Продовжую знайомити Вас з текстом Міжнародного кодексу номенклатури водоростей, грибів та рослин (він же Мельбурнський кодекс).
Частина І. Преамбула. Принципи
Частина ІІ. Таксони та їхні ранги. Визначення статусу
У даному повідомленні ми детально розглянемо другу секцію розділу Статус, типіфікація та пріоритет назв (Status, typification, and priority of names). Вона налічує чотири статті, в яких ретельно обговорюються усі питання, пов'язані з позначенням номенклатурних типів таксонів.
Стаття 7
7.1. Застосування назв таксонів у ранзі родини чи нижче обумовлюється значенням їхніх номенклатурних типів (типів назв таксонів). Застосування назв таксонів у вищих рангах також обумовлюється значенням їхніх типів у тих випадках, коли ці назви засновані на відповідних родових назвах (див. Ст. 10.7).
7.2. Номенклатурний тип (typus) – це елемент, з яким постійно пов’язана назва таксону, незважаючи на те, чи є вона правильною, чи синонімічною. Номенклатурний тип необов’язково є найбільш типовим та репрезентативним елементом таксону.
7.3. Нова комбінація чи назва у новому ранзі (Ст. 6.10) типіфікується типом базіоніму, навіть якщо він міг бути застосований помилково до цього таксону, який зараз розглядається таким, що не включає даний тип (але див. Ст. 48.1).
Прикл. 1. Pinus mertensiana Bong. була перенесена у рід Tsuga Кар’єром (Carriére), який, втім, як помітно з його опису, помилково застосував нову комбінацію T. mertensiana до іншого виду роду Tsuga, а саме, до T. heterophylla (Raf.) Sarg. Комбінація T. mertensiana (Bong.) Carriére не повинна застосовуватися до T. heterophylla, а повинна бути збережена для P. mertensiana у тому випадку, коли цей вид розглядається у складі роду Tsuga; вказівка у дужках (згідно вимог Ст. 49) прізвища автора першоопису, тобто Бонгарда, позначає базіонім, а отже, й тип даної назви.
Прикл. 2. Delesseria gmelinii J.V. Lamour. (1813) є законною назвою, що заміщує іншу раніше опубліковану – Fucus palmetta S.G. Gmel. (1768), заміна епітета була необхідною у зв’язку з одночасною публікацією назви D. palmetta (Stackh.) J.V. Lamour. (див. Ст. 11, Прим. 2). Усі комбінації, засновані на D. gmelinii (ті, що не виключають типу F. palmetta; див. Ст. 48.1) мають той самий тип, що й F. palmetta, незважаючи на те, що матеріал, яким користувався Лямуро (Lamouroux), зараз належить до іншого виду, D. bonnemaisonii C. Agardh (1822).
Прикл. 3. Нова комбінація Cystocoleus ebeneus (Dillwyn) Thwaites (1849) типіфікується типом її базіоніму, Conferva ebenea Dillwyn (1809), незважаючи на те, що матеріал щодо цього виду, зображений Твейтсом (Thwaites), належить до Racodium rupestre Pers. (1794).
7.4. Назва, що заміщує іншу раніше опубліковану (Ст. 6.11), типіфікується типом того синоніму, чию назву вона заміщує, навіть якщо вона могла застосовуватися помилково до таксону, який зараз розглядається таким, що не включає даний тип (але див. Ст. 41, Прим. 3 і Ст. 48.1).
Прикл. 4. Назва Myrcia lucida McVaugh (1969) була опублікована як така, що заміщує іншу раніше опубліковану – M. laevis O. Berg (1862), незаконний омонім M. laevis G. Don (1832). Типом M. lucida, таким чином, є тип M. laevis O. Berg (non G. Don), а саме, "Spruce 3502" (BR).
7.5. Назва, що є незаконною згідно вимог Ст. 52, типіфікується або типом назви, що має бути прийнята згідно правил (автоматична типіфікація), або іншим типом, обраним чи чітко позначеним автором цієї незаконної назви. Однак, у тих випадках, коли тип останньої не був обраний чи чітко позначений, і тип раніше оприлюдненої назви був уключений (див. Ст. 52.2) у підкорений їй таксон, який не включав чітко встановлений тип незаконної назви, типіфікація не є автоматичною. Автоматична типіфікація не застосовується до назв, санкціонованих згідно вимог Ст. 15.
Прикл. 5. Назва Bauhinia semla Wunderlin (1976) є незаконною згідно вимог Ст. 52 (але див. Ст. 52 Прикл. 9), проте її публікація як назви, що заміщує іншу раніше опубліковану – B. retusa Roxb. (1832) non Poir. (1811) – є чітким позначенням іншого (такого ж, як і у B. retusa) типу, ніж у назви B. roxburghiana Voight (1845), яка й має бути прийнята.
Прикл. 6. Назва Hewittia bicolor Wight & Arn. (1837), тип роду Hewittia Wight & Arn., є незаконною згідно вимог Ст. 52, оскільки на додаток до незаконного базіоніму Convolvulus bicolor Vahl (1794) non Desr. (1792), що мався авторами на увазі, законна назва C. bracteatus Vahl (1794) була процитована як синонім. Прийняття Уайтом і Арноттом (Wight & Arnott) епітету «bicolor» є чіткою вказівкою на те, що типом H. bicolor, а отже, й типом Hewittia, є тип C. bicolor, а не тип C. bracteatus, епітет якого варто було прийняти.
Прикл. 7. До складу Gilla splendens під час валідизації Мейсоном і Грантом (Mason & Grant in Madroňo 9 : 212. 1948) була уключена, як «довготрубчаста форма виду», G. splendens subsp. grinnellii, заснована на G. grinnellii Brand (1907). Таким чином, назва Gilla splendens є незаконною згідно вимог Ст. 52. Мейсон і Грант, які вважали G. splendens валідно опублікованим раніше таксоном, не позначили тип останнього, у зв’язку з чим ним не є автоматично тип G. grinnellii; зразок, що згодом був прийнятий як консервований тип, міг бути обраний лектотипом.
7.6. Тип автоніму є тотожним типу тієї назви, від якої він був утворений.
Прикл. 8. Тип Caulerpa racemosa (Forssk.) J. Agardh var. racemosa є тотожним типу C. racemosa; тип C. racemosa є тотожним типу її базіоніму, Fucus racemosus Forssk. (1775); ним є зразок "Herb. Forssk. № 845" (C).
7.7. Назва нового таксону, що була валідно опублікована тільки шляхом посилання на попередньо та ефективно опублікований опис чи діагноз (Ст. 38.1), має типіфікуватися елементом, обраним з контексту опису чи діагнозу, у якому він був валідизований, за винятком тих випадків, коли автор валідизації цієї назви чітко вказує інший тип, але аж ніяк не елементом, який був з певністю виключений автором валідизації даної назви (див. також Ст. 7.8).
Прикл. 9. Оскільки назва Adenanthera bicolor Moon (1824) була валідизована шляхом посилання на опис до аналітичної таблиці «Rumph. amb. 3: t. 112», процитованої Муном (Moon), то лектотипом цієї назви за відсутності зразка, на якому базувався цей опис, є пов’язаний з даним описом малюнок, а саме, «t. 112» (Rumphius, Herb. Amboin. 3. 1743). Ним не є зразок з гербарію К’ю, зібраний Муном і підписаний ним як «Adenanthera bicolor», оскільки Мун не позначив його чітко як тип.
Прикл. 10. Echium lycopsis L. (Fl. Angl.: 12. 1754) був опублікований без опису чи діагнозу, але з посиланням на роботу Рея (Ray, Syn. Meth. Stirp. Brit., ed. 3: 227. 1724), у якій види «Lycopsis» вказані без опису чи діагнозу, але з цитуванням раніших посилань, зокрема Баугіна (Bauhin, Pinax: 255. 1623). Опис E. lycopsis, прийнятий при валідизації, належить Баугіну, тому тип має бути обраний з контексту його праці. Тому зразок Шерарда (Sherard) з гербарію Морісона (Morison herbarium, OXF), обраний Клотцем (Klotz, in Wis. Z. Martin-Luter-Univ. Halle-Wittenberg, Math.-Naturwiss. Reihe 9: 375–376. 1960), не може бути типом, хоча він, ймовірно, й був відомий Рею. Перший прийнятний вибір типу – малюнок «Echii altera species» з роботи Додонеуса (Dodonaeus, Stirp. Hist. Pempt.: 620. 1583), процитований як Баугіном, так і Реєм, запропонував Гіббс (Gibbs, in Lagascalia, 1: 60–61. 1971), формально він був здійснений Стерном (Stearn, in Ray Soc. Publ. 148. Introd.: 65. 1973).
Прикл. 11. Hieracium oribates Brenner (1904) був валідно опублікований без опису, що його супроводжував, але з посиланням на опис назви H. saxifragum subsp. oreinum Dahlst. ex Brenner, яка була валідизована (in Meddeland. Soc. Fauna Fl. Fenn. 18: 89. 1892). Оскільки Бреннер (Brenner) самостійно чітко виключив раніше опубліковану назву і частину її оригінального матеріалу, H. oribates є новою назвою таксону, а не назвою, що заміщує іншу раніше опубліковану, вона не може бути типіфікована тим елементом, що був виключений з її складу.
7.8. Назва таксону, що стосується груп з вихідною номенклатурною датою пізнішою за 1 травня 1753 р. (див. Ст. 13.1), типіфікується елементом, обраним з контексту її валідної публікації (Ст. 32–45).
Примітка 1. Типіфікація назв викопних (Ст. 1.2) та деяких інших аналогічних таксонів у ранзі роду чи нижче не відрізняється від тих правил, що були викладені вище.
7.9. Для цілей пріоритету (Ст. 9.19, 9.20 і 10.5) позначення типу відбувається лише шляхом його ефективної публікації (Ст. 29–31).
7.10. Для цілей пріоритету (Ст. 9.19, 9.20 і 10.5) позначення типу відбувається лише тоді, коли тип чітко приймається як такий автором, що його наводить, якщо він чітко вказаний шляхом прямого цитування, включаючи термін «тип» (typus) чи його еквівалент, а починаючи з 1 січня 2001 р. – також словосполучення «позначений тут» (hic designatus) чи його еквівалент.
Примітка 2. Ст. 7.9 і 7.10 застосовуються тільки для позначення лектотипів (чи їхніх еквівалентів згідно вимог Ст. 10), неотипів та епітипів; стосовно позначення голотипу див. Ст. 40.
Прикл. 12. Рід Chlorosarcina Gerneck (1907) в оригінальному описі включав два види: C. minor і C. elegans. Вішер (Vischer, 1933) перемістив перший вид у рід Chlorosphaera G.A. Klebs, а другий лишив у складі Chlorosarcina. Він не використав, однак, при цьому терміну «тип» чи його еквіваленту, тому ця його дія не вважається типіфікацією. Першим, хто позначив тип цього роду як «LT.», був Старр (Starr, in ING Card No. 16528, Nov. 1962), він обрав Chlorosarcina elegans.
*Прикл. 13. Словосполучення «стандартний вид» (standart species), використане Хітчкоком і Гріном (Hitchcock & Green, Sprague Nom. Prop. Brit. Bot.: 110–199. 1929), зараз розглядається як еквівалентне до «типу», отже, типи, позначені у даній праці, є правочинними.
Рекомендація 7А
7А.1. Наполегливо рекомендується той матеріал, на якому заснована назва таксону, особливо його голотип, передавати до гербарію чи іншої публічної колекції, де практикується вільний доступ до фондів особам, які заслуговують на довіру (лат. «bona fide»), з метою його ретельного зберігання.
