Бібліографія: Новости систематики высших и низших растений (1974-1981)

"Новости систематики высших и низших растений" - збірник наукових праць, що видавався Інститутом ботаніки ім. М.Г. Холодного АН УРСР у м. Києві у 1974-1981 рр. Необхідність появи цього видання була зумовлена накопиченням вітчизняними ботаніками значного нового флористичного, таксономічного та ботаніко-географічного матеріалу. Як приклад для новозаснованого видання були взяті щорічні збірники "Новости систематики высших растений" і "Новости систематики низших растений", які виходили у Ботанічному інституті ім. В.Л. Комарова АН СРСР у м. Ленінграді.

На жаль, збірник "Новости систематики высших и низших растений" проіснував дуже недовго (було видано лише п'ять його випусків), однак у ньому опубліковано низку дуже важливих праць, що стосуються пізнання української флори. Авторами статей були видатні вітчизняні ботаніки і мікологи - Михайло Клоков, Дарина Доброчаєва, Ольга Дубовик, Тетяна Омельчук-М'якушко, Світлана Зиман, Ірина Дудка, Соломон Вассер, Марія Зерова, Зінаїда Асаул-Ветрова, Галина Паламар-Мордвинцева тощо.

Усі випуски видання доступні для завантаження у бібліотеці "Флора і фауна" (посилання вказані нижче).

Перелік статей, опублікованих у виданні "Новости систематики высших и низших растений" (1974-1981)

Випуск 1974 року (опублікований у 1974 р.)

 Випуск 1975 року (опублікований у 1976 р.)

Випуск 1976 року (опублікований у 1977 р.) 

Випуск 1977 року (опублікований у 1978 р.) 

Випуск 1979 року (опублікований у 1981 р.) 

Флора Лівобережного Лісостепу України: XVII. Aristolochiaceae

Хвилівникові (Aristolochiaceae Juss.) – невелика (за різними даними від 4 до 10 родів та близько 600 видів) група базальних покритонасінних рослин, поширених переважно у тропіках Старого та Нового світу, окремі представники якої трапляються й у помірних широтах. Переважно це виткі чагарники або багаторічні трав’яні рослини з черговими цілісними листками без прилистків та двостатевими квітками (зазвичай з добре розвиненими пелюстками).

Ареал родини Aristolochiaceae (цит. за: Jin-Shuang, 1990)

Родина морфологічно досить мінлива, у її складі традиційно виділяли три окремі групи, надаючи їм рангів підродини чи триби:

• Saruma + Asarum – квітки актиноморфні (дуже рідко зигоморфні), зав’язь напівкуляста – уключає два роди: монотипний рід Saruma Oliv. з єдиним видом S. henryi Oliv. (виткий чагарник з поодинокими квітками з подвійною оцвітиною на коротких квітконіжках, поширений на території Китаю) та сегрегатний рід Asarum L. s.l. з диз’юнктивним ареалом, фрагменти якого знаходяться на території Європи, Східної Азії, атлантичного та тихоокеанського узбережжя Північної Америки. У межах Asarum s.l. за бажанням можна виділяти як самостійні дрібніші роди Heterotropa Morr. et Decne. (Японія, Китай), Asiasarum F. Maek (північні регіони Східної Азії), Hexastylis Rafin. (Північна Америка) та Gaeotaenium F. Maek (Китай і Тайвань), відокремленість яких підтверджується як морфологічно (Теплякова, 1985), так і молекулярно-філогенетично (Kelly, 1998; Takahashi, Setoguchi, 2017). Asarum s.str. у такому звуженому розумінні охоплює лише 14 видів, поширених у помірних регіонах Євразії та Північної Америки (Kelly, 2001).
• Thottea s.l. – квітки актиноморфні з простою оцвітиною і довгастою зав’яззю, квітки зібрані у китиці чи щитки – уключає два роди – Thottea Rottb. та дуже близький до нього Apama Lam. Обидва ці роди є чагарниками чи напівчагарниками, поширеними у Малайзії, Східній Індії та на Філіппінах.
• Aristolochia s.l. – квітки зигоморфні, поодинокі (рідко зібрані у щитки чи китиці) – сюди належить збірний рід Aristolochia L. s.l., систематика якого нині ще лишається не зовсім з’ясованою. Від нього різні автори відокремлювали раніше південноамериканські роди Holostylis Duch. та Euglipha Chod. et Hassler, але ті окремі їхні представники, що були залучені до молекулярно-філогенетичного аналізу, виявляються глибоко вкоріненими серед Aristolochia і не виділяються в окремі клади чи гради (Neinhuis et al., 2005; Wanke et al., 2006).

Дуже цікавим є ось що: як з'ясувалося нещодавно (Nickrent et al., 2002; Neinhuis et al., 2005), до родини Aristolochiaceae мають бути уключені Lactoridaceae (монотипний рід Lactoris Phil. з єдиним видом L. fernandeziana Phil. - ендемічний для островів Хуан-Фернандес сильно розгалужений чагарник з цілісними невеликими листками і дрібними тричленними квітками без пелюсток, зібраними у 2-4-квіткові китиці) та Hydnoraceae (близько 20 видів трав'яних рослин, що паразитують на коренях дерев і чагарників тропіків Африки та Південної Америки). Останні нерідко зближувалися з Rafflesiaceae, однак ця родина, яка охоплювала чимало паразитичних представників, виявилася поліфілетичною (Nickrent et al., 2004); наприклад, рід Cytinus L., що у деяких працях зараховувався до складу Aristolochiaceae, зараз виділено в окрему родину Cytinaceae порядку Malvales.

На території Європи поширені два роди родини Aristolochiaceae: Aristolochia L. (близько 40 видів, майже усі вони ростуть виключно у Середземномор'ї) та Asarum L. (один вид).

Таблиця для визначення родів:

1. Оцвітина зигоморфна, лійкоподібна чи глечикоподібна, після цвітіння опадає. Тичинок 6, зрослих зі стовпчиком. Стебло пряме, іноді витке ... І. Aristolochia L. (Хвилівник)
-  Оцвітина актиноморфна, дзвоникоподібна, залишається при плодах. Тичинок 12, вільних. Стебло лежаче ... ІІ. Asarum L. (Копитняк)

I. Aristolochia L. - Хвилівник

1753, Species Plantarum, 2: 962; id. 1754, Genera Plantarum, ed. 5: 410.

