неділя, 12 січня 2025 р.

Володимир Поварніцин: До 125-річчя від дня народження

Влітку 2024 року виповнилося 125 років від дня народження відомого українського і російського ботаніка, фахівця в галузі геоботаніки, лісознавства і дендрології, член-кореспондента Академії наук УРСР Володимира Олексійовича Поварніцина (1899-1962).

Володимир Поварніцин (фото з книги "Інститут ботаніки ім. М.Г. Холодного НАН України (1921-2011): Віхи історії та сучасність"; Київ, 2011)

Володимир Поварніцин народився 14 червня 1899 року в м. Вятка (зараз - Кіров). В 1910-1917 рр. навчався у Вятському реальному училищі, після закінчення семи класів якого вступив до Казанського університету, де розпочав вивчення ботаніки під керівництвом професора Андрія Гордягіна. Однак вже восени 1918 р. з огляду на початок Жовтневої революціі студент Поварніцин повернувся до Вятки, де влаштувався на роботу старшим лаборантом ботанічного кабінету Вятського краєзнавчого музею. В 1919-1921 рр. він активно досліджував флору тодішньої Вятської губернії, виявивши низку нових для цього регіону видів, брав участь в геоботанічному обстеженні декількох лісових масивів (Тукмачевська, Глушківська і Лаптєвська лісові дачі), які пізніше ввійшли до складу заповідника "Нургуш". В 1921 р. він продовжив здобувати вищу освіту, вступивши до Петроградського лісового інституту. Під час навчання в цій установі значний вплив на формування наукового світогляду молодого вченого мали його викладачі, зокрема видатний радянський геоботанік, згодом академік АН СРСР професор Володимир Миколайович Сукачов, який тривалий час очолював кафедру дендрології і систематики рослин Ленінградського лісового інституту. Після закінчення Лісового інституту в 1925 році Володимир Поварніцин був залишений на посаді асистента кафедри і під керівництвом В.М. Сукачова проходив навчання в аспірантурі і займався вивченням лісової рослинності в різних регіонах тодішнього Радянського Союзу (Урал, Кавказ, Східний Сибір). В 1935 році Президія АН СРСР присвоїла В.О. Поварніцину науковий ступінь кандидата біологічних наук за сукупністю праць без захисту дисертації. В 1935-1937 рр. вчений працював на посаді доцента в Ленінградському університеті, а в 1937 р. перейшов на роботу в Сибірський лісотехнічний інститут в м. Красноярськ, де очолював кафедру дендрології та ботаніки і одночасно був деканом лісогосподарського факультету. Сибірський період діяльності Володимира Поварніцина також в науковому плані відзначався значною продуктивністю, крім педагогічної роботи, він активно займався вивченням хвойних лісів цього регіону і в 1938 р. в Ленінграді захистив докторську дисертацію на тему "Класифікація та генезис кедрових лісів СРСР". Саме під час польової роботи в надскладних умовах на Кавказі та в Сибіру, займаючися вивченням лісів цих регіонів, що в геоботанічному плані були зовсім не дослідженими на той час, Володимир Олексійович зміг реалізувати свій хист в розробленні лісової типології і класифікації, встановленні закономірностей територіальної диференціації та господарського значення лісів, що згодом успішно застосовував і для вивчення лісової рослинності України. В 1930-1950 рр. він вважався ледь не єдиним фахівцем в тодішньому СРСР, що займався вивченням світлохвойних лісів Сибіру.

В 1945 р. Міністерство вищої освіти СРСР переводить Володимира Поварніцина до Києва, де він очолює кафедру дендрології Київського лісогосподарського інституту (пізніше - Українська сільськогосподарська академія, а нині - Національний університет біоресурсів і природокористування України). Так розпочався український період наукової діяльності В.О. Поварніцина, що тривав до смерті вченого 21 жовтня 1962 року. В 1948 р. Володимир Поварніцин був обраний член-кореспондентом Академії наук УРСР, а з 1949 р. за сумісництвом він працював і в Інституті ботаніки АН УРСР на посаді старшого наукового співробітника відділу геоботаніки.

Найголовніші досягнення Володимира Поварніцина під час роботи в Україні були пов'язані з дослідженням лісової рослинності, зокрема лісової типології, класифікації, продуктивності лісів та їх динаміки. Найвагомішою його працею в цей період є фундаментальна монографія "Ліси Українського Полісся" (1959), що, крім суто класифікації і докладного опису різних типів лісів, торкається низки цікавих і актуальних питань формування лісів України в післяльодовиковий період та розроблення геоботанічного районування лісової зони. Вагомим є внесок Володимира Поварніцина у вивчення лісів Поділля, Буковини і Карпат, що більшою мірою було продовжено його учнями, зокрема професором Василем Івановичем Комендарем. Дуже цікавою для мене особисто є й стаття В.О. Поварніцина спільно з М.І. Шендриковим, присвячена опису лісів урочища "Феофанія" (1957), оскільки маю можливість зараз регулярно відвідувати цю цікаву і в ботанічному аспекті територію в межах Києва. Низка інших робіт вченого присвячена дендрології і стосується дослідів з інтродукції на території України дуба червоного, видів тополі, горіха чорного тощо. Незважаючи на свій відносно короткий період роботи в Україні Володимир Поварніцин вніс вагомий внесок у вивчення рослинності України, а його монографія "Ліси Українського Полісся", що тут уперше оприлюднюється в електронному вигляді, є однією з цінних робіт, присвячених рослинності лісової зони України.

Основні публікації про життя і діяльність Володимира Поварніцина:

Перелік наукових праць Володимира Поварніцина:

  1. Поварницын В.А. Новые виды вятской флоры. Журнал Русского ботанического общества. 1921. Т. 6, вып. 1. С. 150–151.
  2. Поварницын В.А. О северной границе дуба, орешника и клена в пределах бывшей Вятской губернии. Лесоведение и лесоводство. 1926. Вып. 1 (Приложение к журналу "Лесное хозяйство, лесопромышленность и топливо"), № 5–6. С. 71–76.
  3. Поварницын В.А. Бадан (Bergenia crassifolia Fritsch.) и условия его произрастания на Байкале. Известия Главного ботанического сада СССР. 1926. Т. 25, вып. 3. С. 218–222.
  4. Коновалов Н.А., Поварницын В.А. К методике статистическо-фитосоциологического анализа лесных ассоциаций. Изветия Ленинградского лесного института. 1928. Т. 35. С. 69–104.
  5. Поварницын В.А. Лесной отряд Юго-Осетинской экспедиции. Осведомительный бюллетень Комиссии экспедиционных исследований АН СССР. 1929. № 21.
  6. Поварницын В.А. Произрастание лиственницы и ее возобновление в Баковском лесничестве Нижнегородской губернии. В кн.: Очерки по фитосоциологии и фитогеографии. Москва: Госсельхозиздат "Новая деревня", 1929. С. 275–286.
  7. Коновалов Н.А., Поварницын В.А. Лесные ассоциации Баковского лесничества Бакопытлесхоза Нижегородского края. В кн.: Природа и хозяйство учебно-опытных лесничеств Ленинградского лесного института. Ленинград, 1931. Вып. 2. С. 252–303.
  8. Поварницын В.А. Типы буковых лесов Джалабетского лесного массива Юго-Осетии. В кн.: Труды Совета по изучению производительных сил. Серия закавказская. Ленинград: АН СССР, 1931. Вып. 2. Производительные силы Юго-Осетии. Сборник 1. С. 163–340.
  9. Поварницын В.А. Леса Лено-Алданского водораздела по Саныяхтахской тропе. В кн.: Труды Совета по изучению производительных сил. К десятилетию Якутской АССР. Ленинград: АН СССР, 1932. Вып. 3. Лесные ресурсы Якутии. С. 103–119.
  10. Поварницын В.А. Леса долины реки Алдана от г. Томмота до устья реки Ноторы. В кн.: Труды Совета по изучению производительных сил. К десятилетию Якутской АССР. Ленинград: АН СССР, 1932. Вып. 3. Лесные ресурсы Якутии. С. 155–231.
  11. Поварницын В.А. Типы лесов долины реки Алдана от г. Томмота до устья реки Учура. В кн.: Труды Института по изучению леса Академии наук СССР. Ленинград: АН СССР, 1932. Т. 1. С. 688–691.
  12. Сукачев В.Н, Васильев Я.Я., Поварницын В.А. Изучение лесов в районе Ангарстроя. В кн.: Экспедиции Всесоюзной Академии наук. 1931 г. Ленинград, 1932. С. 73–81.
  13. Поварницын В.А. Основы морфологии растений. Москва–Ленинград: Сельхозгиз, 1932.
  14. Брызжев Н.А., Васильев Я.Я., Коновалов Н.А., Максимов Л.Д., Поварницын В.А., Сочава В.Б., Сергеев В.Н., Соколов С.Я., Сукачев В.Н. Программа для геоботанического изучения лесов. В кн.: Программы для геоботанических исследований / Под ред. Б.А. Келлера и В.Н. Сукачева. Ленинград: АН СССР, 1932. С. 42–67.
  15. Поварницын В.А. Бурято-Монгольская комплексная экспедиция (Северо-Байкальский район). Почвенно-ботанический отряд. В кн.: Экспедиции Всесоюзной Академии наук. 1932 г. Ленинград, 1933. С. 249–258.
  16. Поварницын В.А. Леса и лесовозобновление в бассейне реки Б. Белой в Восточных Саянах. В кн.: Труды Совета по изучению производительных сил. Серия сибирская. Ленинград, 1934. Вып. 7. Ангарская лесная экспедиция 1931 г. Ч. 2. 219 с.
  17. Поварницын В.А. Типы лесов Абхазии. В кн.: Труды Совета по изучению производительных сил. Серия закавказская. Москва–Ленинград: АН СССР, 1936. Вып. 19. Абхазия, геоботанический и лесоводственный очерк. С. 67–155.
  18. Поварницын В.А. Почвы и растительность бассейна Верхней Ангары. В кн.: Труды Бурят-Монгольской комплексной экспедиции. Москва, 1937. Вып. 4. Бурят-Монголия. Почвенно-ботанический и охотоведческий очерк Северо-Байкальского района. С. 7–132.
  19. Поварницын В.А. Классификация и генезис кедровых лесов СССР. Ленинград, 1938. с.
  20. Поварницын В.А. Типы лесов черноморского побережья между реками Сукко и Пщадой. В кн.: Труды Ботанического института АН СССР. Серия ІІІ. Геоботаника. Ленинград, 1940. Вып. 4. С. 633–709.
  21. Поварницын В.А. Типы лесов сибирской лиственницы. В кн.: Труды Сибирского лесотехнического института. 1941. № 2. С. 17–51.
  22. Поварницын В.А. Кедровые леса СССР. Красноярск: ГУУЗ Наркомлеса СССР, 1944. 218 с.
  23. Поварницын В.А. Леса даурской лиственницы СССР. Бюллетень Московского общества испытателей природы. Отдел биологический. 1949. Т. 54, вып. 3. С. 53–67.
  24. Поварницын В.А. Даурская лиственница и ее значение для полезащитного лесоразведения. Лесное хозяйство. 1949. № 12. С. 39–40.
  25. Поварніцин В.О. Ліси Закарпаття. Ботанічний журнал АН УРСР. 1950. Т. 7, № 3. С. 66–79.
  26. Поварніцин В.О. Сімдесятиліття акад. В.М. Сукачова. Ботанічний журнал АН УРСР. 1950. Т. 7, № 4. С. 108–110.
  27. Поварницын В.А. О расхождении между двумя типологическими направлениями. В кн.: Труды совещания по лесной типологии. Москва: АН СССР, 1951.
  28. Поварніцин В.О. Дендрологічний сад Київського лісогосподарського інституту. Ботанічний журнал АН УРСР. 1951. Т. 8, № 3. С. 95–98.
  29. Поварніцин В.О. Вклад російських та українських вчених у вивчення рослинності УРСР. Ботанічний журнал АН УРСР. 1954. Т. 11, № 2. С. 46–54.
  30. Поварніцин В.О. Лісова рослинність поліської частини Ровенської області. Ботанічний журнал АН УРСР. 1955. Т. 12, № 1. С. 51–63.
  31. Поварніцин В.О. Академік Володимир Миколайович Сукачов (До 75-річчя з дня народження). Ботанічний журнал АН УРСР. 1955. Т. 12, № 4. С. 102–107.
  32. Поварницын В.А. Лесная растительность Украинского Полесья и пути повышения ее производительности. В сб.: Конференция по вопросам развития производительных сил Полесья Украинской ССР: Тезисы докладов. Киев, 1955.
  33. Поварніцин В.О. Пам’яті Андрія Максимовича Гурмази. Ботанічний журнал АН УРСР. 1956. Т. 13, № 1. С. 105–106.
  34. Поварницын В.А. Леса из сибирской пихты СССР (Типологический очерк). В кн.: Академику В.Н. Сукачеву к 75-летию со дня рождения. Сборник работ по геоботанике, лесоведению, палеогеографии и флористике. Москва–Ленинград, 1956. С. 408–424.
  35. Поварницын В.А. Производительность степных насаждений УССР. В кн.: Научные труды Украинской сельскохозяйственной академии. Киев, 1956. Т. 8. С.
  36. Поварніцин В.О. Ліси Північної Буковини і їх відновлення. В зб.: Виїзна сесія Відділу біологічних наук АН УРСР по проблемі вивчення флори і фауни Карпат: Тези доповідей. Київ, 1956. С.
  37. Поварніцин В.О., Шендриков М.І. Типи лісу дослідного лісництва Академії наук УРСР "Феофанія". Український ботанічний журнал. 1957. Т. 14, № 1. С. 75–85.
  38. Поварніцин В.О. Принципи класифікації лісової рослинності Української РСР. Український ботанічний журнал. 1957. Т. 14, № 4. С. 81–91.
  39. Поварницын В.А. Геоботаническое районирование территории УССР. В кн.: Тезисы докладов на совещании по естественноисторическому районированию Украинской ССР для целей сельского хозяйства (Пленарное заседание). Киев, 1957.
  40. Поварницын В.А. Сосновые леса Украинской ССР и их возобновление. В кн.: Тезисы докладов июльской сессии УАСХН. Отделение лесоводства, гидротехники и мелиорации. Киев, 1957.
  41. Поварніцин В.О. Ліси Північної Буковини та їх поновлення. В зб.: Сільськогосподарська наука до 40-річчя Великого Жовтня. Київ, 1957. С.
  42. Поварницын В.А. Принципы классификации сосновых лесов Украинской ССР. В кн.: Научная сессия, посвященная 100-летию со дня рождения Г.И. Танфильева: Тезисы докладов. Одесса: ОГУ им. И.И. Мечникова, 1957. С.
  43. Поварницын В.А. Сосновые леса Сибири. В кн.: Тезисы докладов Делегатского съезда Всесоюзного ботанического общества (9–15 мая 1957 г.). Ленинград, 1958.
  44. Поварніцин В.О. Досвід вирощування тополі та перспективи її культури. Вісник сільськогосподарської науки. 1957. № 6.
  45. Поварницын В.А. Возобновление в сосновых лесах Украинского Полесья в связи с их типами. В кн.: Научные труды ордена Трудового Красного Знамени Украинской сельскохозяйственной академии. Киев, 1958. Т. 9.
  46. Поварницын В.А. Лесная растительность Украинского Полесья и пути повышения ее производительности. В кн.: Труды конференции по вопросам развития производительных сил Полесья УССР. Киев, 1958. Вып. 1.
  47. Поварніцин В.О., Мандро В.Ф. Результати інтродукції дуба червоного в лісостеповій зоні Української РСР і використання цієї породи в лісовому господарстві. Вісник сільськогосподарської науки. 1958. № 10.
  48. Поварніцин В.О. Ліси Українського Полісся. Київ: АН УРСР, 1959. 208 с.
  49. Поварницын В.А. Классификация типов лесов из сибирской ели в СССР. В кн.: Материалы по классификации растительности Урала: Тезисы докладов на совещании (октябрь 1959 г.). Свердловск, 1959. С. 22–26.
  50. Поварніцин В.О. Соснові ліси Української РСР. В кн.: Наукові праці лісогосподарського факультету УСГА. Київ, 1960. Т. 13, вип. 7.
  51. Поварницын В.А. Растительность заповедника "Столбы". Лесной журнал. 1962. № 2.
  52. Поварницын В.А. Типы лесов сибирской ели в СССР. В кн.: Сборник научных работ лесохозяйственного факультета УАСХН. Киев, 1962.
  53. Поварницын В.А., Антонюк Н.Е. Орех черный в Винницкой области. В кн.: Збірник практичних рекомендацій з лісового господарства. Київ: УАСГН, 1962.
  54. Поварницын В.А. Орлов А.М. Рост явора в Подолии. В кн.: Збірник практичних рекомендацій з лісового господарства. Київ: УАСГН, 1962.
  55. Поварніцин В.О. Світлохвойні ліси. Чорновільхові ліси. Народногосподарське значення лісів УРСР [спільно з Ф.О. Гринем, Ю.Р. Шелягом-Сосонком і М.А. Голубцем]. В кн.: Рослинність УРСР. Ліси УРСР. Київ: Наукова думка, 1971. С. 18–62, 68–83, 340–348, 416–434.

