Поволі крокуємо до позначки в 250 знайдених рослин в 2024 році, а отже, четверта частина нашого шляху вже позаду, що є дуже непоганим результатом! Сьогодні знайомлю вас з рослинами, які вдалося побачити 13 квітня на Полтавщині біля с. Старі Санжари (дуже гарне місце в долині Ворскли, куди я вперше потрапив навесні минулого року і тепер намагаюся туди їздити регулярно), 20 квітня в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини (теж надзвичайно мальовнича місцина з великими ділянками лук, боліт і заплавних озер), 22, 25 і 26 квітня - в околицях Києва (в Пирогові та Феофанії). Завдяки щорічному міжнародному заходу "City Nature Challenge 2024", що проходив на платформі iNaturalist 26-29 квітня в рамках проєктів "City Nature Challenge 2024: Ukraine" i "City Nature Challenge 2024: Kyiv", до яких я мав змогу долучитися, чимало видів рослин було сфотографовано і потрапило до мого зведеного списку (зокрема останні п'ять в цьому дописі та 27, що будуть оприлюднені в наступному). Як і раніше, для кожного виду вказано українську і латинську назви, родину, ареал загалом і поширення в Україні, екологічні умови трапляння та відмінності від схожих видів, а фотографії були доповнені цими ж рослинами на пізніших стадіях розвитку (за наявності). Приємного читання!
Попередні повідомлення цієї рубрики:
Тисяча рослин і як їх розпізнати: 51 - 100
Тисяча рослин і як їх розпізнати: 101 - 150
Тисяча рослин і як їх розпізнати: 150 - 200
201. Жовтець багатолистий (Ranunculus polyphyllus)
Родина: Жовтецеві (Ranunculaceae).
Ареал: Центральна і Східна Європа, Мала Азія, Казахстан, Південно-Західний Сибір.
Поширення в Україні: Лівобережний Лісостеп і Степ – зрідка, Закарпаття, Розточчя, Полісся, Правобережний Лісостеп – дуже рідко.
Екологія: Мілководдя невеликих водойм в заплавах річок.
Ідентифікація в природі: Дуже своєрідна водна рослина, яка зазвичай росте напівзануреною у товщу води під час весняних паводків і швидко закінчує вегетацію на початку літа. Від водяних жовтеців підроду Batrachium вона відрізняється дрібними жовтими, а не білими пелюстками квіток, а від жовтецю отруйного (Ranunculus sceleratus) – зібраними в кільця (принаймні в нижній і середній частині стебла) цілісними листками, що за формою варіюють від волосоподібних (цілком занурених у воду) до ланцетних чи довгасто-клиноподібних і на верхівці тризубчастих.
Ареал: Центральна і Східна Європа, Мала Азія, Казахстан, Південно-Західний Сибір.
Поширення в Україні: Лівобережний Лісостеп і Степ – зрідка, Закарпаття, Розточчя, Полісся, Правобережний Лісостеп – дуже рідко.
Екологія: Мілководдя невеликих водойм в заплавах річок.
Ідентифікація в природі: Дуже своєрідна водна рослина, яка зазвичай росте напівзануреною у товщу води під час весняних паводків і швидко закінчує вегетацію на початку літа. Від водяних жовтеців підроду Batrachium вона відрізняється дрібними жовтими, а не білими пелюстками квіток, а від жовтецю отруйного (Ranunculus sceleratus) – зібраними в кільця (принаймні в нижній і середній частині стебла) цілісними листками, що за формою варіюють від волосоподібних (цілком занурених у воду) до ланцетних чи довгасто-клиноподібних і на верхівці тризубчастих.
 |
| Жовтець багатолистий (Ranunculus polyphyllus) у западинці центральної частини заплави р. Ворскла південніше с. Старі Санжари Полтавського району Полтавщини, 13.IV.2024 |
202. Вероніка дібровна (Veronica chamaedrys)
Родина: Подорожникові (Plantaginaceae, раніше – ранникові або Scrophulariaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Південно-Західний Сибір, занесено на Далекий Схід, в Південну Африку, Північну і Південну Америку та Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, Лісостеп, північна частина Степу – часто, південь Степу і Гірський Крим – зрідка.
Екологія: Сухі луки, світлі ліси, зарості чагарників, степові схили, лісосмуги, парки, пасовища, іноді – рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Від інших багаторічних видів роду Veronica, що мають виключно бічні, а не верхівкові грона, легко відрізнити за стеблами, опушеними не цілком на всій довжині, а двома окремими паралельними рядами м’яких простих волосків, округло-яйцеподібними зарубчасто-пилчастими з країв і тупуватими на верхівці листками, супротивними відносно малоквітковими гронами та квітками на квітконіжках, які трохи перевищують чашечку з блакитним або світло-рожевим з темнішими жилками віночком 10–15 мм в діаметрі.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Південно-Західний Сибір, занесено на Далекий Схід, в Південну Африку, Північну і Південну Америку та Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, Лісостеп, північна частина Степу – часто, південь Степу і Гірський Крим – зрідка.
Екологія: Сухі луки, світлі ліси, зарості чагарників, степові схили, лісосмуги, парки, пасовища, іноді – рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Від інших багаторічних видів роду Veronica, що мають виключно бічні, а не верхівкові грона, легко відрізнити за стеблами, опушеними не цілком на всій довжині, а двома окремими паралельними рядами м’яких простих волосків, округло-яйцеподібними зарубчасто-пилчастими з країв і тупуватими на верхівці листками, супротивними відносно малоквітковими гронами та квітками на квітконіжках, які трохи перевищують чашечку з блакитним або світло-рожевим з темнішими жилками віночком 10–15 мм в діаметрі.
 |
| Вероніка дібровна (Veronica chamaedrys) в дубовому лісі на уступі борової тераси р. Ворскла південніше с. Старі Санжари Полтавського району Полтавщини, 13.IV.2024 |
 |
| Вероніка дібровна в кущах на березі р. Лазещина в околицях с. Лазещина Рахівського району Закарпаття, 11.V.2024 |
203. Осока Мікелі (Carex michelii)
Родина: Смикавцеві (Cyperaceae).
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія.
Поширення в Україні: Прикарпаття і Полісся (в південній частині) – зрідка, Лісостеп, північна частина Степу (на південь до долини р. Самари на Січеславщині і заповідника "Єланецький степ" на Миколаївщині) та Гірський Крим – часто.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, зарості чагарників, степові схили.
Ідентифікація в природі: Впізнається за таким комплексом морфологічних ознак: кореневище повзуче з довгими підземними пагонами, формує нещільну дерновину, суцвіття з 2–3 колосків, з них верхній є чоловічим, а інші – жіночі, обернено-яйцеподібні, 15–20 мм завдовжки, нижній приквітковий листок має добре помітну піхву до 15 мм завдовжки і розвинену зелену пластинку, яка за довжиною приблизно дорівнює жіночому колоску, мішечки обернено-яйцеподібні, 6–6,5 мм завдовжки, рясно вкриті дрібними щетинками, в основі клиноподібні, а у верхній частині більш-менш раптово звужені в конічний глибоко-двозубчастий носик.
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія.
Поширення в Україні: Прикарпаття і Полісся (в південній частині) – зрідка, Лісостеп, північна частина Степу (на південь до долини р. Самари на Січеславщині і заповідника "Єланецький степ" на Миколаївщині) та Гірський Крим – часто.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, зарості чагарників, степові схили.
Ідентифікація в природі: Впізнається за таким комплексом морфологічних ознак: кореневище повзуче з довгими підземними пагонами, формує нещільну дерновину, суцвіття з 2–3 колосків, з них верхній є чоловічим, а інші – жіночі, обернено-яйцеподібні, 15–20 мм завдовжки, нижній приквітковий листок має добре помітну піхву до 15 мм завдовжки і розвинену зелену пластинку, яка за довжиною приблизно дорівнює жіночому колоску, мішечки обернено-яйцеподібні, 6–6,5 мм завдовжки, рясно вкриті дрібними щетинками, в основі клиноподібні, а у верхній частині більш-менш раптово звужені в конічний глибоко-двозубчастий носик.
 |
| Осока Мікелі (Carex michelii) в дубовому лісі на уступі борової тераси р. Ворскла південніше с. Старі Санжари Полтавського району Полтавщини, 13.IV.2024 |
 |
| Осока Мікелі в кленово-дубовому лісі на території ботанічного заказника місцевого значення "Розсошенський" (околиці с. Сапожине Полтавського району Полтавщини), 03.V.2024 |
204. Ряска триборозенчаста (Lemna trisulca)
Родина: Ряскові (Lemnaceae) або кліщинцеві в широкому розумінні (Araceae).
Ареал: Майже космополітний, не зафіксована тільки в Південній Америці та в Антарктиді.
Поширення в Україні: Часто трапляється на більшій частині території України, крім півдня Степу, де зрідка росте в пониззях Дніпра, Дунаю, Дністра і Південного Бугу, а також Кримського півострова, де є дуже рідкісною рослиною (фіксувалася в 1907 р. в невеликому озерці на північному схилі г. Чучель).
Екологія: Річки, озера, ставки, мілководдя боліт.
Ідентифікація в природі: На відміну від інших видів наших ряскових вільно плаває не на поверхні, а у товщі води і легко впізнається за напівпрозорими довгастими (а не округлими) фрондами, які лишаються тривалий час з’єднаними між собою і утворюють численні скупчення.
Ареал: Майже космополітний, не зафіксована тільки в Південній Америці та в Антарктиді.
Поширення в Україні: Часто трапляється на більшій частині території України, крім півдня Степу, де зрідка росте в пониззях Дніпра, Дунаю, Дністра і Південного Бугу, а також Кримського півострова, де є дуже рідкісною рослиною (фіксувалася в 1907 р. в невеликому озерці на північному схилі г. Чучель).
Екологія: Річки, озера, ставки, мілководдя боліт.
Ідентифікація в природі: На відміну від інших видів наших ряскових вільно плаває не на поверхні, а у товщі води і легко впізнається за напівпрозорими довгастими (а не округлими) фрондами, які лишаються тривалий час з’єднаними між собою і утворюють численні скупчення.
 |
| Ряска триборозенчаста (Lemna trisulca) в пониззі річки Тагамлик південніше с. Старі Санжари Полтавського району Полтавщини, 13.IV.2024 |
205. Рябчик малий (Fritillaria meleagroides)
Родина: Лілійні (Liliaceae).
Ареал: Південно-Східна Європа, Кавказ, Казахстан, Західний Сибір.
Поширення в Україні: Правобережний Лісостеп і Степ – дуже рідко, Лівобережний Лісостеп (в південно-східній частині) і Степ – зрідка (басейни рр. Псел, Ворскла, Оріль, Самара, Сіверський Донець з притоками). Уключено до "Червоної книги України".
Екологія: Вологі луки в заплавах річок, узлісся заболочених лісів, на півдні – степові поди.
Ідентифікація в природі: Від рябчика шахового (F. meleagris) відрізняється меншими за розміром (зазвичай до 3 см завдовжки) бурувато-фіолетовими листочками оцвітини з нечітким шаховим малюнком всередині, які є найширшими у верхній третині (у F. meleagris оцвітина є світлішою, від рожевої до червонувато-коричневої, її листочки зазвичай мають довжину 3–4,5 см, всередині з чітким шаховим малюнком і найширші приблизно посередині своєї довжини).
Ареал: Південно-Східна Європа, Кавказ, Казахстан, Західний Сибір.
Поширення в Україні: Правобережний Лісостеп і Степ – дуже рідко, Лівобережний Лісостеп (в південно-східній частині) і Степ – зрідка (басейни рр. Псел, Ворскла, Оріль, Самара, Сіверський Донець з притоками). Уключено до "Червоної книги України".
Екологія: Вологі луки в заплавах річок, узлісся заболочених лісів, на півдні – степові поди.
Ідентифікація в природі: Від рябчика шахового (F. meleagris) відрізняється меншими за розміром (зазвичай до 3 см завдовжки) бурувато-фіолетовими листочками оцвітини з нечітким шаховим малюнком всередині, які є найширшими у верхній третині (у F. meleagris оцвітина є світлішою, від рожевої до червонувато-коричневої, її листочки зазвичай мають довжину 3–4,5 см, всередині з чітким шаховим малюнком і найширші приблизно посередині своєї довжини).
 |
| Рябчик малий (Fritillaria meleagroides) на заплавних луках лівого берега р. Ворскла в південніше с. Старі Санжари Полтавського району Полтавщини, 13.IV.2024 (в цій локації вид є дуже рідкісним з огляду на розорювання заплави) |
 |
| Рябчик малий на луках в заплаві р. Ворскла західніше с. Головач Полтавського району Полтавщини, 03.V.2024 |
 |
| Рябчик малий в стадії достигання плодів на луках заплави р. Ворскла між селами Старі Санжари і Сапожине Полтавського району Полтавщини, 11.VI.2024 |
206. Кудрявець звичайний (Descurainia sophia)
Родина: Капустяні (Brassicaceae).
Ареал: Майже уся територія Євразії та Північна Африка, занесено до Південної Африки, Північної і Південної Америки, в Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Часто трапляється на усій території України.
Екологія: Усі типи рудеральних і напівтрансформованих природних екотопів (узбіччя доріг, поля, вигони, порушені ділянки на схилах балок і в заплавах річок тощо).
Ідентифікація в природі: Впізнається за сіруватими двічі–тричі пірчасто-розсіченими листками з дуже вузькими кінцевими частками, розчепірено-галузистими стеблами до 90 см заввишки, багатоквітковими китицями з блідо-жовтими пелюстками квіток і стручками 15–25 мм завдовжки, які приблизно в 1,5 рази перевищують за довжиною плодоніжки.
Ареал: Майже уся територія Євразії та Північна Африка, занесено до Південної Африки, Північної і Південної Америки, в Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Часто трапляється на усій території України.
Екологія: Усі типи рудеральних і напівтрансформованих природних екотопів (узбіччя доріг, поля, вигони, порушені ділянки на схилах балок і в заплавах річок тощо).
Ідентифікація в природі: Впізнається за сіруватими двічі–тричі пірчасто-розсіченими листками з дуже вузькими кінцевими частками, розчепірено-галузистими стеблами до 90 см заввишки, багатоквітковими китицями з блідо-жовтими пелюстками квіток і стручками 15–25 мм завдовжки, які приблизно в 1,5 рази перевищують за довжиною плодоніжки.
 |
| Кудрявець звичайний (Descurainia sophia) на порушеній лучній ділянці в заплаві р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Кудрявець звичайний на луках в заплаві р. Вільшана південніше с. Сапожине Полтавського району Полтавщини, 03.V.2024 |
207. Верба біла (Salix alba)
Родина: Вербові (Salicaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Гімалаї, західні регіони Китаю, Північна Африка, як випадково занесена чи інтродукована рослина відома ще в Північній і Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на усій території України, крім гірських районів.
Екологія: Береги водойм, заплавні ліси, іноді також вирощується в культурі.
Ідентифікація в природі: Дерево до 30 м заввишки, що квітує одночасно з розгортанням листків, від інших схожих видів (S. fragilis, S. euxina) відрізняється сріблясто-шовковистими з обох боків (рідше – тільки знизу) вузьколанцетними листками.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Гімалаї, західні регіони Китаю, Північна Африка, як випадково занесена чи інтродукована рослина відома ще в Північній і Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на усій території України, крім гірських районів.
Екологія: Береги водойм, заплавні ліси, іноді також вирощується в культурі.
Ідентифікація в природі: Дерево до 30 м заввишки, що квітує одночасно з розгортанням листків, від інших схожих видів (S. fragilis, S. euxina) відрізняється сріблясто-шовковистими з обох боків (рідше – тільки знизу) вузьколанцетними листками.
 |
| Верба біла (Salix alba) на березі р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Верба біла в заплаві Дніпра в урочищі "Конча-Заспа" (м. Київ), 31.V.2024 |
208. Незабудка пряма (Myosotis stricta)
Родина: Шорстколисті (Boraginaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Гімалаї, Північна Африка, занесено в Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Досить часто трапляється на усій території України.
Екологія: Сухі луки, піски, степові схили, рудеральні екотопи (краї полів, узбіччя доріг, вигони, пустища та ін.).
Ідентифікація в природі: Вітчизняними авторами ця рослина раніше вказувалася під помилковою латинською назвою M. micrantha. Від інших однорічних видів роду з відхилено-волосистими чашолистками вона відрізняється косо спрямованими вгору короткими (в 2–3 рази коротші за чашолистки) квітконіжками, замкненою при плодах чашечкою, суцвіттями в нижній частині з дрібними приквітками, дрібними блакитними пелюстками з трубочкою, яка є коротшою за чашечку, і відгином 1,5–2 мм в діаметрі.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Гімалаї, Північна Африка, занесено в Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Досить часто трапляється на усій території України.
Екологія: Сухі луки, піски, степові схили, рудеральні екотопи (краї полів, узбіччя доріг, вигони, пустища та ін.).
Ідентифікація в природі: Вітчизняними авторами ця рослина раніше вказувалася під помилковою латинською назвою M. micrantha. Від інших однорічних видів роду з відхилено-волосистими чашолистками вона відрізняється косо спрямованими вгору короткими (в 2–3 рази коротші за чашолистки) квітконіжками, замкненою при плодах чашечкою, суцвіттями в нижній частині з дрібними приквітками, дрібними блакитними пелюстками з трубочкою, яка є коротшою за чашечку, і відгином 1,5–2 мм в діаметрі.
 |
| Незабудка пряма (Myosotis stricta) на піскуватих луках в заплаві р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Незабудка пряма на узліссі соснового лісу неподалік с. Зачепилівка Полтавського району Полтавщини, 28.V.2024 |
209. Жеруха зубчаста (Cardamine dentata)
Родина: Капустяні (Brassicaceae).
