Борис Заверуха: До 90-річчя від дня народження

Нещодавно виповнилося 90 років від дня народження відомого українського ботаніка Бориса Заверухи (1927-2000).

Оригінал фото взятий з електронної публікації за адресою: http://www.botany.kiev.ua/doc/zaveruha.pdf

Борис Володимирович Заверуха народився 5 березня 1927 року у м. Острог Рівненської області у родині службовця. У 1950-1955 рр. він навчався на природознавчому факультеті Кременецького педагогічного інституту, а після його закінчення був залишений на кафедрі ботаніки та отримав посаду асистента цієї кафедри.

Познайомившись з професором Михайлом Клоковим під час спільної експедиції в околицях м. Кременця, Борис Заверуха вирішив переїхати до Києва, де під керівництвом М.В. Клокова у 1965 році він захистив кандидатську дисертацію "Флора и растительность Кременецких гор", а у 1985 р. - докторську дисертацію "Флора Волыно-Подолии, ее анализ и генезис". З 1966 р. разом з Дариною Доброчаєвою він працював у Ботанічному музеї та брав значну участь у створенні експозицій. З 1978 по 1991 рр. він очолював відділ вищих рослин Інституту ботаніки, а з 1991 р. був завідуючим Ботанічним музеєм.

Наукові інтереси Бориса Заверухи пов'язані з детальним вивченням флори Волино-Поділля, розробленням теоретичних питань фітосозології, флорогенетики та ботанічного ресурсознавства. Він був дуже активним популяризатором ботаніки, опублікувавши самостійно чи у співавторстві чимало науково-популярних книг ("Квіти дванадцяти місяців", "Бережіть рідкісні рослини", "Охраняемые растения Украины" тощо) і статей та регулярно виступаючи на радіо та телебаченні. Свою наукову діяльність він вдало поєднував і з організаційною роботою: Б.В. Заверуха тривалий час був головою підкомісії ботаніки Національної комісії з питань Червоної книги України (і його участь у підготовці перших двох видань "Червоної книги України" є беззаперечною), головою секції охорони рослинного світу Українського товариства охорони природи, членом Президії Українського ботанічного товариства. Борис Володимирович виховав 13 аспірантів, з яких дев'ять успішно захистили кандидатські дисертації. Серед них - дуже відомі нині фахівці, доктори біологічних наук Сергій Мосякін, Людмила Любінська та Валентина Мінарченко, а також кандидати біологічних наук Валерій Новосад і Тетяна Соломаха.

"Б.В. [Борис Володимирович] належав до вчених, діяльність яких мала значний вплив на розвиток ботаніки в Україні. Разом з тим він був дуже скромною, працелюбною, віддіною улюбленій справі людиною. Він відзначався ерудицією, новаторським духом, великою внутрішньою культурою. Йому були притаманні доброзичливість, завжди коректна поведінка, демократичність. Ці риси Б.В. особливо проявлялися в його відношенні до своїх учнів ...

Б.В. мав великий авторитет серед ботаніків. До нього приходили різні люди: і науковці, і вчителі, і аматори, знайомі і незнайомці - порадитися, обговорити різні наукові питання. Б.В. завжди уважно вислуховував кожного і допомагав знайти оптимальне вирішення проблем, що хвилювали їх. Він любив життя у всіх його проявах, любив рідних, друзів, колег. Кожен його виступ починався нетрадиційним зверненням до аудиторії: "Люди добрі!". І це дійсно визначало його доброзичливе ставлення до них. Б.В. теж поважали і любили не лише співробітники Інституту, а й інших установ. Його щира життєрадісність, енергійність надихали людей і поверталися до нього сторицею".

                          (із статті В.В. Протопопової, 2001 р., с. 505)

Публікації про Бориса Заверуху:

• Ситник К.М., Новосад В.В., Сипайлова Л.М. Борис Володимирович Заверуха (до 70-річчя від дня народження) // Український ботанічний журнал. – 1997. – Т. 54, № 2. – С. 198–200.
• Протопопова В.В. Б.В. Заверуха – видатний український ботанік ХХ сторіччя // Український ботанічний журнал. – 2001. – Т. 58, № 4. – С. 501–505.
• Протопопова В.В. Борис Володимирович Заверуха. У кн.: Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (1921–2011): Віхи історії та сучасність. – К., 2011. – С. 418–420.
• Івченко І.С., Поліщук М.О., Шумілова А.В. Науковий спадок професора Бориса Заверухи // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 20: Біологія. – 2012. – Вип. 4. – С. 216–224.

Основні наукові праці Бориса Заверухи:

1. Заверуха Б.В. Бук в околицях м. Кременця. У кн.: Тези доповідей на науковій конференції кафедр, присвяченій підсумкам науково-дослідної роботи за 1957 рік. – Кременець, 1958. – С. 31–32.
2. Бригинец Н.Л., Заверуха Б.В. Ботанический сад при Кременецком педагогическом институте // Бюллетень Главного ботанического сада. – 1958. – Вып. 30. – С. 7–9.
3. Заверуха Б.В. Редкое растение с Кременецких гор // Природа. – 1959. – № 8. – С. 115.
4. Заверуха Б.В. Бук на околицях м. Кременця // Наукові записки Кременецького педагогічного інституту. – 1960. – Т. 5. – С. 105–111.
5. Заверуха Б.В. Береза темная с Кременецких гор // Природа. – 1960. – № 2. – С. 106–107.
6. Заверуха Б.В. Кременецькі гори як пам'ятка природи. У кн.: Матеріали про охорону природи на Україні. – К.: Вид-во АН УРСР, 1960. – С. 31–36.
7. Заверуха Б.В. Степові ділянки східної частини Волинського Лісостепу. У кн.: Щорічник Українського ботанічного товариства. – К., 1960. – № 2. – С. 39–40.
8. Заверуха Б.В., Шиманская В.Е. Редкое лекарственное растение // Природа. – 1960. – № 11. – С. 109–110.
9. Заверуха Б.В. Нові види рослин з околиць м. Кременця // Український ботанічний журнал. – 1962. – Т. 19, № 5. – С. 49–63.
10. Заверуха Б.В. Нарис рослинності Кременецьких гір. У кн.: Питання фізіології, цитоембріології і флори України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – С. 81–104.
11. Заверуха Б.В. Нарис рослинності Кременецьких гір та використання рослинних ресурсів. У кн.: Матеріали до вивчення природних ресурсів Поділля. – Тернопіль–Кременець, 1963. – С. 95–98.
12. Заверуха Б.В. Нові та рідкісні види берез української флори // Український ботанічний журнал. – 1964. – Т. 21, № 5. – С. 78–86.
13. Заверуха Б.В. Реліктові та ендемічні рослини Кременецьких гір та необхідність їх охорони. У кн.: Охороняйте рідну природу: Третій збірник статей з питань охорони і раціонального використання природних ресурсів УРСР. – К.: Урожай, 1964. – С. 69–78. 
14. Заверуха Б.В. Флора и растительность Кременецких гор: Автореферат диссертации на соискание ученой степени кандидата биологических наук. – Киев, 1965. – 19 с.
15. Заверуха Б.В. Нові дані про поширення деяких волино-подільських ендемів // Український ботанічний журнал. – 1965. – Т. 22, № 6. – С. 98–101.
16. Заверуха Б.В. К истории флоры Южной Волыни. В сб.: Природная обстановка флоры и фауны прошлого. – К., 1965. – Вып. 2. – С. 155–161.
17. Заверуха Б.В., Стрелко Д.В. Деякі шляхи раціонального використання дикорослих вітаміноносних рослин // Тезисы докладов Республиканской научной конференции по проблеме «Биологические основы рационального использования, преобразования и охраны растительного и животного мира» (27–30 октября 1965 г., г. Симферополь). – Симферополь, 1965. – С. 43–46. 
    