Тип: A. rotunda L. – Green in Hitchcock & Green, 1929, Proposals by British Botanists

(International Botanical Congress, Cambridge (England), 1930, Nomenclature): 186

Таблиця для визначення видів:

1.  Деревоподібна ліана зі стеблами 2-7 м завдовжки і листками 10-25 см завдовжки. Квітки поодинокі, темно-пурпурові ... *A. macrophylla Lam. (Хвилівник великолистий; походить з Північної Америки, культивується у деяких парках та садибах як декоративна рослина і може трапитися у здичавілому стані; нещодавно відзначений факт натуралізації виду у лісах околиць міста Києва (Бурда, 2014))
- Трав'яні рослини зі стеблами до 1 м завдовжки і листками до 10(15) см завдовжки ... 2
2. Квітки поодинокі, великі (5-10 см завдовжки); трубка оцвітини сильно зігнута і здута в основі, її відгин прямий, але не язичкоподібний, пурпуровий. Листки зісподу, квітки зовні (особливо у бутонах) та зав'язі вкриті короткими простими волосками ... *A. pontica Lam. (Хвилівник причорноморський; наводиться у десятому томі "Флоры Восточной Европы" на підставі єдиного зразку у гербарії LE з етикеткою "Вблизи Харькова. Ex herbario N.C. Sredinsky", що, безперечно належить або культивованій у ботанічному саду Харківського університету, або випадково здичавілій рослині; природний ареал цього виду охоплює Кавказ, Ліван і Турцію)
- Квітки зібрані у пучки по декілька, дрібні (до 3 см завдовжки); трубка оцвітини пряма, нездута, її відгин прямий, язичкоподібний, світло-жовтий. Уся рослина гола ... 1. A. clematitis L. (Хвилівник звичайний)

1. Aristolochia clematitis L. - Хвилівник звичайний
1753, Species Plantarum, 2 : 962.
Описано з Європи (“in Gallia, Tataria”).
Лектотип: Linnean Herbarium: 1071.11 (LINN) – Pfeifer, 1966, Annales of the Missouri Botanical Garden, 53: 174.

Протолог Aristolochia clematitis L. (цит. за: Linnaeus, 1753)

У заплавних лісах, поміж чагарниками, на узліссях, по берегах річок і струмків, іноді як бур'ян на вогких місцях. Спорадично трапляється по усій дослідженій території (не бачив поки що гербарних зборів тільки з Чернігівської обл.). Вид широкої еколого-ценотичної амплітуди, але найчастіше трапляється в угрупованнях класів Galio-Urticetea Passarge ex Kopecky 1969, Salicetea purpureae Moor 1958, Carpino-Fagetea Passarge 1968 (союз Alnion incanae Pawlowski et al. 1928). Охорони не потребує.

Зображення Aristolochia clematitis у праці "Icones Florae Germanicae et Helveticae" (Reichenbach, 1850)

Хвилівник звичайний у підніжжя схилу балки неподалік міста Красноград (Харківська обл.)

II. Asarum L. - Копитняк

1753, Species Plantarum, 1: 442; id. 1754, Genera Plantarum, ed. 5: 201.

Тип: A. europaeum L. – Green in Hitchcock & Green, 1929, Proposals by British Botanists (International Botanical Congress, Cambridge (England), 1930, Nomenclature): 157.

1. Asarum europaeum L. - Копитняк європейський
1753, Species Plantarum, 1: 442.
Описано з Європи (“in Europae nemoribus”).
Лектотип: Linnean Herbarium: 608.1 (LINN) – Jonsell & Jarvis in Jarvis & al. 1993, Regnum Vegetabile, 127: 21.

Протолог Asarum europaeum (цит. за: Linnaeus, 1753)

Найчастіше росте у широколистяних (дубових, грабово-дубових, кленово-липово-дубових), але зрідка також у мішаних (дубово-соснових), березових, осикових та вільхових (неморального типу) лісах. Спорадично у всіх областях досліджуваного регіону. Характерний вид угруповань класу Carpino-Fagetea, з невисокою константністю відзначається й у ценозах Quercetea roboris Braun-Blanquet ex Oberdorfer 1957. Охорони не потребує.

Asarum europaeum у дубовому лісі на другій терасі річки Ворскли біля села Зінці (Полтавський р-н Полтавської обл.)

Asarum europaeum у ліщиннику біля села Дівички (Переяслав-Хмельницький р-н Київської обл.)

Asarum europaeum у кленово-дубовому лісі біля села Розсошенці (Полтавський р-н Полтавської обл.)

Asarum europaeum у кленово-липово-дубовому лісі на схилі правого берега річки Говтви біля села Шкурупії (Решетилівський р-н Полтавської обл.)

Asarum europaeum у дубовому лісі біля залізничної станції "Водяна" (Коломацький р-н Харківської обл.)

Картосхеми поширення видів родини Aristolochiaceae на території Лівобережного Лісостепу України за дослідженими гербарними зразками:

1 - Aristolochia clematitis

1 - Asarum europaeum

Основна література, використана при підготовці даного повідомлення:

• Бурда Р.І. Спонтанне поширення Aristolochia macrophylla (Aristolochiaceae) у лісах Конча-Заспи (м. Київ) // Український ботанічний журнал. – 2014. – Т. 71, № 5. – С. 558–562.
• Теплякова Т.Е. Род Asarum и его положение в семействе Aristolochiaceae // Ботанический журнал. – 1985. – Т. 70, № 8. – С. 1051–1057.
• Gregory M.P. A phyletic rearrangement in the Aristolochiaceae // American Journal of Botany. – 1956. – Vol. 43, № 2. – P. 110–122.
• Jin-Shuang M. The geographical distribution and the system of Aristolochiaceae // Acta Phytotaxonomica Sinica. – 1990. – Vol. 28, № 5. – P. 345–355.
• Kelly L.M. Phylogenetic relationships in Asarum (Aristolochiaceae) based on morphology and ITS sequences // American Journal of Botany. – 1998. – Vol. 85, № 10. – P. 1454–1467.
• Kelly L.M. Taxonomy of Asarum Section Asarum (Aristolochiaceae) // Systematic Botany. – 2001. – Vol. 26, № 1. – P. 17–53.
• Kelly L.M., González F. Phylogenetic relationships in Aristolochiaceae // Systematic Botany. – 2003. – Vol. 28. – P. 236–249.
• Kukkonen I., Uotila P. On the taxonomy, morphology and distribution of Asarum europaeum (Aristolochiaceae) // Annals Botanica Fennici. – 1977. – Vol. 14. – P. 131–142.
• Kukkonen I., Uotila P. «Asarum europaeum» L. in southern Europe // Webbia: Journal of Plant Taxonomy and Geography. – 1979. – Vol. 34, № 1. – P. 507–511.
• Murata J., Ohi T., Wu S., Darnaedi D., Sugawara T., Nakanishi T., Murata H. Molecular phylogeny of Aristolochia (Aristolochiaceae) inferred from matK sequences // Acta Phytotaxonomica et Geobotanica. – 2001. – Vol. 52, № 1. – P. 75–83.
• Nardi E. The genus «Aristolochia» L. (Aristolochiaceae) in Italy // Webbia: Journal of Plant Taxonomy and Geography. – 1984. – Vol. 38, № 1. – P. 221–300.
• Nardi E. The genus Aristolochia L. (Aristolochiaceae) in Greece // Webbia: Journal of Plant Taxonomy and Geography. – 1991. – Vol. 45, № 1. – P. 31–69.
• Neihuis C., Wanke S., Hilu K.W., Muller K., Borsch T. Phylogeny of Aristolochiaceae based on parsimony, likelihood and Bayesian analyses of trnL-trnF sequences // Plant Systematic and Evolution. – 2005. – Vol. 250, № 1–2. – P. 7–26.
• Nickrent D.L., Blarer A., Qiu Y.-L., Soltis D.E., Soltis P.S., Zanis M. Molecular data place Hydnoraceae with Aristolochiaceae // American Journal of Botany. – 2002. – Vol. 89, № 11. – P. 1809–1817.
• Nickrent D.L., Blarer A., Qiu Y.-L., Vidal-Russell R., Anderson F.E. Phylogenetic inference in Rafflesiales: the influence of rate heterogeneity and horizontal gene transfer // BMC Evolutionary Biology. – 2004. – Vol. 4, № 40. – 17 p.
• Pfeifer H.W. Revision of the North and Central American hexandrous species of Aristolochia (Aristolochiaceae) // Annals of the Missouri Botanical Garden. – 1966. – Vol. 53, № 2. – P. 115–196.
• Takahashi D., Setoguchi H. Molecular phylogeny and taxonomic implications of Asarum (Aristolochiaceae) based on ITS and matK sequences // Plant Species Biology. – 2017. – 14 p.
• Wanke S. Evolution of the genus Aristolochia – systematics, molecular evolution and ecology: Dissertation zur Erlangung des Doktorgrades (Dr. rer. nat.) der Mathematisch-Naturwissenschaftlichen Fakultät der Technischen Universität Dresden. – Dresden, 2006. – 159 p.
• Wanke S., González F., Neihuis C. Systematics of Pipevines: combining morphological and fast-evolving molecular characters to investigate the relationships within subfamily Aristolochioideae (Aristolochiaceae) // International Journal of Plant Sciences. – 2006. – Vol. 167, No. 6. – P. 1215–1227. 

Дивіться також інші повідомлення цієї рубрики:
Флора Лівобережного Лісостепу України: I. Lycopodiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: II. Equisetaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: III. Ophioglossaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IV. Salviniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: V. Dennstaedtiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VI. Cystopteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VII. Aspleniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VIII.Onocleaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IX. Athyriaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: X. Thelypteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XI. Dryopteridaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XII. Polypodiaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XIII. Ephedraceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XIV. Pinaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XV. Cupressaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XVІ. Nymphaeaceae

Значно краще, ніж могло б бути: Мої враження від конференції "Актуальні проблеми ботаніки та екології-2017"

Із значною затримкою, але все ж публікую ...

З п’ятого по десяте вересня 2017 р. відбувалася щорічна міжнародна конференція молодих учених «Актуальні проблеми ботаніки та екології». Цього разу вона проходила на мальовничій Волині – у місті Луцьку на базі Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки.

Відразу варто зауважити, що у нас цього року виникли певні труднощі, пов’язані з організацією конференції, за що оргкомітет приносить усім учасникам свої вибачення. Так, другий інформаційний лист був розісланий тільки за тиждень до початку роботи самої конференції, оскільки першочергова програма неодноразово зазнавала змін. Були побоювання, що цього року буде дуже мало учасників, втім, сам захід, як завжди, пройшов досить цікаво та продуктивно.

Відкриття конференції відбулося шостого вересня у бібліотеці Східноєвропейського національного університету імені Лесі Українки, там само проходили й усі засідання. Зі словами привітань на адресу учасників виступили співголови оргкомітету: декан біологічного факультету Східноєвропейського національного університету к.б.н. Андрій Іванович Поручинський та чл.-кор. НАН України Єлизавета Кордюм, а також голова Ради молодих учених Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України к.б.н. Олександр Поліщук.

Після цього розпочалося пленарне засідання. Було заслухано дві наукові доповіді: «Двадцять років потому спільного українсько-американського експерименту» (чл.-кор. НАН України Єлизавета Кордюм, Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України) та «РНК, послідовність якої відрізняється від геномної» (к.б.н. Олексій Болдирєв, Інститут фізіології ім. О.О. Богомольця НАН України). Незважаючи на те, що обидві доповіді представляли виключно експериментальні напрямки дослідження рослинних організмів, вони були цікавими та корисними для більшості учасників і викликали жвавий інтерес.

Секційні засідання відбувалися сьомого та восьмого вересня. З огляду на невелику кількість учасників було прийнято рішення заслухати усі «класичні» доповіді першого дня (07.09, куратори – к.б.н. Денис Винокуров і автор цих рядків), а усі експериментальні – другого (08.09, куратори – к.б.н. Василь Бриков і к.б.н. Олександр Поліщук). Передували секційним засіданням дві ботанічні школи: «Вимірювання потоків СО2 в польових умовах» (к.б.н. Олександр Поліщук, 07.09) та «» (к.б.н. Сергій Волгін). Друга школа мала формат наукової лекції, тоді як перша проходила на свіжому повітрі – на подвір’ї бібліотеки.