Ареал: Євросибірський (від Франції до Якутії), як занесена рослина відома також в Північній Америці.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя і південь Степу (тільки в пониззях великих річок) – зрідка, Полісся, Лісостеп і північна частина Степу – спорадично.
Екологія: Болота і заболочені луки, береги водойм, вільхові ліси.
Ідентифікація в природі: Дуже поліморфна рослина, що є одним з найпоширеніших в Україні представників таксономічно складної групи C. pratensis aggr. В межах роду ця група охоплює багаторічники з коротким кореневищем, а від решти видів цієї групи жеруху зубчасту можна відрізнити за листочками стеблових листків, які дуже варіюють за формою (від лінійних і цілокраїх до яйцеподібних і з країв зарубчастих), але в основі завжди звужені і мають добре помітний черешочок (у решти видів цього агрегату – C. pratensis, C. marholdii, C. matthioli i C. submatthioli усі бічні листочки є сидячими і не мають помітних черешочків). Стебла в жерухи зубчастої досягають 40 см заввишки, пелюстки зазвичай білі, дуже рідко – блідо-рожеві, 9–15 мм завдовжки. Від жерухи гіркої (C. amara, № 234), з якою іноді цей вид росте спільно, він відрізняється коротким (а не довгим повзучим) кореневищем, жовтими, а не фіолетовими пиляками, простими, а не розгалуженими стеблами, стовпчиком, який має приблизно однакову товщину зі стручком, а також дещо іншою формою листочків, які в кінці вегетації опадають поодинці.
Ареал: Євросибірський (від Франції до Якутії), як занесена рослина відома також в Північній Америці.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя і південь Степу (тільки в пониззях великих річок) – зрідка, Полісся, Лісостеп і північна частина Степу – спорадично.
Екологія: Болота і заболочені луки, береги водойм, вільхові ліси.
Ідентифікація в природі: Дуже поліморфна рослина, що є одним з найпоширеніших в Україні представників таксономічно складної групи C. pratensis aggr. В межах роду ця група охоплює багаторічники з коротким кореневищем, а від решти видів цієї групи жеруху зубчасту можна відрізнити за листочками стеблових листків, які дуже варіюють за формою (від лінійних і цілокраїх до яйцеподібних і з країв зарубчастих), але в основі завжди звужені і мають добре помітний черешочок (у решти видів цього агрегату – C. pratensis, C. marholdii, C. matthioli i C. submatthioli усі бічні листочки є сидячими і не мають помітних черешочків). Стебла в жерухи зубчастої досягають 40 см заввишки, пелюстки зазвичай білі, дуже рідко – блідо-рожеві, 9–15 мм завдовжки. Від жерухи гіркої (C. amara, № 234), з якою іноді цей вид росте спільно, він відрізняється коротким (а не довгим повзучим) кореневищем, жовтими, а не фіолетовими пиляками, простими, а не розгалуженими стеблами, стовпчиком, який має приблизно однакову товщину зі стручком, а також дещо іншою формою листочків, які в кінці вегетації опадають поодинці.
 |
| Жеруха зубчаста (Cardamine dentata) на болоті в заплаві р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Жеруха зубчаста на березі заплавного болота в урочищі "Конча-Заспа" (м. Київ), 29.IV.2024 |
210. Жовтець їдкий (Ranunculus acris)
Родина: Жовтецеві (Ranunculaceae).Ареал: Більша частина Євразії (крім найпівденніших посушливих районів), гори Північної Африки, занесено в Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, Лісостеп – часто, північна частина Степу – спорадично в долинах великих річок, південь Степу – дуже рідко. В Криму відомий тільки як випадково занесена рослина в околицях Сімферополя (знайдений О.Ф. Левоном в 2010 р.).
Екологія: Луки (переважно вологі і заболочені), заплавні ліси, чагарники, нижні частини схилів балок і річкових долин, болота. Зрідка трапляється й на рудеральних екотопах (узбіччях доріг, обабіч полів та ін.).
Ідентифікація в природі: Візуально схожий з жовтецем багатоквітковим (R. polyanthemos, № 7), від якого цей вид легко ідентифікувати за голими чи притиснуто-опушеними сизувато-зеленими стеблами в нижніх частинах і черешками нижніх листків. Загалом це багаторічник з вкороченим кореневищем без потовщених в основі коренів і з пальчасто-п’ятироздільними листками з довгасто-ланцетними сегментами першого порядку, надрізаними на лінійні чи ланцетні кінцеві цілокраї або дещо зубчасті частки, квітколоже голе, сім’янки голі, з коротким майже прямим носиком. Високогірна карпатська раса, яка описувалася під назвою жовтець Малиновського (R. malinovskii), на нашу думку, навряд чи заслуговує на визнання як окремий вид, вона відрізняється меншими розмірами, більш розвиненим кореневищем та трохи довшими носиками сім’янок.
 |
| Жовтець їдкий (Ranunculus acris) на болоті в заплаві р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Жовтець їдкий в заболоченому вербовому лісі в урочищі "Конча-Заспа" (м. Київ), 24.VIII.2024 |
211. Перстач повзучий (Potentilla reptans)
Родина: Шипшинові (Rosaceae).
Ареал: Більша частина Євразії (крім Східного Сибіру, Далекого Сходу, Індії і Південно-Східної Азії), Північна Африка, як адвентивна рослина – в Північній і Південній Америці, Австралії та Новій Зеландії.
Поширення в Україні: На усій території. Дуже поширений вид.
Екологія: Вологі луки, болота, заплавні ліси, нижні частини степових схилів, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Від інших зафіксованих на території України видів цього роду відрізняється численними лежачими повзучими пагонами з пальчасто-5–7-роздільними листками і поодинокими квітками на довгих квітконіжках до 8 см завдовжки.
Ареал: Більша частина Євразії (крім Східного Сибіру, Далекого Сходу, Індії і Південно-Східної Азії), Північна Африка, як адвентивна рослина – в Північній і Південній Америці, Австралії та Новій Зеландії.
Поширення в Україні: На усій території. Дуже поширений вид.
Екологія: Вологі луки, болота, заплавні ліси, нижні частини степових схилів, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Від інших зафіксованих на території України видів цього роду відрізняється численними лежачими повзучими пагонами з пальчасто-5–7-роздільними листками і поодинокими квітками на довгих квітконіжках до 8 см завдовжки.
 |
| Перстач повзучий (Potentilla reptans) на болоті в заплаві р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Перстач повзучий на узліссі вільхового лісу в заплаві р. Мерла неподалік с. Велика Рублівка Полтавського району Полтавщини, 04.VII.2024 |
212. Миколайчики сині (Eryngium planum)
Родина: Селерові (Apiaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Монголія, Гімалаї, західні регіони Китаю, занесено на Далекий Схід, в Північну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Закарпаття, Розточчя, Полісся – спорадично, Лісостеп і Степ – часто. Вказувався за літературними даними для північної частини Кримського півострова, але достовірних знахідок цього виду в Криму, підтверджених гербарним матеріалом, досі не було (Ена, 2012).
Екологія: Сухі луки, нижні частини степових схилів, зарості чагарників, світлі ліси, пасовища і перелоги, іноді – рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: В межах родини Apiaceae представників роду Eryngium легко розпізнати за листками, листочками обгорток і зубцями чашечок з довгим колючим вістрям, а також за квітками, зібраними в головчасті суцвіття. Від двох інших видів цього роду, зафіксованих у флорі України (E. campestre i E. maritimum), миколайчики сині відрізняються цілісними прикореневими листками і стеблами, що галузяться не від основи, а тільки у верхній частині, причому верхня частина генеративного пагона зазвичай має інтенсивний синій колір.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Монголія, Гімалаї, західні регіони Китаю, занесено на Далекий Схід, в Північну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Закарпаття, Розточчя, Полісся – спорадично, Лісостеп і Степ – часто. Вказувався за літературними даними для північної частини Кримського півострова, але достовірних знахідок цього виду в Криму, підтверджених гербарним матеріалом, досі не було (Ена, 2012).
Екологія: Сухі луки, нижні частини степових схилів, зарості чагарників, світлі ліси, пасовища і перелоги, іноді – рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: В межах родини Apiaceae представників роду Eryngium легко розпізнати за листками, листочками обгорток і зубцями чашечок з довгим колючим вістрям, а також за квітками, зібраними в головчасті суцвіття. Від двох інших видів цього роду, зафіксованих у флорі України (E. campestre i E. maritimum), миколайчики сині відрізняються цілісними прикореневими листками і стеблами, що галузяться не від основи, а тільки у верхній частині, причому верхня частина генеративного пагона зазвичай має інтенсивний синій колір.
 |
| Миколайчики сині (Eryngium planum) на піскуватих луках в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Миколайчики сині на заплавних луках лівого берега р. Ворскла неподалік с. Балівка Полтавського району Полтавщини, 06.VII.2024 |
213. Пахуча трава повзуча або чаполоч повзуча (Anthoxanthum repens)
Родина: Тонконогові (Poaceae).
Ареал: Центральна і Східна Європа, Північний Кавказ, Казахстан і Західний Сибір.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на Київському і Лівобережному Поліссі, в лісостеповій і степовій зонах. В західній частині Правобережного Полісся, очевидно, замість цього виду росте чаполоч запашна (A. nitens).
Екологія: Піски, степові схили, сухі луки, зарості чагарників, соснові і дубово-соснові ліси.
Ідентифікація в природі: У вітчизняній ботанічній літературі вид вказувався під назвою Hierochlöe repens, але новітні молекулярно-філогенетичні дослідження (Pimentel et al., 2013; Soreng et al., 2015; Tkach et al., 2020) підтверджують близьку спорідненість родів Anthoxanthum і Hierochlöe, об’єднання яких пропонувалося ще в 1985 році (Schouten, Veldkamp, 1985). Серед інших видів колишнього роду Hierochlöe, зафіксованих в Україні, A. repens є найпоширенішим, від пахучої трави (чаполочі) запашної (A. nitens або H. odorata) він відрізняється гладенькими (рідше – лише на верхівці з окремими щетинками) внутрішніми колосковими лусками і піхвами стеблових листків та широкими (до 15 мм завширшки) голими листками неплідних пагонів (в A. nitens внутрішні колоскові луски з численними шипиками, піхви є шорсткими на дотик, а неплідні пагони несуть значно вужчі листки 5–8 мм завширшки і розсіяно вкриті простими волосками), від пахучої трави (чаполочі) південної (A. australe або H. australis) – колосковими лусками завжди без остюків (у H. australis нижня колоскова луска з внутрішньої пари має короткий прямий остюк, а верхня з цієї ж пари – колінчасто зігнутий остюк, що відходить від середини спинки цієї ж луски). Назву Hierochlöe stepporum, слідуючи Валерію Тихомірову (Тихомиров, 2010), ми розглядаємо як синонім A. repens.
Ареал: Центральна і Східна Європа, Північний Кавказ, Казахстан і Західний Сибір.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на Київському і Лівобережному Поліссі, в лісостеповій і степовій зонах. В західній частині Правобережного Полісся, очевидно, замість цього виду росте чаполоч запашна (A. nitens).
Екологія: Піски, степові схили, сухі луки, зарості чагарників, соснові і дубово-соснові ліси.
Ідентифікація в природі: У вітчизняній ботанічній літературі вид вказувався під назвою Hierochlöe repens, але новітні молекулярно-філогенетичні дослідження (Pimentel et al., 2013; Soreng et al., 2015; Tkach et al., 2020) підтверджують близьку спорідненість родів Anthoxanthum і Hierochlöe, об’єднання яких пропонувалося ще в 1985 році (Schouten, Veldkamp, 1985). Серед інших видів колишнього роду Hierochlöe, зафіксованих в Україні, A. repens є найпоширенішим, від пахучої трави (чаполочі) запашної (A. nitens або H. odorata) він відрізняється гладенькими (рідше – лише на верхівці з окремими щетинками) внутрішніми колосковими лусками і піхвами стеблових листків та широкими (до 15 мм завширшки) голими листками неплідних пагонів (в A. nitens внутрішні колоскові луски з численними шипиками, піхви є шорсткими на дотик, а неплідні пагони несуть значно вужчі листки 5–8 мм завширшки і розсіяно вкриті простими волосками), від пахучої трави (чаполочі) південної (A. australe або H. australis) – колосковими лусками завжди без остюків (у H. australis нижня колоскова луска з внутрішньої пари має короткий прямий остюк, а верхня з цієї ж пари – колінчасто зігнутий остюк, що відходить від середини спинки цієї ж луски). Назву Hierochlöe stepporum, слідуючи Валерію Тихомірову (Тихомиров, 2010), ми розглядаємо як синонім A. repens.
 |
| Пахуча трава повзуча (Anthoxanthum repens) на піскуватих луках в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
214. Шовковиця біла (Morus alba)
Родина: Шовковицеві (Moraceae).Ареал: Природний ареал зосереджений в Східній Азії (центральні регіони Китаю). Широко культивується заради смачних їстівних плодів в багатьох країнах Євразії, Африки, Північної і Південної Америки, а також в Австралії і Новій Зеландії та нерідко трапляється у здичавілому стані.
Поширення в Україні: Спорадично поширена на усій території нашої країни. Трапляється здебільшого окремими одиничними екземплярами різного віку, рідше – невеликими групами особин.
Екологія: Узлісся лісів, лісосмуги, зарості чагарників, селітебні території.
Ідентифікація в природі: Однодомне дерево до 12 м заввишки, що впізнається за характерними великими (4–18 см завдовжки) черговими яйцеподібними з країв великозубчастими листками, які дуже варіюють за формою (від цілісних до 3–5-лопатевих в межах однієї рослини). Квітки дрібні, чотиричленні, зібрані в щільні циліндричні колосоподібні суцвіття, супліддя соковите, ягодоподібне, 10–15 мм завдовжки, на ніжці, що приблизно дорівнює або дещо перевищує супліддя, чорне, біле або червонувате. Від шовковиці чорної (M. nigra), з якою у нас часто плутають чорноплідну форму M. alba, остання відрізняється дещо серцеподібною, зрізаною чи ледь заокругленою основою листків, голими або вкритими дрібними сосочками приймочками, довшими (до 4 см завдовжки) черешками і ніжками суплідь (у M. nigra листки в основі є глибоко-серцеподібними, приймочки опушені шорсткими волосками, черешки до 1,5 см завдовжки, а ніжки суплідь є дуже вкороченими).
 |
| Шовковиця біла (Morus alba) у здичавілому стані серед інших чагарників на березі р. Павлівка в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Шовковиця біла в чагарнику на березі р. Вільшана південніше с. Сапожине Полтавського району Полтавщини, 11.VI.2024 |
215. Болотяна папороть звичайна (Thelypteris palustris)
Родина: Болотянопапоротеві (Thelypteridaceae) або селезінникові в широкому розумінні (Aspleniaceae s.l.).Ареал: Голарктичний (більша частина Євразії, східна частина Північної Америки, Північна Африка).
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Степ (тільки в долинах великих річок) – зрідка, Полісся – часто, Лісостеп – спорадично, Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Болота і заболочені ліси, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Візуально ця рослина є схожою із щитником чоловічим (Dryopteris filix-mas, № 26), але легко відрізняється від цього виду (та й інших наземних папоротей, що можуть рости у заболочених лісах, – Dryopteris carthusiana, D. cristata, Athyrium filix-femina i Matteuccia struthiopteris) завжди цілісними і цілокраїми сегментами другого порядку вай. Влітку у болотяної папороті формуються окремі спороносні ваї із сорусами з нижнього боку, вони мають дещо іншу форму в порівнянні зі стерильними, на що теж можна звернути увагу в польових умовах.
 |
| Болотяна папороть звичайна (Thelypteris palustris) на березі річки Павлівка неподалік с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Болотяна папороть звичайна у вільховому лісі на березі струмка Віта в с. Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
216. Очиток шестирядний (Sedum sexangulare)
Родина: Товстолистові (Crassulaceae).
Ареал: Європа (від Франції до України, далі на схід, а також на Піренейському півострові і Британських островах – тільки як чужорідна рослина), занесено також до Сибіру, на Кавказ і в Північну Америку. Часто вирощують як декоративну рослину на клумбах та альпійських гірках.
Поширення в Україні: Природно зрідка траплявся у нас в Карпатах і західній частині Правобережного Лісостепу, але вже з середини ХІХ ст. розпочав активне просування на схід. Зараз спорадично трапляється в Карпатах, Розточчі, на Поліссі, в Правобережному Лісостепу, зрідка (переважно у вигляді локальних здичавілих чи випадково занесених осередків) – в Лівобережному Лісостепу, степовій зоні та Гірському Криму.
Екологія: Гірські скелі, кам’яні відслонення, степові схили, піски і піскуваті луки в заплавах річок.
Ідентифікація в природі: Невелика (до 15 см заввишки) багаторічна сукулентна рослина з численними неплідними пагонами, від очитка їдкого (S. acre), з яким нерідко росте спільно, відрізняється лінійно-циліндричними, а не широкояйцеподібними листками, від видів роду скельний очиток (Petrosedum, зокрема P. rupestre i P. orientale) – загалом помітно меншими розмірами і меншими листками без вістря на верхівці, від очитка альпійського (S. alpestre; у нас росте тільки у високогір’ях Карпат) – гострими і вдвічі–тричі довшими за чашечку пелюстками (у S. alpestre пелюстки тупі і не більше, ніж в 1,5 рази перевищують за довжиною чашолистки), від інших наших багаторічних видів роду Sedum – яскраво-жовтими пелюстками.
