. Байрак в Парасоцькому лісі біля с. Михайлівка (Диканська ОТГ Полтавського району; Окснер, 1993) i В.В. Дармостука біля м. Пирятин 5 травня 2016 р. (на GBIF). Цікаво, що на самих стовбурах дуба мені так і не довелося поки що цей вид побачити (на відміну від інших більш звичних для Полтавщини видів родини Parmeliaceae - Parmelia sulcata, Parmelina tiliacea чи Pleurosticta acetabulum), усі мої знахідки стосувалися бічних гілок різної товщини (від 5 до 50 мм, найбільша за діаметром з таких гілок зображена нижче на фото). Користуючись нагодою, зазначу, що пізніше у грудні 2023 р. я знайшов пармеліну дубову також в Києві - в декількох місцях у Конче-Заспі, у вологих дубових лісах біля заплавних боліт і теж на відносно тонких відпалих гілках дуба звичайного. В Києві пармеліна дубова є досить рідкісною, вона фіксувалася в Голосіївському лісі (Окснер, 1993), а нещодавно була знайдена О.Є. Ходосовцевим в урочищі "Теремки", що входить до складу національного природного парку "Голосіївський" (Khodosovtsev, 2023).
Ще одна цікава знахідка у цій експедиції 7 грудня - плосколистка або гомалія волосинчаста (Homalia trichomanoides) - малопоширений у Лівобережному Лісостепу України вид мохоподібних з родини некерові (Neckeraceae). Свою родову назву ця рослина отримала за своєрідні плоскі і на верхівці дещо пилчасті листки. Вона була знайдена у великій кількості на стовбурах дуба звичайного у вологому листяному лісі у нижній частині схилу правого берега р. Ворскла між селами Гора і Тютюнники. На Полтавщині цей вид знаходила раніше С.В. Гапон в околицях смт Котельви і в Розсошенському лісництві біля Полтави (Гапон, 1997), він приурочений переважно до вікових дібров, тому принаймні у лісостеповій зоні України заслуговує на охорону.
 |
Пармеліна дубова на поваленому дереві дуба звичайного біля с. Тютюнники (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Плосколистка волосинчаста у нижній частині стовбура дуба звичайного у вологому листяному лісі між селами Гора і Тютюнники (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Дев'ятнадцяте місце: Верба п'ятитичинкова (Salix pentandra) в околицях Полтави
Верба п'ятитичинкова (Salix pentandra) на Поліссі та у північній частині лісостепової зони України є досить поширеною рослиною вологих (переважно вільхових) лісів, берегів водойм і струмків, особливо на піщаних ґрунтах. На Полтавщині я знаходив раніше цей вид у вільшняках долини р. Псел біля с. Яреськи (Шишацька ОТГ Миргородського району) та у заплаві р. Мерла неподалік Великої Рублівки (Великорублівська ОТГ Полтавського району), а у моїй книзі "Флора вищих судинних рослин Полтавського району" (Гомля, Давидов, 2008) він наводився тільки за літературними даними з посиланням на С.О. Іллічевського, причому останній підкреслював, що в околицях Полтави цей вид трапляється "дуже рідко і поодиноко" (Іллічевський, 1927, с. 10). Вербу п'ятитичинкову від інших наших видів роду Salix дуже легко відрізнити за її пізнім плодоношенням, причому часто коробочки з насінням зберігаються до весни наступного року. 15 січня минулого року одну особину цього виду було знайдено на заболоченій ділянці біля Затуринського залізничного переїзду на північно-східній околиці міста Полтави і в Полтавській області це найпівденніша з нині відомих достовірних знахідок.
 |
Верба п'ятитичинкова біля Затуринського залізничного переїзду в околицях Полтави
|
Вісімнадцяте місце: Незабудка українська (Myosotis ucrainica) у Терешках неподалік Полтави
Незабудка українська (Myosotis ucrainica; вона ж Myosotis pineticola) належить до маловідомих багатьом ботанікам видів флори України. За межами нашої країни вона з певністю зафіксована в РФ і Казахстані, є вказівки також для Вірменії, Азербайджану, Болгарії і Македонії (зразків з Кавказу і півдня Європи ми особисто поки не бачили, тому є певні сумніви у правильності визначення рослин з цих регіонів), а на території України її достовірно знаходили в Київській, Черкаській і Харківській областях. З території Лівобережного Лісостепу України у гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (KW) наявні тільки численні збори з Харківщини (переважно з околиць Харкова, звідки цей вид і був описаний професором Харківського університету Василем Матвійовичем Черняєвим). Уперше для Полтавської області вид був згаданий в монографії "Конспект флори Лівобережного Придніпров'я. Судинні рослини" (Байрак, 1997) для регіонального ландшафтного парку "Диканський", а 3 червня 2023 р. він був досить несподівано знайдений Д.А. Давидовим, А.О. Давидовою і Є.В. Рибальченком у молодому березовому насадженні на місці суцільної вирубки соснового лісу у кварталі 38 Чалівського лісництва на північ від села Терешки (Терешківська ОТГ Полтавського району) поруч із залізницею Полтава - Лозова. Це місце мені було дуже добре відоме і я щиро здивувався, коли побачив невелику групу особин поруч зі стежкою, якою ходжу там майже кожного року! Незабудку українську візуально легко сплутати з іншим близьким і значно поширенішим видом - незабудкою прямою (Myosotis stricta, вона ж у більшості наших визначників невірно називалася незабудкою дрібноцвітою - M. micrantha auct.), але остання має значно коротші квітконіжки, які навіть у стані плодоношення є коротшими за чашечки, решта ж наших видів роду Myosotis відрізняються помітно більшими розмірами стебла, листків та квіток. Загалом ареал незабудки української ще потребує уточнення, в науковій літературі є вказівки цього виду ще для Донецької і Луганської областей, тоді як на Правобережжі України відомі лише окремі локалітети і західна межа його поширення поки що лишається нез'ясованою.
 |
Незабудка українська у молодому березовому лісі біля с. Терешки (Терешківська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Сімнадцяте місце: Багаторядник шипуватий (Polystichum aculeatum) в яру біля хутора Вільний у Києві
Чимало цікавих знахідок упродовж минулого року було зроблено і в Києві, причому деякі з них також сталися випадково або були не дуже очікуваними. Так, під час прогулянки з селища Пирогів до хутора Вільний 19 лютого в одному з ярів між мотокросом "Пирогів" і Дніпровським шосе була знайдена численна група рослин багаторядника шипуватого (Polystichum aculeatum), добре помітна здалеку зі стежки завдяки вічнозеленим ваям. Це дуже цікава папороть з диз'юнктивним (фрагментованим на окремі ділянки) ареалом, що локально трапляється в Європі, Північній Африці, Західній Азії, Гімалаях і Північно-Західному Китаї, а на Київщині він був знайдений лише відносно нещодавно (див. нижче карту поширення виду з видання "Екофлора України. Том 1"). У Києві багаторядник шипуватий нині відомий з Голосіївського лісу (Любченко, Падун, 1985; Онищенко та ін., 2016) та соснового лісу у кварталі 44 Конче-Заспівського лісництва на території національного природного парку "Голосіївський" (Прядко, Арап, 2012) і належить до регіонально рідкісних у межах міста рослин. Вже після моєї знахідки цю рослину також виявили 3 вересня 2023 р. у Протасовому яру (фото на iNaturalist).
 |
Поширення багаторядника шипуватого в Україні (Дідух та ін., 2000)
|
 |
Багаторядник шипуватий в яру біля хутора Вільний у Києві
|
Шістнадцяте місце: Ковила дніпровська (Stipa borysthenica), осока дворядна (Carex disticha) і осока трясучкова (Carex brizoides) в Конче-Заспі у Києві
Багато екскурсій у 2023 році я провів у Конче-Заспі. Це неймовірно мальовниче місце у заплаві Дніпра, до якого, як з'ясувалося, мені дуже зручно дістатись протягом 30-40 хвилин від місця проживання, що, погодьтеся, часом грає далеко не останню роль під час планування одноденних маршрутів для вивчення природи. Серед усіх видів, що я знайшов у цій локації, найцікавішими є три: ковила дніпровська (Stipa borysthenica), уключена до "Червоної книги України", та два малопоширені види роду осока (Carex) - дворядна (Carex disticha) і трясучкова (Carex brizoides).
