Вибрані твори: М. Котов - Нові види, описані з флори УРСР, та їх критичний перегляд

Напередодні ювілейної дати, 120-річчя з дня народження видатного вітчизняного ботаніка Михайла Івановича Котова, пропоную Вам ознайомитися з однією з його праць.

М.І. Котов - Нові види, описані з флори УРСР, 

та їх критичний перегляд

Опубліковано в "Українському ботанічному журналі", 1965 р., т. 22, № 2 (с. 95-101).

В розумінні виду існує дві концепції – монотипічна та політипічна. Політипічна концепція лежала в основі роботи таких дослідників нашої флори, як С. Ледебур (Ledebour, 1841–1853), І. Ф. Шмальгаузен (1886, 1895–1892), Г. Запалович (Zapalovicz, 1906, 1908, 1911). Наприкінці ХІХ та на початку ХХ ст. ці погляди розвивали також М. І. Кузнецов та його співавтори по виданню «Florа саuсаsіса сritіса» (1901–1916). Цих же поглядів додержувався М. І. Вавілов (1931). Автори двох перших томів «Флори УРСР» – О. В. Фомін, Є. І. Бордзиловський, Є. М. Лавренко та ін., а в Західній Європі Ашерсон та Гребнер (Аscherson u. Graebner) практично стояли на позиціях полiтипічної концепції, Але після війни, починаючи з третього тома, автори «Флори УРСР» повністю стали на шлях монотипічного розуміння виду. Нині політипічне розуміння виду обстоюють К. М. Завадський (1961) і Є. М. Лавренко (1964). Ця концепція домінує серед флористів західної Європи.

Першим автором, який виразно та принципово виступив проти концепції політипічного виду та за поворот ло ліннеївської бінарної номенклатури, був відомий австрійський ботанік А. Кернер. В його вартій уваги статті «Про гарні та погані види» (Кеrner, 1865) він висловлюється за визнання автономності навіть молодих і пов’язаних «переходами» видів, до того ж тільки відносно константних у культурі. Він також вперше висловив ідею про ряди близьких (заступаючих) видів, які називав групами, або ротами (Rotten). Він також видавав ексикати «Flora austro-hungarica», в яких було представлено багато «молодих» або критичних видів, в тому числі і з Закарпатської області.

Велике значення для розвитку монотипічної концепції видів мали погляди С. І. Коржинського (1892), який встановив поняття раси (proles), та Р. Веттштейна (Wettstein, 1898). В. Л. Комаров поклав в основу трактування виду монотипічну концепцію виду як географічної раси (передмова до т. І «Флоры СССР», 1934). Види, в такому досить вузькому розумінні, об’єднуються в ряди (серії). За цим планом складена «Флора СССР» (1934–1964) і, починаючи з т. ІІІ, «Флора УРСР» (1950–1965). С. В. Юзепчук (1958) у монотипічному трактуванні виду пішов далі свого вчителя В. Л. Комарова, а за ним також і М. В. Клоков (1960). На їх думку, всяка одиниця, яка відрізняється лише однією ознакою від інших і яка має ареал, хоч і обмежений єдиним місцезнаходженням, може бути описана як вид.

В. Л. Комаров у книзі «Вчення про вид у рослин» (1940) відзначав такі поняття: вид, раса, різновидність і форма. Так, на стор. 106 мова йде про те, що систематики-монографи та флористи переважно мають справу з географічними расами, які іноді відповідають малим видам. Там, де територія, зайнята видом, велика і різноманітна, процес розходження ознак приведе до формування екологічних і географічних підвидів (екотипів і кліматипів), а далі – до утворення нових видів. Далі автор відмічає: «Різновидностями» я називаю такі групи неподільних, які відрізняються будь-якою морфологічною особливістю від решти представників тієї ж раси, трапляються цілими поколіннями в певних життєвих умовах, причому виявляють слабку тенденцію спадково передавати свої властивості. Подібно до того, як раси пов’язані з певними фізико-географічними областями, різновидності пристосовані до певних топографічних умов. Дві близькі раси ніколи не ростуть в одній області, дві різновидності однієї раси, навпаки, мирно уживаються поруч, але одна з них буде пристосована до скель, інша до рівних схилів; одна буде рости в затінку в лісі, інша – на луках і т. д». «Якщо мої раси 1901 р., – пише В. Л. Комаров, – близькі до кліматипів, то різновидності – явне передчуття екотипів».