 Особисто мені дуже сподобалися обидві ботанічні школи, а серед наукових доповідей я б особливо відзначив роботи Катерини Калашнік і Олександра Кошелева «Созологічна цінність схилів Одеських лиманів» та Інни Бесарабчук «Орхідні (Orchidaceae Juss.) загальнозоологічного заказника місцевого значення “Гнідавське болото” (м . Луцьк, Волинська область)», що містили цікаві та оригінальні наукові результати. Втім, варто висловити подяки усім доповідачам, оскільки кожен з них у тій чи іншій мірі вносить свій внесок у пізнання рослинного світу.

У програмі конференції була передбачена також екскурсія містом Луцьк, зокрема його історичною частиною з відвідинами Луцького замку і підземель під костелом Петра і Павла, що пройшла сьомого вересня. А вже дев’ятого вересня по закінченні секційних доповідей учасники мали змогу відвідати музей-садибу Лесі Українки у селі Колодяжне (Ковельський р-н Волинської обл.), ознайомитися з природними ландшафтами Шацького національного природного парку, помилуватися озерами Світязь та Пісочне і оглянути сфагнові болота Західного Полісся з численними рідкісними видами судинних рослин, серед яких, між іншим, росичка круглолиста (Drosera rotundifolia L.), андромеда ряснолиста (Andromeda polifolia L.), шейхцерія болотна (Scheuchzeria palustris L.), журавлина болотна (Oxycoccos palustris Pers.), дзьобонасінник білий (Rhynchosphora alba (L.) Vahl), бобівник трилистий (Menyanthes trifoliata L.) тощо.

Озеро Пісочне

Росичка круглолиста

Загалом у цьогорічній конференції взяли участь 157 науковців, з них очно – близько 30 (жодного міжнародного очного учасника). Були присутні представники як установ-співорганізаторів (Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Східноєвропейський національний університет імені Лесі Українки). так і інших наукових (Інститут гідробіології НАН України, Інститут морської біології НАН України, Національний дендрологічний парк «Софіївка» НАН України, Національний ботанічний сад ім. М.М. Гришка НАН України, Інститут садівництва НААН України, Інститут клітинної біології та генетичної інженерії НАН України) та освітніх (Київський національний університет імені Тараса Шевченка, Національний університет біоресурсів та природокористування України) закладів. Збірник матеріалів цьогорічної конференції у форматі pdf (як і інші збірки тез останніх років) доступний для завантаження на сайті Ради молодих учених Інституту ботаніки, у ньому оприлюднено 89 тез доповідей.

Сподіваюся, наступні конференції, організовані Радою молодих учених Інституту ботаніки, будуть такими ж цікавими (а, може, й цікавішими). Але скоріше за все, вони будуть проходити вже без участі автора цих рядків.

Читайте також:
Необов'язково летіти на Марс, щоб бути впевненим, що він реально існує. Мої враження від конференції "Актуальні проблеми ботаніки та екології-2016"
Мої враження: IV Міжнародна конференція по Червоній книзі (16-20 травня 2016 р., м. Київ)

Флора Лівобережного Лісостепу України: XVI. Nymphaeaceae

Повертаючися до детального з’ясування питань таксономії судинних рослин України на прикладі Лівобережного Лісостепу як модельного регіону, пропоную перейти до покритонасінних рослин і почати з цікавої групи так званих “базальних дводольних”, що мають численні архаїчні морфологічні ознаки.

У природній флорі Лівобережного Лісостепу України представлені лише представники двох родин базальних дводольних – Nymphaeaceae та Aristolochiaceae (по два роди у кожній родині, кожен з цих родів представлений лише одним видом). Однак у світовій флорі вони відіграють помітнішу роль. Розглядаючи питання їх систематики, не можна пройти повз проблеми походження квіткових рослин та існуючих класифікацій таксонів рангом від родини та вище – як вже усталених у вітчизняній літературі, так і новітніх, заснованих на результатах молекулярно-філогенетичних досліджень. Але все ж спробую це зробити. Детальні відомості щодо різних сучасних систем покритонасінних Ви можете знайти у статті Сергія Мосякіна “Родини і порядки квіткових рослин флори України: прагматична класифікація та положення у філогенетичній системі”. У пропонованій цим автором прагматичній системі пропонується розподіляти усі покритонасінні (відділ Magnoliophyta), поширені на території України, між трьома класами: Magnoliopsida (у вужчому розумінні сюди входять базальні дводольні, з двома підкласами Nymphaeidae та Magnoliidae), Liliopsida (однодольні) та Rosopsida (так звані “справжні” дводольні). Такий підхід є цілком прийнятним (і одним з найраціональніших, на мій погляд) варіантом інтерпретації еволюційних взаємовідносин судинних рослин, незважаючи на те, що у деяких існуючих філогенетичних деревах однодольні зображають “вкоріненими” серед двох згаданих вище підкласів класу Magnoliopsida (Soltis et al., 2000; Qui et al., 2000, 2006; Borsch et al., 2003 тощо).

Філогенетичні взаємозв'язки між різними порядками базальних дводольних, однодольними (Acorus + other MONOCOTS) та справжніми дводольними (Ceratophyllum + EUDICOTS) (цит. за: Soltis et al., 2000)

Альтернативними варіантами прагматичної системи покритонасінних є системи Angiosperm Phylogeny Group (APG III, 2009; Chase, Reveal, 2009; Reveal, Chase, 2011; APG IV, 2016), Армена Тахтаджяна (Takhtajan, 2009), Олексія Шипунова та деякі інші (див.: Мосякін, 2013).

Співвідношення таксонів вищих рангів, прийнятих у прагматичній системі С.Л. Мосякіна, з аналогічними в інших системах (цит. за: Мосякін, 2013)

У даному повідомленні зупинюся тільки на характеристиці підкласу Nymphaeidae, який у природній флорі України (і, відповідно, на території ЛЛС) представлений однією родиною Nymphaeaceae. Загалом даний підклас за своїм обсягом (Мосякін, 2013) відповідає граді базальних покритонасінних у системі APG III (2009) та надпорядку Nymphaeanae підкласу Magnoliidae у системі Тахтаджяна (Takhtajan, 2009). У світовій флорі до цього ж підкласу належать родини Amborellaceae (вічнозелені чагарники, ендемічні для Нової Каледонії), Trimeniaceae (дерева і чагарники Нової Гвінеї, Нової Каледонії, Південно-Східної Австралії та островів Фіджі), Austrobaileyaceae (вічнозелені чагарники, ендемічні для Австралії), Schisandraceae (чагарники та ліани Східної, Південно-Східної Азії і частково Північної Америки; саме сюди належить добре відомий багатьом лимонник – Schisandra chinensis (Turcz.) Baill.), а також Hydatellaceae (Австралія, Тасманія і Нова Зеландія) та Cabombaceae (Східна Азія, Америка, Австралія). Останні дві родини, що охоплюють водні трав’яні рослини, є найближчими до Nymphaeaceae.

