Продовження попереднього повідомлення
Типіфікація – це ледь не найважче з усіх номенклатурних питань, тому розумію, що початківцям буде важко у цьому розібратися. Рекомендую уважно та ретельно перечитати весь поданий у попередньому повідомленні матеріал, детально зосередивши увагу не стільки на самому тексті статей, скільки на прикладах.
Тезисно зупинюся на кількох основних моментах:
Прикл. 1. При встановленні нового роду Anemonastrum Голуб (Holub, in Folia Geobot. Phytotax. 8: 158. 1973) вказав, що його опис був поданий Декандолем (DeCandolle) під назвою Anemone sect. Omalocarpus DC. (Regni Veget. Syst. Natur. 1: 212. 1818), а його типом є A. narcissifolia L. Таким чином, він типіфікував не лише власний рід Anemonastrum Holub, а й Anemone sect. Omalocarpus DC., на якій дана назва заснована і оригінальний матеріал якої включає, крім A. narcissiflora, також A. sibirica L. і A. umbellata Lam. Незважаючи на те, що на сторінці 165 згаданої вище праці Голуба разом з комбінацією Anemonastrum narcissifolium (L.) Holub вказано ще 16 інших нових для науки номенклатурних комбінацій для даного роду, тільки A. narcissifolium має вважатися типом роду Anemonastrum.
Прикл. 2. Оригінальний матеріал щодо виду Thalictrum aquilegiifolium L. (Sp. Pl. 1: 547. 1753) включає одне зображення (Bauhin & Cherler, Hist. Pl. Univ.: 487, fig. 1651) та сім гербарних зразків: «Herb. Linn. 713.26» (LINN), «Herb. Linn. 713.27» (LINN), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «2» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «3» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «4» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «7» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum l?» (BM). Йонселл і Джарвіс (Johnsell & Jarvis in Johnsell, in Nord. J. Bot. 20(5): 520. 2000), дослідивши усі ці елементи, обрали лектотипом виду зразок «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», а саме, аркуш з номером «3» (BM).
Прикл. 3. Під час опису Iris pineticola Klokov (у Фомін та Бордзіловський, Фл. УРСР, 3: 292, 407. 1950) був вказаний такий тип: «RSS Ucr., dit. Charcoviensis, in pineto prope pag. Choroshevo, 5–6.V.1855. Legit B.M. Czernjajev». Жигалова та Ольшанський (Zhygalova & Olschanskyi, in Phytotaxa, 265(1): 96. 2016), з’ясувавши, що відповідний зразок у гербарії Інституту ботаніки НАН України (KW), що був вказаний як місце зберігання даного типу, відсутній, запропонували для даного виду «неотип» – зразок, зібраний в околицях м. Змієва Харківської обл. М. Киндяком у 1941 р. (KW 000114272). Але таке позначення суперечить вимогам Ст. 9.19 Кодексу. Відповідно до Ст. 9.7 неотип обирається лише випадку відсутності будь-якого оригінального матеріалу. А згідно з вимогами Ст. 9.3 до оригінального матеріалу виду Iris pineticola Klokov за відсутності паратипів входить не тільки вказаний зразок Черняєва, а й зображення, опубліковане на сторінці 293 протологу, яке й має бути позначене як лектотип цього виду. Втім, даний зразок (KW 000114272) може бути у майбутньому позначений як епітип цього виду.
Прикл. 4. У протолозі Haplophyllum dshungaricum N. Rubtz. (в Бот. Матер. Герб. Бот. Инст. АН СССР, 8: 63. 1940) були вказані голотип («Южный склон Джунгарского Алатау, ущелье р. Борохудзир в урочище Кейтын, на скалах, 20 VIII 1937, Н. Рубцов и О. Линчевский») та паратип («Джунгарский Алатау, Джанкентский уезд, перевал Уйгеньтас, восточные сухие склоны, 30 VI 1915, цв., В. Сапожников и Т. Триполитова»). Отже, зразок під номером 0004721 з етикеткою «Каз. ССР, южный склон Джунгарского Алатау. Ущелье р. Борохудзир в уроч. Кейтын. На скалах. 12 VI 1937, Н. Рубцов», що зберігається у гербарії Ботанічного саду ім. акад. О.В. Фоміна КНУ ім. Т. Шевченка (М. Перегрим та ін. у Вісн. Львівськ. ун-ту, сер. біол. 65: 87. 2014), не є ні ізотипом (хоча він зібраний у locus classicus), ні паратипом даного виду, але має входити до складу його оригінального матеріалу.
