Шановні друзі, пропоную Вашій увазі статтю наукового працівника Інституту кібернетики АН УРСР В.Д. Осетрова, присвячену висвітленню деяких науковометричних показників "Українського ботанічного журналу" за перше 50-ліття його функціонування. Ця праця тісно пов'язана з моїм наступним повідомленням.
У вересні 1971 р. Інститут ботаніки ім. М. Г. Холодного АН УРСР відсвяткував своє п’ятидесятиріччя. Стільки ж років існує й науковий орган цієї установи – «Український ботанічний журнал», перший випуск якого вийшов наприкінці 1921 р. Але надалі журнал виходив нерегулярно – в 1924, 1926, 1928 та 1929 рр. було випущено ще чотири книжки. В 1931–1933 рр. цей періодик дістав назву «Журнал біо-ботанічного циклу ВУАН» (випущено чотири подвійних номери), змінену з 1934 р. на «Журнал Інституту ботаніки ВУАН» (потім АН УРСР). Журнал виходив по три–чотири випуски за рік. До кінця 1939 р. було опубліковано 20 випусків, з них три подвійних. 3 1940 р. журнал виходить томами під назвою «Ботанічний журнал» (з 1956 р. – «Український ботанічний журнал») по чотири (1940–1958) та шість (з 1959 р.) номерів у томі. Незважаючи на чисельні зміни в назві, йдеться про один журнал, якому багато сил і уваги віддали і віддають такі провідні вчені Інституту ботаніки АН УРСР, як академіки АН УРСР М. Г. Холодний, Д. К. Зеров, К. М. Ситник, члени-кореспонденти АН УРСР Я. С. Модилевський та А. М. Окснер, доктори біологічних наук Г. І. Білик і М. І. Котов. М. Г. Холодний та Д. К. Зеров протягом тривалого часу були відповідальними редакторами журналу (перший у 1931–1940 рр., другий у 1946–1971 рр.). Значною мірою завдяки авторитету та особистій участі цих учених у роботі «Українського ботанічного журналу» він став провідним органом ботаніків України.
Це повідомлення є спробою схарактеризувати діяльність «Українського ботанічного журналу» (далі УБЖ) з позицій наукометрії, а саме за допомогою статистичного аналізу головних показників роботи журналу.
Загальну характеристику УБЖ подано в табл. 1. В статтях з проблем наукової інформації стало майже обов’язковим згадувати про «інформаційний внбух», що стався в науці за останні 15–20 років. Навіть у межах тільки УБЖ можна виявити численні риси сучасної науково-технічної революцiї.
1. Збільшення кількості публікацій.
2. Зменшення обсягу кожної статті з 15,7 до 5,4 стор., незважаючи на подвоєння обсягу тома (400 стор. у 1950 р. і 816 стор. у 1970 р.), оскільки поява нових журналів та збільшення обсягу існуючих не відповідає росту наукової продукції у вигляді статей.
3. Подовження строків публікації – з 6,7 (1960 р.) до 16,0 міс. (1969 р.); є випадки друкування статей через 30–40 міс. після надходження до редакції. Проте в 1922 р. строк публікації становив 9,2 міс.
4. Залучення дедалі більшої кількості людей до сфери наукової праці: авторський колектив УБЖ подвоювався кожних шість-сім років.
Все помітнішою стає колективність наукової діяльності – кількість авторів однієї статті збільшилася з 1,02 у 1949 р. до 1,55 у 1972 р. Відповідно зменшується процент статей, написаних одним автором (з 97% у 1949 р. до 60% у 1971 р.).
Не всі нові автори є молодими вченими. Певна частина з них – досвідчені науковці, які через труднощі друкування взагалі були вимушені інформувати про результати своєї наукової роботи іншим способом. Цікаво, що ріст авторського колективу УБЖ (якщо взяти відносні показники) протягом останніх років відбувався майже паралельно із збільшенням чисельності наукових працівників у СРСР (табл. 2).
Структура журналу за весь період його існування не зазнала значних змін. За кількістю назв наукові статті становлять 81,4% обсягу УБЖ, з них короткі повідомлення – 12,1%, оглядові статті – 3,2%. Різниці між статтею та коротким повідомленням часто-густо не відчутно. Враховуючи універсальність тематики УБЖ, можливо, краще було б перейти на предметне розміщення статей. Це зручніше як для працівників служб інформації, так і для читачів.
Зміст журналу характеризується розподілом статей за систематичною належністю об’єктів дослідження (табл. 3) та за проблемами (табл. 4). Аналіз табл. 3 показує, що останнім часом більше уваги приділяється вивченню нижчих рослин (19,1% усіх статей) та вищих споровнх (4,1%) як найменш вивченим галузям ботаніки. Так, кількість публікацій з альгології подвоювалася кожні чотири–п’ять років. Натомість мікологічні та ліхенологічні дослідження стабілізувалися. Спостерігається спалах публікацій з мохоподібних, переважно завдяки працям львівської школи (керівник – член-кор. АН УРСР А. С. Лазаренко).