*Тут і далі у Кодексі зірочкою позначені «приклади, що були затверджені голосуванням» (voted examples), прийняті Міжнародним ботанічним конгресом з метою закріплення номенклатурної практики у тих випадках, коли відповідна стаття Кодексу дозволяє різні інтерпретації або охоплена недостатньо повно. Такі приклади, що супроводжують відповідні правила, позначені окремо від інших, підтриманих Редакційним Комітетом на основі обґрунтованих пропозицій.
Стаття 8
8.1. Тип (голотип, лектотип, неотип) назви виду чи внутрішньовидового таксону – це або один зразок, що зберігається в одному гербарії чи іншій колекції чи установі, або зображення1 (але див. Ст. 8.5; див. також Ст. 40.4 і 40.5).
8.2. Для цілей типіфікації зразок – це збір або частина збору одного виду чи внутрішньовидового таксону, зроблений в один певний час без наявності домішок (див. Ст. 9.14). Він може складатися з одного організму, частини одного чи декількох організмів або з численних дрібних організмів. Зразок зазвичай розташований на одному гербарному аркуші або представлений у еквівалентному преператі, такому як коробка, пакет, банка чи предметне скло.
Прикл. 1. “Echinocereus sanpedroensis” (Raudonat & Rischer, in Echinocereenfreund 8(4): 91–92. 1975) був заснований на «голотипі», що складається з цілої рослини з коренями, відокремленої гілки, цілої квітки, квітки, розрізаної навпіл, та двох плодів, які, відповідно до етикетки, були взяті з однієї культивованої особини у різний час та поміщені у банку зі спиртом. Такий матеріал належить більше, ніж до одного збору та не може бути прийнятий за тип. Назва Раудоната і Рішера не є валідно опублікованою згідно вимог Ст. 40.2.
8.3. Зразок може бути змонтований більш, ніж на одному аркуші чи представлений більш, ніж в одному препараті, якщо його частини чітко позначені як частини одного й того ж самого зразка. Численні гербарні аркуші чи препарати з одного збору, що не є чітко етикетованими як частини одного й того ж самого зразка, є дублетами(2) незалежно від того, чи були вони взяті з одного організму, чи більше ніж з одного (але див. Ст. 8.5).
Прикл. 2. Зразок, що є голотипом Delissea eleeleensis H.St. John, «Christensen 261» (BISH), складається з двох препаратів: гербарного аркуша (BISH No. 519675) з поміткою «квітки у посудині», та суцвіття, що зберігається у банці зі спиртом, етикетованій «Cyanea, Christensen 261». Вказана помітка звертає увагу на те, що суцвіття є частиною голотипу, а не дублетом чи частиною ізотипу (BISH No. 519676), оскільки останній не має вказівок на етикетці, що до його складу входить додатковий матеріал, який зберігається окремо.
Прикл. 3. Зразок, що є голотипом Johannesteijsmannia magnifica J. Dransf., «Dransfield 862» (К), складається з листка, змонтованого на п’яти гербарних аркушах, суцвіття і супліддя у коробці та матеріалу, що зберігається у пляшці з рідиною.
Прикл. 4. Голотип Cephaelis acanthacea Steyerm., «Cuatrecasas 16752» (F), складається зі зразка, змонтованого на двох гербарних аркушах, які супроводжуються етикетками «аркуш 1» та «аркуш 2». Хоча ці два аркуші мають різні гербарні номери, F-1153741 і F-1153742, завдяки їхнім етикеткам зрозуміло, що вони складають один зразок. Третій аркуш «Cuatrecasas 16752» з номером F-1153740 такої етикетки не має, тому він є дублетом.
Прикл. 5. Зразок, що є голотипом Eugenia ceibensis Standl., «Yuncker & al. 8309», розміщений на одному аркуші, що зберігається у F. Після позначення цього зразка голотипом від нього був відділений фрагмент, що зараз зберігається у LL. Цей фрагмент змонтований на гербарному аркуші разом з фотографією голотипу і позначений етикеткою «фрагмент типу!». Цей фрагмент більше не є частиною голотипу, оскільки він більше не зберігається у тому самому гербарії, що й голотип. Він має статус дублету, тобто ізотипу.
8.4. Типові зразки назв таксонів повинні зберігатися постійно і вони не можуть бути живими організмами чи культурами. Однак культури водоростей та грибів, якщо вони зберігаються у метаболічно неактивному стані (наприклад, шляхом ліофілізації чи глибокого заморожування) є прийнятними для типіфікації.
Прикл. 6. “Dendrobium sibuyanense” (Lubag-Arquila & al. in Philipp. Agric. Sci. 88: 484–488. 2005) був описаний з позначенням «Типовий зразок є живою рослиною, що вирощується в орхідаріумі відділу сільського господарства Університету Лос-Баньос Філіппін (UBPL). Колектори: Орвіль К. Бальдос і Раміль Р. Марасіган. 5 квітня 2004 р.». Однак ця жива рослина є непридатною для позначення типу. Отже, тип не вважається вказаним і дана назва не є валідно опублікованою (Ст. 40.1).
Прикл. 7. Штамм CBS 7351 є прийнятним для типу назви Candida populi Hagler & al. (in Int. J. Syst. Bacteriol. 39: 98. 1989), оскільки він постійно зберігається у метаболічно неактивному стані шляхом ліофілізації (див. також Реком. 8В.2).
8.5. Тип (за винятком епітипів, Ст. 9.8) назви викопного таксону у ранзі виду чи нижче – це завжди зразок (див. Ст. 9.15). Один цілий зразок має розглядатися як номенклатурний тип (див. Реком. 8А.3).
Рекомендація 8А
8А.1. У тому випадку, коли голотипом, лектотипом чи неотипом є зображення, зразок чи зразки, на яких це зображення було засноване, мають бути використані з метою встановлення правильності застосування даної назви.
8А.2. Якщо зображення було позначено типом назви згідно вимог Ст. 40.5, мають бути вказані колекційні дані проілюстрованого матеріалу (див. також Реком. 38D.2).
8А.3. Якщо типовий зразок назви викопного таксону був поділений на частини (зрізи викопної деревини, шматки рослин з конкрецій тощо), то усі частини, використані при складанні діагнозу, мають бути чітко позначені.
8А.4. Якщо один зразок, позначений як тип, представлений у вигляді численних гербарних аркушів чи преператів, це має бути відзначено у протолозі(3), а самі ці аркуші чи препарати мають бути відповідним чином етикетовані.
Рекомендація 8В
8В.1. З матеріалу, що є голотипом нового таксону водоростей чи грибів, якщо це можливо, варто виділити живу культуру та помістити її на зберігання принаймні до двох відповідних колекцій культур чи генетичного матеріалу. (Така дія не скасовує вимог до голотипу, зазначених у Ст. 8.4).
8В.2. У тих випадках, коли типом назви є культура, що постійно зберігається у метаболічно неактивному стані (див. Ст. 8.4), будь-які живі ізоляти, виділені з неї, мають бути позначені як «з типу» (ex typo), «з голотипу» (ex holotypo), «з ізотипу» (ex isotypo) і т.п., щоб підкреслити той факт, що вони походять від типу, але самі по собі не є номенклатурним типом.
8В.3. Якщо типом таксону є культура, її статус має бути відзначений фразою «постійно зберігається у метаболічно неактивному стані» або її еквівалентом.
1-Тут і скрізь у даному Кодексі термін «зображення» означає малюнок чи фотографію, на яких показано особливості організму, наприклад, скан гербарного зразка чи фотографія, одержана зі скануючого електронного мікроскопа.
2-Тут і скрізь у даному Кодексі термін «дублет» вживається у тому значенні, що ж прийнятим у гербарній практиці. Дублетом є частина одного збору одного виду чи внутрішньовидового таксону, зробленого одним і тим же автором в один і той самий час. Автор під час виділення лектотипу має враховувати той факт, що збір може містити домішку, а тому виявляти обережність.
3-Протолог (гр. πρώτος, protos, перший; λόγος, logos, висловлення) – це усе те, що супроводжує назву таксону під час її валідної публікації, тобто її опис, діагноз, зображення, посилання, синоніми, дані щодо географічного поширення, процитовані зразки, обговорення та коментарі.
Стаття 9
9.1. Голотип назви виду чи внутрішньовидового таксону – це один зразок або одне зображення (але див. Ст. 40.4), використані автором чи позначені ним як номенклатурний тип. До тих пір, поки існує голотип, він визначає застосування даної назви (але див. Ст. 9.15).
Примітка 1. Будь-яке позначення, зроблене оригінальним автором, якщо воно було чітко сформульовано під час публікації назви таксону, є остаточним (але див. Ст. 9.11 і 9.15). Якщо автор використав лише один елемент, він повинен бути прийнятий за голотип. Якщо назва нового таксону була валідно опублікована тільки шляхом посилання на раніше оприлюднений опис чи діагноз, ті ж самі міркування застосовуються й до матеріалу, використаного автором такого опису чи діагнозу (див. Ст. 7.7, але див. Ст. 7.8).
Прикл. 1. Під час виділення Opegrapha oulochelia Tuck. (1866) Такерман (Tuckerman) вказав: «один зразок з гербарію Швейнітца (Герб. Акад. наук Філад.) переді мною». Хоча термін «тип» чи його еквівалент й не був використаний у протолозі даного виду, зазначений зразок (РН) є його голотипом.
Прикл. 2. Назва Phoebe calcarea S. K. Lee & F. N. Wei (1983) була валідно опублікована з позначенням голотипу «Du’an Expedition, 4-10-004, IBK», але жодного зразка з відповідною етикеткою у гербарії ІВК немає. Разом з тим, у даній колекції є зразок даного виду, позначений «sp. nov.» та «Typus», що відповідає усім іншим умовам, вказаним у протолозі, на його етикетці зазначено «Duan Exped. 4-10-243». Таким чином, цитування оригінального типу є, безперечно, помилковим і воно має бути виправлено.
9.2. Лектотип – це зразок чи зображення, обрані з оригінального матеріалу і позначені як номенклатурний тип згідно вимог Ст. 9.11 і 9.12 у тих випадках, коли голотип не був зазначений під час публікації, коли голотип відсутній, чи коли встановлено, що тип належить більш, ніж до одного таксону (див. також Ст. 9.14). Для санкціонованих назв лектотип має бути обрано з-поміж тих елементів, що пов’язані як з протологом, так і з санкціонованим тлумаченням даної назви (Ст. 9.10).
9.3. Для цілей даного Кодексу поняття «оригінальний матеріал» охоплює такі елементи: (а) ті зразки чи зображення (як неопубліковані, так і опубліковані одночасно з протологом чи раніше за нього), щодо яких можна стверджувати, що вони були використані для складання опису чи діагнозу назви, яка була валідизована; (b) голотип і ті зразки, навіть якщо автор опису чи діагнозу їх і не бачив, що були позначені як типи (синтипи чи паратипи) під час валідної публікації даної назви; (с) ізотипи чи ізосинтипи, навіть якщо ці зразки й не бачив автор назви або той автор, який валідизував даний опис чи діагноз (але див. Ст. 7.7, 7.8 і 9.10).
Примітка 2. Для назв, що підпадають під дію Ст. 7.8, лише елементи з контексту самого протологу мають вважатися оригінальним матеріалом.
Примітка 3. Для назв, що підпадають під дію Ст. 7.7, лише елементи з контексту опису чи діагнозу, що був валідизований, мають вважатися оригінальним матеріалом за винятком тих випадків, коли автор, що валідизує дану назву, чітко вказує для неї інший тип.
Примітка 4. Для назв, що підпадають під дію Ст. 9.10, елементи з контексту протологу є оригінальним матеріалом, а елементи з контексту санкціонованої праці розглядаються як еквівалентні до оригінального матеріалу.