Дякую Збройним Силам України за можливість й надалі в цей непростий для нашої країни час займатися науковою діяльністю! Усіх читачів запрошую підтримувати ЗСУ донатами на актуальні збори знайомих вам волонтерів, зараз це дуже важливо і це буде найкращою підтримкою моєї роботи з вашого боку! Також раджу звернути увагу на біографічні матеріали про інших видатних українських ботаніків:

Опубліковано о Немає коментарів:

середа, 8 січня 2025 р.

Десять моїх найцікавіших ботанічних знахідок в 2024 році

Вітання усім читачам! 2024 рік добіг кінця, тому радий вас привітати з початком Нового року, який, як ми усі сподіваємося, буде значно кращим за попередній та принесе усім нам довгоочікувану перемогу! Бажаю всім друзям, колегам, знайомим і тим, хто уперше відвідав цю сторінку, міцного здоров'я, добробуту, миру і безпеки, втілення усіх ваших планів та задумів і загалом усього найліпшого в 2025 календарному році!

Рік, що минув, мені особисто важко однозначно оцінити, він подарував як чимало приємних моментів, так і низку невдач та складних життєвих ситуацій. Але немає сумнівів, що в плані моєї наукової роботи в царині ботаніки він був досить успішним. І цей мій онлайн-проєкт під назвою "Ботанічний Блог Дениса Давидова" буде продовжувати свою роботу і в 2025 році, оскільки маю ще дуже багато планів, які хотілося б втілити у життя. Мій задум сфотографувати на території України за один календарний 2024 рік одну тисячу видів вищих рослин вдалося успішно реалізувати, хоча тут в блозі ви могли прочитати упродовж минулого року лише про 250 з них (останній такий допис з'явився у листопаді, а решта вже буде оприлюднена в 2025 році). На цей рік планую сфотографувати додатково 500 нових видів і також ознайомити вас з ними. Також точно будуть виходити традиційні для цього ресурсу біографії українських ботаніків, випуски бібліотеки "Флора і рослинність України" з підбірками маловідомих наукових публікацій в онлайн-форматі, а також буде продовжене видання "Флори Лівобережного Лісостепу України". Будуть і деякі інші дописи (в тому числі й науково-популярні), тому пропоную додати url-адресу цього сайту в закладки, якщо ви тут уперше і вас цікавить українська ботаніка в цілому, визначення окремих видів рослин, пошук наукової ботанічної літератури чи інформація про життя і діяльність видатних вітчизняних учених в цій галузі науки. 

Сьогодні ж пропоную почати з традиційного (вже четвертого поспіль!) рейтингу десяти моїх найкращих ботанічних знахідок, зроблених упродовж 2024 року. Попередній рейтинг містив не 10, а цілих 20 позицій, але вирішив все ж повернутися до більш звичного формату з десяти місць. Не тому, що не було в 2024 році з чого вибрати - навпаки, за бажанням можна було б зробити і 50 місць, але майже усі ці рослини ви будете бачити в дописах циклу "Тисяча рослин і як їх розпізнати", тому дуже гострої необхідності в такій кількості позицій немає, оскільки детальнішу інформацію про них ви зможете за бажанням знайти саме в цих дописах. Тому цього разу (як, мабуть, і в усіх наступних) позицій буде десять, але на одній позиції я дозволив собі все ж розмістити в окремих випадках відразу по декілька знахідок.

В 2024 році мені вдалося відвідати з ботанічною метою багато різних регіонів України. Найбільше уваги, як і завжди, я приділяв Лівобережному Лісостепу України (передусім в межах Полтавської та Київської областей), а також околицям Києва, але мав змогу попрацювати і в Карпатах (Івано-Франківська і Закарпатська обл.), Прикарпатті (переважно околиці Івано-Франківська), Розточчі (Львівщина), на Лівобережному Поліссі (Київська і Чернігівська обл.), в Правобережному Лісостепу (Київська, Житомирська, Кіровоградська обл.) та на півночі степової зони на Лівобережжі (Полтавська, Харківська і Дніпропетровська обл.). Скрізь в цих місцях я робив за можливості фотофіксації усіх об'єктів живої природи (у тому числі й зоологічних - від молюсків, комах і павукоподібних до птахів та ссавців) і оприлюднював їх на ресурсі iNaturalist, де станом на 08.01.2025 маю за 2024 рік 8159 спостережень загалом, 4607 з яких належать рослинам (на жаль, за браком часу не виклав ще чимало спостережень за серпень-жовтень 2024 року, тому ці цифри не є остаточними і згодом ще збільшаться). Деякі з цих знахідок справді заслуговують окремих розповідей, бо вони стосуються не дуже тривіальних видів та можуть мати певний інтерес для інших колег-ботаніків. Або й просто для усіх зацікавлених. Якщо захочете переглянути аналогічні рейтинги за 2021-2023 роки, то посилання на них ви знайдете в кінці цього повідомлення.

