понеділок, 11 березня 2024 р.

Бібліотека "Флора і рослинність України": Випуск 17

Продовжуємо працювати над оприлюдненням різних ботанічних праць, переважно давніх, менш відомих широкому загалу українських ботаніків та відсутніх у вільному доступі в інтернет-мережі. В основній частині таких робіт усього 50, але були суттєво доповнені інші рубрики за рахунок цілеспрямованого пошуку публікацій тих авторів, чиї біографічні сторінки були підготовлені раніше (перелік таких робіт також вказано нижче). Цього разу для ознайомлення пропонуються праці різної тематики (флористичні, геоботанічні, таксономічні, мікологічні, лісівничі), сподіваюся, кожен читач здайде щось цікаве для себе особисто. Насамперед, раджу звернути увагу на ґрунтовні роботи Антонія Андржійовського і Сергія Михайловського, а також на дві невеликі монографії, підготовлені моїми колегами у відділі геоботаніки та екології Інституту ботаніки НАН України. Крім того, було суттєво доповнено сторінку, присвячену журналу "Вісник Київського ботанічного саду", туди вже додано усі статті цього видання за винятком випуску 4, який поки що відшукати мені не вдалося, - якщо ще не бачили, то раджу обов'язково глянути!

Перелік праць:
 
  1. Августинович Ф.М. О дикорастущих врачебных растениях Полтавской губернии. В кн.: Труды комиссии, Высочайше учрежденной при Императорском университете Св. Владимира для описания губерний Киевского учебного округа. Киев, 1853. Т. 2. С. 1–85.
  2. Андржиевский А. Исчисление растений Подольской губернии и смежных с нею мест. Вып. 1. В кн.: Труды комиссии, Высочайше учрежденной при Императорском университете Св. Владимира для описания губерний Киевского учебного округа. Киев, 1861. Т. 4, вып. 1. С. 1–51.
  3. Бельгард А.Л. Предмет и задачи степного лесоведения. В кн.: Проблемы ботаники. Т. 6. Вопросы ботанической географии, геоботаники и лесной биогеоценологии. Москва–Ленинград, 1962. С. 74–82.
  4. Бельгард А.Л. К теории структуры искусственного лесного сообщества в степи. В кн.: Искусственные леса степной зоны Украины. Харьков: ХГУ, 1969. С. 17–32.
  5. Бондарцев А.С. Иван Львович Сербинов. Болезни растений. 1926. Т. 14, № 4. С. 149–157.
  6. Бондарцев А.С. К флоре гименомицетов, встречающихся на древесине в насаждениях Дарницкого опытного лесничества. Болезни растений. 1927. Т. 16, № 1. С. 82–119.
  7. Бондарцева-Монтеверде В.Н. Новые виды несовершенных грибов. Ботанические материалы отдела споровых растений БИН АН СССР. 1945. Т. 5, вып. 10–12. С. 157–161.
  8. Брадис Е.М. Принципы и основные единицы классификации болотной растительности. Ученые записки Тартуского государственного университета. 1963. Вып. 145. Труды по ботанике. С. 9–21.
  9. Бургвиц Г.К. Sphaerotheca macularis (Wallr.) P. Magnus на Dipsacus fullonum (L. ex p.) Mill. Болезни растений. 1926. Т. 14, № 2–3. С. 103–105.
  10. Вульф Е. В. Ареал и возраст. Труды по прикладной ботанике, генетике и селекции. 1927. Т. 17, вып. 4. С. 515–538.
  11. Высоцкая Е.И. Кариотипический состав видовых популяций бриофлоры горных районов СССР. В кн.: Проблемы ботаники. Т. 14, 1. Флора и растительность высокогорий. Новосибирск: Наука, 1979. С. 91–94.
  12. Высоцкий Г. У окна вагона. Наблюдения и размышления. Труды Бюро по прикладной ботанике. 1917. Т. 10, вып. 2. С. 220–247. Т. 10, вып. 7–10. С. 631–656.
  13. Гешеле Е. К биологии Ustilago Reiliana Kühn. (Предварительное сообщение). Болезни растений. 1927. Т. 16, № 2. С. 150–155.
  14. Голубев В.Н. К проблеме безлесья крымской яйлы. В кн.: Проблемы ботаники. Т. 14, 1. Флора и растительность высокогорий. Новосибирск: Наука, 1979. С. 189–196.
  15. Декенбах К.Н., Коренев М.С. Материалы для изучения мучнистой росы специальных культур Крыма. Болезни растений. 1927. Т. 16, № 2. С. 155–160.
  16. Дорогин Г. Заметка о Cytosporina septospora. Болезни растений. 1926. Т. 15, № 1. С. 48–50.
  17. Друльова І.В. Деякі підсумки критичного вивчення пиріїв (Elytrigia Desv.) флори України. У зб.: V з’їзд Українського ботанічного товариства (Короткі тези доповідей). Ужгород, 1972. С. 14.
  18. Дубовик О.М., Крицька Л.І., Мороз І.І. Про поширення і походження деяких молочаїв підсекції Lutescens Prokh. на Україні. У зб.: V з’їзд Українського ботанічного товариства (Короткі тези доповідей). Ужгород, 1972. С. 15.
  19. Єрмоленко К.Д. Еколого-фітоценотичні особливості флори широколистяних лісів Південно-Східного Лісостепу Лівобережної України. У зб.: V з’їзд Українського ботанічного товариства (Короткі тези доповідей). Ужгород, 1972. С. 172.
  20. Зелена книга України: якою їй бути? / Під заг. ред. Ю.Р. Шеляга-Сосонка. Київ: Академперіодика, 2002. 35 с.
  21. Зеров Д.К. Про наукову діяльність професорів Київського університету О.С. Роговича та І.Г. Борщова. У зб.: IX наукова сесія Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка: Тези доповідей. Секція біології. Київ, 1954. С. 15–17.
  22. Зоз І.Г. До стратиграфії хорольських торфовищ (Резюме). Учені записки Харківського державного університету ім. О.М. Горького. 1936. Т. 2, кн. 6–7. С. 357–360.
  23. Коваленко А.П., Малиновский К.А., Половников Л.И., Чвак Т.В., Шевчук А.И. Биогеоценологические исследования субальпийских лугов в Карпатах. В кн.: Проблемы биогеоценологии. Москва: Наука, 1973. С. 118–137.
  24. Комендар В.И. Систематический, экологический, географический анализы флоры жерепняков (Pineta mughi) и леличников (Alneta viridi) Украинских Карпат. В кн.: Проблемы ботаники. Т. 14, 1. Флора и растительность высокогорий. Новосибирск: Наука, 1979. С. 70–76.
  25. Кондратюк С.Я., Солонина Е.Ф. Аннотированный список лишайников равнинной части Украинской ССР. Препринт. Киев, 1990. 59 с.
  26. Культенко Е.С. До флористичного нарису лісового рефугіуму в басейні р. Сіверського Дінця. У зб.: V з’їзд Українського ботанічного товариства (Короткі тези доповідей). Ужгород, 1972. С. 22–23.
  27. Лавітська З.Г. Огляд паразитних грибів зелених насаджень міст півдня УРСР та районів Правобережного Лісостепу. У зб.: IX наукова сесія Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка: Тези доповідей. Секція біології. Київ, 1954. С. 31–33.
  28. Лавренко Є. [Реферат: Климентов А.В. К характеристике растительности Нижне-Днепровских песков]. Вісник сільськогосподарської науки. 1927. Т. 4, № 1. С. 37–38.
  29. Михайловский С. И. Очерк растительности Нежинского уезда Черниговской губернии. Труды Общества естествоиспытателей при Императорском Юрьевском университете. 1903. Т. 12. С. 1–54.
  30. Морозюк С.С. Сучасний стан флори та рослинності крейдяних відслонень басейну р. Сіверський Донець. У зб.: V з’їзд Українського ботанічного товариства (Короткі тези доповідей). Ужгород, 1972. С. 24–25.
  31. Морочковський С.Ф. Грибні хвороби сосни на Лівобережній Україні. У зб.: IX наукова сесія Київського державного університету ім. Т.Г. Шевченка: Тези доповідей. Секція біології. Київ, 1954. С. 30–31.
  32. Мринський О.П. До історії формування флори та рослинності Лівобережного Лісостепу України. У зб.: V з’їзд Українського ботанічного товариства (Короткі тези доповідей). Ужгород, 1972. С. 25–26.
  33. Олексієнко М.Г. До вивчення флори і рослинності вапнякових відслонень півдня УСРР (Попереднє повідомлення). Учені записки Харківського державного університету ім. О.М. Горького. 1936. Т. 2, кн. 6–7. С. 351–355.
  34. Панасенко В.Т. Новые и редкие виды грибов на Ptelea trifoliata L. Ботанические материалы Отдела споровых растений БИН АН СССР. 1938. Т. 4, № 10–12. С. С. 24–30.
  35. Панасенко В.Т. О новом виде Melanospora. Ботанические материалы Отдела споровых растений БИН АН СССР. 1938. Т. 4, № 10–12. С. 31–33.
  36. Попова А.А. О заболеваниях табака Nicotiana rustica L. (Предварительное сообщение). Болезни растений. 1929. Т. 18, № 1–2. С. 45–53.
  37. Потапенко Г.И. Тилигульская пересыпь (Почвенно-ботанический очерк). Записки Одеського інституту народної освіти. 1927. Т. 1. С. 195–209.
  38. Соломаха В.А., Шеляг-Сосонко Ю.Р., Дідух Я.П., Корженевський В.В., Костильов О.В., Малиновський К.А., Сипайлова Л.М. Фітосоціологічна схема синтаксонів рослинності України. Київ, 1995. 40 с.
  39. Страхов Т.Д. Андрей Александрович Потебня. 1870–1919 (К десятилетию со дня смерти). Болезни растений. 1929. Т. 18, № 1–2. С. 1–10.
  40. Танфильев Г.И. «Жерства» Алешковских песков и связанные с нею ботанико-географические вопросы. В кн.: Сборник, посвященный В.Е. Таирову в ознаменование 40-летия его деятельности. Одесса, 1925. С. 70–76.
  41. Тасенкевич Л.А. Высокогорный элемент во флоре Угольского заповедного массива в Закарпатье и его анализ. В кн.: Проблемы ботаники. Т. 14, 1. Флора и растительность высокогорий. Новосибирск: Наука, 1979. С. 76–81.
  42. Траншель В.А. Обзор видов рода Beta L. Труды по прикладной ботанике, генетике и селекции. 1927. Т. 17, вып. 2. С. 203–225.
  43. Шостенко-Десятова Н.О. До питання про філогенію видів роду Thymus L. підсекції Serpylla Briquet. Учені записки Харківського державного університету ім. О.М. Горького. 1936. Т. 2, кн. 6–7. С. 287–305.
  44. Burda R.I. Alien trees and shrubs in the Ukrainian agricultural landscape. In: Phytogeographical problems of synanthropic plants / Ed. by A. Zając, M. Zając, B. Zemanek. Cracow, 2003. P. 11–16.
  45. Kricsfalusi V.V., Malynovski K.A. Synanthropic communities in high mountains of the Ukrainian Carpathians. In: Phytogeographical problems of synanthropic plants / Ed. by A. Zając, M. Zając, B. Zemanek. Cracow, 2003. P. 249–253.
  46. Popiela A., Łysko A. The distribution of species of the section Elatinella Seub. (Elatine L., Elatinaceae) in Europe. In: Geobotanist and Taxonomist: A volume dedicated to Professor Adam Zając on the 70th anniversary of his birth / Ed. by B. Zemanek. Cracow, 2011. P. 33–45.
  47. Protopopova V. Phytogeographical characteristic of stable and unstable components of the Kyiv adventive flora. In: Phytogeographical problems of synanthropic plants / Ed. by A. Zając, M. Zając, B. Zemanek. Cracow, 2003. P. 41–46.
  48. Rostański K. The provenience of evening primrose – Oenothera – in Europe and its present distribution. In: Phytogeographical problems of synanthropic plants / Ed. by A. Zając, M. Zając, B. Zemanek. Cracow, 2003. P. 63–66.
  49. Shevera M. Ecotopological differentiation of alien plants in the Uzhgorod urban flora. In: Phytogeographical problems of synanthropic plants / Ed. by A. Zając, M. Zając, B. Zemanek. Cracow, 2003. P. 67–73.
  50. Tasenkevich L. Endemism in the Carpathian flora – a chorological aspect. In: Geobotanist and Taxonomist: A volume dedicated to Professor Adam Zając on the 70th anniversary of his birth / Ed. by B. Zemanek. Cracow, 2011.