18. Заверуха Б.В. Дикорослі рослини – джерело вітамінів. – К.: Здоров'я, 1966. – 30 с.
19. Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В. Михайло Васильович Клоков (До 70-річчя з дня народження) // Український ботанічний журнал. – 1966. – Т. 23, № 6. – С. 88–90. 
    
20. Доброчаева Д.Н., Заверуха Б.В. Михаил Васильевич Клоков (К 70-летию со дня рождения и 50-летию научной и педагогической деятельности) // Ботанический журнал. – 1966. – Т. 51, № 11. – С. 1672–1678.
21. Заверуха Б.В. До питання про флористичну належність Кременецьких гір. У кн.: Матеріали наукової конференції по вивченню та використанню продуктивних сил Поділля. – Львів, 1967. – Вип. 2. – С. 20–22.
22. Блюм О.Б., Заверуха Б.В. Ботанічні враження з експедиційної поїздки на Курільські острови. У зб.: Досягнення ботанічної науки на Україні. 1965–1966 рр. – К.: Наукова думка, 1968. – С. 44–46
23. Заверуха Б.В. Кременецькі гори. У кн.: Природа і людина. – К.: Урожай, 1969. – С. 61–64.  
24. Заверуха Б.В. Бережіть рідкісні рослини. – К.: Урожай, 1971. – 94 с.
25. Доброчаева Д.Н., Заверуха Б.В., Сипайлова Л.М. Ботанический музей Института ботаники им. Н.Г. Холодного АН УССР (к 50-летию Института ботаники АН УССР) // Ботанический журнал. – 1972. – Т. 57, № 3. – С. 416–423. 
26. Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В. [Рецензія: Дикорастущие полезные растения Крыма (Краткий справочник). Под общей редакцией проф. Н. И. Рубцова, Труды Гос. Никитского ботанического сада, Ялта, 1971, 59, 278 стор.] // Український ботанічний журнал. – 1973. – Т. 30, № 6. – С. 799.
27. Клоков М.В., Заверуха Б.В. Новые виды подмаренника из Северной Подолии // Новости систематики высших и низших растений. – 1974. – К.: Наук. думка, 1974. – С. 80–91.
28. Заверуха Б.В. Молочай волинський // Наука і суспільство. – 1975.  – № 7. – С. 47–48.
29. Заверуха Б.В. Нове місцезнаходження рідкісного виду Salvia cremenecensis Bess. // Український ботанічний журнал. – 1975. – Т. 32, № 4. – С. 504–505.
30. Доброчаева Д.Н., Заверуха Б.В., Сипайлова Л.М. Новые экспозиции Ботанического музея Института ботаники им. Н.Г. Холодного АН УССР // Ботанический журнал. – 1975. – Т. 60, № 2. – С. 300–308.
31. Заверуха Б.В. Про створення нового виду наукової флористико-систематичної документації – діатеки флори // Український ботанічний журнал. – 1975. – Т. 32, № 6. – С. 782–784.
32. Заверуха Б.В. Збереження генофонду рідкісних рослин на Волино-Подільській височині // Український ботанічний журнал. – 1976. – Т. 33, № 3. – С. 279–282.
33. Кондратюк Є.М., Заверуха Б.В., Сипайлова Л.М. Дарія Микитівна Доброчаєва (до 60-річчя з дня народження) // Український ботанічний журнал. – 1976. – Т. 33, № 3. – С. 301–302. 
34. Кондратюк Є.М., Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В. Михайло Васильович Клоков (до 80-річчя з дня народження і 60-річчя наукової і педагогічної діяльності) // Український ботанічний журнал. – 1976. – Т. 33, № 4. – С. 436–438.
35. Заверуха Б.В., Сипайлова Л.М. Ботанічні враження від експедиційної поїздки в тундру та лісотундру. У зб.: Досягнення ботанічної науки на Україні. 1970-1973 рр. – Київ: Наукова думка, 1976. – С. 57–58.
    
36. Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В., Сіпайлова Л.М. Рослинний світ пустель Середньої Азії. У зб.: Досягнення ботанічної науки на Україні. 1970-1973 рр. –Київ: Наукова думка, 1976. – С. 102–103. 
37. Заверуха Б.В., Сіпайлова Л.М. Ботанічні враження після відвідання Туріанчайського заповідника. У зб.: Досягнення ботанічної науки на Україні. 1970-1973 рр. – Київ: Наукова думка, 1976. – С. 106–107.
38. Заверуха Б.В. До питання про флористичну належність території Волино-Подільської височини. У кн.: VI з'їзд Українського ботанічного товариства (Донецьк, 1–3 червня 1977 р.). – К.: Наук. думка, 1977. – С. 235.
39. Заверуха Б.В. Родина Гречкові. У кн.: Визначник рослин Українських Карпат. – К.: Наук. думка, 1977. – С. 68–74.
40. Заверуха Б.В. Новий локалітет рідкісної для Радянського Союзу формації Festuceta pallentis з Подільської височини // Український ботанічний журнал. – 1978. – Т. 35, № 1. – С. 42–45.
41. Омельчук-М’якушко Т.Я., Заверуха Б.В. Новий вид Sedum antiquum Omelcz. et Zaverucha sp. nova // Український ботанічний журнал. – 1978. – Т. 35, № 2. – С. 180–184.
42.  Заверуха Б.В. Хорологический анализ флоры Волыно-Подолии. В кн.: Тезисы докладов VI делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества (Кишинев, 12–17 сентября 1978 г.). – Л.: Наука, 1978. – С. 301–302.
43. Заверуха Б.В. VI з’їзд Всесоюзного ботанічного товариства. Секція «Флористика і систематика рослин». Підсекція «Флористичні та систематичні дослідження» // Український ботанічний журнал. – 1979. – Т. 36, № 2. – С. 176–177. 
    
