Вийшла друком така стаття:
Воробйов Є.О., Смоляр Н.О., Смаглюк О.Ю., Соломаха В.А. Синтаксономія евтрофних пухнастоберезових боліт у басейні нижньої Сули // Вісник Черкаського університету. Серія: Біологічні науки. - 2016. - № 1. - С. 26-40.
Думаю, маю право висловити свою думку з приводу цієї роботи з огляду на те, що я опрацьовував клас Molinio-Betuletea pubescentis для колективної монографії "Продромус рослинності України", яка незабаром буде опублікована.
Перш за все, відразу варто зауважити щодо авторства цього класу: зазвичай він цитується як "Passarge et G. Hofmann 1968". Місцем публікації у даному випадку вважається монографія цих двох авторів під назвою "Pflanzengesellschaften des Nordostdeutschen Flachlandes" (том 2, 1968 р.). Однак 15 січня 1968 року у журналі "Feddes Repertorium" вийшла друком одноосібна стаття Гарро Пассарже під назвою "Neue Vorschläge zur Systematik nordmitteleuropäischer Waldgesellschaften", де згадується також цей клас і, очевидно, вона з'явилася раніше за вказану вище монографію. Тому, на мій погляд, варто цитувати цей клас з авторством "Passarge 1968" замість "Passarge et G. Hofmann 1968".
Другий факт, на який особливо варто звернути увагу, перед тим, як ми розпочнемо аналіз цієї публікації - це позиція західноєвропейських синтаксономістів на обсяг та місце даного класу. Далеко не усіма синтаксономістами він визнається. У досить ґрунтовній праці Юргена Денглера зі співавторами "New descriptions and typifications of syntaxa within the project ‘Plant communities of Mecklenburg-Vorpommern and their vulnerability’ - Part II" матеріали щодо синтаксономії класу Molinio-Betuletea підготував німецький геоботанік Уте Клауснітцер. Він підкреслює, що трав’яні та деревні угруповання, які формуються в умовах надмірного зволоження, дійсно є дуже схожими між собою за флористичним складом і їх розмежування є складною проблемою, але з огляду на специфіку структурних особливостей лісових боліт, визначаючи характерні види для окремих ярусів фітоценозу, їх можна класифікувати окремо. Клауснітцер пропонує виділяти для угруповань, сформованих за участю фанерофітів, три класи: Vaccinio uliginosi-Pinetea Passarge et G. Hofmann 1968 (для оліготрофних боліт), Molinio-Betuletea pubescentis Passarge et G. Hofmann 1968 (для мезотрофних боліт) і Alnetea glutinosae Braun-Blanquet et Tuxen ex Westhoff et al. 1946 (для евтрофних боліт). Як бачимо, евтрофні лісові болота, поширені у лісостеповій зоні України, за Клауснітцером, ніякого стосунку до класу Molinio-Betuletea pubescentis не мають, вони належать до Alnetea glutinosae. У межах Molinio-Betuletea Клауснітцер виділяє два порядки: Molinio-Betuletalia pubescentis Passarge 1968 (у нього - з авторством Passarge et G. Hofmann 1968 - див. вище; ценози на ацидофільних грунтах) та Salici pentandrae-Betuletalia pubescentis Clausnitzer in Dengler et al. 2004 (на базифільних та кальцієфільних грунтах), різниця між ними за флористичним складом є нечіткою. Відомо, що у новому продромусі рослинності Європи (“EuroVegChecklist”), що незабаром з’явиться, цього класу взагалі не буде, він визнаний синонімом Alnetea glutinosae Braun-Blanquet et Tüxen ex Westhoff et al. 1946 (див.: Willner & Mucina, in Hacquetia 15(1): 16. 2016).
Переходячи до тексту рецензованої праці Воробйова зі співавторами, варто окремо зупинитися на таких тезах:
Cornus sanguinea L. (=Swida sanguinea (L.) Opiz) – типовий представник підліску широколистяних лісів, трапляється у чагарниках та лісосмугах. Надмірного обводнення, за моїми спостереженнями, намагається уникати, хоча нерідко трапляється у заплавних листяних лісах та по периферії лісових боліт. Діагностичний для класу Rhamno-Prunetea Rivas Goday et Borja Carbonell ex Tuxen 1961 в Україні (Соломаха, 2008). Виявлений у 14 описах авторів з 24-ох.