Десяте місце: Шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus) на полонині Кукул та пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale) в околицях Івано-Франківська

Почати пропоную з двох "лайферів" (такий термін я використовую для позначення видів, які я побачив уперше в житті), які, незважаючи на те, що обидва вони уключені до "Червоної книги України", можуть у багатьох моїх колег викликати подив. Ті з вас, хто часто буває в Карпатах, напевно неодноразово бачили ці рослини, оскільки, на щастя, вони ще лишаються досить поширеними в західних регіонах України. Обидва ці види мають своєрідні життєві цикли, тому якщо ви вирушаєте в Карпати тільки влітку (як і я до 2024 року), то напевно також в природі ніколи ці види не знаходили.

Шафран Гейфелів (Crocus heuffelianus) - карпатсько-балканський вид на східній межі ареалу, зараз спорадично трапляється в Українських Карпатах, Закарпатті, Прикарпатті та окремих районах Західного Лісостепу, місцями ще зберігаючи високу чисельність. 10 травня ми спільно з Анастасією Давидовою і Анною Давидовою мали можливість спостерігати дуже численну популяцію цього виду в період активного квітування на підйомі з селища Ворохта на полонину Кукул.

Шафран Гейфелів на полонині Кукул

Пізньоцвіт осінній (Colchicum autumnale) - переважно західно- і центральноєвропейський лучний вид на східній межі ареалу, в Україні найчастіше трапляється в Карпатах, Закарпатті і Прикарпатті, окремі локалітети відомі в Західному Лісостепу і на Правобережному Поліссі (раніше вид знаходили навіть на Романівському болоті біля Києва, але останнім часом цей осередок не вдається підтвердити і він, швидше за все, є втраченим). Численну популяцію (не менше 100 особин) пізньоцвіту осіннього ми спільно з Анастасією Давидовою і Катериною Лавріненко зафіксували 2 жовтня на пагорбах біля залізниці на південній околиці села Павлівка неподалік м. Івано-Франківськ. На відміну від більшості інших наших рослин пізньоцвіт осінній формує квітконосні пагони в кінці літа, цвітіння проходить у вересні-жовтні, а стиглі плоди разом із зеленими листками з'являються у травні наступного року. На нашу думку, виявлена популяція Colchicum autumnale має вважатися аборигенною, а не чужорідною, як доказ цього на квітках цієї рослини біля Павлівки ми знайшли декілька особин клопа Spilostethus saxatilis, який в Українських Карпатах неодноразово фіксувався саме на пізньоцвіті осінньому.

Пізньоцвіт осінній біля Павлівки неподалік Івано-Франківська

Дев'яте місце: Ряст Пачоського (Corydalis paczoskii) в природному заповіднику "Дніпровсько-Орільський" на Січеславщині

Дуже цікава знахідка, хоча її вперше знайшов не я, але думаю, що вона цілком заслуговує, щоб бути уключеною до цього рейтингу. В жовтні 2023 р. на iNaturalist я побачив фото рослин роду ряст (Corydalis), які були знайдені 12 квітня 2018 р. на території природного заповідника "Дніпровсько-Орільський" неподалік м. Дніпро (спостереження 1 і спостереження 2). За морфологічними ознаками (довгасто-лінійні коробочки) ці фото цілком підходили під опис рясту Пачоського (Corydalis paczoskii) - рідкісного понтичного виду, що є ендеміком півдня степової зони, Гірського Криму і Передкавказзя. В Гірському Криму цей вид трапляється дуже часто, тоді як на рівнині в Україні відомі лише поодинокі його локалітети в Донецькій, Запорізькій, Херсонській і Миколаївській областях. Найпівнічнішими серед відомих осередків досі лишалися околиці м. Запоріжжя, тому його знахідка на Січеславщині мене дуже здивувала. 11 квітня 2024 р. я зміг знайти можливість рано вранці вирушити з Києва до Дніпра, де вже пообіді зустрівся із співробітницями заповідника "Дніпровсько-Орільський" Катериною Колесніковою і Галиною Задорожною і завдяки їх допомозі (за що дуже їм вдячний!) зміг відвідати та обстежити виявлену популяцію Corydalis paczoskiana (готую окрему наукову публікацію про цю знахідку). Ряст Пачоського в заповіднику "Дніпровсько-Орільський" росте у відносно молодому (близько 40 років) світлому робінієво-сосновому насадженні і представлений численною повночленною (наявні усі вікові стани) популяцією, що займає площу 0,12 га і має щільність до 50 особин на один квадратний метр. Цікаво, що інших видів роду Corydalis (зокрема C. solida) в цьому заповіднику досі не було зафіксовано.

Ряст Пачоського в природному заповіднику "Дніпровсько-Орільський"

Восьме місце: Три види орхідних (Epipactis helleborine, Neottia nidus-avis i N. ovata) та лілія лісова (Lilium martagon) біля Вчорайшого на Житомирщині

Одне з дуже цікавих місць, яке ми з дружиною мали змогу відвідати в 2024 році в Правобережному Лісостепу - дубові ліси в південній частині Житомирської області біля залізничної платформи "Вчорайше", які адміністративно належали раніше до Ружинського і Андрушівського районів, а зараз входять до складу об'єднаного Бердичівського району. Тут розташовано декілька невеликих за площею масивів, що мають добре збережений стан рослинного покриву (окремі дуби досягали віку понад 90 років), в якому вдалося відмітити чимало як типових, так і рідкісних й малопоширених в цій області рослин. Ці ліси є перспективними для створення в майбутньому на цій території природно-заповідного об'єкту, оскільки протягом одноденного виїзду 26 червня ми з Анастасією зафіксували тут цілих чотири види з "Червоної книги України" - коручку широколисту (Epipactis helleborine), зозулині сльози яйцеподібні (Neottia ovata або Listera ovata), гніздівку звичайну (Neottia nidus-avis) і лілію лісову (Lilium martagon). Дуже багато в цих лісах і дикої черешні (Prunus avium), що є регіонально рідкісною рослиною на Житомирщині. Ще з цікавого - величезні популяції первоцвіту весняного (Primula veris) в стані плодоношення, з'явилося неймовірне бажання відвідати це місце навесні 2025 року і насолодитися масовим цвітінням цієї чудової рослини.