44. Дудка І.О., Гродзінський А.М., Сікура Й.Й., Заверуха Б.В., Черевченко Т.М., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Кохно М.А., Судьїна О.Г., Чопик В.І., Барбарич А.І. Роль ботанічних садів у розвитку ботанічної науки // Український ботанічний журнал. – 1980. – Т. 37, № 1. – С. 77–86.
45. Судьїна О.Г., Заверуха Б.В., Кондратьєва Н.В., Депенчук Н.П., Дудка І.О., Кордюм Є.Л., Андрощук О.Ф., Артюшенко О.Т. Вид як форма існування і розвитку живої матерії // Український ботанічний журнал. – 1980. – Т. 37, № 2. – С. 32–48.
46. Заверуха Б.В. Нові місцезнаходження рідкісного виду шипшини – Rosa rubrifolia Vill. на Поділлі // Український ботанічний журнал. – 1980. – Т. 37, № 5. – С. 27–29.
47. Заверуха Б.В. Деякі теоретичні питання вивчення явищ ендемізму флори Волино-Поділля // Український ботанічний журнал. – 1980. – Т. 37, № 6. – С. 15–19.
48. Заверуха Б.В. По сторінках "Червоної книги УРСР": Рослини. – К.: Мистецтво, 1980. – 32 с.
49. Заверуха Б.В. Нові дані до хорології та фітоценотичної приуроченості рідкісного реліктового виду Carlina onopordifolia Bess. ex Szafer, Kulcz. et Pawł. // Український ботанічний журнал. – 1981. – Т. 38, № 2. – С. 49–52, 57.
50. Заверуха Б.В. Явление дизъюнктивноареальности во флоре Волыно-Подолии. В кн.: VII съезд Украинского ботанического общества: Тезисы докладов (Ялта, апрель 1982 г.). – К.: Наук. думка, 1982. – С. 17–18.
51. Заверуха Б.В. Перспективы развития сети природных парков на территории Волыно-Подолии. В кн.: VII съезд Украинского ботанического общества: Тезисы докладов (Ялта, апрель 1982 г.). – К.: Наук. думка, 1982. – С. 267–268.
52. Заверуха Б.В. Нові відомості про поширення реліктового виду Coronilla coronata L. на Поділлі // Український ботанічний журнал. – 1982. – Т. 39, № 2. – С. 81–85, 107.
53. Доброчаєва Д.М., Дубовик О.М., Заверуха Б.В. Пам’яті Михайла Васильовича Клокова // Український ботанічний журнал. – 1982. – Т. 39, № 4. – С. 107. 
54. Ситник К.М., Блюм О.Б., Кондратьєва Н.В., Чопик В.І., Судьїна О.Г., Соломко Е.З., Вассер С.П., Гродзінський А.М., Заверуха Б.В., Протопопова В.В., Білай В.Й., Григора І.М., Сікура Й.Й., Дудка І.О., Доброчаєва Д.М., Андрієнко Т.Л., Комендар В.І., Масюк Н.П., Коваль Е.З., Кордюм Є.Л. Роль ботанічної науки в сучасному світі // Український ботанічний журнал. – 1983. – Т. 40, № 2. – С. 91–106.
55. Заверуха Б.В. Allium pervestitum Klok. – новий для флори Волино-Поділля вид // Український ботанічний журнал. – 1983. – Т. 40, № 3. – С. 19–21.
56. Заверуха Б.В. Під щитом "Червоної книги". У кн.: Наука і культура: Україна–1982. – К.: Знання, 1983. – С. 206–221.
57. Заверуха Б.В. Ценоформационный анализ флоры Волыно-Подолии. В сб.: Тезисы докладов VІІ делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества (Донецк, 11–14 мая 1983 г.). – Л.: Наука, 1983. – С. 44–45.
58. Заверуха Б.В., Шеляг-Сосонко Ю.Р. О стандарте флоры. В сб.: Тезисы докладов VІІ делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества (Донецк, 11–14 мая 1983 г.). – Л.: Наука, 1983. – С. 45–46.
59. Заверуха Б.В., Ловелиус О.Л., Козьяков А.С., Ивченко И.С. Категоризация дикорастущих лекарственных растений Украины по их отношению к результатам заготовки фитосырья. В кн.: Тезисы докладов VII делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества (Донецк, 11–14 мая 1983 г.). – Л.: Наука, 1983. – С. 189.
60. Заверуха Б.В. Флоросозология как новое направление в охране фитобиоты. В кн.: Тезисы докладов VII делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества (Донецк, 11–14 мая 1983 г.). – Л.: Наука, 1983. – С. 278–279.
61. Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л., Протопопова В.В. Охраняемые растения Украины. – К.: Наук. думка, 1983. – 176 с.
62. Заверуха Б.В. О целесообразности проведения исследований в области этноботаники // Биологические основы рационального использования, преобразования и охраны растительного мира: Материалы годичной сессии (Киев, 1–2 марта 1984 г.). – Киев: Наукова думка, 1984. – С. 46–53. 
    
63. Заверуха Б.В. Хорологічні та фітоценотичні особливості волино-подільського ендеміка Senecio besseranus Minder. // Український ботанічний журнал. – 1984. – Т. 41, № 4. – С. 18–22 [На жаль, якість скану дуже низька].
64. Заверуха Б.В., Івченко І.С., Козьяков О.С., Ловеліус О.Л. Раціональне використання ресурсів дикорослих лікарських рослин України // Вісник АН УРСР. – 1985. – № 1. – С. 77–83.
65. Ситник К.М., Гродзінський А.М., Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В., Масюк Н.П., Гордецький А.В., Багнюк В.М., Морозюк С.С., Блюм О.Б., Глеба Ю.Ю., Андрощук О.Ф., Кордюм В.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Банникова В.П., Судьїна О.Г., Сябряй С.В., М’якушко В.К., Паламар-Мордвинцева Г.М., Дубовик О.М., Савицький В.Д., Любченко В.М., Івченко І.С., Григора І.М., Андрієнко Т.Л., Ткаченко В.С., Лаптєв О.О., Панова Л.С., Ловеліус О.Л., Мар’юшкіна В.Я., Вольвач Ф.В., Соломахіна В.М., Дудка І.О., Кондратьєва Н.В., Зерова М.Я., Сікура Й.Й., Черевченко Т.М., Сіренко Л.А., Митяєва Т.І. Фітосфера та її охорона // Український ботанічний журнал. – 1985. – Т. 42, № 2. – С. 49–82. 
    