Ribes nigrum L. – характерний та діагностичний в Україні (Соломаха, 2008) вид угруповань вільхових лісів (клас Alnetea glutinosae), поза межами вільшняків трапляється вкрай рідко, а у Лівобережному Лісостепу взагалі є малопоширеним. Виявлений у 17 описах.
Sambucus nigra L. – синантропний вид, зростає у лісосмугах, поміж чагарниками, на узліссях, є діагностичним для угруповань класу Rhamno-Prunetea в Україні (Соломаха, 2008). На лісових болотах та у заболочених лісах трапляється вибірково, на найбільш порушених їхніх ділянках. Виявлений у 12 описах.
Salix triandra L. – діагностичний вид ценозів смуги прирічкових пісків (союз Salicion triandrae Th. Müller et Görs 1958 класу Salicetea purpureae Moor 1958), трапляється й на болотах, але здебільшого по периферії та у невеликій кількості. Геліофільний вид, тому уникає підліску заболочених лісів. Виявлений у шести описах, причому лише в одному з них його проективне покриття є більшим за 1%.
Urtica galeopsifolia Wiersb. ex Opiz (я особисто нині надаю перевагу вживанню назви U. dioica subsp. pubescens (Ledeb.) Domin) – вид, що є дуже характерним для вільхових лісів та боліт лісостепової зони. Виявлений у 23 описах.
Impatiens noli-tangere L. – характерний вид для вільхових лісів як палюдального (клас Alnetea glutinosae), так і неморального (союз Alnion incanae Pawlowski et al. 1928 класу Carpino-Fagetea Passarge et G. Hofmann 1968) типів, трапляється й у ценозах класу Galio-Urticetea Passarge et Kopecky 1969. Виявлений у 18 описах.
Symphytum officinale L. – вид, що є дуже поширеним скрізь у перезволожених екотопах (заболочені луки, болота, вільхові ліси). Як діагностичний для асоціації у таблиці 2 не вказаний. Виявлений у 22 описах з 24.
Humulus lupulus L. – синантропний вид, трапляється у значній кількості скрізь у перезволожених екотопах. Діагностичний для класу Galio-Urticetea в Україні (Соломаха, 2008). Виявлений у 22 описах.
Galium aparine L. – синантропний вид, діагностичний для класу Galio-Urticetea (т. зв. «рудералізованих узлісь»), дуже часто трапляється скрізь по затінених місцях – від вільшняків до дубових лісів та лісосмуг. Виявлений у 22 описах.
Carex riparia Curtis – звичайний вид угруповань повітряно-водної та болотної рослинності Лівобережного Лісостепу України. Виявлений у 19 описах.
Myosoton aquaticum (L.) Moench – досить звичайний вид перезволожених екотопів, трапляється у багатьох місцях, але переважно як асектатор. Діагностичний для класу Alnetea glutinosae в Україні (Соломаха, 2008). Виявлений у 12 описах з 24.
Milium effusum L. – типовий вид широколистяних лісів в умовах достатнього зволоження, діагностичний для ценозів порядку Fagetalia sylvaticae Pawlowski et al. 1928 класу Carpino-Fagetea. На болотах росте виключно як випадковий флористичний елемент. Виявлений у шести описах з 24, у двох з них – з покриттям до 1%.
Festuca gigantea (L.) Vill. (коректнішою нині є назва Schenodorus giganteus (L.) Holub) – як і попередній, цей вид є досить типовим для вогких широколистяних лісів, а такої їхніх вирубок, просік та лісових галявин; на болотах росте випадково. Виявлений у п’яти описах з 24, в усіх – з проективним покриттям до 1%.