Прикл. 5. У протолозі Astragalus schelkovnikovii Grossh. (in Beih. Bot. Centralbl. 44, 2: 220. 1927) зазначено: «Prope st. viae ferr. Dzhulfa, 570 m; in schistosis. Fr. 10, 11. VI. 24. – Prope Tabris, 1400 m; inter segetes. Fr. 16, 17. VI. 24. – Hab. autem in Armenia Rossica, ubi anno 1923 ab A. Großheim collectus est». Таким чином, процитовані у протолозі зразки з Джулфи і Табрису, зібрані автором у 1924 р., є синтипами. Зразок з етикеткою «Distr. Nachitshevan, inter Dzhulfa et Darosham. 4.VI.1923, A. Grossheim» (KWHU 0004718 – див. М. Перегрим та ін. у Вісн. Львівськ. ун-ту, сер. біол. 65: 87. 2014) не належить до синтипів, але є частиною оригінального матеріалу.
Прикл. 6. У протолозі Astragalus gezeldarensis Grossh. (in Beih. Bot. Centralbl. 44, 2: 219–220. 1927) зазначено: «Hab. in Transcaucasia, prov. Erivan, distr. Nor-Bajazet, Kejty-Janych, in monte Gezeldara, 3100 m; in lapidosis. Fl. 30. VII. 1923. Leg. A. Großheim et O. Zedelmeier». Отже, зразок з аналогічною етикеткою з гербарію Ботанічного саду ім. акад. ім. О.В. Фоміна КНУ (KWHU 0004716 – див. М. Перегрим та ін. у Вісн. Львівськ. ун-ту, сер. біол. 65: 87. 2014), очевидно, є дублетом голотипу, тобто ізотипом.
Прикл. 7. Типом підвиду Barbarea vulgaris subsp. arcuata (Opiz ex J. Presl et C. Presl) Hayek (Prodr. Fl. Penins. Balcan.: 387. 1925) є тип його базіоніму, Erysimum arcuatum Opiz ex J. Presl et C. Presl (Fl. Čech.: 138. 1819). У протолозі останнього зазначено: «Arva, segetes Pragae m. Žižkov». Кіршнер зі співавторами (Kirschner & al., in Preslia 79: 337. 2007) виявили два зразки, що відповідають цій вказівці у гербарії PRC, вони є синтипами. Один з цих синтипів з етикеткою «Erysimum arcuatum mihi, Žižkow. Opiz, sine dato (PRC, herb. typ. 548)» був позначений цими авторами як лектотип.
Типіфікація – це ледь не найважче з усіх номенклатурних питань, тому розумію, що початківцям буде важко у цьому розібратися. Рекомендую уважно та ретельно перечитати весь поданий у попередньому повідомленні матеріал, детально зосередивши увагу не стільки на самому тексті статей, скільки на прикладах.
Тезисно зупинюся на кількох основних моментах:
- Номенклатурний тип – це своєрідний еталон даного таксону, саме він і визначає правильність вживання даної назви.Тип назви таксону зазвичай вказується у протолозі (місці валідної публікації даної назви), але у давніх працях (здебільшого XVIII–XIX ст.) ця інформація може бути відсутня. Відповідно, перший крок до здійснення типіфікації - дуже ретельне та уважне вивчення протологу.
- Типами нових комбінацій і назв у новому ранзі завжди є типи їхніх базіонімів, а типами назв, що заміщують інші раніше опубліковані – типи відповідних назв (усі ці назви зазвичай вказуються як синонімічні у протолозі).
- Типом для виду і внутрішньовидового таксону може бути або зображення, вказане у протолозі, або гербарний зразок, зібраний цим чи будь-яким іншим вченим, але достовірно відомий тому ботаніку, який цей вид описав; для роду (а також для підроду, секції, ряду) – один з видів, що входить до складу даного роду (підроду, секції, ряду).
- Позначення типу обов’язково має бути опубліковане.
Варто вказати, що типи зараз відомі далеко не для усіх таксонів, для багатьох видів, описаних у XVIII–XIX століттях, вони ще не виділені і це є справою майбутнього.
З метою кращого засвоєння прочитаного у попередньому повідомленні матеріалу пропоную Вам також ознайомитися з деякими підібраних мною прикладами, що стосуються типіфікації.
З метою кращого засвоєння прочитаного у попередньому повідомленні матеріалу пропоную Вам також ознайомитися з деякими підібраних мною прикладами, що стосуються типіфікації.
