Після тривалої перерви відновлюю цю рубрику і продовжую знайомити Вас з текстом Міжнародного кодексу номенклатури водоростей, грибів та рослин (він же Мельбурнський кодекс).
Частина І. Преамбула. Принципи
Частина ІІ. Таксони та їхні ранги. Визначення статусу
Частина ІІІ. Типіфікація
У даному повідомленні ми завершимо розгляд розділу Статус, типіфікація та пріоритет назв (Status, typification, and priority of names), зупинившись детально на третій та четвертій секціях, що мають назви Пріоритет та Обмеження принципу пріоритету. Перша секція налічує дві статті, друга - три.
Стаття 11
11.1. Кожна родина чи таксон нижчого рангу з певними межами, положенням та рангом можуть мати лише одну правильну назву, виняток зроблено лише для дев’яти родин і однієї підродини, для яких дозволено вживання альтернативних назв (Ст. 18.5 і 19.8). Однак використання окремих назв дозволено для викопних таксонів, представлених різними частинами, етапами життєвого розвитку чи станами зберігання, які можуть стосуватися одного таксону чи навіть однієї особини (Ст. 1.2).
Прикл. 1. Родова назва Sigillaria Brongn. (in Mém. Mus. Hist. Nat. 8: 222. 1822) була встановлена для викопних фрагментів «кори», але пізніше Броньяр (Brongniart, in Arch. Mus. Hist. Nat. 1: 405. 1839) включив до складу даного роду також стебла із збереженою анатомічною структурою. Шишкам зі збереженою анатомічною структурою, які можуть принаймні частково стосуватися цього ж таксону, належить назва Mazocarpon, тоді як таким же шишкам у вигляді скам’янілостей – Sigillariostrobus. Усі ці родові назви можуть бути використані одночасно, незважаючи на те, що вони можуть, хоча б частково, стосуватися одного організму.
11.2. Назва не має пріоритету за межами того рангу, в якому вона була опублікована (але див. Ст. 53.4).
Прикл. 2. Якщо Campanula sect. Campanulopsis R. Br. (Prodr.: 561. 1810) розглядається як окремий рід, то останній матиме назву Wahlenbergia Roth (1821), що була законсервована проти її таксономічного синоніма Cervicina Delile (1813), а не Campanulopsis (R. Br.) Kuntze (1891).
Прикл. 3. Solanum subg. Leptostemonum Bitter (in Bot. Jahrb. Syst. 55: 69. 1919) – це правильна назва для того підроду роду Solanum, типом якого є S. mammosum L., оскільки вона є першою опублікованою у даному ранзі. Гомотипна (заснована на тому ж типі) назва S. sect. Acanthophora Dunal (Hist. Nat. Solanum: 131, 218. 1813), включення до складу якої зробило незаконною назву S. sect. Leptostemonum Dunal (in DC., Prodr. 13(1): 29, 183. 1852), не має пріоритету за межами власного рангу.
Прикл. 4. Якщо Helichrysum stoechas subsp. barrelieri (Ten.) Nyman (Consp. Fl. Eur.: 381. 1879) розглядається як окремий вид, то останній матиме назву H. conglobatum (Viv.) Steud. (1840), засновану на Gnaphalium conglobatum Viv. (1824), а не H. barrelieri (Ten.) Greuter (1967), засновану на G. barrelieri Ten. (1835–1838).
Прикл. 5. Якщо Magnolia virginiana var. foetida L. (1753) підіймається до рангу виду, то останній матиме назву M. grandiflora L. (1759), а не M. foetida (L.) Sarg. (1889).
11.3. Правильною назвою для будь-якого таксону у ранзі від родини до роду включно є така, яка є найранішою за часом публікації законною назвою у відповідному ранзі, за винятком випадку обмеження пріоритету шляхом консервації (див. Ст. 14) або тих випадків, де застосовуються Ст. 11.7, 15, 19.4, 56 чи 57.
Прикл. 6. Якщо Aesculus L. (1753), Pavia Mill. (1754), Macrothyrsus Spach (1834) і Calothyrsus Spach (1834) об’єднуються в один рід, правильною назвою для нього буде Aesculus.
11.4. Правильною назвою для будь-якого таксону у ранзі нижче роду є комбінація кінцевого епітета1 найранішої за часом публікації законної назви таксону у відповідному ранзі з правильною назвою роду чи виду, до якого даний таксон належить, за винятком: (а) випадків обмеження пріоритету відповідно до вимог Ст. 14, 15, 56 і 57; (b) випадків, коли дана комбінація стає невалідно опублікованою згідно вимог Ст. 32.1 (с) чи незаконною відповідно до вимог Ст. 53; (с) випадків, коли Ст. 11.7, 22.1 чи 26.1 визначають вживання іншої комбінації.
Прикл. 7. Primula sect. Dionysiopsis Pax (in Jahresber. Schles. Ges. Vaterländ. Kultur 87: 20. 1909) при перенесенні до роду Dionysia Fenzl отримує назву D. sect. Dionysiopsis (Pax) Melch. (in Mitt. Thüring. Bot. Vereins 50: 164–168. 1943); запропонована замість останньої назва D. sect. Ariadna Wendelbo (in Bot. Not. 112: 496. 1959) є незаконною згідно вимог Ст. 52.1.
Прикл. 8. Anthirrhinum spurium L. (1753) при перенесенні до роду Linaria Mill. матиме назву Linaria spuria (L.) Mill. (1768).
Прикл. 9. При перенесенні Serratula chamaepeuce L. (1753) до роду Ptilostemon Cass. Кассіні (Cassini) незаконно (Ст. 52.1) дав цьому виду назву P. muticus Cass. Правильного для нього назвою у складі даного роду є P. chamaepeuce (L.) Less. (1832).
Прикл. 10. Правильною назвою для Rubus aculeatiflorus var. taitoensis (Hayata) T. S. Liu & T. Y. Yang (in Annual Taiwan Prov. Mus. 12: 12. 1969) є назва R. taitoensis Hayata var. taitoensis, оскільки R. taitoensis Hayata (1911) має пріоритет над R. aculeatiflorus Hayata (1915).
Прикл. 11. При перенесенні Spartium biflorum Desf. (1798) до роду Cytisus Desf. Болл (Ball) правильно запропонував іншу назву – C. fontanesii Spach ex Ball (1878), оскільки вже існує інша раніше опублікована – C. biflorus L’Her. (1791); комбінація C. biflorus, заснована на S. biflorum, була б незаконною відповідно до вимог Ст. 53.1.
Прикл. 12. Spergula stricta Sw. (1799) при перенесенні до роду Arenaria L. отримує назву A. uliginosa Schleich. ex Schltdl. (1808), оскільки існує раніша назва A. stricta Michx. (1803), заснована на іншому типі; разом з тим, при подальшому перенесенні цього виду до роду Minuartia L. епітет «stricta» знову стає придатним і цей вид матиме назву M. stricta (Sw.) Hiern. (1899).
Прикл. 13. Arum dracunculus L. (1753) при перенесенні до роду Dracunculus Mill. отримує назву D. vulgaris Schott (1832); використання епітету Ліннея (Linnaeus) призвело б до утворення тавтоніму (Ст. 23.4).
Прикл. 14. Cucubalus behen L. (1753) при перенесенні до роду Behen Moench був правильно перейменований на B. vulgaris Moench з метою уникнення утворення тавтоніму «B. behen». Якщо цей вид розглядати у складі роду Silene L. епітет «behen» є знову непридатним у зв’язку з існуванням S. behen L. (1753). З цієї причини була запропонована інша назва – S. cucubalus Wibel (1799). Однак, ця назва є незаконною, оскільки придатним для вживання є епітет «vulgaris», що раніше був застосований до цього виду. Отже, у складі роду Silene правильною назвою є S. vulgaris (Moench) Garcke (1869).
Прикл. 15. Helianthemum italicum var. micranthum Gren. & Godr. (Fl. France 1: 171. 1847) при перенесенні до рангу різновидності виду H. penicillatum Thibaud ex Dunal зберігає свій епітет і отримує назву H. penicillatum var. micranthum (Gren. & Godr.) Grosser (in Engler, Pflanzenr. IV. 193 (Heft 14): 115. 1903).
Прикл. 16. Кінцевий епітет у комбінації Thymus praecox subsp. arcticus (Durand) Jalas (in Veröff. Geobot. Inst. ETH Stiftung Rübel Zürich 43: 190. 1970), яка заснована на T. serpyllum var. arcticum Durand (Pl. Kaneanae Groenl.: 196. 1856), у ранзі підвиду вперше був використаний у комбінації T. serpyllum subsp. arcticus (Durand) Hyl. (in Uppsala Univ. Arsskr. 1945(7): 276. 1945). Однак, якщо до складу даного таксону включається T. britannicus Ronninger (1924), то правильною назвою у ранзі підвиду для нього є T. praecox subsp. britannicus (Ronninger) Holub (in Preslia 45: 359. 1973), оскільки для даного рангу цей кінцевий епітет був застосований раніше, а саме у комбінації T. serpyllum subsp. britannicus (Ronninger) P. Fourn. (Quatre Fl. France: 841. 1938, “S.-E. [Sous-Espèce] Th. Britannicus]).
Примітка 1. Валідна публікація назви у ранзі нижче роду виключає будь-які одночасні синонімічні комбінації (Ст. 53) незалежно від пріоритету інших назв, що мають такий же кінцевий епітет і можуть бути перенесені у той самий рід чи вид.
Прикл. 17. Тауш (Tausch) включив до складу свого нового роду Alkanna два види: A. tinctoria Tausch – новий вид, заснований на «Anchusa tinctoria» у розумінні праці Ліннея (Linnaeus) 1762 року, і A. matthioli Tausch (1824) – нова назва, що базується на Lithospermum tinctorium L. (1753). Обидві ці видові назви є законними і мають пріоритет, датований 1824 роком.
Прикл. 18. Реймонд-Хамет (Raymond-Hamet) переніс до роду Sedum два види: Cotyledon sedoides DC. (1808) і Sempervivum sedoides Decne. (1844). Він зберіг епітет для останньої назви – Sedum sedoides (Decne.) Raym.-Hamet (1929), а для першої опублікував назву, що її заміщує – S. candollei Raym.-Hamet (1929). Обидві назви Реймонда-Хамета є законними.
11.5. Якщо для будь-якого таксону у ранзі родини чи нижче існує вибір між законними назвами, що мають однаковий пріоритет у відповідному ранзі, то перший такий вибір, що був ефективно опублікований (Ст. 29–31), встановлює пріоритет обраної назви та будь-яких законних комбінацій з тим самим типом і кінцевим епітетом над усіма іншими конкуруючими назвами у даному ранзі (але див. Ст. 11.6, а також Реком. 42А.2).
Примітка 2. Вибір, передбачений вимогами Ст. 11.5, здійснюється шляхом прийняття однієї з конкуруючих назв чи її кінцевого епітета у комбінації, що приймається, та одночасного відхилення або віднесення до синонімів інших назв чи їхніх гомотипних (номенклатурних) синонімів.
Прикл. 19. Якщо Dentaria L. (1753) і Cardamine L. (1753) об’єднуються в один рід, то останній матиме назву Cardamine, оскільки саме ця назва була обрана Крантцем (Crantz, Cl. Crucif. Emend.: 126. 1769), який вперше об’єднав ці два роди.
Прикл. 20. Якщо об’єднуються Claudopus Gillet (1876), Eccilia (Fr. : Fr.) P. Kumm. (1871), Entoloma (Fr. ex Rabenh.) P. Kumm. (1871), Leptonia (Fr. : Fr.) P. Kumm. (1871) і Nolanea (Fr. : Fr.) P. Kumm. (1871), то одна з родових назв, одночасно опублікованих Куммером (Kummer), повинна бути використана для такого роду. Донк (Donk, in Bull. Jard. Bot. Buitenzorg, ser. 3, 18(1): 157. 1949) першим обрав Entoloma і тепер ця назва має пріоритет над іншими.
Прикл. 21. Браун (Brown, in Tuckey, Narr. Exped. Zaire: 484. 1818) був першим, хто об’єднав Waltheria americana L. (1753) та W. indica L. (1753). Він прийняв для об’єднаного виду назву W. indica, тому вона має пріоритет над W. americana.