9.4. Ізотип – це будь-який дублет голотипу, він завжди є зразком.
9.5. Синтип – це будь-який зі зразків, процитованих у протолозі, у тих випадках, коли голотипу немає або кожен з двох чи більшої кількості зразків був одночасно позначений у протолозі як тип (див також Ст. 40, Прим. 1). Посилання на один збір чи на його частину вважається вказівкою відповідних зразків з цього збору.
Прикл. 3. У протолозі Laurentia frontidentata E. Wimm. (див. Ст. 40, Прикл. 2) як тип був позначений один збір, що зберігається у двох гербаріях. Отже, цей збір складається принаймні з двох зразків і вони є синтипами.
Прикл. 4. У протолозі Anemone alpina L. (1753) під різновидностями β і γ (назви їх не були зазначені) було процитовано два гербарні зразки: «Burs. IX: 80» і «Burs. IX: 81». Ці зразки, що наявні у гербарії Бурсера (UPS), є синтипами A. alpina.
9.6. Паратип – це будь-який зразок, вказаний у протолозі, який не є ані голотипом, ані ізотипом, ані синтипом, якщо два чи більше зразків були одночасно позначені як типи.
Прикл. 5. Голотипом назви Rheedia kappleri Eyma (1932), яка застосовується до полігамного виду, є чоловічий зразок «Kappler 593a» (U). Автор позначив двостатевий зразок «Forestry Service of Surinam. B. W. 1618» (U) як паратип.
Примітка 5. У багатьох випадках, коли голотип не був позначений, не може бути й паратипів, усі процитовані зразки будуть синтипами. Але коли автор позначає два чи більше зразків як типи (Ст. 9.5), решта цитованих зразків будуть паратипами, а не синтипами.
Прикл. 6. У протолозі Eurya hebeclados Y. Ling (1951) автор одночасно позначив два зразки як типи: «Y. Ling 5014» – як «typus, ♂» і «Y. Y. Tung 315» – як «typus, ♀»; таким чином, вони є синтипами. Лінг (Ling) також вказав зразок «Y. Ling 5366», не зазначивши його як тип; отже, він є паратипом.
9.7. Неотип – це зразок чи зображення, обрані для того, щоб служити номенклатурним типом у тому випадку, коли оригінальний матеріал не зберігся чи до тих пір, поки він є невідомим (див. також Ст. 9.16).
9.8. Епітип – це зразок чи зображення, обрані для того, щоб служити інтерпретуючим типом у тих випадках, коли голотип, лектотип, раніше позначений неотип чи увесь оригінальний матеріал, пов’язаний з даною валідно опублікованою назвою, є двозначним і не може бути критично ідентифікований з метою точного застосування назви таксону. Позначення епітипу є необґрунтованим без чіткої вказівки того голотипу, лектотипу чи епітипу, який він підтримує (див. Ст. 9.20).
Прикл. 7. Голотипом назви Vitellaria paradoxa C. F. Gaertn. (1807) є насінина невідомого походження (Р). Вона показує ознаки виду, але не може бути використана для розділення двох встановлених у межах даного виду підвидів, які розрізняються за особливостями листків та суцвіття. Холл і Хіндл (Hall & Hindle, in Taxon 44: 410. 1995) позначили зразок, що є типом Bassia parkii G. Don (1838), «Park» (BM), як епітип V. paradoxa. Таким чином, назва Bassia parkii стала синонімом V. paradoxa subsp. paradoxa, а інший підвид одержав назву V. paradoxa subsp. nilotica (Kotschy) A. N. Henry & at. (1983).
Прикл. 8. Подлєх (Podlech, in Taxon 46: 465. 1997) позначив зразок «Herb. Linnaeus No. 926.43» (LINN) як лектотип Astragalus trimestris L. (1753). Він одночасно позначив й епітип («Egypt. Dünen oberhalb Rosetta am linken Nilufer bei Schlech Mantur, 9 May 1902, Anonymous» (ВМ)), оскільки лектотип був позбавлений плодів, «які показують важливі діагностичні ознаки для даного виду».
Прикл. 9. Лектотипом виду Lichen saxatilis L. (1753), позначеним Гелловеєм та Еліксом (Galloway & Elix, in New Zealand J. Bot. 21: 405. 1983), є зразок з гербарію Ліннея зі Швеції («Herb. Linnaeus No. 1273.62», друга особина знизу). Жодних молекулярних даних, отриманих з лектотипу, для того, щоб підтвердити його приналежність саме до сучасного таксону Parmellia saxatilis (L.) Ach. (1803), а не до морфологічно ідентичного P. serrana A. Crespo & al. (2004), немає. Тому Моліна зі співавторами (Molina & al. in Lichenologist 36: 47. 2004) обрали епітип, що підтримує даний лектотип – зразок P. saxatilis зі Швеції, зібраний у 1998 р. (MAF 6882), для якого наявні відповідні молекулярно-генетичні дані.
9.9. Використання термінів, визначених даним Кодексом для позначення типу, в іншому сенсі, ніж зазначено вище, розглядається як помилка, яка потребує виправлення (наприклад, використання терміну «лектотип» для позначення зразка, що насправді є неотипом).
Прикл. 10. Борссум Ваалкес (Borssum Waalkes, in Blumea 14: 198. 1966) процитував зразок «Herb. Linnaeus No. 866.7» як голотип Sida retusa L. (1753). Однак у протолозі даного виду зазначені малюнки з праць Плюкіне (Plukenet, Phytographia: t. 9, fig. 2. 1691) та Румфіуса (Rumphius, Herb. Amboin. 6: t. 19. 1750). Отже, оригінальний матеріал щодо S. retusa складається з трьох елементів (Ст. 9.3), тому використання Борссумом Ваалкесом терміну «голотип» розглядається як помилка, яка має бути виправлена шляхом заміни терміну «голотип» на «лектотип».
Примітка 6. Невірно вжиті терміни можуть бути виправлені лише у тому випадку, коли дана дія відповідає вимогам Ст. 7.10 (для корекції лектотипу, неотипу чи епітипу) і не протирічить вимогам Ст. 40.6 (для корекції голотипу).
9.10. Тип назви виду чи внутрішьовидового таксону, прийнятій в одній з праць, визначених вимогами Ст. 13.1 і, таким чином, санкціонованій (Ст. 15), може бути обраний з-поміж елементів, що пов’язані з даною назвою у протолозі та/або з її санкціонованим тлумаченням.
9.11. Якщо голотип не був вказаний автором назви виду чи внутрішньовидового таксону, або якщо голотип чи раніше позначений лектотип був втрачений чи знищений, або якщо було встановлено, що матеріал, який був позначений як тип, належить більш, ніж до одного таксону, з метою заміни може бути обрано лектотип чи, якщо це можливо (Ст. 9.7), неотип.
9.12. Як лектотип має бути обрано ізотип, якщо такий існує, чи синтип, якщо такий існує. У випадку відсутності ізотипу, синтипу чи ізосинтипу (дублету синтипу) лектотип має бути вибраний серед паратипів, якщо такі існують. Якщо не існує жодного цитованого зразка, лектотип повинен бути обраний серед нецитованих зразків та цитованих і нецитованих зображень, що входять до складу решти оригінального матеріалу, якщо такий існує.
9.13. Якщо не існує жодного оригінального матеріалу чи до тих пір, поки він невідомий, може бути обрано неотип. Лектотип завжди має перевагу перед неотипом за виключенням випадків, зазначених у Ст. 9.16.
9.14. Якщо тип (гербарний зразок чи еквівалентний до нього препарат) містить частини, що належать більше, ніж до одного таксону (див. Ст. 9.11), назва має лишитися за тією частиною (зразка – як зазначено у Ст. 8.2), яка найбільше відповідає оригінальному опису чи діагнозу.
Прикл. 11. Типом назви Tillandsia bryoides Griseb. ex Baker (1878) є зразок «Lorentz 128» (BM); встановлено, однак, що цей зразок є сумішшю декількох таксонів. Сміт (Smith, in Proc. Amer. Acad. Arts 70: 192. 1935) згідно вимог Ст. 9.14 позначив одну з частин зразка Лоренца (Lorentz) як лектотип.
9.15. Голотип (чи лектотип) назви видового чи внутрішньовидового викопного таксону (Ст. 8.5) – це зразок (чи один із зразків), на якому засноване зображення, що було валідизоване (Ст. 43.2). Якщо до 1 січня 2001 р. (див. Ст. 43.3) у протолозі назви викопного таксону у ранзі виду чи нижче тип був зазначений (Ст. 40.1), але не був ідентифікований з відповідним зображенням, яке було валідизовано, то серед зразків, проілюстрованих у протолозі, повинен бути обраний лектотип. Цей вибір скасовується у тому випадку, коли можна довести, що оригінальний зразок типу відповідає іншому зображенню, що було валідзоване.
9.16. Якщо голотип чи раніше позначений лектотип був втрачений чи знищений і якщо можна довести, що інший оригінальний матеріал таксономічно відрізняється від втраченого чи знищеного типу, з метою збереження використання назви, встановленого попередньою типіфікацією, може бути обраний неотип (див. також Ст. 9.18).
9.17. Якщо пізніше буде встановлено, що позначений лектотип чи неотип належить до одного збору, але більш, ніж до одного зразка, цей вибір типу, тим не менше, повинен бути прийнятий (відповідно до Ст. 9.19), але у подальшому він може бути звужений до єдиного з цих зразків шляхом подальшої лекто- чи неотипіфікації.
Прикл. 12. Erigeron plantagineus Greene був описаний за матеріалом, зібраним Р.М. Остіном (R. M. Austin) у Каліфорнії. Кронквіст (Cronquist, in Brittonia 6: 173. 1947) вказав: «Type: Austin s.n., Modoc Country, California (ND)», таким чином, позначивши матеріал Остіна у ND як лектотип (перший крок лектотипіфікації). Стротер і Ферлатт (Strother & Ferlatte, in Madroňo 35: 85. 1988), з’ясувавши, що у ND наявні два зразки з цього збору, позначили один з них (ND-G No. 057228) як лектотип (другий крок лектотипіфікації). У подальших посиланнях можуть бути послідовно вказані обидва кроки лектотипіфікації.
9.18. Неотип, обраний відповідно до вимог Ст. 9.16, може бути відхилений, якщо можна довести, що таксономічно він відрізняється від голотипу чи лектотипу, який він замінює.
9.19. Необхідно слідувати тому автору, хто перший позначив (Ст. 7.9 і 7.10) лектотип чи неотип згідно вимог Ст. 9.11–9.13, але цей вибір відміняється, якщо (а) буде відшукано голотип чи, у випадку неотипу, будь-який оригінальний матеріал; цей вибір може бути відхилений, якщо буде доведено, що (b) він суттєво протирічить протологу і що є наявним інший елемент, що не протирічить протологу, чи якщо (с) він не відповідає вимогам Ст. 9.14.
Прикл. 13. Бауманн зі співавторами (Baumann & al., in J. Eur. Orch. 34: 176. 2006) позначили зображення, процитоване у протолозі Gymnadenia rubra Wettst. (1889) як «лектотип». Оскільки Веттштейн (Wettstein) процитував також у своїй праці синтипи, які мають перевагу, таке позначення не відповідає вимогам Ст. 9.12 і не має використовуватися. Ця назва була коректно лектотипіфікована шляхом позначення одного з синтипів Бауманном та Лоренцом (Baumann & Lorenz, in Taxon 60: 1775. 2011).