«Різновидності» в розумінні В. Л. Комарова не визнаються С. В. Юзепчуком, М. В. Клоковим та іншими авторами, а вважаються також за види. Це добре видно на обробках М. В. Клоковим родів Agrostis, Evonymus, Jurinea, Centaurea та ін., а С. В. Юзепчуком – виду Sideritis taurica М. В., з якого в Криму він вилучив шість нових видів; до них М. В. Клоков додав ще два нових види.

У В. Л. Комарова поняття «ряду» географічне. а у М. В. Клокова, С. В. Юзепчука та інших воно екологічне або змішане еколого-географічне; при цьому у них географія розуміється в масштабах не комаровської фізико-географічної області, а в масштабах сучасних дрібних областей і районів. Дрібним районам у М. В. Клокова відповідає своя раса значно поширених видів (наприклад, видів у межах родів Galium, Thymus). Збірний вид Agrostis alba L. М. В. Клоков у «Визначнику рослин УРСР» (1950) поділяє на рослини, які ростуть на таких територіях.

У Карпатах, Зах. Поліссі і Лісостепу (не доходять до Дніпра) – на луках: А. alba L. s. stricta; у вогких лісах: А. gigantea Roth.

На болотах Полісся: А. stolonizans Bess.

На пісках по Дніпру (униз від Кременчука): А. sabulicola Klok.

На Лівобережжі (не доходять на захід до Дніпра) – по болотах: A. zerovii Klok.; на пісках і солонцях: А. praticola Klok.

На пісках по узбережжю Чорного і Азовського морів: А. maeotica Klok.

Наслідком такого дуже вузького розуміння виду є те, що М. В. Клоков описав 333 нових види із флори України.

Додержуючись комаровського розуміння виду, автор цієї статті провів велику роботу по критичному перегляду всіх нових видів, які в різний час були описані з сучасної території УРСР. У зв’язку з тим, що він не є спеціалістом по всіх родинах і родах, цей перший перегляд виданого складу флори УРСР, напевно, має ряд недоробок. Але необхідність в такому перегляді вже давно назріла. Вийшла з друку 30-томна «Флора СССР», закінчується друкування 12-томної «Флори УРСР». Найближчим часом виходить у свiт друге доповнене та перероблене видання «Визначника рослин УРСР». Настав час критично розглянути наслідки цієї великої роботи по вивченню нашої флори.

В УРСР у дикому стані зростає 3545 видів вищих спорових і насіннєвих рослин, з них – 714 видів ростуть лише в Криму. З території УРСР в різний час описано 1180 нових видів, при цьому тільки в радянський період (1917–1964) – 840 видів. З описаних видів не менше 280 не можна вважати видами в нашому розумінні цього поняття.

Види описувались помилково з різних причин. Найголовнішими з них ми вважаємо такі:

1. Види, описані з території УРСР як нові, які іншими авторами були вже описані раніше з інших територій (5% помилково описаних видів). Наведемо декілька прикладів.

Nonnea pulchra описана Й. К. Пачоським з с. Качкарівки Херсонської обл. в «Записках Киевского общ. естествоиспытателей», Х (1889), 429–430. Пізніше з’ясувалося, що ця рослина вже була описана з Югославії, з району Ниша, під назвою N. pallens Petrovic, Addit. Fl. Nyss, (1885) 129.