Прикл. 22. При першому об’єднанні Sclerocroton integerrimus Hochst. (1845) і S. reticulatus Hochst. (1845) Байон (Baillon, in Adansonia 3: 162. 1863) прийняв для об’єднаного таксону назву Stillingia integerrima (Hochst.) Baill. Отже, Sclerocroton integerrimus має пріоритет над S. reticulatus незалежно від того, у складі якого роду (Sclerocroton, Stillingia чи якогось іншого) він розглядається.
Прикл. 23. Лінней (Linnaeus, 1753) одночасно опублікував назви Verbesina alba і V. prostrata. Пізніше (1771) він опублікував Eclipta erecta – незаконну назву, серед синонімів якої була вказана V. alba, та E. prostrata, засновану на V. prostrata. Першим автором, хто об’єднав ці два таксони в один, був Роксбург (Roxburg, Fl. Ind., ed. 1832, 3: 438. 1832), він прийняв назву E. prostrata (L.) L. Отже, V. prostrata має пріоритет над V. alba.
Прикл. 24. Назви Donia speciosa та Donia formosa, які були одночасно опубліковані Доном (Don, 1832), згодом були незаконно перейменовані Ліндлі (Lindley, 1835) у Clianthus oxleyi та C. dampieri відповідно. Браун (Brown, in Sturt, Narr. Exped. C. Australia 2: 71. 1849) об’єднав ці два види в один, прийнявши для останнього незаконну назву C. dampieri та вказавши D. speciosa та C. oxleyi серед її синонімів; його вибір не відповідає вимогам Ст. 11.5. Назва Clianthus speciosus (G. Don) Asch. & Graebn. (1909), опублікована із вказівкою D. speciosa і C. dampieri у синоніміці, є незаконним омонімом назви C. speciosus (Endl.) Steud. (1840); умови вибору, передбачені вимогами Ст. 11.5, знову не були виконані. Форд та Вікері (Ford & Vickery, 1850) опублікували законну комбінацію C. formosus (G. Don) Ford & Vickery і вказали D. formosa та D. speciosa як синоніми, але з огляду на те, що даний епітет є непридатним для вживання у роді Clianthus, такий вибір неможливий і знову Ст. 11.5 не може бути застосована. Томпсон (Thompson, 1990) першою здійснила правильний вибір під час публікації комбінації Swainsona formosa (G. Don) Joy Thomps., вказавши D. speciosa серед синонімів цієї назви.
11.6. Автонім розглядається як такий, що має пріоритет над однією чи декількома назвами, які його встановлюють, з однаковою датою і рангом.
Примітка 3. Якщо кінцевий епітет автоніма використовується у новій комбінації відповідно до вимог Ст. 11.6, базіонімом такої комбінації є назва, від якої даний автонім був утворений, або її базіонім, якщо такий існує.
Прикл. 25. Публікація назви Synthyris subg. Plagiocarpus Pennell (in Proc. Acad. Nat. Sci. Philadelphia 85: 86. 1933) одночасно встановила автонім Synthyris subg. Synthyris. Якщо Synthyris, включаючи S. subg. Plagiocarpus, розглядається як підрід Veronica L. (1753), правильною назвою є V. subg. Synthyris (Benth.) M. M. Mart. Ort. & al. (in Taxon 53: 440. 2004), ця назва має пріоритет над комбінацією у роді Veronica, заснованою на S. subg. Plagiocarpus.
Прикл. 26. Heracleum sibiricum L. (1753) включає два підвиди: H. sibiricum subsp. lecokii (Godr. & Gren.) Nyman (Consp. Fl. Eur.: 290. 1879) і H. sibiricum subsp. sibiricum, автоматично встановлений у той самий час. Якщо H. sibiricum включається до складу H. sphondylium L. (1753) як підвид, правильною назвою для такого підвиду є H. sphondylium subsp. sibiricum (L.) Simonk. (Enum. Fl. Transsilv.: 266. 1887), а не «H. sphondylium subsp. lecokii».
Прикл. 27. Публікація назви Sаlix tristis var. microphylla Andersson (Salices Bor.-Amer.: 21. 1858) встановила автонім S. tristis Aiton (1789) var. tristis, датований 1858 роком. Якщо S. tristis, включаючи var. microphylla, розглядається як різновидність S. humilis Marshall (1758), то правильною назвою цієї різновидності є S. humilis var. tristis (Aiton) Griggs (in Proc. Ohio Acad. Sci. 4: 301. 1905). Однак, якщо обидві різновидності розглядаються як окремі різновидності S. humilis, вживаються обидві назви – S. humilis var. tristis і S. humilis var. microphylla (Andersson) Fernald (in Rhodora 48: 46. 1946).
Прикл. 28. У класифікації, прийнятій Роллінзом (Rollins) і Шоу (Shaw), Lesquerella lasiocarpa (Hook. ex A. Gray) S. Watson (1888) складається з двох підвидів – subsp. lasiocarpa (включає тип назви виду і вказується без автора) та subsp. berlandieri (A. Gray) Rollins & E. A. Shaw. Останній підвид охоплює дві різновидності. У такій класифікації правильною назвою для різновидності, що включає тип subsp. berlandieri, є L. lasiocarpa var. berlandieri (A. Gray) Payson (1922), а не L. lasiocarpa var. berlandieri (процитована без автора) чи L. lasiocarpa var. hispida (S. Watson) Rollins & E. A. Shaw (1882), оскільки публікація останньої назви встановила автонім S. berlandieri A. Gray vаr. berlandieri, який у ранзі різновидності має пріоритет над var. hispida.
11.7. Для цілей пріоритету назви викопних таксонів (за винятком діатомових водоростей) конкурують лише з назвами, заснованими на викопному типі.
Прикл. 29. Назва Tubercolodinium D. Wall (1967) може бути застосована до роду викопних цист, незважаючи на те, що такі ж цисти є частиною життєвого циклу невикопного роду Pyrophacus F. Stein (1883).
Прикл. 30. Досить поширений викопний вид юрського періоду, встановлений за відбитками листків, наводиться як Ginkgo huttonii (Sternb.) Heer або як Ginkgoites huttonii (Sternb.) M. Black. Обидві назви відповідають вимогам даного Кодексу і їх вживання залежить від того, чи розглядається юрський викопний вид у складі невикопного (сучасного) роду Ginkgo L., чи вважається доцільним виокремлювати його до окремого викопного роду Ginkgoites Seward (тип останнього – G. obovata (Nath.) Seward – являє собою відбиток листка тріасового періоду).
11.8. Назви організмів (за винятком діатомових водоростей), засновані на невикопному типі, вважаються такими, що мають пріоритет над назвами того ж рангу, заснованими на викопному типі.
Прикл. 31. Якщо невикопний рід Platycarya Siebold & Zucc. (1843) об’єднується з викопним родом Petrophiloides Bowerb. (1840), для такого об’єднаного роду правильною назвою буде Platycarya, хоча ця назва й була опублікована пізніше за Petrophiloides.
Прикл. 32. Родова назва Metasequoia Miki (1941) була заснована на викопному типі виду M. disticha (Heer) Miki. Після відкриття невикопного виду M. glyptostroboides Hu & W. C. Cheng була схвалена консервація роду Metasequoia Hu & W. C. Cheng (1948) з невикопним типом. В іншому випадку будь-яка пізніша родова назва, заснована на M. glyptostroboides, вважалася б такою, що має пріоритет над Metasequoia Miki.
Прикл. 33. Назва Hyalodiscus Ehrenb. (1845), типом якої є викопний тип виду H. laevis Ehrenb. (1845) застосовується до роду діатомових водоростей, до складу якого входять і невикопні види. Якщо для цього роду існують пізніші синонімічні назви, засновані на невикопному типі, вони не вважаються такими, що мають пріоритет над Hyalodiscus.
Прикл. 34. Болх і Гай-Олсон (Boalch & Guy-Ohlson, in Taxon 41: 529–531. 1992) об’єднали два недіатомових роди водоростей Pachysphaera Ostenf. (1899) і Tasmanites E. J. Newton (1875) (Prasinophyta) в один. Назва Pachysphaera базується на невикопному типі, а Tasmanites – на викопному. Згідно вимог Кодексу у 1992 р. пріоритетна за датою публікації назва Tasmanites мала перевагу і була прийнята цими авторами. Згідно вимог чинного Кодексу, зокрема Ст. 11.8, що застосовується для назв усіх водоростей, окрім діатомових, правильною назвою для об’єднаного роду є Pachysphaera.
Примітка 5. Згідно з вимогами Ст. 53 пізніші омоніми є незаконними, незалежно від того, засновані вони на викопному типі, чи на невикопному.
Прикл. 35. Рід Endolepis Torr. (1861), заснований на невикопному типі, є незаконним пізнішим омонімом роду Endolepis Schleid. (1846), який заснований на викопному типі.
Прикл. 36. Назва Cornus paucinervis Hance (1846), заснована на невикопному типі, є незаконним пізнішим омонімом C. paucinervis Heer (Fl. Tert. Helv. 3: 289. 1859), заснованої на викопному типі.
Прикл. 37. Три назви – Ficus crassipes F. M. Bailey (1889), F. tiliifolia Baker (1885) і F. tremula Warb. (1894), кожна з яких заснована на невикопному типі, є незаконними пізнішими омонімами трьох інших назв – F. crassipes (Heer) Heer (1882), F. tiliifolia (A. Braun) Heer (1856) і F. tremula Heer (1874) відповідно, кожна з яких заснована на викопному типі. Перші три назви з невикопними типами були законсервовані проти їхніх раніших омонімів з метою зберегти їхнє вживання.
11.9. Для цілей пріоритету назви гібридів відповідають тим же правилам, що й назви негібридних таксонів в аналогічному ранзі (але див. Ст. Н.8).
Прикл. 38. Для гібридів між родами Aster L. і Solidago L. назва ×Solidaster H. R. Wehrh. (1932) має пріоритет над ×Asterago Everett (1937).
Прикл. 39. Назва Anemone ×hybrida Paxton (1848) має пріоритет над A. ×elegans Decne. (pro sp.) (1852) за тих умов, коли обидві ці назви застосовуються до одного й того самого гібриду – A. hupehensis (Lemoine & E. Lemoine) Lemoine & E. Lemoine × A. vitifolia Buch.-Ham. ex DC. (Ст. Н.4.1.).
Прикл. 40. Камю (Camus, in Bull. Mus. Natl. Hist. Nat. 33: 538. 1927) опублікував назву ×Agroelymus E. G. Camus ex A. Camus без опису чи діагнозу, вказавши тільки назви батьківських родів (Agropyron Gaertn. і Elymus L.). Згідно з діючим на час публікації Кодексом ця назва не вважалася валідно опублікованою, тому Руссо (Rousseau, in Mém. Jard. Bot. Montréal 29: 10–11. 1952) опублікував її латинський діагноз. Однак відповідно до вимог даного Кодексу (Ст. Н.9) датою публікації ×Agroelymus є 1927, а не 1952 рік, а отже, ця назва має пріоритет над ×Elymopyrum Cugnac (in Bull. Soc. Hist. Nat. Ardennes 33: 14. 1938).
11.10. Принцип пріоритету не застосовується до таксонів рангом вище родини (але див. Реком. 16А).
1 – тут і далі у даному Кодексі словосполучення «кінцевий епітет» стосується останнього за порядком епітету будь-якої комбінації, незалежно від того, має вона ранг підрозділу роду або виду чи є внутрішньовидовим таксоном.
Стаття 12
12.1. Назва таксону згідно з вимогами даного Кодексу не має жодного статусу, якщо вона не була валідно опублікована (див. Ст. 6.3, але див. Ст. 14.15).
СЕКЦІЯ 4. Обмеження принципу пріоритету (Ст. 13–15)
Стаття 13
13.1. Валідна публікація назв організмів різних груп розглядається як така, що бере початок із вказаних нижче дат (для кожної групи наводиться праця, яка вважається опублікованою у ту дату, що вказана для даної групи).
Для невикопних організмів:
(а) Spermatophyta і Pteridophyta – назви у ранзі роду та нижче – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1); надродові назви – 4 серпня 1789 р. (Jussieu, Genera plantarum).
(b) Musci (за винятком Sphagnaceae) – 1 січня 1801 р. (Hedwig, Species muscorum).
(c) Sphagnaceae та Hepaticae (включаючи Anthocerothae) – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1); надродові назви – 4 серпня 1789 р. (Jussieu, Genera plantarum).