66. Заверуха Б.В., Шемшученко Ю.С., Бабенко В.І. Рослини Червоної книги. – К.: Урожай, 1985. – 136 с. 
67. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии и ее генезис. – К.: Наук. думка, 1985. – 192 с.
68. Заверуха Б.В. Флора Волыно-Подолии, ее анализ и генезис: Автореф. дисс. ... докт. биол. наук. – К., 1985. – 51 с.
69. Заверуха Б.В. Флора высших и низших растений Украины. Сосудистые растения. В кн.: Природа Украинской ССР. Растительный мир. – К.: Наук. думка, 1985. – С. 17–46.
70. Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В. Ресурси дикорослих лікарських рослин, їх раціональне використання та охорона // Фармацевтичний журнал. – 1986. – № 2. – С. 10–13.
71. Заверуха Б.В., Івченко І.С., Коз’яков О.С. Темнокорі берези України // Український ботанічний журнал. – 1986. – Т. 43, № 3. – С. 79–83.
72. Доброчаєва Д.М., Дубовик О.М., Заверуха Б.В. Наукова спадщина М.В. Клокова та її значення для розвитку ботанічної науки (до 90-річчя від дня народження) // Український ботанічний журнал. – 1986. – Т. 43, № 5. – С. 105–107. 
    
73. Заверуха Б.В., Івченко І.С., Козьяков О.С., Орлов О.О., Осетрова О.І. Види роду Rubus L. на заході УРСР: ботаніко-географічний аспект // Український ботанічний журнал. – 1986. – Т. 43, № 6. – С. 35–39.
74. Заверуха Б.В., Ивченко И.С. Особенности фитосингулярной биоквантированности рода Rubus L. во флоре Украины. В сб.: Современные проблемы филогении растений. – М.: Наука, 1986. – С. 77–79.
75. Голубець М.А., Заверуха Б.В. Сучасний стан вивченості, використання, поповнення та збереження генофонду флори УРСР // Український ботанічний журнал. – 1987. – Т. 44, № 2. – С. 1–8.
76. Голубец М.А., Заверуха Б.В. Современное состояние генофонда флоры УССР. В кн.: Генетические ресурсы растений и животных Украинской ССР (изучение, использование, пополнение и сохранение): Материалы сессии научных советов по биологическим проблемам АН УССР и Южного отделения ВАСХНИЛ (Киев, 1985 г.). – К.: Наук. думка, 1987. – С. 9–23.
77. Заверуха Б.В. О составлении книг заповедных растений областей Украины. В кн.: VIII съезд Украинского ботанического общества: Тезисы докладов (Ивано-Франковск, май 1987 г.). – К.: Наук. думка, 1987. – С. 11–12.
78. Заверуха Б.В. Роль интеграции в процессе научного познания природной биоквантированности фитобиоты сосудистых растений. В кн.: Методологические проблемы интеграции ботанических наук. – К., 1987. – С. 56–69.
79. Заверуха Б.В., Кузнецов С.И., Черняк В.М. К истории Кременецкого ботанического сада (в связи с его реконструкцией) // Интродукция и акклиматизания растений. – 1987. – Вып. 8. – С. 6–9. 
    
80. Заверуха Б.В. Систематика судинних рослин: стан і перспективи розвитку // Український ботанічний журнал. – 1987. – Т. 44, № 5. – С. 15–21.
81. Заверуха Б.В. Семейства Березовые, Лещиновые, Чайные, Миртовые, Фисташковые, Сапиндовые, Клекачковые, Крушиновые, Маслинные, Астровые (роды Девясил и Серпуха) В кн.: Определитель высших растений Украины. – К.: Наук. думка, 1987. – С. 61–63, 101, 207, 212–213, 214–215, 240–241, 243–245, 326, 353–354.
82. Заверуха Б.В., Дідух Я.П., Любінська Л.Г. Реліктовий вид Allium obliquum L. на Україні // Український ботанічний журнал. – 1988. – Т. 45, № 6. – С. 61–62.
83. Заверуха Б.В. Раритетный генофонд флоры Украины и второе издание Красной книги УССР // Актуальные вопросы ботаники в СССР: Тезисы докладов VIII делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества. – Алма-Ата: Наука, 1988. – С. 418. 
    
84. Заверуха Б.В., Андрієнко Т.Л. Наукові принципи створення другого видання «Червоної книги Української РСР» // Український ботанічний журнал. – 1989. – Т. 46, № 6. – С. 77–81.
85. Заверуха Б.В., Ільїнська А.П., Шевера М.В. Дарина Микитівна Доброчаєва (до 75-річчя від дня народження) // Український ботанічний журнал. – 1991. – Т. 48, № 2. – С. 109–110. 
86. Заверуха Б.В., Доброчаєва Д.М. Відділ вищих рослин // Український ботанічний журнал. – 1991. – Т. 48, № 6. – С. 22–30.
87. Доброчаєва Д.М., Заверуха Б.В. Ботанічний музей // Український ботанічний журнал. – 1991. – Т. 48, № 6. – С. 120–123. 
    
88. Перевозченко И.И., Заверуха Б.В., Андриенко Т.Л. Лекарственные растения. – К.: Урожай, 1991. – 200 с.
89. Заверуха Б.В. Про друге видання «Червоної книги України» // Український ботанічний журнал. – 1992. – Т. 49, № 3. – С. 72–80.
90. Ситник К.М., Бурда Р.І., Заверуха Б.В., Дідух Я.П. Біологічна різноманітність фітобіоти України: облік, збереження, моніторинг. У кн.: Охорона генофонду рослин України: Тези доповідей наукової конференції (Кривий Ріг, травень 1994). – Донецьк, 1994. – С. 48–58.
91. Заверуха Б.В. Етноботаніка: народна і наукова фітоніміка // Український ботанічний журнал. – 1994. – Т. 51, № 2–3. – С. 165–171.
92. Заверуха Б.В. Теоретичні основи вивчення раритетного флорофонду заповідних територій. У зб.: Проблеми становлення і функціонування новостворених заповідників: Матеріали науково-практичної конференції (12–15 червня 1995 р., м. Гримайлів). – Гримайлів, 1995. – С. 151–152. 
93. Бурда Р.І., Дудка І.О., Заверуха Б.В., Ільїнська А.П., Крицька Л.I., Мусатенко Л.І., Протопопова В.В., Ситник К.М., Сипайлова Л.М., Черевченко Т.М., Шевера М.В. Вінок пам’яті на свіжу могилу професора Дарини Доброчаєвої // Український ботанічний журнал. – 1996. – Т. 53, № 1–2. – С. 154–161. 
    
94. Заверуха Б.В. Биоквантированность и разнообразие раритетного флорофонда Украины. В сб.: Ботаника и микология на пути в третье тысячелетие. Международный сборник научных работ, посвященный 70-летию со дня рождения академика К.М. Сытника. – К., 1996. – С. 141–151.
95. Заверуха Б.В., Новосад В.В. Теоретичні аспекти флоросозології – нового перспективного напрямку охорони та збереження фіторізноманіття. У зб.: Міжнародні аспекти вивчення та охорони біорізноманіття Карпат: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції, присвяченої 550-річчю м. Рахова (25–27 вересня 1997 р., м. Рахів). – К., 1997. – С. 53–58.
96. Заверуха Б.В., Новосад В.В. Розвиток теоретичних основ фітосозології // Український ботанічний журнал. – 1998. – Т. 55, № 2. – С. 121–126.
97. Заверуха Б.В., Мінарченко В.М. Наукові основи ресурсознавства лікарських рослин // Український ботанічний журнал. – 2000. – Т. 57, № 3. – С. 243–249. 
98. Новосад В.В., Крицька Л.І., Остапко В.М., Заверуха Б.В. Раритетний флорофонд судинних рослин України та питання оптимізації його у третьому виданні "Червоної книги України". Вісник Національного науково-природничого музею НАН України. Серія: Ботаніка. 2007. № 4–5. С. 469–488.
    