Усі види роду ковила (Stipa) в Україні охороняються на державному рівні. Серед них ковилу дніпровську (Stipa borysthenica) легко відрізнити від інших за її здатністю рости тільки на піщаних ґрунтах на борових терасах долин річок від півдня лісової зони до приморських районів. Морфологічно вона дуже близька до ковили пірчастої (Stipa pennata), що росте у степах Київщини та загалом лісостепової і частково степової зони, і нерідко розглядається як окремий підвид чи навіть різновидність останньої. На боровій терасі Дніпра нині відомо чимало локалітетів ковили дніпровської у лісостеповій частині на Лівобережжі Київщини, тоді як на Правобережжі вона трапляється значно рідше з огляду на меншу кількість піщаних ділянок. У межах Києва відомо два окремі осередки цього виду, один з яких знаходиться неподалік залізничної платформи "ДВРЗ" у Дарницькому районі, а інший - в Голосіївському районі у південній частині національного природного парку "Голосіївський" та на прилеглих до нього ділянках. Наша знахідка невеликої групи особин ковили дніпровської, що була зроблена спільно з А.О. Давидовою 25 травня на південному березі озера Заспа, не є чимось надзвичайним і належить саме до другого осередку. В цілому 2023 рік був "урожайним" на ковилу дніпровську: декілька нових локалітетів цього виду було знайдено нами і в Полтавській області - біля с. Яреськи Миргородського району і сс. Пристанційне, Маньківка, Собківка Полтавського району, а відома мені ще з 2006 р. популяція між селами Копили і Терешки неподалік Полтави суттєво збільшила у 2023 році свою чисельність.
 |
Ковила дніпровська на березі озера Заспа у Києві
|
Осока дворядна (Carex disticha) - локально поширена в Україні болотна рослина, яка до середини ХХ століття неодноразово фіксувалася в околицях Києва, але, як з'ясувалося, її новітні знахідки на території міста були відсутніми, а останні достовірні збори у Києві були зроблені Ю.М. Семенкевичем у 1924-1926 рр. 28 травня 2019 р. я знайшов дві окремі популяції цього виду в Бориспільському районі, між селами Проців і Вишеньки в заплаві р. Золоче та неподалік с. Гнідин поруч з каналом Бортницької станції аерації. Останній локалітет розташований зовсім поруч з адміністративною межею міста Київ, тому знахідка цього виду в Києві у майбутньому була цілком очікуваною. І ось 18 червня 2023 р. осока дворядна була знайдена в Києві, але не на Бортничах, а в Конче-Заспі, у невеликій кількості на одному з боліт неподалік спортивної бази футбольного клубу "Динамо". Незважаючи на те, що ця рослина трапляється в багатьох адміністративних областях на Поліссі, в Лісостепу і на півночі степової зони, її мало фотографують - на iNaturalist, наприклад, є лише мої фото з Київщини і Полтавщини, світлини О.І. Шиндера та К.В. Лавріненко з Черкаської області і фото В.В. Манюка з Дніпропетровщини. Цей вид легко відрізнити від інших осок за характерним довгастим і в нижній частині помітно розсунутим складним колосоподібним суцвіттям, причому верхні і нижні квітки в окремих колосках є жіночими, а середні - чоловічими.
 |
Осока дворядна на болоті у Конче-Заспі (м. Київ)
|
Інший цікавий вид осоки - осока трясучкова (Carex brizoides) - у Києві є малопоширеною рослиною на східній межі свого природного ареалу, розташованого переважно у межах Західної і Центральної Європи. За зовнішнім виглядом ця рослина є подібною до дуже поширеною на території України осоки ранньої (Carex praecox), від якої вона відрізняється довшими і тоншими світло- чи яскраво-зеленими листками, а також екологією: осока рання росте на добре освітлених і прогрітих місцях - степових схилах, сухих луках, узбіччях доріг, лише зрідка заходячи у світлі ліси (наприклад, соснові чи мішані на борових і надзаплавних терасах річок з піскуватими ґрунтами), тоді як осока трясучкова є типовою лісовою рослиною, що надає перевагу широколистяним лісам з переважанням дуба звичайного, граба звичайного і бука лісового, часом виходячи на прилеглі ділянки узлісь та лісових галявин. Добре знаючи цей вид, оскільки неодноразово знаходив його раніше в околицях Львова, я вельми здивувався, побачивши осоку трясучкову в Конче-Заспі, біля стежки серед невеликого масиву грабово-дубового лісу поруч з руслом р. Віта. Як з'ясувалося, у Києві цей вид знаходили ще з часів професорів Київського університету Святого Володимира Панаса Роговича і Івана Шмальгаузена, а новітні знахідки відомі з урочища "Теремки" та південної частини національного природного парку "Голосіївський" (Онищенко та ін., 2016). 25 травня 2022 р. цей вид ще був заснятий Андрієм Чуріловим в Ботанічному саду НУБіП України (фото на iNaturalist), можливо, в цьому місці він є випадково занесеною рослиною.
 |
Осока трясучкова в Конче-Заспі (м. Київ)
|
П'ятнадцяте місце: Елодея Нутала (Elodea nuttallii) і підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis) в Дівичках на Київщині
На Київщині одним з місць, де я регулярно буваю, є околиці с. Дівички (Дівичківська ОТГ Бориспільського району). У цій локації з-поміж інших у 2023 році було дві цікаві знахідки. 7 липня в річці Карань я досить несподівано для себе виявив елодею Нутала (Elodea nuttallii) - чужорідну водну рослину, яку в Лівобережному Лісостепу я раніше не знаходив. Уперше в Україні елодея Нутала була знайдена у 2004 р. у затоці "Куряче Горло" Канівського водосховища на р. Дніпро біля м. Переяслав, а роком пізніше - у затоці Дніпра біля с. Циблі (Чорна та ін., 2006). Згодом цей вид фіксували у пониззі р. Сула (Старовойтова, 2012), а також у низці інших локалітетів на Київщині та у м. Київ (Зуб, Прокопук, 2020). Від іншого близького виду - елодеї канадської (Elodea canadensis), яка теж в наших умовах є чужорідною з Північної Америки і трапляється у значній кількості на усій території України, елодея Нутала відрізняється вужчими загостреними до верхівки і відігнутими донизу листками
 |
Елодея Нутала у річці Карань в околицях с. Дівички (Дівичківська ОТГ Бориспільського району Київщини)
|
У книзі "Природно-заповідний фонд Київської області" (
Василюк та ін., 2012) наведена характеристика усіх об'єктів ПЗФ Київщини на той час (на підставі розроблених для цих об'єктів наукових обґрунтувань), у тому числі й ландшафтного заказника місцевого значення "Стовп'язькі краєвиди", розташованого на території Дівичківської ОТГ (сторінки 60-61), для якого в тексті зазначений
підсніжник білосніжний (Galanthus nivalis) - ранньовесняний ефемероїд з "Червоної книги України". Щовесни, починаючи з 2016 року, я намагався знайти підсніжник не тільки на території заказника "Стовп'язькі краєвиди", а й в усіх лісових масивах Дівичківської ОТГ, але щоразу усі пошуки не приносили результату. І ось 23 березня моя мати Валентина Давидова випадково знайшла дві особини
Galanthus nivalis з квітками неподалік свого городу в околицях с. Дівички у розрідженому березово-сосновому лісі біля р. Карань. У той час ми з дружиною були в експедиції на Полтавщині, тому я зміг дістатися Дівичок лише 27 березня, коли рослини вже відцвіли, але все ж зміг їх обстежити. На мій погляд, у цьому місці дві рослини підсніжника, що були знайдені, могли бути висаджені кимось з мешканців спеціально з клумби чи власного подвір'я у дику природу (репатрійовані) - вони росли хоча й не біля стежки, але в тих місцях, де я в минулі роки декілька разів точно був і навряд чи міг їх не помітити. Хоча як доводить приклад виду, розташованого вище на 18 місці цього рейтингу, їх аборигенний статус також не може бути з певністю виключеним.