(d) Fungi (Преамб. 8) – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1). Назви в Uredinales, Ustilaginales та Gasteromycetes (s.l.), прийняті Персоном (Persoon, Synopsis methodica fungorum – 31 грудня 1801 р.), а також назви в інших групах грибів (за винятком слизовиків), прийняті Фрізом (Fries, Systema mycologicum: томи з першого (1 січня 1821 р.) по третій з супроводжуючими їх Index (1832) та Elenchus fungorum, томи 1–2), є санкціонованими (див. Ст. 15). Для цілей номенклатури назви лишайників розглядаються як назви їхнього грибного компоненту. Назви у Microsporidia підпадають під дію Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури (див. Преамб. 8).
(e) Algae – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1). Винятки:
Nostocaceae homocysteae – 1 січня 1892 р. (Gomont, “Monographie des Oscillariées”, in Ann. Sci. Nat., Bot., ser. 7, 15: 263–368; 16: 91–264). Дві частини даної праці, які з’явилися відповідно у 1892 і 1893 рр., розглядаються як такі, що були опубліковані одночасно 1 січня 1892 р.
Nostocaceae heterocysteae – 1 січня 1886 р. (Bornet & Flahault, “Révision des Nostocacées heterocystées”, in Ann. Sci. Nat., Bot., ser. 7, 3: 323–381; 4: 343–373; 5: 51–129; 7: 177–262). Чотири частини даної праці, які з’явилися відповідно у 1886, 1886, 1887 і 1888 рр., розглядаються як такі, що були опубліковані одночасно 1 січня 1886 р.
Desmidiaceae (s.l.) – 1 січня 1848 р. (Ralfs, British Desmidieae).
Oedogoniaceae – 1 січня 1900 р. (Hirn, “Monographie und Iconographie der Oedogoniaceen”, in Acta Soc. Sci. Fenn. 27(1)).
Для викопних організмів (за винятком діатомових водоростей):
(f) Для усіх груп – 31 грудня 1820 р. (Sternberg, Flora der Vorwelt, Versuch 1: 1–24, t. 1–13). Праця Шлотхейма (Schlotheim) “Petrefactenkunde” (1820) розглядається як така, що була опублікована раніше 31 грудня 1820 р.
13.2. Для цілей Ст. 13.1 група, якої стосується назва, визначається прийнятим систематичним положенням її типу. Прикл. 1. Рід Porella та його єдиний вид P. pinnata розглядалися Ліннеєм (Linnaeus) як «Musci»; так як типовий зразок P. pinnata, як прийнято зараз вважати, належить до Hepaticae, дані назви були валідно опубліковані у 1753 р.
Прикл. 2. Типом роду Lycopodium L. (1753) був обраний вид L. clavatum L. (1753), його типовий зразок нині розглядається як папоротеподібний організм. Таким чином, хоча цей рід і був вказаний Ліннеєм (Linnaeus) серед «Musci», його назва, як і назви видів, уключених до складу цього роду Ліннеєм, були валідно опубліковані у 1753 р.
13.3. Для цілей номенклатури назва розглядається такою, що належить до невикопного таксону, якщо її тип не є викопним за походженням (Ст. 1.2). Викопний матеріал відрізняється від невикопного стратиграфією його першочергового поширення. У випадку наявності двозначних стратиграфічних зв’язків та для усіх діатомових водоростей застосовуються положення, прийняті для невикопних таксонів.
13.4. Родові назви, що з’явилися у першому (1753 р.) та другому (1762–1763 рр.) виданнях праці Ліннея (Linnaeus) «Species plantarum», пов’язані з подальшими описами цих назв у п’ятому (1754 р.) та шостому (1764 р.) виданнях його праці «Genera plantarum». Написання назв родів, уключених у перше видання «Species plantarum» не може бути змінене на тій підставі, що у п’ятому виданні «Genera plantarum» для цих назв прийняте інше написання.
Примітка 1. Два томи першого видання праці Ліннея (Linnaeus) «Species plantarum», які з’явилися відповідно у травні та серпні 1753 р., розглядаються як такі, що були одночасно опубліковані 1 травня 1753 р. (Ст. 13.1).
Прикл. 3. Родові назви Thea L. (Sp. Pl.: 515. 24 V 1753; Gen. Pl., ed. 5: 232. 1754) та Camellia L. (Sp. Pl.: 698. 16 VIII 1753; Gen. Pl., ed. 5: 311. 1754) розглядаються як такі, що були опубліковані одночасно 1 травня 1753 р. Згідно з вимогами Ст. 11.5 об’єднаний рід має назву Camellia, оскільки Світ (Sweet, Hort. Suburb. Lond.: 157. 1818), першим об’єднавши ці два роди, обрав саме назву Camellia та вказав Thea як її синонім.
Прикл. 4. Назва Sideroxylon L. (1753) не може бути замінена на «Syderoxylum» – назву, використану Ліннеєм (Linnaeus) у п’ятому виданні «Genera plantarum» (1754); вживання назви Brunfelsia L. (1753, orth. cons., «Brunsfelsia»), прийнятої Ліннеєм у 1754 р., стало можливим лише завдяки її консервації (див. Додаток ІІІ).
Стаття 14
14.1. З метою уникнення небажаних номенклатурних змін, викликаних суворим слідуванням правилам, зокрема принципу пріоритету, починаючи з дат, вказаних у Ст. 13, у даному Кодексі, у Додатках ІІ–IV наведені переліки законсервованих назв родин, родів та видів (nomina conservanda; див. Реком. 50Е.1). Законсервовані назви є законними, навіть якщо спочатку вони могли бути незаконними. Назви підрозділів родів та внутрішньовидових таксонів можуть бути законсервовані із зазначенням законсервованого типу та наведені у Додатках III та IV відповідно у тих випадках, коли вони є базіонімами інших родових чи видових назв і їхнє вживання не може бути збережене без консервації.
14.2. Консервація має на меті збереження тих назв, які якнайкраще забезпечують стабільність номенклатури.
14.3. Застосування як законсервованих, так і відхилених назв визначається номенклатурними типами. Тип назви виду, вказаної як тип законсервованої назви роду, за необхідності також може бути законсервований та поданий у Додатку ІІІ.
14.4. Законсервована назва родини чи роду консервується проти усіх інших назв даного рангу, заснованих на тому ж типі (гомотипних або номенклатурних синонімів, які мають бути відхилені), незалежно від того, чи зазначені вони у відповідному переліку як відхилені назви, чи ні, а також проти тих назв, які засновані на інших типах (гетеротипних або таксономічних синонімів1) та позначені як такі, що відхиляються. Законсервована назва виду консервується проти усіх назв, позначених такими, що відхиляються, та проти усіх комбінацій, заснованих на даних назвах.
Примітка 1. За винятком Ст. 14.15 (див. також Ст. 14.9) Кодекс не передбачає консервацію назви проти неї самої, тобто проти її «ізоніма» (Ст. 6 Примітка 2 – тієї ж назви з таким самим типом, але з іншим місцем та датою валідної публікації і, можливо, з іншим авторством). Лише найраніші за часом публікації ізоніми наведені у Додатках ІІА, ІІІ та IV.
Примітка 2. Видова назва, вказана як законсервована чи відхилена у Додатку IV, могла бути опублікована як назва нового таксону або як комбінація, заснована на іншій раніше опублікованій назві. Відхилення назви, заснованої на іншій раніше опублікованій, саме по собі не протирічить вживанню останньої, оскільки вона не є «комбінацією, заснованою на назві, що відхиляється» (Ст. 14.4).
Прикл. 1. Відхилення назви Lycopersicon lycopersicum (L.) Karst. на користь L. esculentum Mill. не протирічить вживанню гомотипної назви Solanum lycopersicum L.
14.5. Якщо законсервована назва конкурує з однією чи більшою кількістю назв, які засновані на інших типах і не є законсервованими, то згідно з вимогами Ст. 11 приймається найраніша за часом публікації назва, за винятком законсервованих назв родин, зазначених у Додатку ІІВ, що консервуються проти неперерахованих назв.
Прикл. 2. Якщо об’єднуються роди Mahonia Nutt. (1818) та Berberis L. (1753), то такий об’єднаний рід матиме пріоритетну назву Berberis, хоча Mahonia є законсервованою назвою, а Berberis – ні.
Прикл. 3. Назва Nasturtium R. Br. (1812) була законсервована тільки проти омоніма Nasturtium Mill. (1754) та її гомотипного (номенклатурного) синоніма Cardaminum Moench (1794); отже, якщо цей рід об’єднується з Rorippa Scop. (1760), він повинен мати назву Rorippa.
Прикл. 4. Назва Combretaceae R. Br. (1810) була законсервована проти раніше опублікованої гетеротипної назви Terminaliaceae J. St.-Hil. (Expos. Fam. Nat. 1: 178. 1805), хоча остання й не була зазначена під час консервації.
14.6. Якщо назва таксону була законсервована проти раніше опублікованого гетеротипного синоніма, то останній має бути відновлений у тому випадку, коли буде встановлено, що він належить до таксону того ж рангу, що й законсервована назва, але відрізняється від неї. Прикл. 5. Родова назва Luzuriaga Ruiz. & Pav. (1802) була законсервована проти раніше опублікованих назв Enargea Banks ex Gaertn. (1788) і Callixene Comm. ex Juss. (1789). Однак, якщо Enargea розглядається як самостійний рід, то за цим родом зберігається назва Enargea.
Прикл. 6. Для збереження назви Roystonea regia (Kunth) O. F. Cook (1900) її базіонім – Oreodoxa regia Kunth (1816) – був законсервований проти Palma elata W. Bartram (1791). Однак назва R. elata (W. Bartram) F. Harper (1946) не може бути використана для позначення виду, що відрізняється від R. regia.
14.7. Відхилена назва чи комбінація, яка на ній вона заснована, не можуть бути відновлені для того таксону, який включає тип відповідної законсервованої назви.
Прикл. 7. Родова назва Enallagma Baill. (1888) була законсервована проти Dendrosicus Raf. (1838), але не проти Amphitecna Miers (1868); якщо Enallagma, Dendrosicus і Amphitecna об’єднуються в один рід, то останній повинен мати назву Amphitecna, незважаючи на той факт, що дана назва не була з певністю законсервована проти Dendrosicus.
14.8. Зазначені тип та написання законсервованої назви (за винятком очевидних помилок) можуть бути змінені лише шляхом процедури, вказаної у Ст. 14.12.
Прикл. 8. Баллок і Кіллік (Bullock & Killick, in Taxon 6: 239. 1957) опублікували пропозицію щодо зміни типу роду Plectrantus L’Hér. з P. punctatus (L. f.) L’Hér. на P. fruticosus L’Hér. Ця пропозиція була підтримана відповідними Комітетами та Міжнародним ботанічним конгресом.
14.9. Назва може бути законсервована з іншим типом, ніж той, що був позначений автором чи встановлений шляхом застосування правил Кодексу (див. також Ст. 10.4). Така назва може бути законсервована або із вказанням на місце її валідної публікації (навіть якщо тип цієї назви міг бути не уключений у позначений цією назвою таксон), або із вказанням пізнішої публікації того автора, який зазначив законсервований тип. В останньому випадку першочергова назва і та, яка консервується, вважаються омонімами (Ст. 53), незалежно від того, чи супроводжувалася назва, що підлягає консервації, описом чи діагнозом позначеною цією назвою таксону, чи ні.
Прикл. 9. Назва Bromus sterilis L. (1753) була законсервована із вказівкою місця її валідної публікації, хоча її законсервованим типом є зразок (Hubbard 9045, E), що був зібраний у 1932 р. та не був відомий Ліннею (Linnaeus) на час опису цього виду.
Прикл. 10. Рід Protea L. (1753) не включав законсервованого типу цієї родової назви – P. cynaroides (L.) L., даний вид у 1753 р. був уключений до роду Leucadendron. Тому рід Protea був законсервований з вказівкою публікації 1771 р. і назва Protea L. (1771), хоча вона й не розглядалася автором як нова родова назва, включає оригінальні типові елементи і вважається валідно опублікованим омонімом назви Protea L. (1753).
14.10. Законсервована назва разом з усіма відповідними автонімами консервується проти усіх раніше опублікованих омонімів. Раніше опублікований омонім такої назви не стає незаконним унаслідок консервації, але стає непридатним для вживання; якщо він не є незаконним з інших причин, він може бути базіонімом для іншої назви чи комбінації, заснованої на тому ж типі (див. також Ст. 55.3).
Прикл. 11. Родова назва Smithia Aiton (1789), законсервована проти Damapana Adans. (1763), консервується автоматично й проти раніше опублікованого омоніму Smithia Scop. (1777). Blumea DC. (1833) консервується автоматично проти Blumea Rchb. (1828–1829), хоча остання назва й не вказана навпроти неї у Додатку ІІІ.