Прикл. 1. При встановленні нового роду Anemonastrum Голуб (Holub, in Folia Geobot. Phytotax. 8: 158. 1973) вказав, що його опис був поданий Декандолем (DeCandolle) під назвою Anemone sect. Omalocarpus DC. (Regni Veget. Syst. Natur. 1: 212. 1818), а його типом є A. narcissifolia L. Таким чином, він типіфікував не лише власний рід Anemonastrum Holub, а й Anemone sect. Omalocarpus DC., на якій дана назва заснована і оригінальний матеріал якої включає, крім A. narcissiflora, також A. sibirica L. і A. umbellata Lam. Незважаючи на те, що на сторінці 165 згаданої вище праці Голуба разом з комбінацією Anemonastrum narcissifolium (L.) Holub вказано ще 16 інших нових для науки номенклатурних комбінацій для даного роду, тільки A. narcissifolium має вважатися типом роду Anemonastrum.
Прикл. 2. Оригінальний матеріал щодо виду Thalictrum aquilegiifolium L. (Sp. Pl. 1: 547. 1753) включає одне зображення (Bauhin & Cherler, Hist. Pl. Univ.: 487, fig. 1651) та сім гербарних зразків: «Herb. Linn. 713.26» (LINN), «Herb. Linn. 713.27» (LINN), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «2» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «3» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «4» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», аркуш з номером «7» (BM), «Herb. Clifford 226, Thalictrum l?» (BM). Йонселл і Джарвіс (Johnsell & Jarvis in Johnsell, in Nord. J. Bot. 20(5): 520. 2000), дослідивши усі ці елементи, обрали лектотипом виду зразок «Herb. Clifford 226, Thalictrum 1», а саме, аркуш з номером «3» (BM).
Прикл. 3. Під час опису Iris pineticola Klokov (у Фомін та Бордзіловський, Фл. УРСР, 3: 292, 407. 1950) був вказаний такий тип: «RSS Ucr., dit. Charcoviensis, in pineto prope pag. Choroshevo, 5–6.V.1855. Legit B.M. Czernjajev». Жигалова та Ольшанський (Zhygalova & Olschanskyi, in Phytotaxa, 265(1): 96. 2016), з’ясувавши, що відповідний зразок у гербарії Інституту ботаніки НАН України (KW), що був вказаний як місце зберігання даного типу, відсутній, запропонували для даного виду «неотип» – зразок, зібраний в околицях м. Змієва Харківської обл. М. Киндяком у 1941 р. (KW 000114272). Але таке позначення суперечить вимогам Ст. 9.19 Кодексу. Відповідно до Ст. 9.7 неотип обирається лише випадку відсутності будь-якого оригінального матеріалу. А згідно з вимогами Ст. 9.3 до оригінального матеріалу виду Iris pineticola Klokov за відсутності паратипів входить не тільки вказаний зразок Черняєва, а й зображення, опубліковане на сторінці 293 протологу, яке й має бути позначене як лектотип цього виду. Втім, даний зразок (KW 000114272) може бути у майбутньому позначений як епітип цього виду.
Прикл. 4. У протолозі Haplophyllum dshungaricum N. Rubtz. (в Бот. Матер. Герб. Бот. Инст. АН СССР, 8: 63. 1940) були вказані голотип («Южный склон Джунгарского Алатау, ущелье р. Борохудзир в урочище Кейтын, на скалах, 20 VIII 1937, Н. Рубцов и О. Линчевский») та паратип («Джунгарский Алатау, Джанкентский уезд, перевал Уйгеньтас, восточные сухие склоны, 30 VI 1915, цв., В. Сапожников и Т. Триполитова»). Отже, зразок під номером 0004721 з етикеткою «Каз. ССР, южный склон Джунгарского Алатау. Ущелье р. Борохудзир в уроч. Кейтын. На скалах. 12 VI 1937, Н. Рубцов», що зберігається у гербарії Ботанічного саду ім. акад. О.В. Фоміна КНУ ім. Т. Шевченка (М. Перегрим та ін. у Вісн. Львівськ. ун-ту, сер. біол. 65: 87. 2014), не є ні ізотипом (хоча він зібраний у locus classicus), ні паратипом даного виду, але має входити до складу його оригінального матеріалу.
Прикл. 5. У протолозі Astragalus schelkovnikovii Grossh. (in Beih. Bot. Centralbl. 44, 2: 220. 1927) зазначено: «Prope st. viae ferr. Dzhulfa, 570 m; in schistosis. Fr. 10, 11. VI. 24. – Prope Tabris, 1400 m; inter segetes. Fr. 16, 17. VI. 24. – Hab. autem in Armenia Rossica, ubi anno 1923 ab A. Großheim collectus est». Таким чином, процитовані у протолозі зразки з Джулфи і Табрису, зібрані автором у 1924 р., є синтипами. Зразок з етикеткою «Distr. Nachitshevan, inter Dzhulfa et Darosham. 4.VI.1923, A. Grossheim» (KWHU 0004718 – див. М. Перегрим та ін. у Вісн. Львівськ. ун-ту, сер. біол. 65: 87. 2014) не належить до синтипів, але є частиною оригінального матеріалу.
