Скільки видів роду Salix L. росте у степовій зоні України?

Трапилася у мережі електронна версія такого збірника: «Степи Северной Евразии: материалы VII международного симпозиума / Под научн. ред. чл.-корр. РАН А.А. Чибилёва. – Оренбург: ИС УрО РАН, Печатный дом «Димур», 2015. – 996 с.».

Можна довго розмірковувати про те, чи варто нині українським ботанікам публікуватися у російських журналах та брати участь у російських вітчизняних форумах. На мою думку, наука інтернаціональна, вона завжди була і буде поза політикою. Не буду приховувати той факт, що у мене багато колег та друзій серед російських ботаніків. Але зараз, у такі непрості для нашої країни часи стосунків з Російською Федерацією, я, звісно, орієнтуюся вже не на російські журнали чи конференції, а на аналогічні зарубіжні. Хоча у мене є стаття, опублікована у збірнику наукових праць однієї з конференцій, що проходила у лютому 2015 р. у Росії (м. Пєнза; заочна участь).

У зазначеному вище збірнику поміщено такі статті українських ботаніків:

Байрак Е.Н. Фиторазнообразие и созологическая оценка степных участков Левобережного Приднепровья (Украина). – С. 144–146.

Гофман О.П. Возрастная структура Festuca valesiaca s.l. (Poaceae) при влиянии пирогенного и пасквального факторов в биосферном заповеднике «Аскания-Нова». – С. 270–272.

Ищук Л.П., Голуб Н.П. Автохтонные виды рода Salix L. в степной зоне Украины. – С. 378–380.

Красова О.А., Сметана А.Н. Распространение Linum czernjajevii Klokov и L. linearifolium Jáv. в причерноморской части бассейна Ингульца. – С. 437–439.

Лисогор Л.П. Ценоструктуры залежей Правобережного Степного Приднепровья. – С. 478–480.

Лысенко Г.Н. Вариабельность показателей гидротермического режима различных типологических вариантов степей Украины. – С. 487–489.

Манюк В.В. Степи Присамарья Днепровского: ландшафтно-ценотическое разнообразие и подходы к его сохранению. – С. 511–513.

Попова Е.Н. Флора проектируемого степного заказника «Серпневое» (Одесская область, Украина). – С. 674–677.

Савченко Г.А., Ронкин В.И., Полчанинова Н.Ю., Токарский В.А. Рефугиумы биоразнообразия степей северо-востока Украины. – С. 743–745.

Уманец О.Ю. Трансформация степных сообществ аренных участков Черноморского биосферного заповедника НАН Украины под влиянием автогенных и антропогенных факторов. – С. 874–877.

З-поміж інших мене особливо зацікавила стаття Л.П. Іщук та Н.П. Голуб (чи Н.П. Голуба? – на жаль, не знаю як правильно) по автохтонним (природним) видам верб (рід Salix L.), що поширені у степовій зоні України. Для даної території автори наводять десять видів цього роду, а саме:

1. Salix alba L.
2. Salix triandra L.
3. Salix caprea L.
4. Salix pentandra L.
5. Salix cinerea L.
6. Salix acutifolia Willd.
7. Salix x fragilis L.
8. Salix purpurea L.
9. Salix vinogradovii A. Skvortsov
10. Salix rosmarinifolia L.

Про проблему Salix fragilis L. і Salix euxina Belyaeva я детально писати не буду, оскільки сам поки не володію достатньою інформацією з цього питання. Тип Salix fragilis, наскільки я зрозумів, має гібридогенне походження, тому «чистий» вид був описаний як Salix euxina, а Salix x fragilis насправді є S. alba x S. euxina. Чи є S. euxina Belyaeva у степовій зоні – поки невідомо, хоча у Лівобережному Лісостепу цей вид має бути.

Мені дивно, чому для степової зони автори не наводять Salix aurita L.? Навіть у «Флорі УРСР» цей вид вказаний для Куп’янська, Ізюма та Дніпропетровська (є відповідні гербарні зразки у KW), тому можна стверджувати, що він заходить у північну частину Лівобережного Степу. Для Кремінських лісів (Луганська обл.) у дисертації Д.Ю. Шевченка («Флора та популяції рідкісних видів Кремінського лісового масиву (Луганська область») наводилася також Salix starkeana Willd., але ця вказівка є сумнівною, тому вносити цей вид до наведеного вище списку не варто.

Чомусь немає у згаданому списку й Salix viminalis L. Цей вид наводиться у «Флорі УРСР» для Дніпропетровської області та околиць м. Запоріжжя, є вказівки про зростання в  Луганській (Конопля, 2002) та Харківській (Сахновщинський район; Іллічевський, 1929) областях. Тому насправді у степовій зоні росте не 10, а 12 видів верб.

Є у даній статті також не дуже коректні висловлювання і помилки, наприклад: «Ива Виноградова (Salix Vinogradovii A. Skvorts.) рассматривается многими учёными как подвид ивы пурпурной». Це невірно, жодної опублікованої таксономічної комбінації цієї рослини у ранзі підвиду немає (повідомляю про це впевнено, бо зараз планую таку комбінацію утворити). Згідно з даними О.К. Скворцова (1968) S. vinogradovii є географічним вікаріантом S. purpurea і заміщує останній вид на Лівобережжі Дніпра. Тому вказівки Salix purpurea для Самари та Орелі, які наводять автори, ймовірно, помилкові і мають стосуватися S. vinogradovii. Є й у тексті така фраза: «Ряд ученых считают, что в Украине S. rosmarinifolia распространена только на Донбассе, в Приазовье и в Крыму [1, 5, 9]» – звичайно, мається на увазі не Україна в цілому, а лише її степова зона. Але це вже дрібниці…