субота, 18 березня 2017 р.

Бібліотека "Флора і рослинність України": Випуск 4

Продовжую викладати давні, підзабуті та відносно маловідомі ботанічні праці, а також удосконалювати доступні в інтернет-мережі їхні електронні версії. Сподіваюся, щось з пропонованого нижче переліку і цього разу стане Вам у нагоді.

Дуже прошу Вас використовувати дані файли виключно у науково-освітніх, а не комерційних чи будь-яких інших подібних цілях.

Попередні випуски рубрики:

Інші вже опубліковані у блозі матеріали:
Біографії та електронні версії праць вітчизняних ботаніків:

Бібліографії періодичних видань:
А також:

Перелік публікацій:
  1. Алексеенко М.И. О некоторых эндемиках известковой флоры европейской части СССР // Труды Научно-исследовательского института биологии Харьковского государственного университета им. А.М. Горького. – 1950. – Т. 13. – С. 95–103 [Оригінал скану взято з бібліотеки сайту "Жизнь на мелу"].
  2. Байрак О.М., Гапон С.В. Еколого-флористична диференціація соснових лісів Лівобережного Придніпров’я // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного універститету імені В.Г. Короленка. Серія «Екологія. Біологічні науки». – 2003. – Вип. 4(31). – С. 4–8.
  3. Балашов Л.С. Загальна характеристика рослинності долини р. Снов. У зб.: Питання фізіології, цитоембріології і флори України. – К.: Вид-во АН УРСР, 1963. – С. 105–152.
  4. Барановський Б.О. Вища водна рослинність русла ріки Оріль // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного універститету імені В.Г. Короленка. Серія «Екологія. Біологічні науки». – 2002. – Вип. 3(24). – С. 40–44.
  5. Барсуков А.Ф. Очерк флоры южной части Лохвицкого уезда Полтавской губернии // Известия Санкт-Петербургского лесного института. – 1898. – Т. 1. – С. 99–141 [Дуже дякую Ігореві Ольшанському за примірник цієї рідкісної праці].
  6. Буш Н.А. К вопросу о номенклатуре растений (К Ботаническому конгрессу) // Советская ботаника. – 1935. – № 4. – С. 99–100.
  7. Вершковский В.Н. Растительность средних и легких суглинков. В кн.: Работы из Ботанического сада и Ботанического кабинета Императорского Варшавского университета. Кн. 2. – Ростов-на-Дону, 1917. – С. 5–112.
  8. Вульф Е.В. Христиан Стевен как ботаник (К 50-летию со дня его смерти) // Записки Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы. – 1913. – Т. 3. – С. 53–60 [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
  9. Вульф Е.В. Демерджи и Караби-яйла в Крыму и задачи мелиорации яйлы. В сб.: По Крыму. – Симферополь, 1914. – Вып. 2. – С. 3–36.
  10. Гапон С.В., Баїшева Є.З. Еколого-флористична характеристика бріоугруповань вільхових ценозів Полтавщини та особливості їх класифікації // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного універститету імені В.Г. Короленка. Серія «Екологія. Біологічні науки». – 2002. – Вип. 3(24). – С. 30–36.
  11. Гольде К.Л. О нескольких интересных и для Крыма новых видах растений // Труды Санкт-Петербургского общества естествоиспытателей. – 1903. – Т. 34, вып. 1 (Протоколы заседаний). – С. 222–227, 240–241.
  12. Гомля Л.М. Еколого-ценотичні особливості вільхових лісів долини річки Хорол // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного універститету імені В.Г. Короленка. Серія «Екологія. Біологічні науки». – 2002. – Вип. 3(24). – С. 36–40.
  13. Гринь Ф.О. До питання про динаміку рослинності крейдяних відслонень. У кн.: Геоботанічний збірник Інституту ботаніки АН УРСР. – К., 1938. – № 2. – С. 89–110 [Оригінал скану взято з бібліотеки сайту "Жизнь на мелу"].
  14. Гроссгейм А.А., Акинфиев И.Я. Дикая растительность Славяносербского уезда // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1907. – Т. 40, вып. 2. – С. 136–151.