Poa remota Forssell. – така ж ситуація, цей вид, на відміну від двох попередніх, у Лівобережному Лісостепу є вкрай рідкісним. Виявлений у шести описах з 24, у п’яти з них – з покриттям до 1%. Не виключено, що під цією назвою взагалі мається на увазі P. trivialis L. (=P. sylvicola Guss.), який у таблиці авторів відсутній, але, за моїми особистими спостереженнями, є досить характерним для заболочених лук заплави р. Гнилої Оржиці.
Myosotis sparsiflora (Mikan) Pohl. – синантропний вид, зрідка трапляється у фітоценозах листяних лісів, на узліссях, вздовж стежок, на галявинах та ін. На болотах, на мій погляд, теж росте випадково. Виявлений авторами у восьми описах, в усіх проективне покриття виду не перевищує 1%.
Cirsium rivulare (Jacq.) All. – саме ця переважно центральноєвропейська рослина є «гарним» діагностичним видом для боліт басейну Нижньої Сули, оскільки зростає у Лівобережному Лісостепу на східній межі ареалу. Виявлена у п’яти описах, але в усіх проективне покриття не перевищує 1%.
Chelidonium majus L. – синантропний вид лісових насаджень усіх типів. Виявлений у п’яти описах, у чотирьох з них – з покриттям до 1%.
Отже, серед усіх цих 17 видів до палюдантів, тобто характерних представників саме болотних угруповань, можна зарахувати тільки п’ять (Urtica galeopsifolia, Symphytum officinale, Carex riparia, Myosoton aquaticum та Cirsium rivulare). Решта видів, безперечно, є випадковими елементами. Ци стали б Ви стверджувати, виявивши угруповання, де ростуть усі ці п’ять видів на одній пробній площі, що воно є новим для науки? Я б точно не став. Висновок дуже простий: діагностичні види для нового союзу підібрані виключно так, щоб показати відокремленість та флористичну «своєрідність» останнього від решти відомих нині синтаксонів у таблиці 1.
Власне, коментувати текст даної статті далі навряд чи є сенс взагалі. Зверну Вашу увагу лише на опис 18 у таблиці 2. Він настільки відрізняється від інших за структурою і флористичним складом, що я вирішив його виписати на окремий аркуш. Зімкненість деревного ярусу у ньому становить 0,9, деревостан формує Betula pubescens Ehrh. (5 балів). Зімкненість підліску – 0,9 (!), його формують Corylus avellana L. (5), Swida sanguinea (+), Ribes nigrum (+). Травостій має загальне проективне покриття 5%, у ньому ростуть Myosotis sparsiflora (+), Glechoma hederacea L. (+), Milium effusum (1), Adoxa moschatellina L. (1), Poa nemoralis L. (+), Rubus caesius L. (+), Humulus lupulus (+), Impatiens noli-tangere (1), Thelypteris palustris Schott (+), Urtica galeopsifolia (1), Carex riparia (+), Lysimachia vulgaris (+), Polygonatum odoratum (Mill.) Druce (+ [мабуть, все-таки P. multiflorum (L.) All.? – Д.Д.]). Як Вам таке болото, на якому одночасно ростуть адокса і купина та осока побережна і теліптерис? Дійсно вражає! Та й не забагато видів для 5% покриття травостою?
А якщо трохи серйозніше, то дуже шкода, що у вітчизняній геоботаніці місцями досі поширюється описовий підхід до вивчення синтаксономії, причому зазвичай він здійснюється шляхом складання списку діагностичних видів з метою проілюструвати різницю новоописаних угруповань від інших вже існуючих синтаксонів, базуючись на флористичній відмінності блоків діагностичних видів за коефіцієнтом Чекановського-Сьоренсена. Задумався навіть над тим, чи була взагалі опублікована за останні років 20 хоча б одна геоботанічна праця за участю Є.О. Воробйова та В.А. Соломахи, у якій не було описано хоча б одного нового для науки синтаксону? Втім, пригадую, сам Володимир Соломаха на конференції «Класифікація рослинності та біотопів України як наукова основа збереження біорізноманітності», що проходила у березні цього року у нас в Інституті ботаніки НАНУ у своєму виступі сказав, що головним завданням є описати новий синтаксон, а визнають чи не визнають його інші геоботаніки – це справа десята. Дуже сумно при цьому лише те, що усі ці синтаксони, описані у монографіях "Лісові болота Українського Полісся" (2005), "Класифікація грабових лісів України" (2008) та у деяких інших публікаціях, є невалідними, вони не відповідають вимогам Міжнародного кодексу фітосоціологічної номенклатури (статті 3о і 5).