Ареал: Європа (від Франції до України, далі на схід, а також на Піренейському півострові і Британських островах – тільки як чужорідна рослина), занесено також до Сибіру, на Кавказ і в Північну Америку. Часто вирощують як декоративну рослину на клумбах та альпійських гірках.
Поширення в Україні: Природно зрідка траплявся у нас в Карпатах і західній частині Правобережного Лісостепу, але вже з середини ХІХ ст. розпочав активне просування на схід. Зараз спорадично трапляється в Карпатах, Розточчі, на Поліссі, в Правобережному Лісостепу, зрідка (переважно у вигляді локальних здичавілих чи випадково занесених осередків) – в Лівобережному Лісостепу, степовій зоні та Гірському Криму.
Екологія: Гірські скелі, кам’яні відслонення, степові схили, піски і піскуваті луки в заплавах річок.
Ідентифікація в природі: Невелика (до 15 см заввишки) багаторічна сукулентна рослина з численними неплідними пагонами, від очитка їдкого (S. acre), з яким нерідко росте спільно, відрізняється лінійно-циліндричними, а не широкояйцеподібними листками, від видів роду скельний очиток (Petrosedum, зокрема P. rupestre i P. orientale) – загалом помітно меншими розмірами і меншими листками без вістря на верхівці, від очитка альпійського (S. alpestre; у нас росте тільки у високогір’ях Карпат) – гострими і вдвічі–тричі довшими за чашечку пелюстками (у S. alpestre пелюстки тупі і не більше, ніж в 1,5 рази перевищують за довжиною чашолистки), від інших наших багаторічних видів роду Sedum – яскраво-жовтими пелюстками.
 |
| Очиток шестирядний (Sedum sexangulare) на піскуватих луках в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Очиток шестирядний на піскуватих луках в урочищі "Конча-Заспа" (м. Київ), 29.IV.2024 |
217. Верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia)
Родина: Вербові (Salicaceae).
Ареал: Європа, Центральна Азія, Сибір, Монголія.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється в Розточчі, на Поліссі, в Лісостепу і Степу. Наявність цього виду у флорі Криму (Ена, 2012) потребує підтвердження.
Екологія: Піски і піщані узлісся соснових лісів на борових терас річок, в північних і західних регіонах також росте на болотах і заболочених луках.
Ідентифікація в природі: Відносно дрібний кущ з тонкими гілками до 1 м заввишки, що квітує до появи листків або майже одночасно з їх розгортанням. Листки від довгасто- до лінійно-ланцетних, 2–8 см завдовжки, 0.3–1 см завширшки, з обох боків (рідко – тільки знизу) шовковисто-сріблясті, після висушування дещо чорніють. Сережки дрібні (до 1,5 см завдовжки), сидячі, від довгастих до майже кулястих.
Ареал: Європа, Центральна Азія, Сибір, Монголія.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється в Розточчі, на Поліссі, в Лісостепу і Степу. Наявність цього виду у флорі Криму (Ена, 2012) потребує підтвердження.
Екологія: Піски і піщані узлісся соснових лісів на борових терас річок, в північних і західних регіонах також росте на болотах і заболочених луках.
Ідентифікація в природі: Відносно дрібний кущ з тонкими гілками до 1 м заввишки, що квітує до появи листків або майже одночасно з їх розгортанням. Листки від довгасто- до лінійно-ланцетних, 2–8 см завдовжки, 0.3–1 см завширшки, з обох боків (рідко – тільки знизу) шовковисто-сріблясті, після висушування дещо чорніють. Сережки дрібні (до 1,5 см завдовжки), сидячі, від довгастих до майже кулястих.
 |
| Верба розмаринолиста (Salix rosmarinifolia) на піскуватих луках в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Верба розмаринолиста на піщаному узліссі соснового лісу біля с. Терешки Полтавського району Полтавщини, 04.V.2024 |
218. Гостриця лежача (Asperugo procumbens)
Родина: Шорстколисті (Boraginaceae).
Ареал: Майже уся територія Євразії (в окремих регіонах – як чужорідна рослина), а також Північна Африка, занесено до Північної Америки.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на усій території України.
Екологія: Різні рудеральні екотопи (узбіччя доріг, селітебні території, вигони, пустища, насипи залізниць тощо).
Ідентифікація в природі: Впевнено впізнається за гострогранчастими лежачими розгалуженими стеблами, довгасто-еліптичними шорсткими листками до 10 см завдовжки і 3,5 см завширшки і дрібними поодинокими в пазухах листків квітками із спочатку фіолетовим, а пізніше синім відгином віночка та глибоко розділеною на п’ять часток чашечкою з невеликими проміжними зубцями, яка під час плодоношення сильно розростається і стає стиснуто-дволопатевою.
Ареал: Майже уся територія Євразії (в окремих регіонах – як чужорідна рослина), а також Північна Африка, занесено до Північної Америки.
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на усій території України.
Екологія: Різні рудеральні екотопи (узбіччя доріг, селітебні території, вигони, пустища, насипи залізниць тощо).
Ідентифікація в природі: Впевнено впізнається за гострогранчастими лежачими розгалуженими стеблами, довгасто-еліптичними шорсткими листками до 10 см завдовжки і 3,5 см завширшки і дрібними поодинокими в пазухах листків квітками із спочатку фіолетовим, а пізніше синім відгином віночка та глибоко розділеною на п’ять часток чашечкою з невеликими проміжними зубцями, яка під час плодоношення сильно розростається і стає стиснуто-дволопатевою.
 |
| Гостриця лежача (Asperugo procumbens) на витоптаній лучній ділянці на березі р. Павлівка неподалік с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Гостриця лежача біля полезахисної лісосмуги південніше с. Нижня Ланна Полтавського району Полтавщини, 02.V.2024 |
219. Шпергель Морісона (Spergula morisonii)
Родина: Гвоздикові (Caryophyllaceae).
Ареал: Європа (від Португалії до України) і Північна Африка, занесено на Британські острови та у Північну Америку.
Поширення в Україні: Зрідка трапляється на Поліссі та в північній частині Лісостепу (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області), як занесена рослина зафіксований на півдні Лісостепу (долина р. Ворскла в межах Полтавської області, борова тераса р. Дніпро на Черкащині) та на півдні Степу (Олешківські піски та Івано-Рибальчанська ділянка Чорноморського біосферного заповідника на Херсонщині).
Екологія: Піски, сухі піскуваті луки, соснові ліси.
Ідентифікація в природі: Від частіше поширеного в нас шпергеля польового (S. arvensis) відрізняється коротшими (до 20 мм завдовжки) голими листками з більш-менш загорнутими (не плоскими) донизу краями, голою, а не залозисто-волосистою чашечкою і насінинами з широкою плівчастою облямівкою. Усі літературні вказівки на поширення в Україні Spergula pentandra мають стосуватися саме S. morisonii.
Ареал: Європа (від Португалії до України) і Північна Африка, занесено на Британські острови та у Північну Америку.
Поширення в Україні: Зрідка трапляється на Поліссі та в північній частині Лісостепу (Волинська, Житомирська, Київська і Чернігівська області), як занесена рослина зафіксований на півдні Лісостепу (долина р. Ворскла в межах Полтавської області, борова тераса р. Дніпро на Черкащині) та на півдні Степу (Олешківські піски та Івано-Рибальчанська ділянка Чорноморського біосферного заповідника на Херсонщині).
Екологія: Піски, сухі піскуваті луки, соснові ліси.
Ідентифікація в природі: Від частіше поширеного в нас шпергеля польового (S. arvensis) відрізняється коротшими (до 20 мм завдовжки) голими листками з більш-менш загорнутими (не плоскими) донизу краями, голою, а не залозисто-волосистою чашечкою і насінинами з широкою плівчастою облямівкою. Усі літературні вказівки на поширення в Україні Spergula pentandra мають стосуватися саме S. morisonii.
 |
| Шпергель Морісона (Spergula morisonii) на піскуватих луках в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Шпергель Морісона на піщаному пагорбі в с. Безручки Полтавського району Полтавщини, 27.V.2024 |
220. Тонконіг лучний (Poa pratensis)
Родина: Тонконогові (Poaceae).
Ареал: Голарктичний (Євразія і Північна Америка), занесено в Африку, Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: На усій території України є дуже поширеною рослиною, крім півдня степової зони і Степового Криму, де трапляється спорадично і переважно в долинах річок та біля прісноводних каналів.
Екологія: Луки, схили, світлі ліси, лісові галявини, зарості чагарників, лісосмуги, перелоги, рудеральні фітоценози.
Ідентифікація в природі: Один з найпоширеніших видів роду на території України, від тонконогу вузьколистого (P. angustifolia) відрізняється ширшими (1,5–3 мм завширшки) плоскими, а не щетинкоподібно згорнутими листками неплідних пагонів, а також екологією (росте в більш мезофітних умовах).
Ареал: Голарктичний (Євразія і Північна Америка), занесено в Африку, Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: На усій території України є дуже поширеною рослиною, крім півдня степової зони і Степового Криму, де трапляється спорадично і переважно в долинах річок та біля прісноводних каналів.
Екологія: Луки, схили, світлі ліси, лісові галявини, зарості чагарників, лісосмуги, перелоги, рудеральні фітоценози.
Ідентифікація в природі: Один з найпоширеніших видів роду на території України, від тонконогу вузьколистого (P. angustifolia) відрізняється ширшими (1,5–3 мм завширшки) плоскими, а не щетинкоподібно згорнутими листками неплідних пагонів, а також екологією (росте в більш мезофітних умовах).
 |
| Тонконіг лучний (Poa pratensis) на луках заплави річки Павлівка неподалік с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Тонконіг лучний в осиковому лісі біля парка "Феофанія" (м. Київ), 25.IV.2024 |
221. Буквиця лікарська (Betonica officinalis)
Родина: Глухокропивові (Lamiaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Мала Азія, Західний Сибір, Північна Африка, занесено в Казахстан, на Далекий Схід та в Північну Америку.
Поширення в Україні: Досить часто трапляється на усій території України (на півдні степової зони – зрідка).
Екологія: Світлі ліси, лісові галявини і зарості чагарників, степові схили і сухі луки.
Ідентифікація в природі: Можна ідентифікувати за характерними довгасто-яйцеподібними листками на довгих черешках із серцеподібною основою, тупуватою верхівкою і зарубчасто-пилчастими краями з великими (3–12 мм) зубцями. Суцвіття циліндричне, з дещо відсунутими нижніми багатоквітковими (10–30) несправжніми кільцями квіток, чашечка дзвоникоподібна, з шилоподібними зубцями з колючим вістрям на верхівці, віночок 12–15 мм завдовжки, пурпуровий, з дещо виїмчастою на верхівці верхньою губою і трилопатевою нижньою. Поліморфний вид, Михайло Клоков вважав, що типова B. officinalis у флорі України відсутня і виділив в нас три окремі нові для науки види – буквиця короткозуба (B. brachydonta, Карпати, чашечка 5–7 мм завдовжки із зубцями, які приблизно втричі є коротшими за її трубку, пластинки усіх листків розсіяно опушені переважно уздовж жилок, стебла до 70 см заввишки), темнувата (B. fusca, Гірський Крим, чашечка 7–11 мм завдовжки, її зубці менше, ніж вдвічі є коротшими за трубку, листки рясно опушені з обох боків, зісподу – часто сіруваті, стебла зазвичай до 50 см заввишки) і перебільшена (B. peraucta, рівнинна частина України, чашечка 7–9 мм завдовжки, її зубці трохи більше, ніж вдвічі є коротшими за трубку, листки більш-менш рясно опушені з обох боків, стебла до 100–110 см заввишки), однак їхню самостійність ми вважаємо суперечливою навіть у ранзі окремих підвидів B. officinalis.
Ареал: Європа, Кавказ, Мала Азія, Західний Сибір, Північна Африка, занесено в Казахстан, на Далекий Схід та в Північну Америку.
Поширення в Україні: Досить часто трапляється на усій території України (на півдні степової зони – зрідка).
Екологія: Світлі ліси, лісові галявини і зарості чагарників, степові схили і сухі луки.
Ідентифікація в природі: Можна ідентифікувати за характерними довгасто-яйцеподібними листками на довгих черешках із серцеподібною основою, тупуватою верхівкою і зарубчасто-пилчастими краями з великими (3–12 мм) зубцями. Суцвіття циліндричне, з дещо відсунутими нижніми багатоквітковими (10–30) несправжніми кільцями квіток, чашечка дзвоникоподібна, з шилоподібними зубцями з колючим вістрям на верхівці, віночок 12–15 мм завдовжки, пурпуровий, з дещо виїмчастою на верхівці верхньою губою і трилопатевою нижньою. Поліморфний вид, Михайло Клоков вважав, що типова B. officinalis у флорі України відсутня і виділив в нас три окремі нові для науки види – буквиця короткозуба (B. brachydonta, Карпати, чашечка 5–7 мм завдовжки із зубцями, які приблизно втричі є коротшими за її трубку, пластинки усіх листків розсіяно опушені переважно уздовж жилок, стебла до 70 см заввишки), темнувата (B. fusca, Гірський Крим, чашечка 7–11 мм завдовжки, її зубці менше, ніж вдвічі є коротшими за трубку, листки рясно опушені з обох боків, зісподу – часто сіруваті, стебла зазвичай до 50 см заввишки) і перебільшена (B. peraucta, рівнинна частина України, чашечка 7–9 мм завдовжки, її зубці трохи більше, ніж вдвічі є коротшими за трубку, листки більш-менш рясно опушені з обох боків, стебла до 100–110 см заввишки), однак їхню самостійність ми вважаємо суперечливою навіть у ранзі окремих підвидів B. officinalis.
 |
| Буквиця лікарська (Betonica officinalis) на піскуватих луках в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Буквиця лікарська на сухих луках в околицях с. Соснівка Полтавського району Полтавщини (Кобеляцька ОТГ), 14.VI.2024 |
222. Осока лисяча (Carex vulpina)
Родина: Смикавцеві (Cyperaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Південно-Західний Сибір, західні регіони Китаю, як занесена рослина нещодавно знайдена також в Північній Америці.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, північ Лісостепу – часто, південь Лісостепу і північ Степу – спорадично (переважно в долинах великих річок), південь Степу і Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Болота, вологі луки, заболочені ліси, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Належить до підроду Vignae, представники якого мають морфологічно однотипні усі колоски як з тичинковими, так і з маточковими квітками. Впізнається за такими ознаками: кореневище відносно коротке, формує не дуже щільну дерновину, стебла до 1 м заввишки, в основі із сітчасто-волокнистими рештками нижніх лускоподібних листків, суцвіття є досить щільним та лопатевим і складається з 8–15 колосків, мішечки зазвичай розчепірені, довгасто-яйцеподібні, 4,5–5 мм завдовжки, іржасто-бурі, з переднього боку з добре помітними жилками, з іншого боку без жилок або вони ледь помітні в нижній частині мішечка, поступово звужені в довгий клиноподібно-розщеплений двозубий носик. Від осоки Отруби (C. otrubae) відрізняється довшим і темнішим (бурим або темно-бурим) зазвичай розгалуженим суцвіттям, а також висотою язичків стеблових листків, яка є значно коротшою за ширину відповідної піхви листка (а не приблизно дорівнює їй, як в C. otrubae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Південно-Західний Сибір, західні регіони Китаю, як занесена рослина нещодавно знайдена також в Північній Америці.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, північ Лісостепу – часто, південь Лісостепу і північ Степу – спорадично (переважно в долинах великих річок), південь Степу і Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Болота, вологі луки, заболочені ліси, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Належить до підроду Vignae, представники якого мають морфологічно однотипні усі колоски як з тичинковими, так і з маточковими квітками. Впізнається за такими ознаками: кореневище відносно коротке, формує не дуже щільну дерновину, стебла до 1 м заввишки, в основі із сітчасто-волокнистими рештками нижніх лускоподібних листків, суцвіття є досить щільним та лопатевим і складається з 8–15 колосків, мішечки зазвичай розчепірені, довгасто-яйцеподібні, 4,5–5 мм завдовжки, іржасто-бурі, з переднього боку з добре помітними жилками, з іншого боку без жилок або вони ледь помітні в нижній частині мішечка, поступово звужені в довгий клиноподібно-розщеплений двозубий носик. Від осоки Отруби (C. otrubae) відрізняється довшим і темнішим (бурим або темно-бурим) зазвичай розгалуженим суцвіттям, а також висотою язичків стеблових листків, яка є значно коротшою за ширину відповідної піхви листка (а не приблизно дорівнює їй, як в C. otrubae).
 |
| Осока лисяча (Carex vulpina) на заболочених луках в заплаві р. Павлівка за с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Осока лисяча на березі р. Вільшана на південній околиці с. Сапожине Полтавського району Полтавщини, 11.VI.2024 |
223. Хвощ лучний (Equisetum pratense)
Родина: Хвощеві (Equisetaceae).Ареал: Циркумбореальний (бореальна і помірна зони Євразії та Північної Америки).
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Лівобережне Полісся, Правобережний Лісостеп – зрідка, Правобережне Полісся – спорадично, Лівобережний Лісостеп – дуже рідко. В Україні проходить південна межа ареалу цього виду, розташована уздовж умовної лінії Балта – Кропивницький – Полтава – Харків.