 |
Підсніжник білосніжний у березово-сосновому лісі в околицях с. Дівички
|
Чотирнадцяте місце: Насмітник сирійський (Euclidium syriacum) у Полтаві
18 травня разом з моїм добрим знайомим Валерієм Книшем я вперше відвідав у Полтаві ставки біля колишнього цегельного заводу неподалік шосе Київ - Харків. Цей похід був дуже продуктивним і цікавим, а в ботанічному плані запам'ятався мені двома моментами: однією особиною півонії тонколистої (
Paeonia tenuifolia), висадженою з культури кимсь з місцевих мешканців на березі ставка, і знахідкою уздовж ґрунтових доріг
насмітника сирійського (Euclidium syriacum) - чужорідної рослини середземноморсько-західноазійського походження. Це дуже своєрідний бур'ян з дрібними непоказними квітками і нерозкривними кулясто-овальними плодами-стручечками, що надає перевагу сильно ущільненим внаслідок випасу чи витоптування глинистим ґрунтам. У 2020 році я опублікував невелику наукову публікацію про угруповання з домінуванням насмітника сирійського на Полтавщині (
Давидов, 2020), де було узагальнено усі відомі мені новітні знахідки цієї рослини неподалік Полтави біля населених пунктів Сем’янівка, Івашки, Жуки, Гутирівка (Полтавська ОТГ), Мачухи (Мачухівська ОТГ) і Сапожине (Щербанівська ОТГ), але в адміністративних межах самого міста Полтави мені раніше її знаходити не вдавалося. В Україні загалом цей вид трапляється локально і переважно у південних та східних регіонах. Тут ще слід також згадати, що днем раніше (17 травня) я знайшов невелику групу особин
Euclidium syriacum в канаві у заплаві р. Ворскла біля с. Старі Санжари (Новосанжарська селищна громада Полтавського району).
 |
Насмітник сирійський у Полтаві
|
Тринадцяте місце: Бузина трав'яна (Sambucus ebulus) в Полтаві
Ще один мій гарний знайомий з Полтави Євген Рибальченко у липні показав мені фото невідомого виду бузини, знайденого ним у великій кількості біля одного із ставків між с. Гожули і м. Полтава, яке я відразу ідентифікував як
бузину трав'яну (Sambucus ebulus). Великою групою полтавських любителів природи 17 серпня ми вирушили в це місце і знайшли велику за чисельністю популяцію бузини трав'яної на схилі до ставка (адміністративно вона належить до колишнього села Рибці, тобто знаходиться нині в межах самого міста Полтави). Біля Полтави
Sambucus ebulus фіксується вперше, у моїй книзі "Флора вищих судинних рослин Полтавського району" (
Гомля, Давидов, 2008) вона зовсім не згадана і, ймовірно, її слід тут вважати чужорідним кущем, плоди якого були випадково занесені птахами в період осінньої міграції. Природний ареал цього виду охоплює майже усю Європу, Кавказ, Малу і частково Середню Азію та Північну Африку, а на Полтавщині проходить східна межа його поширення, що включає територію нинішнього Лубенського району (так, в околицях Лубен бузина трав'яна є досить звичайною рослиною, але східніше с. Солониця мені вона досі не траплялася). У науковій літературі є відомості про знахідку
Sambucus ebulus біля с. Великі Будища Диканської селищної громади Полтавського району (Івашин та ін., 1985), але наші пошуки цієї рослини у вказаному місці упродовж багатьох років виявилися безуспішними і дозволяють припустити, що ця рослина була також випадково занесена птахами, а потім зникла. Натомість її популяції у Полтаві з огляду на велику чисельність поки що нічого не загрожує і, скоріше за все, вона буде тільки розширювати у майбутньому свою площу.
 |
Бузина трав'яна у Полтаві
|
Дванадцяте місце: Дерен білий (Cornus alba) та рудбекія трилопатева (Rudbeckia triloba) у заплаві р. Коломак біля смт Чутове на Полтавщині
Згадуючи про чужорідні рослини, які поширюють птахи під час міграцій, не можу не вказати на знахідку нового для Полтавської області виду - дерена білого чи свидини білої (Cornus alba або ж Swida alba; доцільність виділення окремого роду Swida зараз знаходиться під великим питанням, але багатьом українським ботанікам цей вид відомий саме за останньою назвою). Один великий кущ цього виду з нестиглими плодами був знайдений 19 серпня нами спільно з Анастасією Давидовою і Євгеном Рибальченком у заплаві р. Коломак (лівий берег) у смт Чутове (Чутівська ОТГ Полтавського району). Досі дерен білий на Полтавщині у здичавілому стані ніким з ботаніків не фіксувався, у "Конспекті флори Полтавщини" (Байрак, Стецюк, 2008) він не зазначений. Найближчі відомі в Лівобережному Лісостепу локалітети розташовані на Київщині (у 2012 р. у великій кількості вид був знайдений нами в околицях м. Бориспіль) та в м. Харків, де Ю.В. Бенгусом у 2019 р. зафіксовано самосів виду біля місць культивування (фото на iNaturalist). У мене немає жодних сумнівів, що в Чутове дерен білий був занесений саме птахами в період міграцій (загальновідомим є той факт, що птахи навесні і восени часто летять саме уздовж русел річок), оскільки поруч жодних осередків культивування виду не було знайдено.
 |
Дерен білий у заплаві р. Коломак у смт Чутове (Полтавська область)
|
У цій же поїздці, але на правому березі річки Коломак дещо вище за
течією (біля так званої "Білої гори") на узліссі заплавного лісу була
знайдена одна особина рудбекії трилопатевої (
Rudbeckia triloba) - ще однієї випадково
занесеної чужорідної рослини. Її батьківщиною є Північна Америка і в Полтавській області вона уперше була знайдена нами у здичавілому стані в 2017 р. у м. Полтава (
Давидов, 2020). Як і два інші види цього роду (
Rudbeckia hirta i
R. laciniata), зафіксовані на території України, рудбекія трилопатева має високий інвазійний потенціал і, продукуючи велику кількість насіння, може активно поширюватися в багатьох регіонах нашої країни.
 |
Рудбекія трилопатева на узліссі заплавного лісу біля смт Чутове (Полтавська обл.)
|
Одинадцяте місце: Шавлія мускатна (Salvia sclarea) - ще одна нова чужорідна рослина для Полтавської області
Влітку 2020 року в Харкові біля одного з дачних будинків на проспекті Індустріальному в здичавілому стані був знайдений новий для Лівобережного Лісостепу України вид - шавлія мускатна (Salvia sclarea - Давидов, 2020). Цей вид, що походить з Середземномор'я і Західної Азії, часто культивується як декоративна і медоносна рослина, найчастіше на півдні України, але в останні роки - часто і в північніших регіонах Полісся та Лісостепу. Для Полтавщини у здичавілому стані вона раніше не була відома і ось 23 червня я побачив декілька рослин цього виду у вікні приміського електропотяга на пагорбі біля залізничної платформи "Кашубівка" неподалік села Микільське (Терешківська ОТГ Полтавського району). Але, на жаль, тоді у червневий приїзд до Полтави я відвідати це місце не зміг і разом з Анастасією Давидовою ми змогли дістатися туди лише 17 серпня. Втім, нам пощастило і одна особина шавлії мускатної була зафіксована в цьому місці, тоді як решта рослин, скоріше за все, були скошені залізничниками. Згодом я побачив фото цього ж виду на iNaturalist, зроблене 10 серпня (тобто за тиждень раніше від нашої підтвердженої знахідки) Ігорем Пишним на околиці села Пізники Лубенського району (Чорнухинська ОТГ), а ще трохи згодом - фото користувача ресурсу iNaturalist з логіном "vitalii_st" з села Березоточа того ж району (Лубенська ОТГ), зроблене 18 вересня. Таким чином, шавлія мускатна уперше в Полтавській області у здичавілому стані була виявлена у 2023 році майже одночасно трьома різними дослідниками у трьох різних локалітетах.
 |
Шавлія мускатна на пагорбі біля залізничної платформи "Кашубівка" (окол. с. Микільське Терешківської ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Десяте місце: Щириця Павелла (Amaranthus powellii) і полин камчатський (Artemisia verlotiorum) в околицях Івано-Франківська
Трохи відволічу вас від полтавських знахідок та розповім про поїздку на кілька днів восени до Івано-Франківська. 27-29 вересня у цьому місті на базі Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника проходила міжнародна конференція молодих учених-ботаніків "Актуальні проблеми ботаніки та екології", в якій моя дружина Анастасія була одним з членів оргкомітету. Мені було цікаво поїхати разом з нею в це місто, де я раніше був тільки проїздом і дуже нетривалий час. Перший день (27 вересня) ми разом побули на пленарному засіданні, прослухавши цікаву і актуальну доповідь нашого колеги-ентомолога щодо впливу воєнних дій на біорізноманіття, а пообіді я вирушив у с. Підпечери на північно-східній околиці Івано-Франківська, де мав змогу дослідити дуже цікавий грабово-дубовий ліс з великою кількістю у травостої печіночниці звичайної (Hepatica nobilis) і щербанця звичайного (Aposeris foetida), а також окремими особинами видів орхідних з "Червоної книги України" - гніздівки звичайної (Neottia nidus-avis) і коручки пурпурової (Epipactis purpurata), уперше побачити метелика під назвою осадець мегера (Lasiommata megera) і гриба веселку (Phallus impudicus), масово обліпленого мухами з огляду на різкий неприємний запах. Але виділяю тут не ці всі види, а щирицю Павелла (Amaranthus powellii) - чужорідну північноамериканську рослину, що, очевидно, була уперше зафіксована на території Івано-Франківської області. Невелика група особин була знайдена на схилі біля дороги з с. Підпечери в с. Підлужжя (Івано-Франківська ОТГ). Зараз цей вид активно поширюється в багатьох адміністративних регіонах України і, як і дуже близька щириця загнута (Amaranthus retroflexus) може стати злісним бур'яном на полях, городах, узбіччях доріг та інших рудеральних ділянках. Від щириці загнутої щирицю Павелла легко візуально відрізнити за помітно довшими та вужчими китицеподібними суцвіттями та гострокінцевими листочками оцвітини (завдяки чому верхівка суцвіття на дотик відчувається помітно колючою).