 

Попередні випуски рубрики:
 
Інші опубліковані матеріали:
Біографії видатних дослідників флори та рослинності України:
Праці, що були додані за період підготовки цього випуску:
Бібліографії періодичних видань:
А також:
 
Як завжди, прошу вас не використовувати ці файли (як і загалом увесь контент з цього ресурсу) у комерційних цілях. Якщо раптом ви хочете підтримати мою діяльність, то найкращою допомогою зараз буде підтримка Збройних сил України у боротьбі зі військовою агресією окупантів та донати знайомим волонтерам на актуальні потреби наших військовослужбовців.
 
Якщо раптом щось не працює і ви не можете завантажити потрібний вам файл - будь ласка, напишіть про це у коментарях або зверніться до мене, скориставшись формою зворотного зв'язку (контактна форма) праворуч на головній сторінці мого блогу. Додаткову інформацію щодо роботи проєкту можна також отримувати у відповідному телеграм-каналі: t.me/davydovbotany 

Опубліковано о Немає коментарів:

вівторок, 20 лютого 2024 р.

Двадцять найцікавіших ботанічних знахідок 2023 року на iNaturalist

Вітання усім читачам, планую дещо частіше у 2024 році публікувати науково-інформаційні дописи, що можуть бути цікавими широкому загалу - не тільки ботанікам-фахівцям (переважна більшість читачів мого блогу належить саме до цієї групи), а й усім любителям нашої неймовірно гарної природи чи тим особам, хто тільки розпочинає цікавитися вивченням біорізноманіття України. Для багатьох, можливо, буде корисно дізнатися, яким чином науковці України вивчають нашу природу (особливо зараз в умовах повномасштабної війни), які наукові результати при цьому вони отримують і яким чином можна до них долучитися. Про це все і не тільки буде йти мова в цьому повідомленні.

Не є секретом той факт, що упродовж останніх років в усьому світі помітно зростає кількість людей, що цікавляться вивченням природи, займаються активними хоббі на свіжому повітрі (туризм, походи в гори, спортивне орієнтування, збір грибів, рибальство і таке інше) і звертають увагу на те, що останнім часом природні екосистеми зазнають активного негативного впливу людини. Для таких осіб є очевидною необхідність активного збереження природних ландшафтів  чи хоча б мінімізації негативних впливів на них. Але збереження природи є неможливим без її вивчення, без виокремлення рідкісних рослин, тварин чи грибів, що трапляються на цій території і потребують охорони, без виділення рідкісних рослинних угруповань та біотопів (оселищ), що характерні для цієї території і підкреслюють її унікальність. Саме завдяки цьому для збереження певних природних осередків є необхідним залучення відповідних фахівців-науковців, що спеціально займаються вивченням певних таксономічних груп рослин, тварин, грибів, їх угруповань чи біотопів, вивчають поширення цих організмів в Україні чи інших країнах, стан їхніх популяцій, еколого-ценотичні особливості їх трапляння тощо. Зрозуміло, що кількість таких учених-фахівців в одній окремій країні не може бути великою і певна їх частина займається лише якоюсь конкретною групою живих організмів. Але при цьому, оскільки потреба у вивченні природи в окремих регіонах в останні роки стала надзвичайно загострюватися (багато природних ділянок виявилося під загрозою знищення ще до того часу, як їх докладно обстежать науковці), в усьому світі почало активно розвиватися поняття "громадянської науки" (англ. "citizen science"), коли до наукової роботи активно долучаються аматори, які збирають самотужки цінні наукові дані, а вчені вже, беручи ці дані до уваги, доповнюють їх і використовують у власній роботі.

Прикладом одного з інтернет-ресурсів, який працює на засадах громадянської науки і може використовуватися будь-якими дослідниками природи в Україні, є iNaturalist. Це своєрідна соціальна мережа натуралістів та вчених-біологів, які активно збирають і оприлюднюють інформацію про поширення рослин, грибів і тварин в Україні на основі публікацій окремих спостережень за ними у вигляді фотографій, що їх зображують, чи аудіофайлів (наприклад, записів співу птахів). Кожне спостереження може бути завантажене користувачем цього ресурсу або відразу зі смартфону через відповідний мобільний додаток, або через вебсайт з комп'ютеру, воно має дату і геолокацію і підтверджує поширення цього організму в даний час в даному місці. Завантажені спостереження регулярно переглядаються іншими користувачами ресурсу (як з України, так і з інших країн), у тому числі й фахівцями-біологами, які пропонують або підтверджують їх визначення. Верифіковані (тобто підтверджені іншими користувачами ресурсу) спостереження потрапляють до міжнародної бази даних біорізноманіття GBIF і активно використовуються не тільки користувачами ресурсу iNaturalist, а й усіма фахівцями, що вивчають біорізноманіття далеко за його межами.

Український сегмент ресурсу iNaturalist зараз активно розвивається, не так давно українські користувачі досягли відмітки в один мільйон спостережень, про що можна прочитати в цьому чудовому дописі мого колеги-зоолога Ігоря Балашова. На ресурсі є цілком доступною українська мова інтерфейсу, низка користувачів з України є кураторами цього сайту (в тому числі й автор цих рядків, що регулярно переглядає і уточнює номенклатуру окремих судинних рослин флори України), тому немає жодних сумнівів, що цей ресурс в майбутньому буде розвиватися ще активніше. Якщо ви хочете, наприклад, вивчити, які рослини чи тварини поширені у вашій місцевості, то запрошую долучитися до вивчення природи саме за допомогою цього сайту чи мобільного додатка, на ресурсі доступний також автоматичний визначник живих організмів під час завантаження. Найголовнішу інформацію про роботу з цим ресурсом можна отримати з видання "Методичні рекомендації до проведення польової практики з використанням платформи iNaturalist", підготовленого Наталією Матушкіною в 2022 році, або зі статті Олега Прилуцького на сайті UNCG з доповненнями автора цих рядків.

Тепер після такої дуже розгорнутої вступної частини пропоную перейти до основної частини цього допису і ознайомитися з найцікавішими ботанічними знахідками і відкриттями, що були зроблені на території України і оприлюднені в 2023 році на ресурсі iNaturalist. Відразу маю попередити, що цей перелік є надзвичайно суб'єктивним і базується лише на моїй власній думці як вченого-ботаніка, ніщо не заважає вам написати в коментарях до цього допису свої думки з цього приводу. Мої власні спостереження, зроблені упродовж 2023 року, цілком свідомо до цього списку не потрапили, про них ви можете почитати окремо в одному з попередніх повідомлень. Усі позиції пропонованого переліку є дуже умовними, а кожна з вказаних знахідок має значний інтерес і є вагомим внеском у розвиток вітчизняної ботаніки.