  15. Десятова-Шостенко Н., Левін Ф. Ботанічне дослідження чорноморських кіс та островів: Тендера, Джарилгача, Орлова та Довгого. У зб.: Матеріяли охорони природи на Україні. – Харків, 1928. – С. 3–72.
  16. Ермоленко Е.Д. Некоторые данные о сезонной динамике травяного покрова полезащитных лесных полос // Труды Научно-исследовательского института биологии и биологического факультета Харьковского государственного университета им. А.М. Горького. – 1963. – Т. 37. Ботанические работы. – С. 39–44.
  17. Ермоленко Е.Д., Горелова Л.Н., Кушнарева Ю.И. К флоре и растительности меловых обнажений рек Волчьей и Оскол в Харьковской области // Вестник Харьковского государственного университета. – 1981. – № 211. – С. 6–11 [Оригінал скану взято з бібліотеки сайту "Жизнь на мелу"].
  18. Зеленчук Т.К. Деякі зміни лучної рослинності під впливом випасу // Наукові праці Львівського зооветеринарного інституту. – 1959. – Т. 10. – С. 451–459.
  19. Илличевский С.О. Об учреждении группы заповедников в Харьковской области УССР // Советская ботаника. – 1936. – № 1. – С. 168–171.
  20. Клепинин Н.Н. Из окрестностей Судака. Почвенно-ботанический очерк // Записки Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы. – 1913. – Т. 3. – С. 184–190 [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
  21. Кожевніков П.П. Рослинність дачі «Червоне» Тростянецького досвідного лісництва в залежності від умов місця зростання. У зб.: Труди з лісової досвідної справи на Україні. – Харків, 1928. – Вип. 8. – С. 131–153.
  22. Курінний Ф.К. Рослинність цілинного схилу в околицях с. Шкалонівки // Записки Полтавського інституту соціального виховання. – 1930. – Т. 5. – С. 207–225.
  23. Лавренко Е.М. О «залужении» крутых смытых склонов (Злаки-эндемы меловых и известняковых обнажений юга европейской части СССР как возможные закрепители смытых склонов) // Известия Всесоюзного географического общества. – 1949. – № 2. – С. 177–182 [Оригінал скану взято з бібліотеки сайту "Жизнь на мелу"].
  24. Лавренко Е.М., Семенова-Тян-Шанская А.М. Программа-инструкция по организации охраны ботанических объектов // Ботанический журнал. – 1969. – Т. 54, № 8. – С. 1269–1277.
  25. Олексієнко М.І. Рослинність відслонень і кам’янистих степів Горлівського району на Донбасі // Учені записки Харківського держарного університету. – 1936. – Т. 3. – С. 99–128 [Оригінал скану взято з бібліотеки сайту "Жизнь на мелу"].
  26. Пачоский И.К. Ботаническая экскурсия в Аскания-Нова и на Сиваш // Записки Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы. – 1913. – Т. 2. – С. 128–148. [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
  27. Петров М.Ф. Ботаніко-географічні дослідження Чорнобильської зони // Проблеми Чорнобильської зони відчуження. – 2016. – Вип. 15–16. – С. 52–263.
  28. Прокудин Ю.Н., Горелова Л.Н., Корытник Л.А. К флоре и растительности меловых обнажений по р. Красная, Айдар и Деркул в пределах Ворошиловградской области // Вестник Харьковского государственного университета. – 1985. – № 269. – С. 17–21 [Оригінал скану взято з бібліотеки сайту "Жизнь на мелу"].
  29. Стецюк Н.О. Еколого-ценотичні особливості сфагнових боліт-блюдець на островах Дніпродзержинського водосховища (Полтавська область) // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного універститету імені В.Г. Короленка. Серія «Екологія. Біологічні науки». – 2002. – Вип. 3(24). – С. 25–30.
  30. Стецюк Н.О. Еколого-ценотичні особливості дібров пониззя р. Ворскли // Збірник наукових праць Полтавського державного педагогічного універститету імені В.Г. Короленка. Серія «Екологія. Біологічні науки». – 2003. – Вип. 4(31). – С. 9–19.