 |
Щириця Павелла в околицях міста Івано-Франківськ
|
Ще одна цікава знахідка біля Івано-Франківська теж стосується чужорідної рослини, але вже не американського, а східноазійського походження - полину камчатського (Artemisia verlotiorum). Невелика колонія рослин цього виду була знайдена 28 вересня на правому березі річки Бистриця-Надвірнянська на південній околиці с. Чукалівка (Івано-Франківська ОТГ). В Україні цей вид вже досить давно достовірно відомий з Криму (де він нині цілком натуралізувався), а в останній час - ще й із Закарпаття, Львівської області та Києва (Mosyakin et al., 2019). На Івано-Франківщині полин камчатський, який я особисто побачив у природі уперше, вже знаходили мої колеги - Наталія Пашкевич у м. Косів 28 жовтня 2017 р. (фото на iNaturalist) і Олександр Шиндер у м. Коломия 4 січня 2023 р. (фото на iNaturalist), а, отже, мій локалітет виявився третім в цьому регіоні. Варто зауважити, що візуально цей вид схожий на дуже поширений аборигенний полин звичайний (Artemisia vulgaris), а також на інший чужорідний східноазійський полин темний (Artemisia umbrosa; розповсюджується у нас переважно уздовж залізниць), тому треба виявляти обережність при визначенні видів цієї групи: від полину звичайного камчатський відрізняється менш розсіченими листками з ширшими кінцевими частками та довгим повзучим кореневищем, завдяки яким в одному місці формуються щільні групи особин цього виду, а від полину темного - зовсім голими чи майже позбавленими опушення і часто блискучими зверху листками.
 |
Полин камчатський на березі р. Бистриця-Надвірнянська в околицях Івано-Франківська
|
Дев'яте місце: Гібриди роду дивина (Verbascum) біля села Старі Санжари на Полтавщині
В аналогічному дописі за 2021 рік на сьомому місці згадувався знайдений уперше на території України малопоширений гібрид двох аборигенних видів роду дивина (Verbascum) - дивини тарганячої (Verbascum blattaria) і лікарської (Verbascum phlomoides). Ця знахідка зацікавила одного мого колегу з Франції, який спеціально вивчає спонтанні гібриди видів цього роду, він зв'язався зі мною і ми підготували спільно невелику статтю про цей гібрид, що має назву дивина плетеподібна - Verbascum x flagriforme (Klesczewski et al., 2023). Тому у 2023 р. я продовжив звертати увагу на види цього роду, які часто утворюють гібриди у випадках спільного трапляння в якомусь певному біотопі. 25 червня в околицях села Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини) на луках заплави р. Ворскла недалеко від місця впадіння у неї її притоки р. Тагамлик я знайшов відразу два таких гібриди: дивину оголену (Verbascum x denudatum) - гібрид дивини борошнистої (V. lychnitis) та лікарської (V. phlomoides) і дивину сиву (Verbascum x incanum) - гібрид дивини борошнистої (V. lychnitis) і дивини чорної (V. nigrum). Другий гібрид (або нотовид, як часто кажуть на такі види фахівці у галузі ботанічної номенклатури) візуально схожий з нашою аборигенною степовою дивиною Ше або східною чи австрійською (V. chaixii або V. austriacum), проте відрізняється від останньої формою листків. Обидва такі гібриди вже фіксувалися на території України (в тому числі й у Лівобережному Лісостепу в межах Харківської області), але жодних даних щодо їх наявності на території Полтавщини мені відшукати в науковій літературі поки що не вдалося.
 |
Дивина оголена на луках заплави р. Ворскла біля с. Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Дивина оголена (в центрі знімку) разом з батьківськими видами - дивиною лікарською (ліворуч) і борошнистою (праворуч)
|
 |
Дивина сива на луках заплави р. Ворскла неподалік села Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Восьме місце: Волошки солонцева (Centaurea chartolepis) і волосистоголова (Centaurea trichocephala) в Лутовинівці на Полтавщині
16 серпня разом з Анастасією Давидовою і Євгеном Рибальченком вдалося здійснити чергову надзвичайно цікаву поїздку з вивчення флори солончаків і засолених лук до однієї з нових локацій - села Лутовинівки Козельщинської селищної громади Кременчуцького району Полтавської області. Солончакова флора в наших умовах Лівобережжя Середньої Надддніпрянщини є дуже своєрідною за видовим і ценотичним складом. Серед багатьох вартих уваги рослин, що були нами знайдені (зокрема пирій видовжений - Thinopyrum elongatum, гіркий корінь звичайний - Saussurea amara, жовтозілля китицеве - Jacobaea racemosa subsp. kirghisica, камфоросма однорічна - Camphorosma annua, осот крилатий - Cirsium alatum, хрінниця товстолиста - Lepidium crassifolium та ін.), трохи детальніше слід розповісти про два види волошки. Волошку солонцеву (Centaurea chartolepis) або як її раніше називали в наших визначниках - хартолепіс середній чи проміжний (Chartolepis intermedia) легко відрізнити від усіх інших видів цього роду у флорі України за жовтими квітками і крилатими стеблами. Цей вид росте тільки на солончаках і засолених луках від півдня Лісостепу до приморських регіонів, а в Полтавській області знаходиться під регіональною охороною як малопоширений вид на північній межі ареалу. Волошка волосистоголова (Centaurea trichocephala), ареал якої включає понтичні степові регіони від Румунії до Західного Сибіру, є характерною рослиною сухих остепнених лук крайнього півдня Лісостепу і усієї степової зони України, але на Полтавщині також трапляється дуже локально на північній межі свого природного ареалу. В багатьох місцях у зоні Степу (за нашими спостереженнями у минулі роки на півдні Харківщини) цей вид не уникає й помітно трансформованих унаслідок випасу чи витоптування степових угруповань. Загалом нині відомо не більше 10 локалітетів волошки волосистоголової у південно-східній частині області у межах Кременчуцького і Полтавського районів, тому подальше вивчення хорології цього виду на Лівобережжі України є актуальним. Загалом обидва ці види біля Лутовинівки представлені дуже малочисельними популяціями (не більше 10 особин кожного виду), а отже, потребують моніторингу і детальнішого вивчення у майбутньому.
 |
Волошка солонцева на засолених луках біля с. Лутовинівка (Козельщинська ОТГ Кременчуцького району Полтавщини)
|
 |
| Дані щодо поширення волошки солонцевої (хартолепісу середнього) в Полтавській області (цит. за: Байрак, Стецюк, 2005 з доповненнями автора; червоним кольором позначено локалітет, що був виявлений у 2023 р., жовтим - особисті знахідки автора в 2005-2018 рр.) |
 |
Волошка волосистоголова на засолених луках біля с. Лутовинівка (Козельщинська ОТГ Кременчуцького району Полтавської обл.)
|
Сьоме місце: Жовтозільник нечуйвітролистий (Erechtites hieraciifolius) в Терешках і незбутниця волохата (Galinsoga quadriradiata) у Зінцях неподалік Полтави
Знаю, що вам вже трохи починають набридати чужорідні рослини у цьому переліку, тому обіцяю, що тут ви про них прочитаєте востаннє. Але, на жаль, у вітчизняній флористиці такими є нинішні реалії: переважна більшість нових для будь-якого певного регіону знахідок буде стосуватися не якихось несподівано знайдених аборигенних рослин, що дуже довгий час вважалися зниклими і згодом були раптово відшукані повторно, а саме занесених чи здичавілих з культури інтродуцентів. Ось на цьому місці розташовані два види, які б я особисто зовсім не хотів би знаходити біля Полтави, але тут вони у 2023 році й були якраз зафіксовані.