Екологія: Листяні ліси, лісові галявини, чагарники.
Ідентифікація в природі: Від інших наших хвощів можна відрізнити за горизонтально відхиленими нерозгалуженими гілочками, майже цілком плівчастими листковими зубцями (за винятком світло-бурої смуги в їх центральних частинах). Листкові зубці в особин цього виду зібрані в кільця по 10–20 (а не 6–12, як у хвоща польового), а після дозрівання спор генеративні пагони зеленіють та утворюють гілочки.
 |
| Хвощ лучний (Equisetum pratense) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Хвощ лучний в дубовому лісі в яру біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
224. Ясен звичайний (Fraxinus excelsior)
Родина: Маслинові (Oleaceae).
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія, як інтродукована рослина вказується для Північної і Південної Америки, Африки, Австралії і Нової Зеландії, але ці вказівки потребують перевірки, бо можуть стосуватися інших близьких видів цього роду.
Поширення в Україні: Досить часто трапляється в Карпатах, Розточчі, Поліссі, Лісостепу та Гірському Криму, зрідка – на півночі степової зони. Іноді вирощується в культурі.
Екологія: Листяні ліси. Чистих насаджень не утворює, зазвичай трапляється як асектатор чи співдомінант деревостану в дубових і грабово-дубових лісах, особливо на добре зволожених ділянках в долинах річок.
Ідентифікація в природі: Дерево до 30–40 м заввишки з непарнопірчастими (складаються з 7–15 довгастих чи ланцетних листочків) листками до 20 см завдовжки. Від чужорідного для наших лісів ясена пенсильванського (F. pennsylvanica) відрізняється відсутністю оцвітини в квітках (зазвичай зберігається в основі плоду-крилатки) і опушення на молодих пагонах, листках і бруньках, а також помітно вужчими листками з більшою кількістю листочків, від ясена вузьколистого (F. angustifolia, синонім – F. oxycarpa, у нас природно росте на Закарпатті і в горах Криму) – волотеподібними (принаймні з 2–3 квітками на окремих бічних гілочках), а не китицеподібними суцвіттями і численнішими (зазвичай понад 15 з кожного боку) зубцями на листочках.
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія, як інтродукована рослина вказується для Північної і Південної Америки, Африки, Австралії і Нової Зеландії, але ці вказівки потребують перевірки, бо можуть стосуватися інших близьких видів цього роду.
Поширення в Україні: Досить часто трапляється в Карпатах, Розточчі, Поліссі, Лісостепу та Гірському Криму, зрідка – на півночі степової зони. Іноді вирощується в культурі.
Екологія: Листяні ліси. Чистих насаджень не утворює, зазвичай трапляється як асектатор чи співдомінант деревостану в дубових і грабово-дубових лісах, особливо на добре зволожених ділянках в долинах річок.
Ідентифікація в природі: Дерево до 30–40 м заввишки з непарнопірчастими (складаються з 7–15 довгастих чи ланцетних листочків) листками до 20 см завдовжки. Від чужорідного для наших лісів ясена пенсильванського (F. pennsylvanica) відрізняється відсутністю оцвітини в квітках (зазвичай зберігається в основі плоду-крилатки) і опушення на молодих пагонах, листках і бруньках, а також помітно вужчими листками з більшою кількістю листочків, від ясена вузьколистого (F. angustifolia, синонім – F. oxycarpa, у нас природно росте на Закарпатті і в горах Криму) – волотеподібними (принаймні з 2–3 квітками на окремих бічних гілочках), а не китицеподібними суцвіттями і численнішими (зазвичай понад 15 з кожного боку) зубцями на листочках.
 |
| Ясен звичайний (Fraxinus excelsior) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Ясен звичайний в кленово-дубовому лісі в мікрорайоні Пушкарівка міста Полтави, 13.VI.2024 |
225. Безщитник жіночий (Athyrium filix-femina)
Родина: Безщитникові (Athyriaceae) або селезінникові в широкому розумінні (Aspleniaceae s.l.).
Ареал: Більша частина Євразії (крім найпосушливіших регіонів Центральної і Південно-Східної Азії), гори Північної Африки. Два дуже близькі види ростуть в Америці – A. cyclosorum (Північна Америка, заходить і на Далекий Схід Євразії) та A. bourgaei (Латинська і Південна Америка).
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, північна частина Лісостепу – часто, південь Лісостепу – спорадично, північна частина Степу – зрідка, південь степової зони (Івано-Рибальчанська ділянка Чорноморського біосферного заповідника) і Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси (здебільшого на добре зволожених місцях), береги лісових струмків, рідше – вільхові болота.
Ідентифікація в природі: Найпоширеніший вид роду на території України, від видів роду щитник (Dryopteris) можна відрізнити за характерними довгастими пірчасто-надрізаними чи пірчасто-розділеними сегментами другого порядку, від іншого виду цього ж роду у флорі України – безщитника альпійського (A. distentifolium; Карпати) – довгастими, а не округлими сорусами з добре розвиненим індузієм (покривцем), вузьколанцетними, а не яйцеподібними лусками на черешках вай та пірчасто-розділеними, а не лопатевими сегментами другого порядку.
Ареал: Більша частина Євразії (крім найпосушливіших регіонів Центральної і Південно-Східної Азії), гори Північної Африки. Два дуже близькі види ростуть в Америці – A. cyclosorum (Північна Америка, заходить і на Далекий Схід Євразії) та A. bourgaei (Латинська і Південна Америка).
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, північна частина Лісостепу – часто, південь Лісостепу – спорадично, північна частина Степу – зрідка, південь степової зони (Івано-Рибальчанська ділянка Чорноморського біосферного заповідника) і Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси (здебільшого на добре зволожених місцях), береги лісових струмків, рідше – вільхові болота.
Ідентифікація в природі: Найпоширеніший вид роду на території України, від видів роду щитник (Dryopteris) можна відрізнити за характерними довгастими пірчасто-надрізаними чи пірчасто-розділеними сегментами другого порядку, від іншого виду цього ж роду у флорі України – безщитника альпійського (A. distentifolium; Карпати) – довгастими, а не округлими сорусами з добре розвиненим індузієм (покривцем), вузьколанцетними, а не яйцеподібними лусками на черешках вай та пірчасто-розділеними, а не лопатевими сегментами другого порядку.
 |
| Безщитник жіночий (Athyrium filix-femina) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Безщитник жіночий у вільховому лісі в околицях с. Писарівка Полтавського району Полтавщини, 27.V.2024 |
226. Вероніка польова (Veronica arvensis)
Родина: Подорожникові (Plantaginaceae, раніше – ранникові або Scrophulariaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Північна Африка, занесено в Південно-Східну Азію, Південну і Східну (Ефіопія) Африку, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Є звичайною рослиною для більшої частини території України, крім Карпат, де трапляється зрідка.
Екологія: Сухі луки, степові схили, краї полів, перелоги, різноманітні рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Від інших однорічних видів роду відрізняється завжди цілісними довгасто-серцеподібними зарубчастими листками, дуже короткими квітконіжками (значно коротшими за чашечку) з квітками, що зібрані в кінцеві не чітко відмежовані від решти стебла грона, які після цвітіння сильно видовжуються, та блакитними пелюстками 1,5–2 мм завдовжки, що є вдвічі коротшими за чашолистки.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Західний Сибір, Північна Африка, занесено в Південно-Східну Азію, Південну і Східну (Ефіопія) Африку, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Є звичайною рослиною для більшої частини території України, крім Карпат, де трапляється зрідка.
Екологія: Сухі луки, степові схили, краї полів, перелоги, різноманітні рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Від інших однорічних видів роду відрізняється завжди цілісними довгасто-серцеподібними зарубчастими листками, дуже короткими квітконіжками (значно коротшими за чашечку) з квітками, що зібрані в кінцеві не чітко відмежовані від решти стебла грона, які після цвітіння сильно видовжуються, та блакитними пелюстками 1,5–2 мм завдовжки, що є вдвічі коротшими за чашолистки.
 |
| Вероніка польова (Veronica arvensis) на схилі до струмка Віта за парком "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
227. Роговик низький (Cerastium pumilum)
Родина: Гвоздикові (Caryophyllaceae).
Ареал: В широкому обсязі цей вид природно поширений в Європі, на Кавказі, в Західній Азії та Північній Африці, а як занесена рослина – також в Північній Америці.
Поширення в Україні: Закарпаття і Прикарпаття – зрідка, Лісостеп, Степ і Гірський Крим – спорадично.
Екологія: Сухі луки, степові схили, кам’яні відслонення.
Ідентифікація в природі: Дуже поліморфний вид, у складі якого Михайлом Клоковим було виділено низку самостійних видів, таксономічний статус яких потребує уточнення, тому попередньо вони об’єднані нами в один збірний вид C. pumilum aggr. Від роговика п’ятитичинкового (C. semidecandrum, № 182) види цього агрегату відрізняються вузько-, а не широкоплівчастими (іноді навіть цілком трав’яними без плівчастої облямівки) з країв приквітками, від роговика Шмальгаузена (C. schmalhausenii, № 146) – заокругленою в основі (не трикутною) коробочкою, білими, а не блідо-рожевими пелюстками і наявністю простих волосків в опушенні суцвіття разом із залозистими, від роговиків купчастого (C. glomeratum, зрідка в Карпатах, Розточчі, Поліссі і Лісостепу) і кримського (C. tauricum або ж C. brachypetalum subsp. tauricum, у нас росте лише в горах Криму) – голими на верхівці чашолистками і пелюстками без війок з країв. Популяції C. pumilum s.l. із степів заповідника Асканія-Нова були описані як роговик український (C. ucrainicum, приквітки вузькоплівчасті, нижні листки зазвичай світло- чи жовтувато-зелені, загострені, не зібрані в помітну розетку, верхні – більш-менш притиснуті до стебла), зі схилів балок і кам’яних відслонень лісостепової і степової зон – як роговик київський (C. kioviense, приквітки вузькоплівчасті, нижні листки зазвичай світло- чи жовтувато-зелені, загострені, зібрані помітною розеткою, більш-менш притиснуті до стебла), із заболочених пісків борової тераси р. Сіверський Донець – як роговик чорнуватий (C. atriusculum, листки темно-зелені, загострені і помітно відхилені від стебла, приквітки з дуже вузькою облямівкою), із засолених степів і приморських пісків Північного Причорномор’я і Присивашшя – як роговик сиваський (C. syvaschicum, приквітки цілком трав’яні, листки з тупою верхівкою), з лесово-вапнякових схилів Західного Причорномор’я – як роговик одеський (C. odessanum, найвищі приквітки вузькоплівчасті у верхній частині, нижчі – з дещо ширшою облямівкою, листки темно-зелені, нижні – в помітній розетці, загострені). Закарпатські рослини вважаються типовим C. pumilum (вони мають темно-зелені листки і досить великі пелюстки, які приблизно дорівнюють чашечці), а особини з південно-східної частини Гірського Криму були описані як роговик потовщений (C. crassiusculum, нижні листки у них темно-зелені, коротко загострені на верхівці та зібрані добре помітною розеткою, усі приквітки не мають плівчастої облямівки). Усі ці види потребують подальшого вивчення. POWO станом на 11.11.2024 визнає самостійність C. odessanus i C. crassiusculus (можливо з огляду на те, що ці два види були описані М.В. Клоковим пізніше за решту), а інші згадані назви вважає синонімами C. pumilum s.l. (включаючи C. pumilum var. glutinosum). Ті рослини, які ми мали можливість знаходити цього року в околицях Києва та в Полтавській області, цілком відповідають опису C. kioviense, тому в одній з наукових праць раніше ми вживали для них саме цю назву (Давидов, 2021).
Ареал: В широкому обсязі цей вид природно поширений в Європі, на Кавказі, в Західній Азії та Північній Африці, а як занесена рослина – також в Північній Америці.
Поширення в Україні: Закарпаття і Прикарпаття – зрідка, Лісостеп, Степ і Гірський Крим – спорадично.
Екологія: Сухі луки, степові схили, кам’яні відслонення.
Ідентифікація в природі: Дуже поліморфний вид, у складі якого Михайлом Клоковим було виділено низку самостійних видів, таксономічний статус яких потребує уточнення, тому попередньо вони об’єднані нами в один збірний вид C. pumilum aggr. Від роговика п’ятитичинкового (C. semidecandrum, № 182) види цього агрегату відрізняються вузько-, а не широкоплівчастими (іноді навіть цілком трав’яними без плівчастої облямівки) з країв приквітками, від роговика Шмальгаузена (C. schmalhausenii, № 146) – заокругленою в основі (не трикутною) коробочкою, білими, а не блідо-рожевими пелюстками і наявністю простих волосків в опушенні суцвіття разом із залозистими, від роговиків купчастого (C. glomeratum, зрідка в Карпатах, Розточчі, Поліссі і Лісостепу) і кримського (C. tauricum або ж C. brachypetalum subsp. tauricum, у нас росте лише в горах Криму) – голими на верхівці чашолистками і пелюстками без війок з країв. Популяції C. pumilum s.l. із степів заповідника Асканія-Нова були описані як роговик український (C. ucrainicum, приквітки вузькоплівчасті, нижні листки зазвичай світло- чи жовтувато-зелені, загострені, не зібрані в помітну розетку, верхні – більш-менш притиснуті до стебла), зі схилів балок і кам’яних відслонень лісостепової і степової зон – як роговик київський (C. kioviense, приквітки вузькоплівчасті, нижні листки зазвичай світло- чи жовтувато-зелені, загострені, зібрані помітною розеткою, більш-менш притиснуті до стебла), із заболочених пісків борової тераси р. Сіверський Донець – як роговик чорнуватий (C. atriusculum, листки темно-зелені, загострені і помітно відхилені від стебла, приквітки з дуже вузькою облямівкою), із засолених степів і приморських пісків Північного Причорномор’я і Присивашшя – як роговик сиваський (C. syvaschicum, приквітки цілком трав’яні, листки з тупою верхівкою), з лесово-вапнякових схилів Західного Причорномор’я – як роговик одеський (C. odessanum, найвищі приквітки вузькоплівчасті у верхній частині, нижчі – з дещо ширшою облямівкою, листки темно-зелені, нижні – в помітній розетці, загострені). Закарпатські рослини вважаються типовим C. pumilum (вони мають темно-зелені листки і досить великі пелюстки, які приблизно дорівнюють чашечці), а особини з південно-східної частини Гірського Криму були описані як роговик потовщений (C. crassiusculum, нижні листки у них темно-зелені, коротко загострені на верхівці та зібрані добре помітною розеткою, усі приквітки не мають плівчастої облямівки). Усі ці види потребують подальшого вивчення. POWO станом на 11.11.2024 визнає самостійність C. odessanus i C. crassiusculus (можливо з огляду на те, що ці два види були описані М.В. Клоковим пізніше за решту), а інші згадані назви вважає синонімами C. pumilum s.l. (включаючи C. pumilum var. glutinosum). Ті рослини, які ми мали можливість знаходити цього року в околицях Києва та в Полтавській області, цілком відповідають опису C. kioviense, тому в одній з наукових праць раніше ми вживали для них саме цю назву (Давидов, 2021).
 |
| Роговик низький (Cerastium pumilum) на схилі до струмка Віта за парком "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Роговик низький в чагарниках на березі р. Вільшана південніше с. Сапожине Полтавського району Полтавщини, 03.V.2024 |
228. Зіновать руська (Cytisus ruthenicus)
Родина: Бобові (Fabaceae).
Ареал: Центральна і Східна Європа, Кавказ, Західний Сибір, Казахстан.
Поширення в Україні: Полісся, Лісостеп і північна частина Степу – спорадично, Гірський Крим – зрідка.
Екологія: Соснові і дубово-соснові ліси, лісові галявини, піски борових терас річок, степові схили, сухі луки.
Ідентифікація в природі: Кущ до 100–120 см заввишки, який відрізняється значним поліморфізмом. Найтиповіші рослини цього виду можна ідентифікувати за гілками з більш-менш коротким опушенням, голими з верхнього боку трійчастими листками, китицеподібним суцвіттям з жовтими квітками і зазвичай більш-менш притиснуто-опушеною чашечкою, в степах нерідко трапляються не зовсім типові форми з сильніше розвиненим опушенням гілок і чашечок, які, мабуть, мають гібридогенне походження (C. lindemannii × C. ruthenicus). У вітчизняних наукових працях зазвичай ця рослина вказувалася як Chamaecytisus ruthenicus, її синонімічною назвою слід вважати C. pineticola (описано з околиць Києва).
Ареал: Центральна і Східна Європа, Кавказ, Західний Сибір, Казахстан.
Поширення в Україні: Полісся, Лісостеп і північна частина Степу – спорадично, Гірський Крим – зрідка.
Екологія: Соснові і дубово-соснові ліси, лісові галявини, піски борових терас річок, степові схили, сухі луки.
Ідентифікація в природі: Кущ до 100–120 см заввишки, який відрізняється значним поліморфізмом. Найтиповіші рослини цього виду можна ідентифікувати за гілками з більш-менш коротким опушенням, голими з верхнього боку трійчастими листками, китицеподібним суцвіттям з жовтими квітками і зазвичай більш-менш притиснуто-опушеною чашечкою, в степах нерідко трапляються не зовсім типові форми з сильніше розвиненим опушенням гілок і чашечок, які, мабуть, мають гібридогенне походження (C. lindemannii × C. ruthenicus). У вітчизняних наукових працях зазвичай ця рослина вказувалася як Chamaecytisus ruthenicus, її синонімічною назвою слід вважати C. pineticola (описано з околиць Києва).
 |
| Зіновать руська (Cytisus ruthenicus) на схилі до струмка Віта за парком "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Зіновать руська на узліссі соснового лісу в околицях с. Безручки Полтавського району Полтавщини, 27.V.2024 |
229. Підмаренник чіпкий (Galium aparine)
Родина: Маренові (Rubiaceae).
