Експедиції-2016: Русанів (13 травня)

Цінна у ботанічному аспекті ділянка долини річки Трубіж у її середній течії нещодавно була досліджена біля села Русанів Броварського району Київської області.

Вигляд на р. Трубіж з мосту у селі Русанів

Рослинність дослідженої території представлена заплавними свіжими та заболоченими луками, фрагментами вищих водних та прибережно-водних угруповань, на уступі другої тераси виявлені ділянки різнотравно-лучних степів, на самій другій (надзаплавній) терасі поширені окремі масиви листяних та мішаних лісів, хоча більша її частина нині розорана.
Найбільші площі серед угруповань заплавної лучної рослинності займають ценози з домінуванням тонконогу лучного (Poa pratensis L.). Вони загалом відзначаються невисоким видовим різноманіттям (12-15 видів на один геоботанічний опис). Супутніми видами у таких ценозах є жовтець повзучий (Ranunculus repens L.), вероніки польова (Veronica arvensis L.) та дібровна (Veronica chamaedrys L.), осока шершава (Carex hirta L.), щавлі кислий (Rumex acetosa L.) і кінський (Rumex confertus Willd.), водяний хрін лісовий (Rorippa sylvestris (L.) Besser), підмаренник чіпкий (Galium aparine L.), перстач гусячий (Potentilla anserina L.) тощо.

Домінує тонконіг лучний

Вероніка польова

Також у заплаві Трубежу трапляються ділянки лук з домінуванням стоколосу безостого (Bromopsis inermis (Leyss) Holub) та грястиці збірної (Dactylis glomerata L.). До їх складу нерідко входять види синантропної фракції флори, які, втім, зустрічаються тут не дуже часто - ехіноцистис шипуватий (Echinocystis lobata (Michx.) Torr. et A. Gray), вероніка витончена (Veronica polita Fr.), жовтушник лакфіолевидний (Erysimum cheiranthoides L.), куколиця біла (Melandrium album (Mill.) Garcke), бугила лісова (Anthriscus sylvestris (L.) Hoffm.), незабудка рідкоцвіта (Myosotis sparsiflora Mikan ex Pohl) та ін.

Ділянка з домінуванням стоколосу безостого

Вища водна рослинність представлена ценозами з домінуванням ряски малої (Lemna minor L.) та ряски триборозенчастої (Lemna trisulca L.), а прибережно-водна - угрупованнями осоки гостровидної (Carex acutiformis Ehrh.) та очерету звичайного (Phragmites australis (L.) Trin. ex Steud.; поширені вище шлюзу на більш зарослих ділянках русла річки). До їх складу входять ранник тіньовий (Scrophularia umbrosa Dumort.), будяк кучерявий (Carduus crispus L.), плетуха звичайна (Calystegia sepium (L.) R. Br.), живокіст лікарський (Symphytum officinale L.), вех широколистий (Sium latifolium L.), півники болотні (Iris pseudacorus L.) тощо.

Осока гостровидна

Будяк кучерявий

Ранник тіньовий

Біля шлюзу поміж асфальтовими плитами зростають анізанта покрівельна (Anisantha tectorum (L.) Nevski) та хвощ польовий (Equisetum arvense L.). Є тут угруповання й мохової рослинності, які формує фунарія вологолюбна (Funaria hygrometrica Hedw.).

Шлюз на річці Трубіж вище Русанова

Хвощ польовий

Фунарія вологолюбна

Як і у долині Супою, на Трубежі вище Русанова досить поширеними є торф'янисті грунти, на яких зростають, крім очерету, валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.), перстач повзучий (Potentilla reptans L.), хвощ прирічковий (Equisetum fluviatile L.), слабник водяний (Myosoton aquaticum (L.) Moench) та інші види, характерні для заболочених ділянок. Окремими кущами трапляється верба попеляста (Salix cinerea L.).
На уступі другої тераси поширені угруповання лучних степів. Їх характерними видами є осока рання (Carex praecox Schreb.), тонконіг лучний, зіновать руська (Cytisus ruthenicus Fisch. ex Wol.), молочай кипарисовидний (Euphorbia cyparissias L.), конюшина альпійська (Trifolium alpestre L.), жовтець ілірійський (Ranunculus illyricus L.), рутвиця мала (Thalictrum minus L.), перстач сріблястий (Potentilla argentea L.), шавлія лучна (Salvia pratensis L.), ластовень лікарський (Vincetoxicum hirundinaria Medik.), чистець прямий (Stachys recta L.), бедринець ломикаменевий (Pimpinella saxifraga L.) та ін. У дуже великій кількості зростають тут горошок мишачий (Vicia cracca L.), а на верхівках схилів на межі з полями - воловик лікарський (Anchusa officinalis L.).