  31. Стойко С.М. Научные основы организации заповедных территорий и их функциональная классификация. В кн.: Охрана горных ландшафтов Сибири. – Новосибирск, 1973. – С. 182–195.
  32. Сукачев В.Н. Памяти Валерия Ивановича Талиева (1872–1932) // Советская ботаника. – 1933. – № 5. – С. 148–152.
  33. Талиев В.И. Контакт леса и степи в Валкском у. Харьковской губ. // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1902. – Т. 36, вып. 2. – С. 1–55.
  34. Талиев В.И. О полихроизме цветов весенних растений // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1902. – Т. 36, вып. 2. – С. I–VI.
  35. Талиев В.И. Вопросы ботанического исследования Крыма // Записки Крымского общества естествоиспытателей и любителей природы. – 1912. – Т. 1. – С. 50–56 [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
  36. Траншель В.Н. Новые для флоры Крыма растения // Труды Санкт-Петербургского общества естествоиспытателей. – 1903. – Т. 34, вып. 1 (Протоколы заседаний). – С. 227–229, 241–242.
  37. Требу О. Список паразитических грибов, собранных в Харьковской губ. // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1913. – Т. 46. – С. 1–16.
  38. Угринский К.А. Критические заметки о некоторых видах харьковской флоры. Orchis laxiflora Lam. // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1910. – Т. 43. – С. 337–347.
  39. Угринский К.А. Заметка о некоторых редких видах харьковской флоры // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1910. – Т. 43. – С. 225–237.
  40. Угринский К.А. Orchis elegans Heuff. и его помеси с Orchis coriophora L. в русской флоре // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1913. – Т. 46. – С. 147–151.
  41. Ширяев Г.И. Материалы для флоры Лебединского уезда Харьковской губернии. I. Список растений, собранных или наблюдавшихся в Лебединском уезде // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1907. – Т. 40, вып. 2. – С. 233–268.
  42. Ширяев Г.И. Материалы для флоры Харьковской губернии // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1913. – Т. 46. – С. 41–66.
  43. Ширяев Г.И. Флора долины реки Псла в Лебединском уезде Харьковской губ. // Труды Общества испытателей природы при Императорском Харьковском университете. – 1910. – Т. 43. – С. 349–405.
  44. Alston A.H.G. The correct application of the name Polystichum aculeatum // The Journal of Botany. – 1940. – Vol. 78. – P. 160–164.
  45. Braun-Blanquet J., Tüxen R. Irische Pflanzengesellschaften // Veröffentlichungen des Geobotanischen Institutes Rübel in Zürich. – 1952. – Bd. 25. – S. 224–425.
  46. Fraser-Jenkins C.R. A classification of the genus Dryopteris (Pteridophyta: Dryopteridaceae) // Bulletin of the British Museum (Natural History). Botany series. – 1986. – Vol. 14, № 3. – P. 183–218 [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
  47. Fuchs H.P. Nomenklatorische liste der in Ungarn vorkommenden gefässkryptogamen // Acta Botanica Academiae Scientiarum Hungaricae. – 1963. – T. 9, fasc. 1–2. – S. 11–20.
  48. Soó R. Változások a magyar flóra edényes növényeinek nomenklaturájában // Tisia. – 1944. – T. 4. – S. 43–65.
  49. Tryon Jr. R.M. A revision of the genus Pteridium // Rhodora. – 1941. – Vol. 43. – P. 1–31, 37–67 [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
  50. Woynar H. Betrachtungen über Polypodium austriacum Jacquin // Österreichische Botanische Zeitschrift. – 1918. – T. 67, № 8–9. – S. 267–275 [Скани взято з Biodiversity Heritage Library].
Опубліковано о Немає коментарів:

неділя, 12 березня 2017 р.

Віталій Вершковський: До 125-річчя з дня народження

На початку 2017 виповнилося 125 років з дня народження маловідомого широкому колу науковців вітчизняного ботаніка Віталія Вершковського (1892-1967).
(Фото взяте з сайту: http://bg.sfedu.ru/glavnaya/istoriya.html)

Віталій Миколайович Вершковський народився 9 січня 1892 року у місті Остер Чернігівської губернії. Навчався в Імператорському Варшавському університеті, який закінчив у 1914 році, отримавши ступінь кандидата природничих дисциплін. Під час навчання він познайомився з відомим ботаніком Вікентієм Фердинандовичем Хмельовським, який у 1901 р. був призначений екстраординарним професором цього ж університету, а до того працював у Харківському університеті та Інституті сільського господарства та лісознавства у Новій Олександрії (нині - місто Пулави на південному сході Польщі). Саме за ініціативи В.Ф. Хмельовського Віталій Вершковський по закінченню навчання був залишений на кафедрі ботаніки Варшавського університету, де працював на посаді лаборанта у відділі морфології та систематики рослин.

У 1915 році у зв'язку з наступом німецьких військ та початком Першої світової війни Імператорський Варшавський університет був евакуйований у м. Ростов-на-Дону, де В.Ф. Хмельовський та В.М. Вершковський продовжили свою роботу на природничому відділенні фізико-математичного факультету. У 1917 році Віталій Вершковський був обраний приват-доцентом, а у 1920 р. - професором Північно-Кавказського, а згодом - Донського та Ростовського-на-Дону державного університету імені В.М. Молотова (нині - Південний федеральний університет). Разом з В.Ф. Хмельовським він був ініціатором створення та автором проекту закладання ділянок ботанічного саду у м. Ростові-на-Дону, датою заснування якого вважається 1927 рік, та був призначений його першим директором. У цей самий час Вершковський одержав ступінь доктора біологічних наук за сукупністю опублікованих праць (без захисту дисертації). Спільно з професорами О.Ф. Флєровим та І.В. Новопокровським він також вважається одним із засновників гербарію Ростовського університету (1936 р.). Пізніше Вершковський працював директором Північно-Кавказької дослідної станції лікарських і технічних рослин (залізнична станція "Каяла") та брав активну участь у роботах Всесоюзного інституту каучуку та гутаперчі, розшукуючи нові каучуконоси для флори СРСР.

У науковій діяльності Віталія Вершковського можна чітко виділити два періоди: "варшавський" та "ростовський". Саме перший період безпосередньо пов'язаний з вивченням флори та рослинності України з огляду на те, що вже під час навчання він зацікавився ботанічними дослідженнями території його батьківщини - тодішнього Остерського повіту Чернігівської губернії. У працях Вершковського є відомості не тільки про конкретні місцезнаходження видів рослин, а й перші геоботанічні описи досліджених ним ділянок та назви виділених асоціацій рослинних угруповань. Тому його праця "Растительность средних и легких суглинков" (1917 р.) представляє надзвичайно великий науковий та історичний інтерес як одна з перших вітчизняних геоботанічних публікацій.

Публікації про Віталія Вершковського:
1. Липшиц С.Ю. Русские ботаники: Биографо-библиографический словарь. Т. 2. - М.: Изд. МОИП, 1947. - С. 92-94. 
2. История ботанического сада ЮФУ [Електронний ресурс]. 
3. История Академии биологии и биотехнологии им. Д.И. Ивановского ЮФУ [Електронний ресурс].

Список робіт В.М. Вершковського, які стосуються флори та рослинності України:
1. Вершковский В.Н. О некоторых растениях, собранных в области песков и области лесса Остерского уезда Черниговской губернии // Варшавские университетские известия. – 1915. – С. 1–11.
2. Вершковский В.Н. Растительность серокоричневых средних суглинков // Протоколы общества естествоиспытателей Варшавского университета. - 1915. - С. ? [не бачив].
3. Вершковский В.Н. О нахождении редких растений в Остерском у. Черниговской губ. - Козелец, 1916. - С. 1-10 [не бачив].
4. Вершковский В.Н. Растительность средних и легких суглинков. В кн.: Работы из Ботанического сада и Ботанического кабинета Императорского Варшавского университета. Кн. 2. - Ростов-на-Дону, 1917. - С. 5-112.
5. Вершковский В.Н. Флора Остерского уезда Черниговской губернии // Варшавские университетские известия. - 1917. - С. 1-86.
6. Вершковский В.Н. [Растительность серо-коричневых суглинков по исследованию в даче у Скрипчина Остерского и Козелецкого у. Черниговской губ.] // Протоколы заседаний общества естествоиспытателей при Донском университете. Кн. 1. Годы 1916-1918. - Ростов-на-Дону, 1919. - С. 2-3 [не бачив].
7. Вершковский В.Н. [Растительность средних и легких суглинков] // Протоколы заседаний общества естествоиспытателей при Донском университете. Кн. 1. Годы 1916-1918. - Ростов-на-Дону, 1919. - С. 10-11 [не бачив].
8. Вершковский В.Н. Материалы к вопросу о географическом распространении и топографическомраспределении вида. В кн.: Дневник Всесоюзного съезда ботаников в Москве в январе 1926 года. – Москва, 1926. – С. 44–45.
Опубліковано о Немає коментарів:

субота, 11 березня 2017 р.

Флора Лівобережного Лісостепу України: X. Thelypteridaceae

Родина болотянопапоротеві (Thelypteridaceae) - багаточисельна (близько 30 родів і понад 1000 видів) та морфологічно досить різноманітна група наземних папоротей, характерна переважно для тропічних та субтропічних областей Старого і Нового світу. У помірних широтах трапляється вкрай обмежена кількість представників: у Європі відомо усього п'ять видів, з них три росте на території України. Це: Thelypteris palustris Schott (майже вся територія України, крім крайнього півдня), Phegopteris connectilis (Michx.) Wall. (Карпати і Правобережне Полісся) i Oreopteris limbosperma (All.) Holub (Карпати).

Загалом у складі родини Thelypteridaceae помітно переважають маловидові роди, до яких і належать представники вітчизняної флори (рід Thelypteris Schmidel у світовому масштабі налічує два або три види, Oreopteris Holub - три, Phegopteris (C. Presl) Fee - чотири). Їхня самостійність нині чітко підтверджується експериментально. Найчисельнішими ж за кількістю видів є роди Amauropelta Kunze (до 220 видів), Sphaerostephanos J. Sm. (близько 180), Goniopteris C. Presl (близько 120), Pneumatopteris Nakai (приблизно 80), Christella H. Lev. (близько 70), однак дуже ймовірно, що принаймні деякі з цих родів у майбутньому виявляться поліфілетичними і будуть розділені на декілька дрібніших, оскільки систематика родини Thelypteridaceae зараз переглядається дуже інтенсивно і ще далеко не усі представники вказаних родів залучені до молекулярно-філогенетичних досліджень.
Phegopteris connectilis у ялиновому лісі на перевалі Боревка (Івано-Франківська обл.)
За сукупністю морфологічних ознак відомий британський птеридолог Річард Ерік Голттам розділив родину Thelypteridaceae на шість окремих груп (Holttum, 1983). Однак ці результати все ж не зовсім корелюють з новітніми філогенетичними даними (Almeida & al., 2015).
Характеристика груп Thelypteridaceae (цит. за: Holttum, 1983; переклад автора)
Фрагмент кладограми, яка ілюструє еволюційні взаємозв'язки між представниками родини Thelypteridaceae (цит. за: Almeida & al., 2015): таксони флори України підкреслено червоним
Декілька слів варто сказати й про українську назву роду Thelypteris і самої родини: "теліптерис", як пропонують майже усі вітчизняні визначники і конспекти флор, без сумнівів, є калькою з латини. Ю. Кобів (2004) пропонує використовувати родову назву "Болотяна папороть", називаючи Thelypteris palustris болотяною папороттю звичайною; це є цілком прийнятним варіантом. Можна використовувати й назви "соскокрильник" чи "сосочкокрильник" (Зиман та ін., 2008).

I. Thelypteris Schmidel – Болотяна папороть
X 1763, Icones Plantarum et Analyses Partium: 3, 45 (nom. cons.) 
[non Adans. VII–VIII 1763 (nom. rej.)].
Тип: T. palustris Schott (typ. cons.).

В Україні росте один вид цього роду.