Ареал: Майже уся Євразія, а також Північна Африка, як занесена рослина вид поширений ще в Північній і Південній Америці, Центральній і Південній Африці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: На усій території. Дуже поширена рослина.
Екологія: Ліси, парки, лісосмуги, чагарники, поля, рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Є одним з найпоширеніших видів роду на території України і впізняється за кволим висхідним чи лежачим стеблом, вкритим міцними гачкоподібними шипиками (від них рослина стає "чіпкою", зокрема на людському одязі), оберненояйцеподібними листками з жорсткими волосками, зібраними на стеблі у несправжні кільця по 6–8, квітки зібрані в пазушні напівпарасолькові суцвіття, що перевищують листки, віночок колесоподібний (з дуже вкороченою трубкою), чотирироздільний, білий, близько 2 мм в діаметрі, плід сухий, складається з двох плодиків, рясно вкритих гачкоподібними щетинками. Від значно менше поширеного в нас підмаренника несправжнього (G. spurium, синонім – G. vaillantii) цей вид відрізняється жорстковолосистими, а не голими стеблами, зазвичай малоквітковими (з 2–5, рідше з однією, а не здебільшого з 6–9 і лише як виняток з 1–3 квітками) суцвіттями і білим, а не зеленувато-жовтуватим віночком.
Ареал: Майже уся Євразія, а також Північна Африка, як занесена рослина вид поширений ще в Північній і Південній Америці, Центральній і Південній Африці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: На усій території. Дуже поширена рослина.
Екологія: Ліси, парки, лісосмуги, чагарники, поля, рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Є одним з найпоширеніших видів роду на території України і впізняється за кволим висхідним чи лежачим стеблом, вкритим міцними гачкоподібними шипиками (від них рослина стає "чіпкою", зокрема на людському одязі), оберненояйцеподібними листками з жорсткими волосками, зібраними на стеблі у несправжні кільця по 6–8, квітки зібрані в пазушні напівпарасолькові суцвіття, що перевищують листки, віночок колесоподібний (з дуже вкороченою трубкою), чотирироздільний, білий, близько 2 мм в діаметрі, плід сухий, складається з двох плодиків, рясно вкритих гачкоподібними щетинками. Від значно менше поширеного в нас підмаренника несправжнього (G. spurium, синонім – G. vaillantii) цей вид відрізняється жорстковолосистими, а не голими стеблами, зазвичай малоквітковими (з 2–5, рідше з однією, а не здебільшого з 6–9 і лише як виняток з 1–3 квітками) суцвіттями і білим, а не зеленувато-жовтуватим віночком.
 |
| Підмаренник чіпкий (Galium aparine) у вільховому лісі на березі струмка Віта за парком "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Підмаренник чіпкий в кущах біля залізничної платформи "Розжив'ївка" (околиці с. Маховик Красноградського району Харківської обл.), 25.V.2024 |
230. Черешня (Prunus avium)
Родина: Шипшинові (Rosaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна Азія і Північна Африка, в культурі ще відома в багатьох країнах Азії і Америки, а також в Австралії та Новій Зеландії.
Поширення в Україні: Закарпаття і західна частина Правобережного Лісостепу – часто, передгір’я Карпат, Розточчя, південна частина Правобережного Полісся і східна частина Правобережного Лісостепу – спорадично, Лівобережний Лісостеп і Гірський Крим – зрідка. Північна межа природного поширення проходить такою приблизною лінією: Рівне – Звягель – Радомишль – Київ, південно-східна межа суцільного поширення – лінією: Київ – Біла Церква – Ананьїв, південніше і на Лівобережжі трапляється локально, тяжіючи до відносно великих за площею дубових лісів на вододілах і схилах річкових долин. Широко культивується у нас як смачна плодова рослина.
Екологія: Широколистяні і хвойно-широколистяні (в горах) ліси, здичавілі чи занесені особини нерідко також трапляються в лісосмугах і на узліссях лісів інших типів (вільхові, соснові, ялинові та ін.).
Ідентифікація в природі: Дерево до 25 м заввишки з характерною чорнуватою і вздовж розтрісканою корою та довгасто-оберненояйцеподібними пилчастими листками. Від вишні звичайної (P. cerasus) черешня відрізняється відігнутими вбік (а не спрямованими вгору) приквітковими редукованими листками (катафілами) та відсутністю зелених листків в основі суцвіття, а також неблискучими і слабко опушеними з нижнього боку пластинки листками (у P. cerasus в основі суцвіття розташовано 1 чи 2 дрібних зелених листка, а самі листки з обох боків голі і зверху часто блискучі).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна Азія і Північна Африка, в культурі ще відома в багатьох країнах Азії і Америки, а також в Австралії та Новій Зеландії.
Поширення в Україні: Закарпаття і західна частина Правобережного Лісостепу – часто, передгір’я Карпат, Розточчя, південна частина Правобережного Полісся і східна частина Правобережного Лісостепу – спорадично, Лівобережний Лісостеп і Гірський Крим – зрідка. Північна межа природного поширення проходить такою приблизною лінією: Рівне – Звягель – Радомишль – Київ, південно-східна межа суцільного поширення – лінією: Київ – Біла Церква – Ананьїв, південніше і на Лівобережжі трапляється локально, тяжіючи до відносно великих за площею дубових лісів на вододілах і схилах річкових долин. Широко культивується у нас як смачна плодова рослина.
Екологія: Широколистяні і хвойно-широколистяні (в горах) ліси, здичавілі чи занесені особини нерідко також трапляються в лісосмугах і на узліссях лісів інших типів (вільхові, соснові, ялинові та ін.).
Ідентифікація в природі: Дерево до 25 м заввишки з характерною чорнуватою і вздовж розтрісканою корою та довгасто-оберненояйцеподібними пилчастими листками. Від вишні звичайної (P. cerasus) черешня відрізняється відігнутими вбік (а не спрямованими вгору) приквітковими редукованими листками (катафілами) та відсутністю зелених листків в основі суцвіття, а також неблискучими і слабко опушеними з нижнього боку пластинки листками (у P. cerasus в основі суцвіття розташовано 1 чи 2 дрібних зелених листка, а самі листки з обох боків голі і зверху часто блискучі).
 |
| Черешня (Prunus avium) на узліссі вільхового лісу на березі струмка Віта за парком "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Черешня в дубовому лісі в околицях с. Вчорайше Бердичівського району Житомирщини, 26.VI.2024 |
231. Розрив-трава дрібноцвіта (Impatiens parviflora)
Родина: Бальзаминові (Balsaminaceae).
Ареал: Батьківщина – Центральна і Східна Азія, як занесена рослина зафіксована в багатьох країнах Європи та у Північній Америці. В нашій країні місцями цілком натуралізувалася і активно розповсюджується в природних лісах, виступаючи агресивним видом-трансформером.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся і північна частина Лісостепу – часто, південна частина Лісостепу і північ Степу – зрідка, Крим – дуже рідко (м. Сімферополь – Ена, 2012).
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, лісосмуги, парки, затінені рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Від аборигенної розрив-трави звичайної (I. noli-tangere) відрізняється значно дрібнішими і світлішими квітками, зібраними на квітконосах по 4–12 (а не по 3–5), і гостропилчасто-зубчастими (а не великозубчастими з дещо тупуватими зубцями з країв) листками, від інших наших чужорідних видів (I. balfourii, I. balsamina, I. glandulifera) – блідо-жовтими (а не рожево-пурпуровими, біло-рожевими, ліловими чи червоними) квітками.
Ареал: Батьківщина – Центральна і Східна Азія, як занесена рослина зафіксована в багатьох країнах Європи та у Північній Америці. В нашій країні місцями цілком натуралізувалася і активно розповсюджується в природних лісах, виступаючи агресивним видом-трансформером.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся і північна частина Лісостепу – часто, південна частина Лісостепу і північ Степу – зрідка, Крим – дуже рідко (м. Сімферополь – Ена, 2012).
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, лісосмуги, парки, затінені рудеральні екотопи.
Ідентифікація в природі: Від аборигенної розрив-трави звичайної (I. noli-tangere) відрізняється значно дрібнішими і світлішими квітками, зібраними на квітконосах по 4–12 (а не по 3–5), і гостропилчасто-зубчастими (а не великозубчастими з дещо тупуватими зубцями з країв) листками, від інших наших чужорідних видів (I. balfourii, I. balsamina, I. glandulifera) – блідо-жовтими (а не рожево-пурпуровими, біло-рожевими, ліловими чи червоними) квітками.
 |
| Розрив-трава дрібноцвіта (Impatiens parviflora) у вільховому лісі на березі струмка Віта в селі Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
 |
| Розрив-трава дрібноцвіта в заплавному дубовому лісі в урочищі "Конча-Заспа" (м. Київ), 24.VIII.2024 |
232. Гравілат прибережний (Geum rivale)
Родина: Шипшинові (Rosaceae).
Ареал: Майже уся Голарктика (Євразія і Північна Америка, крім Далекого Сходу і південних найпосушливіших регіонів).
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, Лісостеп – спорадично (переважно в північній частині), північні райони Лівобережного Степу – дуже рідко (в долинах рр. Сіверський Донець, Оскіл і Красна в межах Харківської та Луганської областей, ми знаходили також цю рослину в 2016 р. в долині р. Берестова біля м. Красноград на Харківщині). Південна межа ареалу проходить такою умовною лінією: Кам’янець-Подільський – Вінниця – Звенигородка – Красноград – Куп’янськ.
Екологія: Вологі і заболочені луки, болота, береги водойм, вільхові ліси.
Ідентифікація в природі: Від інших видів роду у флорі України (G. aleppicum i G. urbanum, а також від G. montanum, що раніше виділявся в окремий рід Sieversia) відрізняється пониклими під час цвітіння (але прямими в період плодоношення) квітками з брудно-червоними пелюстками. В місцях спільного трапляння з G. aleppicum i G. urbanum може утворювати гібриди з цими видами, яким належать латинські назви Geum ×spurium i G. ×intermedium відповідно.
Ареал: Майже уся Голарктика (Євразія і Північна Америка, крім Далекого Сходу і південних найпосушливіших регіонів).
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, Лісостеп – спорадично (переважно в північній частині), північні райони Лівобережного Степу – дуже рідко (в долинах рр. Сіверський Донець, Оскіл і Красна в межах Харківської та Луганської областей, ми знаходили також цю рослину в 2016 р. в долині р. Берестова біля м. Красноград на Харківщині). Південна межа ареалу проходить такою умовною лінією: Кам’янець-Подільський – Вінниця – Звенигородка – Красноград – Куп’янськ.
Екологія: Вологі і заболочені луки, болота, береги водойм, вільхові ліси.
Ідентифікація в природі: Від інших видів роду у флорі України (G. aleppicum i G. urbanum, а також від G. montanum, що раніше виділявся в окремий рід Sieversia) відрізняється пониклими під час цвітіння (але прямими в період плодоношення) квітками з брудно-червоними пелюстками. В місцях спільного трапляння з G. aleppicum i G. urbanum може утворювати гібриди з цими видами, яким належать латинські назви Geum ×spurium i G. ×intermedium відповідно.
 |
| Гравілат прибережний (Geum rivale) у вільховому лісі на березі струмка Віта в селі Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
233. Вербозілля сланке (Lysimachia nummularia)
Родина: Первоцвіті (Primulaceae).Ареал: Європа, Кавказ, Мала Азія, Західний Сибір, занесено в Південно-Східну Азію, Японію, на Далекий Схід, в Південну Африку, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, Лісостеп і північ Степу – часто, південь Степу і Гірський Крим – зрідка.
Екологія: Вологі луки, ліси (від свіжих дібров до вільшняків і вербово-тополевих лісів у долинах річок), зарості чагарників, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Є одним з найпоширеніших видів роду на території України, впізнається за численними голими лежачими на поверхні ґрунту стеблами, які вкорінюються у вузлах, і рясно вкриті супротивними округло-яйцеподібними листками 10–25 мм завдовжки і 5–20 мм завширшки на коротких (до 5 мм завдовжки) черешках, квітки поодиноко розташовані в пазухах листків, на квітконіжках, які приблизно дорівнюють останнім, чашечка до основи розділена на п’ять яйцеподібно-трикутних часток, віночок 18–30 мм в діаметрі, з дуже короткою трубочкою і п’ятьма жовтими пелюстками, які в 2–3 рази перевищують чашечку, плід – округло-яйцеподібна коробочка, що розкривається п’ятьма стулками. Від вербозілля гайового (L. nemorum, у нас росте тільки в ялиново-букових лісах Карпат) відрізняється лежачими, а не висхідними стеблами, ширшими листками та більшими за розміром пелюстками.
 |
| Вербозілля сланке (Lysimachia nummularia) у вільховому лісі на березі струмка Віта в селі Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
 |
| Вербозілля сланке на узліссі дубового лісу південніше с. Лебединці Бердичівського району Житомирщини, 26.VI.2024 |
234. Жеруха гірка (Cardamine amara)
Родина: Капустяні (Brassicaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Мала Азія, Західний Сибір і Казахстан.
Поширення в Україні: Карпати – часто, Розточчя, Полісся, північна частина Лісостепу – спорадично, південь Лісостепу і північ Степу – зрідка, південь Степу – дуже рідко (пониззя Дніпра в Херсонській області). В Криму не трапляється.
Екологія: Вологі і заболочені листяні ліси, болота, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Від жерухи зубчастої (C. dentata, див. вище № 209) та інших видів C. pratensis aggr. відрізняється довгим повзучим кореневищем, тонким шилоподібним стовпчиком, товщина якого є меншою за товщину самого стручка, а також фіолетовими, а не жовтими пиляками. Дуже близький до C. amara вид – жеруха Опіца (C. opicii) – росте в Карпатах і має коротші суцвіття з меншою кількістю квіток (2–7 замість 9–24), листки з більшою кількістю листочків (5–8 замість 3–4 пар) і дещо товстіші стручки (до 1,5, а не 1 мм завширшки).
Ареал: Європа, Кавказ, Мала Азія, Західний Сибір і Казахстан.
Поширення в Україні: Карпати – часто, Розточчя, Полісся, північна частина Лісостепу – спорадично, південь Лісостепу і північ Степу – зрідка, південь Степу – дуже рідко (пониззя Дніпра в Херсонській області). В Криму не трапляється.
Екологія: Вологі і заболочені листяні ліси, болота, береги водойм.
Ідентифікація в природі: Від жерухи зубчастої (C. dentata, див. вище № 209) та інших видів C. pratensis aggr. відрізняється довгим повзучим кореневищем, тонким шилоподібним стовпчиком, товщина якого є меншою за товщину самого стручка, а також фіолетовими, а не жовтими пиляками. Дуже близький до C. amara вид – жеруха Опіца (C. opicii) – росте в Карпатах і має коротші суцвіття з меншою кількістю квіток (2–7 замість 9–24), листки з більшою кількістю листочків (5–8 замість 3–4 пар) і дещо товстіші стручки (до 1,5, а не 1 мм завширшки).
 |
| Жеруха гірка (Cardamine amara) у вільховому лісі на березі струмка Віта в селі Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
 |
| Жеруха гірка у вологому грабово-дубовому лісі біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
235. Смородина чорна (Ribes nigrum)
Родина: Аґрусові (Grossulariaceae).
Ареал: Європа, Сибір, Далекий Схід, Монголія, Казахстан, в культурі також в інших країнах Азії, занесено в Північну Америку і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Спорадично в Карпатах, Розточчі, на Поліссі і в Лісостепу (переважно в північній частині). Широко культивується як ягідна культура і може трапитися у здичавілому стані.
Екологія: Вологі листяні (переважно вільхові) ліси.
Ідентифікація в природі: Від інших видів роду відрізняється чорними плодами і наявністю багатоклітинних запашних залозок на листках з нижнього боку, молодих пагонах та квітконіжках.
Ареал: Європа, Сибір, Далекий Схід, Монголія, Казахстан, в культурі також в інших країнах Азії, занесено в Північну Америку і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Спорадично в Карпатах, Розточчі, на Поліссі і в Лісостепу (переважно в північній частині). Широко культивується як ягідна культура і може трапитися у здичавілому стані.
Екологія: Вологі листяні (переважно вільхові) ліси.
Ідентифікація в природі: Від інших видів роду відрізняється чорними плодами і наявністю багатоклітинних запашних залозок на листках з нижнього боку, молодих пагонах та квітконіжках.
 |
| Смородина чорна (Ribes nigrum) у вільховому лісі на березі струмка Віта в селі Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
236. Бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosus)
Родина: Бруслинові (Celastraceae).
Ареал: Диз’юнктивний, складається з двох фрагментів. Перший з них охоплює Центральну, Південну і Східну Європу, Кавказ і Західну Азію, а другий – Далекий Схід, Корейський півострів і східні регіони Монголії та Китаю.
Поширення в Україні: Прикарпаття і південь Степу – зрідка, Розточчя – спорадично, Полісся, Лісостеп, північ Степу і Гірський Крим – часто.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, зарості чагарників.