Горошок мишачий

Молочай кипарисовидний

Воловик лікарський

На надзаплавній терасі між полями виявлена дуже цікава ділянка осиково-березового рідколісся, участь у формуванні деревостану якого беруть береза повисла (Betula pendula Roth), осика (Populus tremula L.) та верба біла (Salix alba L.).

Серед трав'яних видів характерними для цих рідколісь є півники сибірські (Iris sibirica L.) - вид з "Червоної книги України", що ростуть тут у великій кількості (поки що лише в бутонах), а також фіалка собача (Viola canina L.), осока чорна (Carex nigra (L.) Reichard), перстач прямостоячий (Potentilla erecta (L.) Raeusch.), жовтець золотистий (Ranunculus auricomus L.), родовик лікарський (Sanguisorba officinalis L.), зозулин цвіт звичайний (Coccyganthe flos-cuculi (L.) Fourr.), зірочник північний або ламкий (Stellaria fennica (Murb.) Perf.; =S. fragilis Klokov), вероніка чебрецелиста (Veronica serpyllifolia L.), гирча сумнівна (Selinum dubium (Schkuhr) Leute; =Cnidium dubium (Schkuhr) Thell.) тощо.

Куртина півників сибірських

По краях полів біля цих рідколісь у значній кількості зростають незабудка дрібноцвіта (Myosotis micrantha Pall. ex Lehm.), різушка Таля (Arabidopsis thaliana (L.) Heynh.), мишачий хвіст малий (Myosurus minimus L.). Трапляються тут й цікаві представники фауни)

Мишачий хвіст малий

В одному місці на схилі долини відслонюються лесовидні суглинки зі значною піщаною фракцією. Тут розташований кар'єр, на прилеглих до нього ділянках ростуть анізанта покрівельна, віскарія клейка (Viscaria viscosa (Scop.) Asch.), грабельки звичайні (Erodium cicutarium (L.) L'Herit.), полин рівнинний або Маршаллів (Artemisia campestris L. s.l.; =A. marschalliana Spreng.), смілка поникла (Silene nutans L.), окремі дерева сосни звичайної (Pinus sylvestris L.) тощо.

Біля кар'єру починається лісовий масив. Основними породами деревостану є дуб звичайний (Quercus robur L.) та сосна звичайна (переважають чистодубові та дубово-соснові ліси), трапляються окремі ділянки робінієвих (Robinia pseudoacacia L.) та осикових насаджень.

Ділянка робінієвих насаджень з домінуванням чистотілу великого

Осиковий ліс

Переважаючими видами травостою є чистотіл великий (Chelidonium majus L.) та розрив-трава дрібноквіткова (Impatiens parviflora DC.; на ділянках з робінією та сосною), конвалія травнева (Convallaria majalis L.), орляк звичайний (Pteridium aquilinum (L.) Kuhn s.l.). У підліску відзначені бруслини бородавчаста (Euonymus verrucosa Scop.) та європейська (Euonymus europaea L.), свидина або кизил криваво-червоний (Cornus sanguinea L.; =Swida sanguinea (L.) Opiz), на окремих ділянках - ліщина звичайна (Corylus avellana L.), крушина ламка (Frangula alnus Mill.), терн колючий (Prunus spinosa L. s.l.) та регіонально рідкісна вишня кущова (Prunus fruticosa Pall.). Асектатори трав'яного ярусу - купина запашна (Polygonatum odoratum (Mill.) Druce), суниці лісові (Fragaria vesca L.) та мускусні (Fragaria moschata Weston), свербіжниця польова (Knautia arvensis (L.) Coult.), гравілат міський (Geum urbanum L.), жовтець багатоквітковий (Ranunculus polyanthemos L.), мерингія трижилкова (Moehringia trinervia (L.) Clairv.), латук дібровний або Ше (Lactuca quercina L.; =L. chaixii Vill.) тощо. Зрідка трапляються осока колосиста або сусідня (Carex spicata Huds.; =C. contigua Hoppe), копитняк європейський (Asarum europaeum L.), ломиніс прямий (Clematis recta L.), горошок плотовий (Vicia sepium L.), буквиця лікарська (Betonica officinalis L.), молочай напівмохнатий (Euphorbia semivillosa Prokh.), а також лілія лісова (Lilium martagon L.) - вид з "Червоної книги України".