9.20. Необхідно слідувати тому автору, який першим позначив (Ст. 7.9 і 7.10) епітип, інший епітип може бути лише тоді, коли оригінальний епітип був втрачений чи знищений. Лектотип чи неотип, підтриманий епітипом, може бути відхилений згідно вимог Ст. 9.19 чи, у випадку неотипу, – Ст. 9.18. Якщо можна довести, що епітип і той тип, який він підтримує, відрізняються таксономічно і не можна застосувати ні Ст. 9.18, ні Ст. 9.19, така назва може бути запропонована для консервації з консервованим типом (Ст. 14.9, див. також Ст. 57).
Примітка 7. Епітип підтримує лише той тип, з яким його пов’язує автор типіфікації. Якщо такий тип скасовується, даний епітип втрачає будь-яке відношення до типу, що замінюється.
9.21. Епітип не вважається вказаним, якщо не зазначено у якому гербарії чи установі він зберігається або, у тому випадку, коли епітипом є опубліковане зображення, відсутнє повне і пряме бібліографічне посилання на місце його публікації.
9.22. Починаючи з 1 січня 1990 р., лекто- чи неотипіфікація назви виду чи внутрішньовидового таксону шляхом вказання зразка чи неопублікованого зображення не вважається здійсненою, якщо не вказаний гербарій чи установа, у якій даний тип зберігається.
9.23. Починаючи з 1 січня 2001 р., лекто- чи неотипіфікація назви виду чи внутрішньовидового таксону не вважається здійсненою, якщо під час типіфікації не був використаний термін «lectotypus» чи «neotypus», їхнє скорочення чи еквівалент у сучасній мові (див. також Ст. 7.10 і 9.9).
Рекомендація 9А
9А.1. Типіфікація назв, для яких голотип не був зазначений, має проводитися лише з розумінням методу роботи автора; зокрема необхідно усвідомлювати, що деякі матеріали, що були використані автором під час опису таксону, можуть бути відсутні у його гербарній колекції або вони могли не зберегтися, і навпаки, що не увесь доступний автору матеріалу міг бути обов’язково використаний під час опису таксону.
9А.2. Позначення лектотипу має здійснюватися тільки у випадку гарного розуміння даної групи. Під час вибору лектотипу необхідно використовувати дані протологу як основний орієнтир. Механічні методи, наприклад, автоматичне обрання першого елемента, вказаного у протолозі, чи зразка особи, на честь якої був названий даний вид, не є науковими і можуть у майбутньому призвести до плутанини і подальших змін.
9А.3. Під час вибору лектотипу варто у першу чергу взяти до уваги будь-які позначення наміру автора назви, якщо вони не протирічать протологу. Такими позначеннями є помітки у рукописі, нотатки на гербарних аркушах, авторські зображення, такі використані епітети, як «typicus», «genuinus» тощо.
9А.4. Якщо два чи більше різнорідних елементів були уключені чи процитовані в описі чи діагнозі, лектотип має бути обраний таким чином, щоб зберегти сучасне вживання даної назви. Зокрема, якщо інший автор вже розглядав один чи більше елементів у складі інших таксонів, то як лектотип має бути обраний один з тих елементів, що лишилися у складі даного таксону, за умов, що цей елемент не протирічить оригінальному опису або діагнозу (див. Ст. 9.19).
Рекомендація 9В
9В.1. Під час вибору неотипу мають бути застосовані особлива ретельність та критичний підхід, осікльки автор даного вибору зазвичай не керується нічим, окрім власного розуміння того зразка, який найкраще відповідає протологу; якщо даний вибір виявиться помилковим, це може спричинити подальшу зміну.
Рекомендація 9С
9С.1. Дублетні зразки лектотипів, неотипів чи епітипів мають вказуватися відповідно як ізолектотипи, ізонеотипи та ізоепітипи.
Рекомендація 9D
9D.1. При позначенні установи зберігання (див. Ст. 40, Прим. 4) необхідно вказувати наявний у нього номер, що дозволить точно і безсумнівно ідентифікувати зразок лектотипу, неотипу чи епітипу (див. також Реком. 40А.3).
Стаття 10
10.1. Типом назви роду чи будь-якого підрозділу роду є тип назви виду (за винятком випадку, передбаченого Ст. 10.4). Для позначення чи цитування типу у даному випадку достатньо вказати саму назву виду, так як вона розглядається як еквівалент її типу.
Примітка 1. Такі терміни, як «голотип», «синтип» і «лектотип», визначені у Ст. 9, хоча, строго кажучи, є незастосованими до таксонів рангом вище за вид, використовуються й до них за аналогією.
10.2. Якщо у протолог назви роду чи будь-якого підрозділу роду був з певністю включений (див. Ст. 10.3) голотип чи лектотип однієї чи більше раніше або одночасно опублікованої видової назви, тип має бути обраний серед цих типів за винятком тих випадків, коли (а) тип був вказаний (Ст. 22.6, 40.1 і 40.3) чи позначений самим автором назви; (b) назва була санкціонована, у такому випадку тип може бути обрано серед типів назв, що входять до складу санкціонованого тлумачення. Якщо жоден з типів раніше чи одночасно опублікованих назв не був з певністю включений, тип має бути обрано іншим шляхом, але цей вибір може бути відхилений, якщо вдасться довести, що вибраний тип не відповідає жодному матеріалу, пов’язаному з протологом чи санкціонованим тлумаченням.
Прикл. 1. Рід Anacyclus, у тому розумінні, у якому він був встановлений Ліннеєм (Linnaeus, 1753), включав назви трьох валідно опублікованих видів. Кассіні (Cassini, in Cuvier, Dict. Sci. Nat. 34: 104. 1825) позначив Anthemis valentina L. (1753) типом Anacyclus, але ця назва не належить до оригінального матеріалу щодо даного роду. Грін (Green, in Sprague, Nom. Prop. Brit. Bot.: 182. 1929) позначила Anacyclus valentinus L. «одним з трьох оригінальних видів, що лишилися у складі роду», використавши позначення «стандартний вид» (standart species – див. Ст. 7, Прикл. 13) і її вибору необхідно слідувати (Ст. 10.5). Гамфріс (Humphries, in Bull. Brit. Mus. (Nat. Hist.), Bot. 7: 109. 1979) позначив зразок у гербарії Кліффорда (BM) як лектотип Anacyclus valentinus і цей зразок, таким чином, став типом даної родової назви.
Прикл. 2. Рід Castanella Spruce ex Benth. & Hook. f. (VIII 1862) був описаний на основі єдиного зразка, зібраного Спрусом (Spruce) і без зазначення жодної вивидової назви. Свот (Swart, in ING Card No. 2143. 1957) першим позначив типом роду (як «T.») C. granatensis Planch. & Linden (XII 1862), заснований на зразку «Linden 1360». До тих пір, поки зразок Спруса і матеріал Ліндена вважаються такими, що належать до одного й того ж виду, цей вибір не може бути відмінено, навіть незважаючи на те, що зразок Спруса згодом став типом Paullinia paullinioides Radlk. (1896), оскільки остання видова назва не є «раніше чи одночасно опублікованою».
10.3. Для цілей даного Кодексу включення типу з певністю здійснюється шляхом цитування валідно опублікованої назви виду або посилання (прямого чи непрямого) на неї, незалежно від того, чи була ця назва прийнята автором, чи наведена як синонім, або ж шляхом цитування голотипу чи лектотипу раніше чи одночасно опублікованої видової назви.
Прикл. 3. Протолог роду Elodes Adans. (1763) включає посилання на «Elodes» у Клузіуса (Clusius, 1601), «Hypericum» у Турнефора (Tournefort, 1700) та Hypericum aegypticum L. (1753). Лише остання вказівка є валідно опублікованою видовою назвою, жоден з інших елементів не є типом роду Elodes, хоча наступні автори позначали H. elodes L. (1759) як тип (див. Robson in Bull. Brit. Mus. (Nat. Hist.), Bot. 5: 305, 336. 1977).
10.4. Лише шляхом консервації (Ст. 14.9) типом назви роду може стати зразок чи зображення, що є іншим від типу назви виду, який був уключений до його складу і має перевагу як такий, що був використаний автором при підготовці протологу.
Примітка 2. Якщо елемент, позначений згідно вимог Ст. 10.4, є типом назви виду, то ця назва може бути процитована як тип роду. Якщо ж цей елемент не є типом назви виду, то у дужках можна додати посилання на вірну назву цього елемента типу.
Прикл. 4. Physconia Poelt (1965) була законсервована зі зразком «‘Lichen pulverulentus’, Germania, Lipsia in Tilia, 1767, Schreber» (M) як консервований тип. Цей зразок є типом P. pulverulacea Moberg (1979) і ця назва тепер згадана у Додатку ІІІ як тип Physconia.
Прикл. 5. Pseudolarix Gordon (1858) була законсервована зі зразком з гербарію Гордона (Gordon; K No. 3455) як консервований тип. Так як цей зразок не є типом жодної видової назви і встановлено, що він належить до «[=P. amabilis (J. Nelson) Rehder…]», то у Додатку ІІІ до вказівки типу додано відповідний запис.
10.5. Необхідно слідувати тому автору, хто першим позначив (Ст. 7.9 і 7.10) тип назви роду або підрозділу роду, але цей вибір може бути відмінений, якщо (а) можна довести, що він суттєво протирічить протологу (або санкціонованому тлумаченню, у тому випадку, коли назва типіфікується елементом з санкціонованої праці, Ст. 10.2), (b) він заснований у значній мірі на механічному методі відбору.
Прикл. 6. Фінк (Fink, in Contr. U.S. Natl. Herb. 14(1): 2. 1910) відзначив, що він «встановлював типи родів відповідно до правила “першого виду”». Тому його позначення типів, таким чином, можуть бути відмінені згідно вимог Ст. 10.5. Наприклад, Фінк позначив Biatorina griffithii (Ach.) A. Massal. як тип Biatorina A. Massal., але цей вибір був відмінений у той час, коли Сантенссоном (Santensson, in Symp. Bot. Upsal. 12(1): 428. 1952) був обраний інший тип, B. atropurpurea (Schaer.) A. Massal.
*Прикл. 7. Автори, що слідували Американському кодексу ботанічної номенклатури, Канон 15 (in Bull. Torrey Bot. Club 34: 172. 1907) позначали як тип «перший за порядком біномінальний вид», що є прийнятним у деяких випадках. Цей метод відбору розглядається таким, що у значній мірі є механічним. Тому перше позначення типу роду Delphinium L., здійснене Бріттоном (Britton, in Britton & Brown, Ill. Fl. N. U.S., ed. 2, 2: 93. 1913), який послідував Американському кодексу і обрав D. consolida L., було відхилене відповідно до Ст. 10.5 шляхом позначення типом D. peregrinum L., яке було здійснено Грін (Green, in Sprague, Nom. Prop. Brit. Bot.: 162. 1929).
10.6. Назва родини чи будь-якого підрозділу родини має той самий тип, що й родова назва, на якій вона заснована (див. Ст. 18.1). Для позначення чи цитування типу у даному випадку достатньо вказати лише назву роду. Назва родини чи підродини, що не заснована на родовій назві, має той самий тип, що й відповідна альтернативна назва (Ст. 18.5 і 19.7).
10.7. Принцип типіфікації не застосовується до таксонів у ранзі вище родини за винятком тих назв, що типіфікуються автоматично як такі, що засновані на родових назвах (див. Ст. 16). Така назва має той самий тип, що й назва роду, на якій вона заснована.
Примітка 3. Щодо типіфікації деяких назв підрозділів роду див. Ст. 22.6.
Рекомендація 10А
10А.1. У тому випадку, коли комбінація у ранзі підрозділу роду була опублікована у складі родової назви, яка у той час ще не була типіфікована, тип такої родової назви слід обирати з підрозділу роду, що був позначений як типовий у номенклатурному відношенні, якщо останній факт є очевидним.
З огляду на значний зміст даного розділу мої коментарі та власні приклади, що стосуються типіфікації, Ви можете знайти у наступному повідомленні Блогу.