Ідентифікація в природі: Невисокий кущ (зазвичай до 1,5 м заввишки), від бруслини європейської (E. europaeus, № 198) відрізняється округлими (а не чотиригранними) гілками, що рясно вкриті дрібними чорними бородавочками.
Ареал: Диз’юнктивний, складається з двох фрагментів. Перший з них охоплює Центральну, Південну і Східну Європу, Кавказ і Західну Азію, а другий – Далекий Схід, Корейський півострів і східні регіони Монголії та Китаю.
Поширення в Україні: Прикарпаття і південь Степу – зрідка, Розточчя – спорадично, Полісся, Лісостеп, північ Степу і Гірський Крим – часто.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, зарості чагарників.
Ідентифікація в природі: Невисокий кущ (зазвичай до 1,5 м заввишки), від бруслини європейської (E. europaeus, № 198) відрізняється округлими (а не чотиригранними) гілками, що рясно вкриті дрібними чорними бородавочками.
 |
| Бруслина бородавчаста (Euonymus verrucosus) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
237. Пупівник лісовий (Memoremea scorpioides)
Родина: Шорстколисті (Boraginaceae).
Ареал: Центральна і Східна Європа та Кавказ.
Поширення в Україні: Закарпаття, Розточчя, Правобережне Полісся – дуже рідко, Лісостеп – спорадично, північна частина Степу – зрідка. Вказівки для Криму не були підтверджені гербарним матеріалом (Лукина, 1966; Ена, 2012).
Екологія: Широколистяні ліси.
Ідентифікація в природі: У вітчизняній ботанічній літературі раніше був вказаний під латинською назвою Omphalodes scorpioides. Від видів роду незабудка (Myosotis), зокрема від незабудки рідкоцвіткової (M. sparsiflora), з якою іноді росте спільно, відрізняється дещо більшим віночком (близько 5 мм в діаметрі) і опушеними плодами-горішками, що не мають в основі білого придатка, але мають невелику ямочку на спинному боці і прикріплені до квітколожа своєрідною невеликою площинкою.
Ареал: Центральна і Східна Європа та Кавказ.
Поширення в Україні: Закарпаття, Розточчя, Правобережне Полісся – дуже рідко, Лісостеп – спорадично, північна частина Степу – зрідка. Вказівки для Криму не були підтверджені гербарним матеріалом (Лукина, 1966; Ена, 2012).
Екологія: Широколистяні ліси.
Ідентифікація в природі: У вітчизняній ботанічній літературі раніше був вказаний під латинською назвою Omphalodes scorpioides. Від видів роду незабудка (Myosotis), зокрема від незабудки рідкоцвіткової (M. sparsiflora), з якою іноді росте спільно, відрізняється дещо більшим віночком (близько 5 мм в діаметрі) і опушеними плодами-горішками, що не мають в основі білого придатка, але мають невелику ямочку на спинному боці і прикріплені до квітколожа своєрідною невеликою площинкою.
 |
| Пупівник лісовий (Memoremea scorpioides) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
238. В’яз шорсткий (Ulmus glabra)
Родина: В’язові (Ulmaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна Азія, Західний Сибір, занесено в Центральну і Східну Азію, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, Лісостеп, північна частина Степу і Гірський Крим – спорадично або досить часто, південь степової зони – зрідка.
Екологія: Широколистяні ліси, лісові галявини, чагарники, лісосмуги.
Ідентифікація в природі: Від в’яза гладкого (U. laevis, № 61) відрізняється довгастими голими (а не майже кулястими війчастими) плодами на вкорочених (до 5, а не 6–20 мм завдовжки) квітконіжках, а також завжди густо опушеними молодими гілками і листками з нижнього боку, а також зовні помітно шорсткими листками від численних жорстких волосків, від береста (U. minor, № 243) – більшими за розміром листками (8–16 см завдовжки і 4–6 см завширшки, у береста – відповідно 2–10 см і 1,5–5 см) та густим опушенням молодих пагонів.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна Азія, Західний Сибір, занесено в Центральну і Східну Азію, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся, Лісостеп, північна частина Степу і Гірський Крим – спорадично або досить часто, південь степової зони – зрідка.
Екологія: Широколистяні ліси, лісові галявини, чагарники, лісосмуги.
Ідентифікація в природі: Від в’яза гладкого (U. laevis, № 61) відрізняється довгастими голими (а не майже кулястими війчастими) плодами на вкорочених (до 5, а не 6–20 мм завдовжки) квітконіжках, а також завжди густо опушеними молодими гілками і листками з нижнього боку, а також зовні помітно шорсткими листками від численних жорстких волосків, від береста (U. minor, № 243) – більшими за розміром листками (8–16 см завдовжки і 4–6 см завширшки, у береста – відповідно 2–10 см і 1,5–5 см) та густим опушенням молодих пагонів.
 |
| В'яз шорсткий (Ulmus glabra) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| В'яз шорсткий на узліссі грабово-дубового лісу за парком "Феофанія" (м. Київ), 25.IV.2024 |
239. Жеруха п’ятилиста (Cardamine quinquefolia)
Родина: Капустяні (Brassicaceae).
Ареал: Південно-Східна Європа (на захід – до Болгарії і Румунії), Кавказ і Західна Азія, занесено на Британські острови та в Північну Америку.
Поширення в Україні: Лівобережне Полісся – зрідка, Лісостеп і північна частина Лівобережного Степу – спорадично, Гірський Крим – часто.
Екологія: Широколистяні ліси.
Ідентифікація в природі: Раніше виділялася в окремий рід зубниця і вказувалася у вітчизняній ботанічній літературі як зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia). Від жерухи бульбистої (Cardamine bulbifera або Dentaria bulbifera, № 241) відрізняється відсутністю бульбочок в пазухах верхніх листків і в суцвітті, а також трьома стебловими листками, зібраними в кільце. Іноді може утворювати гібриди з C. bulbifera (такі гібриди, що мають проміжні морфологічні ознаки, відомі за давніми гербарними зборами з Сумської і Харківської областей).
Ареал: Південно-Східна Європа (на захід – до Болгарії і Румунії), Кавказ і Західна Азія, занесено на Британські острови та в Північну Америку.
Поширення в Україні: Лівобережне Полісся – зрідка, Лісостеп і північна частина Лівобережного Степу – спорадично, Гірський Крим – часто.
Екологія: Широколистяні ліси.
Ідентифікація в природі: Раніше виділялася в окремий рід зубниця і вказувалася у вітчизняній ботанічній літературі як зубниця п’ятилиста (Dentaria quinquefolia). Від жерухи бульбистої (Cardamine bulbifera або Dentaria bulbifera, № 241) відрізняється відсутністю бульбочок в пазухах верхніх листків і в суцвітті, а також трьома стебловими листками, зібраними в кільце. Іноді може утворювати гібриди з C. bulbifera (такі гібриди, що мають проміжні морфологічні ознаки, відомі за давніми гербарними зборами з Сумської і Харківської областей).
 |
| Жеруха п'ятилиста (Cardamine quinquefolia) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
240. Міхурниця ламка (Cystopteris fragilis)
Родина: Міхурницеві (Cystopteridaceae) або селезінникові в широкому розумінні (Aspleniaceae s.l.).
Ареал: Майже космополітний (абориген для більшої частини Євразії, Африки і Північної Америки, а в Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії, очевидно, є занесеною рослиною).
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на більшій частині території нашої країни, крім півдня степової зони та Степового Криму, ця рослина зовсім відсутня. На Поліссі вона поширена зрідка, переважно на ділянках соснових і дубово-соснових лісів з еродованим рельєфом.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, гірські скелі, відслонення кам’яних порід.
Ідентифікація в природі: Найпоширеніший вид роду на території України, впізнається за досить дрібними і тонкими довгасто-ланцетними двічі пірчастими ваями. Від міхурниць гірської (C. montana, Карпати) і судетської (C. sudetica, Карпати і Передкарпаття) цей вид відрізняється вужчими ваями та вкороченим, а не довгим повзучим кореневищем, від міхурниці альпійської (C. alpina, Карпати) – більшою і ширшою та менш розсіченою пластинкою ваї.
Ареал: Майже космополітний (абориген для більшої частини Євразії, Африки і Північної Америки, а в Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії, очевидно, є занесеною рослиною).
Поширення в Україні: Спорадично трапляється на більшій частині території нашої країни, крім півдня степової зони та Степового Криму, ця рослина зовсім відсутня. На Поліссі вона поширена зрідка, переважно на ділянках соснових і дубово-соснових лісів з еродованим рельєфом.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні ліси, гірські скелі, відслонення кам’яних порід.
Ідентифікація в природі: Найпоширеніший вид роду на території України, впізнається за досить дрібними і тонкими довгасто-ланцетними двічі пірчастими ваями. Від міхурниць гірської (C. montana, Карпати) і судетської (C. sudetica, Карпати і Передкарпаття) цей вид відрізняється вужчими ваями та вкороченим, а не довгим повзучим кореневищем, від міхурниці альпійської (C. alpina, Карпати) – більшою і ширшою та менш розсіченою пластинкою ваї.
 |
| Міхурниця ламка (Cystopteris fragilis) на схилі грабово-дубового лісу на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
241. Жеруха бульбиста (Cardamine bulbifera)
Родина: Капустяні (Brassicaceae).
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія.
Поширення в Україні: Карпати – часто, Розточчя, Полісся і північна частина Лісостепу – спорадично (переважно на Правобережжі), південь Лісостепу – зрідка, північна частина степової зони і Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Широколистяні (в Карпатах – також буково-ялинові) ліси.
Ідентифікація в природі: Раніше вказувалася як зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera). Від жерухи п’ятилистої (C. quinquefolia, № 239), з якою в лісостеповій зоні нерідко росте разом, відрізняється наявністю чорних бульбочок в пазухах верхніх стеблових листків і в суцвітті, а також завжди черговими (в кількості 10–12), а не зібраними в кільце листками; від жерухи залозистої (C. glanduligera, № 65), з якою іноді росте разом в Карпатах і Західному Лісостепу, відрізняється пірчасто-розсіченими, а не трійчастими листками та дещо світлішими пелюстками (від білуватих до рожевих, а не пурпурових).
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія.
Поширення в Україні: Карпати – часто, Розточчя, Полісся і північна частина Лісостепу – спорадично (переважно на Правобережжі), південь Лісостепу – зрідка, північна частина степової зони і Гірський Крим – дуже рідко.
Екологія: Широколистяні (в Карпатах – також буково-ялинові) ліси.
Ідентифікація в природі: Раніше вказувалася як зубниця бульбиста (Dentaria bulbifera). Від жерухи п’ятилистої (C. quinquefolia, № 239), з якою в лісостеповій зоні нерідко росте разом, відрізняється наявністю чорних бульбочок в пазухах верхніх стеблових листків і в суцвітті, а також завжди черговими (в кількості 10–12), а не зібраними в кільце листками; від жерухи залозистої (C. glanduligera, № 65), з якою іноді росте разом в Карпатах і Західному Лісостепу, відрізняється пірчасто-розсіченими, а не трійчастими листками та дещо світлішими пелюстками (від білуватих до рожевих, а не пурпурових).
 |
| Жеруха бульбиста (Cardamine bulbifera) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
 |
| Жеруха бульбиста в цьому ж лісі, 25.IV.2024 |
242. Цибуля ведмежа (Allium ursinum)
Родина: Цибулеві (Alliaceae) або амарилісові в широкому розумінні (Amaryllidaceae).
Ареал: Європа і гори Кавказу, занесено в Південно-Західний Сибір, наявність у Північній Америці потребує уточнення.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Правобережний Лісостеп (включаючи Закарпаття і Передкарпаття) – спорадично, Полісся і Лівобережний Лісостеп – зрідка. Уключено до "Червоної книги України". Іноді вирощується в культурі як їстівна салатна рослина.
Екологія: Широколистяні ліси.
Ідентифікація в природі: Від більшості інших видів цього роду, поширених на території України, відрізняється широкими довгасто-ланцетними листками, звуженими в довгий черешок, напівкулястим суцвіттям з 10–30 квіток без цибулинок в основі та з білими листочками оцвітини. Від цибулі переможної (A. victorialis), яка також має широкі листки і росте у нас виключно у високогір’ях Карпат, цей вид відрізняється більшими листочками оцвітини (9–12 замість 4–5 мм завдовжки) без зеленуватого на них відтінку, а також стеблом, що вкрите листковими піхвами тільки в основі (а не до середини, як в A. victorialis). Деякі автори вважають, що в Східній Європі поширений окремий підвид цього виду – A. ursinum subsp. ucrainicum (раніше іноді виділявся в окремий самостійний вид A. ucrainicum), що відрізняється від західноєвропейських рослин голими квітконіжками та пластинками листків, які більш-менш раптово звужуються в черешок.
Ареал: Європа і гори Кавказу, занесено в Південно-Західний Сибір, наявність у Північній Америці потребує уточнення.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Правобережний Лісостеп (включаючи Закарпаття і Передкарпаття) – спорадично, Полісся і Лівобережний Лісостеп – зрідка. Уключено до "Червоної книги України". Іноді вирощується в культурі як їстівна салатна рослина.
Екологія: Широколистяні ліси.
Ідентифікація в природі: Від більшості інших видів цього роду, поширених на території України, відрізняється широкими довгасто-ланцетними листками, звуженими в довгий черешок, напівкулястим суцвіттям з 10–30 квіток без цибулинок в основі та з білими листочками оцвітини. Від цибулі переможної (A. victorialis), яка також має широкі листки і росте у нас виключно у високогір’ях Карпат, цей вид відрізняється більшими листочками оцвітини (9–12 замість 4–5 мм завдовжки) без зеленуватого на них відтінку, а також стеблом, що вкрите листковими піхвами тільки в основі (а не до середини, як в A. victorialis). Деякі автори вважають, що в Східній Європі поширений окремий підвид цього виду – A. ursinum subsp. ucrainicum (раніше іноді виділявся в окремий самостійний вид A. ucrainicum), що відрізняється від західноєвропейських рослин голими квітконіжками та пластинками листків, які більш-менш раптово звужуються в черешок.
 |
| Цибуля ведмежа (Allium ursinum) в грабово-дубовому лісі на території парку "Феофанія" (м. Київ), 22.IV.2024 |
243. Берест (Ulmus minor)
Родина: В’язові (Ulmaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Північна Африка, занесено в Південно-Східну Азію, Південну Африку, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати і південь Степу – зрідка, на решті території України – спорадично.
Екологія: Широколистяні ліси, лісові галявини, чагарники, схили.
Ідентифікація в природі: Високий кущ або дерево до 30 м заввишки, що чистих насаджень не утворює і трапляється як асектатор в дубових чи мішаних (кленово-дубових, грабово-дубових, кленово-липово-дубових та ін.) деревостанах. Представлений у нас двома формами: f. minor (типова) і f. suberosa (раніше навіть виділялася в окремий вид U. suberosa) з численними корковими наростами на гілках (в інших наших видів цього роду коркові нарости відсутні). Від в’яза низького (U. pumila) берест відрізняється більшими листками з нерівнобокою основою пластинки, від в’яза шорсткого (U. glabra, № 238) і в’яза гладкого (U. laevis, № 61) – навпаки, меншими листками і довшими (8–15 мм завдовжки) черешками, крім того, від в’яза шорсткого – розсіяним або майже зовсім відсутнім опушенням на молодих гілках, а від в’яза гладкого – дуже короткими квітконіжками (до 5, а не 6–20 мм завдовжки) навіть у стані плодоношення. До синонімів U. minor, крім U. suberosa, належать U. foliacea, U. carpinifolia, U. campestris (ця ліннеївська назва тривалий час застосовувалася до цього виду помилково і має бути відхилена) та U. wyssotzkyi (описана за дрібними екземплярами U. minor з крейдових відслонень Донеччини).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Північна Африка, занесено в Південно-Східну Азію, Південну Африку, Північну і Південну Америку, Австралію і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Карпати і південь Степу – зрідка, на решті території України – спорадично.
Екологія: Широколистяні ліси, лісові галявини, чагарники, схили.
Ідентифікація в природі: Високий кущ або дерево до 30 м заввишки, що чистих насаджень не утворює і трапляється як асектатор в дубових чи мішаних (кленово-дубових, грабово-дубових, кленово-липово-дубових та ін.) деревостанах. Представлений у нас двома формами: f. minor (типова) і f. suberosa (раніше навіть виділялася в окремий вид U. suberosa) з численними корковими наростами на гілках (в інших наших видів цього роду коркові нарости відсутні). Від в’яза низького (U. pumila) берест відрізняється більшими листками з нерівнобокою основою пластинки, від в’яза шорсткого (U. glabra, № 238) і в’яза гладкого (U. laevis, № 61) – навпаки, меншими листками і довшими (8–15 мм завдовжки) черешками, крім того, від в’яза шорсткого – розсіяним або майже зовсім відсутнім опушенням на молодих гілках, а від в’яза гладкого – дуже короткими квітконіжками (до 5, а не 6–20 мм завдовжки) навіть у стані плодоношення. До синонімів U. minor, крім U. suberosa, належать U. foliacea, U. carpinifolia, U. campestris (ця ліннеївська назва тривалий час застосовувалася до цього виду помилково і має бути відхилена) та U. wyssotzkyi (описана за дрібними екземплярами U. minor з крейдових відслонень Донеччини).
 |
| Берест (Ulmus minor) на узліссі грабово-дубового лісу за парком "Феофанія" (м. Київ), 25.IV.2024 |
 |
| Берест серед чагарників у заплаві р. Ворскла на південній околиці с. Вільхуватка Полтавського району Полтавщини, 03.VII.2024 |
244. Осока лісова (Carex sylvatica)
Родина: Смикавцеві (Cyperaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна Азія, Західний Сибір, занесено в Північну Америку.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Правобережний Лісостеп, Гірський Крим – часто, Правобережне Полісся – спорадично, Лівобережне Полісся і Лівобережний Лісостеп – дуже рідко (Київська, Чернігівська і Сумська обл., вказівки для Полтавщини і Харківщини новітніми даними не підтверджуються).