Найпопулярнішими проблемами з висвітлюваних на сторінках УБЖ були систематика й флористика (22,7%; за останні дванадцять років – 20,4, за три – 25,2%) та геоботаніка й суміжні галузі (15,0; за останні дванадцять років – 17,1, за три – 17,6%). Добре помітне значне збільшення кількостей статей з біохімії та цитології рослин. Стабілізація публікацій з фізіології рослин та зменшення – з генетики пояснюється появою в 1965–1969 рр. нових журналів, які видаються в Києві: «Цитология и генетика», «Физиология и биохимия культурных растений», «Гидробиологический журнал».
Географія авторів та їх відомча належність (дані за 1951–1972 рр.). За місцем проживання й праці авторський колектив журналу розподілився так: Київ – 1194 публікацій (55,7%), Львів – 149 (7,0%), Харків – 63 (2,9%), Чернівці – 42 (1,9%). Решту публікацій надіслали: Дніпропетровськ – 35, Одеса – 33, Ужгород – 26, Ніжин, Сімферополь та Херсон – по 13, Житомир – 12, Ялта – 11, Донецьк та Мелітополь – по 10, Івано-Франківськ та Полтава – по 8, Запоріжжя та Кривий Ріг – по 6, Кам’янець-Подільський та Умань – по 5, Біла Церква – 4, інші (УРСР) – 32, з інших республік та з-за кордону – 57 (в тому числі Ленінград – 8, Москва – 7).
В журналі друкувалися представники більш як 150 організацій (дані за 1940–1972 рр.). З інститутів Академії наук УРСР надійшло 1434 статті (61,0%), в тому числі з Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного – 1210 (51,4%); з вузів України – 452 (19,2%), з інших установ УРСР – 173 (7,3%).
Ці статистичні дані до деякої міри характеризують питому вагу ботанічних досліджень на місцях.
Авторський актив УБЖ. З 904 авторів, які хоч би раз друкувалися на сторінках УБЖ, слід відмітити найбільш активних кореспондентів. По 25 статей і більше опублікували: З. І. Асаул, А. І. Барбарич, Г. І. Білик, Є. М. Брадіс, Ф. О. Гринь, Д. К. Зеров, М. Я. Зерова, Н. В. Кондратьєва, М. І. Котов, Н. П. Масюк, Я. С. Модилевський, Г. Х. Молотковський, А. М. Окснер, Г. М. Паламар-Мордвинцева, К. М. Ситник та Ю. Р. Шеляг-Сосонко. Названі автори становлять лише 1,7% всіх авторів УБЖ, але їх доробок дорівнює 23,7% усіх статей УБЖ (за кількістю назв). По 50 статей і більше опублікували: А. І. Барбарич (55), Г. І. Білик (55), Д. К. Зеров (53), М. Я. Зерова (58), М. І. Котов (84), Я. С. Модилевський (59). Статті цих авторів становлять 13,1% всіх статей УБЖ (за кількістю назв).
На закінчення слід відмітити, що незважаючи на появу нових журналів, «Український ботанічний журнал» залишається і надалі провідним органом українських ботаніків. Популярність його серед науковців республіки не слабшає. Щороку на сторінках журналу з’являються десятки нових прізвищ, розширюється географія авторів, збільшується кількість посилань на статті, надруковані в ньому.
В.Д. Осетров – До кількісної характеристики роботи «Українського ботанічного журналу» (1921–1972)
Опубліковано в "Українському ботанічному журналі", 1974 р., т. 31, № 3 (с. 354-358)
Це повідомлення є спробою схарактеризувати діяльність «Українського ботанічного журналу» (далі УБЖ) з позицій наукометрії, а саме за допомогою статистичного аналізу головних показників роботи журналу.
Загальну характеристику УБЖ подано в табл. 1. В статтях з проблем наукової інформації стало майже обов’язковим згадувати про «інформаційний внбух», що стався в науці за останні 15–20 років. Навіть у межах тільки УБЖ можна виявити численні риси сучасної науково-технічної революцiї.
1. Збільшення кількості публікацій.
2. Зменшення обсягу кожної статті з 15,7 до 5,4 стор., незважаючи на подвоєння обсягу тома (400 стор. у 1950 р. і 816 стор. у 1970 р.), оскільки поява нових журналів та збільшення обсягу існуючих не відповідає росту наукової продукції у вигляді статей.
3. Подовження строків публікації – з 6,7 (1960 р.) до 16,0 міс. (1969 р.); є випадки друкування статей через 30–40 міс. після надходження до редакції. Проте в 1922 р. строк публікації становив 9,2 міс.
4. Залучення дедалі більшої кількості людей до сфери наукової праці: авторський колектив УБЖ подвоювався кожних шість-сім років.
Все помітнішою стає колективність наукової діяльності – кількість авторів однієї статті збільшилася з 1,02 у 1949 р. до 1,55 у 1972 р. Відповідно зменшується процент статей, написаних одним автором (з 97% у 1949 р. до 60% у 1971 р.).