Частина І. Преамбула. Принципи
Частина ІІ. Таксони та їхні ранги. Визначення статусу
У даному повідомленні ми детально розглянемо другу секцію розділу Статус, типіфікація та пріоритет назв (Status, typification, and priority of names). Вона налічує чотири статті, в яких ретельно обговорюються усі питання, пов'язані з позначенням номенклатурних типів таксонів.
Стаття 7
7.1. Застосування назв таксонів у ранзі родини чи нижче обумовлюється значенням їхніх номенклатурних типів (типів назв таксонів). Застосування назв таксонів у вищих рангах також обумовлюється значенням їхніх типів у тих випадках, коли ці назви засновані на відповідних родових назвах (див. Ст. 10.7).
7.2. Номенклатурний тип (typus) – це елемент, з яким постійно пов’язана назва таксону, незважаючи на те, чи є вона правильною, чи синонімічною. Номенклатурний тип необов’язково є найбільш типовим та репрезентативним елементом таксону.
7.3. Нова комбінація чи назва у новому ранзі (Ст. 6.10) типіфікується типом базіоніму, навіть якщо він міг бути застосований помилково до цього таксону, який зараз розглядається таким, що не включає даний тип (але див. Ст. 48.1).
Прикл. 1. Pinus mertensiana Bong. була перенесена у рід Tsuga Кар’єром (Carriére), який, втім, як помітно з його опису, помилково застосував нову комбінацію T. mertensiana до іншого виду роду Tsuga, а саме, до T. heterophylla (Raf.) Sarg. Комбінація T. mertensiana (Bong.) Carriére не повинна застосовуватися до T. heterophylla, а повинна бути збережена для P. mertensiana у тому випадку, коли цей вид розглядається у складі роду Tsuga; вказівка у дужках (згідно вимог Ст. 49) прізвища автора першоопису, тобто Бонгарда, позначає базіонім, а отже, й тип даної назви.
Прикл. 2. Delesseria gmelinii J.V. Lamour. (1813) є законною назвою, що заміщує іншу раніше опубліковану – Fucus palmetta S.G. Gmel. (1768), заміна епітета була необхідною у зв’язку з одночасною публікацією назви D. palmetta (Stackh.) J.V. Lamour. (див. Ст. 11, Прим. 2). Усі комбінації, засновані на D. gmelinii (ті, що не виключають типу F. palmetta; див. Ст. 48.1) мають той самий тип, що й F. palmetta, незважаючи на те, що матеріал, яким користувався Лямуро (Lamouroux), зараз належить до іншого виду, D. bonnemaisonii C. Agardh (1822).
Прикл. 3. Нова комбінація Cystocoleus ebeneus (Dillwyn) Thwaites (1849) типіфікується типом її базіоніму, Conferva ebenea Dillwyn (1809), незважаючи на те, що матеріал щодо цього виду, зображений Твейтсом (Thwaites), належить до Racodium rupestre Pers. (1794).
7.4. Назва, що заміщує іншу раніше опубліковану (Ст. 6.11), типіфікується типом того синоніму, чию назву вона заміщує, навіть якщо вона могла застосовуватися помилково до таксону, який зараз розглядається таким, що не включає даний тип (але див. Ст. 41, Прим. 3 і Ст. 48.1).
Прикл. 4. Назва Myrcia lucida McVaugh (1969) була опублікована як така, що заміщує іншу раніше опубліковану – M. laevis O. Berg (1862), незаконний омонім M. laevis G. Don (1832). Типом M. lucida, таким чином, є тип M. laevis O. Berg (non G. Don), а саме, "Spruce 3502" (BR).
7.5. Назва, що є незаконною згідно вимог Ст. 52, типіфікується або типом назви, що має бути прийнята згідно правил (автоматична типіфікація), або іншим типом, обраним чи чітко позначеним автором цієї незаконної назви. Однак, у тих випадках, коли тип останньої не був обраний чи чітко позначений, і тип раніше оприлюдненої назви був уключений (див. Ст. 52.2) у підкорений їй таксон, який не включав чітко встановлений тип незаконної назви, типіфікація не є автоматичною. Автоматична типіфікація не застосовується до назв, санкціонованих згідно вимог Ст. 15.
Прикл. 5. Назва Bauhinia semla Wunderlin (1976) є незаконною згідно вимог Ст. 52 (але див. Ст. 52 Прикл. 9), проте її публікація як назви, що заміщує іншу раніше опубліковану – B. retusa Roxb. (1832) non Poir. (1811) – є чітким позначенням іншого (такого ж, як і у B. retusa) типу, ніж у назви B. roxburghiana Voight (1845), яка й має бути прийнята.
Прикл. 6. Назва Hewittia bicolor Wight & Arn. (1837), тип роду Hewittia Wight & Arn., є незаконною згідно вимог Ст. 52, оскільки на додаток до незаконного базіоніму Convolvulus bicolor Vahl (1794) non Desr. (1792), що мався авторами на увазі, законна назва C. bracteatus Vahl (1794) була процитована як синонім. Прийняття Уайтом і Арноттом (Wight & Arnott) епітету «bicolor» є чіткою вказівкою на те, що типом H. bicolor, а отже, й типом Hewittia, є тип C. bicolor, а не тип C. bracteatus, епітет якого варто було прийняти.
Прикл. 7. До складу Gilla splendens під час валідизації Мейсоном і Грантом (Mason & Grant in Madroňo 9 : 212. 1948) була уключена, як «довготрубчаста форма виду», G. splendens subsp. grinnellii, заснована на G. grinnellii Brand (1907). Таким чином, назва Gilla splendens є незаконною згідно вимог Ст. 52. Мейсон і Грант, які вважали G. splendens валідно опублікованим раніше таксоном, не позначили тип останнього, у зв’язку з чим ним не є автоматично тип G. grinnellii; зразок, що згодом був прийнятий як консервований тип, міг бути обраний лектотипом.
7.6. Тип автоніму є тотожним типу тієї назви, від якої він був утворений.
Прикл. 8. Тип Caulerpa racemosa (Forssk.) J. Agardh var. racemosa є тотожним типу C. racemosa; тип C. racemosa є тотожним типу її базіоніму, Fucus racemosus Forssk. (1775); ним є зразок "Herb. Forssk. № 845" (C).
7.7. Назва нового таксону, що була валідно опублікована тільки шляхом посилання на попередньо та ефективно опублікований опис чи діагноз (Ст. 38.1), має типіфікуватися елементом, обраним з контексту опису чи діагнозу, у якому він був валідизований, за винятком тих випадків, коли автор валідизації цієї назви чітко вказує інший тип, але аж ніяк не елементом, який був з певністю виключений автором валідизації даної назви (див. також Ст. 7.8).
Прикл. 9. Оскільки назва Adenanthera bicolor Moon (1824) була валідизована шляхом посилання на опис до аналітичної таблиці «Rumph. amb. 3: t. 112», процитованої Муном (Moon), то лектотипом цієї назви за відсутності зразка, на якому базувався цей опис, є пов’язаний з даним описом малюнок, а саме, «t. 112» (Rumphius, Herb. Amboin. 3. 1743). Ним не є зразок з гербарію К’ю, зібраний Муном і підписаний ним як «Adenanthera bicolor», оскільки Мун не позначив його чітко як тип.
Прикл. 10. Echium lycopsis L. (Fl. Angl.: 12. 1754) був опублікований без опису чи діагнозу, але з посиланням на роботу Рея (Ray, Syn. Meth. Stirp. Brit., ed. 3: 227. 1724), у якій види «Lycopsis» вказані без опису чи діагнозу, але з цитуванням раніших посилань, зокрема Баугіна (Bauhin, Pinax: 255. 1623). Опис E. lycopsis, прийнятий при валідизації, належить Баугіну, тому тип має бути обраний з контексту його праці. Тому зразок Шерарда (Sherard) з гербарію Морісона (Morison herbarium, OXF), обраний Клотцем (Klotz, in Wis. Z. Martin-Luter-Univ. Halle-Wittenberg, Math.-Naturwiss. Reihe 9: 375–376. 1960), не може бути типом, хоча він, ймовірно, й був відомий Рею. Перший прийнятний вибір типу – малюнок «Echii altera species» з роботи Додонеуса (Dodonaeus, Stirp. Hist. Pempt.: 620. 1583), процитований як Баугіном, так і Реєм, запропонував Гіббс (Gibbs, in Lagascalia, 1: 60–61. 1971), формально він був здійснений Стерном (Stearn, in Ray Soc. Publ. 148. Introd.: 65. 1973).
Прикл. 11. Hieracium oribates Brenner (1904) був валідно опублікований без опису, що його супроводжував, але з посиланням на опис назви H. saxifragum subsp. oreinum Dahlst. ex Brenner, яка була валідизована (in Meddeland. Soc. Fauna Fl. Fenn. 18: 89. 1892). Оскільки Бреннер (Brenner) самостійно чітко виключив раніше опубліковану назву і частину її оригінального матеріалу, H. oribates є новою назвою таксону, а не назвою, що заміщує іншу раніше опубліковану, вона не може бути типіфікована тим елементом, що був виключений з її складу.
7.8. Назва таксону, що стосується груп з вихідною номенклатурною датою пізнішою за 1 травня 1753 р. (див. Ст. 13.1), типіфікується елементом, обраним з контексту її валідної публікації (Ст. 32–45).
Примітка 1. Типіфікація назв викопних (Ст. 1.2) та деяких інших аналогічних таксонів у ранзі роду чи нижче не відрізняється від тих правил, що були викладені вище.
7.9. Для цілей пріоритету (Ст. 9.19, 9.20 і 10.5) позначення типу відбувається лише шляхом його ефективної публікації (Ст. 29–31).
7.10. Для цілей пріоритету (Ст. 9.19, 9.20 і 10.5) позначення типу відбувається лише тоді, коли тип чітко приймається як такий автором, що його наводить, якщо він чітко вказаний шляхом прямого цитування, включаючи термін «тип» (typus) чи його еквівалент, а починаючи з 1 січня 2001 р. – також словосполучення «позначений тут» (hic designatus) чи його еквівалент.
Примітка 2. Ст. 7.9 і 7.10 застосовуються тільки для позначення лектотипів (чи їхніх еквівалентів згідно вимог Ст. 10), неотипів та епітипів; стосовно позначення голотипу див. Ст. 40.
Прикл. 12. Рід Chlorosarcina Gerneck (1907) в оригінальному описі включав два види: C. minor і C. elegans. Вішер (Vischer, 1933) перемістив перший вид у рід Chlorosphaera G.A. Klebs, а другий лишив у складі Chlorosarcina. Він не використав, однак, при цьому терміну «тип» чи його еквіваленту, тому ця його дія не вважається типіфікацією. Першим, хто позначив тип цього роду як «LT.», був Старр (Starr, in ING Card No. 16528, Nov. 1962), він обрав Chlorosarcina elegans.
*Прикл. 13. Словосполучення «стандартний вид» (standart species), використане Хітчкоком і Гріном (Hitchcock & Green, Sprague Nom. Prop. Brit. Bot.: 110–199. 1929), зараз розглядається як еквівалентне до «типу», отже, типи, позначені у даній праці, є правочинними.
Рекомендація 7А
7А.1. Наполегливо рекомендується той матеріал, на якому заснована назва таксону, особливо його голотип, передавати до гербарію чи іншої публічної колекції, де практикується вільний доступ до фондів особам, які заслуговують на довіру (лат. «bona fide»), з метою його ретельного зберігання.