Екологія: Широколистяні (в Карпатах також буково-ялинові) ліси.
Ідентифікація в природі: Можна ідентифікувати за таким комплексом ознак: кореневище повзуче, формує нещільну дерновину, стебла до 80 см заввишки, в основі із світло-бурими піхвами, листки 3–8 мм завширшки, візуально є схожими з листками осоки волосистої (C. pilosa, № 20), але дещо вужчі та голі, суцвіття з 4–6 розсунутих колосків, з них верхній є чоловічим, 2–3,5 см завдовжки з блідими жовтувато-зеленими приквітковими лусками, а решта – жіночими, лінійними, 3–4,5 см завдовжки на ніжках до 5–6 см, в основі жіночого колоска розташований приквітковий листок з добре помітною піхвою до 2 см завдовжки і пластинкою, яка дещо перевищує колосок, мішечки еліптичні, 5–6 мм завдовжки, без жилок, в основі клиноподібні, а на верхівці поступово переходять в довгий гладенький коротко-двозубий носик.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна Азія, Західний Сибір, занесено в Північну Америку.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Правобережний Лісостеп, Гірський Крим – часто, Правобережне Полісся – спорадично, Лівобережне Полісся і Лівобережний Лісостеп – дуже рідко (Київська, Чернігівська і Сумська обл., вказівки для Полтавщини і Харківщини новітніми даними не підтверджуються).
Екологія: Широколистяні (в Карпатах також буково-ялинові) ліси.
Ідентифікація в природі: Можна ідентифікувати за таким комплексом ознак: кореневище повзуче, формує нещільну дерновину, стебла до 80 см заввишки, в основі із світло-бурими піхвами, листки 3–8 мм завширшки, візуально є схожими з листками осоки волосистої (C. pilosa, № 20), але дещо вужчі та голі, суцвіття з 4–6 розсунутих колосків, з них верхній є чоловічим, 2–3,5 см завдовжки з блідими жовтувато-зеленими приквітковими лусками, а решта – жіночими, лінійними, 3–4,5 см завдовжки на ніжках до 5–6 см, в основі жіночого колоска розташований приквітковий листок з добре помітною піхвою до 2 см завдовжки і пластинкою, яка дещо перевищує колосок, мішечки еліптичні, 5–6 мм завдовжки, без жилок, в основі клиноподібні, а на верхівці поступово переходять в довгий гладенький коротко-двозубий носик.
 |
| Осока лісова (Carex sylvatica) в грабово-дубовому лісі біля парку "Феофанія" (м. Київ), 25.IV.2024 |
 |
| Осока лісова в Голосіївському лісі (м. Київ), 05.VI.2024 |
245. Мерингія трижилкова (Moehringia trinervia)
Родина: Гвоздикові (Caryophyllaceae).
Ареал: Більша частина Євразії, крім Далекого Сходу, східної частини Сибіру і найпівденніших посушливих регіонів, а також гори Північної Африки, занесено до Північної Америки.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, Лісостеп, північна частина Степу і Гірський Крим – спорадично, південь степової зони – зрідка.
Екологія: Ліси усіх типів (найчастіше – широколистяні, але нерідко росте і в хвойних лісах з добре сформованим трав’яним покривом, але надмірно перезволожених вільшняків уникає), зарості чагарників, лісосмуги.
Ідентифікація в природі: Низенька (до 35 см заввишки) трав’яна рослина, яка за зовнішнім виглядом і екологією є схожою з мокрецем середнім (Alsine media, № 55), але має темно-зелені яйцеподібні листки з добре помітними трьома або п’ятьма жилками і війчастими краями. Квітки розташовані поодинці в пазухах листків або зібрані у малоквіткові дихазії, чашолистки ланцетні, загострені, 3–5 мм завдовжки, з трьома жилками і війчастими вузькоплівчастими краями, пелюстки білі, цілісні, значно коротші за чашечку, плід – яйцеподібно-куляста коробочка, яка також є коротшою за чашолистки.
Ареал: Більша частина Євразії, крім Далекого Сходу, східної частини Сибіру і найпівденніших посушливих регіонів, а також гори Північної Африки, занесено до Північної Америки.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, Лісостеп, північна частина Степу і Гірський Крим – спорадично, південь степової зони – зрідка.
Екологія: Ліси усіх типів (найчастіше – широколистяні, але нерідко росте і в хвойних лісах з добре сформованим трав’яним покривом, але надмірно перезволожених вільшняків уникає), зарості чагарників, лісосмуги.
Ідентифікація в природі: Низенька (до 35 см заввишки) трав’яна рослина, яка за зовнішнім виглядом і екологією є схожою з мокрецем середнім (Alsine media, № 55), але має темно-зелені яйцеподібні листки з добре помітними трьома або п’ятьма жилками і війчастими краями. Квітки розташовані поодинці в пазухах листків або зібрані у малоквіткові дихазії, чашолистки ланцетні, загострені, 3–5 мм завдовжки, з трьома жилками і війчастими вузькоплівчастими краями, пелюстки білі, цілісні, значно коротші за чашечку, плід – яйцеподібно-куляста коробочка, яка також є коротшою за чашолистки.
 |
| Мерингія трижилкова (Moehringia trinervia) в грабово-дубовому лісі біля парку "Феофанія" (м. Київ), 25.IV.2024 |
 |
| Мерингія трижилкова в сосновому лісі в околицях с. Безручки Полтавського району Полтавщини, 27.V.2024 |
246. Вороняче око звичайне (Paris quadrifolia)
Родина: Мелантові (Melanthiaceae).
Ареал: Європа, Кавказ, Мала і Центральна Азія, Південний Сибір, Монголія.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, північна частина Лісостепу – спорадично, південь Лісостепу – зрідка, північна частина Лівобережного Степу – дуже рідко.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні (в горах) ліси. З-поміж інших надає перевагу добре зволоженим ділянкам уздовж лісових струмків та у місцях близького залягання ґрунтових вод.
Ідентифікація в природі: Дуже своєрідна однодольна рослина, яка раніше входила до складу родини лілійні (Liliaceae), що розглядалася в надто широкому обсязі. Вона має повзуче кореневище, 4 (рідше 5 чи 6) великих яйцеподібних листка, зібраних на стеблі до 50 см заввишки в кільце та одиничну квітку на його верхівці, листочки оцвітини в числі 8–12, розташовані у двох колах, зовнішні – зелені і ланцетні, до 30–40 мм завдовжки, внутрішні – коротші, жовтувато-зелені і вузьколінійні, тичинок 8, маточка з чотиричленною зав’яззю і чотирма зрослими в основі і відігнутими у верхній частині стовпчиками, плід – сизо-чорна куляста отруйна ягода близько 10 мм в діаметрі.
Ареал: Європа, Кавказ, Мала і Центральна Азія, Південний Сибір, Монголія.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, північна частина Лісостепу – спорадично, південь Лісостепу – зрідка, північна частина Лівобережного Степу – дуже рідко.
Екологія: Листяні і хвойно-широколистяні (в горах) ліси. З-поміж інших надає перевагу добре зволоженим ділянкам уздовж лісових струмків та у місцях близького залягання ґрунтових вод.
Ідентифікація в природі: Дуже своєрідна однодольна рослина, яка раніше входила до складу родини лілійні (Liliaceae), що розглядалася в надто широкому обсязі. Вона має повзуче кореневище, 4 (рідше 5 чи 6) великих яйцеподібних листка, зібраних на стеблі до 50 см заввишки в кільце та одиничну квітку на його верхівці, листочки оцвітини в числі 8–12, розташовані у двох колах, зовнішні – зелені і ланцетні, до 30–40 мм завдовжки, внутрішні – коротші, жовтувато-зелені і вузьколінійні, тичинок 8, маточка з чотиричленною зав’яззю і чотирма зрослими в основі і відігнутими у верхній частині стовпчиками, плід – сизо-чорна куляста отруйна ягода близько 10 мм в діаметрі.
 |
| Вороняче око звичайне (Paris quadrifolia) у вологому грабово-дубовому лісі біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
 |
| Вороняче око звичайне в цьому ж лісовому масиві, 22.VI.2024 |
247. Осот овочевий (Cirsium oleraceum)
Родина: Айстрові (Asteraceae).
Ареал: Європа, Південно-Західний Сибір, Казахстан.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, Правобережний Лісостеп – спорадично, Лівобережний Лісостеп – зрідка (переважно в північній частині), північ Лівобережного Степу – дуже рідко (в долині р. Оскіл в Харківській області). Південна межа ареалу проходить такою умовною лінією: Могилів-Подільський – Умань – Знам’янка – Опішня – Зміїв – Куп’янськ. Один з найпівденніших локалітетів був знайдений нами цього року у заплаві р. Тясмин в Кіровоградській області.
Екологія: Вологі луки, болота, заболочені ліси, береги річок і струмків.
Ідентифікація в природі: Впізнається за великими (до 50 см завдовжки) пірчасто-надрізаними колючими прикореневими листками, майже сидячими і скупченими по декілька на верхівці стебла кошиками до 2 см в діаметрі, оточеними обгорткою з верхівкових листків, та блідо-жовтими квітками.
Ареал: Європа, Південно-Західний Сибір, Казахстан.
Поширення в Україні: Карпати, Розточчя, Полісся – часто, Правобережний Лісостеп – спорадично, Лівобережний Лісостеп – зрідка (переважно в північній частині), північ Лівобережного Степу – дуже рідко (в долині р. Оскіл в Харківській області). Південна межа ареалу проходить такою умовною лінією: Могилів-Подільський – Умань – Знам’янка – Опішня – Зміїв – Куп’янськ. Один з найпівденніших локалітетів був знайдений нами цього року у заплаві р. Тясмин в Кіровоградській області.
Екологія: Вологі луки, болота, заболочені ліси, береги річок і струмків.
Ідентифікація в природі: Впізнається за великими (до 50 см завдовжки) пірчасто-надрізаними колючими прикореневими листками, майже сидячими і скупченими по декілька на верхівці стебла кошиками до 2 см в діаметрі, оточеними обгорткою з верхівкових листків, та блідо-жовтими квітками.
 |
| Осот овочевий (Cirsium oleraceum) у вологому грабово-дубовому лісі біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
 |
| Осот овочевий на березі річки Тясмин у селі Бірки Кропивницького району Кіровоградської області, 27.VI.2024 |
248. Калина звичайна (Viburnum opulus)
Родина: Калинові (Viburnaceae) або ж жимолостеві в широкому розумінні (Caprifoliaceae s.l.).
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Сибір, Північна Африка, в культурі або як випадково занесена рослина також в Південній Африці, Південно-Східній Азії, Північній і Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: Спорадично в Карпатах, Розточчі, на Поліссі та в Лісостепу, зрідка – у степовій зоні та Гірському Криму. Часто вирощується в культурі та іноді трапляється у здичавілому стані.
Екологія: Ліси різних типів (найчастіше заплавні вербові, тополеві та вільхові в долинах річок), болота, зарості чагарників.
Ідентифікація в природі: Кущ до 4 м заввишки з характерними цілісними три-, рідше п’ятилопатевими супротивними листками і білими квітками (крайові з них відрізняються від серединних і є дещо збільшеними та неплідними), зібраними в плоскі щиткоподібні суцвіття, плід соковитий, червоний, до 10 мм завдовжки, з однією великою кісточкою.
Ареал: Європа, Кавказ, Західна і Центральна Азія, Сибір, Північна Африка, в культурі або як випадково занесена рослина також в Південній Африці, Південно-Східній Азії, Північній і Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: Спорадично в Карпатах, Розточчі, на Поліссі та в Лісостепу, зрідка – у степовій зоні та Гірському Криму. Часто вирощується в культурі та іноді трапляється у здичавілому стані.
Екологія: Ліси різних типів (найчастіше заплавні вербові, тополеві та вільхові в долинах річок), болота, зарості чагарників.
Ідентифікація в природі: Кущ до 4 м заввишки з характерними цілісними три-, рідше п’ятилопатевими супротивними листками і білими квітками (крайові з них відрізняються від серединних і є дещо збільшеними та неплідними), зібраними в плоскі щиткоподібні суцвіття, плід соковитий, червоний, до 10 мм завдовжки, з однією великою кісточкою.
 |
| Калина звичайна (Viburnum opulus) у вологому грабово-дубовому лісі біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
 |
| Калина звичайна на узліссі лісосмуги на південній околиці с. Нижня Ланна Полтавського району Полтавщини, 02.V.2024 |
249. Хвощ багновий (Equisetum fluviatile)
Родина: Хвощеві (Equisetaceae).
Ареал: Голарктичний (більша частина Євразії і Північної Америки, крім найпівденніших посушливих регіонів), занесено в Південну Америку і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Полісся і північна частина Лісостепу – часто, Закарпаття, Карпати, Розточчя, південь Лісостепу – спорадично, Степ – зрідка (майже виключно в долинах великих річок), Гірський Крим (г. Чатирдаг і околиці Севастополя) – дуже рідко.
Екологія: Болота, заболочені луки, береги водойм, вільхові ліси.
Ідентифікація в природі: Найвологолюбніший вид роду у флорі України, часто росте на мілководдях. Від інших видів відрізняється широким (до 8 мм завтовшки) стеблом, яке легко сплющується при натисканні і має добре помітну центральну порожнину. Гілочки або численні, хоча й відносно короткі і значно вужчі за стебло, або зовсім відсутні (f. limosum), листкові зубці зібрані в кільця по 15–20. Спороносні колоски утворюються влітку на верхівках зелених пагонів, за формою вони варіюють від довгастих до майже округлих і на верхівці не мають гострячків.
Ареал: Голарктичний (більша частина Євразії і Північної Америки, крім найпівденніших посушливих регіонів), занесено в Південну Америку і Нову Зеландію.
Поширення в Україні: Полісся і північна частина Лісостепу – часто, Закарпаття, Карпати, Розточчя, південь Лісостепу – спорадично, Степ – зрідка (майже виключно в долинах великих річок), Гірський Крим (г. Чатирдаг і околиці Севастополя) – дуже рідко.
Екологія: Болота, заболочені луки, береги водойм, вільхові ліси.
Ідентифікація в природі: Найвологолюбніший вид роду у флорі України, часто росте на мілководдях. Від інших видів відрізняється широким (до 8 мм завтовшки) стеблом, яке легко сплющується при натисканні і має добре помітну центральну порожнину. Гілочки або численні, хоча й відносно короткі і значно вужчі за стебло, або зовсім відсутні (f. limosum), листкові зубці зібрані в кільця по 15–20. Спороносні колоски утворюються влітку на верхівках зелених пагонів, за формою вони варіюють від довгастих до майже округлих і на верхівці не мають гострячків.
 |
| Хвощ багновий (Equisetum fluviatile) на осоковому болоті у підніжжя лісового яру за селищем Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
250. Бузина чорна (Sambucus nigra)
Родина: Калинові (Viburnaceae) або ж бузинові (Sambucaceae) чи жимолостеві в широкому розумінні (Caprifoliaceae s.l.).
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія, в культурі чи як занесена рослина також росте в Центральній, Східній і Південно-Східній Азії, Африці, Північній і Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: На усій території. Дуже поширений вид.
Екологія: Листяні ліси, чагарники, лісосмуги.
Ідентифікація в природі: Від бузини трав’яної (S. ebulus) відрізняється життєвою формою (кущ до 6 м заввишки) і дрібними прилистками, від бузини червоної (S. racemosa, № 190) – чорними плодами і плоским щиткоподібним суцвіттям.
Ареал: Європа, Кавказ і Західна Азія, в культурі чи як занесена рослина також росте в Центральній, Східній і Південно-Східній Азії, Африці, Північній і Південній Америці, Австралії і Новій Зеландії.
Поширення в Україні: На усій території. Дуже поширений вид.
Екологія: Листяні ліси, чагарники, лісосмуги.