Ну, а щодо синтаксономії пухнастоберезових лісів можу стверджувати, що, на мою думку, ніякого стосунку до класу Molinio-Betuletea вони взагалі не мають. Наявність тільки берези пухнастої навряд чи може слугувати достатньою причиною для їх приналежності саме до цього класу. Описи авторів з номерами 1–14 у таблиці 2 належать до Alnetea glutinosae, місце решти описів у синтаксономічній схемі потребує уточнення. Вказаний вище, наприклад, опис 18 є екотоном між ліщиновими та пухнастоберезовими лісами і згідно методики Б.М. Міркіна зі співавторами (2001), якої притримувалися автори, він мав би взагалі бути вибракованим при обробці. Переконаний, що у наступному році матиму бажання та можливість відвідати якщо не усі, то більшість вказаних у легенді до таблиці 2 місць описів даних угруповань у басейні Нижньої Сули та особисто їх дослідити з метою коректнішого порівняння.
Воробйов Є.О., Смоляр Н.О., Смаглюк О.Ю., Соломаха В.А. Синтаксономія евтрофних пухнастоберезових боліт у басейні нижньої Сули // Вісник Черкаського університету. Серія: Біологічні науки. - 2016. - № 1. - С. 26-40.
Думаю, маю право висловити свою думку з приводу цієї роботи з огляду на те, що я опрацьовував клас Molinio-Betuletea pubescentis для колективної монографії "Продромус рослинності України", яка незабаром буде опублікована.
Перш за все, відразу варто зауважити щодо авторства цього класу: зазвичай він цитується як "Passarge et G. Hofmann 1968". Місцем публікації у даному випадку вважається монографія цих двох авторів під назвою "Pflanzengesellschaften des Nordostdeutschen Flachlandes" (том 2, 1968 р.). Однак 15 січня 1968 року у журналі "Feddes Repertorium" вийшла друком одноосібна стаття Гарро Пассарже під назвою "Neue Vorschläge zur Systematik nordmitteleuropäischer Waldgesellschaften", де згадується також цей клас і, очевидно, вона з'явилася раніше за вказану вище монографію. Тому, на мій погляд, варто цитувати цей клас з авторством "Passarge 1968" замість "Passarge et G. Hofmann 1968".
Переходячи до тексту рецензованої праці Воробйова зі співавторами, варто окремо зупинитися на таких тезах:
У домінантній класифікації рослинності такі угруповання [пухнастоберезові евтрофні болота – Д.Д.] не відображені [1]Коментар: Будь-хто, знайомий з домінантною класифікацією, відразу зверне увагу на тому, що це твердження у даному контексті є невірним. Щоб переконатися, достатньо всього лише ознайомитися, наприклад, з книгою Є. Брадіс та Г. Бачуриної «Рослинність УРСР. Болота» (1969), де на сторінці 45 наведено інформацію про поширення в Україні угруповань формації березової болотної з групами асоціацій: березово-осокова, березово-осоково-гіпнова, березово-осоково-сфагнова, березово-куничниково-сфагнова (з берези бородавчастої), осиково-березово-різнотравна та осиково-березово-осоково-сфагнова. У даному випадку автори мають на увазі, що такі угруповання не відображені тільки у «Продромусе растительности Украины», тобто у книзі, на яку йде посилання (відчуйте різницю!).