Приблизно два роки тому мій колега Ігор Ольшанський люб'язно надіслав мені особистим повідомленням інформацію про наукову статтю в невідомому мені раніше журналі "SWorldJournal", присвячену моніторингу інвазійних адвентивних рослин в багаторічних насадженнях волоського горіха (Juglans regia) на території Інституту свинарства і агропромислового виробництва НААН України у м. Полтава (Ласло, Диченко, 2020), де з-поміж інших 15 видів чужорідних рослин було згадано жовтозільник нечуйвітролистий (Erechtites hieraciifolius), що нібито був знайдений цими авторами на території старого яблуневого саду. Мені ця вказівка здалася тоді дуже сумнівною, оскільки усі відомі на той час локалітети цього небезпечного чужорідного для України американського виду принаймні у рівнинних районах тяжіли до соснових лісів з легкими піщаними і супіщаними ґрунтами. З огляду на те, що з'їздити якось спеціально у цей сад до Інституту свинарства у мене у 2022 році з початку повномасштабної війни не вийшло, я згодом зовсім забув про цю вказівку, згадавши про неї лише 18 серпня 2023 р., коли раптово спільно з А.О. Давидовою і Є.В. Рибальченком ми знайшли жовтозільник нечуйвітролистий у сосновому лісі в селі Терешки неподалік Полтави (Терешківська ОТГ Полтавського району), де він ріс поодинокими екземплярами чи невеликими групамиу величезній кількості по всьому лісовому масиву, починаючи від кінцевої зупинки автобуса і до контори Чалівського лісництва. Очевидно, він був якось занесений сюди з північніших регіонів України (можливо разом з піском) і надзвичайно швидко (фактично за два-три роки, оскільки в Терешках я востаннє був у 2021 році) тут розповсюдився. Зовсім скоро, немає жодних сумнівів, цей вид буде знайдений і у найближчих населених пунктах Терешківської громади - Копилах, Зінцях і Микільському, а згодом може розпочати "мандрувати" боровою терасою р. Ворскла далі на південь.
І цього ж дня, як не дивно, на цій самій екскурсії, але вже в сусідньому селі Зінці була знайдена ще одна нова для околиць Полтави чужорідна рослина - незбутниця або галінсога волохата (Galinsoga quadriradiata). Чимало мешканців Полтавщини, що мають власні городи чи присадибні ділянки, добре знайомі з її близькою родичкою - незбутницею або галінсогою дрібноцвітою (Galinsoga parviflora), яка є дуже поширеною бур'яновою рослиною на більшій частині України, надає перевагу дещо затіненим ділянкам і незважаючи на свій тоненький корінь, за який її ніби легко висмикнути і зовсім позбутися, продукує велику кількість насіння, що, як і в амброзії полинолистої, легко розноситься вітром і дуже швидко проростає в обробленому ґрунті. Батьківщиною обох видів згаданого роду є країни Латинської і Південної Америки, їх легко розрізнити між собою за опушенням (у дрібноцвітої воно розвинене слабко і є коротким та більш-менш притиснутим, а у волохатої складається до довгих простих волосків і добре помітно, особливо у верхній частині стебла), крім того, у незбутниці волохатої зовнішні білі квітки у кошику майже завжди мають декілька розвинених дрібних лопатей, а листки часто є ширшими і більшими (одна з синонімічних латинських назв цього виду - Galinsoga urticifolia - підкреслює візуальну схожість її листків з листками кропиви дводомної). В Україні незбутниця волохата найчастіше трапляється у західних регіонах України, куди вона активно потрапляла, мабуть, з ботанічних садів Західної і Центральної Європи разом з посадковим матеріалом за обміном, але її стабільні осередки вже фіксуються і на Лівобережжі України. Очевидно, уперше в Полтавській області цей вид знайшов Ігор Ольшанський 11 серпня 2020 р. у с. Піски Заводської ОТГ Миргородського району (фото на iNaturalist, ним же неодноразово цей вид фіксувався у цьому ж населеному пункті в 2021-2023 рр.). Виявлена нами популяція, яка налічувала усього дві особини, що рясно квітували і плодоносили, є другою на території Полтавщини і була знайдена біля одного з приватних будинків в с. Зінці на межі із заплавним болотом.
 |
Жовтозільник нечуйвітролистий у сосновому лісі в с. Терешки (Терешківська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Незбутниця волохата у с. Зінці (Терешківська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Шосте місце: Нові знахідки шафрана сітчастого (Crocus reticulatus), рябчика малого (Fritillaria meleagroides), плодоріжки болотяної (Anacamptis palustris) i косариків тонких (Gladiolus tenuis) на Полтавщині
2023 рік завдяки моїй активній експедиційній активності у березні-липні на території Полтавської області дозволив збільшити кількість відомих локалітетів видів рослин, уключених до "Червоної книги України". Про деякі з них буде згадано нижче, а на цій позиції розташую чотири види, які загалом в цій області не належать до неймовірно рідкісних, але вони є надзвичайно декоративними і їх завжди дуже приємно знаходити в якихось невідомих для себе локаціях.
Шафран сітчастий (Crocus reticulatus) спорадично трапляється у лісостеповій і степовій зонах України переважно на степових схилах балок, долин річок і курганів, інколи - в дубових і дубово-соснових лісах та на їх узліссях. На Полтавщині відомо понад 50 локалітетів, значна частина яких забезпечена охороною в об'єктах природно-заповідної мережі. Ми знайшли спільно з А.О. Давидовою нові місцезнаходження цього виду 22 березня в балці біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ) і 25 березня на схилі долини р. Вільхова Говтва біля с. Шкурупії (Решетилівська ОТГ) Полтавського району.
 |
Шафран сітчастий на степовому схилі балки неподалік с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Шафран сітчастий на схилі долини річки Вільхова Говтва біля с. Шкурупії (Решетилівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Рябчик малий (Fritillaria meleagroides) - східноєвропейсько-західносибірський лучний вид, який спорадично трапляється у лісостеповій і степовій зонах України (але переважно на Лівобережжі). В Полтавській області відомо близько 30 місцезнаходжень виду в заплавах річок Псел, Ворскла, Оріль і їхніх приток. Нові локалітети були знайдені спільно з А.О. Давидовою 1 травня у с. Нижні Млини (Щербанівська ОТГ) та між селами Зінці і Безручки (Терешківська ОТГ), а також самостійно 17 травня в околицях с. Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ) Полтавського району. У всіх виявлених локаціях вид був досить численним і було зафіксовано велику кількість його екземплярів.
 |
| Рябчик малий на вологих луках правого берега р. Ворскла північніше села
Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
 |
| Рябчик малий на вологих луках заплави р. Ворскла у селі Нижні Млини (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
 |
Рябчик малий на узліссі дубового лісу в заплаві р. Ворскла між селами Зінці і Безручки (Терешківська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
Плодоріжка болотяна (Anacamptis palustris або ж Orchis palustris) - рідкісний європейсько-центральноазійсько-північноафриканський лучний вид, який на території України найчастіше можна зустріти на дещо засолених заплавних луках лісостепової і степової зон на Лівобережжі. На території Полтавської області - це одна з найпоширеніших наших орхідей, відома нині приблизно з 50 локалітетів. В 2023 році разом з А.О. Давидовою 4 червня ми знайшли нову популяцію у заплаві р. Тагамлик між селами Старі Санжари і Пристанційне (Новосанжарська ОТГ Полтавського району), а 5 червня дві особини було несподівано зафіксовано на південно-східному березі Пушкарівського ставка у м. Полтава під час спостережень за гніздом ремеза (
Remiz pendulinus) серед заростей осоки побережної (
Carex riparia; востаннє в Пушкарівській балці я знаходив плодоріжку болотяну аж у 2002 році в дещо іншому місці і з тих пір ця орхідея там ніколи після цього не фіксувалася).
 |
Плодоріжка болотяна на вологих луках в заплаві р. Тагамлик між селами Старі Санжари і Пристанційне (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Плодоріжка болотяна на березі Пушкарівського ставка у м. Полтава
|
Косарики тонкі (Gladiolus tenuis) - рідкісний східноєвропейсько-кавказький вид, поширений в Україні переважно на Лівобережжі та в Криму. Таксономічно є досить проблемним видом, надзвичайно близьким до косариків черепитчастих (
Gladiolus imbricatus), що ростуть в західних та правобережних регіонах України і вважається своєрідним східним вікаріантом останнього таксону. У Полтавській області нині відомо близько 40 локалітетів, три нові знахідки минулого року були зроблені в межах Новосанжарської селищної громади Полтавського району: 4 червня між селами Старі Санжари і Пристанційне в заплаві р. Тагамлик, 25 червня між селами Старі Санжари і Балівка на заплавних луках у гирловій частині р. Тагамлик та 16 липня на вологих луках правого берега р. Ворскла на північній околиці Старих Санжар у напрямку с. Сапожине.