Список нових для науки видів рослин, описаних Борисом Заверухою:

• Betula klokovii Zaver. (1964, Укр. ботан. журн. 21(5): 78, рис. 1, 2, 3.5; описано з Тернопільської області: гора Страхова біля с. Жолоби Кременецького р-ну; тип у KW – Olshanskyi & al., 2016)
• Betula kotulae Zaver. (1964, Укр. ботан. журн. 21(5): 82, рис. 3.2, 5; описано з Тернопільської області: хутір Майдан Кременецького р-ну; тип у KW – Olshanskyi & al., 2016)
• Galium attenuatum Klokov & Zaver. (1974, Новости сист. высш. низш. раст. 1974: 82, рис. 2; описано з Рівненської області: окол. с. Теремне Острозького р-ну; тип у KW – Крицька, Федорончук, 2003)
• Galium congestum Klokov & Zaver. (1974, Новости сист. высш. низш. раст. 1974: 87, рис. 4; описано з Тернопільської області: підніжжя гори Маслятин біля с. Жолоби Кременецького р-ну; тип у KW – Крицька, Федорончук, 2003)
• Galium macilentum Klokov & Zaver. (1974, Новости сист. высш. низш. раст. 1974: 85, рис. 3; описано з Тернопільської області: гора Страхова біля с. Жолоби Кременецького р-ну; тип у KW – Крицька, Федорончук, 2003)
• Galium subnemorale Klokov & Zaver. (1974, Новости сист. высш. низш. раст. 1974: 81, рис. 1; описано з Тернопільської області: Дівичі скелі біля м. Кременця; тип у KW – Крицька, Федорончук, 2003)
• Myosotis ludomilae Zaver. (1962, Укр. ботан. журн. 19(5): 50, рис. 1; описано з Тернопільської області: гора Страхова біля с. Жолоби Кременецького р-ну; тип у KW – Крицька та ін., 2000)
• Sedum antiquum Omelczuk & Zaver. (1978, Укр. ботан. журн. 35(2): 180, рис. 1, 2, 4; описано з Івано-Франківської області: скелі біля с. Поділля Галицького р-ну; тип, очевидно, зберігається у KW)
• Symphytum besseri Zaver. (1962, Укр. ботан. журн. 19(5): 55, рис. 2, 3.1, 4.3; описано з Тернопільської області: окол. с. Цеценівки Шумського р-ну; тип у KW – Крицька та ін., 2000)
• Thymus muscosus Zaver. (1962, Укр. ботан. журн. 19(5): 59, рис. 5, 6.1, 7.1, 8.1; описано з Тернопільської області: урочище "Тарнобор" у Кременецькому р-ні; тип у KW – Крицька, 2014)

Флора Лівобережного Лісостепу України: XII. Polypodiaceae

Завершую огляд папоротеподібних Лівобережного Лісостепу родиною Багатоніжкові (Polypodiaceae). З огляду на те, що ця родина представлена в Україні лише одним родом Polypodium L. з двома чи трьома видами, може скластися хибне уявлення, що вона є малочисельною. Насправді Polypodiaceae у світовій флорі охоплює понад 60 родів та 1600 видів (PPG I, 2016), хоча за бажанням у ній можна виділити декілька дрібніших родин - Loxogrammaceae (з двома родами Dictymia J. Sm. i Loxogramme (Blume) C. Presl, поширеними у Східній Австралії, на островах Тихого океану, у тропіках Азії та у Центральній Америці), Platyceriaceae (з двома майже виключно палеотропічними родами Platycerium Desv. і Pyrrosia Mirb.), Microsoriaceae (12 невеликих палеотропічних родів, найбільшими серед яких за числом видів є Microsorum Link i Lepisorus (J. Sm.) Ching), Drynariaceae (шість-десять родів і близько 150 видів), Grammitidaceae (найчисельніша з-поміж інших - близько 30 родів і 900 видів, у тому числі Ceradenia jungermannioides (Klotzsch) L.E. Bishop, Grammitis azorica (H. Schaef.) H. Schaef. i G. quaerenda Bolle, поширені в Європі на Азорських та Канарських островах). Монофілія кожної з таких груп таксонів нині є більш-менш чітко підтвердженою (Schneider & al., 2004; Schneider & al., 2008; Kreier & Schneider, 2006). У такому звуженому обсязі Polypodiaceae s.str. охоплює близько 10 родів та 300 видів. З них в Європі, крім трьох видів Polypodium (не рахуючи гібридів між ними), трапляється тільки Phlebodium aureum (L.) J. Sm., який росте на острові Мадейра і вважається там інтродукованою рослиною (Borges & al., 2008).

Вая Polypodium vulgare L.

Ваї інших представників Polypodiaceae флори Європи: а - Ceradenia jungermannioides (Klotzsch) L.E. Bishop; b i c - Grammitis azorica (Schaef.) Schaef.; d - Grammitis quaerenda Bolle (цит. за: Schaefer, 2001)

На жаль, питання щодо кількості видів у роді Polypodium L. (у тому числі й на території України) не є остаточно з'ясованим, існують різні точки зору. Наприклад, Ан.В. Єна (2012) переконаний, що у Криму росте не P. interjectum Shivas, а P. cambricum L. (=P. australe Fee); у працях М.М. Цвєльова (2004, 2012) та у нещодавньому огляді А.П. Шалімова зі співавторами (2015) для Криму вказаний P. interjectum, за даними цих авторів P. australe Fee у Криму відсутній, але росте на Кавказі. Потребують підтвердження також вказівки P. interjectum для території Карпат.

I. Polypodium L. - Багатоніжка
1753, Species Plantarum, 2: 1082.
Tип: P. vulgare L. – Smith, 1875, Historia Filicum: 88.

У літературі скрізь вказують, що тип роду вперше обрав іспанський ботанік Антоніо Хосе Каванільяс (Cavanilles, 1799, Anales de Historia Natural, 1(2): 115), однак у цій праці мова про типіфікацію не йде, автор лише вказує, що P. vulgare був єдиним видом роду, який він дослідив (див. для прикладу інші сторінки його публікації!). Тому вважаю, що тип вперше був чітко позначений Джоном Смітом.