Родина лататтєві (Nymphaeaceae) охоплює п’ять родів та близько 70 видів багаторічних водних трав’яних рослин з черговими цілісними листками з прилистками чи без них та великими поодинокими двостатевими актиноморфними квітками. Стебла редуковані як наслідок гідрофільної еволюції. Плід – багатолистянка з 5–25 плодолистників, насінини дрібні. У багатьох системах Nymphaeaceae зближувалися з Ranunculaceae, від яких вони добре відрізняються одноборозенчастою оболонкою мікроспор. За морфологією квітки вони близькі до Magnoliaceae, однак за будовою вегетативних органів вони дуже відрізняються від магнолієвих і є значно ближчими до однодольних (насамперед, до порядку Alismatales).

Враховуючи результати молекулярно-філогенетичних досліджень (Borsch et al., 2011), у складі Nymphaeaceae можна виділяти чотири підродини:

• Barclayoideae – містить єдиний рід Barclaya Wall., поширений у Південно-Східній Азії. Листки без прилистків, квітки зі стамінодіями, пелюстки зростаються у довгу трубку, зав’язь нижня. 
• Euryaloideae – два роди (Euryale Salisb. та Victoria Lindl.), поширені в Азії та Південній Америці. Листки з прилистками, квітки зі стамінодіями чи без них, зав’язь нижня. 
• Nupharoideae – єдиний рід Nuphar Sm., характерний для помірних регіонів Північної півкулі. Листки без прилистків, чашолистки великі, жовті, значно перевищують за довжиною пелюстки, стамінодії відсутні, зав’язь верхня. 
• Nymphoideae – єдиний космополітний рід Nymphaea L. Листки з великими прилистками, пелюстки білі чи рожеві, поступово переходять у стрічковидні тичинки, стамінодії відсутні, зав’язь напівнижня. 

Філогенетичні взаємозв’язки у межах родини Nymphaeaceae світової флори (фрагмент кладограми, цит. за: Borsch et al., 2011)

Детальним вивченням представників родини Nymphaceae на території України займався Дмитро Васильович Дубина. За його даними (Дубына, 1982; Дубина та ін., 2004), в Україні трапляється три види: Nuphar lutea (L.) Sm., Nymphaea alba L. і N. candida J. Presl et C. Presl. Перші два ростуть майже на усій території України, тоді як N. candida відомий тільки з Полісся та північної частини Лісостепу. Для річки Уборть на території Поліського заповідника (Житомирська обл.) останнім часом наводиться також рідкісний бореальний вид Nuphar pumila (Timm.) DC. (Дідух та ін., 2010). Він добре відрізняється від широкопоширеного N. lutea дрібнішими квітками (1,5–3 см у діаметрі, а не 3-6 см), а також короткопухнастими, а не голими зісподу листками.У вітчизняній літературі неодноразово наводився також окремий вид Nymphaea minoriflora (Borb.) Wissjul., однак нині цей таксон вважають тільки дрібноквітковою формою N. alba (Дубина, 1976).

Разом з тим, суттєві проблеми виникають під час спроби розмежування двох видів латаття нашої флори. Беззаперечним є те, що Nymphaea alba та N. candida відзначаються значною варіабельністю морфологічних ознак і між ними наявні численні переходи (Волкова, 2006; Volkova, Shipunov, 2007; Ejankowski, Małysz, 2011; Kabatova et al., 2014; Dabrowska & al., 2015 тощо). Перехідні особини можуть за бажанням трактуватися як гібриди цих двох видів (бінарною назвою для таких гібридів, очевидно, є N. x borealis Camus; Папченков, 2007). Останнім часом, з огляду на те, що дослідження геному таких гібридів зовсім не завжди підтверджують їх реальне походження унаслідок гібридизації (Dabrowska & al., 2015), частина дослідників надає перевагу виділенню двох крайніх морфотипів ("alba" і "candida") у межах єдиного виду N. alba s.l. Таку точку зору останнім часом став підтримувати й автор цих рядків. Інші вчені визнають самостійність N. candida або виділяють його в окремий підвид "з практичних міркувань", враховуючи також той факт, що N. candida має свій власний добре окреслений ареал, що не зовсім співпадає з ареалом N. alba s.str. Висловлювалася також думка, що на території Європейської Росії та в Україні росте майже виключно N. candida, тоді як N. alba s.str. відома лише з Астраханської області (Волкова, 2006). Морфотип "candida" відрізняється від "alba" помітно чотирикутною, а не округлою чашечкою, жовтими, а не рожевими чи червоними приймочками, квітками, що ніколи не розкриваються повністю під час цвітіння, розширеними тичинками внутрішнього ряду, а також помітно вигнутими, а не майже прямими і паралельними бічними жилками першого порядку на листках. Однак ці ознаки необхідно досліджувати тільки на живому (свіжому) матеріалі (Wayda, 2000; Волкова, 2006).