Конвалія травнева

Лілія лісова

Подекуди по узліссям зустрічаються хвощ зимуючий (Equisetum hyemale L.), роговик польовий (Cerastium arvense L.), зірочник злаковидний (Stellaria graminea L.), а в одному місці знайдено рідкісний вид льонолисник безприквітковий (Thesium ebracteatum Hayne), включений до Додатку І Бернської конвенції про охорону флори, фауни та природних середовищ в Європі.

Роговик польовий - вид поблизу східної межі свого суцільного ареалу

Численним на узліссях є рідкісний вид ентомофауни - махаон (Papilio machaon), включений до "Червоної книги України".

Махаон

 Отже, під час походу виявлено один вид з додатку Бернської конвенції (льонок безприквітковий), два з Червоної книги (лілія лісова, півники сибірські) та один регіонально рідкісний вид (вишня кущова). Пішохідний маршрут виглядає так:

Мої враження: IV Міжнародна конференція по Червоній книзі (16-20 травня, м. Київ)

З 16 по 20 травня 2016 р. у м. Києві на базі Ботанічного саду імені академіка О.В. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка та Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України проходила IV Міжнародна конференція «Рідкісні рослини і гриби України та прилеглих територій: реалізація природоохороних стратегій».

Ця конференція традиційно проводиться один раз на два роки. З 2016 року вона змінила свою назву (раніше називалася "Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин") і до її організаторів долучилася Planta Europa Network.

Відверто кажучи, я взагалі не планував брати участь у цій конференції, але стався курйозний випадок: Дмитро Дубина підготував самостійно статтю для представлення та публікації у матеріалах цієї конференції, взявши за основу результати, одержані групою співробітників відділу геоботаніки та екології Інституту ботаніки (до складу цієї групи, крім нього та мене, входили також Тетяна Дзюба та Світлана Ємельянова) по вивченню стану охорони піонерної рослинності України, нещодавно опубліковані у першому номері "Українського ботанічного журналу" за цей рік. Відповідно, підготувавши цю публікацію, він вставив усіх нас чотирьох у співавтори цієї праці. У той час, коли ця публікація готувалася до подання, я був у відпустці, тому мене про це навіть й не повідомили. Справа не в тому, що я якось соромлюсь цих результатів - жодною мірою, однак сам подібний випадок для мене у новинку... Якщо Вам здасться, прочитавши статтю з цього збірника, у якій я є співавтором, що Ви вже це десь читали - не дивуйтеся.

Загалом, на відкритті конференції, пленарних доповідях, вечері та екскурсіях я не був, лише проглянув деякі статті з цього збірника, що мене найбільш цікавили, та послухав деякі з представлених на секції "Рідкісні види судинних рослин: таксономія, географія, біологія, екологія та охорона in situ" доповідей. Засіданні цієї секції проходили якраз в Інституті ботаніки, де я працюю.

На жаль, ті учасники, яких я найбільше чекав на цій конференції - Наталія Смоляр та Олеся Ханнанова - на неї не приїхали (хоча й були у програмі зазначені як доповідачі). Дуже шкода, тому питання про теперішнє зростання Huperzia selago (L.) Schrank et C. Mart. у Полтавській області (див. тут: http://davydovbotany.blogspot.com/2016/05/blog-post.html) продовжує лишатися відкритим. Цікавою мала б бути й доповідь, присвячена поширенню Ceratophyllum tanaiticum Sapieg. у басейні Нижньої Сули - автори досі вказують цей вид тільки для Черкаської області, хоча ще у 1955 році Єлізавета Брадіс знайшла його в урочищі Драчки біля села Горошино (Семенівський район Полтавської області) і відповідний зразок зберігається у гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАНУ (KW).