1. Polypodium vulgare L. - Багатоніжка звичайна
1753, Species Plantarum, 2: 1085.
Описано з Європи ("in Europae rimis rupium").
Лектотип: "Herb. Burser XX: 14" (UPS). – Jonsell & Jarvis in Jarvis & al. 1993, Regnum Vegetabile, 127: 78 [не бачив].

Протолог Polypodium vulgare L. (цит. за: Linnaeus, 1753)

На сухих місцях у соснових, дубово-соснових і частково дубових лісах. Дуже рідко. Відомий з декількох локалітетів у Київській (Бориспільський і Переяслав-Хмельницький райони),  Полтавській (Гадяцький і Пирятинський райони) і Харківській (НПП "Гомільшанські ліси", біля с. Задонецьке Зміївського району - Безсмертна, Яроцька, 2013; очевидно, у цьому місці є заносною або здичавілою з культури рослиною) областях. Давні вказівки на зростання цього виду в околицях міст Полтави та Харкова нині не підтверджуються. Регіонально рідкісний вид на території Київської, Полтавської, Сумської та Чернігівської областей.

Polypodium vulgare L. на пагорбі у сосновому лісі біля с. Проців (Бориспільський р-н Київської обл.)

Polypodium vulgare L. - домінант трав'яного ярусу у грабово-дубовому лісі біля с. Краснокам'янки (АР Крим)

Картосхема поширення єдиного виду родини Polypodiaceae у Лівобережному Лісостепу України за дослідженими гербарними зразками:

1 - Polypodium vulgare

Дивіться також інші повідомлення цієї рубрики:
Флора Лівобережного Лісостепу України: XI. Dryopteridaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: X. Thelypteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IX. Athyriaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VIII.Onocleaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VII. Aspleniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VI. Cystopteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: V. Dennstaedtiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IV. Salviniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: III. Ophioglossaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: II. Equisetaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: I. Lycopodiaceae

Флора Лівобережного Лісостепу України: ХІ. Dryopteridaceae

Родина щитникові (Dryopteridaceae) є однією з найчисельніших у вітчизняній флорі серед вищих спорових. Вона охоплює два роди - щитник (Dryopteris Adans.) та багаторядник (Polystichum Roth), які за даними різних авторів налічують 12-15 видів в Україні. У світовому масштабі ця родина теж є досить різноманітною групою, у ній нині виділяють три підродини, які загалом включають 26 різних родів та понад 2 000 видів (Liu & al., 2016; PPG I, 2016). Обидва роди, поширені в Україні, належать до підродини Dryopteridoideae.

Специфічна морфологічна ознака видів родини Dryopteridaceae - розташування сорусів на кінцевих частках сегментів вай приблизно посередині між серединною жилкою та їхнім краєм. При цьому індузії (покривці сорусів) у видів роду Dryopteris мають округло-ниркоподібну форму та прикріплюються до сегментів вай своїм бічним краєм, а у видів Polystichum - щитоподібну форму і прикріплюються до сегментів вай своєю серединою. Ці два роди досить легко розрізнити й за консистенцією вай: у Polystichum ваї жорсткі, шкірясті, вони майже завжди лишаються темно-зеленими навіть у зимовий період, тоді як у видів роду Dryopteris ваї помітно тонші, трав'яні, світло- чи яскраво-зелені, зазвичай на зиму відмирають, лише інколи і тільки у деяких видів лишаються зеленими на період спокою. Загалом представники родини Dryopteridaceae є здебільшого великими наземними папоротями, поширеними майже по всій Земній кулі (особливо значна кількість таксонів трапляється у Східній та Південно-Східній Азії, а також у Північній Америці).

Рід Dryopteris у флорі України можна чітко розділити на дві групи, яким видатний російський ботанік М.М. Цвєльов надає ранг підродів - Lophodium та Dryopteris s.str. Представники першої групи мають три чи чотири рази пірчасто розсічені ваї, кінцеві сегменти яких закінчуються довгими та добре помітними гострячками, тоді як у видів підроду Dryopteris ваї двічі пірчасті з тупуватими або коротко загостреними кінцевими сегментами. Кожен з цих підродів, що цікаво, містить як добре знайомі більшості ботаніків широко розповсюджені види - Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs та D. filix-mas (L.) Schott відповідно (вони трапляються майже в усіх регіонах нашої країни, де наявні природні ліси), - так і критичні види, які нині є відносно маловідомими і їхній таксономічний статус потребує уточнення. До останніх у підроді Lophodium належать група видів Dryopteris dilatata aggr. (D. dilatata (Hoffm.) A. Gray, D. assimilis S. Walker, D. expansa (C. Presl) Fraser-Jenk. & Jermy), а у підроді Dryopteris - D. affinis aggr. (D. affinis (Lowe) Fraser-Jenk. i D. borreri (Newman) Newman ex Oberholzer & Tavel), представники якої знайдені у Карпатах. Потребує уточнення й поширення Dryopteris caucasica (A. Braun) Fraser-Jenk. & Corley в Україні; за останніми відомостями цей вид наводиться вже не тільки для Криму (де він росте разом з D. filix-mas і не завжди чітко відрізняється від нього), а й для Чернівецької області.

Детально охарактеризувати ситуацію у групі Dryopteris dilatata s.l. у форматі даного повідомлення автор цих рядків поки не має змоги за відсутністю достатньої кількості власних гербарних даних. За літературними даними Dryopteris dilatata вказується за для Гадяцького, Кобеляцького, Котелевського та Кременчуцького районів Полтавської області, але будь-які гербарні зразки, які б це підтверджували, мені лишилися невідомими. Можна припустити, що з цим видом могли сплутати окремі особини Dryopteris carthusiana, які мають ваї великих розмірів. Види Dryopteris dilatata aggr. розсіяно трапляються на Поліссі (у тому числі й на Лівобережному), у Карпатах та Західному Лісостепу (наприклад, в околицях м. Львова, де їх мав можливість бачити автор цих рядків); перш за все, вони добре відрізняються від D. carthusiana своїми двоколірними (з чітким світлим краєм та темнішою серединкою) лусками на черешках (у D. carthusiana луски завше одноколірні, світло-бурі). Втім, вважаю за потрібне подати нижче у таблиці для визначення усі критичні види цього агрегату у розумінні М.М. Цвєльова, позначивши кожен з них зірочкою.

Загальний вигляд вай різних видів роду Dryopteris (усі три рисунки цит. за: Walker, 1955)

Загальний вигляд базальної (найнижчої) пари сегментів першого порядку у Dryopteris dilatata (a), D. carthusiana (b) i D. expansa (c) (цит. за: Runk & al., 2012)

Загальний вигляд вай різних видів роду Dryopteris (обидва рисунки цит. за: Walker, 1961)

Таблиця для визначення родів:

1. Ваї тонкі, не шкірясті, зазвичай на зиму відмирають, але у деяких видів можуть лишатися у зеленому стані. Індузій округло-ниркоподібний, прикріплюється до сегменту ваї своїм бічним краєм ... І. Dryopteris Adans. - Щитниця
- Ваї жорсткі, шкірясті, вічнозелені. Індузій щитоподібний, прикріплюється до сегменту ваї своєю серединою ... II. Polystichum Roth - Багаторядник

І. Dryopteris Adans. - Щитник

1763, Familles des Plantes, 2: 20, 551 (nom. cons.).
≡ Filix Séguier, 1754, Plantae Veronenses, 3: 53 (nom. rej.).