Аlthaea bordzilowskii описана О. Д. Вісюліною з Очаківського району Миколаївської області в Бот. журн. АН УРСР. т. ІІІ, 1–2 (1946). Пізніше з’ясувалося, що ця рослина була описана раніше з Балканського півострова з окол. м. Фессалонії під назвою А. heldreichii Boiss.

Leontodon kulczynskii описаний М. Г. Поповим (1949) з Карпат. 3’ясувалося, що ця рослина вже раніше описана з Румунії (Трансільванія) під назвою L. repens Schur.

Epilobium dominii описаний М. Г. Поповим (1949) з Карпат. При перевірці цього виду з’ясували, що ця рослина не нова, а адвентнвна, північноамериканська, Е. adenocaulon Hausskn. Вона занесена в Польські Карпати та в Бєловезьку Пущу [Szafer, Kulczinski, Pawlowski (1953) 388], а також в Середню Росію (Маєвський, 1961).

Lappula heterocarpa описана М. В. Клоковим та І. В. Артемчуком з окол. м. Заліщики Тернопільської області в Бот. журн. АН УРСР, т. ІХ, 3 (1952) 81. Пізніше з’ясувалося, що ця рослина вже давно описана Стевеном з Криму під назвою Echinospermum semicinctum в Bull. Soc. Nat. Mosc., ХХІV (1851) 605. Зараз вона називається Lappula semicincta (Stev.) М. Рopov у Фл. СССР, ХІХ (1953) 428, 429.

2. Нові види, описані лише за морфологічними ознаками, в основному по гербарних матеріалах, нерідко по небагатьох, іноді по одному примірнику. Автори нових видів не вивчали їх у природі. При перевірці на значному матеріалі в природі виявилося, що ці види описані без достатніх підстав. Налічується таких видів близько 20% до всіх описаних. Наведемо деякі приклади.

Pulsatilla ucrainica (Ugr.) Wissjulina описана О. Д. Вісюліною в «Журн. Ін-ту бот. АН УРСР», 21–22 (1939) 260. Але ця рослина зовсім не відрізняється від раніше описаного виду P. nigricans Störck., Lib. de Usu med. P. nigricantis (1771) 7, та має той самий ареал і росте в тих же умовах. Це ми з’ясували на великому матеріалі з окол. м. Харкова, з Харківської і Полтавської областей.

Nymphaea minoriflora (Simonk.) Wissjul. описана О. Д. Вісюліною у «Флорі УРСР», V (1953) 7 у великій кількості. Нами зібрано цю рослину в дрібних озерах р. Дніпра в с. Старосіллі Києво-Святошинського р-ну, Київської області та вперше наведено її для флори УРСР під назвою N. alba var. minoriflora Aschers. et Graebn. (Котов, 1941). У серпні цього року ми разом з А. І. Барбаричем спостерігали цю рослину у двох різних озерах (старе русло р. Десни) в окол. м. Остра Чернігівської області. В одному з них росла у великій кількості звичайна Nymphaea alba L., і лише по краю засихаючої водойми у великих заростях Stratiotes aloides L. росли дрібні примірники Nymphaea з дрібними листками та квітками того ж самого виду – N. alba L. Ці спостереження вказують на те, що описаний вид N. minoriflora є лише формою звичайного у нас виду N. alba L., який росте в заростаючих водоймах, де немає руху проточної води.

Campanula pulchra описана О. Д. Вісюліною у Фл. УРСР, Х (1961) 474 за нашими зборами з Карпат (Івано-Франківська обл., Богородчанський р-н, між с. Ворохти і г. Говерля, 10.VIII 1958). За Вісюліною ця рослина має значно крупніші квітки, 25–35 мм завд, і збідніле в порівнянні з близьким видом C. glomerata L. суцвіття. Ми, проте, в тому ж самому місці збирали не лише рослини з великими квітками, але й із значно дрібнішими, 15-22 мм завд., які являють собою С. glomerata L. (великі збори з цього місця зібраних нами рослин зберігаються в гербарії Інституту ботаніки АН УРСР). А тому, на нашу думку, немає ніякої підстави для опису нового виду С. pulchra.