20. Жовтець бокоцвітий на Закарпатті

Пропоную почати з цікавої знахідки, що є єдиною в цьому переліку, зробленою дослідником з іншої країни. 18 червня 2023 р. біля с. Демечі Ужгородського району Закарпаття (Великодобронська ОТГ) словацький ботанік Матей Дудаш (Matej Dudáš) з Університету Павла Йозефа Шафарика в м. Кошиці знайшов жовтець бокоцвітий (Ranunculus lateriflorus DC.) або бушію бокоцвіту (Buschia lateriflora (DC.) Ovcz.), як цей вид часто називали раніше у вітчизняних працях. В Україні це дуже рідкісна рослина на північній межі поширення, оскільки її природний ареал тяжіє до середземноморського регіону (від Іспанії і Франції до Приксапію і Центральної Азії, заходячи також на північ Африки). В нашій країні відомо лише декілька її локалітетів, розташованих на добре прогрітих періодично підтоплених ділянках морських узбереж та Закарпатської рівнини. На Закарпатті жовтець бокоцвітний уперше був відкритий, мабуть, Антонієм Маргіттаєм у травні 1926 р. біля с. Батьове (Margittai, 1927; в гербаріях BRNU і KW зберігається по два гербарні зразки цього вченого з такими етикетками: "Rossia subcarpathica: Bereg: locis paludosis aquosisque ad p. Bátu, dit. Bereg, solo argiloso, ca. 110 m" і "Flora carpatica. Hab. in locis humidis ad pag. Bátyú, com. Bereg"), а пізніше - 20 червня 1947 року - біля с. Струмківка (Сюрте) колишньої Ужгородської округи його збирав Гаврило Білик (гербарій KW). Загалом на території материкової Україні його ще знаходили Микола Зеленецький біля м. Татарбунари на Одещині (Шмальгаузен, 1895; Пачоский, 2008), І. Рябков на Херсонщині на солонцюватих приморських ділянках біля с. Красне неподалік м. Скадовськ (Пачоский, 1904, 2008), Михайло Котов 18 липня 1928 р. на болоті в долині р. Смотричівка в 2 км на південь від с. Радьківці до с. Лісоводи Хмельницької області (Котов, 1931; гербарій KW) та Г.І. Білик 29 травня 1951 р. в пониженні біля поду в околицях м. Скадовськ (гербарій KW). В Криму відома єдина новітня знахідка в Караларському степу на території Керченського півострова, де цей вид спостерігали 6 травня 2021 р. Сергій Свірін (фото) і 14 травня 2021 р. - Сергій Свірін, Вадим Анваров і Олена Разіна (фото 1, фото 2, фото 3), хоча раніше в Гірському Криму були ще знахідки Х. Стевена в Нікітському ботанічному саду, В. Талієва 15 травня 1904 р. на підйомі на Бабуган з м. Алушта (гербарій KW), О. Юнге 25 червня 1905 р. на березі невеликого озерця на горі Кастель біля Алушти (фото зразка), а також П. Смірнова і Т. Дервіз-Соколової 16 червня 1952 р., мабуть, в тому ж місці біля Алушти (фото зразка).

Жовтець бокоцвітий біля с. Демечі на Закарпатті (фото Матея Дудаша, оригінал доступний за посиланням)

Карта поширення жовтеця бокоцвітого в другому томі "Екофлори України" (цит. за: Дідух та ін., 2004 з доповненням автора; локалітет, знайдений в 2023 році, позначений червоним кольором)

19. Омег банатський на Закарпатті

Серед інших цікавих рослин, що були знайдені в 2023 році на Закарпатті, обов'язково слід згадати омег банатський (Oenanthe banatica Heuff.), зафіксований моїм колегою з Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України Олександром Шиндером 4 червня на заповідній ділянці "Долина нарцисів" (входить до складу Карпатського біосферного заповідника) в урочищі Кіреші неподалік м. Хуст. На території України цю рослину можна зустріти майже виключно на Закарпатті (за винятком єдиного відомого нам давнього гербарного зразка, ніби-то зібраного біля с. Деревач на Львівщині), де вона зрідка трапляється в заболочених лісах та на вологих луках. В гербарії KW ми бачили зразки цього виду, зібрані Федором Гринем 12 червня 1947 р. в лісі "Острищ" біля с. Нижній Коропець неподалік м. Мукачеве і 13 червня 1947 р. в дубовому лісі "Рафайна" біля с. Мала Гута колишньої Берегівської округи, Гаврилом Біликом 14 червня 1947 р. в дубовому лісі на північно-західній околиці м. Берегове, 16 червня 1947 р. на луках в с. Нове Село колишньої Берегівської округи і 14 червня 1948 р. на сінокосі в с. Середнє колишньої Ужгородської округи, а також знов-таки Федором Гринем 16 червня 1948 р. на порубі біля с. Шаланки колишньої Севлюшської округи та Яковом Дідухом і Оленою Козак 21 травня 2011 р. на території ботанічної пам'ятки природи "Атак" ("Оток") біля с. Квасове Берегівського району. На Закарпатті ця рослина росте на східній межі свого невеликого ареалу, який охоплює ще Угорщину, Чеську Республіку, Словаччину і частково Болгарію, Румунію та північну частину Балканського півострова. Від близького і дуже поширеного на території України омегу водяного (Oenanthe aquatica (L.) Poir.) омег банатський легко відрізнити за верхівковими (а не бічними і супротивними листкам) суцвіттями та наявністю безплідних чоловічих квіток з країв зонтичків, що мають значно довші квітконіжки (в омегу водяного усі квітки в зонтичку однакові двостатеві і мають більш-менш однакові за довжиною ніжки). Важливість цієї знахідки полягає в тому, що вказана рослина була сфотографована і вперше оприлюднена на iNaturalist, а отже, це спостереження пана Олександра лишається поки що єдиним для цього виду на даному ресурсі!

Омег банатський на заповідній ділянці "Долина нарцисів" на Закарпатті (фото Олександра Шиндера, оригінали доступні за посиланням; добре помітні крайові неплідні квітки на видовжених квітконіжках, а також вузьколанцетні листочки обгорточок, які є характерними саме для цього виду)

18. Резеда непахуча і лопух Неймана в околицях Харкова

Серед усіх спостережень, що публікуються на iNaturalist користувачами з України, найбільше уваги я приділяю знахідкам саме в тому регіоні, де я безпосередньо працюю сам - у межах території Лівобережного Лісостепу. Вивчення флори цього регіону, крім мене, активно здійснюють декілька моїх колег. Один з них - аспірант кафедри ботаніки Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна Георгій Бондаренко, що вивчає рослинний покрив долини р. Мож і знайшов протягом 2023 року декілька нових і маловідомих для Харківщини цікавих рослин. Однією з них є резеда непахуча (Reseda inodora Rchb.), що, як і попередній вид, була уперше оприлюднена в 2023 році на ресурсі iNaturalist. Спочатку я помилково прийняв її за Reseda phyteuma L. (цей вид для території України раніше не вказувався), але мою помилку виправив іспанський ботанік Сантьяго Мартін-Браво (Santiago Martín-Bravo) з Університету Пабло де Олавіде в м. Севілья. Резеда непахуча була зафіксована Г. Бондаренком 5 серпня як бур'ян у м. Харків і для Харківщини є новою випадково занесеною з півдня України чужорідною рослиною. Загалом більшість відомих в Україні локалітетів зосереджені на півдні степової зони і пов'язані з ділянками лесових, мергелистих і вапнякових відслонень. Майже усі ці знахідки є досить давніми і були зібрані з кінця ХІХ до середини ХХ століття.

Резеда непахуча в м. Харків (фото Георгія Бондаренка, оригінал доступний за посиланням)

Карта поширення резеди непахучої в п'ятому томі "Екофлори України" (цит. за: Дідух, Бурда, 2007 з доповненням автора; знахідка 2023 року позначена червоним кольором)

Ще одна цікава рослина, яка була знайдена паном Георгієм в 2023 році, - лопух Неймана (Arctium x neumannii Rouy ex P. Fourn.), що є спонтанним гібридом лопухів дібровного (A. nemorosum Lej.) і павутинистого (A. tomentosum Mill.). Як і всі інші гібриди з участю локально поширеного в нас лісового виду A. nemorosum, ця рослина в Україні є дуже рідкісною. Від лопуха дібровного вона відрізняється добре помітним павутинистим опушенням на кошиках, а від лопуха павутинистого - розвиненими китицеподібними суцвіттями. Лопух Неймана був заснятий 9 вересня в дубовому лісі біля с. Верхня Озеряна неподалік Харкова. Жодних літературних даних про поширення в Україні такого гібриду ми поки що не знайшли, але факти активної гібридизації між видами цього роду є загальновідомими, тому нічого неймовірного у цій знахідці немає. Для України жодних інших спостережень лопуха Неймана в iNaturalist чи інших онлайн-базах даних поки не було зафіксовано.

Лопух Неймана біля села Верхня Озеряна неподалік м. Харків (фото Георгія Бондаренка, оригінали доступні за посиланням)

17. Водяний гіацинт в Одесі

Водяний гіацинт або понтедерія потовщена (Pontederia crassipes Mart.) - дуже відома багатьом ботанікам світу рослина з родини понтедерієвих (Pontederiaceae), яка має зібрані в розетку великі овальні листки з характерними здутими в основі черешками, що відіграють роль своєрідних поплавців, тримаючи саму розетку на поверхні води. Батьківщина цього виду - тропічні регіони Південної Америки, але завдяки активному розповсюдженню (в тому числі й за допомогою людини) він відомий вже на усіх континентах, крім Антарктиди, і місцями дуже активно поширюється в багатьох прісних водоймах Старого світу. Станом на 2017 рік водяний гіацинт був зафіксований в понад 50 країнах, а в межах Європи - у Франції, Італії, Португалії та Іспанії, де існують вже стабільні натуралізовані осередки, а також як випадково здичавіла з культури чи занесена рослина - у Бельгії, Великій Британії, Німеччині, Нідерландах, Чеській Республіці, Угорщині, Румунії і РФ (Coetzee et al., 2017). В Польщі водяний гіацинт був уперше зафіксований в 2020 році (Pliszko, Górecki, 2021). Перша знахідка на території України поза місцями культивування, очевидно, була зроблена Юрієм Бенгусом 18 вересня 2009 р. у м. Харків (фото), пізніше вид був зафіксований Олегом Маренковим 20 серпня 2019 р. на р. Мокра Сура на Дніпропетровщині (фото), а 6 жовтня 2020 р. - в селі Софіївська Борщагівка в околицях Києва (фото). Різкий спалах поширення водяного гіацинта у водоймах України відбувся восени 2021 р.: цю рослину неодноразово фіксували різні дослідники по Дніпру в Києві і південніше міста, в смт Козин Обухівського району, а також у р. Лопань в м. Харків. У 2022 р. кількість знахідок знову скоротилася, а 14 жовтня 2023 р. гідробіолог Михайло Сон знайшов понтедерію потовщену в м. Одеса, у Малиновському районі міста у невеликій водоймі біля фабрики технічних тканин, де вона утворювала численні зарості. Варто зазначити, що теплий клімат півдня України може виявитися сприятливим для збереження цієї популяції водяного гіацинту, тому він в майбутньому цілком може адаптуватися до наших умов і стати небезпечним бур'яном водойм півдня України. У світлі даної теорії дуже цікавим є нещодавнє спостереження моєї колеги Катерини Калашник, яка відвідала 4 лютого 2024 року цей локалітет і підтвердила наявність численної (хоча й значно "пожухлої") групи особин цього виду навіть в зимовий період.