14.11. Назва може бути законсервована з метою збереження певного її написання чи граматичного роду. Назва, яка консервується таким чином, має приписуватися без зміни дати тому автору, який валідно опублікував її, а не тому, хто пізніше запропонував законсервовану форму написання чи граматичний рід.
Прикл. 12. Написання Rhodymena, використане Монтеньєм (Montagne, 1839), було законсервоване проти першочергового написання Rhodomenia, прийнятого Гревільє (Greville, 1830). Ця назва має вказуватися як Rhodymena Grev. (1830).
Примітка 3. Дата консервації назви не впливає на її пріоритет (Ст. 11), останній визначається лише на основі дати валідної публікації цієї назви.
14.12. Списки законсервованих назв лишаються постійно відкритими для доповнень та змін. Будь-які пропозиції щодо доповнень до цих списків повинні супроводжуватися детальним викладенням аргументів за і проти консервації. Такі пропозиції мають бути надані Генеральному комітетові (див. Частину ІІІ), який передасть їх для розгляду до комітетів з різних таксономічних груп (див. також Ст. 34.1 і 56.2).
14.13. Для збереження стабільності номенклатури організмів, що розглядаються як гриби (включаючи ліхенізовані гриби, але за винятком лишайникоутворюючих і тих, що традиційно розглядаються як споріднені з ними, наприклад, Mycocaliciaceae), відповідні списки назв можуть бути надані Генеральному комітетові, який передасть їх Номенклатурному комітетові з питань грибів (див. Частину ІІІ) для призначення спільно з Генеральним комітетом відповідних підкомітетів для їх розгляду. Прийняті у цих списках назви стануть Додатками до Кодексу після перегляду та затвердження їх Номенклатурним комітетом з питань грибів і Генеральним комітетом, вони мають бути зазначені разом з їхніми типами та тими конкуруючими синонімами (включаючи санкціоновані назви), проти яких вони розглядаються як законсервовані (див. також Ст. 56.3).
14.14. Дані, що вказані при законсервованих назвах, не можуть бути видалені.
Прикл. 13. Родова назва Altenaria «Nees ex Wallr. (1832)» була законсервована проти Macrosporium Fr. (1832) у Сіеттлському кодексі (1972), оскільки назва Фріза (Fries) була вжита ним після вихідної дати публікації для грибів. Завдяки ліквідації пізніших вихідних дат для грибів, прийнятих на Міжнародному ботанічному конгресі у м. Сіднеї у 1981 р. та встановленню того факту, що назва Неєса (Nees) була прийнята Фрізом у вступі до його праці, яка є санкціонованою (Syst. Mycol. 1: xlvi. 1821), консервація виявилася непотрібною. Так як відповідні дані не можуть бути видалені, назва Altenaria Nees (1816–1817) продовжує вказуватися у Додатку ІІІ, але без супроводжуючої назви, що має бути відхилена на її користь.
14.15. Місце публікації, зазначене для законсервованих назв родин у Додатку ІІВ, розглядається як правильне в усіх випадках, а отже, воно не має бути змінено навіть тоді, коли цю назву слід вважати невалідно опублікованою чи пізнішим ізонімом, лише за винятком вимог, вказаних у Ст. 14.12.
14.16. Якщо пропозиція, яка стосується консервації назви, була погоджена Генеральним комітетом після вивчення її комітетом щодо даної таксономічної групи, збереження цієї назви є предметом рішення чергового Міжнародного ботанічного конгресу (див. також Ст. 34.2 і 56.4).
Рекомендація 14А
14А.1. Після того, як пропозиція щодо консервації назви була надана відповідному Комітету для вивчення, до отримання рекомендації Генерального комітету щодо цього питання автори мають слідувати, наскільки це можливо, існуючій практиці використання назви.
1 – Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури та Міжнародний кодекс номенклатури бактерій використовують для гомотипних і гетеротипних синонімів терміни «об’єктивний синонім» та «суб’єктивний синонім» відповідно.
Стаття 15
15.1. Назви, санкціоновані згідно вимог Ст. 13.1 (d), розглядаються як такі, що були законсервовані проти їхніх раніше опублікованих омонімів та конкуруючих синонімів. Будучи одного разу санкціонованими, ці назви лишаються такими, навіть якщо в інших санкціонованих працях їхній автор не визнає їх самостійність. Написання даних назв санкціонуючим автором розглядається як законсервоване, за винятком умов, зазначених у Ст. 60.
Прикл. 1. Назва Agaricus ericetorum Fr. була використана Фрізом (Fries) у праці «Systema mycologicum» (1821), але пізніше (1828) цей автор розглядав її як синонім A. umbelliferus L. і вона не була уключена в його «Index» (1832) як прийнята назва. Незважаючи на цей факт, A. ericetorum Pers. : Fr. є санкціонованою назвою.
Прикл. 2. Написання санкціонованої назви Merulius lacrimans (Wulfen : Fr.) Schum. (1803) зберігається у такому вигляді, незважаючи на те, що її базіонім був опублікований як Boletus «lacrymans» Wulfen (1781).
15.2. Раніше опублікований омонім санкціонованої назви не стає незаконним унаслідок санкціонування, але він стає непридатним для вживання; якщо він не є незаконним з інших причин, він може бути базіонімом для іншої назви чи комбінації, заснованої на тому ж типі (див. також Ст. 55.3).
Прикл. 3. Назва Patellaria Hoffm. (1789) є раніше опублікованим омонімом санкціонованої родової назви Patellaria Fr. (1822) : Fr. Назва Гоффманна (Hoffmann) є законною, але непридатною для вживання. Назва Lecanidion Endl. (1830), заснована на тому ж типі, що й Patellaria Fr. : Fr., є незаконною згідно вимог Ст. 52.1.
Прикл. 4. Назва Agaricus cervinus Schaeff. (1774) є раніше опублікованим омонімом санкціонованої назви A. cervinus Hoffm. (1789) : Fr. Назва Шеффера (Schaeffer) є непридатною для вживання, але законною, вона може бути використана як базіонім для комбінацій в інших родах. Наприклад, у складі роду Pluteus вона наводиться як P. cervinus (Schaeff.) P. Kumm. і ця назва має пріоритет над таксономічним (гетеротипним) синонімом P. atricapillus (Batsch) Fayod, заснованим на A. atricapillus Batsch (1786).
15.3. Якщо для таксону у ранзі від родини до роду включно дві чи більша кількість санкціонованих назв конкурують між собою, то вибір правильної назви визначається вимогами Ст. 11.3 (див. також Ст. 15.5).
15.4. Якщо для таксону у ранзі нижче роду дві чи більша кількість санкціонованих назв та/або дві чи більша кількість назв з однаковим з санкціонованою назвою кінцевим епітетом та типом конкурують між собою, то вибір правильної назви регулюється вимогами Ст. 11.4.
Примітка 1. Дата санкціонування не впливає на дату валідної публікації цієї санкціонованої назви і, відповідно, на її пріоритет (Ст. 11). Зокрема, якщо два чи більша кількість омонімів є санкціонованими назвами, то лише той єдиний з них, який був раніше опублікований, може бути використаний, а решта є незаконними відповідно до вимог Ст. 53.2.
Прикл. 5. Фріз (Fries, Syst. Mycol. 1: 41. 1821) прийняв назву Agaricus flavovirens Pers. (1793), розглядаючи A. equestris L. (1753) як синонім останньої. Пізніше (Elench. Fung. 1: 6. 1828) він зазначив «Nomen prius et aptius arte restituendum» [«Назва раніша і більш придатна, а тому має бути відновлена»] та прийняв A. equestris. Обидві дані назви є санкціонованими, але якщо вони розглядаються як синоніми, то має бути використана пріоритетна назва A. equestris.
15.5. Назва, яка не є санкціонованою і не має того ж самого типу та кінцевого епітету, що й санкціонована назва у тому ж самому ранзі, не може бути використана для того таксону, що включає тип санкціонованої назви, у такому ж ранзі з кінцевим епітетом, придатним для потрібної комбінації (див. Ст. 11.4 (b)).
15.6. Консервація (Ст. 14) та відхилення (Ст. 56.1) мають перевагу над санкціонуванням.
Дещо з моїх власних прикладів до даних правил:
1. Якщо Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin (у Вульфа, Фл. Крыма, 1(4): 25. 1951) розглядається не як самостійний вид, а як підвид S. pennata L., то правильною назвою для даного таксону буде S. pennata subsp. sabulosa (Pacz.) Tzvelev (в Новостях систем. высш. раст. 10: 80. 1973), заснована на S. pennata f. sabulosa Pacz. (Херсонск. фл. 1: 112. 1914), а не "S. pennata subsp. borythenica".
2. Якщо Festuca cretacea T. Popov & Proskor. (в Бюлл. Общ. естествоисп. Воронежск. унив. 2(1): 46. 1927; non F. cretacea Czern. ex V. Krecz. & Bobr. во Фл. СССР, 2: 527. 1934) розглядається не як окремий вид, а як різновидність F. rubra L. s.l., то правильною назвою для цього таксону буде F. rubra var. cretacea Lavr. (в Бот. матер. Герб. Гл. Ботан. сада РСФСР, 3(2): 5. 1922), заснована на іншому типі.
3. Попова (в Определ. пресноводн. водорослей СССР, 7: 170. 1955) встановила для Euglena limnophila Lemmerm. дві різновидності: var. limnophila та var. swirenkoi (Arnoldi) Popova. Друга різновидність заснована на E. swirenkoi Arnoldi (в Журн. Русск. ботан. общ. 7: 56. 1924), а серед її синонімів вказана E. limnophila var. minor Drez. (in Kosmos 50(1A): 245, 268. 1925). Відповідно до вимог чинного Кодексу (Ст. 11.2) у ранзі різновидності назва E. limnophila var. minor Drez. має пріоритет над E. limnophila var. swirenkoi Popova.
4. Лектотипом виду Polygala vulgaris L. (Sp. Pl. 2: 702. 1753) був обраний (Heubl in Mitt. Bot. Staatssamml. München 20: 348. 1984) зразок 882.6 (LINN). Згодом було доведено (Jonsell & Jarvis in Nord. J. Bot. 22: 80. 2002), що цей зразок належить не до P. vulgaris у традиційному розумінні, а до виду, що нині відомий під назвою P. comosa Schkuhr. З метою уникнення небажаних номенклатурних змін та збереження загальноприйнятого вживання назв P. vulgaris та P. comosa Тіхоміров (Val. Tikhomirov in Taxon 62: 1339. 2013) запропонував законсервувати назву Polygala vulgaris з новим типом - гербарним зразком, зібраним ним на території України (Закарпатська обл., Рахівський р-н, гори Свидовець, спуск з полонини Браїлки до села Кваси, галявина у буковому лісі). Ця пропозиція була згодом підтримана Номенклатурним комітетом з питань судинних рослин (in Taxon 63: 1367-1368. 2014).
5. Широко розповсюджений в Європі вид Polygonum mite Schrank (Baier Fl.: 668. 1789) належить до групи таксонів, що нині розглядаються у складі окремого роду Persicaria Mill. При перенесенні до складу останнього для цього виду зазвичай вживали назву Persicaria mitis (Schrank) Assenov (in Jordanov, Fl. Narodna Republ. Bulg. 3: 239. 1966). Згодом з'ясувалося, що у даної назви існує цілих три раніше опублікованих омоніми (P. mitis Garsault 1764, P. mitis Gilib. 1792 і P. mitis Delarbre 1800), тому деякі автори визнали її незаконною та почали вживати замість неї Persicaria dubia Fourr. (1869). Разом з тим, назви Гарсо (Garsault) та Жілібера (Gilibert) є невалідно опублікованими, оскільки вони оприлюднені у працях, включених до переліку таких, що відхиляються (opera utique oppressa; див. Додаток VI), а назва P. mitis Delarbre виявилася номенклатурним синонімом Polygonum persicaria L., для якого вірною назвою у складі роду Persicaria була P. maculosa S. F. Gray (1821). З огляду на те, що маловживана назва Persicaria mitis Delarbre має пріоритет не тільки над P. mitis (Schrank) Assenov, а й над P. maculosa S. F. Gray, Вісскірхен і Кент (Wisskirchen & Kent in Taxon 48: 829. 1999) запропонували відхилити її зовсім, законсервувавши проти неї як P. mitis (Schrank) Assenov, так і P. maculosa S. F. Gray, що й було згодом схвалено.