1. Thelypteris palustris Schott – Болотяна папороть звичайна
1834, Genera Filicum: pl. 10, in obs.
≡ Acrostichum thelypteris L. 1753, Species Plantarum, 2: 1071.
≡ Polypodium palustre Salisbury, 1796, Prodromus Stirpium in Horto ad Chapel Allerton Vigentium: 403, non Burman fil. 1768.
≡ Dryopteris thelypteris (L.) A. Gray, 1848, A Manual of the Botany of the Northern United States: 630.
Описано з Європи (“in Europae septentrionalioris paludibus”).
Тип невідомий. Гербарні зразки цього виду у колекціях Ліннея відсутні, єдиним оригінальним елементом є дуже нечітке зображення на с. 738 третього тому доліннеєвської праці К. Баугіна і Й.Г. Херлера "Historia Plantarum Universalis Nova et Absolutissima" (1651), процитоване Ліннеєм у протолозі Acrostichum thelypteris.
Протолог Acrostchum thelypteris L. (цит. за: Linnaeus, 1753)

Оприлюднення бінарної комбінації Thelypteris palustris (цит. за: Schott, 1834)

Автентичне зображення, що стосується виду, відомого нині як Thelypteris palustris (цит. за: Bauhin, Cherler, 1651)
На болотах, заболочених луках, у вільхових лісах. Спорадично трапляється по усій території Лівобережного Лісостепу (відзначений у всіх областях). Знаходиться під регіональною охороною на території Харківської області.

Thelypteris palustris - домінант трав'яного ярусу вільхового лісу в урочищі "Гарячківський ліс" (околиці смт Решетилівки Полтавської обл.)
Болотяна папороть зазвичай досить легко діагностується у природі. Від безщитника, маттеуччії і щитника шартрського, які нерідко ростуть поруч з нею, вона відрізняється значно дрібнішими вайями, а крім того (наприклад, від щитника гребінчастого) - завжди цілісними та цілокраїми сегментами другого порядку. Влітку у болотяної папороті утворюються ваї, які несуть спороносні сегменти та мають дещо іншу форму у порівнянні зі стерильними, що теж добре впадає у вічі.

Окрім Thelypteris palustris, для Лівобережжя України вказувався ще один представник родини Thelypteridaceae. У праці К.С. Горницького (1872), яка стосується видів рослин, знайдених ним у Валківському та Ізюмському повітах Харківської губернії, з поміткою "in nemorosis humidis" наведено Polystichum oreopteris DC. - назва, що нині належить до синонімів виду Oreopteris limbosperma (All.) Holub. Ця вказівка є дуже сумнівною і, очевидно, має стосуватися Dryopteris filix-mas (L.) Schott, який у списку Горницького не згадується. Гербарні зразки, зібрані Горницьким і визначені ним як Polystichum oreopteris, у гербарії KW, де зараз зберігаються збори цього автора, на жаль, відсутні.

Картосхема поширення єдиного виду родини Thelypteridaceae на території Лівобережного Лісостепу України за дослідженими гербарними матеріалами:

1 - Thelypteris palustris
Опубліковано о Немає коментарів:

пʼятниця, 10 березня 2017 р.

Бібліографія: Журнал Русского ботанического общества (1916-1931)

У грудні 1915 році за ініціативи академіка Петербурзької академії наук Івана Бородіна та українських ботаніків - професорів Сергія Навашина, Євгена Вотчала та Олександра Фоміна - у м. Петрограді був організований з'їзд представників ботанічних установ тодішньої Російської імперії. На цьому з'їзді було прийнято рішення про створення Російського ботанічного товариства та заснування його друкованого органу, який одержав назву "Журнал Русского ботанического общества". Це видання (на відміну від його багатьох попередників) дійсно мало загальнонаціональний характер та сприяло консолідації і тісній співпраці ботаніків тодішньої Російської імперії. У рік виходило зазвичай чотири номери (лише у 1931 р. вийшло шість випусків); з огляду на затримку з друком часто номери випускалися здвоєними, а у 1918-1924 рр. видання виходило одним цілісним томом. Воно дещо змінювало свою назву: перший том у 1916 р. вийшов з титулом "Журнал Русского ботанического общества при Императорской Академии наук", томи 2-9 мали назву "Журнал  Русского ботанического общества при Академии наук", томи 10-13 - "Журнал Русского ботанического общества при Академии наук СССР", томи 14-16 - "Журнал Русского ботанического общества". З 17-го тому (1932 р.) це періодичне видання було перейменоване у "Ботанический журнал СССР", а згодом - у "Ботанический журнал", який й досі видається Ботанічним інститутом ім. В.Л. Комарова РАН.
Архів журналу був доступний у бібліотеці "Флора и фауна", але, на жаль, сама ця бібліотека зараз фактично припинила існування після смерті її засновника Олексія Шипунова).