Ідентифікація в природі: Від бузини трав’яної (S. ebulus) відрізняється життєвою формою (кущ до 6 м заввишки) і дрібними прилистками, від бузини червоної (S. racemosa, № 190) – чорними плодами і плоским щиткоподібним суцвіттям.
 |
| Бузина чорна (Sambucus nigra) у вологому грабово-дубовому лісі біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
 |
| Бузина чорна в полезахисній лісосмузі південніше с. Нижня Ланна Полтавського району Полтавщини, 02.V.2024 |
 |
| Бузина чорна на узліссі вільхового лісу в заплаві р. Мерла в околицях с. Велика Рублівка Полтавського району Полтавщини, 04.VII.2024 |
Традиційна невелика підбірка найцікавіших зоологічних знахідок за 20-26 квітня 2024 року:
 |
| Сорокопуд сірий (Lanius excubitor) на весняній міграції в околицях с. Проців Бориспільського району Київщини, 20.IV.2024 |
 |
| Омелюхи (Bombycilla garrulus) на весняній міграції біля Національного музею народної архітектури і побуту України (м. Київ), 26.IV.2024 (поки що найпізніша для мене особисто зустріч в 2024 році) |
 |
| Мертвоїд чотирикрапковий (Dendroxena quadrimaculata) - досить рідкісний мешканець листяних лісів, знайдений 25.IV.2024 біля парку "Феофанія" в м. Київ |
 |
| Один з уперше зафіксованих в 2024 році жуків-"лайферів" - діцерка вільхова (Dicerca alni) з родини златкових (Buprestidae) - у вологому грабово-дубовому лісі біля селища Пирогів (м. Київ), 26.IV.2024 |
 |
| Ще один "лайфер" - соспіта двадцятикрапкова (Sospita vigintiguttata) з родини сонечок (Coccinellidae) - у вільховому лісі на березі струмка Віта в селі Хотів Обухівського району Київщини, 22.IV.2024 |
 |
| Мої перші цьогорічні знахідки не дуже численного зараз в Україні метелика - хвостюшка малинового (Callophrys rubi) - біля с. Старі Санжари (13.IV) та в околицях с. Проців (20.IV) |
Систематичний список видів, сфотографованих в 2024 році за абеткою їхніх латинських назв (в дужках вказані номери таксонів в загальному переліку):
Adoxaceae: Adoxa moschatellina (23)
Alliaceae: Allium ursinum (242)
Amaryllidaceae: Galanthus nivalis (32)
Apiaceae: Aegopodium podagraria (29), Berula erecta (197), Chaerophyllum temulum (22), Eryngium planum (212), Ostericum palustre (169), Sanicula europaea (18)
Apocynaceae: Asclepias syriaca (16), Vinca minor (31)
Araliaceae: Hedera helix (3)
Aristolochiaceae: Asarum europaeum (30)
Asteraceae: Aposeris foetida (70), Artemisia absinthium (36), A. austriaca (85), Cirsium oleraceum (247), Echinops sphaerocephalus (35), Erigeron annuus (59), Helichrysum arenarium (148), Lapsana communis (54), Mycelis muralis (185), Onopordum acanthium (37), Petasites spurius (110), Psephellus sumensis (114), Tanacetum vulgare (159), Tussilago farfara (33)
Athyriaceae: Athyrium filix-femina (225)
Balsaminaceae: Impatiens parviflora (231)
Berberidaceae: Berberis vulgaris (127)
Betulaceae: Alnus glutinosa (14), Betula pendula (137), Carpinus betulus (128), Corylus avellana (11)
Boraginaceae: Asperugo procumbens (218), Buglossoides arvensis (164), B. czernjajevii (175), Memoremea scorpioides (237), Myosotis sparsiflora (144), M. stricta (208), Pulmonaria obscura (43)
Brassicaceae: Alliaria petiolata (51), Alyssum minutum (151), Arabidopsis arenosa (143), A. thaliana (125), Barbarea vulgaris (183), Capsella bursa-pastoris (129), Cardamine amara (234), C. bulbifera (241), C. dentata (209), C. glanduligera (65), C. impatiens (97), C. quinquefolia (239), Descurainia sophia (206), Draba nemorosa (133), Erophila verna (49), Noccaea perfoliata (90)
Campanulaceae: Campanula persicifolia (53)
Caryophyllaceae: Alsine media (55), Arenaria serpyllifolia (176), Cerastium holosteoides (174), C. pumilum (227), C. schmalhausenii (146), C. semidecandrum (182), Holosteum umbellatum (103), Moehringia trinervia (245), Rabelera holostea (41), Spergula morisonii (219)
Celastraceae: Euonymus europaeus (198), E. verrucosus (236)
Ceratophyllaceae: Ceratophyllum demersum (99)
Chenopodiaceae: Bassia prostrata (116)
Colchicaceae: Colchicum bulbocodium (109)
Convallariaceae: Convallaria majalis (152)
Convolvulaceae: Convolvulus arvensis (180)
Crassulaceae: Hylotelephium maximum (121), Sedum acre (93), S. sexangulare (216), Sempervivum ruthenicum (119)
Cucurbitaceae: Echinocystis lobata (131)
Cyperaceae: Carex caryophyllea (122), C. colchica (149), C. digitata (67), C. ericetorum (120), C. michelii (203), C. pilosa (20), C. praecox (177), C. sylvatica (244), C. vulpina (222), Eleocharis uniglumis (172)
Cystopteridaceae: Cystopteris fragilis (240)
Dryopteridaceae: Dryopteris carthusiana (10), D. dilatata (21), D. filix-mas (26), Polystichum aculeatum (68)
Equisetaceae: Equisetum arvense (171), E. fluviatile (249), E. hyemale (17), E. pratense (223)
Ericaceae: Calluna vulgaris (124)
Euphorbiaceae: Euphorbia cyparissias (142), E. kaleniczenkoi (166), Mercurialis perennis (46)
Fabaceae: Astragalus dasyanthus (108), Caragana arborescens (163), C. frutex (112), Cytisus ruthenicus (228), Lathyrus vernus (141), Oxytropis pilosa (83)
Fagaceae: Quercus robur (155)
Geraniaceae: Erodium cicutarium (199), Geranium robertianum (9)
Grossulariaceae: Ribes nigrum (235), R. uva-crispa (52)
Hemerocallidaceae: Hemerocallis fulva (179)
Hyacinthaceae: Hyacinthella leucophaea (105), Muscari neglectum (104), Scilla bifolia (38), S. siberica (73)
Hydrocharitaceae: Stratiotes aloides (40)
Iridaceae: Crocus reticulatus (79), Iris pumila (106), I. sibirica (6)
Juncaceae: Juncus effusus (102), Luzula campestris (123)
Lamiaceae: Ajuga reptans (69), Betonica officinalis (221), Glechoma hederacea (50), Glechoma hirsuta (138), Lamium amplexicaule (84), L. galeobdolon (45), L. maculatum (111), L. purpureum (117), Phlomoides tuberosa (140), Salvia aethiopis (91)
Lemnaceae: Lemna minor (15), L. trisulca (204)
Liliaceae: Fritillaria meleagroides (205), Gagea erubescens (87), G. lutea (42), G. minima (71), G. pusilla (75), Tulipa sylvestris (89), Tulipa gesneriana (178)
Lycopodiaceae: Lycopodium clavatum (25)
Melanthiaceae: Paris quadrifolia (246)
Moraceae: Morus alba (214)
Oleaceae: Fraxinus excelsior (224), Ligustrum vulgare (4)
Orchidaceae: Neottia nidus-avis (56)
Oxalidaceae: Oxalis acetosella (62)
Papaveraceae: Chelidonium majus (8), Corydalis cava (66), C. intermedia (88), C. marschalliana (94), C. paczoskii (145), C. solida (39)
Pinaceae: Picea abies (28), Pinus sylvestris (12)
Plantaginaceae: Linaria odora (192), Plantago major (170), Veronica arvensis (226), V. chamaedrys (202), V. dillenii (147), V. persica (58), V. polita (76), V. prostrata (157), V. sublobata (92), V. verna (200)
Plumbaginaceae: Goniolimon tataricum (115)
Poaceae: Alopecurus pratensis (189), Anthoxanthum repens (213), Poa annua (132), P. bulbosa (181), P. pratensis (220), Stipa capillata (34)
Polygonaceae: Rumex acetosella (193)
Polygonataceae: Polygonatum multiflorum (100)
Primulaceae: Androsace elongata (82), Lysimachia nummularia (233)
Ranunculaceae: Adonis vernalis (86), Anemonoides nemorosa (64), A. ranunculoides (44), A. sylvestris (107), Caltha palustris (196), Ficaria verna (24), Isopyrum thalictroides (63), Myosurus minimus (134), Pulsatilla pratensis (118), Ranunculus acris (210), R. auricomus (96), R. cassubicus (72), R. flammula (184), R. illyricus (81), R. pedatus (5), R. polyanthemos (7), R. polyphyllus (201), R. repens (101), R. sceleratus (27)
Rhamnaceae: Rhamnus cathartica (158)
Rosaceae: Amelanchier spicata (195), Filipendula ulmaria (95), F. vulgaris (80), Geum rivale (232), G. urbanum (57), Potentilla humifusa (113), P. reptans (211), Prunus avium (230), P. fruticosa (165), P. mahaleb (167), P. padus (168), P. spinosa (160), P. tomentosa (154), Pyrus communis (139), Rosa rubiginosa (156), Sorbus aucuparia (186)
Rubiaceae: Galium aparine (229), G. odoratum (19)
Salicaceae: Populus canescens (191), Salix acutifolia (48), S. alba (207), S. caprea (60), S. cinerea (130), S. pentandra (13), S. rosmarinifolia (217), S. triandra (153)
Santalaceae: Thesium ramosum (162), Viscum album (1)
Sapindaceae: Acer campestre (194), A. negundo (2), A. platanoides (136), A. pseudoplatanus (188), A. tataricum (150)
Saxifragaceae: Chrysosplenium alternifolium (47)
Scrophulariaceae: Scrophularia nodosa (187)
Solanaceae: Datura stramonium (161)
Thelypteridaceae: Thelypteris palustris (215)
Ulmaceae: Ulmus glabra (238), U. laevis (61), U. minor (243)
Urticaceae: Humulus lupulus (126)
Viburnaceae: Sambucus nigra (250), S. racemosa (190), Viburnum opulus (248)
Violaceae: Viola ambigua (77), V. arvensis (173), V. hirta (135), V. mirabilis (98), V. odorata (74), V. suavis (78)
Alliaceae: Allium ursinum (242)
Amaryllidaceae: Galanthus nivalis (32)
Apiaceae: Aegopodium podagraria (29), Berula erecta (197), Chaerophyllum temulum (22), Eryngium planum (212), Ostericum palustre (169), Sanicula europaea (18)
Apocynaceae: Asclepias syriaca (16), Vinca minor (31)
Araliaceae: Hedera helix (3)
Aristolochiaceae: Asarum europaeum (30)
Asteraceae: Aposeris foetida (70), Artemisia absinthium (36), A. austriaca (85), Cirsium oleraceum (247), Echinops sphaerocephalus (35), Erigeron annuus (59), Helichrysum arenarium (148), Lapsana communis (54), Mycelis muralis (185), Onopordum acanthium (37), Petasites spurius (110), Psephellus sumensis (114), Tanacetum vulgare (159), Tussilago farfara (33)
Athyriaceae: Athyrium filix-femina (225)
Balsaminaceae: Impatiens parviflora (231)
Berberidaceae: Berberis vulgaris (127)
Betulaceae: Alnus glutinosa (14), Betula pendula (137), Carpinus betulus (128), Corylus avellana (11)
Boraginaceae: Asperugo procumbens (218), Buglossoides arvensis (164), B. czernjajevii (175), Memoremea scorpioides (237), Myosotis sparsiflora (144), M. stricta (208), Pulmonaria obscura (43)
Brassicaceae: Alliaria petiolata (51), Alyssum minutum (151), Arabidopsis arenosa (143), A. thaliana (125), Barbarea vulgaris (183), Capsella bursa-pastoris (129), Cardamine amara (234), C. bulbifera (241), C. dentata (209), C. glanduligera (65), C. impatiens (97), C. quinquefolia (239), Descurainia sophia (206), Draba nemorosa (133), Erophila verna (49), Noccaea perfoliata (90)
Campanulaceae: Campanula persicifolia (53)
Caryophyllaceae: Alsine media (55), Arenaria serpyllifolia (176), Cerastium holosteoides (174), C. pumilum (227), C. schmalhausenii (146), C. semidecandrum (182), Holosteum umbellatum (103), Moehringia trinervia (245), Rabelera holostea (41), Spergula morisonii (219)
Celastraceae: Euonymus europaeus (198), E. verrucosus (236)
Ceratophyllaceae: Ceratophyllum demersum (99)
Chenopodiaceae: Bassia prostrata (116)
Colchicaceae: Colchicum bulbocodium (109)
Convallariaceae: Convallaria majalis (152)
Convolvulaceae: Convolvulus arvensis (180)
Crassulaceae: Hylotelephium maximum (121), Sedum acre (93), S. sexangulare (216), Sempervivum ruthenicum (119)
Cucurbitaceae: Echinocystis lobata (131)
Cyperaceae: Carex caryophyllea (122), C. colchica (149), C. digitata (67), C. ericetorum (120), C. michelii (203), C. pilosa (20), C. praecox (177), C. sylvatica (244), C. vulpina (222), Eleocharis uniglumis (172)
Cystopteridaceae: Cystopteris fragilis (240)
Dryopteridaceae: Dryopteris carthusiana (10), D. dilatata (21), D. filix-mas (26), Polystichum aculeatum (68)
Equisetaceae: Equisetum arvense (171), E. fluviatile (249), E. hyemale (17), E. pratense (223)
Ericaceae: Calluna vulgaris (124)
Euphorbiaceae: Euphorbia cyparissias (142), E. kaleniczenkoi (166), Mercurialis perennis (46)
Fabaceae: Astragalus dasyanthus (108), Caragana arborescens (163), C. frutex (112), Cytisus ruthenicus (228), Lathyrus vernus (141), Oxytropis pilosa (83)
Fagaceae: Quercus robur (155)
Geraniaceae: Erodium cicutarium (199), Geranium robertianum (9)
Grossulariaceae: Ribes nigrum (235), R. uva-crispa (52)
Hemerocallidaceae: Hemerocallis fulva (179)
Hyacinthaceae: Hyacinthella leucophaea (105), Muscari neglectum (104), Scilla bifolia (38), S. siberica (73)
Hydrocharitaceae: Stratiotes aloides (40)
Iridaceae: Crocus reticulatus (79), Iris pumila (106), I. sibirica (6)
Juncaceae: Juncus effusus (102), Luzula campestris (123)
Lamiaceae: Ajuga reptans (69), Betonica officinalis (221), Glechoma hederacea (50), Glechoma hirsuta (138), Lamium amplexicaule (84), L. galeobdolon (45), L. maculatum (111), L. purpureum (117), Phlomoides tuberosa (140), Salvia aethiopis (91)
Lemnaceae: Lemna minor (15), L. trisulca (204)
Liliaceae: Fritillaria meleagroides (205), Gagea erubescens (87), G. lutea (42), G. minima (71), G. pusilla (75), Tulipa sylvestris (89), Tulipa gesneriana (178)
Lycopodiaceae: Lycopodium clavatum (25)
Melanthiaceae: Paris quadrifolia (246)
Moraceae: Morus alba (214)
Oleaceae: Fraxinus excelsior (224), Ligustrum vulgare (4)
Orchidaceae: Neottia nidus-avis (56)
Oxalidaceae: Oxalis acetosella (62)
Papaveraceae: Chelidonium majus (8), Corydalis cava (66), C. intermedia (88), C. marschalliana (94), C. paczoskii (145), C. solida (39)
Pinaceae: Picea abies (28), Pinus sylvestris (12)
Plantaginaceae: Linaria odora (192), Plantago major (170), Veronica arvensis (226), V. chamaedrys (202), V. dillenii (147), V. persica (58), V. polita (76), V. prostrata (157), V. sublobata (92), V. verna (200)
Plumbaginaceae: Goniolimon tataricum (115)
Poaceae: Alopecurus pratensis (189), Anthoxanthum repens (213), Poa annua (132), P. bulbosa (181), P. pratensis (220), Stipa capillata (34)
Polygonaceae: Rumex acetosella (193)
Polygonataceae: Polygonatum multiflorum (100)
Primulaceae: Androsace elongata (82), Lysimachia nummularia (233)
Ranunculaceae: Adonis vernalis (86), Anemonoides nemorosa (64), A. ranunculoides (44), A. sylvestris (107), Caltha palustris (196), Ficaria verna (24), Isopyrum thalictroides (63), Myosurus minimus (134), Pulsatilla pratensis (118), Ranunculus acris (210), R. auricomus (96), R. cassubicus (72), R. flammula (184), R. illyricus (81), R. pedatus (5), R. polyanthemos (7), R. polyphyllus (201), R. repens (101), R. sceleratus (27)
Rhamnaceae: Rhamnus cathartica (158)
Rosaceae: Amelanchier spicata (195), Filipendula ulmaria (95), F. vulgaris (80), Geum rivale (232), G. urbanum (57), Potentilla humifusa (113), P. reptans (211), Prunus avium (230), P. fruticosa (165), P. mahaleb (167), P. padus (168), P. spinosa (160), P. tomentosa (154), Pyrus communis (139), Rosa rubiginosa (156), Sorbus aucuparia (186)
Rubiaceae: Galium aparine (229), G. odoratum (19)
Salicaceae: Populus canescens (191), Salix acutifolia (48), S. alba (207), S. caprea (60), S. cinerea (130), S. pentandra (13), S. rosmarinifolia (217), S. triandra (153)
Santalaceae: Thesium ramosum (162), Viscum album (1)
Sapindaceae: Acer campestre (194), A. negundo (2), A. platanoides (136), A. pseudoplatanus (188), A. tataricum (150)
Saxifragaceae: Chrysosplenium alternifolium (47)
Scrophulariaceae: Scrophularia nodosa (187)
Solanaceae: Datura stramonium (161)
Thelypteridaceae: Thelypteris palustris (215)
Ulmaceae: Ulmus glabra (238), U. laevis (61), U. minor (243)
Urticaceae: Humulus lupulus (126)
Viburnaceae: Sambucus nigra (250), S. racemosa (190), Viburnum opulus (248)
Violaceae: Viola ambigua (77), V. arvensis (173), V. hirta (135), V. mirabilis (98), V. odorata (74), V. suavis (78)