Коручка широколиста - біля Вчорайшого спорадично трапляється в усіх лісових масивах

Зозулині сльози яйцеподібні - біля Вчорайшого трапляються рідко, зафіксовано невелику групу з п'яти особин без генеративних пагонів
Гніздівка звичайна - біля Вчорайшого трапляється рідко, до 10 особин знайдено в лісі північніше залізничної платформи

Лілія лісова - біля Вчорайшого є дуже рідкісною, знайдено тільки дві особини в лісі північніше залізничної платформи

Сьоме місце: Очиток білий (Sedum album) і жовтозілля лісове (Senecio sylvaticus) - дві нові чужорідні рослини для Кіровоградщини

Відразу після обстеження Вчорайшого 26 червня ми з Анастасією вирушили в Козятин, а звідти вже наступного дня (27 червня) потягом прибули до Кіровоградщини, де досліджували рослинність пісків і соснових лісів долини річки Тясмин між селами Бірки і Стримівка. Це місце виявилося також дуже цікавим і, як люб'язно повідомив мені пізніше мій колега Олександр Шиндер, дозволило виявити два нових види судинних рослин для Кіровоградської області. Перший з них - очиток білий (Sedum album) - вид, який я добре знаю, оскільки нещодавно вперше знайшов його в Лівобережному Лісостепу у с. Ковалин на Київщині (Давидов, 2021). Цю рослину переважно західноєвропейського походження часто вирощують у нас на клумбах і альпійських гірках як декоративну і вона іноді дичавіє, поширюючись спонтанно. Ми знайшли невелику групу особин цього виду на піщаній ділянці біля залізничного полотна між платформами "Бірки" і "Стримівка". Друга цікава рослина - жовтозілля лісове (Senecio sylvaticus) - також є чужорідною для України, вона є прикладом виду, що потрапив до нас з півночі, тобто з бореальної зони Європи і поки що трапляється локально, переважно на пісках та у соснових лісах на Поліссі. В околицях Стримівки було знайдено дві невеликі групи особин вздовж стежки серед соснового лісу. Варто також згадати, що в цій поїздці було знайдено й чимало цікавих аборигенних рослин, більшість з яких тут ростуть на межі чи поблизу межі своїх ареалів, наприклад, граб звичайний (Carpinus betulus), осока бліда (Carex pallescens), осот городній (Cirsium oleraceum, найпівденніший серед відомих нині локалітетів!), півники угорські (Iris aphylla, регіонально рідкісний вид на Кіровоградщині), малопоширений гібрид Agrotrigia hajastanica (Agropyron cristatum x Elymus repens) тощо, але на них детальніше не буду спинятися, про більшість з них у вас буде можливість почитати трохи пізніше.

Очиток білий на пісках між Бірками і Стримівкою

Жовтозілля лісове в сосновому лісі біля Стримівки

Шосте місце: Козлятник східний (Galega orientalis), полин Турнефорів (Artemisia tournefortiana), живучник гібридний (Phedimus hybridus) і пухнатка волохата (Eriochloa villosa) - чотири нові чужорідні рослини для Полтавщини

Якщо вже мова зайшла про нові чужорідні рослини для якихось адміністративних областей, то найбільшу їх кількість в 2024 році мені вдалося зафіксувати на Полтавщині. На цій позиції виділю чотири з них, хоча знов-таки їх було більше (про Spergula morisonii буде йти мова в іншому рейтингу, оскільки вперше цю рослину минулого року на Полтавщині знайшов не я, а Petrosedum orientale раніше вже був відомий, але під іншою назвою).

Козлятник східний (Galega orientalis) є видом, про який у вітчизняній ботанічній літературі поки ще наявно дуже мало інформації. Так, Микола Михайлович Федорончук в нещодавньому чеклісті родини бобових (Fabaceae) флори України (Федорончук, 2022) цей вид зовсім не згадує. Не вказаний він ні в наших визначниках, ні у "Флорі УРСР", ні в чеклісті 1999 р. (Mosyakin, Fedoronchuk, 1999). Його природний ареал зосереджений на Кавказі і він вважався перспективною кормовою, медоносною та лікарською рослиною для помірних регіонів тодішнього Радянського Союзу. Мабуть, вперше в Україні про спонтанне трапляння Galega orientalis на території Національного ботанічного саду ім. М.М. Гришка НАН України в Києві повідомив Олександр Шиндер в 2019 р., де ця рослина рослина самостійно поширювалася на ботаніко-географічних ділянках "Степи" і "Крим", а також була знайдена біля корпусу № 29 та на смітнику нижче "Пакленової діброви" (Шиндер, 2019). В сусідніх і зовсім недружніх нині нам державах козлятник східний є суттєвою проблемою біорізноманіттю і трапляється місцями у великій кількості, входить до різних регіональних списків небезпечних інвазійних рослин (Виноградова и др., 2014), тому першим його знахідкам в Україні варто приділити окрему увагу. В Західній і Центральній Європі цей вид поки трапляється локально, але, наприклад, в Польщі вже уключений до переліку рослин, що потребують регулярного моніторингу (Tokarska-Guzik et al., 2015). На iNaturalist, крім Києва, наявні спостереження Galega orientalis з с. Новосілки (Сергій Конякін, 2022 р., фото), селища Гатне (Андрій Чурілов, 2024 р., фото) та околиць м. Фастів (Віктор Єпішин, 2021 р., фото) на Київщині, с. Микулин на Хмельниччичі (Олександр Гриб, 2021 р., фото), "Гострої могили" біля с. Остап'є на Тернопільщині (Сергій Панченко, 2015 р., фото; Галина Оліяр, 2023 р., фото), м. Дубляни біля Львова (2022 р., фото), селища Олика (Олександр Баранський, 2018 р., фото) і с. Борохів (Ніна Мерленко, 2024 р., фото) на Волині. В 2024 р. разом з Анастасією Давидовою ми уперше знайшли козлятник східний на Полтавщині - численна група (понад 100 особин) зафіксована 26 травня в насадженнях дуба червоного на уступі борової тераси р. Ворскла між селищем Котельва і селом Млинки. Поки що ця популяція є єдиною нині відомою на Лівобережжі України, хоча немає сумнівів, що і в інших регіонах (зокрема на Чернігівщині і Сумщині, що прилягають до території РФ) незабаром можуть бути знайдені й інші її осередки.

Козлятник східний неподалік селища Котельва

Полин Турнефорів (Artemisia tournefortiana) - чужорідна для Європи рослина, батьківщина якої охоплює переважно Центральну Азію, Гімалаї та західні регіони Китаю. В Україні цей вид був вперше знайдений ще в 1971 році в м. Дніпро (Тарасов, 1976) і з тих пір відомо низка його локалітетів у лісостеповій і степовій зонах, але для Полтавщини він досі не вказувався. 10 червня ми зафіксували декілька особин A. tournefortiana у вегетативному стані біля стежки на західній околиці села Коржиха Ланнівської громади Полтавського району поруч з територією проєктованого заказника "Балка Прядчиха".

Полин Турнефорів неподалік села Коржиха

Живучник гібридний (Phedimus hybridus, синоніми - Aizopsis hybridus i Sedum hybridus) в природі росте в Центральній Азії, Сибіру, Монголії і північних регіонах Китаю, але широко культивується як декоративна рослина в багатьох країнах Європи. В Україні він іноді вирощується на альпійських гірках і квітниках, а в здичавілому стані вже фіксувався в Києві, на Київщині, Сумщині, Харківщині, Черкащині, Миколаївщині і Дніпропетровщині, але з Полтавської області досі знахідок не було. 27 травня спільно з Анастасією Давидовою ми знайшли Phedimus hybridus в селі Безручки неподалік Полтави (Терешківська ОТГ) у сосновому лісі біля кладовища, де, очевидно, раніше він був спеціально висаджений, а тепер здичавів і почав спонтанно поширюватися.