Поширення на території України Nymphaea alba (вгорі) та N. candida (внизу) (цит. за: Дубина та ін., 2004)

Зовнішній вигляд максимально розкритої під час цвітіння квітки: а - у N. candida, b - у N. alba (цит. за: Muntendam et al., 1996)

З лататтєвими пов'язані, між іншим, й певні номенклатурні проблеми. Тривалий час точилися суперечки, який вид необхідно вважати типом роду Nymphaea: англійський ботанік Річард Солсбері відніс до цього роду тільки ліннеївський вид Nymphaea lutea, а Nymphaea alba переніс до новоописаного роду Castalia Salisb., фактично лектотипіфікувавши рід Nymphaea L. видом Nymphaea lutea L. (=Nuphar lutea (L.) Sm.). З огляду на це, для лататтів у старих працях нерідко вживалися родові назви Castalia Salisb. та Leuconymphaea Ludwig ex Kuntze. Однак згодом ботаніки вирішили закріпити за лататтям родову назву Nymphaea L., законсервувавши її із вказанням типового виду N. alba L. З іншого боку, нещодавно як лектотип виду N. alba індійськими ботаніками був обраний зразок з гербарію LINN під номером 673.4, який насправді, скоріше за все, належить не до N. alba s.str., а до морфотипу "candida", тобто до N. candida. З огляду на це, формально, якщо вважати дану лектотипіфікацію вірною, то N. candida має бути номенклатурним синонімом N. alba. Для збереження видового (і навіть підвидового) статуту N. candida згадана лектотипіфікація має бути визнана невдалою, а вид N. alba потрібно буде законсервовувати з іншим типом.

Враховуючи усі викладені вище дані, вважаю правильнішим розглядати українські латаття у межах єдиного виду N. alba L. s.l. За бажанням, цей поліморфний вид може бути розділений на два підвиди: N. alba subsp. alba i N. alba subsp. candida (J. Presl & C. Presl) Korsh. Третім підвидом (видом чи окремим морфотипом) є N. alba subsp. tetragona (Georgi) Korsh. (=N. tetragona Georgi), поширений від Уралу до Далекого Сходу Російської Федерації.

Морфологічні особливості підвидів Nymphaea alba s.l. (цит. за: Коржинский, 1898)

Отже, за нашими даними, на території Лівобережного Лісостепу України ростуть два види з родини Nymphaeaceae, які належать до двох різних родів.

Таблиця для визначення родів:

1. Квітки жовті. Чашолистків 4. Приймочка цілісна, дещо виїмчаста або зубчаста. Плід гладенький. Листки без прилистків, бічні жилки першого порядку листків вилчасто розгалужені, не утворюють сіточки. Черешки тригранні, у поперечному розрізі трикутні … 1. Nuphar Sm. (Глечики)
– Квітки білі. Чашолистків 5. Приймочка багатопроменева. Плід з численними рубчиками на поверхні. Листки з прилистками, бічні жилки першого порядку листків, не доходячи до країв, з’єднуються між собою та утворюють сіточку. Черешки циліндричні, у поперечному розрізі округлі … 2. Nymphaea L. (Латаття)

I. Nuphar Sm. – Глечики

in Sibth. & Sm. 1809(‘1806’), Florae Graecae Prodromus, 1: 361, nom. cons.

Тип: N. lutea (L.) Sm.

≡ Nymphozanthus Richard, 1808, Demonstrations Botaniques: ou Analyse du Fruit Considéré en Général: 63, 68 (‘Nymphosanthus’), 103, nom. rej. (тип – N. vulgaris Richard).

1. Nuphar lutea (L.) Sm. – Глечики жовті
in Sibth. & Sm. 1809(‘1806’), Florae Graecae Prodromus, 1: 361.
≡ Nymphaea lutea L. 1753, Species Plantarum, 1: 510.
≡ Nymphozanthus luteus (L.) Fernald, 1919, Rhodora, 21(250): 185.
Описано з Європи (“ad Europae littora sub dulci aqua”).
Лектотип: Iter Lapponicum Herbarium № 218 (LAPP). – Jonsell & Jarvis, 1994, Nordic Journal of Botany, 14(2): 159.

Протолог роду Nymphaea L. та видів Nymphaea lutea L. та Nymphaea alba L. (цит. за: Linnaeus, 1753)

Протолог роду Nuphar Sm. та комбінації Nuphar lutea (L.) Sm. (цит. за: Sibthorp, Smith, 1809)

Лектотипіфікація Nymphaea lutea L. (цит. за: Jonsell, Jarvis, 1994)

У річках, озерах, старицях, зрідка також у ставках. Часто по всій території. Діагностичний вид угруповань асоціацій Myriophyllo-Nupharetum Koch 1926, Nymphaeo albae-Nupharetum luteae Nowiński 1927 та Potameto-Nupharetum Müller et Görs 1960 (союз Nymphaeion albae Oberdorfer 1957 порядку Potametalia Koch 1926 класу Potametea Klika in Klika & Novak 1941). Уключений до Європейського Червоного списку, Червоного списку водних макрофітів України, регіонально рідкісний вид на території Харківської області.
Поліморфний вид. Для території України (Дубына, 1982), крім типової, вказувалася також різновидність N. lutea var. urceolata Casp. з глибоко зануреною у маточку приймочкою, а також дві форми: N. lutea f. demersa Soó (листки розташовані у товщі води) та N. lutea f. terrestre Clavaud (рослина у літньо-осінній період знаходиться на суші). Для Харківської області також вказувалася N. lutea var. puberula Schuster з хвилястим диском приймочки та пухнастими плодоніжками (Каден, 1951).

Nuphar lutea у річці Гнила Оржиця біля села Слободо-Петрівка (Гребінківський район Полтавської обл.)

Угруповання з домінуванням Nuphar lutea у річці Ворсклі вище міста Полтави (між Вакуленцями та селом Тернівщина)

II. Nymphaea L. – Латаття

1753, Species Plantarum: 510; id. 1754, Genera Plantarum, ed. 5: 227, nom. cons.

Тип: N. alba L. (typ. cons.)

≡ Castalia Salisb. in König & Sims, 1806, Annals of Botany, 2: 71; id. 1805, The Paradisus Londinensis, 1: pl. 14, nom. inval. (тип – C. ampla Salisb.).

≡ Leuconymphaea Ludwig ex Kuntze, 1891, Revisio Generum Plantarum, 1: 11 (тип не позначений).