*Тут і далі у Кодексі зірочкою позначені «приклади, що були затверджені голосуванням» (voted examples), прийняті Міжнародним ботанічним конгресом з метою закріплення номенклатурної практики у тих випадках, коли відповідна стаття Кодексу дозволяє різні інтерпретації або охоплена недостатньо повно. Такі приклади, що супроводжують відповідні правила, позначені окремо від інших, підтриманих Редакційним Комітетом на основі обґрунтованих пропозицій.
Стаття 8
8.1. Тип (голотип, лектотип, неотип) назви виду чи внутрішньовидового таксону – це або один зразок, що зберігається в одному гербарії чи іншій колекції чи установі, або зображення1 (але див. Ст. 8.5; див. також Ст. 40.4 і 40.5).
8.2. Для цілей типіфікації зразок – це збір або частина збору одного виду чи внутрішньовидового таксону, зроблений в один певний час без наявності домішок (див. Ст. 9.14). Він може складатися з одного організму, частини одного чи декількох організмів або з численних дрібних організмів. Зразок зазвичай розташований на одному гербарному аркуші або представлений у еквівалентному преператі, такому як коробка, пакет, банка чи предметне скло.
Прикл. 1. “Echinocereus sanpedroensis” (Raudonat & Rischer, in Echinocereenfreund 8(4): 91–92. 1975) був заснований на «голотипі», що складається з цілої рослини з коренями, відокремленої гілки, цілої квітки, квітки, розрізаної навпіл, та двох плодів, які, відповідно до етикетки, були взяті з однієї культивованої особини у різний час та поміщені у банку зі спиртом. Такий матеріал належить більше, ніж до одного збору та не може бути прийнятий за тип. Назва Раудоната і Рішера не є валідно опублікованою згідно вимог Ст. 40.2.
8.3. Зразок може бути змонтований більш, ніж на одному аркуші чи представлений більш, ніж в одному препараті, якщо його частини чітко позначені як частини одного й того ж самого зразка. Численні гербарні аркуші чи препарати з одного збору, що не є чітко етикетованими як частини одного й того ж самого зразка, є дублетами(2) незалежно від того, чи були вони взяті з одного організму, чи більше ніж з одного (але див. Ст. 8.5).
Прикл. 2. Зразок, що є голотипом Delissea eleeleensis H.St. John, «Christensen 261» (BISH), складається з двох препаратів: гербарного аркуша (BISH No. 519675) з поміткою «квітки у посудині», та суцвіття, що зберігається у банці зі спиртом, етикетованій «Cyanea, Christensen 261». Вказана помітка звертає увагу на те, що суцвіття є частиною голотипу, а не дублетом чи частиною ізотипу (BISH No. 519676), оскільки останній не має вказівок на етикетці, що до його складу входить додатковий матеріал, який зберігається окремо.
Прикл. 3. Зразок, що є голотипом Johannesteijsmannia magnifica J. Dransf., «Dransfield 862» (К), складається з листка, змонтованого на п’яти гербарних аркушах, суцвіття і супліддя у коробці та матеріалу, що зберігається у пляшці з рідиною.
Прикл. 4. Голотип Cephaelis acanthacea Steyerm., «Cuatrecasas 16752» (F), складається зі зразка, змонтованого на двох гербарних аркушах, які супроводжуються етикетками «аркуш 1» та «аркуш 2». Хоча ці два аркуші мають різні гербарні номери, F-1153741 і F-1153742, завдяки їхнім етикеткам зрозуміло, що вони складають один зразок. Третій аркуш «Cuatrecasas 16752» з номером F-1153740 такої етикетки не має, тому він є дублетом.
Прикл. 5. Зразок, що є голотипом Eugenia ceibensis Standl., «Yuncker & al. 8309», розміщений на одному аркуші, що зберігається у F. Після позначення цього зразка голотипом від нього був відділений фрагмент, що зараз зберігається у LL. Цей фрагмент змонтований на гербарному аркуші разом з фотографією голотипу і позначений етикеткою «фрагмент типу!». Цей фрагмент більше не є частиною голотипу, оскільки він більше не зберігається у тому самому гербарії, що й голотип. Він має статус дублету, тобто ізотипу.
8.4. Типові зразки назв таксонів повинні зберігатися постійно і вони не можуть бути живими організмами чи культурами. Однак культури водоростей та грибів, якщо вони зберігаються у метаболічно неактивному стані (наприклад, шляхом ліофілізації чи глибокого заморожування) є прийнятними для типіфікації.
Прикл. 6. “Dendrobium sibuyanense” (Lubag-Arquila & al. in Philipp. Agric. Sci. 88: 484–488. 2005) був описаний з позначенням «Типовий зразок є живою рослиною, що вирощується в орхідаріумі відділу сільського господарства Університету Лос-Баньос Філіппін (UBPL). Колектори: Орвіль К. Бальдос і Раміль Р. Марасіган. 5 квітня 2004 р.». Однак ця жива рослина є непридатною для позначення типу. Отже, тип не вважається вказаним і дана назва не є валідно опублікованою (Ст. 40.1).
Прикл. 7. Штамм CBS 7351 є прийнятним для типу назви Candida populi Hagler & al. (in Int. J. Syst. Bacteriol. 39: 98. 1989), оскільки він постійно зберігається у метаболічно неактивному стані шляхом ліофілізації (див. також Реком. 8В.2).
8.5. Тип (за винятком епітипів, Ст. 9.8) назви викопного таксону у ранзі виду чи нижче – це завжди зразок (див. Ст. 9.15). Один цілий зразок має розглядатися як номенклатурний тип (див. Реком. 8А.3).
Рекомендація 8А
8А.1. У тому випадку, коли голотипом, лектотипом чи неотипом є зображення, зразок чи зразки, на яких це зображення було засноване, мають бути використані з метою встановлення правильності застосування даної назви.
8А.2. Якщо зображення було позначено типом назви згідно вимог Ст. 40.5, мають бути вказані колекційні дані проілюстрованого матеріалу (див. також Реком. 38D.2).
8А.3. Якщо типовий зразок назви викопного таксону був поділений на частини (зрізи викопної деревини, шматки рослин з конкрецій тощо), то усі частини, використані при складанні діагнозу, мають бути чітко позначені.
8А.4. Якщо один зразок, позначений як тип, представлений у вигляді численних гербарних аркушів чи преператів, це має бути відзначено у протолозі(3), а самі ці аркуші чи препарати мають бути відповідним чином етикетовані.
Рекомендація 8В
8В.1. З матеріалу, що є голотипом нового таксону водоростей чи грибів, якщо це можливо, варто виділити живу культуру та помістити її на зберігання принаймні до двох відповідних колекцій культур чи генетичного матеріалу. (Така дія не скасовує вимог до голотипу, зазначених у Ст. 8.4).
8В.2. У тих випадках, коли типом назви є культура, що постійно зберігається у метаболічно неактивному стані (див. Ст. 8.4), будь-які живі ізоляти, виділені з неї, мають бути позначені як «з типу» (ex typo), «з голотипу» (ex holotypo), «з ізотипу» (ex isotypo) і т.п., щоб підкреслити той факт, що вони походять від типу, але самі по собі не є номенклатурним типом.
8В.3. Якщо типом таксону є культура, її статус має бути відзначений фразою «постійно зберігається у метаболічно неактивному стані» або її еквівалентом.
1-Тут і скрізь у даному Кодексі термін «зображення» означає малюнок чи фотографію, на яких показано особливості організму, наприклад, скан гербарного зразка чи фотографія, одержана зі скануючого електронного мікроскопа.
2-Тут і скрізь у даному Кодексі термін «дублет» вживається у тому значенні, що ж прийнятим у гербарній практиці. Дублетом є частина одного збору одного виду чи внутрішньовидового таксону, зробленого одним і тим же автором в один і той самий час. Автор під час виділення лектотипу має враховувати той факт, що збір може містити домішку, а тому виявляти обережність.
3-Протолог (гр. πρώτος, protos, перший; λόγος, logos, висловлення) – це усе те, що супроводжує назву таксону під час її валідної публікації, тобто її опис, діагноз, зображення, посилання, синоніми, дані щодо географічного поширення, процитовані зразки, обговорення та коментарі.
Стаття 9
9.1. Голотип назви виду чи внутрішньовидового таксону – це один зразок або одне зображення (але див. Ст. 40.4), використані автором чи позначені ним як номенклатурний тип. До тих пір, поки існує голотип, він визначає застосування даної назви (але див. Ст. 9.15).
Примітка 1. Будь-яке позначення, зроблене оригінальним автором, якщо воно було чітко сформульовано під час публікації назви таксону, є остаточним (але див. Ст. 9.11 і 9.15). Якщо автор використав лише один елемент, він повинен бути прийнятий за голотип. Якщо назва нового таксону була валідно опублікована тільки шляхом посилання на раніше оприлюднений опис чи діагноз, ті ж самі міркування застосовуються й до матеріалу, використаного автором такого опису чи діагнозу (див. Ст. 7.7, але див. Ст. 7.8).
Прикл. 1. Під час виділення Opegrapha oulochelia Tuck. (1866) Такерман (Tuckerman) вказав: «один зразок з гербарію Швейнітца (Герб. Акад. наук Філад.) переді мною». Хоча термін «тип» чи його еквівалент й не був використаний у протолозі даного виду, зазначений зразок (РН) є його голотипом.
Прикл. 2. Назва Phoebe calcarea S. K. Lee & F. N. Wei (1983) була валідно опублікована з позначенням голотипу «Du’an Expedition, 4-10-004, IBK», але жодного зразка з відповідною етикеткою у гербарії ІВК немає. Разом з тим, у даній колекції є зразок даного виду, позначений «sp. nov.» та «Typus», що відповідає усім іншим умовам, вказаним у протолозі, на його етикетці зазначено «Duan Exped. 4-10-243». Таким чином, цитування оригінального типу є, безперечно, помилковим і воно має бути виправлено.
9.2. Лектотип – це зразок чи зображення, обрані з оригінального матеріалу і позначені як номенклатурний тип згідно вимог Ст. 9.11 і 9.12 у тих випадках, коли голотип не був зазначений під час публікації, коли голотип відсутній, чи коли встановлено, що тип належить більш, ніж до одного таксону (див. також Ст. 9.14). Для санкціонованих назв лектотип має бути обрано з-поміж тих елементів, що пов’язані як з протологом, так і з санкціонованим тлумаченням даної назви (Ст. 9.10).
9.3. Для цілей даного Кодексу поняття «оригінальний матеріал» охоплює такі елементи: (а) ті зразки чи зображення (як неопубліковані, так і опубліковані одночасно з протологом чи раніше за нього), щодо яких можна стверджувати, що вони були використані для складання опису чи діагнозу назви, яка була валідизована; (b) голотип і ті зразки, навіть якщо автор опису чи діагнозу їх і не бачив, що були позначені як типи (синтипи чи паратипи) під час валідної публікації даної назви; (с) ізотипи чи ізосинтипи, навіть якщо ці зразки й не бачив автор назви або той автор, який валідизував даний опис чи діагноз (але див. Ст. 7.7, 7.8 і 9.10).
Примітка 2. Для назв, що підпадають під дію Ст. 7.8, лише елементи з контексту самого протологу мають вважатися оригінальним матеріалом.
Примітка 3. Для назв, що підпадають під дію Ст. 7.7, лише елементи з контексту опису чи діагнозу, що був валідизований, мають вважатися оригінальним матеріалом за винятком тих випадків, коли автор, що валідизує дану назву, чітко вказує для неї інший тип.
Примітка 4. Для назв, що підпадають під дію Ст. 9.10, елементи з контексту протологу є оригінальним матеріалом, а елементи з контексту санкціонованої праці розглядаються як еквівалентні до оригінального матеріалу.
9.4. Ізотип – це будь-який дублет голотипу, він завжди є зразком.