Частина І. Преамбула. Принципи
Частина ІІ. Таксони та їхні ранги. Визначення статусу
Частина ІІІ. Типіфікація
У даному повідомленні ми завершимо розгляд розділу Статус, типіфікація та пріоритет назв (Status, typification, and priority of names), зупинившись детально на третій та четвертій секціях, що мають назви Пріоритет та Обмеження принципу пріоритету. Перша секція налічує дві статті, друга - три.
Стаття 11
11.1. Кожна родина чи таксон нижчого рангу з певними межами, положенням та рангом можуть мати лише одну правильну назву, виняток зроблено лише для дев’яти родин і однієї підродини, для яких дозволено вживання альтернативних назв (Ст. 18.5 і 19.8). Однак використання окремих назв дозволено для викопних таксонів, представлених різними частинами, етапами життєвого розвитку чи станами зберігання, які можуть стосуватися одного таксону чи навіть однієї особини (Ст. 1.2).
Прикл. 1. Родова назва Sigillaria Brongn. (in Mém. Mus. Hist. Nat. 8: 222. 1822) була встановлена для викопних фрагментів «кори», але пізніше Броньяр (Brongniart, in Arch. Mus. Hist. Nat. 1: 405. 1839) включив до складу даного роду також стебла із збереженою анатомічною структурою. Шишкам зі збереженою анатомічною структурою, які можуть принаймні частково стосуватися цього ж таксону, належить назва Mazocarpon, тоді як таким же шишкам у вигляді скам’янілостей – Sigillariostrobus. Усі ці родові назви можуть бути використані одночасно, незважаючи на те, що вони можуть, хоча б частково, стосуватися одного організму.
11.2. Назва не має пріоритету за межами того рангу, в якому вона була опублікована (але див. Ст. 53.4).
Прикл. 2. Якщо Campanula sect. Campanulopsis R. Br. (Prodr.: 561. 1810) розглядається як окремий рід, то останній матиме назву Wahlenbergia Roth (1821), що була законсервована проти її таксономічного синоніма Cervicina Delile (1813), а не Campanulopsis (R. Br.) Kuntze (1891).
Прикл. 3. Solanum subg. Leptostemonum Bitter (in Bot. Jahrb. Syst. 55: 69. 1919) – це правильна назва для того підроду роду Solanum, типом якого є S. mammosum L., оскільки вона є першою опублікованою у даному ранзі. Гомотипна (заснована на тому ж типі) назва S. sect. Acanthophora Dunal (Hist. Nat. Solanum: 131, 218. 1813), включення до складу якої зробило незаконною назву S. sect. Leptostemonum Dunal (in DC., Prodr. 13(1): 29, 183. 1852), не має пріоритету за межами власного рангу.
Прикл. 4. Якщо Helichrysum stoechas subsp. barrelieri (Ten.) Nyman (Consp. Fl. Eur.: 381. 1879) розглядається як окремий вид, то останній матиме назву H. conglobatum (Viv.) Steud. (1840), засновану на Gnaphalium conglobatum Viv. (1824), а не H. barrelieri (Ten.) Greuter (1967), засновану на G. barrelieri Ten. (1835–1838).
Прикл. 5. Якщо Magnolia virginiana var. foetida L. (1753) підіймається до рангу виду, то останній матиме назву M. grandiflora L. (1759), а не M. foetida (L.) Sarg. (1889).
11.3. Правильною назвою для будь-якого таксону у ранзі від родини до роду включно є така, яка є найранішою за часом публікації законною назвою у відповідному ранзі, за винятком випадку обмеження пріоритету шляхом консервації (див. Ст. 14) або тих випадків, де застосовуються Ст. 11.7, 15, 19.4, 56 чи 57.
Прикл. 6. Якщо Aesculus L. (1753), Pavia Mill. (1754), Macrothyrsus Spach (1834) і Calothyrsus Spach (1834) об’єднуються в один рід, правильною назвою для нього буде Aesculus.
11.4. Правильною назвою для будь-якого таксону у ранзі нижче роду є комбінація кінцевого епітета1 найранішої за часом публікації законної назви таксону у відповідному ранзі з правильною назвою роду чи виду, до якого даний таксон належить, за винятком: (а) випадків обмеження пріоритету відповідно до вимог Ст. 14, 15, 56 і 57; (b) випадків, коли дана комбінація стає невалідно опублікованою згідно вимог Ст. 32.1 (с) чи незаконною відповідно до вимог Ст. 53; (с) випадків, коли Ст. 11.7, 22.1 чи 26.1 визначають вживання іншої комбінації.
Прикл. 7. Primula sect. Dionysiopsis Pax (in Jahresber. Schles. Ges. Vaterländ. Kultur 87: 20. 1909) при перенесенні до роду Dionysia Fenzl отримує назву D. sect. Dionysiopsis (Pax) Melch. (in Mitt. Thüring. Bot. Vereins 50: 164–168. 1943); запропонована замість останньої назва D. sect. Ariadna Wendelbo (in Bot. Not. 112: 496. 1959) є незаконною згідно вимог Ст. 52.1.
Прикл. 8. Anthirrhinum spurium L. (1753) при перенесенні до роду Linaria Mill. матиме назву Linaria spuria (L.) Mill. (1768).
Прикл. 9. При перенесенні Serratula chamaepeuce L. (1753) до роду Ptilostemon Cass. Кассіні (Cassini) незаконно (Ст. 52.1) дав цьому виду назву P. muticus Cass. Правильного для нього назвою у складі даного роду є P. chamaepeuce (L.) Less. (1832).
Прикл. 10. Правильною назвою для Rubus aculeatiflorus var. taitoensis (Hayata) T. S. Liu & T. Y. Yang (in Annual Taiwan Prov. Mus. 12: 12. 1969) є назва R. taitoensis Hayata var. taitoensis, оскільки R. taitoensis Hayata (1911) має пріоритет над R. aculeatiflorus Hayata (1915).
Прикл. 11. При перенесенні Spartium biflorum Desf. (1798) до роду Cytisus Desf. Болл (Ball) правильно запропонував іншу назву – C. fontanesii Spach ex Ball (1878), оскільки вже існує інша раніше опублікована – C. biflorus L’Her. (1791); комбінація C. biflorus, заснована на S. biflorum, була б незаконною відповідно до вимог Ст. 53.1.
Прикл. 12. Spergula stricta Sw. (1799) при перенесенні до роду Arenaria L. отримує назву A. uliginosa Schleich. ex Schltdl. (1808), оскільки існує раніша назва A. stricta Michx. (1803), заснована на іншому типі; разом з тим, при подальшому перенесенні цього виду до роду Minuartia L. епітет «stricta» знову стає придатним і цей вид матиме назву M. stricta (Sw.) Hiern. (1899).
Прикл. 13. Arum dracunculus L. (1753) при перенесенні до роду Dracunculus Mill. отримує назву D. vulgaris Schott (1832); використання епітету Ліннея (Linnaeus) призвело б до утворення тавтоніму (Ст. 23.4).
Прикл. 14. Cucubalus behen L. (1753) при перенесенні до роду Behen Moench був правильно перейменований на B. vulgaris Moench з метою уникнення утворення тавтоніму «B. behen». Якщо цей вид розглядати у складі роду Silene L. епітет «behen» є знову непридатним у зв’язку з існуванням S. behen L. (1753). З цієї причини була запропонована інша назва – S. cucubalus Wibel (1799). Однак, ця назва є незаконною, оскільки придатним для вживання є епітет «vulgaris», що раніше був застосований до цього виду. Отже, у складі роду Silene правильною назвою є S. vulgaris (Moench) Garcke (1869).
Прикл. 15. Helianthemum italicum var. micranthum Gren. & Godr. (Fl. France 1: 171. 1847) при перенесенні до рангу різновидності виду H. penicillatum Thibaud ex Dunal зберігає свій епітет і отримує назву H. penicillatum var. micranthum (Gren. & Godr.) Grosser (in Engler, Pflanzenr. IV. 193 (Heft 14): 115. 1903).
Прикл. 16. Кінцевий епітет у комбінації Thymus praecox subsp. arcticus (Durand) Jalas (in Veröff. Geobot. Inst. ETH Stiftung Rübel Zürich 43: 190. 1970), яка заснована на T. serpyllum var. arcticum Durand (Pl. Kaneanae Groenl.: 196. 1856), у ранзі підвиду вперше був використаний у комбінації T. serpyllum subsp. arcticus (Durand) Hyl. (in Uppsala Univ. Arsskr. 1945(7): 276. 1945). Однак, якщо до складу даного таксону включається T. britannicus Ronninger (1924), то правильною назвою у ранзі підвиду для нього є T. praecox subsp. britannicus (Ronninger) Holub (in Preslia 45: 359. 1973), оскільки для даного рангу цей кінцевий епітет був застосований раніше, а саме у комбінації T. serpyllum subsp. britannicus (Ronninger) P. Fourn. (Quatre Fl. France: 841. 1938, “S.-E. [Sous-Espèce] Th. Britannicus]).
Примітка 1. Валідна публікація назви у ранзі нижче роду виключає будь-які одночасні синонімічні комбінації (Ст. 53) незалежно від пріоритету інших назв, що мають такий же кінцевий епітет і можуть бути перенесені у той самий рід чи вид.
Прикл. 17. Тауш (Tausch) включив до складу свого нового роду Alkanna два види: A. tinctoria Tausch – новий вид, заснований на «Anchusa tinctoria» у розумінні праці Ліннея (Linnaeus) 1762 року, і A. matthioli Tausch (1824) – нова назва, що базується на Lithospermum tinctorium L. (1753). Обидві ці видові назви є законними і мають пріоритет, датований 1824 роком.
Прикл. 18. Реймонд-Хамет (Raymond-Hamet) переніс до роду Sedum два види: Cotyledon sedoides DC. (1808) і Sempervivum sedoides Decne. (1844). Він зберіг епітет для останньої назви – Sedum sedoides (Decne.) Raym.-Hamet (1929), а для першої опублікував назву, що її заміщує – S. candollei Raym.-Hamet (1929). Обидві назви Реймонда-Хамета є законними.
11.5. Якщо для будь-якого таксону у ранзі родини чи нижче існує вибір між законними назвами, що мають однаковий пріоритет у відповідному ранзі, то перший такий вибір, що був ефективно опублікований (Ст. 29–31), встановлює пріоритет обраної назви та будь-яких законних комбінацій з тим самим типом і кінцевим епітетом над усіма іншими конкуруючими назвами у даному ранзі (але див. Ст. 11.6, а також Реком. 42А.2).
Примітка 2. Вибір, передбачений вимогами Ст. 11.5, здійснюється шляхом прийняття однієї з конкуруючих назв чи її кінцевого епітета у комбінації, що приймається, та одночасного відхилення або віднесення до синонімів інших назв чи їхніх гомотипних (номенклатурних) синонімів.
Прикл. 19. Якщо Dentaria L. (1753) і Cardamine L. (1753) об’єднуються в один рід, то останній матиме назву Cardamine, оскільки саме ця назва була обрана Крантцем (Crantz, Cl. Crucif. Emend.: 126. 1769), який вперше об’єднав ці два роди.
Прикл. 20. Якщо об’єднуються Claudopus Gillet (1876), Eccilia (Fr. : Fr.) P. Kumm. (1871), Entoloma (Fr. ex Rabenh.) P. Kumm. (1871), Leptonia (Fr. : Fr.) P. Kumm. (1871) і Nolanea (Fr. : Fr.) P. Kumm. (1871), то одна з родових назв, одночасно опублікованих Куммером (Kummer), повинна бути використана для такого роду. Донк (Donk, in Bull. Jard. Bot. Buitenzorg, ser. 3, 18(1): 157. 1949) першим обрав Entoloma і тепер ця назва має пріоритет над іншими.
Прикл. 21. Браун (Brown, in Tuckey, Narr. Exped. Zaire: 484. 1818) був першим, хто об’єднав Waltheria americana L. (1753) та W. indica L. (1753). Він прийняв для об’єднаного виду назву W. indica, тому вона має пріоритет над W. americana.
Прикл. 22. При першому об’єднанні Sclerocroton integerrimus Hochst. (1845) і S. reticulatus Hochst. (1845) Байон (Baillon, in Adansonia 3: 162. 1863) прийняв для об’єднаного таксону назву Stillingia integerrima (Hochst.) Baill. Отже, Sclerocroton integerrimus має пріоритет над S. reticulatus незалежно від того, у складі якого роду (Sclerocroton, Stillingia чи якогось іншого) він розглядається.