Тип: D. filix-mas (L.) Schott (typ. cons.).

Рід налічує понад 300 видів, поширених майже по всій Земній кулі. В Україні трапляється близько 10 видів, з них у Лівобережному Лісостепу знайдено три види і один гібрид.

Таблиця для визначення видів:

1. Ваї три або навіть чотири рази пірчасто-розсічені, рідко двічі пірчасті (у молодих екземплярів) або тільки найнижча (базальна) пара сегментів першого порядку має двічі пірчасто-розсічені частки, а решта пар - просто пірчасті. Кінцеві сегменти вай на верхівках з добре помітними гострячками ... 2
- Ваї двічі пірчасті, рідко просто пірчасто-розсічені (у молодих екземплярів). Кінцеві сегменти вай коротко загострені або тупі ...5
2. Луски на черешках вай нечисленні, завжди однокольорові, світло-бурі. Пластинки вай у загальному обрисі ланцетні, завжди не мають залозок, частково зимують. Найнижча (базальна) пара сегментів першого порядку у 2,5-4 рази коротша за саму пластинку ваї ... 1. D. carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs (Щ. картузійський)
- Луски на черешках численні, усі або принаймні частина з них помітно двоколірні, з темно-бурою чи коричневою серединою та світлішими краями. Пластинки вай у загальному обрисі широколанцетні ... 3
3. Найнижча (базальная) пара часток у сегментів першого порядку вай у 3-5 разів менша за саму довжину сегментів першого порядку і зазвичай коротша за наступну пару їхніх часток. Пластинки вай темно-зелені, зісподу рясно вкриті залозистими волосками. Луски на черешках дуже численні, двоколірні ... *D. dilatata (Hoffm.) A. Gray (Щ. розширенолистий)
- Найнижча (базальна) пара часток у сегментів першого порядку вай у 1,5-3 рази менша за саму довжину сегментів першого порядку і завжди довша за наступну пару їхніх часток ... 4
4. Пластинки вай восени швидко відмирають, знизу розсіяно вкриті залозистими волосками (іноді вони відсутні). Сегменти другого порядку вай зазвичай пірчасто-роздільні. Усі луски двоколірні ... *D. assimilis S. Walker (Щ. асимілюючий)
- Пластинки вай принаймні частково зимують, знизу завжди без залозистих волосків. Сегменти другого порядку вай зазвичай пірчасто-лопатеві. Лише частина лусок на черешках (зазвичай розташованих біля самого кореневища) є двоколірними, решта - одноколірні ... *D. expansa (C. Presl) Fraser-Jenk. & Jermy (Щ. розлогий)
5(1). Спороносні ваї дещо відрізняються від вегетативних, вони є довшими. Черешки вай вкриті лусками і волосками лише у нижніх їхніх частинах. Сегментів першого порядку зазвичай не більше 15 пар, їхні кінцеві частки загострені ... 2. D. cristata (L.) A. Gray (Щ. гребінчастий)
- Спороносні ваї не відрізняються від вегетативних. Черешки вай вкриті лусками і волосками до основи самих пластинок. Сегментів першого порядку завжди більше 15 пар, їхні кінцеві частки тупуваті або з дуже коротким гострячком ... 3. D. filix-mas (L.) Schott (Щ. чоловічий)

1. Dryopteris carthusiana (Villars) H.P. Fuchs - Щитник картузійський
1959, Bulletin de la Société Botanique de France, 105: 339.
≡ Polypodium carthusianum Vill. 1786, Histoire des Plantes de Dauphiné, 1: 292.
Описано з Франції (“allant du château d'Entremont à la grande Chartreuse parle mont Bovinant”).
Неотип: “France, Isère, c. 1½ km. above Chateau d'Entremont on route leading to Mt. Bovinant, Grande Chartreuse, N.E. of Grenoble, Fagus and Alnus Forest, 1000 m. alt., coll.: C. R. Fraser-Jenkins 1/7/1978, № 7335” (BM 001066001, 001066002) – Fraser-Jenkins, 1980, Taxon, 29(5–6): 610 [Фактично неотип являє собою два зразки з одного збору, тому у майбутньому має бути обрано лише один з них].
= Polypodium spinulosum O.F. Müll. 1777, Flora Danica, 4(12): 5 p.p., excl. tab. 707, non Burman fil. [N.L. Burman] 1768 (описано з Данії, типу не бачив) [Можливо, цю назву та усі комбінації, засновані на ній, краще зараховувати до синонімів Dryopteris ×uliginosa (див. нижче)].
= Aspidium spinulosum (O.F. Müll.) Sw. 1801(‘1800’), Journal für die Botanik, 2: 38.
= D. spinulosa (O.F. Müll.) Watt, 1868, Canadian Naturalist and Geologist, new ser., 3(5): 403, comb. illeg.
= Aspidium spinulosum subsp. eu-spinulosum Asch. in Asch. & Graebn. 1896, Synopsis der Mitteleuropaischen Flora, 1: 32, nom. illeg.
= D. eu-spinulosa (Asch.) Fomin, 1911, Вестник Тифлисского ботанического сада, 20: 53, comb. illeg.
= D. austriaca var. spinulosa (O.F. Müll.) Fiori, 1943, Filicinae, Equisetinae, Lycopodinae: 115, comb. illeg.
? Polypodium lanceolatocristatum Hoffm. 1790, Magazin für die Botanik, 3(9): 9 (‘lanceolato cristatum’; описано з Німеччини, типовий матеріал невідомий).
? D. lanceolatocristata (Hoffm.) Alston, 1957, Watsonia, 4: 41.
Примітка: Назва "Polypodium spinulosum O.F. Müll. 1767 (Flora Fridrichsdalina: 193, tab. 2)", яка вказується у IPNI, насправді ніколи не була валідно опублікованою. У згаданій праці вона цитується без видового епітету (як “Polypodium - - - -”).
Про походження видового епітету цього таксону можна детально почитати тут. Безперечно, приписувати цьому видові епітет "шартрський", як це пропонують вітчизняні визначники, неправильно. У словнику Ю. Кобіва вживається назва "щитник остистий", яка відповідає епітету його незаконного синоніму D. spinulosa, у словнику С. Зиман зі співавторами - "щитник картузианський".
У лісах усіх типів - широколистяних, соснових, дубово-соснових, вільхових, березових, іноді також на вільхових болотах. Спорадично по усій території Лівобережного Лісостепу (не бачив гербарних зразків лише з Чернігівської області). Один з найпоширеніших видів папоротеподібних нашої флори. Знаходиться під регіональною охороною на території Харківської області.