Ці дослідження є актуальними з огляду на те, що пухнастоберезові евтрофні болота є дуже рідкісними унікальними угрупованнями, досі не описаними.Коментар: Відразу виникає логічне питання: а чи є описані авторами угруповання взагалі болотами? Можливо, вони належать не до боліт, а до пухнастоберезових лісів? І як взагалі розрізнити заболочені ліси та лісові болота? Проблема розмежування цих двох типів угруповань, не буду приховувати, і у мене викликала у свій час певні труднощі. Відповідно до роз’яснення мого наукового керівника – д.б.н. Павла Устименка – угруповання варто вважати лісом у тому випадку, коли деревостан у ньому є добре сформованим (зімкненість крон 0,5 і більше) та відзначається значною продуктивністю (здебільшого ІІ-ІІІ класів бонітету). Коли деревостан розріджений, пригнічений, розріджений і відзначається низькою продуктивністю в умовах надмірного обводнення – безперечно, у такому випадку має йти мова про болота, а не про ліси. На жаль, у фітоценотичних таблицях та й узагалі у тексті статті зовсім відсутня інформація про вік березових угруповань, описаних авторами, тому це питання лишається відкритим. Можна, втім, звернути увагу, що зімкненість крон варіює у межах 0,6–0,9. А якщо Ви поглянете на легенду до таблиці 2 (наприклад: «Опис 2 виконаний Є.О. Воробйовим, О.Ю. Смаглюк 27.05.2015 р. на пухнастоберезовому лісовому болоті в заплаві р. Гнила Оржиця … Ліс досить порушений рубками та рудералізований»), то у Вас може скластися враження, що самим авторам неважливо, чи є ці угруповання лісами, чи болотами.
На основі порівняльного аналізу новоописаних і відомих з літератури угруповань порядку Salici pentandrae-Betuletalia pubescentis (Таблиця 1) складено діагнози нових союзу та асоціації пухнастоберезових лісових боліт басейну нижньої Сули, а також синтаксонів вищого і нижчого рангів для цієї території.Коментар: Замість того, щоб спочатку навести необхідну відповідну аргументацію, автори ставлять читача до відома, що описані ними угруповання, безперечно, є новими для науки. Ну, добре. Дивимося далі діагностичні види для виділених синтаксонів у таблиці 1. До діагностичних видів нового союзу Urtico galeopsifoliae-Betulion pubescentis та нової асоціації Urtico galeopsifoliae-Betuletum pubescentis, що входить до складу цього союзу, належать Swida sanguinea, Ribes nigrum, Sambucus nigra, Salix triandra, Urtica galeopsifolia, Impatiens noli-tangere, Symphytum officinale, Humulus lupulus, Galium aparine, Carex riparia, Myosoton aquaticum, Milium effusum, Festuca gigantea, Poa remota, Myosotis sparsiflora, Cirsium rivulare, Chelidonium majus (див. табл. 1). Спробую дуже коротко охарактеризувати еколого-ценотичні умови зростання кожного з цих видів у Лівобережному Лісостепу України.
Cornus sanguinea L. (=Swida sanguinea (L.) Opiz) – типовий представник підліску широколистяних лісів, трапляється у чагарниках та лісосмугах. Надмірного обводнення, за моїми спостереженнями, намагається уникати, хоча нерідко трапляється у заплавних листяних лісах та по периферії лісових боліт. Діагностичний для класу Rhamno-Prunetea Rivas Goday et Borja Carbonell ex Tuxen 1961 в Україні (Соломаха, 2008). Виявлений у 14 описах авторів з 24-ох.
Ribes nigrum L. – характерний та діагностичний в Україні (Соломаха, 2008) вид угруповань вільхових лісів (клас Alnetea glutinosae), поза межами вільшняків трапляється вкрай рідко, а у Лівобережному Лісостепу взагалі є малопоширеним. Виявлений у 17 описах.
Sambucus nigra L. – синантропний вид, зростає у лісосмугах, поміж чагарниками, на узліссях, є діагностичним для угруповань класу Rhamno-Prunetea в Україні (Соломаха, 2008). На лісових болотах та у заболочених лісах трапляється вибірково, на найбільш порушених їхніх ділянках. Виявлений у 12 описах.
Salix triandra L. – діагностичний вид ценозів смуги прирічкових пісків (союз Salicion triandrae Th. Müller et Görs 1958 класу Salicetea purpureae Moor 1958), трапляється й на болотах, але здебільшого по периферії та у невеликій кількості. Геліофільний вид, тому уникає підліску заболочених лісів. Виявлений у шести описах, причому лише в одному з них його проективне покриття є більшим за 1%.