Прикл. 23. Лінней (Linnaeus, 1753) одночасно опублікував назви Verbesina alba і V. prostrata. Пізніше (1771) він опублікував Eclipta erecta – незаконну назву, серед синонімів якої була вказана V. alba, та E. prostrata, засновану на V. prostrata. Першим автором, хто об’єднав ці два таксони в один, був Роксбург (Roxburg, Fl. Ind., ed. 1832, 3: 438. 1832), він прийняв назву E. prostrata (L.) L. Отже, V. prostrata має пріоритет над V. alba.
Прикл. 24. Назви Donia speciosa та Donia formosa, які були одночасно опубліковані Доном (Don, 1832), згодом були незаконно перейменовані Ліндлі (Lindley, 1835) у Clianthus oxleyi та C. dampieri відповідно. Браун (Brown, in Sturt, Narr. Exped. C. Australia 2: 71. 1849) об’єднав ці два види в один, прийнявши для останнього незаконну назву C. dampieri та вказавши D. speciosa та C. oxleyi серед її синонімів; його вибір не відповідає вимогам Ст. 11.5. Назва Clianthus speciosus (G. Don) Asch. & Graebn. (1909), опублікована із вказівкою D. speciosa і C. dampieri у синоніміці, є незаконним омонімом назви C. speciosus (Endl.) Steud. (1840); умови вибору, передбачені вимогами Ст. 11.5, знову не були виконані. Форд та Вікері (Ford & Vickery, 1850) опублікували законну комбінацію C. formosus (G. Don) Ford & Vickery і вказали D. formosa та D. speciosa як синоніми, але з огляду на те, що даний епітет є непридатним для вживання у роді Clianthus, такий вибір неможливий і знову Ст. 11.5 не може бути застосована. Томпсон (Thompson, 1990) першою здійснила правильний вибір під час публікації комбінації Swainsona formosa (G. Don) Joy Thomps., вказавши D. speciosa серед синонімів цієї назви.
11.6. Автонім розглядається як такий, що має пріоритет над однією чи декількома назвами, які його встановлюють, з однаковою датою і рангом.
Примітка 3. Якщо кінцевий епітет автоніма використовується у новій комбінації відповідно до вимог Ст. 11.6, базіонімом такої комбінації є назва, від якої даний автонім був утворений, або її базіонім, якщо такий існує.
Прикл. 25. Публікація назви Synthyris subg. Plagiocarpus Pennell (in Proc. Acad. Nat. Sci. Philadelphia 85: 86. 1933) одночасно встановила автонім Synthyris subg. Synthyris. Якщо Synthyris, включаючи S. subg. Plagiocarpus, розглядається як підрід Veronica L. (1753), правильною назвою є V. subg. Synthyris (Benth.) M. M. Mart. Ort. & al. (in Taxon 53: 440. 2004), ця назва має пріоритет над комбінацією у роді Veronica, заснованою на S. subg. Plagiocarpus.
Прикл. 26. Heracleum sibiricum L. (1753) включає два підвиди: H. sibiricum subsp. lecokii (Godr. & Gren.) Nyman (Consp. Fl. Eur.: 290. 1879) і H. sibiricum subsp. sibiricum, автоматично встановлений у той самий час. Якщо H. sibiricum включається до складу H. sphondylium L. (1753) як підвид, правильною назвою для такого підвиду є H. sphondylium subsp. sibiricum (L.) Simonk. (Enum. Fl. Transsilv.: 266. 1887), а не «H. sphondylium subsp. lecokii».
Прикл. 27. Публікація назви Sаlix tristis var. microphylla Andersson (Salices Bor.-Amer.: 21. 1858) встановила автонім S. tristis Aiton (1789) var. tristis, датований 1858 роком. Якщо S. tristis, включаючи var. microphylla, розглядається як різновидність S. humilis Marshall (1758), то правильною назвою цієї різновидності є S. humilis var. tristis (Aiton) Griggs (in Proc. Ohio Acad. Sci. 4: 301. 1905). Однак, якщо обидві різновидності розглядаються як окремі різновидності S. humilis, вживаються обидві назви – S. humilis var. tristis і S. humilis var. microphylla (Andersson) Fernald (in Rhodora 48: 46. 1946).
Прикл. 28. У класифікації, прийнятій Роллінзом (Rollins) і Шоу (Shaw), Lesquerella lasiocarpa (Hook. ex A. Gray) S. Watson (1888) складається з двох підвидів – subsp. lasiocarpa (включає тип назви виду і вказується без автора) та subsp. berlandieri (A. Gray) Rollins & E. A. Shaw. Останній підвид охоплює дві різновидності. У такій класифікації правильною назвою для різновидності, що включає тип subsp. berlandieri, є L. lasiocarpa var. berlandieri (A. Gray) Payson (1922), а не L. lasiocarpa var. berlandieri (процитована без автора) чи L. lasiocarpa var. hispida (S. Watson) Rollins & E. A. Shaw (1882), оскільки публікація останньої назви встановила автонім S. berlandieri A. Gray vаr. berlandieri, який у ранзі різновидності має пріоритет над var. hispida.
11.7. Для цілей пріоритету назви викопних таксонів (за винятком діатомових водоростей) конкурують лише з назвами, заснованими на викопному типі.
Прикл. 29. Назва Tubercolodinium D. Wall (1967) може бути застосована до роду викопних цист, незважаючи на те, що такі ж цисти є частиною життєвого циклу невикопного роду Pyrophacus F. Stein (1883).
Прикл. 30. Досить поширений викопний вид юрського періоду, встановлений за відбитками листків, наводиться як Ginkgo huttonii (Sternb.) Heer або як Ginkgoites huttonii (Sternb.) M. Black. Обидві назви відповідають вимогам даного Кодексу і їх вживання залежить від того, чи розглядається юрський викопний вид у складі невикопного (сучасного) роду Ginkgo L., чи вважається доцільним виокремлювати його до окремого викопного роду Ginkgoites Seward (тип останнього – G. obovata (Nath.) Seward – являє собою відбиток листка тріасового періоду).
11.8. Назви організмів (за винятком діатомових водоростей), засновані на невикопному типі, вважаються такими, що мають пріоритет над назвами того ж рангу, заснованими на викопному типі.
Прикл. 31. Якщо невикопний рід Platycarya Siebold & Zucc. (1843) об’єднується з викопним родом Petrophiloides Bowerb. (1840), для такого об’єднаного роду правильною назвою буде Platycarya, хоча ця назва й була опублікована пізніше за Petrophiloides.
Прикл. 32. Родова назва Metasequoia Miki (1941) була заснована на викопному типі виду M. disticha (Heer) Miki. Після відкриття невикопного виду M. glyptostroboides Hu & W. C. Cheng була схвалена консервація роду Metasequoia Hu & W. C. Cheng (1948) з невикопним типом. В іншому випадку будь-яка пізніша родова назва, заснована на M. glyptostroboides, вважалася б такою, що має пріоритет над Metasequoia Miki.
Прикл. 33. Назва Hyalodiscus Ehrenb. (1845), типом якої є викопний тип виду H. laevis Ehrenb. (1845) застосовується до роду діатомових водоростей, до складу якого входять і невикопні види. Якщо для цього роду існують пізніші синонімічні назви, засновані на невикопному типі, вони не вважаються такими, що мають пріоритет над Hyalodiscus.
Прикл. 34. Болх і Гай-Олсон (Boalch & Guy-Ohlson, in Taxon 41: 529–531. 1992) об’єднали два недіатомових роди водоростей Pachysphaera Ostenf. (1899) і Tasmanites E. J. Newton (1875) (Prasinophyta) в один. Назва Pachysphaera базується на невикопному типі, а Tasmanites – на викопному. Згідно вимог Кодексу у 1992 р. пріоритетна за датою публікації назва Tasmanites мала перевагу і була прийнята цими авторами. Згідно вимог чинного Кодексу, зокрема Ст. 11.8, що застосовується для назв усіх водоростей, окрім діатомових, правильною назвою для об’єднаного роду є Pachysphaera.
Примітка 5. Згідно з вимогами Ст. 53 пізніші омоніми є незаконними, незалежно від того, засновані вони на викопному типі, чи на невикопному.
Прикл. 35. Рід Endolepis Torr. (1861), заснований на невикопному типі, є незаконним пізнішим омонімом роду Endolepis Schleid. (1846), який заснований на викопному типі.
Прикл. 36. Назва Cornus paucinervis Hance (1846), заснована на невикопному типі, є незаконним пізнішим омонімом C. paucinervis Heer (Fl. Tert. Helv. 3: 289. 1859), заснованої на викопному типі.
Прикл. 37. Три назви – Ficus crassipes F. M. Bailey (1889), F. tiliifolia Baker (1885) і F. tremula Warb. (1894), кожна з яких заснована на невикопному типі, є незаконними пізнішими омонімами трьох інших назв – F. crassipes (Heer) Heer (1882), F. tiliifolia (A. Braun) Heer (1856) і F. tremula Heer (1874) відповідно, кожна з яких заснована на викопному типі. Перші три назви з невикопними типами були законсервовані проти їхніх раніших омонімів з метою зберегти їхнє вживання.
11.9. Для цілей пріоритету назви гібридів відповідають тим же правилам, що й назви негібридних таксонів в аналогічному ранзі (але див. Ст. Н.8).
Прикл. 38. Для гібридів між родами Aster L. і Solidago L. назва ×Solidaster H. R. Wehrh. (1932) має пріоритет над ×Asterago Everett (1937).
Прикл. 39. Назва Anemone ×hybrida Paxton (1848) має пріоритет над A. ×elegans Decne. (pro sp.) (1852) за тих умов, коли обидві ці назви застосовуються до одного й того самого гібриду – A. hupehensis (Lemoine & E. Lemoine) Lemoine & E. Lemoine × A. vitifolia Buch.-Ham. ex DC. (Ст. Н.4.1.).
Прикл. 40. Камю (Camus, in Bull. Mus. Natl. Hist. Nat. 33: 538. 1927) опублікував назву ×Agroelymus E. G. Camus ex A. Camus без опису чи діагнозу, вказавши тільки назви батьківських родів (Agropyron Gaertn. і Elymus L.). Згідно з діючим на час публікації Кодексом ця назва не вважалася валідно опублікованою, тому Руссо (Rousseau, in Mém. Jard. Bot. Montréal 29: 10–11. 1952) опублікував її латинський діагноз. Однак відповідно до вимог даного Кодексу (Ст. Н.9) датою публікації ×Agroelymus є 1927, а не 1952 рік, а отже, ця назва має пріоритет над ×Elymopyrum Cugnac (in Bull. Soc. Hist. Nat. Ardennes 33: 14. 1938).
11.10. Принцип пріоритету не застосовується до таксонів рангом вище родини (але див. Реком. 16А).
1 – тут і далі у даному Кодексі словосполучення «кінцевий епітет» стосується останнього за порядком епітету будь-якої комбінації, незалежно від того, має вона ранг підрозділу роду або виду чи є внутрішньовидовим таксоном.
Стаття 12
12.1. Назва таксону згідно з вимогами даного Кодексу не має жодного статусу, якщо вона не була валідно опублікована (див. Ст. 6.3, але див. Ст. 14.15).
СЕКЦІЯ 4. Обмеження принципу пріоритету (Ст. 13–15)
Стаття 13
13.1. Валідна публікація назв організмів різних груп розглядається як така, що бере початок із вказаних нижче дат (для кожної групи наводиться праця, яка вважається опублікованою у ту дату, що вказана для даної групи).
Для невикопних організмів:
(а) Spermatophyta і Pteridophyta – назви у ранзі роду та нижче – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1); надродові назви – 4 серпня 1789 р. (Jussieu, Genera plantarum).
(b) Musci (за винятком Sphagnaceae) – 1 січня 1801 р. (Hedwig, Species muscorum).
(c) Sphagnaceae та Hepaticae (включаючи Anthocerothae) – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1); надродові назви – 4 серпня 1789 р. (Jussieu, Genera plantarum).
(d) Fungi (Преамб. 8) – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1). Назви в Uredinales, Ustilaginales та Gasteromycetes (s.l.), прийняті Персоном (Persoon, Synopsis methodica fungorum – 31 грудня 1801 р.), а також назви в інших групах грибів (за винятком слизовиків), прийняті Фрізом (Fries, Systema mycologicum: томи з першого (1 січня 1821 р.) по третій з супроводжуючими їх Index (1832) та Elenchus fungorum, томи 1–2), є санкціонованими (див. Ст. 15). Для цілей номенклатури назви лишайників розглядаються як назви їхнього грибного компоненту. Назви у Microsporidia підпадають під дію Міжнародного кодексу зоологічної номенклатури (див. Преамб. 8).