Живучник гібридний в селі Безручки

Пухнатка волохата (Eriochloa villosa) в природі трапляється в Південно-Східній Азії, Японії та на Далекому Сході. На можливість знаходження цього виду в Україні вперше вказав Дмитро Ларіонов, який описав випадок занесення цього виду разом з неочищеними зернівками чумизи (Setaria italica), що вирощувалася на півдні України як перспективна в майбутньому харчова рослина (Ларіонов, 1950). Пізніше Микола Цвєльов згадував про поширення Eriochloa villosa на рисових полях Причорномор'я (Цвелев, 1974), але ці дані потребували підтвердження гербарним матеріалом (Прокудин и др., 1977). Нові відомості про наявність пухнатки волохатої у флорі України почали з'являтися відносно нещодавно: в 1999 р. ця рослина була знайдена Галиною Чорною як бур'ян на городі в м. Умань на Черкащині, в 2009 р. - Ганною Коломієць в с. Городок на Тернопільщині біля поля ячменю, в 2019 р. - Олександром Шиндером на кукурудзяному полі біля с. Джулинка на Вінниччині, в 2021 р. - ним же на перелозі в м. Ржищів на Київщині (Шиндер та ін., 2022). На Лівобережжі України цю рослину вперше зафіксував 14 вересня 2023 р. Василь Шевчик на вирубці соснового лісу між селами Циблі і Хоцьки Бориспільського району Київщини, а 12 вересня 2024 р. ми уперше для Полтавської області знайшли її у великій кількості на кукурудзяних полях на східній околиці села Піщане Решетилівської ОТГ Полтавського району. Немає сумнівів, що ця чужорідна рослина згодом буде знайдена і в інших регіонах України.

Пухнатка волохата - бур'ян полів кукурудзи біля села Піщане

П'яте місце: Нові знахідки рідкісних видів-псамофітів (Stipa borysthenica, Anchusa gmelinii, Jacobaea borysthenica) в Полтавській області

Довго вагався, чи ставити взагалі ці всі рослини окремою позицією, бо для мене їх фіксація вже давно не є чимось неймовірним і не викликає такого захоплення, як, наприклад, ще років десять тому. Але тут вони радше через самі локації, де самі ці рослини були знайдені. З огляду на те, що моя дружина Анастасія розпочала цілеспрямовано досліджувати рослинність пісків України, ми на 2024 рік вирішили спрямувати максимум своїх зусиль у травні-червні 2024 року на обстеження усіх піщаних ділянок в долині р. Ворскла, щоб згодом підготувати на основі цих робіт наукову статтю. За цей час ми змогли обстежити майже всі ділянки більш-менш відкритих пісків Ворскли від Котельви на півночі до Вільхуватки на півдні (лише декілька невеликих масивів не вдалося обстежити через певні логістичні труднощі, але ми їх доопрацюємо вже в 2025 році). У багатьох з цих локацій я був уперше і деякі з них в мене викликали приємні здивування. Дуже цікавими виявилися піски південніше м. Кобеляки, де й сама природа була чудовою з великою кількістю різних комах, в тому числі й рідкісних для Полтавщини. Було багато й рідкісних рослин, оскільки чимало представників псамофітної флори на Полтавщині охороняються як регіонально рідкісні рослини, а один вид (Stipa borysthenica) входить до "Червоної книги України". Тому дуже стисло узагальнюю інформацію про ті три рослини, які виявилися найцікавішими і які я розмістив на цій позиції.

Ковила дніпровська (Stipa borysthenica) - в "Червоній книзі України" для Полтавської області не вказана, хоча наводилася раніше С.О. Іллічевським для другої тераси р. Ворскла під назвою S. joannis Czelak. Ми знаходили її раніше в околицях Полтави (с. Копили-Вовківка), с. Ковалівка (очевидно як випадково занесене з піском), біля с. Глинське і с. Яреськи (Давидов, 2019). В 2023 р. спільно з Анастасією Давидовою ми повторно відшукали цю ковилу біля Яресьок, а також в декількох місцях на пісках між с. Маньківка і с. Руденківка (Давидов, Давидова, в друці). В 2024 році нами знайдені такі нові її локалітети: 27 травня - в околицях с. Писарівка, на вирубці соснового лісу та на пісках неподалік залізничної платформи "Ткаченкове", 12 червня - на піскуватих луках північніше с. Кустолові Кущі, а 14 червня - на луках на північно-західній околиці с. Соснівка (Кобеляцька ОТГ).

Ковила дніпровська біля села Кустолові Кущі

Воловик Гмеліна (Anchusa gmelinii) - рідкісний переважно південно-східноєвропейський вид піщаних степів, регіонально рідкісний на Полтавщині. До 2005 р. було зафіксовано вісім його локалітетів переважно на боровій терасі Дніпра, Псла і Ворскли (Байрак, Стецюк, 2005). Завдяки наших дослідженням флори околиць Полтави вже в 2005-2007 рр. на території тодішнього Полтавського району було знайдено відразу сім нових локалітетів, в тому числі й на боровій терасі р. Коломак (Гомля, Давидов, 2008), загалом на Полтавщині їх нині налічується близько 30. Вид надає перевагу відкритим піскам і в 2024 році він був знайдений 28 травня на південній околиці с. Зачепилівка та неподалік залізничної платформи "Бабенкове", 12 червня - в с. Кустолові Кущі та південніше с. Жирки, 13 червня - в селах Затурине та Андрушки, 14 червня - в околицях с. Соснівка Кобеляцької ОТГ, 3 липня - на південно-західній околиці с. Вільхуватка в пониззі Ворскли, а 6 липня - на піщаному пагорбі у місці впадіння р. Тагамлик в р. Ворскла між селами Балівка і Старі Санжари.

Воловик Гмеліна біля села Соснівка Кобеляцької міської громади

Якобея дніпровська або жовтозілля дніпровське (Jacobaea borysthenica або Senecio borysthenicus) - ендемічний для Східної Європи (Румунія, Україна, Північний Кавказ) вид піщаних степів, для якого на Полтавщині, де він знаходиться під регіональною охороною, вже зафіксовано понад 30 локалітетів (Давидов, 2018). В 2024 році ми знаходили цю рослину, що може рости як на відкритих пісках, так і під наметом соснових насаджень, 28 травня на південній околиці с. Зачепилівка, 12 червня - на пісках біля залізниці між платформами "Безручки" і "Головач", 14 червня - в околицях с. Соснівка Кобеляцької ОТГ, 3 липня - в околицях с. Вільхуватка в пониззі Ворскли, 4 липня - неподалік с. Велика Рублівка в нижній течії р. Мерла, 5 липня - на вирубці на західній околиці с. Заворскло, 6 липня - на піщаному пагорбі між селами Старі Санжари і Балівка, 13 вересня - на піскуватих луках в заплаві р. Ворскла північніше с. Старі Санжари.

Якобея дніпровська біля села Вільхуватка

Серед інших рідкісних видів-псамофітів неодноразово нами фіксувалися козельці українські (Tragopogon ucrainicus) і жито дике (Secale sylvestre), що як і два попередні види входять до переліку регіонально рідкісних на Полтавщині, але вони загалом трапляються в Лівобережному Лісостепу досить часто, тому на них докладніше не зупиняюся.