Цікавою, мабуть, була доповідь Якова Дідуха, присвячена деяким видам, що є потенційними кандидатами на виключення з "Червоної книги України". Прочитав ці матеріали, у них, зокрема, йшла мова про Allium ursinum L., Lunaria rediviva L., Stipa capillata L., Stipa lessingiana Trin et Rupr. По усім цим видам, звичайно, можна сперечатися "до хрипоти": ясно, що у Карпатах лунарія, наприклад, є дуже поширеною, тоді як на рівнині (у тому числі й на Лівобережжі, де вона виявлена достовірно лише у дібровах Сумщини) - дуже рідкісною. Це ж саме стосується й цибулі ведмежої, місцями звичайної у Правобережному Лісостепу (формує угруповання з домінуванням на площі у декілька десятків і навіть подекуди сотень гектарів - наприклад, у Вінницькій області) і дуже рідкісної та малочисельної у Лівобережному Лісостепу. Стосовно волосистої ковили - погоджуюся, якщо обирати якісь види, якими можна "пожертвувати", то, мабуть, я б теж назвав його одним з перших. А от стосовно ковили Лессінга - у мене є сумніви, можливо, справа уся в тому, що цей вид значно легше відрізнити у природі від інших пірчастих ковил? Бо якщо керуватися лише тим фактом, що цей вид часто формує відповідні угруповання, то варто виключати одночасно й деякі інші пірчасті ковили, наприклад, Stipa pennata L. та S. ucrainica P. Smirn. (перша є однією з найпоширеніших у Лісостепу та на півночі Степу, а друга - на півдні Степу). Чомусь автор не пропонує виключати Pulsatilla pratensis (L.) Mill., P. patens (L.) Mill., Adonis vernalis L., Tulipa quercetorum Klokov et Zoz, Epipactis helleborine (L.) Crantz, що теж є нині досить поширеними в усіх природних зонах України. Виключно у зв'язку з тим, що вони є тільки асектаторами, а не домінантами?

На доповіді Ірини Коротченко та Віктора Мельника, присвячені одному й тому ж самому питанню, Ви, мабуть, й самі звернули увагу, тому детально щось коментувати тут не варто. Порівняйте для цікавості лише кількість видів з Європейського Червоного списку, які вказують кожен з цих авторів для України! Чомусь Мельник у тексті вказує Armoracia rusticana P. Gaertn. et al., хоча у списку Коротченко присутній лише Armoracia macrocarpa Baumg. (невже доведеться цей список згодом перевіряти самому?).

Дуже цікавою особисто для мене була доповідь Сергія Мосякіна "Нові назви для Schivereckia podolica та Syrenia talijevii (Brassicaceae): таксономічне і номенклатурне роз'яснення" - звісно, я чув цю доповідь і раніше, на засіданні Вченої ради нашого Інституту, але дуже приємно було дізнатися, що автор підготував спільно з Джоном МакНіллом, одним з провідних світових фахівців з ботанічної номенклатури, пропозицію щодо внесення змін до Міжнародного кодексу номенклатури водоростей, грибів та рослин (мова йде, зокрема, про статтю 36.2, присвячену альтернативним назвам), що у світлі підготовки до чергового Міжнародного ботанічного конгресу (м. Шеньчжень, Китай, 2017 р.) є вкрай важливим та престижним для нашої установи!

З інших доповідей, що мене особливо зацікавили, можу назвати роботи Любові Марківської,  Ніни Шпак, Миколи Федорончука, Олени Яворської та Анни Куземко "Еколого-ценотична характеристика представників родини Orchidaceae у Національному природному парку "Кармелюкове Поділля"" (ті дані, що одержав я, працюючи на території цього парку у 2015 році разом з Євгеном Польовим, не зовсім співпадають з даними цих авторів), Анни Божко та Юрія Бенгуса "Leymus racemosus – рідкісний в Україні вид, піонер заростання пісків" (у мене навіть були сумніви, що цей вид, знайдений авторами на залізничному насипі у м. Змійові Харківської області, був ними вірно визначений, які, втім, швидко розвіялися, коли ми з Юрієм переглянули наявний гербарний матеріал по роду Leymus Hochst. у гербарії KW!), Лариси Боровик "Відновлення популяцій созофітів на степових перелогах" (автор переконує, що Stipa pennata та Stipa borysthenica Klokov et Zoz, зростаючи разом на степових перелогах Луганського заповідника, добре розрізняються між собою, у чому в мене є серйозні сумніви).

Загалом більшість представлених доповідей були цікавими та оригінальними, містили значні елементи наукової новизни.

Фотозвіт з конференції Ви можете переглянути у відповідному альбомі Микити Перегрима на Facebook

Сподіваємося, збірник матеріалів конференції "Рідкісні рослини і гриби України та прилеглих територій: реалізація природоохороних стратегій" буде незабаром оприлюднений на сайті нашого Інституту ботаніки у розділі "Публікації" і Ви зможете детальніше з ним ознайомитися.