Pinus fominii описана Є. М. Кондратюком (1950) з Українського Полісся (Житомирська обл.). Багаторічні наші спостереження над цим видом на Поліссі, в Лісостепу і навіть в Степу (Акимівська лісова дача, посадка) показали, що обидва види сосни – P. silvestris L. і P. fominii Kondratjuk ростуть разом в одних насадженнях. У сосновому лісі, в окол. м. Прохорівки Полтавської обл. і в окол. м. Канєва Черкаської обл. я спостерігав на одному дереві шишки обох типів, причому шишки типу P. fominii розвиваються на освітленому боці, а типу P. silvestris – на затіненому боці дерева. Все це дає нам підставу не вважати P. fominii за окремий вид.

Pinus zerovii Kondratjuk і P. rostellata Kondratjuk – види, що заміщають P. silvestris і P. fominii Kondratjuk в Криму (Кондратюк, 1960). Але це не нові види, і взагалі не види, а форми. За нашими спостереженнями і спостереженнями В. О. Поварніцина, в Криму, на перевалі Чучель у Кримському державному заповіднику (нині Кримське державне заповідно-мисливське господарство) в липні 1958 р. на одному дереві сосни частина шишок відповідала одному, а інша – другому виду Є. М. Кондратюка. Ці форми давно вже описані в літературі як підформи виду P. silvestris L. subsp. hamata (Sosn.) Hayek. З них subforma plana Heer, Nat. Oestellsch. Luzern (1862) 177; Hayek, Prodr. Fl. Peninsula Balcan I (1927) 41 з лусками, майже однаково плоскими або слабо горбкуватими, відповідає P. zerovii Kondratjuk; друга subforma gibba Heer, l. c., з лусками, дуже горбкуватими на освітленому боці, відповідає P. rostellata Kondratjuk. Ці дві підформи вказані також для Болгарії у «Флора на Н. Р. България», т. 1, Софія, 1963.

Viola cretacea описана М. В. Клоковим у Фл. СССР, ХV (1949) 687 з крейдяних відслонень як вузький ендем з одного місцезнаходження в Донбасі – з с. Білоярівки Амвросіївського р-ну, Донецької області. Вона відрізняється від близького виду V. lavrenkoana Klok., який росте на пісках у Донбасі, в басейні Сіверського Дінця, тим, що «верхні пелюстки до основи темно-синьо-фіолетові, бічні – до середини синьо-фіолетові», а у V. lavrenkoana Klok., за автором, «верхні пелюстки ясно-жовті або рідше з країв блідо-фіолетові, а бічні – ясно-жовті». В травні цього року на супіску в сосновому рідкому лісі на території Канівського заповідника Черкаської області я спостерігав V. lavrenkoana Klok., як з типовими квітками, так і з темно-фіолетовими. Це свідчить про те, що вид V. cretacea Klok. описаний помилково.

Schiwereckia mutabilis описана М. Г. Олексієнком у «Тр. н.-и. ин-та биол. Харьк. гос. ун-та», 13 (1950) 95, з окол. с. Серебрянки Слов’янського р-ну Донецької обл., з крейдяних відслонень на правому березі Сіверського Дінця. За спостереженнями воронезьких ботаніків С. В. Голіцина і В. І. Данилова (1960), на середньоросійській височині у Курській, Білгородській і Воронезькій областях в багатьох місцезнаходженнях і на великому матеріалі (з 200 місцезнаходжень) з’ясувалося, що ознаки, на основі яких було описано цей вид, дуже мінливі і нестійкі. Те ж саме спостерігав в минулому році М. М. Круцкевич в окол. м. Кам’янця-Подільського Хмельницької області. У S. podolica Andrz. він зустрічав форми, які не відрізнялися від S. mutabilis Alexejenko. Все це свідчить про те, що S. mutabilis Alexejenko не можна вважати за окремий вид.