Urtica galeopsifolia Wiersb. ex Opiz (я особисто нині надаю перевагу вживанню назви U. dioica subsp. pubescens (Ledeb.) Domin) – вид, що є дуже характерним для вільхових лісів та боліт лісостепової зони. Виявлений у 23 описах.
Impatiens noli-tangere L. – характерний вид для вільхових лісів як палюдального (клас Alnetea glutinosae), так і неморального (союз Alnion incanae Pawlowski et al. 1928 класу Carpino-Fagetea Passarge et G. Hofmann 1968) типів, трапляється й у ценозах класу Galio-Urticetea Passarge et Kopecky 1969. Виявлений у 18 описах.
Symphytum officinale L. – вид, що є дуже поширеним скрізь у перезволожених екотопах (заболочені луки, болота, вільхові ліси). Як діагностичний для асоціації у таблиці 2 не вказаний. Виявлений у 22 описах з 24.
Humulus lupulus L. – синантропний вид, трапляється у значній кількості скрізь у перезволожених екотопах. Діагностичний для класу Galio-Urticetea в Україні (Соломаха, 2008). Виявлений у 22 описах.
Galium aparine L. – синантропний вид, діагностичний для класу Galio-Urticetea (т. зв. «рудералізованих узлісь»), дуже часто трапляється скрізь по затінених місцях – від вільшняків до дубових лісів та лісосмуг. Виявлений у 22 описах.
Carex riparia Curtis – звичайний вид угруповань повітряно-водної та болотної рослинності Лівобережного Лісостепу України. Виявлений у 19 описах.
Myosoton aquaticum (L.) Moench – досить звичайний вид перезволожених екотопів, трапляється у багатьох місцях, але переважно як асектатор. Діагностичний для класу Alnetea glutinosae в Україні (Соломаха, 2008). Виявлений у 12 описах з 24.
Milium effusum L. – типовий вид широколистяних лісів в умовах достатнього зволоження, діагностичний для ценозів порядку Fagetalia sylvaticae Pawlowski et al. 1928 класу Carpino-Fagetea. На болотах росте виключно як випадковий флористичний елемент. Виявлений у шести описах з 24, у двох з них – з покриттям до 1%.
Festuca gigantea (L.) Vill. (коректнішою нині є назва Schenodorus giganteus (L.) Holub) – як і попередній, цей вид є досить типовим для вогких широколистяних лісів, а такої їхніх вирубок, просік та лісових галявин; на болотах росте випадково. Виявлений у п’яти описах з 24, в усіх – з проективним покриттям до 1%.
Poa remota Forssell. – така ж ситуація, цей вид, на відміну від двох попередніх, у Лівобережному Лісостепу є вкрай рідкісним. Виявлений у шести описах з 24, у п’яти з них – з покриттям до 1%. Не виключено, що під цією назвою взагалі мається на увазі P. trivialis L. (=P. sylvicola Guss.), який у таблиці авторів відсутній, але, за моїми особистими спостереженнями, є досить характерним для заболочених лук заплави р. Гнилої Оржиці.
Myosotis sparsiflora (Mikan) Pohl. – синантропний вид, зрідка трапляється у фітоценозах листяних лісів, на узліссях, вздовж стежок, на галявинах та ін. На болотах, на мій погляд, теж росте випадково. Виявлений авторами у восьми описах, в усіх проективне покриття виду не перевищує 1%.
Cirsium rivulare (Jacq.) All. – саме ця переважно центральноєвропейська рослина є «гарним» діагностичним видом для боліт басейну Нижньої Сули, оскільки зростає у Лівобережному Лісостепу на східній межі ареалу. Виявлена у п’яти описах, але в усіх проективне покриття не перевищує 1%.
Chelidonium majus L. – синантропний вид лісових насаджень усіх типів. Виявлений у п’яти описах, у чотирьох з них – з покриттям до 1%.