 |
Косарики тонкі на заболочених луках гирлової частини річки Тагамлик між селами Старі Санжари і Балівка (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
П'яте місце: Зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon або ж Galeobdolon luteum) в Кибинцях на Полтавщині
Переважна більшість моїх експедицій минулого року на Полтавщині була організована у межах Полтавського району, а часом і взагалі в найближчих околицях міста. Причина є дуже простою - зараз з огляду на військовий стан в Україні не завжди безпечно їхати на далеку відстань в якесь нове зовсім невідоме місце, тим паче коменданські години не дозволяють зараз ходити у піші походи з ночівлею у наметі, що ми часто з дружиною практикували раніше. Тому майже усі наші поїздки були одноденними з Києва чи Полтави, що суттєво обмежувало їх кілометраж. Якщо Лубенський район протягом 2023 року я зовсім проігнорував, то в Кременчуцькому районі зробив одну поїздку (у Лутовинівку, про що зазначено вище), а в Миргородському - дві. Якщо одна з них була присвячена вивченню пісків борової тераси р. Псел у добре знайомій мені раніше локації - в околицях села Яреськи Шишацької селищної громади і дозволила виявити лише декілька нових локалітетів ковили дніпровської та інших менш цікавих видів, що охороняються на Полтавщині на регіональному рівні (козельці українські - Tragopogon ucrainicus, льонок запашний - Linaria odora, жито дике - Secale sylvestre та ін.), більше порадувавши мене в ентомологічному плані, то інша поїздка, в якій я мав змогу відвідати околиці села Кибинці неподалік м. Миргород, куди давно хотів потрапити, виявилася значно цікавішою. У невеликих за розміром дубових гайках між полями на південний захід від Кибинців 15 травня я знайшов дві регіонально рідкісні на Полтавщині рослини - проліску сибірську (Scilla siberica) вже зі стиглими плодами та зеленчук жовтий (Lamium galeobdolon або ж Galeobdolon luteum), що тільки розпочинав квітування. І якщо проліска сибірська в Полтавській області трапляється досить часто і її охорона на регіональному рівні більше зумовлена практичними міркуваннями з огляду на регулярне зривання на букети, то зеленчук жовтий біля Миргорода є справді рідкісним і знаходиться на східній межі свого природного ареалу. Цей вид я неодноразово знаходив раніше у Лубенському районі і загалом в околицях Лубен його найчастіше в області можна побачити, а далі на захід, на правобережжі України, у тому числі в околицях Києва він є звичайною рослиною широколистяних лісів. Зеленчук жовтий належить до одного з постійних супутників граба звичайного (Carpinus betulus), що також на Полтавщині росте на східній межі ареалу, але іноді трапляється й східніше Миргорода - наприклад, в околицях Полтави, біля села Івашки (про що я раніше вже розповідав - гляньте, наприклад, 10 місце аналогічного рейтингу за 2021 рік) та в Розсошенському лісництві чи в Парасоцькому лісі неподалік Диканьки. І що цікаво - у всіх цих лісових масивах граб присутній, але зеленчука жовтого в них немає, тоді як біля Миргорода - навпаки, зеленчук жовтий росте за відсутності граба в деревному ярусі. Про що все це свідчить? Про те, що у кожного виду свій окремий ареал і навіть, якщо вони у двох видів значною мірою співпадають, то в окремих регіонах можуть бути певні розбіжності з огляду на геоморфологічні умови, клімат чи інші екологічні фактори, які й сприяють чи навпаки обмежують їхнє поширення на цій конкретній ділянці. Між іншим, знайдена у 2023 р. популяція зеленчука жовтого біля Кибинців поки що є найвіддаленішою від усіх інших відомих на Полтавщині у південно-східному напрямку.
 |
Зеленчук жовтий у дубових гайках біля с. Кибинці (Миргородська ОТГ Миргородського району Полтавщини)
|
 |
| Відомості про поширення зеленчука жовтого в Полтавській області (цит. за:
Байрак, Стецюк, 2005 з доповненням автора; знайдений нами у 2023 р.
локалітет позначений червоним кружком) |
Четверте місце: Астрагал пухнастоквітковий (Astragalus pubiflorus) і горицвіт весняний (Adonis vernalis) біля Селещини на Полтавщині
В 2023 році вдалося відшукати неподалік Полтави декілька невідомих мені раніше балок із степовою рослинністю. Найцінніша з них розташована біля залізничної платформи "18 км" за три кілометри на північний захід від с. Селещина і адміністративно належить до Машівської селищної громади Полтавського району. Поки вона не має назви, але на одній з старих топографічних карт Генштабу вона була підписана як "балка Бабачки". Під час її обстеження 16 травня було знайдено два види судинних рослин з "Червоної книги України" - горицвіт весняний (Adonis vernalis) і ковила волосиста (Stipa capillata), чотири регіонально рідкісні види рослин - астрагал пухнастоквітковий (Astragalus exscapus subsp. pubiflorus), вишня степова (Prunus fruticosa), гіацинтик блідий (Hyacinthella leucophaea) i чина паннонська (Lathyrus pannonicus), а також два види комах з "Червоної книги України" - жук-олень (Lucanus cervus) і вусач земляний хрестоносець (Dorcadion equestre). Найвагомішою з них є знахідка астрагала пухнастоквіткового, всього лише четверта на Полтавщині і найближча до м. Полтава, вид загалом поширений від південних районів Західної Європи до Кавказу і Туркменістану і в Полтавській області росте на північній межі ареалу. В цій балці астрагал пухнастоквітковий представлений досить численною популяцією (щонайменше 50 особин). Горицвіт весняний з "Червоної книги України" тут, навпаки, є малочисельним, зафіксований лише у східній частині балки неподалік залізниці, та й загалом для цього виду на Полтавщині спостерігається загрозлива тенденція скорочення його популяцій та зникнення окремих локалітетів протягом останніх 20-30 років. На момент обстеження балки горицвіт весняний вже відцвів, сформувавши дуже незначну кількість плодів, а астрагал пухнастоквітковий розпочав квітування.
 |
| Астрагал пухнастоквітковий на степовому схилі балки неподалік с. Селещина (Машівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
|
|
|
|
 |
| Хорологічні відомості щодо астрагала пухнастоквіткового в Полтавській області (цит. за:
Байрак, Стецюк, 2005 з доповненням автора; знайдений нами у 2023 р.
локалітет позначений червоним кружком) |
 |
| Горицвіт весняний у балці неподалік с. Селещина (Машівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
Третє місце: Пальчатокорінник м'ясо-червоний (Dactylorhiza incarnata), півники сибірські (Iris sibirica) i вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum) у Процеві на КиївщиніЦікаву одноденну поїздку з Києва до села Проців ми з Анастасією зробили 17 червня під час вивчення флори заплавних лук і пісків лівого берега р. Дніпро південніше Києва (у межах Вороньківської сільської громади Бориспільського району Київщини). Серед великої кількості цікавих знахідок для Лівобережного Лісостепу (наприклад, медову траву шерстисту - Holcus lanatus i очиток шестирядний - Sedum sexangulare я уперше спостерігав у цьому регіоні, хоча багато разів бачив раніше ці рослини в околицях Києва) виділю два види з "Червоної книги України", які там росли у досить великій кількості - пальчатокорінник м'ясо-червоний (Dactylorhiza incarnata) і півники сибірські (Iris sibirica), а також регіонально рідкісний на Київщині вид з класу папоротеподібних - вужачка звичайна (Ophioglossum vulgatum). Перший вид був численним на вологих луках та біля боліт у заплаві р. Павлівка майже повсюди в цій локації, тоді як півники сибірські траплялися дещо рідше і переважно на заболочених ділянках на периферії вербових боліт і біля невеликих осикових гайків. Загалом обидва ці види спорадично поширені в Середньому Придніпров'ї, найчастіше саме у межах Полісся та північної частини лісостепової зони. При цьому пальчатокорінник м'ясо-червоний зрідка може трапитися й на півдні Лісостепу, наприклад, у Полтавській області, де відомо чимало новітніх локалітетів (хоча за чисельністю він тут значно поступається іншим рідкісним лучним видам - плодоріжці болотяній і косарикам тонким, згаданим вище), а півники сибірські заплавою р. Дніпро доходять до м. Кременчук, тоді як в інших регіонах далі на південь і схід стають надзвичайно рідкісними: відомі раніше локалітети цього виду в околицях Полтави і на Харківщині в долині Сіверського Дінця слід, мабуть, вважати повністю втраченими. У заплаві Дніпра біля Дівичок і Переяслава (тобто трохи далі на південь від Процева) мені теж поки що не вдається знайти цей вид особисто.