9.5. Синтип – це будь-який зі зразків, процитованих у протолозі, у тих випадках, коли голотипу немає або кожен з двох чи більшої кількості зразків був одночасно позначений у протолозі як тип (див також Ст. 40, Прим. 1). Посилання на один збір чи на його частину вважається вказівкою відповідних зразків з цього збору.
Прикл. 3. У протолозі Laurentia frontidentata E. Wimm. (див. Ст. 40, Прикл. 2) як тип був позначений один збір, що зберігається у двох гербаріях. Отже, цей збір складається принаймні з двох зразків і вони є синтипами.
Прикл. 4. У протолозі Anemone alpina L. (1753) під різновидностями β і γ (назви їх не були зазначені) було процитовано два гербарні зразки: «Burs. IX: 80» і «Burs. IX: 81». Ці зразки, що наявні у гербарії Бурсера (UPS), є синтипами A. alpina.
9.6. Паратип – це будь-який зразок, вказаний у протолозі, який не є ані голотипом, ані ізотипом, ані синтипом, якщо два чи більше зразків були одночасно позначені як типи.
Прикл. 5. Голотипом назви Rheedia kappleri Eyma (1932), яка застосовується до полігамного виду, є чоловічий зразок «Kappler 593a» (U). Автор позначив двостатевий зразок «Forestry Service of Surinam. B. W. 1618» (U) як паратип.
Примітка 5. У багатьох випадках, коли голотип не був позначений, не може бути й паратипів, усі процитовані зразки будуть синтипами. Але коли автор позначає два чи більше зразків як типи (Ст. 9.5), решта цитованих зразків будуть паратипами, а не синтипами.
Прикл. 6. У протолозі Eurya hebeclados Y. Ling (1951) автор одночасно позначив два зразки як типи: «Y. Ling 5014» – як «typus, ♂» і «Y. Y. Tung 315» – як «typus, ♀»; таким чином, вони є синтипами. Лінг (Ling) також вказав зразок «Y. Ling 5366», не зазначивши його як тип; отже, він є паратипом.
9.7. Неотип – це зразок чи зображення, обрані для того, щоб служити номенклатурним типом у тому випадку, коли оригінальний матеріал не зберігся чи до тих пір, поки він є невідомим (див. також Ст. 9.16).
9.8. Епітип – це зразок чи зображення, обрані для того, щоб служити інтерпретуючим типом у тих випадках, коли голотип, лектотип, раніше позначений неотип чи увесь оригінальний матеріал, пов’язаний з даною валідно опублікованою назвою, є двозначним і не може бути критично ідентифікований з метою точного застосування назви таксону. Позначення епітипу є необґрунтованим без чіткої вказівки того голотипу, лектотипу чи епітипу, який він підтримує (див. Ст. 9.20).
Прикл. 7. Голотипом назви Vitellaria paradoxa C. F. Gaertn. (1807) є насінина невідомого походження (Р). Вона показує ознаки виду, але не може бути використана для розділення двох встановлених у межах даного виду підвидів, які розрізняються за особливостями листків та суцвіття. Холл і Хіндл (Hall & Hindle, in Taxon 44: 410. 1995) позначили зразок, що є типом Bassia parkii G. Don (1838), «Park» (BM), як епітип V. paradoxa. Таким чином, назва Bassia parkii стала синонімом V. paradoxa subsp. paradoxa, а інший підвид одержав назву V. paradoxa subsp. nilotica (Kotschy) A. N. Henry & at. (1983).
Прикл. 8. Подлєх (Podlech, in Taxon 46: 465. 1997) позначив зразок «Herb. Linnaeus No. 926.43» (LINN) як лектотип Astragalus trimestris L. (1753). Він одночасно позначив й епітип («Egypt. Dünen oberhalb Rosetta am linken Nilufer bei Schlech Mantur, 9 May 1902, Anonymous» (ВМ)), оскільки лектотип був позбавлений плодів, «які показують важливі діагностичні ознаки для даного виду».
Прикл. 9. Лектотипом виду Lichen saxatilis L. (1753), позначеним Гелловеєм та Еліксом (Galloway & Elix, in New Zealand J. Bot. 21: 405. 1983), є зразок з гербарію Ліннея зі Швеції («Herb. Linnaeus No. 1273.62», друга особина знизу). Жодних молекулярних даних, отриманих з лектотипу, для того, щоб підтвердити його приналежність саме до сучасного таксону Parmellia saxatilis (L.) Ach. (1803), а не до морфологічно ідентичного P. serrana A. Crespo & al. (2004), немає. Тому Моліна зі співавторами (Molina & al. in Lichenologist 36: 47. 2004) обрали епітип, що підтримує даний лектотип – зразок P. saxatilis зі Швеції, зібраний у 1998 р. (MAF 6882), для якого наявні відповідні молекулярно-генетичні дані.
9.9. Використання термінів, визначених даним Кодексом для позначення типу, в іншому сенсі, ніж зазначено вище, розглядається як помилка, яка потребує виправлення (наприклад, використання терміну «лектотип» для позначення зразка, що насправді є неотипом).
Прикл. 10. Борссум Ваалкес (Borssum Waalkes, in Blumea 14: 198. 1966) процитував зразок «Herb. Linnaeus No. 866.7» як голотип Sida retusa L. (1753). Однак у протолозі даного виду зазначені малюнки з праць Плюкіне (Plukenet, Phytographia: t. 9, fig. 2. 1691) та Румфіуса (Rumphius, Herb. Amboin. 6: t. 19. 1750). Отже, оригінальний матеріал щодо S. retusa складається з трьох елементів (Ст. 9.3), тому використання Борссумом Ваалкесом терміну «голотип» розглядається як помилка, яка має бути виправлена шляхом заміни терміну «голотип» на «лектотип».
Примітка 6. Невірно вжиті терміни можуть бути виправлені лише у тому випадку, коли дана дія відповідає вимогам Ст. 7.10 (для корекції лектотипу, неотипу чи епітипу) і не протирічить вимогам Ст. 40.6 (для корекції голотипу).
9.10. Тип назви виду чи внутрішьовидового таксону, прийнятій в одній з праць, визначених вимогами Ст. 13.1 і, таким чином, санкціонованій (Ст. 15), може бути обраний з-поміж елементів, що пов’язані з даною назвою у протолозі та/або з її санкціонованим тлумаченням.
9.11. Якщо голотип не був вказаний автором назви виду чи внутрішньовидового таксону, або якщо голотип чи раніше позначений лектотип був втрачений чи знищений, або якщо було встановлено, що матеріал, який був позначений як тип, належить більш, ніж до одного таксону, з метою заміни може бути обрано лектотип чи, якщо це можливо (Ст. 9.7), неотип.
9.12. Як лектотип має бути обрано ізотип, якщо такий існує, чи синтип, якщо такий існує. У випадку відсутності ізотипу, синтипу чи ізосинтипу (дублету синтипу) лектотип має бути вибраний серед паратипів, якщо такі існують. Якщо не існує жодного цитованого зразка, лектотип повинен бути обраний серед нецитованих зразків та цитованих і нецитованих зображень, що входять до складу решти оригінального матеріалу, якщо такий існує.
9.13. Якщо не існує жодного оригінального матеріалу чи до тих пір, поки він невідомий, може бути обрано неотип. Лектотип завжди має перевагу перед неотипом за виключенням випадків, зазначених у Ст. 9.16.
9.14. Якщо тип (гербарний зразок чи еквівалентний до нього препарат) містить частини, що належать більше, ніж до одного таксону (див. Ст. 9.11), назва має лишитися за тією частиною (зразка – як зазначено у Ст. 8.2), яка найбільше відповідає оригінальному опису чи діагнозу.
Прикл. 11. Типом назви Tillandsia bryoides Griseb. ex Baker (1878) є зразок «Lorentz 128» (BM); встановлено, однак, що цей зразок є сумішшю декількох таксонів. Сміт (Smith, in Proc. Amer. Acad. Arts 70: 192. 1935) згідно вимог Ст. 9.14 позначив одну з частин зразка Лоренца (Lorentz) як лектотип.
9.15. Голотип (чи лектотип) назви видового чи внутрішньовидового викопного таксону (Ст. 8.5) – це зразок (чи один із зразків), на якому засноване зображення, що було валідизоване (Ст. 43.2). Якщо до 1 січня 2001 р. (див. Ст. 43.3) у протолозі назви викопного таксону у ранзі виду чи нижче тип був зазначений (Ст. 40.1), але не був ідентифікований з відповідним зображенням, яке було валідизовано, то серед зразків, проілюстрованих у протолозі, повинен бути обраний лектотип. Цей вибір скасовується у тому випадку, коли можна довести, що оригінальний зразок типу відповідає іншому зображенню, що було валідзоване.
9.16. Якщо голотип чи раніше позначений лектотип був втрачений чи знищений і якщо можна довести, що інший оригінальний матеріал таксономічно відрізняється від втраченого чи знищеного типу, з метою збереження використання назви, встановленого попередньою типіфікацією, може бути обраний неотип (див. також Ст. 9.18).
9.17. Якщо пізніше буде встановлено, що позначений лектотип чи неотип належить до одного збору, але більш, ніж до одного зразка, цей вибір типу, тим не менше, повинен бути прийнятий (відповідно до Ст. 9.19), але у подальшому він може бути звужений до єдиного з цих зразків шляхом подальшої лекто- чи неотипіфікації.
Прикл. 12. Erigeron plantagineus Greene був описаний за матеріалом, зібраним Р.М. Остіном (R. M. Austin) у Каліфорнії. Кронквіст (Cronquist, in Brittonia 6: 173. 1947) вказав: «Type: Austin s.n., Modoc Country, California (ND)», таким чином, позначивши матеріал Остіна у ND як лектотип (перший крок лектотипіфікації). Стротер і Ферлатт (Strother & Ferlatte, in Madroňo 35: 85. 1988), з’ясувавши, що у ND наявні два зразки з цього збору, позначили один з них (ND-G No. 057228) як лектотип (другий крок лектотипіфікації). У подальших посиланнях можуть бути послідовно вказані обидва кроки лектотипіфікації.
9.18. Неотип, обраний відповідно до вимог Ст. 9.16, може бути відхилений, якщо можна довести, що таксономічно він відрізняється від голотипу чи лектотипу, який він замінює.
9.19. Необхідно слідувати тому автору, хто перший позначив (Ст. 7.9 і 7.10) лектотип чи неотип згідно вимог Ст. 9.11–9.13, але цей вибір відміняється, якщо (а) буде відшукано голотип чи, у випадку неотипу, будь-який оригінальний матеріал; цей вибір може бути відхилений, якщо буде доведено, що (b) він суттєво протирічить протологу і що є наявним інший елемент, що не протирічить протологу, чи якщо (с) він не відповідає вимогам Ст. 9.14.
Прикл. 13. Бауманн зі співавторами (Baumann & al., in J. Eur. Orch. 34: 176. 2006) позначили зображення, процитоване у протолозі Gymnadenia rubra Wettst. (1889) як «лектотип». Оскільки Веттштейн (Wettstein) процитував також у своїй праці синтипи, які мають перевагу, таке позначення не відповідає вимогам Ст. 9.12 і не має використовуватися. Ця назва була коректно лектотипіфікована шляхом позначення одного з синтипів Бауманном та Лоренцом (Baumann & Lorenz, in Taxon 60: 1775. 2011).
9.20. Необхідно слідувати тому автору, який першим позначив (Ст. 7.9 і 7.10) епітип, інший епітип може бути лише тоді, коли оригінальний епітип був втрачений чи знищений. Лектотип чи неотип, підтриманий епітипом, може бути відхилений згідно вимог Ст. 9.19 чи, у випадку неотипу, – Ст. 9.18. Якщо можна довести, що епітип і той тип, який він підтримує, відрізняються таксономічно і не можна застосувати ні Ст. 9.18, ні Ст. 9.19, така назва може бути запропонована для консервації з консервованим типом (Ст. 14.9, див. також Ст. 57).