Вая Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs, яка перезимувала у дубово-сосновому лісі за с. Дівички (Переяслав-Хмельницький р-н Київської обл.)

2. Dryopteris cristata (L.) A. Gray - Щитник гребінчастий
1848, A Manual of the Botany of the Northern United States: 631.
≡ Polypodium cristatum L. 1753, Species Plantarum, 2: 1090.
Описано з Північної Європи (“in Europa septentrionali”).
Лектотип: "Herb. Linn. № 1251.36" (LINN). – Бобров, 1984, Новости систематики высших растений, 21: 11.

У заболочених лісах, на вільхових болотах, зниженнях борових терас річок. Зрідка. Виявлений у Київській, Полтавській, Сумській та Харківській областях. У всіх цих областях, а також у Чернігівській знаходиться під регіональною охороною.

Dryopteris cristata (L.) A. Gray (цит. за: Шмаков, 1999)

3. Dryopteris filix-mas (L.) Schott - Щитник чоловічий
1834, Genera Filicum, pl. 9.
≡ Polypodium filix-mas L. 1753, Specie Plantarum, 2: 1090 (‘F.-mas’).
Описано з Європи (“in Europae sylvis”).
Лектотип: "Herb. Clifford: 475, Polypodium 10" (BM 647599). – Jonsell & Jarvis, 1994, Nordic Journal of Botany, 14(2): 149.
А. Бобров (1984) помилково позначив лектотипом зразок "1251.13" з гербарію Ліннея (LINN), але цей зразок жодним чином не стосується Polypodium filix-mas, він належить до P. trifoliatum L. (≡ Tectaria trifoliata (L.) Sw.).

У широколистяних, мішаних та соснових лісах. Спорадично трапляється у межах усієї досліджуваної території.

Dryopteris filix-mas (L.) Schott у сосновому лісі біля річки Карань за с. Ковалин (Переяслав-Хмельницький р-н Київської обл.)

Також у Лівобережному Лісостепу знайдено один гібрид: 
× Dryopteris uliginosa (A. Braun ex Döll) Kuntze ex Druce [D. carthusiana × D. cristata]
1908, List of British Plants: 87.
≡ Aspidium spinulosum var. uliginosum A. Braun ex Döll, 1843, Rheinische Flora: 17.
Описано з Німеччини (“in Moos bei Freiburg”).
Тип невідомий.
= Polypodium spinulosum O.F. Müll. 1777, Flora Danica, 4(12): 5 p.p., quad tab. 707, non Burman fil. [N.L. Burman] 1768 (див. вище; за Войнаром (Woynar, 1918) зображення з праці "Flora Danica" стосується саме цього гібриду, а не D. carthusiana).
= Aspidium boottii Tuckerm. 1843, Magazine of Horticulture, Botany and All Useful Discoveries and Improvements in Rural Affairs, 9(4): 145 (описано з США, типу не бачив).
= D. boottii (Tuckerm.) Underw. 1893, Our Native Ferns and How to Study Them, ed. 4: 117.
= Aspidium spinulosum var. tauschii Čelakovský, 1867, Prodromus der Flora von Böhmen, 1: 10
= D. tauschii (Čelakovský) Domin, 1936, Preslia, 13-15: 8.

Зображення Polypodium spinulosum O.F. Müll. у праці "Flora Danica" (цит. за: Müller, 1777)

 У заболочених лісах. Рідко. Відомий з Сумської (Лебединський р-н, урочище "Маськи" біля м. Лебедина та болото "Галине" біля с. Ворожби) та Харківської (околиці м. Харків та смт Гути Богодухівського району). Росте завжди разом з батьківськими видами та за морфологічними ознаками займає проміжне положення між ними: зазвичай він має помітні гострячки на кінцевих сегментах вай, але сегменти першого порядку у невеликій кількості (до 10) і за формою вони схожі з D. cristata.

Може трапитися в Україні також Dryopteris ×brathaica Fraser-Jenk. & Reichest. (1977, Fern Gazette, 11(5): 337) [D. carthusiana × D. filix-mas], але цей гібрид загалом є дуже рідкісним.

II. Polystichum Roth - Багаторядник

1799(‘1800’), Tentamen Florae Germanicae: 31, 69 (nom. cons.).

Тип: P. lonchitis (L.) Roth (typ. cons.).

Майже космополітний рід, який уключає близько 350 видів. В Україні відомо чотири види, з них один виявлено у Лівобережному Лісостепу.

† Polystichum aculeatum (L.) Roth - Багаторядник шипуватий
1799(‘1800’), Tentamen Florae Germanicae, 3: 79.
≡ Polypodium aculeatum L. 1753, Species Plantarum, 2: 1090. 
Описано з Європи ("in Europa").
Лектотип: Adrianus van Royen Herbarium: 908.311-72 (L). – Alston, 1940, The Journal of Botany, 78: 164.
= Polypodium lobatum Huds. 1762, Flora Anglica: 390 (описано з Великобританії, тип - доліннеєвське зображення - Plukenet, 1692, Phytographia, pl. 180, fig. 3).
= Polystichum lobatum (Huds.) Bast. 1809, Essai sur la Flore du Département de Maine et Loire: 367.

Пропонований тип Polypodium lobatum Huds. (цит. за: Plukenet, 1692)

У лісах. Дуже рідко. Відомий з єдиного достовірного місцезнаходження - яр "Просіка" біля смт Покотилівки Харківської області (зібрав Г.І. Ширяєв у 1914 р.). Ймовірно, зниклий вид. За літературними даними наводиться також для соснового лісу біля озера Борового за с. Черкаський Бишкин Зміївського району цієї ж області (Горелова та ін., 1975), але у пізнішій праці (Горелова, Алехин, 2002) для Харківської області чомусь не вказується. Цей вид знаходився також на острові Вишняки у Дніпродзержинському водосховищі на Дніпрі (Кобеляцький р-н Полтавської обл.; збори Н.О. Стецюк в гербарії KW), але цей локалітет розташований поза межами Лівобережного Лісостепу. Регіонально рідкісний вид на території Київської, Полтавської, Сумської і Чернігівської областей.

Картосхеми поширення видів родини Dryopteridaceae на території Лівобережного Лісостепу України за дослідженими гербарними матеріалами:

1 - Dryopteris carthusiana

1 - Dryopteris cristata

1 - Dryopteris filix-mas

1 - Dryopteris ×uliginosa; 2 - Polystichum aculeatum

Дивіться також інші повідомлення цієї рубрики:

Флора Лівобережного Лісостепу України: X. Thelypteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IX. Athyriaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VIII.Onocleaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VII. Aspleniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VI. Cystopteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: V. Dennstaedtiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IV. Salviniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: III. Ophioglossaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: II. Equisetaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: I. Lycopodiaceae