Прикл. 6. У протолозі Astragalus gezeldarensis Grossh. (in Beih. Bot. Centralbl. 44, 2: 219–220. 1927) зазначено: «Hab. in Transcaucasia, prov. Erivan, distr. Nor-Bajazet, Kejty-Janych, in monte Gezeldara, 3100 m; in lapidosis. Fl. 30. VII. 1923. Leg. A. Großheim et O. Zedelmeier». Отже, зразок з аналогічною етикеткою з гербарію Ботанічного саду ім. акад. ім. О.В. Фоміна КНУ (KWHU 0004716 – див. М. Перегрим та ін. у Вісн. Львівськ. ун-ту, сер. біол. 65: 87. 2014), очевидно, є дублетом голотипу, тобто ізотипом.
Прикл. 7. Типом підвиду Barbarea vulgaris subsp. arcuata (Opiz ex J. Presl et C. Presl) Hayek (Prodr. Fl. Penins. Balcan.: 387. 1925) є тип його базіоніму, Erysimum arcuatum Opiz ex J. Presl et C. Presl (Fl. Čech.: 138. 1819). У протолозі останнього зазначено: «Arva, segetes Pragae m. Žižkov». Кіршнер зі співавторами (Kirschner & al., in Preslia 79: 337. 2007) виявили два зразки, що відповідають цій вказівці у гербарії PRC, вони є синтипами. Один з цих синтипів з етикеткою «Erysimum arcuatum mihi, Žižkow. Opiz, sine dato (PRC, herb. typ. 548)» був позначений цими авторами як лектотип.
Прикл. 8. Джермі (Jermy, in Fern Gaz. 13: 260. 1989) позначив як тип Diphasiastrum complanatum (L.) Holub (=Lycopodium complanatum L.) зразок «Herb. Linn. No. 1257.20» (LINN). Встановлено, що насправді цей зразок належить не до Lycopodium complanatum L., а до L. tristachyum Pursh. Оскільки у протолозі L. complanatum L. (Sp. Pl. 2: 1104. 1753) Ліннеєм (Linnaeus) вказано «spicis geminis pedunculatis» («колоски зібрані попарно на ніжках»), можна стверджувати, що обраний Джермі тип цього виду, який містить вісім стробілів на одній спільній ніжці, протирічить протологу. Тому Тулін зі співавторами (Thulin & al. in Taxon 58(3): 975. 2009) згідно вимог Ст. 9.19 запропонували відхилити лектотипіфікацію Lycopodium complanatum, здійснену Джермі. Ними був знайдений інший елемент, придатний до типіфікації – зразок з гербарію Цельзіуса («Herb. Celsius IV: 481» (UPS)), який був зібраний до 1753 р. в околицях м. Упсали і, очевидно, відомий Ліннею. Він і був обраний лектотипом. Але цей зразок представлений лише фрагментом вегетативного пагону, тому одночасно з лектотипом був позначений і епітип – зразок «Sweden, Uppland, Gamla Uppsala parish, Fullerö skog, 9 VII 1921, Almquist» (UPS), який містить генеративні пагони зі стробілами, розташованими попарно, що повністю відповідає протологу.
Прикл. 9. У протолозі Alyssum lenense Adams (in Mém. Soc. Imp. Naturalistes Moscou 5: 110. 1817) зазначено: «ad ripas Lenae circa ultraque urbum Jakutzk, praesertim vero in jugo Werchojanensi, prope ostium fluvii Wiluy». Дорофєєв (у Turczaninowia, 5(3): 32. 2002) позначив як лектотип цього виду зразок «Ad Lenam. Adams» (LE). Але його позначення не супроводжувалося фразою «hic designatus» чи її еквівалентом, а тому згідно вимог Ст. 7.10 ця типіфікація є неефективною. Згодом Герман (German, in Willdenowia 44: 352. 2014) обрав інший лектотип A. lenense – зразок з персональної колекції Адамса («Alyssum lenense mihi. Habitat praesertim in jugo Werchojanensi. No. 104 [Herb. Adams] (MW 129542)»), який краще відповідає Рекомендації 9А.3 Кодексу.
Прикл. 10. Вид Topaczevskiella nautococcoides Massjuk (в Укр. ботан. журн. 42(3): 73, рис. 1. 1985) був валідно опублікований з позначенням: «Iconotypus: fig. 1, 10». Вказаний запис свідчить про те, що голотипом даного виду є зображення з номером 10 на вказаному рисунку 1 у даній статті.