 |
Пальчатокорінник м'ясо-червоний на вологих луках в околицях с. Проців (Вороньківська ОТГ Бориспільського району Київщини)
|
 |
Півники сибірські на болоті біля с. Проців (Вороньківська ОТГ Бориспільського району Київщини)
|
Вужачка звичайна на усій території України загалом є рідкісною рослиною, охороняється на регіональному рівні майже в усіх адміністративних областях і, на мою думку, цілком заслуговує в майбутньому уключення до наступного видання "Червоної книги України". У Лівобережному Лісостепу в 2023 році я цей цей вид побачив уперше, до того єдиний раз ми з колегами спостерігали її влітку 2021 р. на болоті Замглай на Чернігівському Поліссі. Біля Процева численна група особин цього виду була знайдена у вільховому лісі в заплаві р. Павлівка на західній околиці села. Загалом досліджена територія цілком заслуговує в майбутньому на створення тут природно-заповідного об'єкту.
 |
Численна популяція вужачки звичайної у вільховому лісі біля с. Проців (Вороньківська ОТГ Бориспільського району Київщини)
|
Друге місце: Півники солелюбні (Iris halophila), шавлія австрійська (Salvia revelata), белевалія гарна (Bellevalia speciosa), смілка
волзька (Silene wolgensis або ж Otites wolgensis), остудник сірий (Herniaria incana або ж H. besseri) і серпій променистий (Klasea radiata або ж Serratula radiata) біля Коржихи на
Полтавщині
Одна з дуже цікавих і перспективних для заповідання степових ділянок на Полтавщині розташована на крайньому південному сході області біля села Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району) на межі з Красноградським районом Харківської області. У березні ми з дружиною відкрили це місце, вирушивши в експедицію з пошуку нових локалітетів шафрану сітчастого (Crocus reticulatus) - ранньовесняного ефемероїда з "Червоної книги України", знайшовши декілька його окремих локалітетів, про що ви могли вже прочитати вище. На моєму Youtube-каналі є відео про цю поїздку, крім Crocus reticulatus, 22 березня в цьому місці, яке отримало назву "Балка Прядчиха", ми також знайшли ковилу волосисту (Stipa capillata) з "Червоної книги України" та регіонально рідкісні в Полтавській області види - півники солелюбні (Iris halophila) і карагана кущова (Caragana frutex). Якщо карагана кущова не є дуже великою рідкістю на Полтавщині, то для півників солелюбних відкритий нами локалітет став лише четвертим відомим на території області. Згодом я мав можливість відвідати проєктований заказник "Балка Прядчиха" 23 червня і знайти на його території або зовсім поруч ще сім видів регіонально рідкісних рослин - вишню кущову (Prunus fruticosa), волошку східну (Centaurea orientalis), белевалію гарну (Bellevalia speciosa, вона ж B. sarmatica), шавлію австрійську (Salvia revelata, вона ж S. austriaca auct.), гострокильник волохатий (Oxytropis pilosa), кермек широколистий (Limonium platyphyllum) і азинеуму сірувату (Asyneuma canescens). На жаль, я не зміг потрапити в 2023 р. на період квітування пірчастих ковил, які на цій ділянці також мають бути і з'ясував, що частина території проєктивного заказника страждає від дуже інтенсивного сінокосіння, тому її ботанічне дослідження слід якомога швидше завершити у 2024 році та підготувати наукове обґрунтування щодо її заповідання. Серед знайдених рідкісних видів найцікавішими є белевалія гарна - рідкісний понтичний степовий вид на північній межі ареалу (до 10 локалітетів на Полтавщині), та шавлія австрійська, нині відома в області лише з кількох локалітетів саме у межах колишнього Карлівського району (як з'ясувалося зовсім нещодавно, Salvia austriaca в Україні росте тільки в Криму та Західному Лісостепу, тоді як у межах степової зони поширений окремий самостійний вид Salvia revelata - Matis et al., 2022). Крім того, в цій локації було знайдено ще декілька рослин, які я вперше побачив на території Полтавщини, тут вони також ростуть на північній межі своїх ареалів, розташованих дещо південніше, - смілка або ж вушанка волзька (Silene wolgensis або ж Otites wolgensis; поширена у степах від Болгарії до Західного Сибіру і Центральної Азії), остудник сірий або Бессера (Herniaria incana або ж H. besseri; переважно південні регіони Європи, Кавказ, Західна Азія, Північна Африка) та серпій променистий (Klasea radiata або ж Serratula radiata; від Угорщини і Балканського півострова до Ірану та Західного Сибіру). На нашу думку, згадані три види є перспективними для уключення в майбутньому до списку регіонально рідкісних видів, які потребують охорони на території Полтавської області, тому вивчення їх хорології на Полтавщини необхідно продовжувати. Серпій променистий у монографії "Конспект флори Полтавщини. Вищі судинні рослини" (Байрак, Стецюк, 2008) зовсім не вказаний (хоча цей вид був раніше наведений для с. Матяшівка Лубенського району, Карлівського академічного степу ВУАН і Ланнівської цілини на Карлівщині - Краснов, 1894; Іллічевський, 1928; Клоков, 1965), а решта два види зазначені як спорадичні, хоча наявні гербарні зразки свідчать про їхнє дуже локальне поширення виключно у південно-східній частині Полтавської області.
 |
Півники солелюбні в проєктованому заказнику "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Дані щодо поширення півників солелюбних в Полтавській області (цит. за: Байрак, Стецюк, 2005 з доповненням автора; знайдений нами у 2023 р. локалітет позначений червоним кружком)
|
 |
| Шавлія австрійська в проєктованому заказнику "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
 |
| Дані щодо поширення шавлії австрійської на Полтавщині (цит. за:
Байрак, Стецюк, 2005 з доповненням автора; знайдений нами у 2023 р.
локалітет позначений червоним кружком) |
 |
| Белевалія гарна в проєктованому заказнику "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
 |
| Дані щодо поширення белевалії гарної в Полтавській області (цит. за:
Байрак, Стецюк, 2005 з доповненнями автора; знайдений нами у 2023 р.
локалітет позначений червоним кольором, інший знайдений нами до 2023 р. локалітет зафарбовано жовтим кольором) |
 |
| Смілка волзька в проєктованому заказнику "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
 |
| Остудник сірий в проєктованому заказнику "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
 |
| Серпій променистий в проєктованому заказнику "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району Полтавщини) |
Перше місце: Верба альпійська (Salix alpina), конюшина темно-каштанова (Trifolium badium) і гронянка півмісяцева (Botrychium lunaria) на горі Близниця на Закарпатті
Як і в 2021 році, у цьому рейтингу впевнено перемагає експедиція на Закарпаття та пішохідний підйом з села Кваси до гори Близниці, який мені вдалося здійснити 3 серпня спільно з дружиною і сестрою. Маршрут вже був добре відомим, але виявився надзвичайно складним і заняв майже цілий календарний день, а наступного дня, чесно зізнаюся, що ми усі ледь змогли встати з ліжка через сильну втому і були змушені перенести запланований похід на Петрос з Квасів ще на один день. Проте на вершині Близниці було надзвичайно багато нових для мене вражаючих знахідок, у тому числі ми побачили два види з "Червоної книги України", які на території України ростуть тільки в цьому місці! До них належать верба альпійська (Salix alpina) - сланкий кущ дуже невеликого розміру, який росте у високогір'ях переважно Західної і Центральної Європи, та конюшина темно-каштанова (Trifolium badium) - дуже своєрідна рослина з жовтими квітками, що при відцвітанні стають коричневими, яка належить до підроду Chrysaspis (від інших видів флори України з цього підроду - Trifolium aureum, T. dubium, T. campestre i T. spadiceum - вона легко відрізняється значно більшими за розміром суцвіттями), ареал її є трохи ширшим і заходить також на південь Європи, Кавказ і в Західну Азію. Також уперше я побачив тут гронянку півмісяцеву (Botrychium lunaria) - дуже рідкісну на території України вужачкову папороть (з детальнішою інформацією про її поширення у Лівобережному Лісостепу можна ознайомитися за цим посиланням), а також низку інших своєрідних карпатських рослин, які трапляються дещо частіше, але раніше були відомі мені тільки за фотографіями - осот липкий (Cirsium erisithales), сугайник карпатський (Doronicum carpaticum), різушка занедбана (Arabidopsis neglecta), тонконіг альпійський (Poa alpina), заяча конюшина альпійська (Anthyllis vulneraria subsp. alpestris), моховинка скельна (Sagina saginoides), незабудка альпійська (Myosotis alpestris) тощо. Чимало видів, зафіксованих нами тут у 2021 році, також були повторно знайдені і сфотографовані у стані квітування, у тому числі й представники "Червоної книги України" - билинець звичайний (Gymnadenia conopsea), плаунок плауноподібний (Selaginella selaginoides), баранець звичайний (Huperzia selago), деревій Шура (Achillea schurii), мінуарція рідкоквіткова (Minuartia pauciflora), солодушка солодушкова (Hedysarum hedysaroides) і дріада восьмипелюсткова (Dryas octopetala).