Поки що Ви можете переглянути збірки матеріалів попередніх таких конференцій:
Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин. Матеріали III Міжнародної наукової конференції (4-7 червня 2014 р., м. Львів). – Львів, 2014. – 251 с.
Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин. Матеріали ІІ Міжнародної наукової конференції (9-12 жовтня 2012 р., м. Умань, Черкаська область). – Київ: ПАЛИВОДА А.В., 2012. – 320 с.
Рослинний світ у Червоній книзі України: впровадження Глобальної стратегії збереження рослин. Матеріали міжнародної конференції (11-15 жовтня 2010 р., м. Київ). – Київ, «Альтерпрес», 2010. – 320 с.

Ботанічні розслідування: Чи росте Equisetum variegatum у Полтавській області?

У 1995 році в "Українському ботанічному журналі" (том 52, номер 5) вийшла друком стаття Наталії Стецюк під назвою "Флористичні знахідки в пониззі р. Ворскли". У цій статті повідомлялося про знаходження авторкою деяких рідкісних та малопоширених видів у пониззі Ворскли (переважно на території тодішнього біостаціонару "Лучки" Полтавського педінституту та на островах Дніпродзержинського водосховища). Одним з таких видів був Equisetum variegatum Schleich. ex F. Weber et D. Mohr, виявлений "на вологих пісках ... на лівому та правому берегах Ворскли (поблизу траси Світлогірське-Кобеляки), де він утворює монодомінантні ценози та інколи виступає співдомінантом" (с. 642 статті).
Згодом цей вид був внесений до списку регіонально рідкісних видів на території Полтавської області і згаданий у регіональних флористичних зведеннях  - "Конспект флори Лівобережного Придніпров'я" Олени Байрак та "Конспект флори Полтавщини" Олени Байрак і Наталії Стецюк. Є він і в книзі "Атлас рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини" цих же авторів (с. 17):

На щастя, гербарний зразок цього виду, зібраний Наталією Стецюк, дійсно зберігається у гербарії Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного (KW) і я мав можливість детально його дослідити. Як Ви вже, мабуть, здогадалися (чи дізналися, прочитавши одне з моїх попередніх повідомлень у цьому блозі), цей зразок, визначений як Equisetum variegatum Тетяною Андрієнко, насправді ніякого відношення до цього виду не має. Ось так він виглядає:

Про приналежність цього зразка до Equisetum subgenus Hippochaete можна стверджувати без жодних сумнівів, оскільки у тих декількох стробілів ("колосків") на верхівках пагонів, що наявні на цьому аркуші, вістря добре помітні. Але по жодному з існуючих ключів для визначення хвощів Ви не вийдете саме на E. variegatum, оскільки цей вид має таку дуже характерну відмінність: наявність чорних основ листкових зубців з добре помітною білою облямівкою, що різко контрастують між собою. Виглядає це так (один зі зразків з Львівської області):

За загальним виглядом пагонів, як бачимо, Equisetum variegatum схожий на Equisetum hyemale L., але в нього вони значно тонші та дрібніші. А от на Equisetum ramosissimum Desf. зразок з пониззя Ворскли дуже схожий як за загальним габітусом, так і за морфологією (пагони численні, у нижній частині галузисті, сіро-зеленого кольору без переривчастих контрастних смуг).
Тетяні Андрієнко та Наталії Стецюк, очевидно, дуже хотілося, щоб цей зразок виявився саме Equisetum variegatum і ось чому: цей рідкісний бореальний вид вже наводився для Полтавської області - Панас Рогович в своїй класичній праці "Обозрение семенных и высших споровых растений, входящих в состав флоры губерний Киевского учебного округа" (1869) вказував його для околиць міста Кременчука. Однак відповідний зразок у персональній колекції Роговича у гербарії KW відсутній, тому не виключено, що ця вказівка могла бути помилковою.
Найближче достовірне місцезнаходження цього виду - околиці міста Києва. Найпізніший гербарний збір - знахідка Іваном Парнікозою на березі Святошинського ставка у 2010 р.

Цікавою є інформація про поширення цього виду, подана у першому томі "Екофлори України" (2000 р.). На карті вказано не лише місцезнаходження виду у пониззі Ворскли, а й якесь місце знахідки цього виду ще південніше - на території Дніпропетровської області.