Водяний гіацинт в Одесі, заснятий 14 жовтня 2023 р. (фото Михайла Сона, оригінал доступний за посиланням)

Та ж сама популяція водяного гіацинту в Одесі, зафіксована 4 лютого 2024 р. (фото Катерини Калашник, оригінал спостереження доступний за посиланням)

16. Зірочник занедбаний в Канівському заповіднику на Черкащині

Серед цінних знахідок в Середньому Придніпров'ї мені відразу згадався зірочник занедбаний (Stellaria neglecta (Lej.) Weihe; мабуть, правильніше цей вид розглядати зараз у складі роду Alsine L. і називати Alsine neglecta Lej.), який був зафіксований 19 квітня 2023 року Миколою Борисенком на території Канівського природного заповідника в Черкаській області. Цей вид належить до таксономічно проблемної групи видів, що є близько спорідненими з зірочником середнім (Stellaria media (L.) DC.) - дуже поширеною у нашій країні бур'яновою рослиною, відомою багатьом під назвою "мокрець". Типовий зірочник середній має низенькі (часто полеглі і розпростерті) стебла та дрібні білі пелюстки, які не перевищують за довжиною чашечки, і за цими ознаками може бути легко ідентифікований. Натомість дуже цікавими для спеціалістів і значно менше поширеними на території України є інші види цієї групи - зірочник блідий або безпелюстковий (Stellaria apetala Ucria, =S. pallida (Dumort.) Crep.), що має ледь розвинені або зовсім редуковані пелюстки, дрібніші чашолистки, тичинки в кількості 1-3 і квітконіжки до 8 мм завдовжки, що навіть під час плодоношення не відгинаються донизу (в Україні цей вид з певністю відомий з Карпат, Криму та півдня степової зони), нещодавно описаний зірочник рудеральний (Stellaria ruderalis M. Lepsi et al.) з досить високими (до 80 см заввишки) прямими стеблами, пелюстками, коротшими або рівними за довжиною чашолисткам і тичинками в кількості 3-5 (рідко до десяти; знайдений в Україні поки що тільки в одному локалітеті в с. Дмитре Щирецької ОТГ Львівського району Львівської області - Novikov et al., 2020) і власне зірочник занедбаний, що відрізняється від інших видів більшими пелюстками (дорівнюють або перевищують за довжиною чашолистки), високими стеблами до 80 см заввишки і тичинками в кількості 10 (рідко 8; в Україні фіксувався раніше в Криму, в околицях Одеси і Миколаєва). Як бачите, частина цих морфологічних ознак у деяких видів перекривається і не є абсолютними, що дещо ускладнює правильне визначення видів цього таксономічного комплексу. Але нещодавно було з'ясовано, що важливою додатковою ознакою для ідентифікації цих видів може слугувати морфологія стиглого насіння, оскільки різні види мають різну поверхню і структуру горбочків (Lepsi et al., 2019). Рослини з Канівського заповідника мали стебла і пелюстки досить великих розмірів, але остаточно у правильності нашого визначення їх як S. neglecta ми змогли переконатися після того, як Микола Борисенко зібрав 17 травня насіння в цій популяції, сфотографував і завантажив їх окремим спостереженням. Як повідомив мені пан Микола, раніше на території Канівського заповідника зірочник занедбаний знаходив ще Василь Леонович Шевчик, але його знахідки лишилися неопублікованими і були згадані тільки в Літописі природи цієї наукової установи.

Морфологія насіння видів групи Stellaria media aggr. (Lepsi et al., 2019: A-C - Stellaria pallida, D-F - Stellaria media s.str., G-I - Stellaria ruderalis, J-L - Stellaria neglecta)


Зірочник занедбаний в Канівському заповіднику на Черкащині (фото Миколи Борисенка; оригінал доступний за посиланням)

Насінини зірочника занедбаного, зібрані на території Канівського заповідника (фото Миколи Борисенка; оригінал доступний за посиланням)

Картосхема відомих локалітетів зірочника занедбаного, вказана в третьому томі "Екофлори України" (цит. за: Федорончук та ін., 2002 з доповненням автора, знайдений в 2023 році достовірний локалітет виду позначений червоним кольором)

Швидше за все, зірочник занедбаний на території України трапляється значно частіше, ніж вказано вище на карті з "Екофлори України". На мій погляд, цілком відповідає цьому виду спостереження Вадима Манюка 2017 року з Дніпропетровської області (фото), дуже схожими (хоча й недостатнім для точної ідентифікації) є й минулорічне фото користувачки з логіном "ladysunko" з м. Кропивницький, а також спостереження мого колеги Андрія Чурілова 18 квітня з Голосіївського лісу (фото).

15. Роговик купчастий на Сумщині

Декілька цікавих знахідок упродовж 2023 року на території Сумської області зробив мій колега-ботанік Сергій Михайлович Панченко. Одна з них, яка, безперечно, є вартою уваги - роговик купчастий (Cerastium glomeratum Thuill.), зібраний 20 липня у заплаві р. Ворскла біля села Куземин на крайньому півдні Сумщини (Грунська ОТГ Охтирського району) на території національного природного парку "Гетьманський". В Україні цей вид з певністю відомий тільки з Криму і Закарпаття (Федорончук, 2023), хоча відомо низка літературних вказівок і для інших регіонів, наприклад, для околиць Харкова. Наприклад, наша вказівка 2006 р. для с. Зінці неподалік Полтави (Гомля, Давидов, 2008) виявилася помилковою і належить до близького виду роговика  п'ятитичинкового (Cerastium semidecandrum L.). Останній є досить типовою рослиною пісків і піскуватих лук на Лівобережжі України та відрізняється від роговика купчастого меншою кількістю квіток у суцвіттях та широкобілоплівчастими з країв приквітковими листками. Хорологія роговика купчастого в Україні та його статус потребують детальніших досліджень, але попередньо, на наш погляд, у цьому місці його можна вважати випадково занесеною чужорідною рослиною. Детальнішу інформацію про цю знахідку від її автора можна отримати ось в цьому відео на Youtube (за таймлайном 05:50 - 09:00).

Роговик купчастий біля села Куземин на Сумщині (фото Сергія Панченка, оригінал спостереження доступний за посиланням)

Картосхема відомих локалітетів роговика купчастого на території України за третім томом "Екофлори України" (цит. за: Федорончук та ін., 2002 з доповненням автора, виявлений в 2023 р. осередок позначено червоним кольором)

14. Цибуля Регеля на Січеславщині

Одним з найактивніших вітчизняних ботаніків як в плані експедиційної роботи, так і в аспекті публікаційної діяльності є інший мій колега Віталій Петрович Коломійчук, що працює в Ботанічному саду імені акад. О.В. Фоміна Київського національного університету імені Тараса Шевченка. В його спостереженнях на iNaturalist, зроблених упродовж 2023 року майже в усіх ботаніко-географічних регіонах України, настільки багато цінних знахідок, що з них цілком можна було б скласти окремий подібний список. Втім, виділю тут лише дві рослини, які, на мою думку, є найцікавішими. Одна з них - цибуля Регеля (Allium regelianum A. Becker) з "Червоної книги України", поширена в солонцюватих степах Південно-Східної Європи і Кавказу. Територією України проходить північно-західна межа цієї рослини і в нашій країні вона росте переважно в подах півдня степової зони в адміністративних межах Херсонської, Миколаївської і Дніпропетровської областей. Майже усі відомі локалітети цього виду зараз знаходяться на окупованих територіях, тому існують суттєві ризики втрат більшої частини його популяцій. З огляду на це дуже важливим є новий локалітет виду, знайдений Віталієм Петровичем 2 липня 2023 р. на засолених луках біля Булахівського лиману (Павлоградський район). До цього часу на Січеславщині було відомо лише два локалітети цибулі Регеля - в Кочерезькому лісництві та біля м. Новомосковськ (колишнє село Кулебівка; Тарасов, 2012).

Цибуля Регеля неподалік Булахівського лиману на Січеславщині (фото Віталія Коломійчука, оригінал спостереження доступний за посиланням)

13. Астрагал шорсткий на півдні Полтавщини

Інша цікава знахідка Віталія Коломійчука була зроблена 30 червня в Полтавській області у межах колишнього Карлівського району (нині - Карлівська ОТГ Полтавського району) біля с. Лип'янка, де був сфотографований астрагал шорсткий (Astragalus asper Jacq.) - рідкісний центрально-східноєвропейський степовий вид на північній межі ареалу. На Полтавщині він потребує регіональної охорони і був відомий раніше тільки за давніми гербарними зборами з околиць міст Карлівки, Кобеляк і Пирятина. У цьому місці, де астрагал шорсткий знайшов Віталій Петрович, раніше існував Карлівський степовий заповідник, що підпорядковувався Всеукраїнській академії наук в Києві (так званий "Академічний степ") і забезпечував охороною цілинні степи на межі лісостепової і степової зон на Лівобережжі. Це був один з перших заповідників на території УРСР, але Академія наук у 1930-ті роки не могла на той час забезпечити його охорону і згодом відмовилась від його керівництва. Тому вже до початку Другої світової війни цей цінний природний резерват був майже повністю втрачений через розорювання земель місцевими колгоспами. Збереглися лише окремі найкрутіші ділянки схилів, непридатні до сільськогосподарського використання. В 1993 р. деякі з них разом з прилеглими ділянками засолених лук на східній околиці села Лип'янка увійшли до складу комплексної пам'ятки природи місцевого значення "Академія". Саме тут астрагал шорсткий і був знайдений і його новітня популяція, безсумнівно, є нащадком тих рослин, які траплялися тут в кінці ХІХ і на початку ХХ ст. серед надзвичайно цінного різнотравно-ковилового цілинного степу.

Астрагал шорсткий біля села Лип'янка на Полтавщині (фото Віталія Коломійчука, оригінал спостереження доступний за посиланням)

12. Дзвоники розлогі, герань болотяна і гвоздика Ївги на півночі Полтавщини

Чимало цікавих ботанічних відкриттів на території Полтавської області минулого року зробив Ігор Пишний, який тимчасово переїхав на Лубенщину з Донеччини і став активно досліджувати місцеву природу. Наприклад, в 2023 році він знайшов дуже багаточисельні популяції двох видів сон-трави - сну розкритого (Pulsatilla patens (L.) Mill.) і сну лучного (Pulsatilla pratensis (L.) Mill.), а також дослідив сучасний стан локалітету дуже рідкісної на Лівобережжі України орхідеї - плодоріжки салепової (Anacamptis morio (L.) R.M. Bateman & al.; ця популяція згадана в науковій статті В.Л. Шевчика зі співавторами - Shevchyk et al., 2019). 