Четверте місце: Знахідки багатьох нових та дуже рідкісних для околиць міста Полтави видів (Neottia nidus-avis, Viola stagnina, Rumex sanguineus, Corydalis intermedia, Veronica beccabunga, Stratiotes aloides)

Експедиційний сезон 2025 року стане для мене ювілейним - двадцятим з часу, коли я розпочав вести планомірне обстеження флори України. І щонайменше декілька поїздок в кожному з 19 попередніх польових сезонів я проводив в околицях Полтави, де було зроблено дуже багато цікавих флористичних знахідок, а часом і навіть нових для Полтавської області рослин. В 2008 році, ще коли я був студентом природничого факультету Полтавського педагогічного університету разом з моїм науковим керівником Людмилою Гомлею ми опублікували монографію "Флора вищих судинних рослин Полтавського району", яка містила не тільки зведений список видів, а й вказівки на окремі локалітети не тільки рідкісних, а й загалом локально поширених (як аборигенних, так і чужорідних) рослин. Пізніше планувалося через декілька років зробити друге видання цієї праці, але з різних причин цього реалізувати не вдалося, а зараз взагалі за 2008-2024 рр. я накопичив настільки багато матеріалів, що ця книга виглядає вже дуже застарілою не лише в плані номенклатури окремих таксонів, а й в плані самих знахідок, бо кількість чужорідних рослин в околицях Полтави за цей час різко зросла і навіть для окремих аборигенних видів тепер є чимало нових актуальних даних. Суттєвою при цьому є й частка тих даних, які були отримані протягом 2024 року, тому зазначу тут лише найголовніші і найцікавіші з цих знахідок у хронологічному порядку їх виявлення.

Гніздівка звичайна (Neottia nidus-avis) - орхідея з "Червоної книги України", в околицях Полтави і загалом в басейні р. Ворскла є дуже рідкісною. В нашій монографії зовсім не вказана. Одна минулорічна рослина з плодами була знайдена 31 березня у заплавному дубовому лісі неподалік с. Безручки. Безперечно, цей локалітет потребує охорони. Найближчий відомий осередок виду - діброви біля селища Диканька, що зараз входять до складу регіонального ландшафтного парку (РЛП) "Диканський".

Гніздівка звичайна біля села Безручки

Фіалка ставкова (Viola stagnina) в нашій монографії вказана тільки для вологих лук на Леваді в межах міста, де зараз зникла (не відмічалася тут вже з 2006 р., а згодом значна частина цих лук була знищена побудовою транспортної розв'язки до шосе Київ-Харків і зміною гідрорежиму). Невелика група рослин цього виду була знайдена 3 травня на вологих луках на західній околиці с. Головач. Вид взагалі в Лісостепу трапляється дуже локально, а для Полтавщини був відомий ще тільки з РЛП "Диканський". Потребує регіональної охорони.

Фіалка ставкова біля села Головач

Щавель кривавий (Rumex sanguineus) - ще одна досить рідкісна рослина для Полтавщини. Вона здавна вказувалася для околиць Полтави, а в 2007 р. була знайдена у заболоченому лісі біля с. Зінці. Згодом в 2009 р. я знайшов цей вид ще в заповідному урочищі "Вільшани" біля с. Сапожине (Давидов, 2011) і лише через 15 років 11 червня 2024 р. спільно з Анною Давидовою було знайдено ще один її осередок - в дубовому лісі біля с. Розсошенці неподалік Полтави.

Щавель кривавий біля села Розсошенці

Ще не можу тут не згадати про деякі цікаві види буквально "одним рядком" - ряст проміжний (Corydalis intermedia) я знаходив біля села Мачухи в байрачному дубовому лісі 6 квітня 2007 р. і через 17 років цю знахідку вдалося успішно повторити 30 березня 2024 року, це один з трьох нині відомих осередків цього виду на Полтавщині (інші два розташовані прямо в самій Полтаві - в Пушкарівському лісі і Гришкиному лісі). В заплавному озері біля села Безручки 31 березня був знайдений водяний різак звичайний (Stratiotes aloides), біля Полтави цю рослину раніше ніколи не знаходили і в монографії 2008 року вона не згадується. 18 жовтня у річці Коломак дещо південніше мосту в с. Макухівка була знайдена вероніка струмкова (Veronica beccabunga) - теж дуже рідкісна рослина, яку я мав можливість знаходити на Пушкарівських ставках в 2002-2003 рр. (згодом вона в цьому місці зникла). Обидва останні види, очевидно, слід вважати в околицях Полтави чужорідними, випадково занесеними водоплавними птахами під час міграцій, хоча Stratiotes aloides у великій кількості природно росте в північно-західних районах Полтавщини, наприклад, в басейні річки Сула.

Ряст проміжний біля села Мачухи

Водяний різак звичайний в озері біля села Безручки

Вероніка струмкова в р. Коломак в околицях села Макухівка

Третє місце: Цибуля Регеля (Allium regelianum) і конюшина розлога (Trifolium diffusum) - дві нові аборигенні рослини для Полтавської області

В рейтингу найцікавіших знахідок 2023 року на iNaturalist, зроблених усіма користувачами цього ресурсу на території України (аналогічний рейтинг за 2024 рік незабаром також вийде, тому слідкуйте!), згадувалася цибуля Регеля (Allium regelianum) - рідкісний вид засолених лук і солончаків степової зони, уключений до "Червоної книги України", що був знайдений Віталієм Коломійчуком 2 липня 2023 р. на березі Булахівського лиману в долині Самари на Січеславщині. Тоді я звертав увагу на те, що переважна більшість відомих локалітетів цього виду зараз розташована на тимчасово окупованих територіях, але як з'ясувалося, його поширення в Україні є дещо ширшим, ніж було відомо мені рік тому. В лютому 2024 р. своє спостереження цибулі Регеля, знайдене ще в 2020 р. в нижній течії р. Оріль неподалік Царичанки, на iNaturalist завантажив відомий дніпропетровський ботанік і географ Вадим Манюк (фото), а 3 липня 2024 р. мені спільно з Анастасією Давидовою вдалося знайти невелику групу рослин цього виду на солончаках в пониззі р. Ворскла на південній околиці села Вільхуватка. Для Полтавщини цибуля Регеля досі не була вказана в літературі, тому тепер маємо для цієї області нову рослину з "Червоної книги України"!

Цибуля Регеля на південній околиці села Вільхуватка

Ще одна нова для Полтавської області рослина - конюшина розлога (Trifolium diffusum), знайдена 3 липня в цій же поїздці до Вільхуватки. Її я добре знаю візуально, бо декілька разів знаходив південніше - у долині Самари неподалік Павлограду на Січеславщині, де вона спорадично траплялася в 2015-2016 рр. на засолених луках. Загалом її ареал охоплює південні регіони Європи (в тому числі степову зону України та Кримський півострів) і Кавказ. Цікавим є те, що Вадим Манюк також знаходив цю рослину неподалік Царичанки в тій самій поїздці 28.06.2020, де була ним знайдена цибуля Регеля (фото) і виявлені ним локалітети цибулі Регеля і конюшини розлогої розташовані всього в двох кілометрах від адміністративної межі між Полтавською і Дніпропетровською областями! Тобто знахідки цих двох рослин на Полтавщині можна вважати цілком прогнозованими. В околицях Вільхуватки, втім, конюшина розлога трапляється дуже рідко, ми бачили лише одну особину серед кущів маслинки вузьколистої по периферії засолених лук в заплаві Ворскли.