Що саме це за місцезнаходження поблизу Дніпропетровська - мені невідомо. У гербарії KW жодного зразка хвоща рябого з Дніпропетровської області немає, тому ця точка мені теж вважається дуже сумнівною. У книзі В. Тарасова "Флора Дніпропетровської та Запорізької областей" (2012) докладніша інформація про цей вид також відсутня, вказано лише посилання на перший том "Екофлори".

Загалом,  базуючись на тій інформації, що була викладена вище, можна однозначно стверджувати, що хвощ рябий у Полтавській області та й узагалі у Лівобережному Лісостепу не трапляється. Тому цей вид потребує виключення з чинного списку регіонально рідкісних видів на території Полтавської області.

Експедиції-2016: Панфили – Яготин (7 травня)

Річка Супій є однією з найменш досліджених на території Лівобережного Придніпров’я у ботанічному аспекті, а Яготинський район – найменш вивченим в Київській області. Непрямим доказом останнього факту є те, що у цьому районі існує нині лише один (!) об’єкт природно-заповідного фонду – гідрологічний заказник загальнодержавного значення «Усівський-2» (1447,7 га). Тому детальне вивчення рослинності Яготинського району та долини р. Супій зараз є досить актуальним.

Під час травневих свят я мав можливість здійснити невелику рекогносцирувальну екскурсію до села Панфили та найближчих околиць міста Яготина, оглянувши заплаву Супою біля мосту на шосе Київ–Харків.

Вигляд на шосе Київ-Харків з мосту у селі Панфили

Річка Супій (вигляд з мосту на шосе Київ-Харків)

На жаль, у цей день періодично дощило, погода була не дуже сприятлива, тому робити геоботанічні описи бажання не було. Найпоширенішими видами на заплавних луках р. Супій є тонконіг лучний (Poa pratensis L.), осока шершава (Carex hirta L.), китник тростиновий (Alopecurus arundinaceus Poir.), кропива дводомна (Urtica dioica L.), розхідник плющовидний (Glechoma hederacea L.), жовтець їдкий (Ranunculus acris L.), будяк кучерявий (Carduus crispus L.), живокіст лікарський (Symphytum officinale L.), вероніка дібровна (Veronica chamaedrys L.), грястиця збірна (Dactylis glomerata L.) тощо. Спорадично трапляються осока чорна (Carex nigra (L.) Reichard), роговик джерельний (Cerastium fontanum Baumg.; =C. holosteoides Fr.), вероніка польова (Veronica arvensis L.), валеріана лікарська (Valeriana officinalis L.), глуха кропива пурпурова (Lamium purpureum L.), а також адвентивний вид – ехіноцистис шипуватий (Echinocystis lobata (Michx.) Torr. et Gray)

Заплава р. Супій (правий берег)

Валеріана лікарська

Місцями трапляються рясні групи особин повитиці європейської (Cuscuta europaea L.), що паразитує на кропиві дводомній.

Повитиця європейська

Біля мосту через річку в одному місці знайдена численна група осоки житньої (Carex secalina Willd. ex Wahlenb.) – виду з «Червоної книги України», що якраз квітувала.

Осока житня

Досить характерними для заплав річок Трубежу та Супою у східній частині Київщини є ділянки торф’янистих ґрунтів, що відзначаються досить розрідженим трав’яним покривом. У їх складі зростають сідач коноплевий (Eupatorium cannabinum L.), зніт шорсткий (Epilobium hirsutum L.), ожина сиза (Rubus caesius L.), плетуха звичайна (Calystegia sepium (L.) R. Br.), жовтий осот болотний (Sonchus palustris L.), перстач повзучий (Potentilla reptans L.) тощо.

Далі, оглянувши заплаву річки по обох її берегах, я рухався у бік міста Яготина. Коло повороту на Яготин вздовж шосе Київ–Харків знаходяться ділянки пагорбів з лучностеповою рослинністю. У їхньому складі виявлені зіновать руська (Cytisus ruthenicus Fisch. ex Wol.), молочай кипарисовидний (Euphorbia cyparissias L.), льонолисник розлогий (Thesium ramosum Hayne), різак звичайний (Falcaria vulgaris Bernh.), вероніка лежача (Veronica prostrata L.), горлянка женевська (Ajuga genevensis L.) тощо.