Allium talijevii описаний М. В. Клоковим у Фл. УРСР, т. ІІІ (1950) 113 по одному гербарному примірнику, зібраному Талієвим в Амвросіївському р-ні Донецької обл., в дубовій балці в окол. с. Машликівки. Але це лише виродливий примірник Allium ampeloprasum L.

3. Різновидності, описані як види. Це найчастіший випадок – 70% усіх помилково описаних видів. Особливо багато таких видів описано у М. В. Клокова і С. В. Юзепчука та їх учнів, які не визнають різновидностей і вважають їх за види. Про це ми вже писали вище. Найбільш показовими є 8 дрібних видів, які виділені з Sideritis taurica Steph. в Криму (S. scythica Juz., S. marschalliana Juz., S. chlorostegia Juz., S. aipetriana Klok., S. catillaris Juz., S. atrinervia Klok., S. imbrex Juz., S. conferta Juz.) і 5 видів, виділених також у Криму з Scutellaria orientalis L. (S. hirtella Juz., S. hypopolia Juz., S. heterochloa Juz., S. taurica Juz., S. stevenii Juz.); М. В. Клоковим виділено 6 видів з Agrostis alba L., на що вказувалось вище; 5 видів виділено М. В. Клоковим з Evonymus europaea L. (E. czernjajevіi Klok., E. mediorossica Klok., E. moldavica Klok., E. odessana Klok., E. suberosa Klok.). Той же М. В. Клоков (1952) вид Melittis melisophyllum L. розбив на 2 види – М. carpatica Klok., що росте в Карпатах, та M. sarmatica Klok., що росте в Прикарпатті, Західному Лісостепу та на Поліссі. Але ознаки, за якими вони виділені (ширина листків), нестійкі; обидва ці види пов’язані переходами і нерідко ростуть разом.

Подібних прикладів дуже багато. Такими є деякі види роду Rosa, описані В. Г. Хржановським, багато таких видів у родах Galium і Asperula, описаних М. В. Клоковим, Є. Г. Побєдімовою та іншими.

4. Гібриди, описані як види. Таких помилково описаних видів у нас 5%. Особливо багато гібридних видів описано С. В. Юзепчуком в родах Rubus і Alchemilla; В. Г. Хржановським – в роді Rosa; В. Блоцьким в роді Potentilla; В. Бессером, В. Блоцьким, Є. Волощаком – в роді Hieracium. Гібридним видом є Salvia cremenecensis Bess., яку М. В. Клоков (Флора УРСР, ІХ (1960) 241) вважає, однак, за вид.