(e) Algae – 1 травня 1753 р. (Linnaeus, Species plantarum, ed. 1). Винятки:
Nostocaceae homocysteae – 1 січня 1892 р. (Gomont, “Monographie des Oscillariées”, in Ann. Sci. Nat., Bot., ser. 7, 15: 263–368; 16: 91–264). Дві частини даної праці, які з’явилися відповідно у 1892 і 1893 рр., розглядаються як такі, що були опубліковані одночасно 1 січня 1892 р.
Nostocaceae heterocysteae – 1 січня 1886 р. (Bornet & Flahault, “Révision des Nostocacées heterocystées”, in Ann. Sci. Nat., Bot., ser. 7, 3: 323–381; 4: 343–373; 5: 51–129; 7: 177–262). Чотири частини даної праці, які з’явилися відповідно у 1886, 1886, 1887 і 1888 рр., розглядаються як такі, що були опубліковані одночасно 1 січня 1886 р.
Desmidiaceae (s.l.) – 1 січня 1848 р. (Ralfs, British Desmidieae).
Oedogoniaceae – 1 січня 1900 р. (Hirn, “Monographie und Iconographie der Oedogoniaceen”, in Acta Soc. Sci. Fenn. 27(1)).
Для викопних організмів (за винятком діатомових водоростей):
(f) Для усіх груп – 31 грудня 1820 р. (Sternberg, Flora der Vorwelt, Versuch 1: 1–24, t. 1–13). Праця Шлотхейма (Schlotheim) “Petrefactenkunde” (1820) розглядається як така, що була опублікована раніше 31 грудня 1820 р.
13.2. Для цілей Ст. 13.1 група, якої стосується назва, визначається прийнятим систематичним положенням її типу. Прикл. 1. Рід Porella та його єдиний вид P. pinnata розглядалися Ліннеєм (Linnaeus) як «Musci»; так як типовий зразок P. pinnata, як прийнято зараз вважати, належить до Hepaticae, дані назви були валідно опубліковані у 1753 р.
Прикл. 2. Типом роду Lycopodium L. (1753) був обраний вид L. clavatum L. (1753), його типовий зразок нині розглядається як папоротеподібний організм. Таким чином, хоча цей рід і був вказаний Ліннеєм (Linnaeus) серед «Musci», його назва, як і назви видів, уключених до складу цього роду Ліннеєм, були валідно опубліковані у 1753 р.
13.3. Для цілей номенклатури назва розглядається такою, що належить до невикопного таксону, якщо її тип не є викопним за походженням (Ст. 1.2). Викопний матеріал відрізняється від невикопного стратиграфією його першочергового поширення. У випадку наявності двозначних стратиграфічних зв’язків та для усіх діатомових водоростей застосовуються положення, прийняті для невикопних таксонів.
13.4. Родові назви, що з’явилися у першому (1753 р.) та другому (1762–1763 рр.) виданнях праці Ліннея (Linnaeus) «Species plantarum», пов’язані з подальшими описами цих назв у п’ятому (1754 р.) та шостому (1764 р.) виданнях його праці «Genera plantarum». Написання назв родів, уключених у перше видання «Species plantarum» не може бути змінене на тій підставі, що у п’ятому виданні «Genera plantarum» для цих назв прийняте інше написання.
Примітка 1. Два томи першого видання праці Ліннея (Linnaeus) «Species plantarum», які з’явилися відповідно у травні та серпні 1753 р., розглядаються як такі, що були одночасно опубліковані 1 травня 1753 р. (Ст. 13.1).
Прикл. 3. Родові назви Thea L. (Sp. Pl.: 515. 24 V 1753; Gen. Pl., ed. 5: 232. 1754) та Camellia L. (Sp. Pl.: 698. 16 VIII 1753; Gen. Pl., ed. 5: 311. 1754) розглядаються як такі, що були опубліковані одночасно 1 травня 1753 р. Згідно з вимогами Ст. 11.5 об’єднаний рід має назву Camellia, оскільки Світ (Sweet, Hort. Suburb. Lond.: 157. 1818), першим об’єднавши ці два роди, обрав саме назву Camellia та вказав Thea як її синонім.
Прикл. 4. Назва Sideroxylon L. (1753) не може бути замінена на «Syderoxylum» – назву, використану Ліннеєм (Linnaeus) у п’ятому виданні «Genera plantarum» (1754); вживання назви Brunfelsia L. (1753, orth. cons., «Brunsfelsia»), прийнятої Ліннеєм у 1754 р., стало можливим лише завдяки її консервації (див. Додаток ІІІ).
Стаття 14
14.1. З метою уникнення небажаних номенклатурних змін, викликаних суворим слідуванням правилам, зокрема принципу пріоритету, починаючи з дат, вказаних у Ст. 13, у даному Кодексі, у Додатках ІІ–IV наведені переліки законсервованих назв родин, родів та видів (nomina conservanda; див. Реком. 50Е.1). Законсервовані назви є законними, навіть якщо спочатку вони могли бути незаконними. Назви підрозділів родів та внутрішньовидових таксонів можуть бути законсервовані із зазначенням законсервованого типу та наведені у Додатках III та IV відповідно у тих випадках, коли вони є базіонімами інших родових чи видових назв і їхнє вживання не може бути збережене без консервації.
14.2. Консервація має на меті збереження тих назв, які якнайкраще забезпечують стабільність номенклатури.
14.3. Застосування як законсервованих, так і відхилених назв визначається номенклатурними типами. Тип назви виду, вказаної як тип законсервованої назви роду, за необхідності також може бути законсервований та поданий у Додатку ІІІ.
14.4. Законсервована назва родини чи роду консервується проти усіх інших назв даного рангу, заснованих на тому ж типі (гомотипних або номенклатурних синонімів, які мають бути відхилені), незалежно від того, чи зазначені вони у відповідному переліку як відхилені назви, чи ні, а також проти тих назв, які засновані на інших типах (гетеротипних або таксономічних синонімів1) та позначені як такі, що відхиляються. Законсервована назва виду консервується проти усіх назв, позначених такими, що відхиляються, та проти усіх комбінацій, заснованих на даних назвах.
Примітка 1. За винятком Ст. 14.15 (див. також Ст. 14.9) Кодекс не передбачає консервацію назви проти неї самої, тобто проти її «ізоніма» (Ст. 6 Примітка 2 – тієї ж назви з таким самим типом, але з іншим місцем та датою валідної публікації і, можливо, з іншим авторством). Лише найраніші за часом публікації ізоніми наведені у Додатках ІІА, ІІІ та IV.
Примітка 2. Видова назва, вказана як законсервована чи відхилена у Додатку IV, могла бути опублікована як назва нового таксону або як комбінація, заснована на іншій раніше опублікованій назві. Відхилення назви, заснованої на іншій раніше опублікованій, саме по собі не протирічить вживанню останньої, оскільки вона не є «комбінацією, заснованою на назві, що відхиляється» (Ст. 14.4).
Прикл. 1. Відхилення назви Lycopersicon lycopersicum (L.) Karst. на користь L. esculentum Mill. не протирічить вживанню гомотипної назви Solanum lycopersicum L.
14.5. Якщо законсервована назва конкурує з однією чи більшою кількістю назв, які засновані на інших типах і не є законсервованими, то згідно з вимогами Ст. 11 приймається найраніша за часом публікації назва, за винятком законсервованих назв родин, зазначених у Додатку ІІВ, що консервуються проти неперерахованих назв.
Прикл. 2. Якщо об’єднуються роди Mahonia Nutt. (1818) та Berberis L. (1753), то такий об’єднаний рід матиме пріоритетну назву Berberis, хоча Mahonia є законсервованою назвою, а Berberis – ні.
Прикл. 3. Назва Nasturtium R. Br. (1812) була законсервована тільки проти омоніма Nasturtium Mill. (1754) та її гомотипного (номенклатурного) синоніма Cardaminum Moench (1794); отже, якщо цей рід об’єднується з Rorippa Scop. (1760), він повинен мати назву Rorippa.
Прикл. 4. Назва Combretaceae R. Br. (1810) була законсервована проти раніше опублікованої гетеротипної назви Terminaliaceae J. St.-Hil. (Expos. Fam. Nat. 1: 178. 1805), хоча остання й не була зазначена під час консервації.
14.6. Якщо назва таксону була законсервована проти раніше опублікованого гетеротипного синоніма, то останній має бути відновлений у тому випадку, коли буде встановлено, що він належить до таксону того ж рангу, що й законсервована назва, але відрізняється від неї. Прикл. 5. Родова назва Luzuriaga Ruiz. & Pav. (1802) була законсервована проти раніше опублікованих назв Enargea Banks ex Gaertn. (1788) і Callixene Comm. ex Juss. (1789). Однак, якщо Enargea розглядається як самостійний рід, то за цим родом зберігається назва Enargea.
Прикл. 6. Для збереження назви Roystonea regia (Kunth) O. F. Cook (1900) її базіонім – Oreodoxa regia Kunth (1816) – був законсервований проти Palma elata W. Bartram (1791). Однак назва R. elata (W. Bartram) F. Harper (1946) не може бути використана для позначення виду, що відрізняється від R. regia.
14.7. Відхилена назва чи комбінація, яка на ній вона заснована, не можуть бути відновлені для того таксону, який включає тип відповідної законсервованої назви.
Прикл. 7. Родова назва Enallagma Baill. (1888) була законсервована проти Dendrosicus Raf. (1838), але не проти Amphitecna Miers (1868); якщо Enallagma, Dendrosicus і Amphitecna об’єднуються в один рід, то останній повинен мати назву Amphitecna, незважаючи на той факт, що дана назва не була з певністю законсервована проти Dendrosicus.
14.8. Зазначені тип та написання законсервованої назви (за винятком очевидних помилок) можуть бути змінені лише шляхом процедури, вказаної у Ст. 14.12.
Прикл. 8. Баллок і Кіллік (Bullock & Killick, in Taxon 6: 239. 1957) опублікували пропозицію щодо зміни типу роду Plectrantus L’Hér. з P. punctatus (L. f.) L’Hér. на P. fruticosus L’Hér. Ця пропозиція була підтримана відповідними Комітетами та Міжнародним ботанічним конгресом.
14.9. Назва може бути законсервована з іншим типом, ніж той, що був позначений автором чи встановлений шляхом застосування правил Кодексу (див. також Ст. 10.4). Така назва може бути законсервована або із вказанням на місце її валідної публікації (навіть якщо тип цієї назви міг бути не уключений у позначений цією назвою таксон), або із вказанням пізнішої публікації того автора, який зазначив законсервований тип. В останньому випадку першочергова назва і та, яка консервується, вважаються омонімами (Ст. 53), незалежно від того, чи супроводжувалася назва, що підлягає консервації, описом чи діагнозом позначеною цією назвою таксону, чи ні.
Прикл. 9. Назва Bromus sterilis L. (1753) була законсервована із вказівкою місця її валідної публікації, хоча її законсервованим типом є зразок (Hubbard 9045, E), що був зібраний у 1932 р. та не був відомий Ліннею (Linnaeus) на час опису цього виду.
Прикл. 10. Рід Protea L. (1753) не включав законсервованого типу цієї родової назви – P. cynaroides (L.) L., даний вид у 1753 р. був уключений до роду Leucadendron. Тому рід Protea був законсервований з вказівкою публікації 1771 р. і назва Protea L. (1771), хоча вона й не розглядалася автором як нова родова назва, включає оригінальні типові елементи і вважається валідно опублікованим омонімом назви Protea L. (1753).
14.10. Законсервована назва разом з усіма відповідними автонімами консервується проти усіх раніше опублікованих омонімів. Раніше опублікований омонім такої назви не стає незаконним унаслідок консервації, але стає непридатним для вживання; якщо він не є незаконним з інших причин, він може бути базіонімом для іншої назви чи комбінації, заснованої на тому ж типі (див. також Ст. 55.3).
Прикл. 11. Родова назва Smithia Aiton (1789), законсервована проти Damapana Adans. (1763), консервується автоматично й проти раніше опублікованого омоніму Smithia Scop. (1777). Blumea DC. (1833) консервується автоматично проти Blumea Rchb. (1828–1829), хоча остання назва й не вказана навпроти неї у Додатку ІІІ.