Вздовж дороги з шосе Київ–Харків на Яготин окремими розрідженими групами трапляється адвентивний вид люрпин багатолистий (Lupinus polyphyllus Lindl.). Декілька цікавих адвентивних видів є й у самому місті: так, під каштанами, посадженими вздовж залізниці, у великій кількості трапляється бугила кервель (Anthriscus cereifolium (L.) Hoffm.), що у Лівобережному Лісостепу є надзвичайно рідкісною (мені досі цей вид достовірно був відомий лише з с. Сахнівщини Машівського району Полтавської області, де він зрідка зростає у чагарнику на схилі балки). 

Бугила кервель

Серед менш цікавих представників рудеральних екотопів – ячмінь мишачий (Hordeum murinum L. s.l.; зібрано біля залізничного мосту при дорозі), хрінниця смердюча (Lepidium ruderale L.), жовтозілля королицелисте або весняне (Senecio leucanthemifolius Poir., =S. vernalis Waldst. et Kit.; зібрані поміж колій біля залізничної станції).

Всього під час екскурсії знайдено один вид з «Червоної книги України» (осока житня). 

Карта пішохідного маршруту виглядає так:

Вибрані твори: Юрій Шеляг-Сосонко - Про рецензію

Пропоную Вашій увазі статтю визначного українського ботаніка, академіка НАН України Юрія Шеляга-Сосонка, присвячену актуальному питанню рецензування наукових публікацій.

Юрій Шеляг-Сосонко – Про рецензію

(опубліковано в «Українському ботанічному журналі», 1980 р., том 37, № 3, сс. 100–101)

Як відомо, слово рецензія походить від латинського слова recensio, що значить розгляд. За своєю суттю це критичний відзив, оцінка будь-якого нового художнього, наукового або іншого твору з зауваженнями, пропозиціями та порадами.

3 розвитком науки, в першу чергу літературознавства, рецензія, яка раніше була лише засобом інформації, поступово набуває самостійного, принципово важливого для розуміння того або іншого питання значення, а іноді, в плані з’ясування істини, має не менш істотну вагу, ніж рецензована праця. Сам жанр рецензії не передбачає розгорнутого обґрунтування тих чи інших питань, а тільки стисле сформулювання положень і мотивів, якими вони були викликані. За своєю структурою рецензія складається з трьох різних за призначенням частин: бібліографічної (наводяться основні бібліографічні дані про рецензовану працю), короткого викладу змісту рецензованої праці і оцінки рецензованої праці (Краткая литературная энциклопедия, 1971, т. 6, с. 268). За своїм значенням найбільш важливою, безперечно, є третя частина рецензії, яка, на наш погляд, повинна давати стислу відповідь на наступні питання: 1) місце рецензованої праці серед творів автора та аналогічних праць інших авторів, 2) важливість і значення для розвитку певної науки проблеми, якій присвячена рецензована праця, 3) що принципово нового вносить вона у розв’язання ціеї проблеми, 4) теоретичний та методичний рівень її вирішення, 5) помилкові та спірні питання, які містяться в рецензованій праці, 6) її композиційний рівень, 7) можливі шляхи розв’язання спірннх питань і перспективи розвитку розглядуваної проблеми та застосування отриманих даних у практиці народного господарства або для вирішення суміжних наукових проблем. Із сказаного випливає, що своєчасне та якісне рецензування праць, безумовно, сприяє науковому прогресу. На жаль, як показує аналіз стану рецензування ботанічної літератури, цьому напрямку наукової діяльності не приділяється достатньої уваги як з боку редколегій журналів, так і з боку самих фахівців. 

По-перше, рецензування поки що носить стихійний характер і повністю залежить від бажання певного дослідника написати рецензію на прочитану книгу. В зв’язку з цим досить часто не друкуються рецензії на дуже важливі для розв’язання тієї або іншої проблеми книги, а про статті немає й мови. У той же час іноді друкуються рецензії на книги, які не роблять істотного внеску у розв’язання порушеної проблеми.

По-друге, кількість рецензій, що друкуються, недостатня і все більше відстає від зростаючої кількості надрукованих книг. Можна без перебільшення сказати, що майже половина книг так і залишається без відгуку на них. Однією з причин цього є те, що ботанічні журнали не проводять активної цілеспрямованої роботи по систематичному рецензуванню книг. Вони рідко замовляють рецензії і мало їх друкують. Так, за останні десять років «Ботанический журнал» в кожному з номерів друкував в середньому три рецензії, а «Український ботанічний журнал» ще менше – одну.