 |
Верба альпійська на горі Близниця
|
 |
Інформація про вербу альпійську в "Червоній книзі України" (Данилик, 2009)
|
 |
Конюшина темно-каштанова на горі Близниця
|
 |
Інформація про конюшину темно-каштанову в "Червоній книзі України" (Кагало, Сичак, 2009)
|
 |
Гронянка півмісяцева на горі Близниця
|
Таким вийшов цей перелік. Поки його редагував і перечитував, щоразу відчував приємні ностальгічні емоції. При цьому декілька знахідок довелося лишити "за бортом", а в попередніх рейтингах вони точно б не загубилися - ковила пухнастолиста (Stipa dasyphylla)
біля Старих Безрадичів на Київщині (дуже дякую моєму колезі Олександру Шиндеру за цю
спільну поїздку!), граб звичайний (Carpinus betulus) в Розсошенському ботанічному заказнику біля Пожарної Балки на
Полтавщині, буркун волзький (Melilotus wolgicus) у Києві біля Столичного
шосе та ще чимало іншого, не кажучи вже окремо про свої зоологічні знахідки. З останніми пропоную ознайомитися нижче, як і з деякими просто гарними фотосвітлинами, що також вдалося зробити минулого року. Висловлюю велику подяку усім, з ким я мав можливість подорожувати
спільно у 2023 році та відкривати для себе чимало нового у світі природи
- моїй коханій дружині Анастасії, яка завжди мене в усьому підтримує і
разом з якою було зроблено більшість знахідок у цьому переліку, моїй
мамі Валентині та сестрі Анні, моїм чудовим полтавським знайомим Олександру
Олійнику (зараз він вже більше київський, але тим не менш), Євгену
Рибальченку і Валерію Книшу, а також усім тим приємним людям - любителям
бьордвотчінгу, з якими я мав можливість особисто познайомитися у 2023
році (Олена Фоміна, Сергій Любченко, Олексій Золотов, Андрій Сімон, Віталій Казанник, Оксана Ралдугіна, Олексій Комаровський, Максим Гаврилюк, Олександр Настаченко, Олександр Різник тощо). Віримо, що 2024 рік буде ще кращим для усіх нас і принесе довгоочікувану перемогу!
 |
Бабак степовий (Marmota bobak) на схилі долини р. Ворскла біля с. Сапожине (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Лисенята (Vulpes vulpes) в ландшафтному заказнику "Лизняна балка" між смт Чутове і с. Черняхівка (Чутівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Ласиця мала (Mustela nivalis) у Голосіївському лісі в м. Київ
|
 |
Коловодник жовтоногий (Tringa flavipes) - новий вид для орнітофауни України, заснятий 5 грудня на березі р. Дніпро у м. Черкаси
|
 |
Шишкар ялиновий (Loxia curvirostra) - не дуже частий гість у Києві (заснятий 28 листопада на ялинах ВДНГ)
|
 |
Один з моїх птахів-лайферів цього року - змієїд блакитноногий (Circaetus gallicus) з "Червоної книги України" - заснятий 16 липня у заплаві р. Ворскла біля с. Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Родина голубів-синяків (Columba oenas) з "Червоної книги України" біля можливого місця гніздування - бетонного стовпа в балці між с. Гора і с. Тютюнники (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини), загалом чисельність виду в Полтавській області упродовж останніх років помітно збільшується
|
 |
Ще один лайфер - пронурок (Cinclus cinclus) на березі річки Чорна Тиса у с. Кваси (Ясінянська ОТГ Рахівського району Закарпаття)
|
 |
Сова сіра (Strix aluco) на бетонному стовпі уздовж дороги серед дубового лісу між селами Шелестове і Гуртовівка (Коломацька ОТГ Богодухівського району Харківської області)
|
 |
Ще один уперше сфотографований цього року птах - кобилочка річкова (Locustella fluviatilis; Київська обл., Бориспільський район, заплава р. Карань південніше с. Дівички)
|
 |
Гніздо ремеза (Remiz pendulinus) на березі Пушкарівського ставка у м. Полтава; завдяки його моніторингу вдалося підтвердити поширення рідкісної орхідеї плодоріжки болотяної у Полтаві
|
 |
Чайка (Vanellus vanellus) на гніздуванні в Конче-Заспі (м. Київ)
|
 |
Крячок каспійський (Hydroprogne caspia) - на Київщині залітний під час міграцій і кочівель вид, заснятий 18 квітня на ставках рибгоспу у с. Забір'я (Боярська ОТГ Фастівського району), уключений до "Червоної книги України"
|
 |
Лелека чорний (Ciconia nigra) з "Червоної книги України" у с. Забір'я (Боярська ОТГ Фастівського району Київщини)
|
 |
Турпан (Melanitta fusca) - рідкісний північний гість на зимівлі, заснятий 21 січня у м. Черкаси (відео про цього птаха доступне за посиланням)
|
 |
Самець черні червонодзьобої (Netta rufina) - виду з "Червоної книги України", заснятого 4 січня у Києві (відео про цю знахідку доступне за посиланням)
|
 |
Лайфер серед земноводних - райка східка (Hyla orientalis) у заплаві р. Ворскла між селами Старі Санжари і Сапожине (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Строкатка звичайна (Clerus mutillarius) - малопоширений жук, знайдений на узліссі дубового лісу біля с. Кибинці (Миргородська ОТГ Миргородського району Полтавської області)
|
 |
Дуже рідкісний в Полтавській області жук з "Червоної книги України" - пурпуронадкрил Келера (Purpuricenus kaehleri) - заснятий 16 липня в заповідному урочищі "Вільшани" біля с. Сапожине (Щербанівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Черговий лайфер з "Червоної книги України" - коренеїд хрестоносець (Dorcadion equestre) на степовому схилі долини р. Коломак біля смт Чутове (Чутівська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Потенційно новий для ентомофауни України вид клопа (Hadrodemus m-flavum), заснятий 3 серпня на горі Близниця біля с. Кваси на Закарпатті на висоті близько 1850 м над рівнем моря (жодної інформації про поширення цього виду в Україні та Карпатах поки не знайшов, найближчі його відомі новітні знахідки розташовані в Австрії)
|
 |
Трохи лайферів цього року було й серед бабок, один з них - короткочеревець лучний (Brachytron pratense) у заплаві р. Ворскла біля с. Старі Санжари (Новосанжарська ОТГ Полтавського району Полтавщини)
|
 |
Коромисло руде (Isoaeschna isoceles) на березі озера Заспа у м. Київ
|
 |
Білоноска болотяна (Leucorrhinia pectoralis) - малопоширений у Лісостепу вид, який можна побачити у Конче-Заспі (м. Київ)
|
 |
Тонкочеревець жовтий (Sympetrum flaveorum) - ще один мій лайфер з Конче-Заспи, але трапляється там значно рідше за білоноску болотяну
|
 |
Дуже рідкісний на Полтавщині денний метелик - хвостюшок Еверсмана або ж синявець римн (Neolycaena rhymnus), характерний для чагарникових степів з домінуванням дерези (Caragana frutex); заснятий на території проєктованого заказника "Балка Прядчиха" біля с. Коржиха (Ланнівська ОТГ Полтавського району; коротке відео про цю місцину можна переглянути тут)
|
.jpg) |
Малопоширений в лісостеповій зоні легіт дубовий (Favonius quercus) в Конче-Заспі (м. Київ); до цієї знахідки єдиний раз в житті цього метелика я бачив у 2015 році в Савранському лісі на Одещині
|
.jpg)