 

Перелік праць, опублікованих у виданні "Журнал Русского ботанического общества" у 1916-1931 рр.:

1916 - Том 1, № 1-2

1916 - Том 1, № 3-4 [вийшов у 1917 р.]

1917 - Том 2, № 1-2 [1918]
1917 - Том 2, № 3-4 [1918]

1918 - Том 3, № 1-4

1919 - Том 4, № 1-4 [1920]

1920 - Том 5 [1921]


1921 - Том 6 [1923]
1922 - Том 7 [1924]
1923 - Том 8 [1924]
1924 - Том 9 [1925]
1925 - Том 10, № 1-2

1925 - Том 10, № 3-4 [1926]

1926 - Том 11, № 1-2
1926 - Том 11, № 3-4
1927 - Том 12, № 1-2

1927 - Том 12, № 3 [1928]
1927 - Том 12, № 4 [1928]
1928 - Том 13, № 1-2

1928 - Том 13, № 3-4 [1929]
1929 - Том 14, № 1

1929 - Том 14, № 2

1929 - Том 14, № 3 [1930]
1929 - Том 14, № 4 [1930]
1930 - Том 15, № 1-2

1930 - Том 15, № 3

1930 - Том 15, № 4
1931 - Том 16, № 1

1931 - Том 16, № 2-3

1931 - Том 16, № 4

1931 - Том 16, № 5-6

Опубліковано о Немає коментарів:

четвер, 9 березня 2017 р.

Флора Лівобережного Лісостепу: IX. Athyriaceae

До родини Безщитникові (Athyriaceae Alston) належить такий широко розповсюджений на території України рід, як безщитник (Athyrium Roth). У нашій країні ростуть два види цього роду: безщитник розставленолистий (A. distentifolium Tausch ex Opiz; відмічений тільки у Карпатах) та безщитник жіночий (A. filix-femina (L.) Roth). Останній вид, відомий ще під назвою "жіноча папороть", належить до типових і добре відомих більшості ботаніків папоротеподібних вітчизняної флори, він трапляється майже по всій території України, крім її найпівденніших степових районів.

У світовому масштабі родина Athyriaceae ("атіроїди" у розумінні К. Ротфельса зі співавторами) є майже космополітною (хоча більшість її представників росте саме у Північній півкулі). Вона охоплює близько 650 видів, об'єднані у три великі групи (клади), які найзручніше, мабуть, розглядати у ранзі самостійних родів: Athyrium s.l. (близько 230 видів; включає, крім Athyrium s.str., також близькі до нього роди Anisocampium C. Presl, Kuniwatsukia Pic. Serm., Neoathyrium Ching & Z.R.Wang i Cornopteris Nakai), Deparia Hook. & Grev. (близько 70 видів; сюди ж належать Lunathyrium Koidz., Dryoathyrium Ching, Parathyrium Holttum, Athyriopsis Ching, Dictyodroma Ching та Triblemma (J. Sm.) Ching) та Diplazium Sw. (близько 350 видів; включає також Allantodia R. Br., Anisogonium C. Presl, Callipteris Bory та Monomelangium Hayata).