Отже, серед усіх цих 17 видів до палюдантів, тобто характерних представників саме болотних угруповань, можна зарахувати тільки п’ять (Urtica galeopsifolia, Symphytum officinale, Carex riparia, Myosoton aquaticum та Cirsium rivulare). Решта видів, безперечно, є випадковими елементами. Ци стали б Ви стверджувати, виявивши угруповання, де ростуть усі ці п’ять видів на одній пробній площі, що воно є новим для науки? Я б точно не став. Висновок дуже простий: діагностичні види для нового союзу підібрані виключно так, щоб показати відокремленість та флористичну «своєрідність» останнього від решти відомих нині синтаксонів у таблиці 1.
Власне, коментувати текст даної статті далі навряд чи є сенс взагалі. Зверну Вашу увагу лише на опис 18 у таблиці 2. Він настільки відрізняється від інших за структурою і флористичним складом, що я вирішив його виписати на окремий аркуш. Зімкненість деревного ярусу у ньому становить 0,9, деревостан формує Betula pubescens Ehrh. (5 балів). Зімкненість підліску – 0,9 (!), його формують Corylus avellana L. (5), Swida sanguinea (+), Ribes nigrum (+). Травостій має загальне проективне покриття 5%, у ньому ростуть Myosotis sparsiflora (+), Glechoma hederacea L. (+), Milium effusum (1), Adoxa moschatellina L. (1), Poa nemoralis L. (+), Rubus caesius L. (+), Humulus lupulus (+), Impatiens noli-tangere (1), Thelypteris palustris Schott (+), Urtica galeopsifolia (1), Carex riparia (+), Lysimachia vulgaris (+), Polygonatum odoratum (Mill.) Druce (+ [мабуть, все-таки P. multiflorum (L.) All.? – Д.Д.]). Як Вам таке болото, на якому одночасно ростуть адокса і купина та осока побережна і теліптерис? Дійсно вражає! Та й не забагато видів для 5% покриття травостою?
А якщо трохи серйозніше, то дуже шкода, що у вітчизняній геоботаніці місцями досі поширюється описовий підхід до вивчення синтаксономії, причому зазвичай він здійснюється шляхом складання списку діагностичних видів з метою проілюструвати різницю новоописаних угруповань від інших вже існуючих синтаксонів, базуючись на флористичній відмінності блоків діагностичних видів за коефіцієнтом Чекановського-Сьоренсена. Задумався навіть над тим, чи була взагалі опублікована за останні років 20 хоча б одна геоботанічна праця за участю Є.О. Воробйова та В.А. Соломахи, у якій не було описано хоча б одного нового для науки синтаксону? Втім, пригадую, сам Володимир Соломаха на конференції «Класифікація рослинності та біотопів України як наукова основа збереження біорізноманітності», що проходила у березні цього року у нас в Інституті ботаніки НАНУ у своєму виступі сказав, що головним завданням є описати новий синтаксон, а визнають чи не визнають його інші геоботаніки – це справа десята. Дуже сумно при цьому лише те, що усі ці синтаксони, описані у монографіях "Лісові болота Українського Полісся" (2005), "Класифікація грабових лісів України" (2008) та у деяких інших публікаціях, є невалідними, вони не відповідають вимогам Міжнародного кодексу фітосоціологічної номенклатури (статті 3о і 5).
Ну, а щодо синтаксономії пухнастоберезових лісів можу стверджувати, що, на мою думку, ніякого стосунку до класу Molinio-Betuletea вони взагалі не мають. Наявність тільки берези пухнастої навряд чи може слугувати достатньою причиною для їх приналежності саме до цього класу. Описи авторів з номерами 1–14 у таблиці 2 належать до Alnetea glutinosae, місце решти описів у синтаксономічній схемі потребує уточнення. Вказаний вище, наприклад, опис 18 є екотоном між ліщиновими та пухнастоберезовими лісами і згідно методики Б.М. Міркіна зі співавторами (2001), якої притримувалися автори, він мав би взагалі бути вибракованим при обробці. Переконаний, що у наступному році матиму бажання та можливість відвідати якщо не усі, то більшість вказаних у легенді до таблиці 2 місць описів даних угруповань у басейні Нижньої Сули та особисто їх дослідити з метою коректнішого порівняння.
Немає коментарів:
Дописати коментар