Примітка 7. Епітип підтримує лише той тип, з яким його пов’язує автор типіфікації. Якщо такий тип скасовується, даний епітип втрачає будь-яке відношення до типу, що замінюється.
9.21. Епітип не вважається вказаним, якщо не зазначено у якому гербарії чи установі він зберігається або, у тому випадку, коли епітипом є опубліковане зображення, відсутнє повне і пряме бібліографічне посилання на місце його публікації.
9.22. Починаючи з 1 січня 1990 р., лекто- чи неотипіфікація назви виду чи внутрішньовидового таксону шляхом вказання зразка чи неопублікованого зображення не вважається здійсненою, якщо не вказаний гербарій чи установа, у якій даний тип зберігається.
9.23. Починаючи з 1 січня 2001 р., лекто- чи неотипіфікація назви виду чи внутрішньовидового таксону не вважається здійсненою, якщо під час типіфікації не був використаний термін «lectotypus» чи «neotypus», їхнє скорочення чи еквівалент у сучасній мові (див. також Ст. 7.10 і 9.9).
Рекомендація 9А
9А.1. Типіфікація назв, для яких голотип не був зазначений, має проводитися лише з розумінням методу роботи автора; зокрема необхідно усвідомлювати, що деякі матеріали, що були використані автором під час опису таксону, можуть бути відсутні у його гербарній колекції або вони могли не зберегтися, і навпаки, що не увесь доступний автору матеріалу міг бути обов’язково використаний під час опису таксону.
9А.2. Позначення лектотипу має здійснюватися тільки у випадку гарного розуміння даної групи. Під час вибору лектотипу необхідно використовувати дані протологу як основний орієнтир. Механічні методи, наприклад, автоматичне обрання першого елемента, вказаного у протолозі, чи зразка особи, на честь якої був названий даний вид, не є науковими і можуть у майбутньому призвести до плутанини і подальших змін.
9А.3. Під час вибору лектотипу варто у першу чергу взяти до уваги будь-які позначення наміру автора назви, якщо вони не протирічать протологу. Такими позначеннями є помітки у рукописі, нотатки на гербарних аркушах, авторські зображення, такі використані епітети, як «typicus», «genuinus» тощо.
9А.4. Якщо два чи більше різнорідних елементів були уключені чи процитовані в описі чи діагнозі, лектотип має бути обраний таким чином, щоб зберегти сучасне вживання даної назви. Зокрема, якщо інший автор вже розглядав один чи більше елементів у складі інших таксонів, то як лектотип має бути обраний один з тих елементів, що лишилися у складі даного таксону, за умов, що цей елемент не протирічить оригінальному опису або діагнозу (див. Ст. 9.19).
Рекомендація 9В
9В.1. Під час вибору неотипу мають бути застосовані особлива ретельність та критичний підхід, осікльки автор даного вибору зазвичай не керується нічим, окрім власного розуміння того зразка, який найкраще відповідає протологу; якщо даний вибір виявиться помилковим, це може спричинити подальшу зміну.
Рекомендація 9С
9С.1. Дублетні зразки лектотипів, неотипів чи епітипів мають вказуватися відповідно як ізолектотипи, ізонеотипи та ізоепітипи.
Рекомендація 9D
9D.1. При позначенні установи зберігання (див. Ст. 40, Прим. 4) необхідно вказувати наявний у нього номер, що дозволить точно і безсумнівно ідентифікувати зразок лектотипу, неотипу чи епітипу (див. також Реком. 40А.3).
Стаття 10
10.1. Типом назви роду чи будь-якого підрозділу роду є тип назви виду (за винятком випадку, передбаченого Ст. 10.4). Для позначення чи цитування типу у даному випадку достатньо вказати саму назву виду, так як вона розглядається як еквівалент її типу.
Примітка 1. Такі терміни, як «голотип», «синтип» і «лектотип», визначені у Ст. 9, хоча, строго кажучи, є незастосованими до таксонів рангом вище за вид, використовуються й до них за аналогією.
10.2. Якщо у протолог назви роду чи будь-якого підрозділу роду був з певністю включений (див. Ст. 10.3) голотип чи лектотип однієї чи більше раніше або одночасно опублікованої видової назви, тип має бути обраний серед цих типів за винятком тих випадків, коли (а) тип був вказаний (Ст. 22.6, 40.1 і 40.3) чи позначений самим автором назви; (b) назва була санкціонована, у такому випадку тип може бути обрано серед типів назв, що входять до складу санкціонованого тлумачення. Якщо жоден з типів раніше чи одночасно опублікованих назв не був з певністю включений, тип має бути обрано іншим шляхом, але цей вибір може бути відхилений, якщо вдасться довести, що вибраний тип не відповідає жодному матеріалу, пов’язаному з протологом чи санкціонованим тлумаченням.
Прикл. 1. Рід Anacyclus, у тому розумінні, у якому він був встановлений Ліннеєм (Linnaeus, 1753), включав назви трьох валідно опублікованих видів. Кассіні (Cassini, in Cuvier, Dict. Sci. Nat. 34: 104. 1825) позначив Anthemis valentina L. (1753) типом Anacyclus, але ця назва не належить до оригінального матеріалу щодо даного роду. Грін (Green, in Sprague, Nom. Prop. Brit. Bot.: 182. 1929) позначила Anacyclus valentinus L. «одним з трьох оригінальних видів, що лишилися у складі роду», використавши позначення «стандартний вид» (standart species – див. Ст. 7, Прикл. 13) і її вибору необхідно слідувати (Ст. 10.5). Гамфріс (Humphries, in Bull. Brit. Mus. (Nat. Hist.), Bot. 7: 109. 1979) позначив зразок у гербарії Кліффорда (BM) як лектотип Anacyclus valentinus і цей зразок, таким чином, став типом даної родової назви.
Прикл. 2. Рід Castanella Spruce ex Benth. & Hook. f. (VIII 1862) був описаний на основі єдиного зразка, зібраного Спрусом (Spruce) і без зазначення жодної вивидової назви. Свот (Swart, in ING Card No. 2143. 1957) першим позначив типом роду (як «T.») C. granatensis Planch. & Linden (XII 1862), заснований на зразку «Linden 1360». До тих пір, поки зразок Спруса і матеріал Ліндена вважаються такими, що належать до одного й того ж виду, цей вибір не може бути відмінено, навіть незважаючи на те, що зразок Спруса згодом став типом Paullinia paullinioides Radlk. (1896), оскільки остання видова назва не є «раніше чи одночасно опублікованою».
10.3. Для цілей даного Кодексу включення типу з певністю здійснюється шляхом цитування валідно опублікованої назви виду або посилання (прямого чи непрямого) на неї, незалежно від того, чи була ця назва прийнята автором, чи наведена як синонім, або ж шляхом цитування голотипу чи лектотипу раніше чи одночасно опублікованої видової назви.
Прикл. 3. Протолог роду Elodes Adans. (1763) включає посилання на «Elodes» у Клузіуса (Clusius, 1601), «Hypericum» у Турнефора (Tournefort, 1700) та Hypericum aegypticum L. (1753). Лише остання вказівка є валідно опублікованою видовою назвою, жоден з інших елементів не є типом роду Elodes, хоча наступні автори позначали H. elodes L. (1759) як тип (див. Robson in Bull. Brit. Mus. (Nat. Hist.), Bot. 5: 305, 336. 1977).
10.4. Лише шляхом консервації (Ст. 14.9) типом назви роду може стати зразок чи зображення, що є іншим від типу назви виду, який був уключений до його складу і має перевагу як такий, що був використаний автором при підготовці протологу.
Примітка 2. Якщо елемент, позначений згідно вимог Ст. 10.4, є типом назви виду, то ця назва може бути процитована як тип роду. Якщо ж цей елемент не є типом назви виду, то у дужках можна додати посилання на вірну назву цього елемента типу.
Прикл. 4. Physconia Poelt (1965) була законсервована зі зразком «‘Lichen pulverulentus’, Germania, Lipsia in Tilia, 1767, Schreber» (M) як консервований тип. Цей зразок є типом P. pulverulacea Moberg (1979) і ця назва тепер згадана у Додатку ІІІ як тип Physconia.
Прикл. 5. Pseudolarix Gordon (1858) була законсервована зі зразком з гербарію Гордона (Gordon; K No. 3455) як консервований тип. Так як цей зразок не є типом жодної видової назви і встановлено, що він належить до «[=P. amabilis (J. Nelson) Rehder…]», то у Додатку ІІІ до вказівки типу додано відповідний запис.
10.5. Необхідно слідувати тому автору, хто першим позначив (Ст. 7.9 і 7.10) тип назви роду або підрозділу роду, але цей вибір може бути відмінений, якщо (а) можна довести, що він суттєво протирічить протологу (або санкціонованому тлумаченню, у тому випадку, коли назва типіфікується елементом з санкціонованої праці, Ст. 10.2), (b) він заснований у значній мірі на механічному методі відбору.
Прикл. 6. Фінк (Fink, in Contr. U.S. Natl. Herb. 14(1): 2. 1910) відзначив, що він «встановлював типи родів відповідно до правила “першого виду”». Тому його позначення типів, таким чином, можуть бути відмінені згідно вимог Ст. 10.5. Наприклад, Фінк позначив Biatorina griffithii (Ach.) A. Massal. як тип Biatorina A. Massal., але цей вибір був відмінений у той час, коли Сантенссоном (Santensson, in Symp. Bot. Upsal. 12(1): 428. 1952) був обраний інший тип, B. atropurpurea (Schaer.) A. Massal.
*Прикл. 7. Автори, що слідували Американському кодексу ботанічної номенклатури, Канон 15 (in Bull. Torrey Bot. Club 34: 172. 1907) позначали як тип «перший за порядком біномінальний вид», що є прийнятним у деяких випадках. Цей метод відбору розглядається таким, що у значній мірі є механічним. Тому перше позначення типу роду Delphinium L., здійснене Бріттоном (Britton, in Britton & Brown, Ill. Fl. N. U.S., ed. 2, 2: 93. 1913), який послідував Американському кодексу і обрав D. consolida L., було відхилене відповідно до Ст. 10.5 шляхом позначення типом D. peregrinum L., яке було здійснено Грін (Green, in Sprague, Nom. Prop. Brit. Bot.: 162. 1929).
10.6. Назва родини чи будь-якого підрозділу родини має той самий тип, що й родова назва, на якій вона заснована (див. Ст. 18.1). Для позначення чи цитування типу у даному випадку достатньо вказати лише назву роду. Назва родини чи підродини, що не заснована на родовій назві, має той самий тип, що й відповідна альтернативна назва (Ст. 18.5 і 19.7).
10.7. Принцип типіфікації не застосовується до таксонів у ранзі вище родини за винятком тих назв, що типіфікуються автоматично як такі, що засновані на родових назвах (див. Ст. 16). Така назва має той самий тип, що й назва роду, на якій вона заснована.
Примітка 3. Щодо типіфікації деяких назв підрозділів роду див. Ст. 22.6.
Рекомендація 10А
10А.1. У тому випадку, коли комбінація у ранзі підрозділу роду була опублікована у складі родової назви, яка у той час ще не була типіфікована, тип такої родової назви слід обирати з підрозділу роду, що був позначений як типовий у номенклатурному відношенні, якщо останній факт є очевидним.
З огляду на значний зміст даного розділу мої коментарі та власні приклади, що стосуються типіфікації, Ви можете знайти у наступному повідомленні Блогу.
Немає коментарів:
Дописати коментар