По-третє, якісна сторона рецензій, які друкуються, не відповідає вищезазначеним вимогам. Абсолютна більшість рецензій – простий переказ змісту рецензова-ної книги без будь-яких істотних зауважень чи узагальн-ень, по суті – це розгорнуті анотації, що інколи на-гадують скоріше рекламні проспекти, ніж рецензію. Та-кі рецензії лише знайомлять читача, та й то з великим запізненням, зі змістом монографії і нічого не дають авторові рецензованої праці, тому що не активізують його пошуки. Яскравим прикладом того, як потрібно і як не потрібно писати рецензії, можуть бути дві ре-цензії на одну й ту ж книгу «Луга Якутии», опубліко-вані в «Ботаническом журнале» № 6 за 1977 р. Одна з них, написана Є. П. Матвєєвою, – звичайний переказ змісту чотирьох глав рецензованої праці без будь-яких зауважень. Рецензія орієнтує читачів на те, що моно-графія становить значний інтерес, має наукову і прак-тичну цінність і заслуговує позитивної оцінки. 3 цього випливає, що теоретичний і методичний рівень моногра-фії цілком задовільний, автори її стоять на вірному шляху і можуть продовжувати в такому ж плані дос-лідження, а молоді фахівці-лукознавці – наслідувати цей приклад у своїй науковій роботі.

Друга рецензія, написана К. Е. Кононовим та Б. М. Міркіним, містить аналіз змісту вказаної монографії і дає оцінку її теоретичному та методичному рівню. Згід-но з цією рецензією автори монографії в теоретичному та методичному відношеннях стоять на позиціях учо-рашнього дня й ігнорують усе нове, що було зроблено за останні двадцять років. Численні статті А. О. Ніцен-ка, Х. Х. Трасса, Т. О. Работнова та інших дослідників, які відзначали незадовільний стан існуючої методики дослідження лук та обробки одержаних даних, а також їх класифікації, автори не взяли до уваги. Далеко не всі прийняті авторами ознаки, на підставі яких вони вста-новлювали синтаксони, виявились коректними, внаслідок чого виділені формації мають відбиток випадковості. Характеристику останніх подано довільно. Так само до-вільно автори монографії розуміють і ряд загальноприй-нятих термінів, посилаючись при цьому на авторитет відомих дослідників і тим самим вводячи читачів в ома-ну, бо насправді розуміння цих термінів останніми не відповідає наведеному в монографії. У кінці рецензії робиться висновок, що книга для наукових працівни-ків дещо примітивна. На цьому перелік зауважень не закінчується, його можна продовжити. Та справа не в цьому, а в тому, що автори рецензії цілком тактовно подають по-справжньому науковий аналіз змісту моно-графії, який не викликає будь-яких заперечень, і вірно орієнтують читачів та авторів монографії на застосуван-ня нових методів і теоретичних положень, тим самим сприяючи розвиткові вітчизняного луківництва. Треба відзначити, що рецензії Б. М. Міркіна, наприклад «О новых работах белорусских геоботаников-поймоведов» (Ботан. журн., 1970, № 9, с. 1369–1374), «Динамика лугово-болотной флоры и растительности под влиянием осушения» (Ботан. журн., 1977, № 11, с. 1687–1690), відзначаються змістовністю і можуть бути взірцем цього жанру. Близько 90% всіх рецензій, надрукован-их в «Українському ботанічному журналі» є більш--менш вдалим переказом змісту рецензованої праці. Що ж стосується розгляду дискусійних питань і зауважень, то вони звичайно зводяться до вказівок на друкарські помилки, оцінки оформлення книги, характеру розмі-щення поданого матеріалу, побажань висвiтлити дещо повніше те або інше питання тощо. Нам здається, що основна мета рецензії полягає не в цьому і далеко не вичерпується переказом основного змісту рецензованої праці (що по суті є дублюванням у розгорнутому варіанті «Реферативного журналу»), а в стислому аналізі піднятих питань. На жаль, саме цього і позбавлена більшість рецензій, в зв’язку з чим вони не відповідають своєму призначенню і не досягають поставленої мети. Їх приємно читати автору рецензованої праці, проте наукова їх цінність наближається до нуля. Ми глибоко переконані в тому, що рецензії необхідно писати, виходячи із вищенаведених положень. Тільки тоді вони будуть відповідати своєму призначенню. Можливо, поряд з рецензіями доцільно друкувати й огляди праць, що допомогло б читачеві орієнтуватись в досягненнях певної галузі ботаніки.