Плодоріжка салепова неподалік м. Лубни на Полтавщині (фото Ігоря Пишного, оригінал спостереження доступний за посиланням)

Сон розкритий створює аспект під час цвітіння на схилі балки неподалік м. Лубни на Полтавщині (фото Ігоря Пишного, оригінали доступні за посиланням)


З огляду на те, що всі згадані рослини уключені до "Червоної книги України", навіть цього було б цілком достатньо для потрапляння в перелік найкращих, але мені особисто більше запам'яталися інші дві знахідки пана Ігоря. Так, 23 травня біля с. Свиридівка, а 1 липня в заказнику "Балка Мангаревщина" біля с. Бондарі Миргородського району він зафіксував дзвоники розлогі (Campanula patula L.) - рідкісний на Полтавщині європейсько-західносибірський вид на південній межі ареалу. Ця лучно-лісова рослина є добре відомою багатьом київським ботанікам, у великій кількості вона росте в Карпатах (від низинних районів до субальпійського поясу) та у більшості областей Правобережної України (крім півдня Лісостепу та степової зони), в околицях Києва, а далі на схід на Лівобережжі вона трапляється переважно на Поліссі та подекуди на півночі лісостепової зони. На Полтавщині я її ніколи раніше не знаходив, усі мої новітні знахідки в Лівобережному Лісостепу були зроблені в Сумській області неподалік міст Буринь та Конотоп. На Полтавщині за літературними даними вид знаходили ще біля с. Сенча колишнього Лохвицького повіту (Барсуков, 1898) та неподалік міст Лубни і Миргород (Іллічевський, 1928), а в гербарії KW ми бачили зразки з такими етикетками: "М. Сенча Полтавск. губ. Лохвицк. уезд. В лесу. 15.06.1896. А.Ф. Барсуков", "Полтавск. губ., Миргородск. уезда, м. Шишаки. 07.1907. Л. Падалка", "Лубенский р-н, с. Биевцы, на поляне в лесу. 04.06.1966. О.П. Мринский".

Дзвоники розлогі в заказнику "Балка Мангаревщина" на Полтавщині (фото Ігоря Пишного, оригінал спостереження доступний за посиланням)

Інша варта уваги рослина - герань болотяна (Geranium palustre L.) - має схожий ареал і поширена від Західної Європи до Кавказу і Південно-Західного Сибіру. На Полтавщині цю рослину я теж ніколи не знаходив, хоча вона й зазначалася багатьма різними авторами - С.О. Іллічевським - для заплави р. Гнила Оржиця в с. Корніївка Лубенського району, А. Барсуковим - для колишнього Лохвицького повіту, А.М. Красновим - для Лубен, Зінькова і Полтави тощо. На нашу думку, принаймні деякі з цих вказівок (якщо не переважна більшість) є помилковими і мають належати до близького виду Geranium collinum Willd. (герань пагорбкова), який є дуже поширеним на засолених луках усіх річкових долин Полтавщини. Герань болотяну легко відрізнити від пагорбкової за червоно-фіолетовими (а не пурпуровими) пелюстками та наявністю жорсткого опушення довгими відхиленими волосками (у герані пагорбкової опушення завжди м'яке і дуже притиснуте). Ігор Пишний зафіксував цю рослину 12 вересня 2023 р. на західній околиці села Нижній Булатець Лубенського району.

Герань болотяна неподалік м. Лубни (фото Ігоря Пишного, оригінал доступний за посиланням)

Третя дуже цікава знахідка пана Ігоря - гвоздика Ївги (Dianthus eugeniae). Цей вид був описаний відомим вітчизняним ботаніком Юрієм Клеоповим на честь його дружини Євгенії Полонської і вважається східноєвропейським понтичним ендеміком, тобто більше ніде на Земній кулі, крім України і південної частини Бєлгородської області РФ, він не трапляється. Переважна більшість відомих локацій цієї рослини зосереджена у степових фітоценозах лісостепової і степової зон на Лівобережжі України, в тому числі й в Полтавській області, де вона охороняється як регіонально рідкісний вид. За даними "Атласу рідкісних і зникаючих рослин Полтавщини" (Байрак, Стецюк, 2005), щоб порахувати кількість відомих на Полтавщині популяцій гвоздики Ївги, достатньо використати пальці лише однієї руки, але це насправді не зовсім так і новітні знахідки цієї рослини лише підтверджують цей факт. Так, в 2023 р. Ігор Пишний знайшов три нові окремі локалітети: 17 червня - біля с. Овсюки Лубенського району, 1 липня - в заказнику "Балка Мангаревщина" біля с. Бондарі Миргородського району, 24 липня - неподалік с. В'язівок Лубенського району. Варто також додатково згадати, що два локалітети цього ж виду на Лубенщині знайшла й невідома мені особисто користувачка iNaturalist з логіном "kasya_harb" - 16 вересня біля с. Піски-Удайські (фото) і 18 вересня біля с. Повстин (фото). Зовсім неподалік, в балці між селами Пізники і Кизлівка Миргородського району 5 серпня 2021 р. гвоздику Ївги знаходив Віталій Коломійчук (фото), а в мене особисто є гербарні збори цього виду з балок неподалік Полтави: 11 липня 2007 р. - на південно-східній околиці с. Жуки і 3 серпня 2007 р. - між с. Жуки і с. Лани колишнього Диканського району (неподалік колишніх "Садів Мічуріна"). Крім цього, декілька локалітетів з Полтавщини вказав і сам автор виду Ю.Д. Клеопов під час опису цього таксону як нового для науки. В гербарії KW зберігаються такі зразки гвоздики Ївги з Полтавської області (в дужках вказані їх інвентарні номери): "Полтавск. губ., Миргородск. уезда, м. Шишаки. На горке. 07.1907. Л. Падалка" (054291), "м. Горошино Полтав. губ. Хорольск. у., левада "Гребенівщина", 04.07.1915. Ярмолович" (054292), "Хорол. 1924. Є.Т. Полонська" (054293), "Хорол, у р. Хорол, возле трассы. 14.07.1964. О.Н. Дубовик" (054335), "Кременчугский р-н, ур. Стенки, с. Омельник. 21.07.1966. О.П. Мринский" (054319, 054320), "Пирятинський р-н, с. Кроти. Степові схили. 12.08.1972. Л.І. Крицька" (054339, 054340), "Пирятинский р-н, с. Гурбинцы. Степной лессовый склон. 07.08.1978. Л.И. Крицкая, Н.С. Акопянц" (054295-054299), "Північні околиці м. Полтави, на степових схилах балок між с. Івонченці і с. Жуки. 11.07.2007. Д.А. Давидов" (098863), "Пирятинський р-н, с. Шкурати, термофільне узлісся. 25.05.2012. О.А. Коваленко" (119391). Дуже близькою до гвоздики Ївги (можливо, навіть синонімічною, як вважають М.М. Федорончук і сайт POWO) є гвоздика сухостепова (Dianthus tesquicola Klokov), що відрізняється вужчими листками, помітно коротшими гілочками суцвіття і приквітковими лусками, що не досягають за довжиною зубців чашечки, вона відома за численними зразками з карлівських степів, а також за збором С.О. Іллічевського з с. Давидівки неподалік Полтави. Таким чином, відомості про поширення Dianthus eugeniae на Полтавщині в 2023 році було суттєво доповнено, що є важливим як для подальших досліджень хорології цієї рідкісної рослини в області, так і для моніторингу за станом вже відомих її локалітетів.

Гвоздика Ївги у трьох нових локалітетах на півночі Полтавщини (фото Ігоря Пишного, оригінали спостережень доступні за посиланнями: 1, 2 і 3)

Картосхема відомих осередків гвоздики Ївги на території Полтавської області (цит. за: Байрак, Стецюк, 2005 з доповненнями автора: червоним кольором позначені локалітети, знайдені в 2023 році, зеленим - знайдені в 2007-2022 рр., синім - підтверджені гербарними зборами до 2001 р., без урахування зразків гвоздики сухостепової)

11. Каліцій Нотаріза на Донеччині та в м. Київ

Серед ліхенологічних знахідок 2023 року одним з найцікавіших є каліцій або цифелій Нотаріза (Calicium notarisii (Tul.) M. Prieto & Wedin чи Cyphelium notarisii (Tul.) Blomb. & Forssell), сфотографований Олександром Євгеновичем Ходосовцевим спочатку 11 травня в Донецькій області, у спільній з колегами експедиції до національного природного парку "Святі Гори", а згодом - 20 травня у м. Київ на території Національного музею народної архітектури та побуту України в селищі Пирогів. В нього є окремий допис у соцмережі Facebook про цей лишайник. В своїй статті 1870 року Густав Шперк вказує два види роду Acolium De Not. - A. viridulum De Not. i A. tigillare Ach. - знайдені ним восени 1869 року на соснах в Святих Горах тодішнього Ізюмського повіту Харківської губернії (Шперк, 1870). Цілком ймовірно, що вказівка на A. tigillare могла стосуватися іншого виду, відомого нині, як Calicium notarisii, хоча за відсутності зразків, зібраних Г. Шперком, точно стверджувати про це неможливо. В будь-якому випадку каліцій Нотаріза в Україні є досить рідкісним видом, що відомий ще з Харківщини (без точного зазначення локалітету) за зборами професора Василя Матвійовича Черняєва, а також за зразками Альфреда Окснера з села Вища Дубечня на Київщині (Окснер, 1956).