Варто зауважити, що останнім часом висловлювалися різні точки зору на обсяг та місце родини безщитникових  серед інших папоротеподібних. Так, у системі А. Сміта зі співавторами (2006) вони були уключені до родини Woodsiaceae, у системі М. Крістенхаша та М. Чейза (2014) - до складу збірної родини Aspleniaceae s.l. (куди також були зараховані Blechnaceae, Cystopteridaceae, Onocleaceae, Thelypteridaceae та Woodsiaceae, що навряд чи можна назвати зручним). Формально усі ці думки мають право на існування та є альтернативними варіантами тлумачення новітніх молекулярно-філогенетичних результатів (Schuettpelz, Pryer, 2007; Kuo & al., 2011). Автору цих рядків вважається правильнішим визнати самостійність родини Athyriaceae, вважаючи її сестринською щодо Woodsiaceae, як це прийнято у системах М. Крістенхаша зі співавторами (2011) та PPG I (2016).
Філогенетичні зв'язки між представниками родин Blechnaceae (Ble), Onocleaceae (Ono), Thelypteridaceae (The) i Woodsiaceae s.l. (Woo, incl. Athyriaceae) (вгорі - цит. за: Schuettpelz & Pryer, 2007; внизу - цит. за: Kuo & al., 2011)
На території Лівобережного Лісостепу України родина Athyriaceae представлена одним родом та одним видом.

I. Athyrium Roth – Безщитник
1799('1800'), Tentamen Florae Germanicae, 3: 31, 58. 
Тип: A. filix-femina (L.) Roth – Smith, 1875, Historia Filicum: 327.

1. Athyrium filix-femina (L.) Roth – Безщитник жіночий
1799('1800'), Tentamen Florae Germanicae, 3: 65.
≡ Polypodium filix-femina L. 1753, Species Plantarum, 2: 1090 (‘F. femina’).
Описано з Європи (“in Europae frigidioris subhumidis”).
Лектотип: зображення "Filix mas non ramosa, pinnulis angustis, rarioribus, profunde dentatis" у Плюкіне (Plukenet, 1692, Phytographia, pl. 180, fig. 4). – Jonsell & Jarvis, 1994, Nordic Journal of Botany, 14(2): 149.
Примітка: А. Бобров (1984) позначив лектотипом зразок "1251.39" з гербарію LINN, але ця типіфікація має бути відхилена з огляду на те, що даний зразок надійшов до ліннеївської колекції вже після виходу праці "Species Plantarum" у 1753 році (Jarvis, 2007).
Протолог Polypodium filix-femina L. (цит. за: Linnaeus, 1753)
Оприлюднення бінарної комбінації Athyrium filix-femina (L.) Roth (цит. за: Roth, 1799)

Лектотип Athyrium filix-femina (цит. за: Plukenet, 1692)
Лектотипіфікація Polypodium filix-femina L. (Jonsell, Jarvis, 1994)

У вільхових та широколистяних лісах, переважно на добре зволожених та затінених місцях. Характерний вид угруповань союзу Alnion incanae Pawłowski & al. 1928 класу Carpino-Fagetea Passarge 1968. Спорадично трапляється у всіх областях ЛЛС, знаходиться під регіональною охороною на території Харківської області.

Завдяки характерним довгастим пірчасто-надрізаним чи пірчасто-роздільним сегментам другого порядку безщитник жіночий добре відрізняється як від видів роду Dryopteris, так і від інших наших папоротеподібних. Труднощі можуть виникати лише у тих випадках, коли Ви маєте справу з молодими ваями, що формуються рано навесні, нерідко останні є схожими з молодими ваями Dryopteris carthusiana (Vill.) H.P. Fuchs чи D. dilatata (Hoffm.) A. Gray.
Молода вая Athyrium filix-femina у вільшняку біля с. Пристанційне (Новосанжарський р-н Полтавської обл.)
У лісостеповій зоні Athyrium filix-femina нині росте майже винятково під наметом лісу, тоді як на Поліссі, у Карпатах та на Прикарпатті цей вид часто трапляється і на відкритих заболочених ділянках.
Athyrium filix-femina на узліссі дубово-соснового лісу в околицях м. Львовa
Картосхема поширення єдиного виду родини Athyriaceae у Лівобережному Лісостепу України за дослідженими гербарними матеріалами:

1 - Athyrium filix-femina


Опубліковано о Немає коментарів:
Підписатися на: Дописи (Atom)