14.11. Назва може бути законсервована з метою збереження певного її написання чи граматичного роду. Назва, яка консервується таким чином, має приписуватися без зміни дати тому автору, який валідно опублікував її, а не тому, хто пізніше запропонував законсервовану форму написання чи граматичний рід.
Прикл. 12. Написання Rhodymena, використане Монтеньєм (Montagne, 1839), було законсервоване проти першочергового написання Rhodomenia, прийнятого Гревільє (Greville, 1830). Ця назва має вказуватися як Rhodymena Grev. (1830).
Примітка 3. Дата консервації назви не впливає на її пріоритет (Ст. 11), останній визначається лише на основі дати валідної публікації цієї назви.
14.12. Списки законсервованих назв лишаються постійно відкритими для доповнень та змін. Будь-які пропозиції щодо доповнень до цих списків повинні супроводжуватися детальним викладенням аргументів за і проти консервації. Такі пропозиції мають бути надані Генеральному комітетові (див. Частину ІІІ), який передасть їх для розгляду до комітетів з різних таксономічних груп (див. також Ст. 34.1 і 56.2).
14.13. Для збереження стабільності номенклатури організмів, що розглядаються як гриби (включаючи ліхенізовані гриби, але за винятком лишайникоутворюючих і тих, що традиційно розглядаються як споріднені з ними, наприклад, Mycocaliciaceae), відповідні списки назв можуть бути надані Генеральному комітетові, який передасть їх Номенклатурному комітетові з питань грибів (див. Частину ІІІ) для призначення спільно з Генеральним комітетом відповідних підкомітетів для їх розгляду. Прийняті у цих списках назви стануть Додатками до Кодексу після перегляду та затвердження їх Номенклатурним комітетом з питань грибів і Генеральним комітетом, вони мають бути зазначені разом з їхніми типами та тими конкуруючими синонімами (включаючи санкціоновані назви), проти яких вони розглядаються як законсервовані (див. також Ст. 56.3).
14.14. Дані, що вказані при законсервованих назвах, не можуть бути видалені.
Прикл. 13. Родова назва Altenaria «Nees ex Wallr. (1832)» була законсервована проти Macrosporium Fr. (1832) у Сіеттлському кодексі (1972), оскільки назва Фріза (Fries) була вжита ним після вихідної дати публікації для грибів. Завдяки ліквідації пізніших вихідних дат для грибів, прийнятих на Міжнародному ботанічному конгресі у м. Сіднеї у 1981 р. та встановленню того факту, що назва Неєса (Nees) була прийнята Фрізом у вступі до його праці, яка є санкціонованою (Syst. Mycol. 1: xlvi. 1821), консервація виявилася непотрібною. Так як відповідні дані не можуть бути видалені, назва Altenaria Nees (1816–1817) продовжує вказуватися у Додатку ІІІ, але без супроводжуючої назви, що має бути відхилена на її користь.
14.15. Місце публікації, зазначене для законсервованих назв родин у Додатку ІІВ, розглядається як правильне в усіх випадках, а отже, воно не має бути змінено навіть тоді, коли цю назву слід вважати невалідно опублікованою чи пізнішим ізонімом, лише за винятком вимог, вказаних у Ст. 14.12.
14.16. Якщо пропозиція, яка стосується консервації назви, була погоджена Генеральним комітетом після вивчення її комітетом щодо даної таксономічної групи, збереження цієї назви є предметом рішення чергового Міжнародного ботанічного конгресу (див. також Ст. 34.2 і 56.4).
Рекомендація 14А
14А.1. Після того, як пропозиція щодо консервації назви була надана відповідному Комітету для вивчення, до отримання рекомендації Генерального комітету щодо цього питання автори мають слідувати, наскільки це можливо, існуючій практиці використання назви.
1 – Міжнародний кодекс зоологічної номенклатури та Міжнародний кодекс номенклатури бактерій використовують для гомотипних і гетеротипних синонімів терміни «об’єктивний синонім» та «суб’єктивний синонім» відповідно.
Стаття 15
15.1. Назви, санкціоновані згідно вимог Ст. 13.1 (d), розглядаються як такі, що були законсервовані проти їхніх раніше опублікованих омонімів та конкуруючих синонімів. Будучи одного разу санкціонованими, ці назви лишаються такими, навіть якщо в інших санкціонованих працях їхній автор не визнає їх самостійність. Написання даних назв санкціонуючим автором розглядається як законсервоване, за винятком умов, зазначених у Ст. 60.
Прикл. 1. Назва Agaricus ericetorum Fr. була використана Фрізом (Fries) у праці «Systema mycologicum» (1821), але пізніше (1828) цей автор розглядав її як синонім A. umbelliferus L. і вона не була уключена в його «Index» (1832) як прийнята назва. Незважаючи на цей факт, A. ericetorum Pers. : Fr. є санкціонованою назвою.
Прикл. 2. Написання санкціонованої назви Merulius lacrimans (Wulfen : Fr.) Schum. (1803) зберігається у такому вигляді, незважаючи на те, що її базіонім був опублікований як Boletus «lacrymans» Wulfen (1781).
15.2. Раніше опублікований омонім санкціонованої назви не стає незаконним унаслідок санкціонування, але він стає непридатним для вживання; якщо він не є незаконним з інших причин, він може бути базіонімом для іншої назви чи комбінації, заснованої на тому ж типі (див. також Ст. 55.3).
Прикл. 3. Назва Patellaria Hoffm. (1789) є раніше опублікованим омонімом санкціонованої родової назви Patellaria Fr. (1822) : Fr. Назва Гоффманна (Hoffmann) є законною, але непридатною для вживання. Назва Lecanidion Endl. (1830), заснована на тому ж типі, що й Patellaria Fr. : Fr., є незаконною згідно вимог Ст. 52.1.
Прикл. 4. Назва Agaricus cervinus Schaeff. (1774) є раніше опублікованим омонімом санкціонованої назви A. cervinus Hoffm. (1789) : Fr. Назва Шеффера (Schaeffer) є непридатною для вживання, але законною, вона може бути використана як базіонім для комбінацій в інших родах. Наприклад, у складі роду Pluteus вона наводиться як P. cervinus (Schaeff.) P. Kumm. і ця назва має пріоритет над таксономічним (гетеротипним) синонімом P. atricapillus (Batsch) Fayod, заснованим на A. atricapillus Batsch (1786).
15.3. Якщо для таксону у ранзі від родини до роду включно дві чи більша кількість санкціонованих назв конкурують між собою, то вибір правильної назви визначається вимогами Ст. 11.3 (див. також Ст. 15.5).
15.4. Якщо для таксону у ранзі нижче роду дві чи більша кількість санкціонованих назв та/або дві чи більша кількість назв з однаковим з санкціонованою назвою кінцевим епітетом та типом конкурують між собою, то вибір правильної назви регулюється вимогами Ст. 11.4.
Примітка 1. Дата санкціонування не впливає на дату валідної публікації цієї санкціонованої назви і, відповідно, на її пріоритет (Ст. 11). Зокрема, якщо два чи більша кількість омонімів є санкціонованими назвами, то лише той єдиний з них, який був раніше опублікований, може бути використаний, а решта є незаконними відповідно до вимог Ст. 53.2.
Прикл. 5. Фріз (Fries, Syst. Mycol. 1: 41. 1821) прийняв назву Agaricus flavovirens Pers. (1793), розглядаючи A. equestris L. (1753) як синонім останньої. Пізніше (Elench. Fung. 1: 6. 1828) він зазначив «Nomen prius et aptius arte restituendum» [«Назва раніша і більш придатна, а тому має бути відновлена»] та прийняв A. equestris. Обидві дані назви є санкціонованими, але якщо вони розглядаються як синоніми, то має бути використана пріоритетна назва A. equestris.
15.5. Назва, яка не є санкціонованою і не має того ж самого типу та кінцевого епітету, що й санкціонована назва у тому ж самому ранзі, не може бути використана для того таксону, що включає тип санкціонованої назви, у такому ж ранзі з кінцевим епітетом, придатним для потрібної комбінації (див. Ст. 11.4 (b)).
15.6. Консервація (Ст. 14) та відхилення (Ст. 56.1) мають перевагу над санкціонуванням.
Дещо з моїх власних прикладів до даних правил:
1. Якщо Stipa borysthenica Klokov ex Prokudin (у Вульфа, Фл. Крыма, 1(4): 25. 1951) розглядається не як самостійний вид, а як підвид S. pennata L., то правильною назвою для даного таксону буде S. pennata subsp. sabulosa (Pacz.) Tzvelev (в Новостях систем. высш. раст. 10: 80. 1973), заснована на S. pennata f. sabulosa Pacz. (Херсонск. фл. 1: 112. 1914), а не "S. pennata subsp. borythenica".
2. Якщо Festuca cretacea T. Popov & Proskor. (в Бюлл. Общ. естествоисп. Воронежск. унив. 2(1): 46. 1927; non F. cretacea Czern. ex V. Krecz. & Bobr. во Фл. СССР, 2: 527. 1934) розглядається не як окремий вид, а як різновидність F. rubra L. s.l., то правильною назвою для цього таксону буде F. rubra var. cretacea Lavr. (в Бот. матер. Герб. Гл. Ботан. сада РСФСР, 3(2): 5. 1922), заснована на іншому типі.
3. Попова (в Определ. пресноводн. водорослей СССР, 7: 170. 1955) встановила для Euglena limnophila Lemmerm. дві різновидності: var. limnophila та var. swirenkoi (Arnoldi) Popova. Друга різновидність заснована на E. swirenkoi Arnoldi (в Журн. Русск. ботан. общ. 7: 56. 1924), а серед її синонімів вказана E. limnophila var. minor Drez. (in Kosmos 50(1A): 245, 268. 1925). Відповідно до вимог чинного Кодексу (Ст. 11.2) у ранзі різновидності назва E. limnophila var. minor Drez. має пріоритет над E. limnophila var. swirenkoi Popova.
4. Лектотипом виду Polygala vulgaris L. (Sp. Pl. 2: 702. 1753) був обраний (Heubl in Mitt. Bot. Staatssamml. München 20: 348. 1984) зразок 882.6 (LINN). Згодом було доведено (Jonsell & Jarvis in Nord. J. Bot. 22: 80. 2002), що цей зразок належить не до P. vulgaris у традиційному розумінні, а до виду, що нині відомий під назвою P. comosa Schkuhr. З метою уникнення небажаних номенклатурних змін та збереження загальноприйнятого вживання назв P. vulgaris та P. comosa Тіхоміров (Val. Tikhomirov in Taxon 62: 1339. 2013) запропонував законсервувати назву Polygala vulgaris з новим типом - гербарним зразком, зібраним ним на території України (Закарпатська обл., Рахівський р-н, гори Свидовець, спуск з полонини Браїлки до села Кваси, галявина у буковому лісі). Ця пропозиція була згодом підтримана Номенклатурним комітетом з питань судинних рослин (in Taxon 63: 1367-1368. 2014).
5. Широко розповсюджений в Європі вид Polygonum mite Schrank (Baier Fl.: 668. 1789) належить до групи таксонів, що нині розглядаються у складі окремого роду Persicaria Mill. При перенесенні до складу останнього для цього виду зазвичай вживали назву Persicaria mitis (Schrank) Assenov (in Jordanov, Fl. Narodna Republ. Bulg. 3: 239. 1966). Згодом з'ясувалося, що у даної назви існує цілих три раніше опублікованих омоніми (P. mitis Garsault 1764, P. mitis Gilib. 1792 і P. mitis Delarbre 1800), тому деякі автори визнали її незаконною та почали вживати замість неї Persicaria dubia Fourr. (1869). Разом з тим, назви Гарсо (Garsault) та Жілібера (Gilibert) є невалідно опублікованими, оскільки вони оприлюднені у працях, включених до переліку таких, що відхиляються (opera utique oppressa; див. Додаток VI), а назва P. mitis Delarbre виявилася номенклатурним синонімом Polygonum persicaria L., для якого вірною назвою у складі роду Persicaria була P. maculosa S. F. Gray (1821). З огляду на те, що маловживана назва Persicaria mitis Delarbre має пріоритет не тільки над P. mitis (Schrank) Assenov, а й над P. maculosa S. F. Gray, Вісскірхен і Кент (Wisskirchen & Kent in Taxon 48: 829. 1999) запропонували відхилити її зовсім, законсервувавши проти неї як P. mitis (Schrank) Assenov, так і P. maculosa S. F. Gray, що й було згодом схвалено.