Каліцій Нотаріза в Донецькій області (фото Олександра Ходосовцева, оригінал спостереження доступний за посиланням)

Каліцій Нотаріза в м. Київ (фото Олександра Ходосовцева, оригінал спостереження доступний за посиланням)

10. Волошка довгоденна на Рівненщині

Дуже активними в плані ботанічних спостережень в 2023 році були мої колеги з Національного ботанічного саду імені М.М. Гришка НАН України в Києві Олександр Баранський та Олександр Левон, які вже дуже тривалий час входять в ТОП-5 найактивніших спостерігачів судинних рослин флори України за загальною кількістю спостережень на iNaturalist, впевнено випереджаючи мене та багатьох інших вітчизняних користувачів ресурсу. Тому другу десятку хочу відкрити їхньою спільною знахідкою (між іншим, для мене ледь не найнесподіванішою серед усіх інших в цьому переліку!) - волошкою довгоденною або ж волошкою сонячною (Centaurea solstitialis L.) на Правобережному Поліссі. Ареал цього виду охоплює переважно південні регіони Європи (в тому числі південну частину степової зони України та Кримський півострів, де ця волошка з жовтими квітками місцями є дуже поширеною), північну частину Африки, Західну і Центральну Азію. Найпівнічнішим локалітетом, який відомий особисто автору, є околиці міста Саврань на Одещині, де ми збирали цю рослину в 2015 р. спільно з Є.В. Польовим. Біля с. Флора на Одещині (Окнянська ОТГ Подільського району) цю рослину ще в 1886 році знаходив Владислав Монтрезор. Низка північніших локалітетів на півдні Кропивниччини було знайдено в 2021 році Олександром Шиндером (фото 1, фото 2), а на півночі Миколаївщини - в 2022 р. Світланою Ситай (фото) і в 2023 р. Галиною Драбинюк (фото). Ці знахідки засвідчують факт поступового просування виду на північ. Але все ж знахідка волошки довгоденної в околицях міста Радивилів на Рівненщині, зроблена О.Р. Баранським і О.Ф. Левоном 27 липня 2023 р. між дорогою і полем неподалік залізничного полотна, для мене особисто виглядала аж надто несподівано. Як занесена залізницею ця волошка ще була вказана для Києва за зборами І.Ф. Шмальгаузена, а в гербарії KW ми бачили також один зразок C. solstitialis (інвентарний номер 113526), зібраний Віктором Гончаренком 27 липня 2012 р. на північній околиці с. Травневе Дубенського району Рівненської області, на полі серед люцерни посівної. В останньому випадку також має йти мова, мабуть, саме про випадковий занос діаспор виду з півдня. В будь-якому випадку буде цікаво дослідити стан локалітетів цього виду на Рівненщині в майбутньому, оскільки в Києві після професора Івана Федоровича Шмальгаузена ніхто з ботаніків пізніше його не знаходив.

Волошка довгоденна біля м. Радивилів Рівненської області (фото Олександра Баранського, оригінал спостереження доступний за посиланням)

Волошка довгоденна біля м. Радивилів Рівненської області (фото ОлександраЛевона, оригінал спостереження доступний за посиланням)

9. Ячмінка лісова на Тернопільшині

Ячмінка лісова (Hordelymus europaeus (L.) Harz) належить, на мою думку, до групи найменш відомих представників родини злакових (Poaceae) рівнинних регіонів України. Я давно мрію відшукати її в околицях Києва, хоча на Київщині, де закінчується східна межа ареалу цього виду (зосередженого переважно в широколистяних лісах Середньої і Південної Європи, Кавказу та Малої Азії), вона є надзвичайно рідкісною рослиною. На території України більшість відомих знахідок було зроблена в кінці ХІХ - на початку ХХ століть в Закарпатській, Чернівецькій, Івано-Франківській, Львівській, Хмельницькій, Тернопільській, Вінницькій, Житомирській областях і в горах Криму, є окремі дуже давні чи непідтверджені зборами вказівки для Києва, Ставища на Київщині та Балти на Одещині. Наскільки рідкісною зараз є ця рослина на території України, можна зробити висновок лише з того факту, що в 2023 р. ячмінка лісова була вперше оприлюднена на iNaturalist - 1 серпня її сфотографувала на території природного заповідника "Медобори" на Тернопільщині відома дослідниця рослинного покриву цього заповідника Галина Оліяр. Буквально тиждень тому з'явилося друге спостереження, зроблене Олександром Шиндером 21 жовтня 2023 р. на Закарпатті (фото). На UkrBIN можна переглянути декілька інших новітніх знахідок цього виду, датованих 2017-2020 роками на Львівщині та Івано-Франківщині. В гербарії KW зберігається багато зразків з Правобережного Лісостепу, тому, гадаю, буде доцільно вказати місця їх збору для того, щоб звернути увагу інших українських ботаніків на цю цікаву рослину, сучасне поширення якої лишається недостатньо відомим. Тернопільска область: ліс "Більче" біля с. Монастирьок Заліщицького району, 15.08.1940, Ф.О. Гринь; ліс "Турильче" біля с. Волківці Борщівського р-ну, 19.08.1940, Ф.О. Гринь; ліс Скала Скало-Подільського району, 23.08.1940, Ф.О. Гринь; Волицьке лісництво Гримайлівського району, 12-14.10.1940, Ф.О. Гринь. Хмельницька область: м. Городок, грабово-дубовий ліс на південно-західному схилі Кремінної гори (біля залізничного мосту) в 54 кварталі Городоцького ботанічного заказника, 13.08.1993, О.М. Кльоц. Вінницька область: молодий ліс між с. Микулинцями та м. Літин, по правому берегу болота Згар, 05.07.1927, Д.К. Зеров; околиці Вінниці, П'ятничанський ліс, грабовий ліс, 24.07.1927, К.С. Янковський; Проскурівська округа, на північ від с. Майдан, грабово-березовий ліс, 04.08.1928, М.І. Котов; там само, між с. Макарівці і с. Клопотівці, грабовий ліс, 05.08.1928, М.І. Котов; там само, на північ від с. Луки Барські, грабово-дубовий ліс, 06.08.1928, М.І. Котов; П'ятничанська дача, квартал 85, 22.08.1928, П.П. Кожевніков; околиці Тульчина, на північ від с. Самгородок, грабовий ліс, 16.06.1929, М.І. Котов; Тульчинська округа, 2 версти на південь від с. Олександрівка, грабовий ліс на водороздільному плато, 24.06.1929, М.І. Котов; там само, на південь від с. Шарапанівка, грабовий ліс, 25.06.1929, М.І. Котов; там само, між селами Ілляшівка та Одаївка, грабовий ліс, 05.07.1929, М.І. Котов; там само, на північний захід від с. Жолоби, грабовий ліс, 15.07.1929, М.І. Котов; там само, на південь від м. Шпиків в 1,5 км, біля с. Гуральня, грабовий ліс, 30.07.1929, М.І. Котов; там само, на південь від с. Широка Гребля по дорозі на с. Самгородок, грабовий ліс, 01.08.1929, М.І. Котов; с. Стрижавка, правий берег р. Буг, грабовий ліс, 30.08.1929, Ф.Я. Левіна; с. Криківці, 1932, Ю.Д. Клеопов; Немирівський район, Ситківецька лісова дача, груд, 29.06.1932, Ф.О. Гринь, В.С. Михайличенко; там само, Дашівське лісництво, груд, 04.07.1932, Ф.О. Гринь, В.С. Михайличенко; в урочищі Корабельщина Літинського лісництва, біля с. Ванячки Літинського району, 01.05.1934, Ф.О. Гринь; в грабових лісах Барського лісництва, урочище Клин, 09.09.1937, Ф.О. Гринь; П'ятничанський ліс Вінницького району, 23.06.1938, Ф.О. Гринь; Мурованокуриловецький р-н, с. Березове, урочище Дубина, 28.08.1949, Г.А. Кузнецова; Ободівський р-н, Ободівка, грабово-дубовий ліс, 11.06.1953, М.І. Котов, Р. Теличко; Шпиківське лісництво, грабово-дубовий ліс, 03.07.1983, О.О. Орлов; Чечельницький р-н, Бритавське лісництво, зрідка в скельнодубовому лісі плющовому, 10.08.2006, Г.А. Чорна, А.А. Куземко і М.М. Федорончук; м. Іллінці, Іллінецьке лісництво, 19.06.2008, Я.П. Дідух, Т.В. Фіцайло, І.А. Коротченко, Ю.А. Вашеняк. Черкаська область: Монастирищенське лісництво, квартал 12, 12.07.1937, Ф.О. Гринь. Житомирська область: Бондарецьке лісництво, в грабовому лісі, 11.06.1938, Ф.О. Гринь; Богунське лісництво, 14.06.1938, Ф.О. Гринь. Київська область: с. Сніжки, грабові груди в верхівці р. Гнилого Тікича, 23.07.1929, Ю.Д. Клеопов; с. Ставище, грабово-дубовий ліс, 23.07.1929, Ю.Д. Клеопов. Дуже рідкісною ячмінка лісова є й в горах Криму, де її знаходили тільки в Кримському державному заповіднику: 6 липня 1926 р. М.О. Троїцький на Чучельському перевалі, 28 липня того ж року В.М. Сукачов і Г.І. Поплавська біля будинка мисливців та 2 серпня 1938 р. Ф.О. Гринь на висоті 680-900 м над рівнем моря. Також нещодавно цей вид був знайдений в Західному Поліссі, його зафіксував В.В. Коніщук 5 серпня 2003 р. в грабово-дубовому лісі на території Черемського природного заповідника.

Ячмінка лісова в природному заповіднику "Медобори" на Тернопільщині (фото Галини Оліяр, оригінал спостереження доступний за посиланням)

8. Надбородник безлистий в Криму

Дуже багато цінних в ботанічному аспекті знахідок в 2023 році було зроблено різними спостерігачами на території Кримського півострова. Однією з найцікавіших рослин, про яку обов'язково слід написати детальніше, є надбородник безлистий (Epipogium aphyllum (L.) Sw.) - надзвичайно рідкісна зараз сапрофітна (тобто повністю позбавлена хлорофілу) орхідея з "Червоної книги України", знайдена в середині липня Світланою Богданович. Незважаючи на те, що ця дуже цікава рослина має широкий ареал, який охоплює більшість регіонів Євразії, особливості біології (здатність вести тривалий прихований спосіб життя у симбіозі з мікоризою гриба, переважання вегетативного розмноження за допомогою столонів над генеративним) зумовлюють її природну рідкісність. В Україні вид фіксували у ХІХ-ХХ ст. в Карпатах, Прикарпатті, Західному і Правобережному (околиці Києва) Лісостепу та Гірському Криму. Це перше спостереження надбородника безлистого на iNaturalist з території України.