Конюшина розлога біля Вільхуватки

Друге місце: Глевчак однолистий (Malaxis monophyllos) біля Ясіні на Закарпатті

Однією з дуже рідкісних рослин з родини орхідних, зафіксованих на території України, є глевчак однолистий (Malaxis monophyllos), що має численні дрібні жовтувато-зеленкуваті квітки, зібрані в рідке гроноподібне суцвіття та зазвичай одиничні (але іноді в кількості два чи три) яйцеподібні листки на стеблі. Раніше цю орхідею неодноразово фіксували в Карпатах, були окремі знахідки на Розточчі (Львівщина), Правобережному Поліссі (Житомирщина та околиці Києва), на Придеснянському лесовому плато неподалік Глухова на Сумщині, в Лівобережному (біля м. Ромни на Сумщині) та Західному (неподалік Кам'янця-Подільського на Хмельниччині) Лісостепу. Але переважна більшість цих знахідок була зроблена дуже давно - наприклад, в Сумській області глевчак фіксував лише Панас Рогович в середині ХІХ століття, а з околиць Києва він зник близько 100 років тому. Як і більшість інших наших орхідних, уключених до "Червоної книги України", ця рослина навіть в місцях свого гарантованого трапляння утворює наземні пагони далеко не щорічно, переживаючи окремі вегетаційні сезони у стані спокою під землею, тому натрапити на неї в природі є справді великим везінням. Разом з Анастасією Давидовою 14 липня ми знайшли дві особини глевчака однолистого в стані квітування в околицях селища Ясіня на Закарпатті: поміж чагарників на узліссі ялинового лісу біля туристичної стежки на спуску з Драгобрату. Одна з рослин мала один стебловий листок, інша - відразу два. На iNaturalist з України досі було тільки одне спостереження Malaxis monophyllos, зроблене 20 червня 2007 р. Олександром Левоном неподалік Житомира.

Глевчак однолистий неподалік Ясіні (Закарпатська обл.)


Перше місце: Білотка альпійська (Leontopodium alpinum) і тирлич сніговий (Gentiana nivalis) на горі Жандарм на Закарпатті

Побачити в природі білотку або едельвейс альпійський (Leontopodium alpinum) - це справжня мрія для багатьох українських ботаніків і любителів природи! І в 2024 році нам з дружиною нарешті вдалося втілити цю мрію в життя. Ця рослина в нашій країні є надзвичайно рідкісною, уключена до "Червоної книги України" і потребує найсуворіших заходів охорони задля її збереження для майбутніх поколінь. З нею пов'язано чимало повір'їв та легенд, вона є символом любові, вірності та мужності. Навіть в тих місцях високогір'я Карпат, де ця рослина ще збереглася, вона росте на найкрутіших ділянках гірських осипів та урвищ. В одному з таких місць на горі Жандарм на Свидовці (між Квасами та Ясінею) ми змогли 13 липня її сфотографувати (буквально ризикуючи власними життями, і це зовсім не перебільшення!). Разом з білоткою альпійською на таких осипах на Жандармі траплялася ще одна дуже рідкісна в Україні рослина - тирлич сніговий (Gentiana nivalis), теж уключена до "Червоної книги України". Про цю рослину є спеціальна публікація Наталії Шиян і Максима Джуса (Шиян, Джус, 2005), де зазначено, що ця рослина в нас росте тільки на горі Близниця, зовсім поруч з вершиною якої вона й була нами знайдена в 2024 році. Наші спостереження Leontopodium alpinum (або ж L. nivale subsp. alpinum) та Gentiana nivalis стали першими і поки що єдиними для цих видів на ресурсі iNaturalist з території України. Тому в мене немає сумнівів, що саме ці два види в підсумку й мають розділити перше місце найцікавіших ботанічних знахідок в 2024 році.

Білотка альпійська на осипах гори Жандарм

Тирлич сніговий на горі Жандарм

Таким вийшов цей умовний рейтинг. Нагадую, що про інші рослини ви незабаром зможете прочитати у продовженнях циклу повідомлень "Тисяча рослин і як їх розпізнати", розпочатого в 2024 році. Наприкінці вважаю своїм обов'язком подякувати Збройним Силам України за можливість в цей непростий для нашої держави період повномасштабної війни з РФ продовжувати ботанічні дослідження на території України і закликаю вас підтримувати нашу армію фінансово - донатами на актуальні збори знайомих для вас волонтерів! Вдячний і багатьом знайомим та колегам, які мали змогу робити зі мною спільні поїздки протягом минулого року - Євгену Рибальченку, Андрію Раджабову, Олександру Олійнику, Катерині Колесніковій, Галині Задорожній, Катерині Лавріненко, Віталію Коломійчуку, Мирославу Шевері, Олені Міськовій. Окремі слова любові і подяки моїй коханій дружині Анастасії, яка була зі мною поруч майже в усіх цих експедиціях, сестрі Анні, завдяки наполегливості якої ми мали змогу зробити відразу декілька поїздок в західні регіони України, а також усім іншим моїм близьким!

На завершення трохи найкращих за 2024 рік моїх зоологічних знахідок:

Молодий сапсан (Falco peregrinus, Червона книга України) на зимівлі біля каналу Бортницької станції аерації (околиці Києва), 16.I.2024

Один з небагатьох "лайферів" серед птахів за 2024 рік - морянка (Clangula hyemalis) - рідкісний гість з півночі, знайдений 16.І.2024 у місці впадіння каналу Бортницької станції аерації в Канівське водосховище (околиці Києва)

Широконіска (Spatula clypeata) на зимівлі на озері Тельбин в м. Київ, 15.І.2024

Ще один "лайфер" - крех великий (Mergus merganser) на зимівлі в парку "Наталка" (м. Київ), 01.ІІ.2024

Рідкісний наш зимовий гість - підсоколик малий (Falco columbarius) на полях біля с. Артемівка Бориспільського району Київщини, 19.ІІ.2024

Вусач земляний хрестоносець (Dorcadion equestre, Червона книга України) в степовій балці біля села Мачухи Полтавського району Полтавщини, 30.ІІІ.2024

Лелека чорний (Ciconia nigra, Червона книга України) на міграції на рибогосподарських ставках в селі Забір'я Фастівського району Київщини, 05.IV.2024

Черговий мій птах-"лайфер" - мородунка (Xenus cinereus) на міграції в селі Забір'я на Київщині, 15.IV.2024

"Лайфер" серед метеликів - перлівець Єфросина (Boloria euphrosyne), в ботанічному заказнику "Розсошенський" біля с. Пожарна Балка Полтавського району Полтавщини, 03.V.2024

Дятел трипалий (Picoides tridactylus, Червона книга України) біля селища Ворохта Івано-Франківської області, 10.V.2024

Мнемозина (Parnassius mnemosyne, Червона книга України) біля с. Писарівка Полтавського району Полтавщини (Новосанжарська ОТГ), 27.V.2024 - не "лайфер", але всього лише друга знахідка за все життя

Дуже довгоочікуваний "лайфер" - синявець Телей (Phengaris teleius) на вологих луках між селами Старі Санжари і Балівка Полтавського району Полтавської області, 06.VII.2024

Ще один довгоочікуваний "лайфер" - турун облямований (Carabus marginalis) на просіці соснового лісу біля с. Копили неподалік Полтави, 19.X.2024

Також пропоную переглянути:

Десять найцікавіших моїх ботанічних знахідок 2021 року
Десять найцікавіших моїх ботанічних знахідок 2022 року
 Двадцять моїх найцікавіших ботанічних знахідок 2023 року

Опубліковано о Немає коментарів:
Підписатися на: Дописи (Atom)