Література

Визначник рослин УРСР, видання друге, К., 1965. – Алексеенко М. И. Новые виды рода Schiwereckia Andrz. Бот. матер. герб. Бот. ин-та им. В. Л. Комарова АН СССР, т. VIII, № 1. М.–Л., 1946. – Вавилов Н. И. Линнеевский вид как система. Тр. по прикладн. бот., ген. и сел., т. 26, № 3. Л., 1931. – Визначник рослин УРСР, вид. 1. К., 1950. – Вісюліна О. Д. Новий вид роду Althaea L. Бот. журн. АН УРСР, т. ІІІ, № 1–2. К., 1946. – Вульф Е. В. Флора Крыма, т. І, ІІ, ІІІ, в. 1, 1927–1951. – Голицын С. В. и Данилов В. И. Гербарий Среднерусской возвышенности. Бот. журн., т. ХLV, № 12. М.–Л., 1960. – Завадский К. М. Учение о виде. Л., 1961. – Клоков М. В. Конспект рода Melittis L. Бот мат. герб. Бот. ин-та им. В. Л. Комарова АН СССР, т. ХVІІІ. М.–Л., 1957. – Клоков М. В. О бересклете европейском флоры СССР. Бот. мат. герб. Бот. ин-та им. В. Л. Комарова АН СССР, т. ХІХ. М.–Л., 1959. – Клоков М. В. Критичне вивчення вищих рослин флори Української РСР та його методологічні основи. Укр. бот. журн., т. ХVII, № 5, 1960. – Комаров В. Л. Флора Маньчжурии, т. І. Тр. Петерб. бот. сада, т. ХХ. СІІб., 1901. – Комаров В. Л. Введение к флорам Китая и Монголии. Тр. Петерб. бот. сада, т. 29, ч. 1, 2. СПб., 1908. – Комаров В. Л. Учение о виде у растений. М.–Л., 1940. – Кондратюк Є. М. Новий вид сосни з Житомирського Полісся. Журн. Ін-ту бот. АН УРСР, т. VII, 1950. – Кондратюк Є. М. Дикоростучі хвойні України. К., 1960. – Коржинский С. И. Флора Востока Европейской России, т. І. СПб., 1892. – Лавренко Е. М. Об уровнях изучения органического мира в связи с познанием растительного покрова. Изв. АН СССР, серия биол., № 1. М., 1964. – Маевский П. Ф. Флора средней полосы Европейской части СССР. Л., 1964. – Пачоский И. К. Херсонская флора, ч. I, Высшие тайнобрачные, голосеменные, однодольные. Херсон, 1914. – Попов М. Г. Очерк растительности и флоры Карпат, 1949. – Станков С. С.–Талиев В. И. Определитель высших растений Европейской части СССР. М., 1957. – Флора на Н. Р. България, т. І. Головн. ред. акад. Д. Йорданов, София, 1963. – Флора СССР, тт. І–ХХХ. М.–Л., 1934–1964. – Флора УРСР, тт. І–ХІ. К., 1936–1962. – Шмальгаузен И. Ф. Флора юго-западной России. К., 1886. – Шмальгаузен И. Ф. Флора средней и южной Росии, Крыма и Северного Кавказа. К., 1895–1897. – Юзепчук С. В. Комаровская концепция вида, ее историческое развитие и отражение во «Флоре СССР». В кн.: «Проблема вида в ботанике», т. 1. М.–Л., 1958. – Ascherson P. und Graebner P. Synopsis der Mittelеurорäischen Flora, Leipzig, 1896–1938. – Веssеr W. Primitiae florae Galiciae austriaceae utriusque, v. 1–2. Viennae, 1809. – Błoсki В. Flora von Galizien, Oesterr. bot. Ztschr. Вd. 36, 1886. – Dostаl J., Kvétena CSR. Рrahа, 1950. – Flora caucasica critica, 1–45, Юрьев, 1901–1916. – Flora polska. Т. I–IX, 1919–1960. – Flora Republicii Populare Romine. Redact. Acad. T. Savulesku, t. I–X. Bucharest, 1952–1964. – Herbich F. Flora von Bukovina. Leipzig, 1859. – Jаvorkа S., Soó R. А magyar novenyv. vilag Kexikonyve, t. I, II, 1951. – Kerner A. Gute und schlechte Arten. Oesterr. bot. Ztschr. Bd. 15, 1865. – Ledebour С. F. Flora Rossica, t. I–IV, 1841–185З. – Marschall Вieberstein F. А. Flora taurico-сauсаsiса, t. I, II. Charkoviae, 1808, t. III (Supplement), Charkoviae, 1819. – Steven Ch. Verzeichnis der auf der Taurischen Halbinsel wildwachsenden Pflanzen. М., 1857. – Szаfer W., Kulczynski S., Раwłowski B. Rosliny Polskie. Lwow–Warczawa, 1924. – Wettstein R. Grundzüge der geographisch-morphologischen Methode der Pflanzensystematik, Jena, 1898. – Zараlоwicz H. Krytyczny przeglad roslinności Galicieji. Conspectus florae Galiciae criticus, czesc. I–VII, Kraków, 1906; czesc. VIII–XIV, Kraków, 1908; czesc. XV–XXII, Kraków, 1911.