Надбородник безлистий в Гірському Криму (фото Світлани Богданович, оригінал спостереження доступний за посиланням)

7. Дельфіній яскраво-червоний в Луганську

Серед інших знахідок, що були зроблені упродовж 2023 року на тимчасово окупованих територіях, звертає на себе увагу дельфіній яскраво-червоний (Delphinium puniceum Pall.), який є надзвичайно декоративною рослиною і також уключений до "Червоної книги України". Його невеликий ареал охоплює Донецький кряж (в Україні вид росте на західній межі поширення виключно в Донецькій та Луганській областях) і прилеглі регіони РФ, Передкавказзя і Західний Казахстан. Він був знайдений Тетяною Совою 1 липня на кам'янистих схилах у південно-західній частині міста Луганськ (Артемівський район). З огляду на те, що всі місця поширення виду потребують ретельного обліку з огляду на природну рідкісність виду, згадана знахідка є вкрай важливою, навіть попри той факт, що в околицях Луганська ця рослина вже фіксувалася раніше. Це лише друге спостереження дельфінія яскраво-червоного на iNaturalist з території України, перше було зроблене 6 червня 2013 р. Микитою Перегримом також на Луганщині - біля с. Липове Сорокинської ОТГ Луганського району (фото).

Дельфіній яскраво-червоний в Луганську (фото Тетяни Сови, оригінал доступний за посиланням)
Картосхема відомих локалітетів дельфінія яскраво-червоного на Луганщині (цит. за: Перегрим та ін., 2014)

6. Річчіокарп плавучий в Лівобережному Лісостепу

Річчіокарп плавучий (Ricciocarpos natans (L.) Corda) - це дуже своєрідний печіночник з характерною дихотомічно розгалуженою сланню до 1 см завдовжки, що утворює напіврозетки, які плавають на поверхні води або трапляються на пересохлих ділянках водойм на вологому мулистому ґрунті. Його ареал охоплює більшу частину Євразії (від тайгової до лісостепової і частково північної частини степової смуги), Північну і Південну Америку, Австралію та Нову Зеландію. Наскільки цей вид є рідкісним на Лівобережжі лісостепової зони України можна дізнатися, наприклад, з книги "Безсудинні рослини Лівобережного Лісостепу України" (Байрак та ін., 1998), де він вказаний тільки за літературними даними з посиланням на класичну монографію Дмитра Зерова "Флора печіночників і сфагнових мохів України". Втім, в останній (Зеров, 1964) річчіокарп згадано для "ст. Красний Донець" Зміївського району Харківської області (нині - селище Донець Донецької ОТГ Ізюмського району), що за ботаніко-географічним районуванням ми зараховуємо до степової зони. Пізніше в монографії "Рослинність водойм і боліт Лісостепу України" (Чорна, 2013) цей вид як домінант відповідної асоціації вищої водної рослинності вказаний для північних районів Харківської області (в басейні р. Сіверський Донець) та для долини р. Дніпро в Переяслав-Хмельницькому районі Київщини, а також як супутній вид в інших асоціаціях водної рослинності на Черкащині, Вінниччині і Хмельниччині. 6 жовтня 2018 року автор знайшов його біля села Дівички на Київщині на мілководді мезотрофного болота, а в 2023 році було зафіксовано ще декілька нових локалітетів. 4 вересня у ставку біля селища Буди неподалік Харкова річчіокарп був виявлений користувачем iNaturalist з логіном "andrey_novgorodsky", 8 вересня - Аллою Громаковою у річці Мож біля с. Артюхівка Зміївської ОТГ Чугуївського району Харківщини, а 28 вересня - Василем Шевчиком в національному природному парку "Білоозерський" на північний захід від с. Озеряни Ліплявської ОТГ Черкаського району Черкащини. Таким чином, в Лівобережному Лісостепу нині є цілком підтвердженим поширення цього печіночника в Київській, Черкаській і Харківській областях. Також слід згадати, що декілька локалітетів річчокарпа минулого року було знайдено і на Правобережному Поліссі - Олександром Грибом 23 червня між селами Мала Козара і Вільха на межі Миропільської та Романівської ОТГ Житомирського району Житомирщини (фото) та 15 липня на південній околиці села Конотоп Михайлюцької ОТГ Шепетівського району Хмельниччини (фото), а також Олександром Баранським 4 жовтня у с. Доротище Ковельської ОТГ Ковельського району на Волині (фото).

Річчіокарп плавучий у ставку біля селища Буди неподалік Харкова (оригінал спостереження доступний за посиланням)

Річчіокарп плавучий у річці Мож біля с. Артюхівка на Харківщині (оригінал спостереження доступний за посиланням)

Річчіокарп плавучий неподалік села Озерище на Черкащині (фото Василя Шевчика; оригінал доступний за посиланням)

5. Осот рожевий на Кропивниччині

Осот рожевий (Cirsium roseolum Gorl.) є однією з найулюбленіших для мене особисто рослин, тому він просто не міг не потрапити до цього переліку. Уперше я познайомився з ним ще в далекому дитинстві в кінці 1990-их років в околицях селища Кегичівки на Харківщині, де я постійно бував влітку і він часто бачив цей вид на вологих луках в урочищі "Старий Богдан". Ця рослина, для всіх, хто її знає, не може не впадати в очі, особливо наприкінці літа, - потужна розетка великих за розміром колючих листків та дуже вкорочене квітконосне стебло з великими кошиками жовтувато- чи біло-рожевих квіток справляють просто незабутнє враження! В "Определителе высших растений Украины", яким я тоді користувався, так само, як і в раніших україномовних визначниках, ця рослина має назву осот їстівний (Cirsium esculentum (Siev.) C.A. Mey.), але згодом було встановлено, що останній, поширений переважно в Сибіру, має темніші яскраво-рожеві чи світло-пурпурові квітки, тому східноєвропейські рослини доцільніше розглядати як окремий (хоча й дуже близький) самостійний вид Cirsium roseolum. Ареал цього виду охоплює Лівобережжя лісостепової і степової зон України, а також басейни річок Дон та Волга в РФ. Завдяки активному насіннєвому розмноженню осот рожевий поступово розширює свій ареал в північному і західному напрямках. В 1920-их роках Сергій Олімпійович Іллічевський під час дослідження флори Полтавщини, уперше знайшовши цю рослину, щиро здивувався, як він міг її прогледіти раніше і не відкидав можливість її занесення сюди. Ми неодноразово знаходили осот рожевий біля Полтави та на Харківщині у заплавах річок Мож, Оріль та Берестова. В 1973 році відомий флорист Микола Бортняк уперше знайшов цей вид на Київщині, на вологих солончакуватих луках біля с. Бзів тодішнього Баришівського району, підкресливши, що тут він є занесеною рослиною (цей локалітет до сих пір лишається єдиним на Київщині і його теперішній стан потребує перевірки), а в 2012 році Олександр Орлов зібрав осот рожевий уперше на Лівобережному Поліссі, біля села Киселівки колишнього Менського району (відповідний гербарний зразок зберігається в KW). І ось в 2023 році з'ясувалося, що ця рослина дісталася Правобережної України - 1 серпня 2023 року аспірантка Інституту ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України Катерина Лавріненко знайшла цей вид в заплаві р. Велика Вись біля с. Коробчине на Кропивниччині. Таким чином, осот рожевий є новим видом для флори Правобережного Лісостепу України і в нас немає жодних сумнівів, що в майбутньому у цьому регіоні він буде знайдений найближчим часом ще в кількох нових раніше невідомих вченим-ботанікам локалітетах. Немає жодних сумнівів, що тут ця рослина є чужорідною оскільки луки долини річки Велика Вись спеціально вивчав в середині ХХ століття відомий український геоботанік Данило Якович Афанасьєв (для нього ці місця були рідними, бо він народився в м. Новомиргород), який би точно звернув увагу на цю рослину, якщо б вона раніше тут траплялася.

Осот рожевий в заплаві річки Велика Вись на Кропивниччині (фото Катерини Лавріненко, оригінал спостереження доступний за посиланням)

4. Берізка триколірна на Буковині

Об'єктивно ця знахідка мала б бути на першій позиції, оскільки мова тут буде йти про єдиний з цього переліку новий вид для флори України! Але цей перелік, як я вже неодноразово підкреслював, є не об'єктивним, а суб'єктивним, тому, оскільки він стосується чужорідної рослини, яка росте в наших умовах (принаймні поки що) цілком випадково, ставити його вище за три наступні знахідки мені особисто здається неправильним. 

Берізка триколірна (Convolvulus tricolor L.) - це аборигенна для Середземномор'я рослина відкритих добре освітлених (ксеротермних) біотопів, що завдяки гарним квіткам іноді вирощується як декоративна на клумбах і квіткових вазонах. В багатьох країнах Західної і Центральної Європи (Бельгія, Німеччина, Польща, Чеська Республіка) вона відома як випадково здичавіла з культури, що не натуралізується і є ефемерофітом. 19 вересня 2023 р. цей вид був знайдений Олександрою Угнівенко в лісі в селі Фальків Берегометської ОТГ Вижницького району Чернівецької області, куди, можливо, потрапив із закинутих присадибних ділянок. На території України цю рослину поки що у здичавілому стані не знаходили (Федорончук, 2023).