1. Nymphaea alba L. – Латаття біле
1753, Species Plantarum, 1: 510.
Описано з Європи та Америки (“in Europe et Americae aquis dulcibus”).
Лектотип: Linnean Herbarium № 673.4 (LINN) – Mitra in Nayar & al., 1990, Flora of India, fascicle 20: 16.
= N. candida J. Presl & C. Presl, 1822, Deliciae Pragenses, Historiam Naturalem Spectantes: 224; in Berchtold & J. Presl, 1823, O Prirozenosti Rostlin aneb Rostlinar, 1: 7, 10, tab. 2, figs. 1–11 (описано з Чехії, лектотип, мабуть, не виділено; синтип - зображення 2 у таблиці 2 вказаної праці Берхтольда і Пресля). – N. alba subsp. candida (J. Presl & C. Presl) Korsh. 1892, Флора Юго-Востока Европейской России, 1: 130. – Castalia candida (J. Presl & C. Presl) Simonkai, 1908, Magyar Botanikai Lapok, 7: 131.
= Castalia speciosa Besser, 1822, Enumeratio Plantarum Hucusque in Volhynia, Podolia, gub. Kijoviensi, Bessarabia Cis-Tyraica et Circa Odessam Collectarum: 22, nom. nud.
= N. biradiata Sommerauer, 1833, Flora oder Botanische Zeitung, 16(2): 625 (описано з Австрії, тип у GZU).
= N. punctata Kar. & Kir. 1841, Bulletin de la Société Imperiale des Naturalistes de Moscou, 1841(3): 376 (описано з Алтаю, тип у MW).
= N. semiaperta Klinggräff, 1848, Flora von Preussen: 20. – N. alba subsp. semiaperta (Klinggräff) Schmalh. 1895, Флора Средней и Южной России, Крыма и Северного Кавказа, 1: 34 (описано з Німеччини, типу не бачив).
= Leuconymphaea alba var. minoriflora Borb. 1900, A Balaton Tudományos Tanulmányozásának Eredményei, 2 (a Balaton Tónak és Partjainak Biologiája, 2 rész: a Balaton Flórája): 394. – Castalia minoriflora (Borb.) Simonkai, 1908, Magyar Botanikai Lapok, 7: 131. – Nymphaea minoriflora (Borb.) Wissjul. 1950, Визначник рослин УРСР: 110 (описано з Угорщини, типу не бачив).

Автентичне зображення Nymphaea candida (цит. за: Berchtold, Presl, 1823)

У річках, озерах та старицях. Спорадично по всій території ЛЛС (не бачив зразків з Черкаської обл.). Діагностичний вид угруповань асоціацій Nymphaeo albae-Nupharetum luteae Nowiński 1927 та Nymphaeetum albae Volmar 1947 (=Nymphaeetum candidae Miljan 1958), які належать до союзу Nymphaeion albae Oberdorfer 1957 порядку Potametalia Koch 1926 класу Potametea Klika in Klika & Novak 1941. Уключений до Європейського Червоного списку, Червоного списку водних макрофітів України, регіонально рідкісний вид на території Київської (N. alba + N. candida), Полтавської (N. alba + N. candida), Сумської (N. alba + N. candida), Харківської (N. alba + N. candida) та Чернігівської (як N. candida) областей.
Поліморфний вид. Для території України (Дубына, 1982) вказувалися такі форми та різновидності: N. alba var. sphaerocarpa Casp. (плоди кулясті), N. alba var. oviformis Casp. (плоди яйцевидні), N. alba var. urceolata Hentze (плід з широким лійкоподібним заглибленням), N. alba f. erythrocarpa Casp. (плід червонуватий), N. alba f. chlorocarpa Casp. (плід зелений), N. alba f. submersa Gluck (рослина занурена у товщу води), N. alba f. venusta Hentze (чашолистки блідо-рожеві, листки округлі, зісподу з червоним відтінком), N. alba f. splendens Hentze (квітки блискучі, чашолистки яскраво-зелені), N. candida var. kosteletzkyii (квітки підняті над водою), N. candida var. semiaperta Casp. (квітки напіврозкриті), N. candida var. neglecta Hausleutner (приймочка з яскраво-оранжевим диском). Більшість з них, як і у попереднього виду, очевидно, не має жодного систематичного значення. Дрібноквіткова форма N. alba тісно пов’язана із ростом рослини у несприятливих гідрологічних та едафічних умовах (Дубина, 1976).

Картосхеми поширення видів родини Nymphaeaceae на території Лівобережного Лісостепу України за дослідженими гербарними зразками:

1 - Nuphar lutea

1 - Nymphaea alba

Основна література, використана при підготовці даного повідомлення:

• Волкова П.А. Морфологическая изменчивость Nymphaea alba L. s.l. (Nymphaeaceae) в европейской части России // Материалы VI Всероссийской школы-конференции по водным макрофитам «Гидроботаника 2005» (пос. Борок, 11–16 октября 2005 г.). – Рыбинск: ОАО «Рыбинский Дом печати», 2006. – С. 228–229.
• Волкова П. Морфологическая изменчивость Nymphaea alba L. s.l. в европейской части России // Материалы Беломорской экспедиции Московской Гимназии на Юго-Западе. - 2006. - Вып. 6 [Электронный ресурс]. 
• Дідух М., Куземко А., Мазур Т., Вініченко Т. Nuphar pumila (Timm.) DC. (Nymphaeaceae Salisb.) – новий вид флори України // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія Інтродукція та збереження рослинного різноманіття. – 2010. – Вип. 28. – С. 10–16.
Дубина Д.В. Дрібноквіткова форма Nymphaea alba L. на Україні // Український ботанічний журнал. – 1976. – Т. 33, № 6. – С. 626–628 .
• Дубина Д.В., Дідух Я.П., Бурда Р.І., Дудка І.О., Бровдій В.М. Латаття біле – Nymphaea alba L. Латаття сніжно-біле – Nymphaea candida J. et C. Presl. Глечики жовті – Nuphar lutea (L.) Smith. У кн.: Екофлора України. Том 2. – К.: Фітосоціоцентр, 2004. – С. 12–17. 
• Дубына Д.В. Кувшинковые Украины. – К.: Наукова думка, 1982. – 232 с. 
• Каден Н.Н. Плоды и семена среднерусских кувшинковых и барбарисовых // Бюллетень Московского общества испытателей природы. Отделение биологии. – 1951. – Т. 56, вып. 5. – С. 81–90. 
• Коржинский С. Флора Востока Европейской России в ее систематических и географических отношениях. Том 1. – Томск, 1892. – С. 1–208. 
• Мосякін С.Л. Родини і порядки квіткових рослин флори України: прагматична класифікація та положення у філогенетичній системі // Український ботанічний журнал. – 2013. – Т. 70, № 3. – С. 289–307. 
• Папченков В.Г. Гибриды и малоизвестные виды водных растений. – Ярославль, 2007. – 72 с.
• Angiosperm Phylogeny Group III (APG III). An update of the Angiosperm Phylogeny Group classification for the orders and families of flowering plants: APG III // Botanical Journal of the Linnean Society. – 2009. – Vol. 161. – P. 105–121. 
• Angiosperm Phylogeny Group IV (APG IV). An update of the Angiosperm Phylogeny Group classification for the orders and families of flowering plants: APG IV // Botanical Journal of the Linnean Society. – 2016. – P. 1–20. 
• Beal E.O. Taxonomic revision of the genus Nuphar Sm. of North America and Europe // Journal of the Elisha Mitchell Scientific Society. – 1956. – Vol. 72. – P. 317–346. 
• Borsch T., Hilu K.W., Quandt D., Wilde V., Neinhuis C., Barthlott W. Noncoding plastid trnT-trnF sequences reveal a well resolved phylogeny of basal angiosperms // Journal of Evolutionary Biology. – 2003. – Vol.16. – P. 558–576. 
• Borsch T., Löhne C., Mbaye M.S., Wiersema J. Towards a complete species tree of Nymphaea: shedding further light on subg. Brachyceras and its relationships to the Australian water-lilies // Telopea. – 2011. – Vol. 13, № 1–2. – P. 193–217. 
• Chase M.W., Reveal J.L. A phylogenetic classification of the land plants to accompany APG III // Botanical Journal of the Linnean Society. – 2009. – Vol. 161. – P. 122–127. 
• Conard H.S. The waterlilies: a monograph of the genus Nymphaea // Publications of the Carnegie Institutions of Washington. – 1905. – Т. 4. – Р. 1–279. 
• Dabrowska M.A., Rola K., Volkova P., Suda J., Zalewska-Gałosz J. Genome size and phenotypic variation of Nymphaea (Nymphaeaceae) species from Eastern Europe and temperate Asia // Acta Societatis Botanicorum Poloniae. – 2015. – Vol. 84, № 2. – Р. 277–286.
• Ejankowski W., Małysz B. Morphological variability of the water lily (Nymphaea) in the Polesie Zachodnie region, Eastern Poland // Biologia. – 2011. – Vol. 66, № 4. – P. 604–609.
• Kabátová K., Vít P., Suda J. Species boundaries and hybridization in central-European Nymphaea species inferred from genome size and morphometric data // Preslia. – 2014. – Vol. 86. – P. 131–154. 
• Muntendam J.B., Povel G.D.E., van der Velde G. Morphometric patterns in the Nymphaea alba-candida complex // Acta Botanica Neerlandica. – 1996. – Vol. 45, № 3. – P. 279–302.
• Nierbauer K.U., Kanz B., Zizka G. The widespread naturalisation of Nymphaea hybrids is masking the decline of wild-type Nymphaea alba in Hesse, Germany // Flora. – 2014. – Vol. 209, № 2. – P.122–130. 
• Nowak A., Nobis M., Dajdok Z., Zalewska-Gałosz J., Nowak S., Nobis A., Czerniawska-Kusza I., Kozak M., Stebel A., Bula R., Sugier P., Szlachetka A., Bena W., Trojecka A., Piwowarczyk R., Adamiec A., Krawczyk R. Revision of Nymphaea candida range – new data on the distribution and habitat preferences of the species in southern Poland // Acta Societatis Botanicorum Poloniae. – 2010. – Vol. 79, № 4. – P. 333–350.
• Padgett D.J. A monograph of Nuphar (Nymphaeaceae) // Rhodora. – 2007. – Vol. 109 (№ 937). – P. 1–95.
• Qiu Y.-L., Lee J., Bernasconi-Quadroni F., Soltis D.E., Soltis P.S., Zanis M.J., Zimmer E.A., Chen Z., Savolainen V., Chase M.W. Phylogeny of basal angiosperms: analyses of five genes from three genomes // International Journal of Plant Science. – 2000. – Vol. 161. – P. 3–27. 
• Qiu Y.-L., Li L., Hendry T.A., Li R., Taylor D.W., Issa M.J., Ronen A.J., Vekaria M.L., White A.M. Reconstructing the basal angiosperm phylogeny: evaluating information content of mitochondrial genes // Taxon. – 2006. – Vol. 55. – P. 837–856. 
• Reveal J.L., Chase M.W. APG III: bibliographical information and synonymy of Magnoliidae // Phytotaxa. – 2011. – Vol. 19. – P. 71–134. 
• Soltis P.S., Soltis D.E., Zanis M.J. Basal lineages of angiosperms: relationships and implications for floral evolution // International Journal of Plant Science. – 2000. – Vol. 161. – P. 97–107. 
• Takhtajan A. Flowering plants. – Berlin: Springer Verlag, 2009. – 872 p. 
• Volkova P.A., Shipunov A.B. Morphological variation of Nymphaea (Nymphaeaceae) in European Russia // Nordic Journal of Botany. – 2007. – Vol. 25. – P. 329–338.
• Wayda M. The distribution of Nymphaea candida C. Presl (Nymphaeaceae) in Poland // Acta Societatis Botanicorum Poloniae. – 2000. – Vol. 69, № 1. – P. 75–79.

P.S. Варто також мати на увазі, що у майбутньому у водоймах України можуть трапитися здичавілі культивари роду Nymphaea L. з рожевими і пурпуровими квітками різних відтінків, які нині широко вирощуються у ботанічних садах - як в Україні, так і за кордоном (див., наприклад, Nierbauer & al., 2014). Ось такі мальовничі форми латаття автор даного повідомлення мав можливість сфотографувати у водоймах ботанічного саду Львівського національного університету імені Івана Франка у 2014 р.:

Дивіться також інші повідомлення цієї рубрики:
Флора Лівобережного Лісостепу України: I. Lycopodiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: II. Equisetaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: III. Ophioglossaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IV. Salviniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: V. Dennstaedtiaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VI. Cystopteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VII. Aspleniaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: VIII.Onocleaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: IX. Athyriaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: X. Thelypteridaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XI. Dryopteridaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XII. Polypodiaceae 
Флора Лівобережного Лісостепу України: XIII. Ephedraceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XIV. Pinaceae
Флора Лівобережного Лісостепу України: XV. Cupressaceae