Не всі нові автори є молодими вченими. Певна частина з них – досвідчені науковці, які через труднощі друкування взагалі були вимушені інформувати про результати своєї наукової роботи іншим способом. Цікаво, що ріст авторського колективу УБЖ (якщо взяти відносні показники) протягом останніх років відбувався майже паралельно із збільшенням чисельності наукових працівників у СРСР (табл. 2).
Структура журналу за весь період його існування не зазнала значних змін. За кількістю назв наукові статті становлять 81,4% обсягу УБЖ, з них короткі повідомлення – 12,1%, оглядові статті – 3,2%. Різниці між статтею та коротким повідомленням часто-густо не відчутно. Враховуючи універсальність тематики УБЖ, можливо, краще було б перейти на предметне розміщення статей. Це зручніше як для працівників служб інформації, так і для читачів.
Зміст журналу характеризується розподілом статей за систематичною належністю об’єктів дослідження (табл. 3) та за проблемами (табл. 4). Аналіз табл. 3 показує, що останнім часом більше уваги приділяється вивченню нижчих рослин (19,1% усіх статей) та вищих споровнх (4,1%) як найменш вивченим галузям ботаніки. Так, кількість публікацій з альгології подвоювалася кожні чотири–п’ять років. Натомість мікологічні та ліхенологічні дослідження стабілізувалися. Спостерігається спалах публікацій з мохоподібних, переважно завдяки працям львівської школи (керівник – член-кор. АН УРСР А. С. Лазаренко).
Найпопулярнішими проблемами з висвітлюваних на сторінках УБЖ були систематика й флористика (22,7%; за останні дванадцять років – 20,4, за три – 25,2%) та геоботаніка й суміжні галузі (15,0; за останні дванадцять років – 17,1, за три – 17,6%). Добре помітне значне збільшення кількостей статей з біохімії та цитології рослин. Стабілізація публікацій з фізіології рослин та зменшення – з генетики пояснюється появою в 1965–1969 рр. нових журналів, які видаються в Києві: «Цитология и генетика», «Физиология и биохимия культурных растений», «Гидробиологический журнал».
Географія авторів та їх відомча належність (дані за 1951–1972 рр.). За місцем проживання й праці авторський колектив журналу розподілився так: Київ – 1194 публікацій (55,7%), Львів – 149 (7,0%), Харків – 63 (2,9%), Чернівці – 42 (1,9%). Решту публікацій надіслали: Дніпропетровськ – 35, Одеса – 33, Ужгород – 26, Ніжин, Сімферополь та Херсон – по 13, Житомир – 12, Ялта – 11, Донецьк та Мелітополь – по 10, Івано-Франківськ та Полтава – по 8, Запоріжжя та Кривий Ріг – по 6, Кам’янець-Подільський та Умань – по 5, Біла Церква – 4, інші (УРСР) – 32, з інших республік та з-за кордону – 57 (в тому числі Ленінград – 8, Москва – 7).
В журналі друкувалися представники більш як 150 організацій (дані за 1940–1972 рр.). З інститутів Академії наук УРСР надійшло 1434 статті (61,0%), в тому числі з Інституту ботаніки ім. М. Г. Холодного – 1210 (51,4%); з вузів України – 452 (19,2%), з інших установ УРСР – 173 (7,3%).
Ці статистичні дані до деякої міри характеризують питому вагу ботанічних досліджень на місцях.
Авторський актив УБЖ. З 904 авторів, які хоч би раз друкувалися на сторінках УБЖ, слід відмітити найбільш активних кореспондентів. По 25 статей і більше опублікували: З. І. Асаул, А. І. Барбарич, Г. І. Білик, Є. М. Брадіс, Ф. О. Гринь, Д. К. Зеров, М. Я. Зерова, Н. В. Кондратьєва, М. І. Котов, Н. П. Масюк, Я. С. Модилевський, Г. Х. Молотковський, А. М. Окснер, Г. М. Паламар-Мордвинцева, К. М. Ситник та Ю. Р. Шеляг-Сосонко. Названі автори становлять лише 1,7% всіх авторів УБЖ, але їх доробок дорівнює 23,7% усіх статей УБЖ (за кількістю назв). По 50 статей і більше опублікували: А. І. Барбарич (55), Г. І. Білик (55), Д. К. Зеров (53), М. Я. Зерова (58), М. І. Котов (84), Я. С. Модилевський (59). Статті цих авторів становлять 13,1% всіх статей УБЖ (за кількістю назв).
На закінчення слід відмітити, що незважаючи на появу нових журналів, «Український ботанічний журнал» залишається і надалі провідним органом українських ботаніків. Популярність його серед науковців республіки не слабшає. Щороку на сторінках журналу з’являються десятки нових прізвищ, розширюється географія авторів, збільшується кількість посилань на статті, надруковані в ньому.
Немає коментарів:
Дописати коментар