Берізка триколірна у селі Фальків на Буковині (фото Олександри Угнівенко, оригінали доступні за посиланням)

3. Булатка довголиста на Київщині

На території України в природних умовах росте три види роду булатка (Cephalanthera Rich.) і всі вони, як і інші представники родини орхідні (Orchidaceae), уключені до "Червоної книги України" і трапляються в наших умовах дуже нерівномірно. Усі три види можна побачити в Карпатах та в горах Криму, а ось на рівнині вони трапляються далеко не скрізь. Булатку великоквіткову (Cephalanthera damasonium (Mill.) Druce) я кілька разів знаходив у Західному і Правобережному Лісостепу (в тому числі й на Київщині в межах Обухівського району) і мрію відшукати її на Лівобережжі, де вона фіксувалася тільки в одному локалітеті біля Диканьки на Полтавщині (cучасний стан цієї популяції лишається невідомим). Другий вид - булатка червона (Cephalanthera rubra (L.) Rich.) - дуже локально трапляється на Поліссі, в Лісостепу і в північній частині степової зони (Донецький кряж), була знайдена мною спільно з Анастасією Давидовою і Олександром Баранським в 2021 р. на півночі Сумщини, але загалом є вкрай рідкісною рослиною (на iNaturalist загалом 259 спостережень, з них 252 зроблені в Криму, а решта сім - в Сумській, Львівській, Чернівецькій та Житомирській областях). Третій вид - булатка довголиста (Cephalanthera longifolia (L.) Fritsch.) теж у більшості регіонів, за винятком Криму, Карпат і Закарпаття, поширена локально. Серед 249 спостережень на iNaturalist з України 205 були зроблені в Криму, а решта 44 - в адміністративних межах Закарпатської, Рівненської, Тернопільської, Івано-Франківської, Чернівецької областей, одне є фотографією гербарного зразка, зібраного в 1973 р. в околицях Києва, а ще одне є надзвичайно цікавим, бо було зроблене в 2023 році неподалік Києва. Невідомий мені користувач з логіном "infopres18" завантажив світлину, на якій зображена булатка довголиста, що квітувала 19 травня 2023 р. біля селища Клавдієво-Тарасове Бучанського району Київської області. В останні роки цю рослину на Київщині знаходили у Вишгородському районі біля с. Любимівка і в Бучанському районі біля с. Ніжиловичі (Панчук, Давиденко, 2019; Панчук та ін., 2019). Ці знахідки є дуже цінними і дарують нам надію, що цей вид ще можна буде відшукати в майбутньому в околицях Києва повторно.

Булатка довголиста у Клавдієво-Тарасовому неподалік Києва (оригінал спостереження доступний за посиланням)

2. Блищак Лезеля і пухнатка волохата на Київщині

Низку цікавих судинних рослин неподалік міста Переяслава на Київщині знайшов відомий український ботанік Василь Леонович Шевчик, який вже дуже тривалий час активно займається вивченням флори і рослинності Середнього Придніпров'я, але долучився до оприлюднення своїх фото на iNaturalist зовсім нещодавно, влітку минулого року. Про його знахідки зірочника занедбаного і річчіокарпа плавучого ви мали можливість прочитати вище, а з-поміж інших найвагоміших фотофіксацій виділяю тут дві - дуже рідкісну орхідею, приурочену до торфових боліт, та чужорідну рослину родини злакових, що є новою для Лівобережної України.

Блищак Лезеля або жировик Лезеля (Liparis loeselii (L.) Rich.) є рідкісним голарктичним бореальним видом на південній межі ареалу, уключеним до "Червоної книги України". Він росте на оліго- та мезотрофних торфових болотах і є дуже чутливим до зміни гідрорежиму, а тому з огляду на поступове підвищення середньорічних температур і осушення боліт внаслідок антропічної діяльності належить до тієї групи видів, які ми у найближчому майбутньому ризикуємо зовсім втратити. Раніше ця рослина фіксувалася в багатьох регіонах України від Київщини до Луганщини, але в більшості областей Лісостепу і Степу (Полтавщина, Харківщина, Луганщина, Січеславщина та Буковина) вона або зовсім зникла, або залишилася в єдиних ізольованих локалітетах. 3 липня 2023 р. вона була знайдена Василем Леоновичем неподалік села Хоцьки Бориспільського району Київщини на території національного природного парку "Білоозерський". Це четверте оприлюднене на iNaturalist спостереження блищака Лезеля з території України, решта три були зафіксовані Олексієм Василюком 10 липня 2010 р. у м. Вишгород Київської області.

Блищак Лезеля в національному природному парку "Білоозерський" в адміністративних межах Київської області (фото Василя Шевчика; оригінал спостереження доступний за посиланням)

Картосхема відомих локалітетів блищака Лезеля за "Червоною книгою України" (Гончаренко та ін., 2009 з доповненням автора; виявлений в 2023 р. осередок позначено зеленим кольором)

Інший вартий уваги вид - пухнатка волохата (Eriochloa villosa (Thunb.) Kunth). Це чужорідна рослина, що походить з Далекого Сходу та Південно-Східної Азії. Уперше на можливість її знаходження в Україні вказав відомий український агроботанік Дмитро Ларіонов, що підкреслював схожість зернівок цього виду із зернівками чумизи (Setaria italica (L.) P. Beauv.; Ларіонов, 1950). Остання активно використовувалася в УРСР в середині ХХ ст. як високопродуктивна польова культура, тому Eriochloa villosa вважалася потенційно небезпечним карантинним бур'яном посівів чумизи. Втім, Д.К. Ларіоновим так і не були зафіксовані випадки трапляння пухнатки волохатої в наших умовах (цитата з цого статті: "ось чому треба звернути увагу на вивчення цієї рослини і, насамперед, її насіння, з яким нам доводиться зустрічатись раніше, ніж з самою рослиною"), тому Юрій Прокудін із співавторами в монографії "Злаки Украины" також підкреслив відсутність відомих конкретних локалітетів цього виду. Натомість М.М. Цвельов у першому томі "Флоры европейской части СССР" (Цвелев, 1974) вказав цю рослину для Причорномор'я (на жаль, не конкретизуючи, де саме вона була знайдена, але, швидше за все, знаючи про факт її фіксації Д.К. Ларіоновим). Достовірні знахідки пухнатки волохатої на території України, підтверджені гербарними зразками, були зроблені значно пізніше: Галиною Чорною 25 липня 1999 р. у м. Умань на Черкащині як бур'ян на городі, Ганною Коломієць 29 липня 2009 р. біля поля ячменю у с. Городок на Тернопільщині, Олександром Шиндером в 2019 р. на полі кукурудзи біля с. Джулинка Гайсинського району Вінничини та ним же 5 вересня 2021 р. у великій кількості на перелозі у м. Ржищів на Київщині (Шиндер та ін., 2022). Василь Шевчик зібрав цю рослину 14 вересня 2023 р. на вирубці, вкритою рудеральною рослинністю з переважанням амброзії полинолистої (Ambrosia artemisiifolia L.), мишію сизого (Setaria pumila (Poir.) Roem. & Schult.) і лободи білої (Chenopodium album L.) північніше села Хоцьки Бориспільського району Київської області. Ця знахідка є першою достовірною фіксацією виду на території Лівобережжя України і немає сумнівів, що ця чужорідна рослина незабаром почне поширюватися в цьому регіоні значно активніше.

Пухнатка волохата серед інших видів рудеральної рослинності на вирубці біля с. Хоцьки на Київщині (фото Василя Шевчика, оригінал доступний за посиланням)

1. Гронянка багатодільна на Сумщині

Найціннішими, на мою особисту думку, серед усіх ботанічних спостережень 2023 року, оприлюднених на iNaturalist, є знахідки на Сумщині гронянки або ключ-трави багатодільної (Botrychium multifidum (S.G. Gmel.) Rupr. або ж Sceptridium multifidum (S.G. Gmel.) M. Nishida) - рідкісної папороті, уключеної до "Червоної книги України". Наскільки рідкісною є ця рослина на Лівобережжі в межах лісостепової зони України можна прочитати в одному з моїх попередніх повідомлень, де було зазначено, що остання достовірна знахідка була датована 1913 роком, коли К.М. Залеський знайшов цей вид в двох локалітетах неподалік м. Лебедин: 4 серпня на болоті "Кругле" і 28 липня між м. Лебедин і с. Маськи у сосновому лісі (відповідні гербарні збори зберігаються в KW i MW). Тому було дуже приємно дізнатися, що 8 серпня 2023 р. через 110 років Олександра Угнівенко знайшла понад 100 особин гронянки багатодільної на західній околиці села Московський Бобрик (Лебединська ОТГ Сумського району), а ще одна ділянка з цією рідкісною папороттю була нею ж виявлена 16 липня між селами Діброва і Туранівка Ямпільської ОТГ Шосткинського району (тобто в межах не лісостепової, а лісової зони). В Україні цей вид зрідка трапляється в Карпатах, Західному та Правобережному Лісостепу і на Правобережному Поліссі, а на Лівобережному Поліссі його фіксували раніше на території національного природного парку "Деснянсько-Старогутський" та в декількох локалітетах на півночі Чернігівщини.

Гронянка багатодільна біля села Московський Бобрик на Сумщині (фото Олександри Угнівенко, оригінали спостережень доступні за посиланнями 1, 2 і 3)

Гронянка багатодільна між селами Діброва і Туранівка на Сумщині (фото Олександри Угнівенко, оригінал спостереження доступний за посиланням)

Картосхема відомих локалітетів гронянки багатодільної в третьому виданні "Червоної книги України" (цит. за: Сичак та ін., 2009 з доповненням автора; знайдені в 2023 р. локації позначені фіолетовим кольором)

Таким вийшов цей перелік і, сподіваюся, що ви змогли переконатися, наскільки багато цікавої і корисної інформації про поширення окремих видів рослин науковці можуть отримувати з тих фотоспостережень, які завантажуються на iNaturalist користувачами цього ресурсу. Навіть я як професійний учений-ботанік з майже 20-річним досвідом польових експедицій територією України ніколи особисто не знаходив більше половини з тих видів, які були згадані в цьому повідомленні! Тому, якщо ви любите спостерігати за чудовою природою України, хочете навчитися впізнавати рослини вітчизняної флори чи інші види живих організмів, запрошую долучитися до нашої спільности вітчизняних користувачів iNaturalist і, можливо, саме ваші знахідки потраплять у наступний перелік найкращих вже в 2024 році!

Наприкінці висловлюю подяку Збройним силам України, завдяки хоробрості і мужності яких навіть в умовах повномасштабної війни я маю можливість продовжувати активну наукову діяльність. Якщо ви хочете якимось чином підтримати мою роботу, то найкращою допомогою зараз буде підтримка ЗСУ в боротьбі зі військовою агресією окупантів і донати знайомим волонтерам на актуальні збори для потреб нашої армії. Оперативну інформацію щодо роботи мого проєкту можна отримати у відповідному телеграм-каналі "Ботанічний Блог Дениса Давидова" (t.me/davydovbotany), дописи там не дуже регулярні, але все ж є трохи оригінального додаткового контенту, який у веб-версії або не публікується зовсім, або виходить із запізненням. 


Опубліковано о Немає коментарів:
Підписатися на: Дописи (Atom)