Прикл. 11. У протолозі Dictyococcus pseudovarians Korschikov (Визн. пріснов. водорост. УРСР 5: 127, рис. 66. 1953) тип не зазначений, але є запис, що цей вид «знайдений у культурі водоростей з околиць Харкова». Відповідна вказівка не засвідчує чітко той факт, що типом виду є саме культивована особина, тому ця назва не може бути відхилена відповідно до Ст. 8.4. Натомість вона може бути лектотипіфікована цитованим зображенням виду (рис. 66), наведеним Коршиковим у протолозі.
Прикл. 12. Демченко зі співавторами (Demchenko & al., in Eur. J. Phycol. 47(3): 282. 2012), погодившись з лектотипіфікацією виду Microglena monadina Ehrb. зображенням з роботи Еренберга (Ehrenberg), здійсненою Кусбером зі співавторами (Kusber & al., Deutsche Gesellschaft für Limnologie (DGL) – Tagungsbericht. 2004), не погодилися з епітипіфікацією цього виду та запропонували обрати інший епітип – штамм SAG 55.72, що постійно зберігається у метаболічно неактивному стані у рідкому азоті в Університеті м. Гьоттінген (Німеччина). Разом з тим, вони підтвердили, що попередньо позначений епітип є дуже схожим на зроблені ними мікрофотографії, а пропонований епітип «дозволяє надати додаткову інформацію для уточнення виду». Згідно вимог Ст. 9.20 це не є достатнім критерієм для відхилення раніше обраного епітипу, тому така епітипіфікація Демченка зі співавторами не вважається ефективною.
Прикл. 9. У протолозі Alyssum lenense Adams (in Mém. Soc. Imp. Naturalistes Moscou 5: 110. 1817) зазначено: «ad ripas Lenae circa ultraque urbum Jakutzk, praesertim vero in jugo Werchojanensi, prope ostium fluvii Wiluy». Дорофєєв (у Turczaninowia, 5(3): 32. 2002) позначив як лектотип цього виду зразок «Ad Lenam. Adams» (LE). Але його позначення не супроводжувалося фразою «hic designatus» чи її еквівалентом, а тому згідно вимог Ст. 7.10 ця типіфікація є неефективною. Згодом Герман (German, in Willdenowia 44: 352. 2014) обрав інший лектотип A. lenense – зразок з персональної колекції Адамса («Alyssum lenense mihi. Habitat praesertim in jugo Werchojanensi. No. 104 [Herb. Adams] (MW 129542)»), який краще відповідає Рекомендації 9А.3 Кодексу.
Прикл. 10. Вид Topaczevskiella nautococcoides Massjuk (в Укр. ботан. журн. 42(3): 73, рис. 1. 1985) був валідно опублікований з позначенням: «Iconotypus: fig. 1, 10». Вказаний запис свідчить про те, що голотипом даного виду є зображення з номером 10 на вказаному рисунку 1 у даній статті.
Прикл. 11. У протолозі Dictyococcus pseudovarians Korschikov (Визн. пріснов. водорост. УРСР 5: 127, рис. 66. 1953) тип не зазначений, але є запис, що цей вид «знайдений у культурі водоростей з околиць Харкова». Відповідна вказівка не засвідчує чітко той факт, що типом виду є саме культивована особина, тому ця назва не може бути відхилена відповідно до Ст. 8.4. Натомість вона може бути лектотипіфікована цитованим зображенням виду (рис. 66), наведеним Коршиковим у протолозі.
Прикл. 12. Демченко зі співавторами (Demchenko & al., in Eur. J. Phycol. 47(3): 282. 2012), погодившись з лектотипіфікацією виду Microglena monadina Ehrb. зображенням з роботи Еренберга (Ehrenberg), здійсненою Кусбером зі співавторами (Kusber & al., Deutsche Gesellschaft für Limnologie (DGL) – Tagungsbericht. 2004), не погодилися з епітипіфікацією цього виду та запропонували обрати інший епітип – штамм SAG 55.72, що постійно зберігається у метаболічно неактивному стані у рідкому азоті в Університеті м. Гьоттінген (Німеччина). Разом з тим, вони підтвердили, що попередньо позначений епітип є дуже схожим на зроблені ними мікрофотографії, а пропонований епітип «дозволяє надати додаткову інформацію для уточнення виду». Згідно вимог Ст. 9.20 це не є достатнім критерієм для відхилення раніше обраного епітипу, тому така епітипіфікація Демченка зі співавторами не вважається ефективною.
Немає коментарів:
Дописати коментар